Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Загальна характеристика правил переміщення товарів та інших предметів через митний кордон (реферат)

Існують різні види митних територій: національна державна митна територія (вона може містити в собі території штучних островів, усіляких споруд і установок, створюваних в економічній зоні, де та або інша держава має виключну юрисдикцію щодо митної справи); єдина митна територія, утворена державами на основі договору про створення митного союзу; митна територія вільної митної зони; митна територія економічної зони та ін.

Митна територія може збігатися і не збігатися з державною територією. Останнє має місце, коли в державі є вільні гавані, вільні митні зони, зони порто-франко та ін.

Під вільною гаванню розуміють території порту разом із водними басейнами, набережними і невеликі суміжні ділянки землі з розташованими на них фабриками, майстернями і складами. Територія вільної гавані не входить до митної території даної держави, тому в межах такої гавані дозволяється вільний ввіз і вивіз іноземних товарів без стягування з них мита і митних зборів.

Складування і зберігання таких товарів на приписних митних складах жодним терміном не обмежуються. Дозволяються також оброблення, переупаковування цих товарів, а також деякі інші операції.

З товарів, ввезених з вільної гавані в межі митної території даної держави або якоїсь іншої митної території, стягується мито на загальних підставах.

Аналогічний режим поширюється і на зони порто-франко (тобто порт, місто, область). Вони також виокремлюються з загальної митної території, і в їхніх межах дозволяється вільний, безмитний ввіз і вивіз іноземних товарів.

Таким чином, порто-франко, на відміну від вільної гавані, - це не тільки територія порту з прилеглими до нього невеликими ділянками, а ще й місто, і навіть ціла область.

У районах порто-франко дозволяється вільний, безмитний ввіз і вивіз іноземних товарів державам будь-якого регіону світу, при цьому як внутрішньоконтинентальним, так і прибережним.

Правовий стан і межа району порто-франко визначаються актом держави, влада якої поширюється на цей район, або міжнародною угодою. Правовий же стан вільної гавані регламентується тільки національним законодавством.

Митний кордон - межа, що відокремлює митну територію від навколишніх територій і акваторій морів. Імпортні й експортні товари пропускаються через митний кордон лише при виконанні положень митного законодавства даної країни або країн, зокрема при сплаті мита.

Митний кордон звичайно збігається з державним, але іноді може проходити і в межах країни (за наявності в ній вільних міст, гаваней, портів і зон) або виходити за межі державного кордону (у разі митного союзу даної країни з іншою країною). Включаючи торговельний, валютний, податковий та інші кордони, він фактично є економічним кордоном.

Митний кордон складається з ряду митних пунктів, у яких здійснюється фактичний контроль над ввозом і вивозом товарів, валюти, валютних цінностей і міжнародних поштових відправлень, а також різноманітні митні операції.

Розміщення пунктів митного контролю встановлює держава - суб'єкт міжнародного митного права.

Вільна митна зона. На відміну від вільної гавані на території вільної зони дозволяється лише складування товарів із метою їх огляду і перевірки, але категорично забороняється їх зберігання, оброблення, переупаковування або проведення будь-яких інших операцій із товарами.

Вільна митна зона створюється на основі угоди, що передбачає скасування імпортного мита та інших торговельних обмежень щодо обміну товарами усередині об'єднання. Кожна держава-учасник зберігає право установлювати свій зовнішній митний тариф (див.: Морське право: Офіційний текст Конвенції ООН з морського права ООН, 1982).

Держава може також: 1) відповідно до положення ст. 33 Конвенції з морського права 1982 р. оголосити поза межами своїх територіальних вод спеціальну митну зону, що є суміжною, тобто зону, у котрій митні установи даної держави здійснюють функції митного контролю, - уживають заходів щодо попередження ввозу контрабанди і стягують увізне мито; 2) відповідно до статей 127 і 128 зазначеної Конвенції встановити безмитну зону. Ці зони створюються з метою забезпечення зручності транзиту товарів державам, що не мають виходу до моря. Права держави в такій митній зоні визначаються національними законами, міжнародними договорами й угодами.

Зона вільної торгівлі. Відповідно до ст. XXIV ГАТТ під цією зоною розуміють групу з двох або кількох митних територій, у яких скасовано мито й інші обмежувальні заходи регулювання торгівлі товарами з цих територій.

Якщо товар, імпортований на територію зони вільної торгівлі за преференційною ставкою мита, реекспортується на територію іншої країни, остання повинна стягувати мито, що дорівнює різниці між сплаченим митом і більш високим митом, яке було б сплачене, якби товар вивозився безпосередньо з її території.

Отже, установлюється режим митного оподаткування тільки на переміщення товарів.

Так, наприклад, у рамках Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) створена зона вільної торгівлі промисловими товарами, тобто режим цієї зони не поширюється навіть на сільськогосподарську продукцію.

Незважаючи на розбіжності в назвах (зона вільної торгівлі, або підприємництва, експортно-промислова зона, вільні зовнішньоторговельні зони, технологічні парки, "технополіси" та ін.), за функціональним призначенням їх можна звести до двох основних типів. До першого типу належать відокремлені території, призначені для зберігання, сортування, упаковування і перевалювання товарів без їх додаткового оброблення, до другого типу - промислово-технічні зони, які створюються для виробничої діяльності. Вільні економічні зони (ВЕЗ) можуть бути анклавного типу або інтегровані в національну економіку.

У ЄАВТ скасовані всі мита і кількісні обмеження на промислові товари.

Митний союз створюється шляхом укладення державами багатостороннього договору. Генеральна угода про тарифи і торгівлю визначає митний союз як заміну "кількох митних територій однією при повному скасуванні мита усередині даного союзу і створення єдиного зовнішнього митного бар'єру" (п. 8, ст. XXIV ГАТТ).

Митний союз можливий у тому разі, якщо угода про вільну торгівлю доповнюється єдиною зовнішньоторговельною політикою його учасників відносно третіх країн. Водночас повністю зберігається економічний суверенітет держав у питаннях економічної і валютної політики.

Митний союз передбачає встановлення єдиного зовнішнього митного тарифу, єдиних митних правил і організацію єдиної митної адміністрації. Він може передбачати умови про порядок, критерії розподілу між членами союзу отриманих митних доходів і, виключає можливість застосування державою - учасницею даного союзу будь-яких обмежувальних правил міжнародної торгівлі на своїй митній території.

У ряді зон вільної торгівлі в складі митної території утворюються митні округи, що мають міжнародне значення.

Безмитні зони встановлюються для зручності транзиту товарів державам, що не мають виходу до моря (статті 127, 128 Конвенції ООН з морського права 1982 p.). Транзитний рух є основою створення безмитних зон.

У травні 1987 р. ЄАВТ і ЄЕС підписали дві конвенції - про спрощення формальностей у торгівлі товарами і про єдину процедуру транзиту (обидві конвенції набрали чинності з 1 січня 1988 p.). Конвенція про єдину процедуру транзиту передбачає введення єдиного адміністративного документа, дія якого поширюється на митну територію 18 західноєвропейських держав - членів ЄАВТ і ЄЕС.

Нині з'являються нові види митних територій, що мають на меті усунення кордонів і різноманітних бар'єрів між державами Співтовариства. Відповідно до Шенгенської конвенції, підписаної Францією, ФРН і країнами Бенілюксу, з 1 січня 1991 р. фактично ліквідуються кордони між цими країнами, які залишаться лише на географічних картах. Усередині так званого "шенгенського простору" не буде ні прикордонників, ні митників. Шенгенська конвенція передбачає єдиний підхід до вирішення цілого комплексу проблем: боротьба з нелегальною імміграцією, злочинністю; надання політичного притулку; порядок видачі віз тощо.

Зона вільного підприємництва створюється для надання пільгових економічних умов розвитку виробництва товарів і послуг у рамках обмежених територій, міст, морських і авіаційних портів, прикордонних станцій.

Митний контроль на зовнішніх і внутрішніх кордонах такої зони здійснюється державою.

Продукція, що надходить на територію зони вільного підприємництва через кордон, у тому числі і для перероблення, складання і наступного реекспорту, звільняється від митного оподаткування.

Мито являє собою вид державних грошових зборів, стягнутих з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей та інших предметів, що пропускаються через митний кордон країни під контролем митних служб, а також із різних міжнародних поштових операцій. Раніше мито застосовувалося, як правило, лише у фіскальних цілях, тобто як джерело прибутків для державної скарбниці. Нині воно використовується також як інструмент митної політики держави.

Серед економічних функцій мита можна виділити такі: протекціоністська - для захисту національного виробництва від припливу в країну іноземних товарів; преференційна - для стимулювання імпорту товарів із певних країн і районів; статистична - для більш точного урахування зовнішньоторговельного обороту; зрівняльна - для вирівнювання цін на імпортні товари, товари місцевого виробництва тощо.

За способом обчислення мито поділяється на адвалорне, яке обчислюється у відсотках до ціни оподатковуваного товару; специфічне - стягнуте у твердій ставці за одиницю виміру товару: тонни, метра, штуки або якоїсь іншої одиниці виміру; змішаного типу, за якого до основної ставки мита, установленої за одиницю товару, додають мито, обчислене у відсотках до ціни. Наприклад, мито з ціни товару (тобто адвалорне) встановлене в Єдиному митному тарифі Європейського економічного співтовариства.

За об'єктом стягнення найбільш поширені у міждержавних відносинах є такі види мита.

"Ввізне", або "імпортне", мито стягується митними органами країни ввозу а товарів іноземного виробництва на прикордонних митних пунктах або під час відпускання цих товарів із митних складів, розташованих усередині країни. Це найпоширеніший вид мита, до того ж історично він виник раніше всіх інших видів мита. Таке мито стягується за ввіз для реалізації товарів на митну територію держави або на єдину митну територію держав (наприклад єдину митну територію митного союзу).

У разі стягування ввізного мита не з товарів, а з інших предметів вони регламентуються митним законодавством країни-одержувача. Термін "митне законодавство" означає сукупність чинних правових норм, що регулюють порядок увозу, вивозу і транзиту вантажів, багажу і ручної поклажі, поштових відправлень, валюти й інших платіжних засобів і валютних цінностей, стягнення мита і зборів, а також інші розпорядження, що стосуються митних питань.

Фіскальне мито - один із різновидів увізного мита. Як правило, його ставки досить низькі. Установлюється це мито тільки на споживчі товари, що на даній митній території не виробляються (наприклад, апельсини, кава, вина та ін.).

"Вивізне", або "експортне", мито стягується митними органами держави з товарів національного виробництва або з метою монополії на виробництво чи збут якогось товару, або з метою збереження національних ресурсів, із тим щоб скоротити їх вивіз до певної межі. Проте стягнення експортного мита підвищує ціну експортованих товарів, знижує конкурентоспроможність оподатковуваних ними товарів на міжнародному ринку. Тому ряд країн, що раніше стягували такий вид мита, сьогодні відмовилися від нього (наприклад Індія, Арабська Республіка Єгипет та ін.).

Транзитне мито стягується за перевезення товарів іноземного виробництва через митну територію країни. Митні тарифи більшості держав не передбачають стягнення ні ввізного, ні транзитного мита.

Антидемпінгове мито. Ним оподатковуються імпортні товари за наявності доказів, що їх поставки здійснюються за допомогою так званого демпінгу (тобто за заниженими цінами) і завдають або загрожують завдати шкоди національному виробництву країни ввозу.

Це антидемпінгове мито стягується поряд із звичайним митом у розмірі різниці між демпінговою ціною товару і ціною аналогічного товару на світовому ринку. Такий вид мита стягується державою незалежно від того, оподатковується цей товар митом за національним законодавством чи значиться в списку безмитних товарів.

Перші єдині антидемпінгові правила були сформульовані і закріплені в положеннях Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1947 р. (ст. VI і Примітка до неї).

Пізніше ці правила лягли в основу як національного митного законодавства окремих держав, так і норм міжнародного митного права.

У 1967 р. на Женевській конференції ГАТТ ("Кеннеді-раунд") було прийнято міжнародний антидемпінговий кодекс ГАТТ, а в 1968 р. на його основі - Єдиний звід антидемпінгових правил ЄЕС, що набрав чинності з 1 січня 1980 р. Правила передбачають можливість стягнення країнами - членами Співтовариства антидемпінгового мита із будь-яких товарів, імпортованих на територію країн - членів митного союзу ЄЕС із третіх країн, за наявності доказу, що їх поставки в країни - члени "Загального ринку" здійснюються шляхом так званого демпінгу і завдають або загрожують завдати шкоди національному виробництву країн Співтовариства.

Відповідно до Єдиного зводу антидемпінгових правил Європейського економічного співтовариства під демпінгом розуміють "поставку" у "Загальний ринок" товарів за ціною, нижчою від "нормальної". Під "нормальною" ціною звичайно розуміють ціну, що сплачується за аналогічні товари в країні експорту або походження. Якщо продаж аналогічних товарів на ринку країни експорту чи походження відсутній або неможливо зробити правильне порівняння, то "нормальною" ціною визнається ціна аналогічних товарів, експортованих у будь-яку третю країну. Якщо і в такий спосіб не можна встановити "нормальну" ціну, то нею вважається ціна, обчислена шляхом додавання витрат виробництва і "розумного" розміру прибутку.

Якщо при захисті від демпінгу Антидемпінговий кодекс ГАТТ передбачає можливість використання захисних заходів окремими країнами, то Правила ЄЕС передбачають застосування відповідних заходів одночасно на всій загальній митній території країн-членів, причому на основі рішень органів ЄЕС.

Компенсаційне мито стягується у разі:

* увозу на митну територію тієї або іншої країни товарів або інших предметів, при виробництві або експорті котрих прямо чи побічно використовувалися субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації і розширенню виробництва подібних товарів;

* вивозу з митної території тієї або іншої держави товарів, при виробництві або експорті котрих прямо чи побічно використовувалися субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати шкоди загальнодержавним інтересам.

Ставка компенсаційного мита, як правило, не перевищує виявленого розміру субсидій.

Спеціальне мито стягується:

* як захисний захід, якщо товар увозиться на митну територію тієї або іншої держави в таких обсягах або на таких умовах, що завдають або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;','

* як захід попередження учасників зовнішньоекономічних зв'язків, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як запобіжний захід недобросовісної конкуренції у випадках, зазначених у національному митному законодавстві.

Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку.

"Сезонне", або "тимчасове", мито стягується з ввозу або вивозу окремих товарів і предметів протягом певного періоду (звичайно він не перевищує трьох-чотирьох місяців). Цей вид мита забезпечує захист внутрішнього ринку держави в сезонний період, наприклад у сезон збору місцевого врожаю.

"Протекціоністське" мито встановлюються державою (або групою держав) для захисту національної промисловості і сільського господарства від конкуруючих імпортних товарів іноземного походження.

Проте відповідно до принципів Підсумкового акта першої Конференції ЮНКТАД право на стягнення протекціоністських ставок митного оподаткування було надано лише країнам, що розвиваються.

У практиці міжнародних митних відносин зустрічаються й інші види мита, такі як кумулятивне, каральне, заборонне, наступальне, охоронне, лісове, заступницьке, зрівняльне та ін., але вони не набули значного поширення.

До одного й того самого виду мита можуть застосовуватися різні ставки, які прямо встановлюються в митному тарифі. Залежно від розміру митні ставки поділяються на:

* "генеральні", або "максимальні". Ці ставки є найвищими тарифними ставками, стягнутими тією або іншою країною відповідно до її митного тарифу. Такий вид ставок мита застосовується державою до товарів, які вивозяться з країн, Із якими дана держава не має договорів, укладених на основі режиму найбільшого сприяння;

* "мінімальні" - пільгові ставки мита, установлені державами на основі укладених ними торговельних договорів або в односторонньому порядку стосовно всіх товарів або окремих груп товарів як поступка іншій договірній стороні.

Мінімальні ставки мита застосовуються до товарів (якщо не передбачається їх безмитний увіз), котрі походять <або ввозяться з країн, що застосовують до держав увозу режим найбільшого сприяння у митному оподаткуванні;

"конвенційні", установлені для товарів, що походять із країн, які уклали між собою угоду про стягнення цих більш пільгових митних ставок, а також із країн, на котрі такі угоди поширюються згідно з принципом найбільшого сприяння.

Цей вид мита застосовується державою з метою розширення торговельних відносин з іншими країнами. Сьогодні він широко застосовується країнами - членами Європейського союзу і Європейської асоціації вільної торгівлі;

"преференційні". Ці ставки мита є найбільш пільговими. Вони рекомендуються однією державою (або групою держав) у формі знижок із митного тарифу і не поширюються на треті країни. Так, преференційні митні тарифні ставки в США становлять у середньому 10% від ставки мита, установленому згідно з режимом найбільшого сприяння, у Японії вони більш ніж на 10%, а в ЄЕС на 13% нижчі середнього рівня мита для третіх країн.

Важливим інструментом зовнішньоекономічної політики ЄЕС є преференційні угоди. Створено цілу систему таких угод, особливістю яких є те, що поступки в них даються на невзаємній основі (III Ломейска конвенція про торговельно-економічні відносини ЄЕС із 66 державами Африки, басейнів Карибського моря і Тихого океану; угоди про співробітництво з 7 країнами, що розвиваються, Південного і Південно-Східного Середземномор'я, а також із Югославією).

Із західноєвропейськими державами - учасниками ЕАСТ ЄЕС уклало угоду про створення зони вільної торгівлі промисловими товарами. Преференційні угоди різного роду на основі взаємності укладені також із Туреччиною, Кіпром, Мальтою й Ізраїлем. На основі цих угод у ЄЕС утворилася зона преференційної торгівлі, що охоплює країни Західної Європи, Середземномор'я і більшої частини Африканського континенту.


 

Основні правила експорту та імпорту окремих видів продукції і товарів

Експорт та імпорт спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Основні засади державної політики щодо регулювання експорту та імпорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів визначає Закон України від 19.12.1995р. №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами".

Імпорт, експорт або оптова торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим здійснюються за наявності спеціальних дозволів (ліцензій) лише державними підприємствами, спеціально уповноваженими на це КМУ (згідно ст. 14 Закону України від 19.12.95р. У481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами”, постанови КМУ від 30.07.1996р. №850).

Імпорт, експорт і оптова торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами можуть здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності за наявності у них ліцензій (згідно ст.15 вищезазначеного Закону України).

Ліцензії на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів видає МЗЕЗторг України при представленні таких документів:

- заяви на одержання ліцензії встановленого зразка із визначенням коду ТН ЗЕД у двох примірниках;

- нотаріально засвідченої копії свідоцтва про державну реєстрацію заявника та її фотокопію;

- довідки ДПА про взяття на облік юридичної особи або свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, в двох примірниках (один примірник засвідчений печаткою ДПА, другий -копія, засвідчена керівником підприємства);

- копії документа, що підтверджує спеціальні повноваження заявника здійснювати імпорт, експорт спирту етилового, коньячного і плодового, завіреної підписом керівника і скріпленої печаткою заявника (у разі подання документів на одержання ліцензії на ці види діяльності) у двох примірниках;

- копії платіжного доручення (з відміткою банку про сплату), а також довідки відповідного фінансового органу про фактичне надходження коштів до державного бюджету.

Ліцензії на право експорту, імпорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів МЗЕЗторг видає лише після письмового погодження з Держспецмопополією, в порядку, передбаченому Положенням про порядок погодження видачі ліцензій на право експорту, імпорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, затвердженим постановою КМУ від 26.10.98р. №1694.

Річна плата за ліцензії на право експорту спирту етилового, коньячного і плодового становить 5000 неоподатковуваних мінімумів, а імпорту - 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Річна плата за ліцензії на право імпорту, експорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів становить: імпорт - 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; експорт - 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Експорт та імпорт зброї, військової та спеціальної техніки. З метою забезпечення інтересів національної безпеки, додержання міжнародних зобов'язань України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки, встановлення належного державного контролю за здійсненням міжнародних передач озброєнь, військової та спеціальної техніки видано Указ Президента України від 28.12.1996р. №1279 "Про подальше вдосконалення державного експортного контролю".

Згідно вищезазначеного Указу Президента України на Урядову комісію з політики експортного контролю покладено розгляд питань щодо запровадження обмежень або заборони на здійснення експорту, імпорту та транзиту товарів, стосовно яких встановлено режим контролю відповідно до міжнародних зобов'язань України з врахуванням національної безпеки.

Указом Президента України від 13.02.1998р. №117 "Про державний експортний контроль в Україні" затверджене Положення про державний експортний контроль в Україні, яке регулює порядок здійснення державного коктролю за міжнародними передачами озброєнь, військової та спеціальної техніки.

Експорт окремих категорій товарів військового призначення не допускається до країн, стосовно яких ООН встановлено заборону на їх поставки. Згідно п.5 вищезгаданого Положення забороняються міжнародні передачі ядерної, біологічної та хімічної зброї, а також матеріалів, устаткування і технологій, спеціально призначених для її створення. В окремих випадках за рішенням КМУ може бути дозволено транзит таких товарів через територію України. Забороняються також міжнародні передачі товарів, якщо їх здійснення суперечить міжнародним зобов'язанням України, інтересам національної безпеки, цілям боротьби з тероризмом і підтримання взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, а також у разі відсутності належних гарантій щодо кінцевого використання товарів.

Чинність цього Положення поширюється на експорт (реекспорт), імпорт, транзит та будь-які інші види діяльності, пов'язані з міжнародними передачами товарів, включених до Списків товарів, міжнародні передачі яких підлягають експортному контролю, включаючи надання посередницьких послуг, виробничу, науково-технічну та іншу кооперацію, демонстрацію експонатів на міжнародних виставках та ярмарках з метою рекламування, проведення випробувань, прибережну і прикордонну торгівлю та операції з обміну товарами, що здійснюються у встановленому порядку суб'єктами ЗЕД України.

Державному експортному контролю підлягають міжнародні передачі товарів таких категорій (п.12 Положення про державний експортний контроль в Україні):

- товари, що стосуються ядерної діяльності та можуть бути використані

у створенні ядерної зброї;

- товари, що можуть бути використані у створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсичної зброї;

- вироби ракетної техніки, обладнання, матеріали і технології, у тому чмслі після відповідної доробки, що використовуються або можуть бути використані у створенні ракетної зброї;

- товари військового призначення;

- товари подвійного використання (окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій та роботи і послуги, пов'язані з ними, які крім основного цивільного призначення можуть бути використані під час розроблення, виробництва або використання озброєння, військової чи спеціальної техніки і підлягають державному експортному контролю).

Процедури застосування експортного контролю за міжнародники передачами зазначених категорій товарів визначаються відповідними положеннями, які затверджує КМУ.

Відповідно до зазначених вище категорій товарів Державна служба експортного контролю складає Списки товарів, міжнародні передачі яких підлягають експортному контролю, які затверджує КМУ. Списки товарів переглядаються не менше як 2 рази на рік.

Суб'єкт ЗЕД зобов'язаний звернутися до Державної служби експортного контролю України за одержанням дозволу на право здійснення експорту товарів або відповідних роз'яснень, якщо йому стало відомо про можливість використання товарів для створення зброї масового знищення, не дивлячись на те, що дані товари не включено до затверджених Списків товарів.

Процедури застосування державного експортного контролю передбачають:

- надання повноважень на право здійснення міжнародних передач товарів, визначених законодавством;

- розгляд і вирішення органами експортного контролю питань про можливість проведення переговорів, пов'язаних з укладенням зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

- узгодження органами експортного контролю проектів міжнародних договорів України, які стосуються міжнародних передач товарів, що контролюються;

- розгляд і вирішення органами експортного контролю питань щодо можливості здійснення міжнародних передач товарів в кожному окремому випадку;

- надання державних гарантій (міжнародних імпортних сертифікатів України) щодо використання імпортованих товарів;

- встановлення виключних умов здійснення експорту заявленого товару;

- повернення в Україну товару експортером (за власний рахунок) у разі виникнення підстав вважати, що кінцеве його використання суперечить змісту дозволу та матеріалам заявки, на підставі яких було надано дозвіл.

Для здійснення міжнародних передач товарів, зазначених у частині II ст.20 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", суб'єкти ЗЕД попередньо одержують спеціальні повноваження.

Перелік документів, що подає суб'єкт ЗЕД для одержання повноважень на право здійснення міжнародних передач товарів, та порядок одержання таких повноважень визначається КМУ.

Державна служба експортного контролю України проводить експертизу заяв та додатково поданих документів суб'єктами ЗЕД, іноземними суб'єктами господарської діяльності на здійснення відповідних міжнародних передач товарів.

За результатами експертизи Державна служба експортного контролю України приймає конкретне рішення. Рішення Державної служби експортного контролю України може бути оскаржене суб'єктом ЗЕД до Урядової комісії з політики експортного контролю протягом 10 днів з моменту його прийняття.

Для реалізації права на здійснення міжнародних передач товарів, що контролюються, суб'єкти ЗЕД попередньо реєструються в Державній службі експортного контролю України.

Міжнародні передачі товарів, що контролюються, здійснюються виключно на підставі дозволів Державної служби експортного контролю України. В окремих випадках такі дозволи можуть бути надані за рішеннями Урядової комісії з політики експортного контролю або Ради національної безпеки і оборони України.

Здійснення експорту товарів військового призначення дозволяється суб'єкту ЗЕД виключно за умови укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) з іноземним суб'єктом господарської діяльності, уповноваженим на це урядом держави – одержувача товарів.

Дозвіл є єдиною підставою для прийняття товару до митного оформлення, але не звільняє від подання митній установі інших документів, необхідних для здійснений митного оформлення та митного контролю відповідно до законодавства України.

Дозвіл на право здійснення міжнародних передач товарів, що контролюються, може бути генеральним або разовим.

Генеральний дозвіл підтверджує право суб'єкта ЗЕД на здійснення експорту або імпорту товарів із визначенням особливих умов поставки, держави (групи держав) призначення або походження товарів, кінцевих користувачів і є дійсним протягом встановленого строку, але не більше 3-х років.

Разовий дозвіл на здійснення міжнародних передач товарів видається на підставі укладеного зовнішньоекономічного договору (контракту), підтверджує право суб'єкта ЗЕД на здійснення міжнародних передач товарів із визначенням їх кількості та вартості, особливих умов поставки, іноземного суб'єкта (суб'єктів) господарської діяльності, держави призначення або походження товарів і є дійсним протягом встановленого строку, але не більше 1 року.

Для прийняття рішення щодо можливості надання дозволу на право здійснення міжнародних передач товарів суб'єкт ЗЕД надсилає до Державної служби експортного контролю України лист із стислим викладом мети звернення, до якого додаються:

- заява типової форми у 3-х примірниках;

- документ, який підтверджує зобов'язання кінцевого споживача товару та всіх посередників (за їх наявності) щодо використання товару виключно у заявлених цілях;

- інші документи залежно від категорії товарів.

У разі експорту товарів, що є державним майном міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, суб'єкт ЗЕД додає копію рішення відповідного міністерства або органу виконавчої влади щодо можливості продажу таких товарів.

Органи експортного контролю мають право вимагати від заявника додаткову інформацію.

Документи, складені іноземною мовою, подаються із засвідченими перекладами на державну мову.

Для здійснення експорту товарів до зовнішньоекономічного договору (контракту) включаються такі відомості:

- мета і.місце використання товару;

- кінцевий споживач товару;

- зобов'язання іноземного суб'єкта господарської діяльності щодо використання товару виключно у заявлених цілях;

- кінцеве призначення та кількість товавру.

В окремих випадках включається зобов'язання про надання суб'єкту ЗЕД або відповідним державним органам України права на проведення перевірок використання експортованих товарів за призначенням.

Строк розгляду заяви на отримання дозволу встановлюється залежно від категорії товарів (15-45 днів).

Положенням про державний експортний контроль в Україні окремо визначено особливості тимчасового вивезення товарів та особливості контролю під час здійснення транзиту товарів.





Реферат на тему: Загальна характеристика правил переміщення товарів та інших предметів через митний кордон (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.