Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності (реферат)

Суб'єкт підлягає кримінальній відповідальності по досягненні на момент вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку.

Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності пов'язане з фізіологічним процесом поступового формування здатності особи з моменту досягнення певного віку усвідомлювати свої дії і керувати ними та розуміти небезпечність дій, які нею вчиняються. У зв'язку із цим законом диференційовано вік кримінальної відповідальності: за загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення злочинів, які перелічені у ч. 2 ст. 10 (у тому числі за готування чи замах щодо їх вчинення та співучасть у них), з 14-річного віку.

Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство (статті 93—98), посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (ст. 1901), умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я (статті 101—104, 106 частина 1 та 1894, зґвалтування (ст. 117), крадіжку (статті 81, 861, 140, 223 і 2292), грабіж (статті 82, 861, 141, 223 і 2292), розбій (статті 86, 86, 142, 223 частина 2 і 2292 частина 3), злісне або особливо злісне хуліганство (ст. 206 частини 2 і 3), пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів при обтяжуючих обставинах (ст. 78 частини 2 і 3), умисне знищення або пошкодження державного, колективного майна чи індивідуального майна громадян, що спричинило тяжкі наслідки (статті 89 частини 2 і 3 та 145 частина 2), а також за умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда (ст. 78).

При цьому слід зазначити, що особи у віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній відповідальності за необережні злочини, крім вбивства з необережності. Деякі злочини, зважаючи на особливі ознаки суб'єкта або особливості їх об'єктивної сторони, можуть бути вчинені особою по досягненні 18-річного віку (статті 72, 208, 2081).

Оскільки ст. 10 не встановлює відповідальність осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, за злочини, передбачені статтями 58, 59, ч. З ст. 62, ч. З ст. 66, ст. 69, ч. 2 ст. 71, ч. З ст. 862, ч. 5 ст. 1231 ч. З ст. 144, ч. 4 ст. 1875, ч. 2 ст. 1895, такі дії винного, поєднані з убивством або заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, необхідно кваліфікувати за статтями 93—98, 101—104, ч. 1 ст. 106 чи ст. 1894 КК1.

Поняття "неповнолітній" та "особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку вживаються у ст. 10 і деяких інших статтях (25, 25, 53, 63, 81, 82, 117, 152, 208) є ідентичними, оскільки неповнолітніми вважаються особи, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

Особи, які вчинили діяння, передбачені кримінальним законом, у віці до 14 років, а також особи, що вчинили у віці від 14 до 16 років суспільне небезпечні діяння, не вказані в ч. 2 ст. 10, не підлягають кримінальній відповідальності.

Вік, з якого настає кримінальна відповідальність, повинен обчислюватися з моменту вчинення злочину. При притягненні неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюється відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження), а при відсутності таких — на підставі висновку медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з наступної доби. У випадках, коли вік обвинуваченого неповнолітнього встановлюй судово-медична експертиза, днем його народження слід вважати останній день визначеного року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити з пропонованого експертизою мінімального віку цієї особи.

При застосуванні до неповнолітнього міри покарання необхідно враховувати не лише характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, але й особу винного, його психофізіологічний розвиток, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також причини, з якими пов'язаний злочин. Зокрема слід мати на увазі, що, відповідно до п. 6 ст. 40, вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, яка пом'якшує відповідальність. Пленум Верховного Суду України часто звертає увагу судів на те, що не повинні застосовуватися міри кримінального покарання до неповнолітніх за окремі незначні правопорушення, які були вчинені як дитячі пустощі, а також за крадіжки у батьків чи інших членів родини, якщо самі потерпілі не зверталися у відповідні органи з проханням про притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності. До незначних правопорушень, що мають характер дитячих пустощів, слід віднести крадіжку фруктів із саду, овочів із городу, угон велосипеда з метою покататися тощо.

До особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, що не є кримінальним покаранням. Визнання злочину таким, що не становить великої суспільної небезпеки, залежить від сукупності умов його вчинення, зокрема об'єкта посягання, способу його вчинення, стадії вчинення злочину, форми вини, мотивів, мети винного, тяжкості наслідків, які настали або могли настати, тощо. Однак злочин, який віднесено законом до тяжкого, не може визнаватися "таким, що не становить великої суспільної небезпеки".

До неповнолітнього, який вчинив такий злочин, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, передбачені ст. 105

Такі самі заходи суд може застосувати до особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння у віці від 11 років L до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.

При сумніві щодо наявності розумової відсталості неповнолітнього, який вчинив суспільне небезпечне діяння, призначається судово-медична експертиза. Наявність розумове-відсталості за певних умов може бути підставою для застосування судом до такого неповнолітнього примусових заходів медичного характеру.105

Відповідно до ст. 11, до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років або суспільне небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суд може застосувати такі примусові заходи виховного характеру:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання;

4) покладання на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються спеціальними положеннями.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому громадського вихователя у порядку, передбаченому відповідним Положенням.

Якщо при розгляді кримінальної справи щодо неповнолітнього, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, буде встановлено, що ним вчинено злочин, який не становить великої суспільної небезпеки, і підсудний може бути виправлений без застосування кримінального покарання, суд ухвалою, а суддя постановою закриває кримінальну справу і у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 447 КПК, вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених ст. 11 КК. 105

Щодо суспільне небезпечного діяння, вчиненого особою, яка досягла 11 років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, то за фактом такого діяння порушується, у відповідності до ч. 5 ст. 6 КПК, кримінальна справа. Слідчий, встановивши, що суспільне небезпечне діяння вчинене особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом із постановою надсилається прокурору. Прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови, після чого направляє справу до суду для застосування заходів виховного характеру (п. 1 ст. 2321 КПК). Розгляд справи провадиться суддею одноособове з обов'язковою участю прокурора і захисника.

Під час провадження попереднього слідства та розгляду судом справи про застосування примусових заходів виховного характеру, крім обставин, зазначених у ст. 64 КПК, підлягають з'ясуванню:

а) вік неповнолітнього — число, місяць і рік народження (з цією метою до справи має бути долучена копія свідоцтва чи актового запису про народження);

б) стан здоров'я та рівень загального розвитку неповнолітнього (за наявності даних про його розумову відсталість, не пов'язану з душевним захворюванням, слід з'ясувати, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі необхідності призначається експертиза за участю спеціалістів у галузі дитячої та підліткової психології, або ж зазначені питання виносяться на вирішення експертів-психіатрів);

в) умови життя, виховання і поведінка неповнолітнього;

г) обставини, що негативно впливали на виховання* неповнолітнього, можливий вплив дорослих, які втягнули його в злочинну діяльність;

д) ставлення неповнолітнього до вчиненого, навчання чи праці, дані про його сім'ю.

За результатами розгляду справи суддею виноситься постанова, а судом ухвала. З метою здійснення контролю за виконанням постанови (ухвали) про застосування примусового заходу виховного характеру суд інформує службу у справах неповнолітніх місцевого органу державної виконавчої влади та місцевого самоврядування1.

Зміст кожного з примусових заходів виховного характеру, вичерпний перелік яких міститься в 105, по лягає, зокрема, в такому:

1. Зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого означає, що воно повинно бути здійснено у присутності інших осіб: у залі судового засідання, в колективі, де працюють або навчаються неповнолітній і потерпілий, через пресу тощо.

2. Застосування застереження полягає в оголошенні судом у постанові (ухвалі) осуду поведінки неповнолітнього, який вчинив злочин або суспільне небезпечне діяння.

3. Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, полягає у покладанні судом на таких осіб обов'язку повсякчасно здійснювати виховний вплив і систематично контролювати поведінку неповнолітнього. Під особами, які заміняють батьків, розуміються усиновителі, опікуни і піклувальники.

4. Передача неповнолітнього під нагляд педагогічному або трудовому колективу полягає у покладанні судом на означений колектив за його згодою обов'язку по здійсненню належного виховного впливу і постійного контролю за поведінкою неповнолітнього.

5. Передача неповнолітнього під нагляд окремим громадянам полягає у покладанні судом на певного громадянина обов'язку по нагляду, вихованню і контролю за поведінкою неповнолітнього та піклування про нього.

6. Покладання на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяні збитки як примусовий захід виховного характеру, говориться у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 24 "Про судову практику застосування судами примусових заходів виховного характеру", може застосовуватися лише до неповнолітнього, який досяг 15 років, має майно або доходи і не потребує застосування іншого примусового заходу виховного характеру.

7. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків здійснюється за постановою (ухвалою) суду за путівкою органу освіти. До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. Статус таких навчально-виховних установ визначений Законом України від 24 січня1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”'. До спеціальних навчально-виховних установ, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 11КК, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в названій постанові від 22 грудня 1995 p., неповнолітні направляються, коли вони вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. Водночас не можуть направлятися в ці установи особи, визнані інвалідами, а також ті, яким за висновком відповідних спеціалістів перебування в таких закладах протипоказане за станом здоров'я.

Неповнолітній направляється до спеціальної навчально-виховної установи до його виправлення на визначений судом строк, який не може перевищувати трьох років. До. загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направляються неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до професійного училища соціальної реабілітації — від 14 до 18 років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітні утримуються до досягнення ними 14 років, а при/ необхідності закінчення навчального року або професійної підготовки в школах — до досягнення ними 15 років в училищах, за рішенням суду, — до досягнення 19 років.

4. Примусові заходи медичного характеру.

94 Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані щодо осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку або під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Такі заходи застосовуються лише до осіб, які вчинили заборонені кримінальним законом діяння, що становлять значну суспільну небезпеку. Щодо самої особи, яка вчинила таке діяння, перебуваючи в стані неосудності, то вона вважається суспільне небезпечною (ч. 2 ст. 416 КПК).

Характерними ознаками примусових заходів медичного характеру є те, що вони: 1) призначаються судом; 2) є заходами державного примусу, які позбавлені властивостей (ознак), характерних для покарання. Ці заходи не мають на меті соціального виправлення психічно хворої людини, а спрямовані на запобігання вчинення такою людиною нових суспільне небезпечних дій, на лікування і покращення її психічного стану, а також на її охорону. Пленум Верховного Суду України роз'яснив ряд положень щодо застосування судами кримінального закону про примусові заходи медичного характеру, зокрема те, що "не можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння в стані неосудності або захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, до винесення ухвали видужала чи її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільне небезпечною"1.

Застосування до психічно хворої людини примусових заходів медичного характеру можливе лише при доведеності вчинення нею суспільне небезпечного діяння, що містить ознаки конкретного злочину. Пленум Верховного Суду України в зазначеній постанові від 19 березня 1982 р. № 2 роз'яснив, що "заходи адміністративного стягнення або громадського впливу щодо неосудних застосовуватися не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають. У зв'язку з цим вчинене неосудним діяння, яке у відповідності до закону може бути визнано суспільне небезпечним лише за умови застосування до нього раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення або громадського впливу, не може бути визнано суспільне небезпечним, якщо при застосуванні таких же заходів він також знаходився у стані неосудності. При встановленні таких обставин суду належить справу закрити, не застосовуючи до неосудного примусових заходів медичного характеру"2.

94 Передбачено три види примусових заходів медичного характеру: 1) поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом; 2) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом; 3) поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом. Ці види психіатричних лікувальних установ різняться між собою ступенем ізоляції і обмеження свободи душевнохворих, що вчинили суспільне небезпечні діяння. Суд, визнавши необхідним призначити примусовий захід медичного характеру, обирає його вид залежно: 1) від душевного захворювання особи, враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи про психічний стан хворого; 2) від ступеня суспільної небезпечності вчиненого неосудною особою діяння.

94 У ст. 13 зазначені обставини, які повинен враховувати суд при вирішенні питання про вид примусового заходу.

Поміщення у психіатричну лікарню зі звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує тримання в лікарні і лікування у примусовому порядку.

Поміщення у психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян, і за психічним станом не становить загрози для оточуючих, але потребує тримання в лікарні й лікування в умовах посиленого нагляду,

Поміщення у психіатричну лікарню із суворим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання в лікарні й лікування в умовах суворого нагляду.

Осіб, поміщених у психіатричні лікарні з посиленим або суворим наглядом, тримають в умовах, що виключають можливість вчинення ними нового суспільне небезпечного діяння. У психіатричних лікарнях із посиленим і суворим наглядом здійснюється спеціальна охорона хворих і приміщень, де розташовані зазначені види лікувальних установ.

Застосовуючи до неосудного примусові заходи медичного характеру, суд вказує лише на вид психічної лікарні, в яку необхідно помістити неосудного. Суд не має права зазначати в ухвалі (постанові) назву конкретної психіатричної лікарні, в якій має провадитися примусове лікування, і його строк. Суд не визначає строки примусового лікування, оскільки тривалість застосованого примусового лікування залежить від тяжкості і ступеня психічного захворювання, методів лікування і їх впливу на душевнохворого тощо. Примусове лікування має провадитися доти, доки психічно хвора людина не перестає бути небезпечною для оточуючих.

Кожний хворий, до якого за рішенням суду застосовуються примусові заходи медичного характеру, не рідше одного разу на шість місяців оглядається комісією тієї лікарні, де він знаходиться на примусовому лікуванні для вирішення питання про можливість порушення перед судом клопотання щодо скасування подальшого застосування примусових заходів медичного характеру або заміни їх виду. Заміна та скасування таких заходів здійснюється судом на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів у випадку зміни стану здоров'я хворого або його одужання незалежно від строку перебування хворого у психіатричній лікарні (відділенні). Розгляд питання про скасування або заміну виду примусових заходів медичного характеру здійснюється судом у відповідності до вимог ст. 419 КПК за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпорядковано медичний заклад, де лікують неосудну особу. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів (ч. З ст. 422 КПК). Заміна, про яку йде мова, може виявлятися у переведенні хворого для продовження лікування з психіатричної лікарні (відділення) з посиленим або суворим наглядом у психіатричну лікарню (відділення) зі звичайним наглядом. Це може стосуватися і переводу хворого з психіатричної лікарні (відділення) зі звичайним наглядом у лікарню (відділення) з посиленим або суворим наглядом у зв'язку з погіршенням психічного здоров'я хворого (поява агресивності, немотивованого озлоблення, пов'язаного з насильством над іншими хворими, медичним чи обслуговуючим персоналом тощо).

За відсутності підстав для застосування примусових заходів медичного характеру щодо душевнохворого, який за характером вчиненого ним суспільне небезпечного діяння і станом психічного захворювання не становить значної небезпеки для оточення, суд може, відповідно до ч. 7 ст. 13 КК, передати такого хворого на піклування родичам чи опікунам при обов'язковому лікарському нагляді.





Реферат на тему: Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.