Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Вітчизняна та світова практика організаційно-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності (реферат)

Методологічні засади, на підґрунті яких формується організаційно-правове забезпе­чення функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та суб'єктів конт­рольно-регулятивної діяльності в даній сфері, відображаються в ст.2 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” [1] у принципах, які у контексті протидії тіньовим проявам у сфері ЗЕД доцільно поділити на загальноправові та спеціальні.

До загальноправових принципів, що відображають основні засади організаційно-управлінського та правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать такі: принцип суверенітету держави у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, тобто її виняткове право самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, керуючись власним законодавством і договірними зобов'язаннями України в галузі міжнародних економічних відносин; принцип верховенства закону, що полягає у забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що будь-яким способом створюють менш сприятливі умови, ніж ті, що встановлені законами України; принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, під яким розуміється право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України, а також у винятковому праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати своєї діяльності; принцип юридичної рівності перед закономусіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Він полягає у забороні будь-яких, крім передбачених Законом, дій, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності перед­бачає рівний захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права, а також на території України, згідно з законами України.

До спеціальних принципів відносяться такі:

– принцип еквівалентності обміну (при імпорті та експорті як у грошових формах розрахунків, так і бартерних (обмінних) формах розрахунків);

– як похідний від нього принцип неприпустимості демпінгу при ввезенні і вивезенні товарів.

Саме ці принципи становлять науковий інтерес при формуванні організаційно-правових механізмів і контрольно-аналітичних систем превентивної протидії тіньовим проявам у сфері ЗЕД. Наявність ознак щодо недотримання цих принципів, суб'єктами ЗЕД свідчить про те, що суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності допущено певні правопорушення, демпінгові чи псевдодемпінгові операції, інші форми тіньових проявів щодо неповернення валютної виручки з-за кордону чи відтоку валютних коштів за межі України.

Принцип еквівалентності передбачає збалансований обмін товарами, по-перше – за змістом, по-друге – за вартістю. Тобто з еквівалентності вартісного обміну випливає неприпустимість у експорті демпінгових поставок. Отже, ми бачимо, що принцип еквіва­лент­ності та неприпустимості демпінгу відображають технологічні аспекти однорідного явища і, певним чином, перекривають один одного. Практика зовнішньоекономічної діяльності показує, що ці принципи часто порушуються. Як зазначалося вище, зовнішньоекономічні операції інколи зводяться до псевдодемпінгу чи інших тіньових проявів. За безцінь експортується сировина, гостродефіцитні матеріали, високоліквідна продукція хімічної і пов'язаних з нею галузей промисловості, напівфабрикати деревооб­робної промисловості та інші товари, що користуються великим попитом не тільки за кор­доном, а й на внутрішньому ринку. Водночас, замість них ввозяться не завжди добро­якісні товари широкого вжитку, які в основному можна і необхідно виробляти у достатній кількості всередині країни.

Заниження фактичної вартості товарів, сировини, що експортується чи імпортується, або явна невідповідність змістовної сторони бартерних угод повинні бути сигналом для перевірки діяльності суб'єктів ЗЕД. Як правило, нееквівалентний обмін, з одного боку, дозволяє занижувати суми, що підлягають сплаті у вигляді ввізного, вивізного мита. З іншого боку – правопорушникам, реалізувавши товар за реальними цінами, отри­мати невраховану валюту, яка осідає на їх власних рахунках в іноземних банках, вкла­дається в нерухомість, використовується для закупівлі товарів для подальшої реалізації за підвищеними цінами на території України.

Крім зазначеного, негативним наслідком порушення принципу еквівалентності обміну, який виражається у демпінгових поставках, пов'язаних з різноманітними тіньовими проявами є те, що до України з боку іноземних держав та їх економічних організацій засто­совуються антидемпінгові розслідування, здійснюється економічний і політичнийтиск. Унаслідок цього приймаються управлінські рішення, вигідні конкурентам і неспри­ятливі для розвитку виробничого сектору економіки України.

Для визначення методів захисту національних інтересів у процесі здійснення зовніш­ньо­економічної діяльності доцільно розглянути світовий досвід з цих питань. Історія формування методів, засобів і механізмів реалізації зовнішньоекономічної політики захи­сту національних інтересів у промислово розвинених країнах нараховує декілька століть. Вона змінювалась залежно від різних стадій розвитку економіки і суспільства. Так, у період становлення капіталістичного способу виробництва інтересам буржуазії, яка розвивалась, відповідала система протекціонізму національному виробництву. Тому така система протягом цього періоду була характерна для багатьох країн, насамперед для найактивніших у зовнішній торгівлі країн того часу – Голландії, Англії та Франції [2, с. 36].

У період домонополістичного капіталізму інтереси великого промислового капіталу вимагали конкуренції як на зовнішньому, так на внутрішньому ринках. Це відобразилось у вимогах розвитку так званої "вільної” торгівлі, яку ініціювала Англія. Сьогодні про­мис­лово розвиненим країнам також властивий протекціонізм, але він суттєво відрізня­ється від протекціонізму на домонополістичній стадії. Тоді протекціонізм був спрямова­ний на захист від іноземної конкуренції слабких неконкурентоспроможних галузей промисловості. Нині протекціонізм набув прагматично-корисливого характеру він "…спрямований на підтримку найбільш розвинених галузей промисловості і захищає інтереси великих угруповань Європи, північної та Латинської Америки, південно-східної Азії” [3].

Методи торгово-політичного протекціонізму відображаються або в односторонніх національних нормативно-правових актах країн, або дво- чи багатосторонніх угодах між країнами, що врегульовують зовнішньоекономічні взаємовідносини між ними. Роз­глянутий історичний аспект формування організаційно-правових засобів протекціо­ністського регулювання зовнішньоекономічної діяльності є особливо важливим для України, оскільки широке коло суб'єктів ЗЕД є новачками на зовнішньоекономічних ринках світу взагалі, та на конкурентно-агресивних ринкових засадах зокрема.

У міжнародній практиці нормативно-правові акти, що встановлюють односторонній порядок врегулювання режиму зовнішньої торгівлі, поділяють інструменти цього врегулювання практично у всіх країнах на тарифні і нетарифні, або, як їх ще називають, економічні і адміністративні методи регулювання. Ставлення міжнародних організацій і окремих країн до нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності є неоднозначним. Світова організація торгівлі (далі – СОТ) офіційно порушила питання про скасування цих методів. Водночас як сама СОТ, так практично всі, в тому числі і промислово розвинені – учасники світогосподарського процесу, – поряд з тарифним використовують і нетарифне (адміністративне) регулювання, особливо щодо товарів з країн, які не є членами СОТ. Багато країн за допомогою нетарифних методів намагаються перешкодити проникненню українських товарів на свої внутрішні ринки. Проголошений розвиненими державами демократичний, ринковий принцип вільної торгівлі щодо України та інших подібних країн фактично перетворився у звичайну декларацію. Вод­ночас, прагнення України захистити власний ринок від проникнення навіть екологічно небезпечних імпортних товарів засуджується і використовується як важіль для економіч­ного та політичного тиску на Україну. Цьому сприяє „поступливість” окремих українсь­ких урядовців, що не виключає тіньові, не безкорисливі мотиви прийняття ними невигід­них для України рішень. Застосування нетарифних методів ставить за мету забезпечити національні інтереси України шляхом встановлення законодавчих обмежувально-забо­рон­них заходів, спрямованих на захист інтересів вітчизняного виробника і споживача. Останнім часом нетарифні національні обмеження слугують охороні довкілля, здоров'я населення й економічної безпеки України. До цих засобів обмеження належать, перш за все, квотування і ліцензування.

Крім товарів, на які виділяються квоти, ліцензуванню підлягають експорт-імпорт товарів і технологій військового та подвійного призначення, ядерних матеріалів, дорогоцінних металів і каменів, наркотичних і психотропних засобів, отруйних речовин.

На ранній стадії демонополізації зовнішньоекономічної діяльності України, її прагнення до інтеграції у світову господарську систему породили у владних структур дещо романтичні уявлення про добру волю імпортерів, про готовність їх країн, як партнерів, відкрити свої внутрішні ринки для українських товарів. Насправді, за кордо­ном українських товарів не тільки не чекають, а й не бажають бачити. Поряд з цим, імпор­те­рів, які бажали б наводнити наш ринок недоброякісними товарами і водночас усунути з власного ринку наші підприємства як потенціальних конкурентів, з'явилося багато. Тому доцільно вести пошук і впроваджувати нові засоби регулювання зовніш­ньоекономічних відносин, як економічних, так і адміністративних. Серед економічних методів регулювання ЗЕД застосовують окремі види мита, податків і зборів. Наприклад, для нарахування ПДВ на імпортні товари застосовується метод встановлення мінімальної митної вартості. На багато імпортних товарів акциз стягується за вищими ставками, ніж на аналогічні вітчизняні. З метою стимулювання зовнішньоекономічної діяльності з 1999 року перелік підакцизних товарів з 36 груп товарів (близько 100 позицій) скорочено до 15 груп товарів (55 конкретних позицій). Скорочення вдвічі кількості підакцизних товарів, з одного боку, є ніби сприятливим фактором для активізації зовнішньо­економічних відносин за рахунок зниження податкового тиску як на вітчизняних вироб­ників, так і на імпортерів, з іншого – не сприяють розвитку власного виробничого сектору економіки.

Як зазначалось вище, поряд з економічними застосовуються й адміністративні методи регулювання зовнішньоекономічних відносин. Їм притаманний імперативний характер впливу на зовнішньоекономічну діяльність. До цих методів можна віднести заборону на імпорт і транзит окремих видів товарів. Прикладом цього може бути недавня практика України застосування такого методу до ввезення в Україну американської курятини. Після цього виробництво курятини в Україні зросло з 30 тис. у рік до 130 тис. Відповідно її імпорт із США скоротився зі 100 до 30 тис. т у рік. У той же час, цікавим є те, що у 1990 році в Україні вироблялось 900 тис. т. курятини у рік [4], а на прилавках магазинів вона була дефіцитом. Тобто прорахунки в зовнішньоекономічній політиці України не тільки підривають виробництво, а й продукують безробіття і неплатоспро­можність населення, що й зумовило штучні лишки, "перевиробництво”, бо навіть у дев'ять разів менший обсяг (тільки) курятини її дефіциту не утворив.

Деякі нетарифні методи регулювання ЗЕД застосовуються у завуальованій формі і лише дуже ретельний аналіз може виявити їх наявність і правову природу. Так, Закон України ”Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” (1997 р.) встановлює, що імпорт продуктів, призначених для продажу населенню, допускаєтьсябез карантину, за умови наявності на тарі всієї необхідної інформації. Тобто, фактично, йдеться про належну експертизу якості та безпечності продукції, включаючи терміноло­гію, символи, вимоги до упаковки, маркірування тощо. З метою реалізації єдиної технічної політики у сфері стандартизації, метрології і сертифікації, захисту інтересів споживача в Україні встановлено обов'язкову сертифікацію певних груп продукції. Виданий в Україні сертифікат відповідності продукції може визнаватися в іншій країні, якщо норми і правила там і тут збігаються. Таким чином, тільки на основі гармонізації стандар­тів, вимог до процедури випробувань і лабораторного аналізу можна досягти взаємного визнання сертифікатів. Україна розпочала таке узгодження. Держстандарт України, згідно з принципами СОТ, провів переговори й уклав угоди про взаємне визнання результатів робіт із сертифікації з 30 країнами. Такі угоди є підставою для забезпечення підтримки національного товаровиробника щодо виходу українських товарів на міжнародні ринки.

До заходів нетарифного регулювання можна віднести також режим митного оформ­лення. Наприклад, для митного оформлення імпортного товару вимагаються такі доку­менти: вантажна декларація; для ліцензованих товарів – ліцензія; для товарів, що підляга­ють контролю різних державних органів, – їхній дозвіл; платіжні документи, які підтверд­жують сплату митних зборів, податків тощо, чи документи, в яких гарантується оплата; для товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації, – сертифікат відповідності тощо. Крім того, митні органи мають право вимагати додаткові документи, перелік яких визна­чається посадовими особами митниці. Під час митного оформлення імпортних товарів підприємство змушене подавати масу документів і довідок, лише 10 % яких передбачено Митним кодексом України [5].

Серед тарифних (економічних) засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід виділити митні тарифи, які являють собою перелік або групу товарів, що обклада­ються митом. Для групування товарних позицій ООН розробила типову класифікацію. Мито на ввезення товару у вигляді тарифів встановлюється двома способами. Перший – у вигляді відсотка до ціни товару (адвалерне мито). Другий – визначення розміру мита у вигляді певної суми, що сплачується з маси, об'єму чи штуки товару. Таке мито називають специфічним. Застосовують обидва види мита, але, як правило, при підвищенні ціни більш ефективним є адвалорне, а при зниженні ціни – специфічне мито.

Митні тарифи є прості (одноколонні) і складні (багатоколонні). У першому випадку діє одна ставка мита. У другому – дві і більше. Менша з них називається мінімальною і застосовується до країн, з якими підписані торгові договори й угоди про режим найбільшого сприяння. Максимальна ставка називається генеральною й застосовується до країн, з якими немає угод про найбільш сприятливий режим торгівлі. Розгляд цих тонкощів у контексті протидії тіньовим проявам у вигляді корупції є надзвичайно важливим, оскільки у випадках, коли не існує вищезазначених угод про торговий режим сприяння, а застосовується мінімальна ставка мита, це є першою ознакою, що сплата мита з „дозволу” посадових осіб митних органів є відхиленням від норми, за яким може критися завуальована корупційна ситуація, а відповідно, незаконний режим сприяння.

Підсумовуючи вищенаведений аналіз формування і регулювання міжнародних економічних відносин, потрібно зауважити, що учасники міжнародного бізнесу робили неодноразову спробу гармонізувати міжнародні торгівельні відносини, придати їм правову визначеність і стабільність шляхом уніфікації методів визначення митної вартостітоварів. Після Другої світової війни стали виникати різні митні союзи, основними серед яких є: ГАТТ (Генеральна асамблея з торгівлі із тарифів, нині – СОТ) ЄЕС (Європейська економічна співдружність), НАФТА (Північноамериканська угода про вільну торгівлю) та інші, які вимагали співставлення та уніфікації тарифів різних країн. У 1950 році у Брюсселі була підписана Конвенція про уніфікацію номенклатури митних тарифів і створена так звана Брюссельська схема митного тарифу. В її основу покладено поділ товарів за виробничим принципом, згідно з яким рівень митних ставок зростає з підви­щенням ступеня обробки, науко- та техноємкості. Сировина обкладається низьким митом або взагалі не обкладається.

Уніфікація митних тарифів, з одного боку, могла б обмежити недобросовісну конку­ренцію, усунути фактори виникнення різноманітних схем тіньових відносин та корупції, що, як правило, супроводжує тіньові відносини. Разом з тим, нерівномірний розвиток економіки в різних країнах, прагнення до забезпечення національних інтересів, групові інтереси тих чи інших країн або економічних утворень, на практиці дуже часто перетво­рю­ють ідеї вільної торгівлі, чесної конкуренції у декларацію. Останні в кращому випадку можуть бути базою для конкретних домовленостей між конкретними країнами, групою країн або, навіть, між конкретними економічними утвореннями. Світовий досвід із зазначених питань необхідно ефективно використати. Однак це можливо лише за умов переходу від політики ринкового "романтизму” українських урядовців до політики реального захисту національних інтересів.

Важливе значення у контексті захисту національних інтересів має прийнятий у грудні 1998 року Антидемпінговий кодекс України. У результаті його застосування при проведенні антидемпінгових заходів у 1999–2000 роках українське виробництво елект­роламп за цей період зросло в 10 разів [5, с. 80].

Поряд з цим про суттєві недоліки антидемпінгової роботи та використання тарифних і нетарифних методів захисту вітчизняного ринку свідчить положення з Послання Прези­дента України до Верховної ради України [6]. "В Україні не знайшов належного застосу­вання ряд поширених у міжнародній практиці методів і засобів захисту внутрішнього ринку. Внутрішній ринок високотехнологічних товарів поки що недостатньо захищається від недобросовісної конкуренції. До імпортерів практично не застосовуються ні квоти, ні антидемпінгові розслідування. Нерідко закуповуються застарілі засоби інформатизації, мають місце некомпетентність, помилки, несумлінність посадових осіб під час вибору фірм-постачальників та укладання міжнародних контрактів” [6, с. 21].

Виходячи з вищенаведеного аналізу, потрібно зробити висновок, що забезпечити успішний захист національних інтересів України у сфері ЗЕД можливо лише за умов удосконалення систем управління і контролю в сфері зовнішньоекономічної діяльності та активного застосування світового досвіду з цих питань, що стане не тільки підґрунтям для успішного розвитку зовнішньоекономічної діяльності, а й основою для створення відповідної організаційно-правової інфраструктури протидії корупції та іншим тіньовим проявам у сфері зовнішньоекономічних відносин.


 

Література:

1. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.91р. №959-XII зі змінами та доповненнями на 01.10.2002р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. – №2: Експортно-імпортні операції в Україні. – С.5–39.

2. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навчальний посібник / За ред. проф. А.І.Кредісова. – К., 1998.

3. БуреничВ. Организация и управление внешнеэкономическими связями. – М., 1992.

4. ПероваЕ. Наша ряба полностью соответствует мировым стандартам // Комсомоль­ская правда в Украине. – 2003. – №22.

5. НауменкоН. Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності // Економіка України. – К., 2002. – №2 (483). – С.80–82.

6. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році: Послання Президента України до Верховної Ради України // Економіст. – 2002. – №6. – С.4–57.





Реферат на тему: Вітчизняна та світова практика організаційно-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.