Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн (реферат)

Необхідність вивчення зарубіжного цивільного права.

Цивільне право в Україні не ізольовано від цивільного права зарубіжних країн. Воно взаємодіє з ним, зазнає його впливу і, в свою чергу, впливає на нього. Вивчення зарубіжного цивільного права здійснюється на підставі порівняльного методу. На цій базі в Україні формується наука порівняльного цивільного права як частина міжгалузевої дисципліни порівняльного правознавства. Порівняльно-правові дослідження передбачають вивчення не лише правових норм та інститутів, а й судової практики та доктрини інших країн. У практичному плані порівняльно-правовий аналіз зарубіжного цивільного права відіграє важливу роль у законодавчій та правозастосовній діяльності, у міжнародно-правовій практиці при підготовці й тлумаченні міжнародних правових актів. Всесвітній досвід показує, що будь-яка доцільна правова реформа, запроваджена в одній країні, обов'язково повторювалася з деякими модифікаціями в інших. Так було, наприклад, з рецепцією французького цивільного кодексу, англійського акту про чеки, німецьких норм про компанії з обмеженою відповідальністю тощо. Законодавча практика України також сприймає досвід (і позитивний, і негативний) зарубіжних правових доктрин і законодавства. Так, правові акти про акціонерні товариства готувались з урахуванням зарубіжного акціонерного та іншого законодавства.

Сьогодні важко обійтись без обміну досвідом. Тим більше, що правові системи різних країн виявляють все більшу схильність до зближення, певної уніфікації, що, зокрема, спрощує міжнародні стосунки, дає можливість гармонізувати національні галузі права. Міжнародна договірна уніфікація також потребує вивчення зарубіжного цивільного права. Створенню уніфікованих актів передує ретельна підготовча робота, порівняльні дослідження відповідного нормативного матеріалу багатьох країн з метою встановлення як схожих положень, так і відмінностей, відносно яких необхідно досягти єдності. Прикладом уніфікації цивільних норм шляхом укладення міжнародно-правових актів можна назвати Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. Наслідком взаємодії вітчизняного цивільного права з іноземним є застосування останнього суб'єктами цивільних правовідносин з іноземним елементом, судовими та арбітражними органами України. Наприклад, суд відповідно до закону застосовує норми іноземного права. Ст.569 ЦК України встановлює, що права і обов'язки сторін по зовнішньоторговельній угоді визначаються за законами місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін. Отже, якщо місце укладення угоди за кордоном, сторони чи арбітраж застосовуватимуть для регулювання відносин по угоді іноземний закон.

Взаємодія вітчизняного та іноземного цивільного права відбувається і у таких формах, як надання іноземній правовій нормі значення юридичного факту (наприклад, урядовими постановами можуть встановлюватися обмеження щодо громадян держав, в яких передбачено спеціальні обмеження цивільної правоздатності громадян України), або виступ іноземної правової норми передумовою акту правозастосування (наприклад, іноземним громадянам надається певний статус при умові взаємності). В усіх цих випадках необхідно звертатися до іноземного права. Нормам вітчизняного цивільного права також надається юридичне значення за кордоном. З науково-пізнавального боку вивчення зарубіжного цивільного права дозволяє теоретично осмислити провідні закономірності його розвитку, краще засвоїти своє національне цивільне право. Порівняльне цивільне право розширює науковий світогляд, підвищує правову культуру юриста, є формою розвитку міжнародних наукових зв'язків.

Предмет, методи та система цивільного та торгового права зарубіжних країн.

Предметом цивільного та торгового права зарубіжних країн виступають майнові, а також комплекс немайнових відносин. Але на відміну від предмету цивільного права України він має багато особливостей.

1. Предмет цивільного права зарубіжних країн розширюється за рахунок включення значного обсягу товарно-грошових відносин, зв'язаних з придбанням та відчуженням земельних ділянок, деяких відносин землекористування. Це випливає з права власності на землю усіх суб'єктів цивільного права.

2. До предмету цивільного права багатьох країн входять, як правило, сімейно-шлюбні відносини, тому що у них на перший план виступає майновий інтерес. Особисті відносини між членами сім'ї займають тут підпорядковане положення порівняно з майновими. Тому норми сімейного права не виходять за межі цивільного права. Здебільшого вони містяться у Цивільних кодексах, які регулюють сімейні відносини як наслідок шлюбної угоди.

3. Загальною тенденцією є розширення кола немайнових відносин, що регулюються цивільним правом. Так, закріплення в цивільному праві загального положення про захист особистості громадянина (право громадянина на повагу особистості) дозволяє охопити цивільно-правовим діянням широке коло особистих відносин, не зв'язаних з майновими: захист честі та гідності громадян; охорона зображення громадянина, запису його голосу, листування та інших документів; право громадянина на ім'я; охорона інтересів громадян у разі повідомлення про них неправдивих відомостей по радіо, телебаченню, у кіно, а також у разі зловживання даними про них, які містяться в електронно-обчислюваній техніці. Інститут універсального особистого права виключає можливість відмови у захисті особистих благ з формальних підстав.

4. До орбіти майнових відносин все більше потрапляють немайнові за своєю природою людські цінності (честь, гідність, ділова репутація).

5. Своєрідно складався предмет цивільного права східноєвропейських держав. Відмова деяких з них від концепції єдиного цивільного права (тобто регулювання нормами однієї галузі права усіх видів товарно-грошових відносин у суспільстві) призвела до виключення з предмету цивільного права майнових відносин між господарськими організаціями. Ці відносини регулювалися окремою галуззю господарського права. Зазнав змін також зміст деяких традиційних цивільно-правових відносин. Наприклад, відносини між організаціями і громадянами щодо задоволення культурних та матеріальних потреб останніх розглядалися в деяких країнах не як традиційні зобов'язальні відносини, в яких боржник і кредитор мають протилежні інтереси, а як відносини співробітництва і взаємодопомоги. Наприкінці 1989 р. у східноєвропейських країнах відбулися докорінні політичні зміни. Ці країни рішуче відмовились від адміністративно-командної системи в економіки і здійснюють швидкий перехід до ринку. Розпочалася інтенсивна нормотворча діяльність, розробляються нові доктринальні правові підходи, у тому числі й у галузі цивільного права. Безумовно, що через певний час зміняться й цивільні кодекси, а отже, цивільне право у цих країнах зазнає значних змін.

6. Майнові та особисті немайнові відносини у багатьох західних країнах урегульовані двома галузями права — цивільним та торговим. Це так звана дуалістична система приватного права. Вона існує у західних країнах континентальної Європи, а також і країнах, що рецепіювали західноєвропейські правові моделі. Торгове право, як відокремлена від цивільного галузь права, виникло у середньовіччі. Це було пов'язано з діяльністю купецьких станів. Спочатку торгове право було звичним правом торгівців, об'єднаних у корпорації. Потім потреби обігу викликали створення єдиних правил торгівлі у межах міст, союзів (наприклад, Збірник морського права Ганзейського союзу), а згодом і у межах держави. Французька буржуазна революція ліквідувала поділ суспільства на стани, і станове торгове право перетворилось у право загального характеру, що регулює торгівлю. Воно збереглося до наших часів. Це пояснюється тим, що цивільне право не мало спеціальних інститутів та норм для регулювання нових відносин торгового обігу, який швидко розвивався.

Постійне удосконалення торговельних угод, необхідність їх укладання оперативно та без перешкод вимагало відходу від формалізму цивільного права. Тому торгове право виробило ряд нових, несхожих з цивільним, принципів та інститутів, зокрема: презумпцію відплатності угод, підвищену відповідальність, кредитування угод, торгове представництво та торгову реєстрацію тощо. Термін "торгове" не відповідає сьогодні сфері застосування торгового права, яке охоплює всю сферу підприємницької діяльності, а не лише обороту. Норми торгового права розглядаються як спеціальні щодо норм цивільного права. У країнах англосаксонської правової системи (Англія, США та ін.) немає поняття цивільного та торгового права. Торгове право Англії було поглинуто "загальним" правом ще у XVII ст. Що ж до діючого у США Торгового кодексу, то він не відповідає європейській концепції торгового права і не змінює системи американського права. Майнові і зв'язані з ними немайнові відносини країн англосаксонського права регулюються не галузями цивільного та торгового права, а окремими правовими інститутами. Розширення сфери відносин, що регулюються торговим правом, розвиток міжнародної торгівлі підвищують роль торгового права. Його принципи втрачають спеціальний характер і стають принципами цивільного права. Наприклад, норми, які первісне стосувалися торгових угод, стають загальними нормами зобов'язального права; правила про банкротство вже застосовуються не тільки до комерсантів, а й до будь-яких осіб. В окремих країнах цей процес, який дістав назву "комерціалізації" цивільного права, привів навіть до об'єднання торгового та цивільного права в єдину кодифікацію. Так, ще у 1911 р. Швейцарія включила норми торгового права до зобов'язального закону, який був частиною цивільного кодексу. Італія у 1942 р. прийняла єдиний цивільний кодекс. Проте цей процес не означає зникнення таких спеціальних норм торгового права, як торгове представництво, торгова реєстрація, право на фірму тощо.

Метод правового регулювання цивільних та торгових відносин полягає в тому, що їхні суб'єкти один щодо одного формально перебувають у становищі юридичне рівноправних осіб, а це у свою чергу, визначає диспозитивність та ініціативу учасників, способи відновлення порушень цивільних прав, особливості цивільно-правової відповідальності тощо. Цей метод взагалі використовується як критерій для відмежування публічного права від приватного. Поділ права на публічне та приватне, що існує ще з часів римського юриста Ульпіана, є основоположним у західних країнах. Навіть в англо-американських правових системах, котрим не притаманний такий поділ, поняття приватного і публічного права використовуються у літературі та на практиці. Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяльності держави, регулюють відносини держави та її органів з приватними особами методом влади та підпорядкування. До публічного належать конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове право. Приватне право регулює відносини між приватними особами, що є юридично рівними суб'єктами права. Серцевину приватного права складає цивільне та торгове право. До приватного належать також певні норми транспортного, трудового та аграрного права, що відмежувалися від торгового та цивільного. Для згаданих галузей, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного характеру, характерною є комплексність.

Концепція приватного права була детально розроблена у період становлення і розвитку капіталізму (ХІХ ст.). Вона визначила такі принципи цивільного і торгового права, як формальна рівність сторін перед законом, свобода і недоторканість приватної власності, свобода договору, відповідальність за вину. Дальший розвиток капіталізму викликав процес "публіцизації" приватного права, тобто вторгнення публічного права з його методами регулювання у сферу традиційного цивільного і торгового права. Це було пов'язано з активним втручанням держави у господарське життя, з обмеженням права приватної власності та принципу свободи договору. Межі між публічним та приватним правом стираються. Багато хто взагалі заперечує необхідність такого поділу. Як доказ використовується факт появи великої кількості законодавчих актів, значних кодифікацій у цілих галузях економіки, що містять норми публічного і приватного права: банківське, транспортне, страхове. Проте, серед норм цих комплексних галузей легко відрізнити норми адміністративного (публічного) і цивільного та торгового (приватного) права. Поділ права на публічне і приватне заперечується також прибічниками теорії "соціальної функції права" (засновник — французький юрист Леон Дюгі). Її суть полягає в тому, що кожний індивід у суспільстві не є носієм прав, а лише виконує громадський обов'язок або соціальну функцію в ім'я загального блага. Незважаючи на пом'якшення різниці між публічним і приватним правом, такий поділ сьогодні зберігає силу і має практичне значення. Предмет та метод цивільного права визначають його систему у кожній окремій країні. Під системою розуміють об'єктивно існуюче явище, а не формально-логічну систематизацію. Тому система цивільного права не збігається з системою цивільного кодексу або цивільного законодавства. Система цивільного права країн з дуалістичним характером приватного права включає такі правові інститути: становище фізичних і юридичних осіб; сімейне право; право на речі; зобов'язання договірні, квазідоговірні, із заподіяння шкоди та безпідставного збагачення; спадкоємництво.

Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсантів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цінні папери, морську торгівлю, несплатоспроможність і банкрутство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.

Англо-американська система "загального" права не знає ні цивільного, ні торгового права. Відносини, які регулюються континентальним цивільним і торговим правом, охоплюються у цих країнах нормами окремих правових інститутів, зокрема сімейним правом, спадковим правом, правом нерухомої власності, правом рухомої власності, правом договорів, агентським договором, деліктним правом, правом компаній та товариств, страховим правом, банківським правом, патентним та авторським правом, морським правом, правом неспроможності та банкрутства, правом обігових документів тощо. Названі інститути часто носять комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне. У східноєвропейських країнах можна виділити такі особливості системи цивільного права: а) тенденція відокремлення інститутів відповідальності та особистих немайнових прав; б) не всі системи мають Загальну частину у звичайному її розумінні; в) у цивільному праві з'являється новий інститут — послуг.

На прикладі деяких країн подивимось, які правові інститути у сукупності створюють систему цивільного права. У Болгарії (у теорії і на практиці) виходять з пандектної системи цивільного права. У ній виділяються: Загальна частина (норми відносно джерел цивільного права, їх тлумачення та застосування, суб'єкти, угоди, представництво тощо); Особлива частина (право на речі, яке охоплює право власності, право на чужі речі, право забудівлі, право користування; авторське, винахідницьке право та право на промисловий зразок; зобов'язальне право; спадкове право). Система цивільного права Угорщини включає: вводні положення, де формулюються мета закону, правила про здійснення, захист цивільних прав та виконання обов'язків; право власності; зобов'язальне право; право на твори інтелектуальної діяльності; спадкове право. Система цивільного права Чехословаччини, окрім Загальної частини, включає право власності та інші права на речі; норми, які регулюють надання послуг організаціями, та норми для міжнародних торговельних відносин; право особистого користування квартирами та земельними ділянками; особисті права, майнові права; спадкове право.

Предмет та метод цивільного права дозволяє не лише будувати систему цивільного права окремої країни, а й відмежувати її від інших галузей права (державного, адміністративного, трудового тощо). У західних країнах взагалі відсутня дискусія щодо поділу системи права на галузі, яка ведеться в нашій країні. Традиційно тут іменується "правом" будь-який комплекс норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин (наприклад, конкурентне право, видавниче, біржове, картельне тощо). Проблема розмежування цивільного і торгового права від інших галузей права тут зводиться в основному до проблеми розмежування публічного і приватного права. Визначення місця цивільного права у правовій системі держави зв'язане також з проблемою його взаємовідношення з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним (у країнах, де воно розглядається як окрема галузь права), трудовим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвивалися у межах або на основі цивільного права. Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію. Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовуються у регулюванні сімейних, трудових, кооперативних відносин. Наприклад, у сфері сімейного права субсидіарно застосовуються цивільно-правові норми про дієздатність, представництво, довіреність, позовну давність, угоди, відповідальність тощо.

Деякі інститути трудового права до певної міри регулюються сьогодні положеннями цивільного права. Так, правова доктрина західних країн характеризує трудовий договір як специфічну угоду приватноправового порядку. У Франції Кодекс праці прямо передбачає, що на трудовий договір поширюється поліпшення цивільного права. У трудовому праві широко застосовуються цивілістична техніка та цивільно-правові формулювання і конструкції. Прогалини у трудовому праві часто заповнюються шляхом звернення до цивільного права. Значні труднощі виникали при вирішенні проблеми розмежування та співвідношення цивільного і господарського права у Чехословаччині. Це пояснюється нестійкістю поглядів на предмет господарського права і практичним запереченням наявності у нього спеціального методу правового регулювання. Під предметом господарського права, звичайно, розуміли внутрішні господарські відносини управління народним господарством та безпосередньо господарської діяльності у їхній єдності. Проте, не всі відносини, що виникали при управлінні народним господарством, включалися до предмета. До нього входили економічні відносини у галузі планового управління господарською діяльністю державних та інших організацій, а також відносини, що виникали при підготовці та здійсненні їхньої господарської діяльності, обміні її результатами. Спроби розробити особливий метод господарського права результату не дали. Система господарського права Чехословаччини включала: Загальну частину: принципи господарсько-правового регулювання; суб'єкти господарсько-правових відносин; юридичні факти, право власності та майнова відокремленість організацій; управління господарською діяльністю; Особливу частину: право господарських договорів, господарського обліку та звітності; розрахункових та кредитних правил; права на найменування, товарний знак, промисловий зв'язок; правила про вирішення господарських суперечок. Відсутність у господарському праві чітких критеріїв системи права (предмет та метод) призводила до того, що розмежування цивільного й господарського права відбувалося в основному за суб'єктним складом (але це не завжди допомагало). Норми цивільного права, у зв'язку з цим, набували широкого субсидіарного застосування у господарчих відносинах. Концепція господарського права завжди була спірною. Вона критикувалась навіть у країнах, де була домінуючою.

Ця концепція породжена адміністративно-командною системою в економіці. Процеси економічного та політичного оновлення, що відбуваються сьогодні у східноєвропейських країнах, позначаються і на підходах до правового регулювання відносин у сфері господарства.

Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн.

У зарубіжних країнах джерелами цивільного та торгового права (як і інших галузей та інститутів) є закони, підзаконні нормативні акти, судова практика та звичаї. Проте історичних етапів розвитку неоднакове. Закон займає провідне місце у країнах романо-германської правової системи. Цивільне та торгове право у них, як правило кодифіковане. У країнах англосаксонського права закони та інші джерела писаного (статутного) права відіграють у багатьох сферах регулювання меншу роль, ніж судова практика. Разом з тим ускладнення економічних відносин вимагало законодавчого нормативного закріплення майже всіх інститутів торгового і багатьох інститутів цивільного права. Наприклад, в Англії прийнято закони про продаж товарів (1893 і 1980 р.р.), про векселі (1882 р.), про власність (1925 р.), про компанії (1948 р.). У США кілька штатів мають цивільні кодекси. Торговий кодекс (розроблений у 1958 р.), який уніфікував окремі інститути торгового права, діє у всіх штатах (за винятком Луїзіани, Вірджінських островів та федерального округу Колумбія). Цивільні кодекси займають центральне місце у системі джерел.

Це зумовлено загальним значенням багатьох їх норм для всіх цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямків конкретизації в інших актах цивільного законодавства, субсидіарним застосуванням норм до майнових та особистих немайнових відносин інших галузей права. Найважливішими світовими кодифікаціями цивільного права стали Французький цивільний кодекс та Німецьке цивільне укладення. Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), прийнятий у 1804 р., є першою кодифікацією цивільного права буржуазного суспільства. Він побудований за інституційною системою (норми розподіляються по трьох книгах: про особи, речі, зобов'язання). У вступному титулі містяться правила, що стосуються дії цивільного закону у часі, просторі та за колом осіб. Книга "Про особи" містить норми про правовий статус громадянина (право-, дієздатність, місце проживання, визнання громадянина відсутнім), про укладення та припинення шлюбу, опіку, піклування, усиновлення. Книга "Про речі і різновиди власності" присвячена нормам, що належать до права власності, інших прав на речі (узуфрукт, користування, проживання, сервітути). Третя книга "Про різні засоби придбання власності" — це норми про спадкоємство, про дарування між живими і заповіти; загальні положення зобов'язального права і положення про окремі договори (шлюбний договір, продаж, обмін, найм, товариство, позика, схов тощо); норми про давність.

Французькому цивільному кодексу властивий високий рівень юридичної техніки. Він написаний простою і доступною мовою. Протягом 200 років свого існування кодекс неодноразово змінювався: у початковій редакції на сьогодні діє лише половина його статей, понад 100 скасовано, близько 300 доповнено. Значних змін зазнали такі галузі, як правове становище суб'єктів, шлюбно-сімейні відносини, договір про товариства тощо. Цивільний кодекс Франції помітно вплинув на право інших країн (Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, латиноамериканських країн, Канади, країн Арабського Сходу, Африки й Азії). Другою важливою кодифікацією цивільного права є Німецьке цивільне укладення (прийняте в 1896 р.). Цей кодекс побудовано за пандектною системою. Його норми розподілено в п'яти книгах: загальні положення, зобов'язальне право, право на речі, сімейне право, спадкове право. Перша книга — "Загальна частина" — містить норми, що стосуються правового статусу фізичних та юридичних осіб, кваліфікації речей, правових угод, представництва, строків, здійснення та забезпечення прав. Друга книга — "Зобов'язальне право" — присвячена загальним положенням про зобов'язання та окремим їхнім видам. У третій книзі — "Право на речі" — вміщено інститути володіння, права власності, іпотеки, заставного права. Сімейному і спадковому праву відведено четверту та п'яту книги. Німецькому цивільному укладанню властиві складна юридична техніка і мова викладу. З часів прийняття воно зазнавало багатьох змін та доповнень, особливо у сфері прав жінок, сімейно-шлюбного права, житлового найму тощо. Німецьке цивільне укладення не мало за межами німецької держави такого успіху, як кодекс Наполеона. Воно вплинуло на норми Японії, Бразилії, Швейцарії, Австрії, Перу та інших держав, включаючи СРСР.

У Франції та ФРН поряд з цивільними кодексами діють торгові. Французький торговий кодекс (ФТК) був прийнятий у 1807 р. (вступив у дію у 1808 р.). Німецьке торгове укладення (НТУ) — у 1897 р. (вступило у дію у 1900 р.). Прийняті торгові кодекси складалися з 4 книг. У Франції ці книги мали назви: "Про торгівлю взагалі", "Про морську торгівлю", "Про неспроможність і банкрутство", "Про торгову юрисдикцію". У Німеччині книги мали такі назви: "Торгові діячі", "Торгові товариства", "Торгові угоди", "Морське право". Різниця між двома названими кодексами є значною як за обсягом, так і за змістом матеріалу. Німецьке торгове укладення було прийнято значно пізніше ФТК, тому воно було пристосованішим до вимог капіталістичного обігу і містило значний правовий масив. Сьогодні його роль у системі торгового законодавства набагато вища, ніж ФТК. Між тим загальною рисою для обох кодифікацій є зменшення їхньої ролі у системі джерел торгового законодавства Франції та Німеччини. Торгові відносини сьогодні регламентовані здебільшого великою кількістю спеціальних законів. ФТК зберіг на сьогодні лише два десятки статей (із 130) у первісній редакції.

Друга книга містить лише дві статті, третю відмінено повністю. Відносини у галузі морської торгівлі регулюються нормами спеціального кодифікованого законодавства. Виключено із кодексу і норми, що регулюють створення та діяльність торгових товариств. У цій галузі, як і в інших (окремі види торгових договорів, методи конкурентної боротьби, організаційні форми підприємницької діяльності, авторське, патентне право), діє спеціальне законодавство. Розвиток німецького торгового права також відбувається за межами НТУ. Окремі його положення (наприклад, відносно акціонерних товариств) втратили силу і замінені спеціальними законами. Багато торгових угод регулюються банківським, страховим, морським, біржовим, транспортним та іншими законодавствами. Цивільне право кодифіковане також у більшості східноєвропейських країн. Кодекси прийнято в Угорщині (1959 р.), Польщі (1964 р.), Чехословаччині (1964р.). Всі вони сьогодні діють із значними змінами та доповненнями. У Румунії діє ще старий цивільний кодекс 1885 р., але сферу його застосування звужено новими нормативними актами. Структурам цих кодексів властиві риси, запозичені з "класичної" кодифікації, а також багато нововведень. Для порівняння можна взяти цивільні кодекси Польщі та Чехословаччини. Польський кодекс побудовано за класичною пандектною системою. Книга Перша — "Загальна частина" (норми про правосуб'єктність, угоди, строки та позовну давність); Книга Друга — "Власність та інші права на речі" (норми про власність, сервітути, заклад, володіння тощо); Книга Третя — "Зобов'язання" (загальні норми для всіх видів зобов'язань; договірних зобов'язань; зобов'язань, що виникають з безпідставного збагачення та деліктів; норми для окремих видів договірних зобов'язань); Книга Четверта — "Спадкоємство". Система цивільного кодексу Чехословаччини відрізняється від традиційної. Він складається з преамбули та восьми частин: 1."Загальні постанови" (глави про цивільні правовідносини, їхні суб'єкти, про угоди, позовну давність тощо); 2. "Соціалістична суспільна власність"; 3. "Особисте користування квартирами, іншими приміщеннями та земельними ділянками"; 4. "Послуги" (правовідносини між громадянами та організаціями); 5. "Права та обов'язки по інших юридичних діях" (правовідносини лише між громадянами); 6. "Відповідальність за шкоду та за безпідставне майнове збагачення"; 7. "Спадкоємство майна, що перебуває в особистій власності"; 8. "Заключні постанови" (так звані нетипові правовідносини — приватна власність, застава тощо). Відсутність у цивільних кодексах розглянутих країн розділів про авторське та винахідницьке право компенсується спеціальними законами у цій галузі.

У країнах некодифікованого цивільного права вони є стрижнем законодавства. Велику кількість джерел цивільного права складають підзаконні акти: уряду, міністерств, відомств, інших органів державного управління. У деяких країнах встановлено суворий контроль (у тому числі судовий) за відомчою нормотворчістю. Між тим спостерігається тенденція зростання делегованого законодавства, тобто нормативних актів, що видаються урядом. Урядові постанови розглядаються як продовження закону (делеговане законодавство) або як автономні правові акти, що допускаються конституціями. Підзаконні нормативні акти дуже часто відміняють або замінюють закони. Судова практика займає важливе місце у системі джерел права Англії, США та інших країн. Тому їхні правові системи відзначаються великою своєрідністю. Основний зміст судової практики, або прецедентного права (case law), полягає у тому, що рішення, винесене судом у справі, є обов'язковим для вирішення аналогічної справи судом рівної чи нижчої інстанції. Прецедентне право Англії складається з двох частин: загального права (соmmon law) і права справедливості (law of equity). Єдине загальне право для всієї Англії було створене королівськими судами у ХПІ-ХІV ст. Друга гілка прецедентного права (права справедливості) склалася на основі судових прецедентів спеціального суду лорда-канцлера, до якого зверталися особи у випадках, коли не мали змоги звернутися до суду загального права, або коли справу у цьому суці було вирішено, з їхнього погляду, несправедливо. У XIX ст. суди загального права і права справедливості були поєднані в єдиній судовій системі. Тепер вони мали керуватися прецедентами як загального права, так і права справедливості.

Прецедентне право Англії було перенесено і до США, де у процесі застосування та тлумачення перетворилось на власне право США, багато у чому відійшовши від англійського. Однак правові інститути та категорії цих країн є дуже близькими. Тому прийнято говорити про єдину англо-американську правову систему. Судовий прецедент у США зберігає сьогодні велике значення у цивільному і торговому праві. Загальне право США — це право окремого штату. Тому воно відзначається роздрібненістю та строкатістю. У правозастосовній діяльності США велику роль відіграють приватні кодифікації прецедентного права основних інститутів цивільного і торгового права (Restatements of the Law of the USA). Роль судової практики підвищується і у країнах континентальної Європи, хоча формально вона не визнається джерелом права. Неясність і недостатність норм писаного права дають простір для судового розсуду та правотворчості. Отже, спостерігається процес зближення континентальної і англосаксонської правової систем по лінії джерел права: у країнах континентальної Європи все більшого значення набуває судова практика, а у країнах англо-американської правової системи зростає роль закону. У східноєвропейських країнах нормативний характер актів вищих судових та арбітражних органів є дискусійним у доктрині й практиці. Звичай у системі джерел відіграє другорядну роль. Він, як правило, доповнює закон при відсутності або недостатності відповідної норми. Звичаї застосовуються головним чином до банківських, страхових та інших відносин у сфері торгового права.

В Англії звичаї, які застосовуються судами, перетворюються на норми прецедентного права. Тому під звичаями тут розуміють лише норми права, які діють у певній місцевості. У торговому обігу західних країн великого значення сьогодні набувають типові контракти, що розробляються фірмами і пропонуються контрагентами для підпису (формуляри). Офіційно вони не є джерелами права, але на практиці іноді з успіхом замінюють чинне законодавство. З допомогою формулярів "слабшій" стороні контракту нав'язуються вигідні для фірми умови договору, що зводить нанівець принцип свободи договору.

Сьогодні спостерігається тенденція до зближення та уніфікації норм цивільного і торгового права. Найпоширенішим її засобом є укладення міжнародних угод, з допомогою яких створюються загальні норми як для міжнародних цивільних торгових відносин, так і для відносин всередині країни. Уніфікація правових норм досягається також з допомогою розробки заінтересованими державами проектів типових законів. Пізніше вони приймаються відповідними країнами як закони. Відповідно до Римської угоди 1957 р. органи ЄЕС видають регламенти та директиви, які безпосередньо діють на території кожної держави — члена союзу. Отже, регламенти та директиви — ще один вид джерел цивільного та торгового права. У доктринах деяких країн (наприклад, Болгарія) джерелом цивільного права називають його принципи (узагальнені положення, що формулюються у законі або з них виводяться) та норми моралі, якщо закон на них посилається.





Реферат на тему: Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.