Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Визначення фіктивного підприємництва у законодавстві України (реферат)

Основні міжнародно-правові норми та принципи, на яких повинна будуватися діяльність державних та інших органів країн світу у боротьбі з таким суспільним явищем, як корупція, закладені у документах Організації Об'єднаних Націй, зокрема:

– Резолюції ООН „Попередження злочинності та кримінальне правосуддя у контексті розвитку: реалізація та перспективи міжнародного співробітництва”;

– Рамковій Конвенції ООН проти організованої злочинності;

– Декларації ООН про злочинність і суспільну безпеку;

– Декларації ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях;

– Міжнародному кодексі поведінки державних посадових осіб;

– Кодекси поведінки посадових осіб із підтримання правопорядку та ін.

Короткий огляд цих міжнародних актів свідчить про те, що світова співдружність розглядає корупцію на сучасному етапі як одну з найбільших загроз правопорядку, демократії, правам людини, чесності та соціальній справедливості. Вона заважає економічному розвитку і становить реальну загрозу підвалинам суспільства.

Соціально-економічна криза України призвела до зростання ступеня криміналізації суспільно важливих сфер функціонування держави. Набувають поширення такі форми корупції, як змова між собою посадових осіб, інвестування комерційних структур за рахунок державного бюджету, фіктивне підприємництво, переведення державного майна в акціонерні товариства, налагодження зв'язків державних службовців із кримінальними угрупованнями з метою тиску на керівників підприємств щодо виведення продукції за межі держави, „перекачування” в іноземні банки.

Метою цієї статті є дослідження сформульованих у законі принципів, положень щодо фіктивного підприємництва, виду, розміру і характеру шкоди, завданої вказаними злочинами, а також визначення значення перерахованих категорій для процесу розслідування кримінальних справ.

До завдань дослідження віднесено аналіз узагальнених норм міжнародно-правових і вітчизняних актів; виявлення різних форм корупції взагалі і суті фіктивного підприємництва зокрема.

Значний вклад у розвиток теорії і практики розкриття та розслідування економічних злочинів, зокрема фіктивного підприємництва, зробили такі вчені, як В.Т. Білоус, В.І. Василинчук, Л.М. Дудник, В.В. Лисенко, Д.Г. Мулявка, В.К.Шкарупа та ін., що створило значне наукове підгрунтя для подальших досліджень.

У разі виявлення фіктивної діяльності правоохоронними органами перекладають кримінальну чи іншу відповідальність на підставних, недієздатних або неіснуючих осіб, уникаючи кримінальної відповідальності.

Пропозиції щодо змін у законодавчих актах із зазначених проблем досліджували вітчизняні учені П.П. Андрушко, В. Білецький, Т.М. Барабаш, О.О. Дудоров, Г.А. Матусовський, Ю.В. Опалінський, А. Волобуєв, В. Силоєв, М.І. Хавронюк та ін. Але варто звернути увагу на те, що цілий ряд важливих для теорії кримінального процесу та правоохоронної практики напрямів цієї проблеми продовжують залишатися недослідженими. Більшість науковців розглядає кримінально-процесуальні проблеми фіктивного підприємництва лише у межах загального класу економічних злочинів.

Методологічну основу дослідження повинні скласти положення теорії кримінального процесу. У процесі дослідження потрібно використовувати порівняльно-правовий (порівняльний аналіз окремих положень нормативно-правових актів), історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний (типізація і систематизація слідчих ситуацій), статистичний (використання статистичних даних, узагальнення кримінальних справ про фіктивне підприємництво, анкетування МВС України) та інші методи.

Фіктивне підприємництво – новий вид злочинних посягань у сфері економіки України. Як суспільно небезпечне явище, воно виникло практично одночасно з появою підприємницької діяльності. Фіктивне підприємництво, у свою чергу, проявлялося, видозмінювалося та набувало нових форм злочинної діяльності, залежно від державно-правового регулювання підприємництва.

Назріла необхідність на підставі вивчення, аналізу, узагальнення законодавчої і нормативної баз і судово-слідчої практики розробити кримінально-процесуальні засади доказування при розслідуванні фіктивного підприємництва та злочинів, пов'язаних із ним.

Актуальність розробки цієї проблеми викликана тим, що комплексне її дослідження на підставі вивчення таких даних дозволить запропонувати практиці нові прийоми, форми і методи, напрацювати сучасні методи боротьби з цією групою злочинів економічного спрямування, що відповідають сучасному рівню розвитку науки, і повинні стати практичним інструментарієм для слідчих та оперативних органів, а також сприяти наповненню Державного бюджету України і укріпленню національної безпеки. Крім того, ефективність розробки позначених проблем багато в чому обумовлена відповідним розумінням таких категорій, як фіктивність, фіктивна фірма, фіктивне підприємництво тощо.

Нормативно-правова база та інші нормативні акти, що стосуються сфери оподаткування досить часто використовують ці та інші терміни, але чіткого визначення в жодному джерелі права не має.

В українському радянському законодавстві вперше термін „фіктивний” (слово „фіктивний” походить від латинського fictio – вигадка, нереальне, неправильне, хибне, вигадане з певною метою, а також від французького fiktif – вигаданий, недійсний, який насправді не існує [1, с. 936]) з'явився у кримінальному кодексі УРСР у 1927 році. За статтею 135-2 КК УРСР (1927 р.) встановлювалася кримінальна відповідальність за утворення приватного підприємництва у формі фіктивного кооперативу.

Практика правоохоронних органів свідчить, що шахрайство з фінансами учинялось і вчинюється часто за допомогою реально зареєстрованих фірм, що відповідно до вітчизняного законодавства вважається фіктивним підприємництвом.

У теорії і практиці радянського, пізніше українського кримінального права і в судовій практиці відбувається розмежування понять шахрайства, шахрайства з фінансовими ресурсами і фіктивного підприємництва [2, с. 111].

Поняття фіктивного підприємництва у кримінальних законодавствах розвинених західних держав не зустрічається.

Вивчення кримінальної обстановки, аналіз рівня та динаміки злочинності у сфері підприємницької діяльності свідчать, що ця злочинність набуває більш організаційного характеру.

Серед основних причин існування фіктивного підприємництва є недоліки кримінального законодавства, пов'язані з визначенням поняття фіктивного підприємництва, реєстрації суб'єктів господарювання, неврегульованості законодавчими актами інших економічних відносин, давно сформованого негативного ставлення окремих частин платників податків до виконання своїх обов'язків.

Правоохоронними органами здійснюються ряд заходів щодо покращання ситуації. Так, за статистичними даними в 2005 році органами МВС України розкрито 35102 злочини економічної спрямованості, з них 109 фактів фіктивного підприємництва. Незважаючи на невелику питому вагу фіктивного підприємництва у загальній структурі злочинів, збитки, які воно завдає, настільки великі, що постійне вдосконалення форм і методів боротьби з цим видом злочинів залишається дуже важливим і актуальним завданням для правоохоронних органів.

За даними ДПА України, податковими органами за ознаками фіктивності у 1997 році виявлено 165 фіктивних фірм, у 1998 – 2 680, у 1999 – 4 169, у 2000 – 3 600, у 2001 – 4 500, у 2002 – 5 028, у 2003 – 5 900 [3, с. 7], у 2004 – 6 010, а у 2005 – 6 100.

Масове виявлення недержавних посередницьких структур, пов'язане із залученням грошових коштів, незаконне отримання, неповернення і нецільове використання грошових кредитів та інших правопорушень, змусили законодавчі органи врегулювати це явище на законодавчому рівні.

У січні 1994 року Верховною Радою України було доповнено Кримінальний кодекс ст. 148-4 (ЗУ від 28.10.94 р. № 388 із змінами, внесеними згідно із ЗУ від 06.03.96р. № 79/96 ВР), де вперше визнавалося поняття фіктивного підприємництва як „створення або придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичних осіб) без наміру здійснювати статутну діяльність, якщо завдало матеріальної шкоди державі, банку, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам”.

Така конструкція ст. 148-4 КК України, на думка юристів-практиків, мала суттєві недоліки. Вона не дозволяла притягувати винних до кримінальної відповідальності, так як доказати їхній умисел на скоєння цього виду злочину на момент створення чи придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) дуже важко або практично неможливо. Крім того, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 148-4 ККУ, були наслідки у вигляді заподіяної матеріальної шкоди державі, банку, кредитній установі й іншим юридичним особам або громадянам. Підтвердженням цієї думки стало вивчення офіційних даних Верховного суду України та Міністерства юстиції, які свідчать про невелику кількість осіб, засуджених з ст. 148-4 ККУ. Так, у 1994 р. – 0, у 1995 р. – 0, 1996 р. – 3, у 1997 р. – 4, у 1998 р. – 5, у 2004 р. – 5, у 2005 – 9 осіб.

Новий Кримінальний кодекс України від 05.04.2001р. розширив практику застосування норм, що передбачають відповідальність за фіктивне підприємництво. Юридична кваліфікація дій особи, яка створює чи придбаває фіктивні структури (ч. 1 ст. 205 ККУ), уже не потребує обов'язкової, спричиненої від їхньої діяльності матеріальної шкоди державі, банку, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам. У ст. 205 нового ККУ вжите нове формулювання „з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо якої є заборона”.

Зокрема, у цій статті, як і в попередній (ст. 148-4 ККУ від 1960 р.), не зовсім юридично точно визначена кваліфікація об'єктивної сторони поняття фіктивного підприємництва, пов'язаного із створенням чи придбанням суб'єкта підприємницької діяльності і набуття прав юридичної особи.

Кримінально-правова норма „створення або придбання” не відповідає нормі Закону України „Про підприємництва в Україні”, де зазначається, що підприємство набуває прав юридичної особи від дня його реєстрації в державних органах.

За підрахунками ДПА України, в 2000 році від незаконної діяльності виявлених фіктивних структур державою не отримано тільки ПДВ на суму близько 4-х мільярдів гривень. А в 2005 році більше 6 мільярдів гривень [4, с. 30–38].

У правозастосовній діяльності, зокрема податкових органів, наприклад, окремі підвідомчі акти по-різному трактують поняття фіктивного підприємництва, яке іноді не відповідає кримінальному законодавству.

Наприклад, висловлювання, що містяться в Порядку реалізації матеріалів фіктивних фірм, затвердженому наказом ДПА від 16.11.98 р. № 540, де дається визначення фіктивного підприємства як юридичної особи, що зареєстрована (або незареєстрована) у державних органах, до статутних і фінансово-господарських документів якої внесені неправдиві відомості про засновників і керівників, які використовують у своїй діяльності підроблені печатки або реквізити інших підприємств, а також які використовують банківські рахунки на підставі недійсних документів.

У Листі ДПА України „Про ознаки фіктивних фірм” від 21.05.1999 р. № 229/4/25 – 1210 зазначається, що законодавством не визначено поняття „фіктивна фірма”, на території України „створюються підприємницькі структури, які не реєструється в органах держави згідно з чинним законодавством або реєструються, як правило, за дорученням, виданим на неіснуючих осіб, за загубленими або украденими паспортами з використанням підроблених печатей нотаріусів і органів державної реєстрації”.

Істотну роль у формуванні системи і змісті методики відведено кримінальному праву, що визначає діяння, що визнаються злочинами (ст. 11 ККУ), а тим самим зумовлює і їхні спільні межі методики. Положення кримінального права обумовлюють загальну, що розслідується, спрямованість методики – точне з'ясування події або дії вчиненої особою, конкретний склад злочину.

Розслідуючи фіктивне підприємництво, необхідно знати кримінально-правову характеристику цього виду злочину. Кримінальний кодекс України, передбачаючи відповідальність за фіктивне підприємництво, у ст. 205 ряд ознак, характерних цьому виду злочинів, які є основними доказами фіктивності:

– реєстрація підприємства на підставну особу або за винагороду, за підробленими, викраденими, позиченими або втраченими документами;

– реєстрація підприємства за вигаданою юридичної адресою;

– внесення в установчі документи неправдивих даних про засновників і керівників підприємств або інші обставини;

– залучення до протиправної діяльності формально призначених на посаду керівників реально існуючого громадянина із специфічним соціальним статусом (малозабезпечених, психічно- і тяжкохворих, інвалідів, малозабезпечених, алкоголіків, наркоманів тощо);

– відсутність ознак діяльності фірми, зазначеної в установчих документах;

– короткий термін існування підприємства;

– відсутність руху коштів підприємництва на його банківських рахунках або навпаки занадто великий обсяг фінансових операцій по банківських рахунках підприємства, яке нещодавно зареєструвалося та інші.

Основною ознакою фіктивності за Кримінальним кодексом є відсутність в осіб, які займаються фіктивним підприємництвом, справжнього наміру здійснювати підприємницьку діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг і використанням суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Перераховані ознаки стосуються і криміналістичної характеристики фіктивного підприємництва і відповідно належать до виду або групи однорідних злочинів, які виділяються і систематизуються у результаті узагальнення слідчої практики.

При розслідуванні фіктивного підприємництва перш за все необхідно з'ясувати ряд таких положень:

а) у якій сфері підприємницької діяльності скоєно злочин, коло учасників та їхню кваліфікацію;

б) при розслідуванні фіктивного підприємництва потрібно вивчити статут підприємницької структури (засновницькі документи) і закони України, що регулюють діяльність такого виду підприємництва. При вивченні умов діяльності слід звернути увагу на умови діяльності, звітність, особливості контролю, документообігу тощо;

в) конкретною умовою розслідування кожного випадку фіктивного підприємництва є з'ясування характеру протиправної дії (чи бездіяльності) причетних до злочину осіб, яку заподіяли шкоду державним і суспільним інтересам або охоронюваним законом інтересам і правам громадян;

г) необхідно встановити вину осіб. Фіктивне підприємництво відбувається тільки з прямим умислом, тому, проводячи комплекс слідчих дій, потрібно довести навмисність здійснення фіктивного підприємництва;

д) повинен також бути установлений причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) осіб та їхніми наслідками. Потрібно точно встановити роль особи у тому чи іншому процесі, взаємозв'язок її дій (бездіяльності), результатів, характеру, причинної необхідності чи казуальності наслідків;

е) будь-який злочин у підприємництві передбачає наслідки, що проявляються в заподіянні, як правило, значної шкоди. Тому встановлення характеру і розміру заподіяної шкоди є складовою частиною предмета доказування і важливим елементом методики в розслідуванні фіктивного підприємництва;

ж) спільним при розслідуванні фіктивного підприємництва є також те, що вони часто бувають пов'язані з іншими злочинами (ст. 190, 201, 202, 203, 209, 212, 218, 222, 223 та інші). Усі ці кримінально-правові і криміналістичні явища становлять систему обставин, які потрібно встановити при розслідуванні фіктивного підприємництва [4, с. 146–148].

Таким чином, основні завдання правоохоронних органів полягають у посиленні організації боротьби щодо попередження, виявлення, викриття фіктивного підприємництва та інших злочинів, що скоюються з використанням фіктивних підприємств, широкому використанні нових механізмів, методик і прийомів виявлення незаконної діяльності.

Особливу увагу потрібно приділяти встановленню фактичних даних, уже на підставі яких орган, який проводить дізнання та досудове слідство, встановлює винність осіб організаторів фіктивного підприємництва, кваліфікацію злочинів.

Розслідування фіктивного підприємництва супроводжується збиранням, перевіркою і безпосередньо оцінкою наявних доказів.

При зборі доказів, пов'язаних із розслідуванням фіктивного підприємництва, орган, який розслідує злочин, має право викликати будь-яких осіб як свідків, осіб, які були залучені до створення фіктивного підприємства, потерпілих від цієї незаконної діяльності, для допиту. Велике значення також мають показання експертів-спеціалістів. А без таких доказів, які свідчать про господарську діяльність установи, підприємства, організації, актів проведення ревізій та документальних перевірок, інформації від банків, яка містить банківську таємницю (обов'язково з дозволу суду) та ін. документів, не можна стверджувати про всебічне та глибоке розслідування у справі по фіктивному підприємництву.

Після зібрання усіх можливих доказів, які саме засвідчують чи не засвідчують факт фіктивного підприємництва, обов'язково орган, який проводить дізнання чи досудове слідство, повинен перевірити ці докази на їхню справжність і достовірність. У практиці податкових органів зустрічалися випадки дезінформації та введення в оману з метою спрямувати розслідування справи у хибному напрямі.

І вирішальною стадією роботи з доказами є їхня безпосередня оцінка, коли слідчий або орган дізнання, який провадить дізнання, має усі матеріали, які засвідчують або не засвідчують факт фіктивного підприємництва. Оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, який обов'язково повинен ґрунтуватися на всебічному, неупередженому, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, що розслідується.

З усього сказаного можна з упевненістю сказати, що механізм протидії фіктивному підприємництву не налагоджений, а закони та нормативні акти, які повинні вести боротьбу з фіктивним підприємництвом і допомагати правоохоронним органам, безсилі, а іноді діють на руку особам, які мають намір займатися фіктивним підприємництвом. Це пояснюється не лише високим рівнем корумпованості органів державної влади, а головне тим, що наше законодавство, на яке покладається протидія та боротьба з цією протиправною діяльністю, дуже молоде, а відсутність чи дуже малий відсоток у розвинених країнах такого незаконного явища, не дозволяє обмінюватись досвідом, тим самим залишаючи нашу країну наодинці з цією проблемою.


 

Література:

1. Словник іншомовних слів. – К., 2000. – С. 936.

2. Про зміни і доповнення до кримінально-процесуального законодавства: Постанова Верховної Ради України від 28 січня 1994 року від 28 січня 1994 року № 3888 – XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 19.

3. За матеріалами результатів роботи підрозділів податкової міліції по боротьбі із злочинністю у сфері оподаткування на 2003 р. – Київ, 2004. – С. 7.

4. Дудник Л.М., Васильчик В.І., Опалінський Ю.В., Мулявка Д.Г. Фіктивне підприємництво, шляхи боротьби з ним: Навчальний посібник. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. – 494 с.

5. Лисенко В.В. Фіктивні фірми. Криміналістичний аналіз: Монографія. – Київ: Парламентське видання, 2002. – С. 202.

6. Барабаш Т.М. Предмет доказування при розслідуванні справ про ухилення від сплати податків у порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів // Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення: Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції (1–2 грудня 2000 року). – Ірпінь: Академія ДПС України, 2000. – С. 99–102.

7. Важинський В.М. Кримінально-процесуальні проблеми доказування при розслідуванні фіктивного підприємництва // Наукові дослідження – теорія та експеримент 2006: Матеріали другої міжнародної науково-практичної конференції, (м. Полтава, 15–17 травня 2006 р.). – Полтава: Вид-во „ІнтерГрафіка”, 2006. – С. 15–18.

8. Важинський В.М. Фіктивні підприємництва: створення, функціонування, ознаки // Materialy // Miedzynarodowej naurowe-prakrycznej Konferencij „Wykstalycenie i nauka bez ganic – 2005”. Tomv14. Pramo. – Przemysl: Sp. Z.o.o. „Nauka i studia”. – 2005. – C. 83–85.

9. Важинський В.М. Фіктивне підприємництво в Україні: генезис, сучасний стан і перспективи розвитку // Материалы I Международной научно-практической конференции „Наука и технологии: шаг в будущее – 2006”. – Том 10. Право. – Белгород: Роснаучкнига, 2006. – С. 41–44.





Реферат на тему: Визначення фіктивного підприємництва у законодавстві України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.