Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Визначення розміру податкових зобов’язань методом економічного аналізу (реферат)

Загальновідомо, що розміри податків залежать не тільки від оподатковуваної бази і ставок, але і від методів їхнього визначення. Ці методи можна розділити на прямі і непрямі. Від останніх – непрямих – українські платники податків донедавна були урятовані. Але тепер непрямі методи одержали законне право на існування, оскільки вступили у силу Закон України від 21.12.2000 р. №2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, а також методики їхнього практичного застосування, затвердженої постановою КМ України від 27.05.2002 № 697 „Про твердження Методики визначення сум податкових зобов'язань по непрямих методах” і Методичні рекомендацій визначення сум податкових зобов'язань по непрямих методах, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 05.07.2002 р. №312/ДСК

Податкові зобов'язання платника податків визначаються такими непрямими методами:

– методом економічного аналізу;

– методом розрахунку грошових надходжень;

– методом контролю витрат і доходів суб'єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб;

– методом аналізу інформації про доходи і витрати платника податків.

Як видно навіть із назв непрямих методів визначення сум податкового зобов'язання, вони переважно призначені для встановлення доходів (валових) і витрат суб'єкта господарювання, а на підставі цього відбувається начислення податку на прибуток з юридичних чи осіб податку на доходи фізичних осіб, стягнутого з фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності.

Метод економічного аналізу ґрунтується на взаємозв'язку і взаємозалежності різних економічних показників, що характеризують господарську діяльність платника.

У Методиці № 697 передбачено його застосування для оцінки окремих елементів податкової бази:

а) обсягів виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг). Ці показники можуть бути розраховані виходячи з характеристики стану виробничих потужностей, кількості використаних сировини, матеріалів, електричної і теплової енергії, води, тари й оздоблювальної продукції, чисельності працівників, розміру виплаченої заробітної плати й інших елементів витрат виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг), а також кількості отриманих марок акцизного збору, виданих податкових векселів, що підтверджують зобов'язання зі сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших показників.

Так, якщо, виходячи з технічної документації, виробнича потужність підприємства (Вп) відповідає 10000 умовних одиниць продукції в рік, а коефіцієнт використання виробничої потужності (Кв) – 0,4 (40%), то розрахунковий обсяг виробництва в натуральному вираженні (Ов) може бути визначений за формулою:

Ов = Вп х Кв = 10000 х 0,4 = 4000 од.

При використанні цього способу виникає дві проблеми, перша з яких пов'язана з обґрунтованістю застосування конкретного значення коефіцієнта використання виробничої потужності (який пов'язаний не тільки з фізичним зносом основних фондів, але і динамікою кон'юнктури ринку), а друга – з показником ціни одиниці продукції, що повинна бути використана для визначення обсягу виробництва у вартісному вираженні.

Приклад розрахунку обсягу виробництва для наступного визначення податкового зобов'язання на підставі даних про кількість витраченого матеріалу розглянемо далі.

Приклад. Припустимо, що на підприємстві випускають три види продукції, питома вага яких у загальному випуску відома (наприклад, виходячи з витрат часу на виробництво і продуктивності устаткування). Відомі також видаткові коефіцієнти матеріалу на одиницю продукції (Т) і загальна витрата матеріалу (12500 кг) за звітний період. Розрахунковий загальний випуск продукції складе:

Ов = 12500 : [(65 х 0,5) + (28 х 0,4) + (12 х 10)] = 278,4 т.

Розрахунковий випуск продукції А дорівнює 139,2 т (278,4 х 0,5);

продукції Б – 111,4 т (278,4 х 0,4);

продукції В – 27,8 т (278,4 х 0,1).

Аналогічно можна визначити випуск продукції, виходячи з витрати енергії, обсягу відходів, чисельності зайнятих на виробництві конкретних виробів працівників тощо;

б) матеріальних і нематеріальних витрат. При розрахунку цих показників можуть бути використані експертна оцінка незалежних чи оцінювачів висновку відповідних уповноважених органів.

Так, для оцінки розміру витрат на придбання легкового автомобіля можуть бути використані дані оцінки його вартості при оформленні в ДАІ.

Не зазначено, чи можуть бути використані тільки дані державної експертизи, чи ж і інших незалежних експертів. Якщо можуть бути використані дані інших незалежних експертів, то за рахунок чого буде фінансуватися експертиза? Таким чином, використання експертного методу обмежується тільки державними експертизами, що, безумовно, буде заводити у глухий кут судовий розгляд при виникненні питання про проведення незалежної експертизи, тим більше – іноземної;

в) приросту активів платника податків. При цьому здійснюється перевірка наявності активів на початок і кінець аналізованого податкового періоду за даними фінансової звітності. Придбання активів, як правило, пов'язано з відповідними витратами, а вибуття – з доходами, хоча з цього правила можливі і винятки (наприклад, при ліквідації чи безкоштовному одержанні активів). Це найменше турбуватиме наших громадян, які давно звикли переписувати майно на близьких родичів: щоб у випадку конфіскації нічого не забрали;

г) витрат на оплату праці. Ці витрати, відповідно до Методики № 697, визначаються виходячи із встановленої участі працівників у господарській діяльності платника податків, підтвердженої документально, чи на підставі письмових пояснень працівників про фактично отримані доходи (хоча ні в п.6, ні в п.7 Методики № 697 серед інформації, використовуваної для розрахунку по непрямих методах, пояснень працівників немає, тому застосовувати їх неправомірно);

д) валових доходів і валових витрат. Ці показники, згідно з п.8 Методики № 697, повинні розраховуватися з урахуванням оцінки інформації про здійснення господарської діяльності платника податків, отриманих з інших джерел відповідно до законодавства (як видно, маються на увазі джерела, перераховані в п.6 і 7 Методики № 697), оскільки іншу інформацію застосувати не можна. Даний пункт дуже загальний і малозастосовний, тому що, наприклад, валові доходи в податковій декларації й у статистичній звітності – це різні речі. До того ж хто буде визначати, що інформація в джерелі відповідає дійсності, а дані в податковій декларації не правильні? Адже може бути і навпаки;

е) обсягів реалізації і придбання продукції, що можуть також розраховуватися на підставі аналізу інвентаризації запасів цієї продукції на початок і кінець звітного періоду (для оцінки обсягу реалізації необхідно також визначити обсяг виробництва, що підлягає коректуванню на зміну запасів) [5].

Узагальнюючи все перераховане вище, можна з упевненістю сказати, що дійсно інструментом у руках податкових органів може бути тільки аналіз на основі обсягу виробництва і реалізації послуг – все інше застосовне вже з ним[6].

Застосування економічного аналізу для визначення податкових зобов'язань підприємств-виробників є основою, яку потрібно враховувати до умов конкретної галузі, розміру підприємства, обсягів продажів і закупівель, кількості постачальників і покупців, величини асортименту виробленої продукції тощо.

Підставою оцінки елементів податкової бази є установлення фактичного обсягу виготовлення продукції і понесених при цьому витрат платником податків за визначений період, що перевіряється. Це передбачає, що державний податковий ревізор-інспектор повинен детально ознайомитися з виробничим процесом і визначити основні видаткові елементи виробництва, за фактичним використанням яких можна визначити орієнтовані обсяги випуску продукції .

Найбільшу увагу рекомендується приділяти саме тим видатковим елементам, що можна відслідковувати без допомоги підприємства (зі сторонніх джерел) чи точно звірити зі сторонніми суб'єктами (обсяги використаної електричної і теплової енергії, природного газу, води, елементи контролю відповідності товару (ексклюзивні кришки, етикетки, пакувальні матеріали тощо), сировина, що може бути закуплено тільки у вузького кола постачальників, у тому числі монопольне виробництво та ін.).

У випадку, якщо підприємство декларує податкові зобов'язання (доходи), але не веде податкового обліку, розташоване за юридичною адресою і продовжує здійснювати господарську діяльність, рекомендується визначати елементи податкової бази методом економічного аналізу за декількома необхідними і найбільше вірогідно перевіреними видатковими елементами.

Наприклад, підприємство, що робить лікерогорілчані вироби (чи іншу продукцію, наприклад, консервну), з метою захисту від підробок власної продукції замовляє в нерезидента кришки з відбитком (штамп є тільки у виробника). Рух зазначених кришок строго контролюється як нерезидентом, так і самим виробником. Кількість поставлених кришок можна проконтролювати через митний орган, а інвентаризація їхньої фактичної наявності дозволить визначити їхнє використання і, відповідно, кількість пляшок, що було ними закупорено (готова продукція). Далі порівнюються обсяги готової продукції, задокументовані платником податків, з даними, виявленими при аналізі використання кришок.

За різними видатковими елементами обсяг виробництва буде відрізнятися, тому рекомендується брати мінімальний. На цьому етапі вже можна буде вирахувати приховані (не відбиті в документах підприємства) закупівлі матеріальних видаткових елементів, якщо вони не були встановлені раніше при зустрічних перевірках, оперативно-розшукових заходах тощо.

Виявлені з ймовірних прихованих обсягів закупівлі видаткових елементів нададуть інформацію для встановлення потенційних їхніх постачальників. Визначення кола постачальників є одним із важливих елементів у підтвердженні висновків числення податкових зобов'язань за непрямим методом. Підтверджені факти прихованих платником податків закупівель значно зміцнюють позицію податкового органу при застосуванні непрямих методів.

Не зайвим є одержання інформації від суб'єктів підприємницької діяльності, що потенційно могли зберігати (мали належним чином обладнані приміщення) зазначену продукцію, про факт і обсяги збереження продукції в них. Зазначене є одним із джерел одержання інформації про обсяги реалізації платника податків, що перевіряється, з якого в зворотному напрямі можна вивести орієнтовані сховані обсяги виробництва продукції.

Установлення факту наявності неоприбуткованої готової продукції платника податків є одним з доказів приховування обсягів виробництва і реалізації, доцільності і правильності застосування непрямого методу.

Визначити фактичний дохід від продажу товарів (виконання робіт, послуг) можна на підставі економічного аналізу такого елемента податкової бази, як витрати на оплату праці.

Якщо результати аналізу даних про кількість працівників, що перебувають (перебували) у трудових відносинах чи у відносинах наймання відповідно до законодавства про працю, і отриманих ними доходах не відповідають даним звітності платника податків про витрати на оплату праці, органи державної податкової служби визначають розміри зазначених витрат, виходячи з фактичної участі таких працівників у господарській діяльності платника податків, підтвердженого документально, чи на підставі письмових пояснень працівників про фактично отримані доходи.

На підставі даних державної статистичної звітності „Звіт по праці” (форма № 1 -ПВ) і дані форми № 8-ДР визначається середньомісячна заробітна плата одного працюючого і динаміка руху чисельності в часі. При цьому порівнюється розмір середньомісячної заробітної плати з установленим розміром мінімальної заробітної плати і середнім показником.

Якщо середньомісячна заробітна плата одного працівника підприємства значно відрізняється від цих показників у меншу сторону і при цьому чисельність працюючих – показник незмінний чи зростає (що свідчить про відсутність плинності кадрів), можна зробити висновок про те, що підприємство заохочує своїх працівників шляхом виплати неврахованої заробітної плати за рахунок реалізації неврахованої продукції і, як наслідок, ухиляється від сплати податкових зобов'язань, насамперед по податку на прибуток і податок на додаткову вартість.

Приклад схеми перевірки і розрахунку (схема наведеного прикладу можлива для застосування до фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності):

–визначення питомої ваги витрат на оплату праці в обсязі реалізованої продукції, задекларованої в податковій звітності:

Зпв = Фзпд / Едд х 100 %,

де Зпв – питома вага витрат на оплату праці в обсязі реалізованої продукції;

Фзпд – код рядка 16 „Витрати на оплату праці фізичних осіб (працівників), що складаються з платником податків у трудових чи відносинах працюючих по договорах цивільно-правового характеру” додатка Ж Декларації про прибуток підприємства;

Вдд – код рядка 1 „Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)” Декларації про прибуток підприємства;

–визначення можливого фактичного розміру витрат на оплату праці (Фзпф) шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати чи середньогалузевої заробітної плати на середньосписочну чисельність працюючих;

–визначення можливого фактичного доходу від продажу товарів (робіт, послуг):

Вдф = Фзпф / Зпв х 100%,

де Вдф – фактичний дохід від продажу товарів (робіт, послуг);

Фзпф – фактичний розмір витрат на оплату праці;

Зпв– питома вага витрат на оплату праці в обсязі реалізованої продукції;

визначення розміру неоподатковуваного платником доходу від продажу товарів (робіт, послуг) (Дн) як різниці між фактичними доходами від продажу товарів (робіт, послуг) і доходами від продажу товарів (робіт, послуг) відповідно до Декларації про прибуток підприємства:

Дн = Удф Вдд,

де Дн – неоподатковуваний платником дохід від продажу товарів (робіт, послуг);

Вдф – фактичний дохід від продажу товарів (робіт, послуг);

Вдд – код рядка 1 „Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)” Декларації про прибуток підприємства;

визначення розміру заниженого податку на додаткову вартість (ПДВн):

Пдвн = Дн х 20% / 100% ,

де Пдвн – занижений податок на додаткову вартість;

Дн – неоподатковуваний платником дохід від продажу товарів (робіт, послуг);

20% – ставка обкладання ПДВ;

– визначення розміру заниженого податку на прибуток (ППн):

Ппн = (Дн – Пдвн) х 30% / 100%,

де Ппн – занижений податок на прибуток;

Дн – неоподатковуваний платником дохід від продажу товарів (робіт, послуг);

Пдвн – занижений податок на додаткову вартість.

Застосування методу економічного аналізу буде доцільним для визначення податкових зобов'язань підприємств роздрібної торгівлі, суспільного харчування і деяких інших категорій середніх і малих підприємств, що працюють із наявними коштами.

Цей метод застосовується для визначення податкових зобов'язань шляхом доказу приховування надходжень від реалізації (виторгу). Метод укладається при виявленні фактичних витрат у наявній і безготівковій формах, що були понесені платником податків у періоді, що перевіряється, і виявленні не відбитих платником закупівель. Фактичні витрати і закупівлі підраховуються як за наданими підприємством документами, так і за даними зустрічних перевірок постачальників, насамперед потенційних, інших джерел інформації.

Виявлена різниця між витратами в наявній і безготівковій формах і задокументованих надходженнях наявних і безготівкових коштів, що могли бути використані для понесення цих витрат, також може свідчити про приховування виторгу від реалізації.

Для визначення обсягів реалізації продукції і суми отриманого виторгу використовується особистий розрахунок суб'єкта, що перевіряється, про середньоденний випуск готової чи продукції реалізації товарів, наприклад, підсумком за 5–10 діб, обраних працівниками органів державної податкової служби самостійно. При цьому забезпечується постійна присутність протягом контрольної доби робочого часу представника органу державної податкової служби, а визначений у такий спосіб виторг порівнюється із середньодобовим виторгом за попередні періоди. Даний метод дає підстави для визначення валового доходу платника і надалі – бази оподаткування на прибуток (податком на додаткову вартість, акцизним збором).

За інформацією керування перевірок базових галузей економіки і високорентабельних сфер діяльності головного керування податкового аудиту і валютного контролю ГНАУ більшості підприємств торгівлі продуктами харчування і товарами широкого вжитку, що у 2003 році перевірили підрозділи податкового аудита, випробували на собі непрямі методи визначення податкових зобов'язань. І, як правило, директори магазинів погоджувалися з перерахованими санкціями. У підсумку після перевірки 500 таких підприємств бюджет одержав додатково 62 млн грн.

Підприємства, що працюють з готівкою, що перевіряють, відносять до так званої групи ризику. Саме в торгівлі часто зустрічаються факти непроведення виторгу через касовий апарат. Але щоб виявити це, інспектори протягом 7–10 днів проводять хронометраж роботи магазину. Причому намагаються охопити і будні, і вихідні дні. Найчастіше виявляється, зафіксовані перевіряючими обсяги продажів дуже далекі від офіційної бухгалтерії магазину.

Перевіряючий проводить звірку даних хронометражу магазину з податковою декларацією підприємства. Якщо звірка підтверджує розбіжність у даних – магазин відбив значно менший торговий оборот, – йому нараховуються несплачені податки і штрафи. У цій ситуації власники торгових крапок поставлені перед фактом і змушені погодитися з результатами ревізії.

Перевіривши супермаркети, що торгують побутовою технікою, була виявлена цікава тенденція. Практично всі продавці імпортної техніки використовують однакові схеми ухилення від податків. Увезений в Україну товар фірма-імпортер декларує за мінімальною ціною, а супермаркет продає її споживачу за ціною реальною – ринковою.

Весь же прибуток дістається фірмі-одноденці, що виступає посередником в угоді і вчасно зникаючої з поля зору контролюючих органів. Для оперативного виявлення подібних схем податкова адміністрація розробила нову методику перевірок, елементами якої стали уже відомі підприємцям непрямі методи.

До речі, ці методи були ефективно використані і при комплексних перевірках підприємств машинобудівної галузі. Їхні результати будуть цікаві тим платникам податків, що сьогодні використовують не сповна свої засоби виробництва.

Раніше довести, що той чи інший цех чи агрегат простоював, у податківців не було можливості. Сьогодні, завдяки непрямим методам, зробити це просто. Перевіряючі аналізують елементи витрат виробництва – витрата матеріалів, електроенергії, газу й інші показники. У результаті підрахунків виявляються засоби виробництва, які у період, що перевіряють, не були використані.

У нинішніх економічних умовах у багатьох підприємств виробничі потужності не використовуються сповна чи простоюють. І керівники повинні дуже уважно поставитися до їхнього правильного відображення в податковому і бухгалтерському обліках, щоб не попадати в неприємні ситуації.

До речі, у результаті комплексних перевірок підприємств машинобудування в цій сфері зменшені збитки більше ніж на півмільярда гривень.

Застосовувались непрямі методи й до приватних підприємців.

ПП „Арлев” декілька разів змінювало юридичну адресу. Із 26 вересня 2003 року перебували за адресою: Франківський район, вул. Городоцька, 171/77. ДПА скерувало податкові повідомлення про проведення позапланової документальної перевірки на стару адресу підприємства – вул. Коновальця.

З огляду на неможливість встановити адресу засновника ПП „Арлев” на підставі статті 4 Закону України „Про погашення зобов'язань платників податків” податківці застосували непрямі методи нарахувань. „Визначення сум податкового зобов'язання за непрямими методами з використанням методу економічного аналізу”.

У березні 2004 року ДПІ у Франківському районі провела комплексну позапланову перевірку ПП „Арлев”. Згідно з актом перевірки та на підставі застосування непрямих методів було нараховано суму податкових зобов'язань 487830 грн. 27 жовтня 2004 року слідчий відділ податкової міліції відкрив кримінальну справу за фактом ухиляння від несплати податків.

Однак кількість порушень, яких допустилися під час складання акта, унеможливлюють усі подальші дії податкової. Власне, в акті неправильно вказано номер свідоцтва платника ПДВ і дату його видачі, вказано неправильне прізвище засновника підприємства, а головне – вказано стару адресу підприємства. Конфлікт між ДПА та приватним підприємством „Арлев” триває.

Південна МДПІ у м. Кривому Розі провела позапланову перевірку ПП „Іва”. Підставою для застосування щодо приватного підприємства непрямих методів визначення суми податкових зобов'язань із податку на прибуток є ненадання підприємцем бухгалтерських документів для проведення тематичної перевірки з питань повноти нарахування податку на прибуток за I квартал2002 р., про що 27.09.2002 р. був складено акт перевірки.

Південна МДПІ у м. Кривому Розі 04.10.2002 р. прийняла податкове повідомлення-рішення 0001642301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток методом економічного аналізу: основний платіж – 354000 грн., штрафні санкції – 35400 грн.

Загальна сума податкового зобов'язання визначена у вказаному податковому повідомленні-рішенні на підставі акта документальної перевірки від 27.09.2002 р.

При визначенні податкових зобов'язань за непрямим методом МДПІ використовувала метод економічного аналізу, який базується на взаємозв'язку і взаємозалежності різних економічних показників (валові доходи, валові витрати та інше) і застосовується для оцінки таких елементів податкової бази:

–приросту активів платника податків, який визначається шляхом перевірки наявності та порівняння активів у процесі провадження господарської діяльності такого платника податків;

–обсягів реалізації та придбання продукції, які можуть також розраховуватися на підставі аналізу інвентаризації запасів цієї продукції на початок та кінець звітного періоду.

ПП „Іва” відмовилося узгодити податкове зобов'язання, оскарживши згадані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Південна МДПІ у м. Кривому Розі звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання податкових зобов'язань ПП „Іва” з податку на прибуток у сумі 389400 грн., в тому числі фінансові санкції у розмірі 35400 грн за непрямими методами.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2003 р. (суддя Кеся Н. Б.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів суду наявність обставин, визначених у підпункті 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, які давали йому підстави застосовувати непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань.

Крім того, позивачем у порушення приписів вказаного Закону не було надано обґрунтованого рішення керівника органу державної податкової служби про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань із визначенням підстав його прийняття.

За апеляційною скаргою Південної МДПІ у м. Кривому Розі Дніпропетровський апеляційний господарський суд переглянув рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2003 р. в апеляційному порядку і постановою від 25.03.2004 р. залишив його без змін через ті ж підстави.

Південна МДПІ у м. Кривому Розі подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2004 р., в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати, позовні вимоги задовольнити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме: підпунктів 4.3.1, 4.3.2 пункту 4.3 статті 4; підпункту 19.3.6 пункту 19.3 статті 19 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанції, рішення керівника органу державної податкової служби про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань не приймалось, а акт перевірки, за результатами якого було донараховано податкове зобов'язання за непрямими методами, взагалі не містить будь-яких посилань щодо необхідності застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання.

У підпункті 4.3.4 пункту 4.3 статті 4 цього Закону зазначено, що застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Беручи до уваги встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини справи щодо відсутності випадків, визначених у пункті 4.3 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” для визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами, судова колегія вважає, що судові рішення у даній справі прийняті відповідно до вимог вказаного Закону, є обґрунтованими та законними.

Керуючись статтями 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив: рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2003 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2004 р. у справі № 37-17/114 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу Південної МДПІ у м. Кривому Розі – без задоволення.

Аналіз роботи податківців показує, що застосування непрямих методів на практиці має багато перешкод. У більшості випадків це трапляється в результаті недбалого відношення керівництва і робітників податкових підрозділів. Крім професій проведення перевірки підприємців, Закон передбачає суворе дотримання умов застосування непрямих методів. Застосування будь-яких непрямих методів із порушенням законодавства унеможливлює застосування результатів перевірки. За такими матеріалами немає кримінальної, адміністративної та іншої перспективи, а також відшкодування донарахованих сум державі.

Таким чином, можна зробити висновок, що в цілому застосування непрямих методів в Україні є доцільним і виправданим, але без усунення вищевказаних проблем буде малоефективним.


 

Література:

1. Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.2000р. № 2181 -III (зі змінами і доповненнями).

2. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-111 (зі змінами і доповненнями).

3. Про затвердження Методики визначення сум податкових зобов'язань по непрямих методах: Постанова КМ України від 27.05.2002 №697.

4. Методичні рекомендації визначення сум податкових зобов'язань по непрямих методах, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 05.07.2002 р. №312/ДСК

5. Іванов Ю. Непрямі методи: побоювання були недаремні // Бухгалтерія. – 2002. – №24/12 (491/12). – С. 30–35.

6. Вахітов Р., Репа А. Непрямі методи визначення податкових зобов'язань. Дебет-кредит // Школа бухгалтера. – 2002. – №36. – С.38–40.

7. Непрямі методи – у дії // Репортер. – 2004. – №176.





Реферат на тему: Визначення розміру податкових зобов’язань методом економічного аналізу (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.