Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Вирішення спорів арбітражним судом. Господарські правовідносини, їх ознаки та види. Правове становище арбітражних судів (контрольна робота)

ПЛАН.

1. Вирішення спорів арбітражним судом.

2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види.

3. Правове становище арбітражних судів.

4. Розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства.

5. Використана література.

Державне мито, розміри якого встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 р.:

- із позовних заяв майнового характеру - 1 відсотка ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із позовних заяв немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із заяв у переддоговірних спорах - 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо справа підлягає розглядові у Вищому арбітражному суді України, та 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо справа підлягає розглядові в інших арбітражних судах;

- із заяв про перевірку рішень - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при розгляді справи у першій інстанції, а зі спорів майнового характеру - ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Питання про прийняття позовної заяви вирішує суддя. При цьому за наявності обставин, що свідчать про відсутність права на позов (вони зазначені у ст. 62 АПК), суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо ж заявник (позивач, прокурор) має право на подання позову, але припустився порушень у його реалізації, тобто не дотримався правил подання позовної заяви, суддя повертає позовну заяву і додані до неї матеріали без розгляду. Підстави для повернення містяться у ст. 63 АПК. Після усунення допущених порушень заявник може звернутися до арбітражного суду повторно.

Якщо немає підстав для відмови у прийнятті позовної заяви чи для повернення її заявникові, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі, в якій зазначає час і місце проведення арбітражного засідання та дії, які необхідно вчинити сторонам, тощо.

Щоб забезпечити правильне і своєчасне вирішення господарського спору, суддя й сам вчиняє певні дії з підготовки справи до розгляду (наприклад, призначає експертизу, витребує необхідні докази, зобов'язує представників сторін з'явитися на засідання, виконує інші дії згідно зі ст. 65 АПК).
Основною стадією арбітражного процесу є вирішення господарських спорів. Справи в арбітражному суді розглядає суддя одноособово. Для вирішення складних спорів до складу арбітражного суду вводяться додатково два судді. Разом з тим справу може бути розглянуто і без участі представників сторін.
Порядок ведення засідання визначає суддя, а в разі розгляду справи трьома суддями - суддя, який головує в засіданні. Як правило, справи розглядаються у приміщенні арбітражного суду, хоч справи, що мають важливе громадське значення, можуть розглядатися безпосередньо на підприємствах та в організаціях.

При розгляді справи арбітражний суд може зіткнутися з такими обставинами, за яких спір не може бути вирішено в цьому засіданні (неявка сторін, неподання витребуваних доказів та ін.). У такому разі розгляд справи відкладається, і в ухвалі, що виноситься, вказуються час і місце наступного засідання.

Іноді арбітражний суд не у змозі розглянути справу до вирішення пов'язаної з нею іншої справи або в разі призначення експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, заміни сторони її правонаступником. У цих випадках він зупиняє провадження у справі, а потім поновлює його після усунення обставин, які зумовили зупинення.

Від зупинення провадження у справі слід відрізняти припинення провадження, яке має місце з підстав, зазначених у ст. 80 АПК. Це підстави, які перешкоджають розглядові справи в арбітражному суді взагалі. Вони нагадують підстави відмови у прийнятті позовної заяви.

Так само залишення позову без розгляду (ст. 81 АПК) за своїми підставами має багато спільного з поверненням позову (ст. 63 АПК). Можна говорити про те, що шляхом застосування норм таких процесуальних інститутів, як припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду, суддя має можливість виправити помилки, яких він припустився при прийнятті позовної заяви. Вирішення спору по суті (тобто задоволення позову чи відмова в позові повністю або частково) завершується прийняттям рішення. Рішення приймає у засіданні суддя за результатами обговорення всіх обставин справи, а якщо спір вирішують три судді - більшістю голосів суддів. Рішення має за формою та змістом відповідати вимогам ст. 84 АПК.

Якщо арбітражний суд не вирішує спір по суті (наприклад, у разі відкладення розгляду справи, зупинення чи припинення справи тощо), то він виносить ухвалу.

Прийняте рішення оголошує суддя у засіданні після закінчення розгляду справи. Суддя має право оголосити тільки резолютивну частину рішення, яка повинна бути викладена в письмовій формі, підписана суддею (суддями) і приєднана до справи.

Рішення й ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який бере участь в арбітражному процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття.
Рішення арбітражного суду набирають законної сили негайно після їх прийняття і підлягають обов'язковому виконанню підприємствами, організаціями та посадовими особами.

Виконання рішення арбітражного суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ надсилається одночасно з рішенням. Органами виконання рішення арбітражного суду є:
- установи банку (виконують накази про стягнення грошових сум);
- державні виконавці (виконують інші накази).

Виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох місяців з дня прийняття рішення.

У разі втрати наказу арбітражний суд може видати його дублікат у порядку, визначеному ст. 120 АПК.

За загальним правилом, вирішення господарських спорів завершується стадією виконавчого провадження. Проте в арбітражному процесі є ще одна стадія - перевірка рішень, ухвал та постанов у порядку нагляду. Ця стадія виникає лише тоді, коли за заявою сторони чи за протестом прокурора або його заступника арбітражний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення, ухвали, постанови арбітражного суду, третейського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір. Крім того, арбітражний суд має право зі своєї ініціативи перевірити в порядку нагляду законність і обґрунтованість прийняття рішення.

З усього комплексу питань, пов'язаних з перевіркою рішень, ухвал, постанов, найголовнішими є:

- заява про перевірку рішення, ухвали, постанови у порядку нагляду подається і протест прокурора приноситься не пізніше двох місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови. При цьому заява подається до арбітражного суду, який розглянув справу, а протест - до арбітражного суду, до компетенції якого входить перевірка рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду;

- перевірка рішення здійснюється не пізніше двох місяців з дня надходження заяви або протесту;

- рішення, ухвала, постанова можуть бути перевірені в порядку нагляду не пізніше одного року з дня їх прийняття;

- заява про перевірку рішення, ухвали, постанови має бути оплачена митом. Копія заяви (протесту) надсилається сторонам;

- за результатами перевірки в порядку нагляду приймається постанова, що надсилається сторонам і прокурору, який приніс протест.

2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою. З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.
Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.

Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.

Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є:

- господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;

- державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання, управління тощо);
структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;

- фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;
державні і громадські установи та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт та послуг.

Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

Другою характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між господарюючими суб'єктами та їх контрагентами є "акти планування" (ст. 152 Цивільного кодексу Української РСР), зокрема, державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України "Про підприємства в Україні"). Ці рішення ґрунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).
Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті немайнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно ґрунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів.

Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.

Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

- відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);

- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:

- горизонтальні, учасники яких рівноправні;

- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами;

- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання.

За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

- у галузі промисловості;

- у галузі сільського господарства;

- у галузі транспорту;

- у галузі капітального будівництва;

- у сфері приватизації;

- у сфері антимонопольного регулювання;

- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

3. Правове становище в арбітражних судах.

В Конституції України немає окремого положення про арбітражні суди. Тобто арбітражні суди є спеціальними судами загальної юрисдикції. З їх створенням реалізується конституційний принцип спеціалізації системи судів.

Організація і діяльність арбітражного суду регламентуються Конституцією, Законом "Про арбітражний суд”, Арбітражним процесуальним кодексом, іншими законодавчими актами та міждержавними договорами й угодами.

Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх

господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами. Також арбітражними судами розглядаються справи про банкрутство.

За ст.3 Закону "Про арбітражний суд” основним завданням арбітражного суду є захист прав та інтересів учасників господарських правовідносин, що охороняються законом;

Згідно ст.4 Арбітражний суд утворюється на засадах призначення всіх арбітрів Верховною Радою.

Систему арбітражних судів України складають Вищий арбітражний суд, арбітражний суд Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя. Верховною радою можуть створюватись і інші суди(міські, міжрайонні та ін.).

Згідно ст.7 арбітражні суди складаються з голови, його заступників та арбітрів. Для вирішення організаційних питань арбітражний суд Республіки Крим, арбітражний суд області, міст Києва і Севастополя може утворювати президію.

За ст.10 найвищим органом у вирішенні господарських спорів і здійсненні нагляду щодо рішень арбітражних судів України та контролю за їх діяльністю є Вищий арбітражний суд України, який складається з Голови, заступників Голови та арбітрів і діє у складі пленуму, президії та арбітражних колегій по розгляду спорів та перегляду рішень, ухвал, постанов. Вищий арбітражний суд також розробляє пропозиції щодо організації і діяльності третейських судів на території України.(ст. 32)

Компетенцію різних арбітражних судів та порядок провадження справ визначає Арбітражний процесуальний кодекс та інші документи.

Найважливіші питання діяльності арбітражних судів України вирішує Пленум Вищого арбітражного Суду. Пленум також узагальнює арбітражну практику та статистику і дає керівні роз'яснення іншим органам щодо розв'язання спорів.

Президія Вищого арбітражного суду України вирішує питання організації та діяльності, підбору кадрів арбітражних судів України; переглядає в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови Вищого арбітражного суду та переглядає за нововияленими обставинами справи, розглядувані в минулому самою президією; призначає склад арбітражної колегії Вищого арбітражного суду та ін.

Згідно зі ст.30. для підготовки науково обгрунтованих рекомендацій з питань організації та діяльності арбітражного суду, розробки пропозицій щодо вдосконалення законодавства та ін. при Вищому арбітражному суді утворюється науково-консультативна рада з провідних вчених та інших висококваліфікованих спеціалістів.

4. Розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства.

За статтею 50 закону „Про захист економічної конкуренції”, порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:

1) анти конкурентні узгоджені дії;

2) зловживання монопольним становищем;

3) анти конкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

4) не виконання рішень органів Антимонопольного комітету;

5) здійснення дій заборонених згідно з частиною п'ятою статті 10 даного Закону;

6) делегування повноважень органів влади;

7) вчинення дій, заборонених згідно з статтею 17 даного Закону;

8) обмежувана та дискримінаційна діяльність;

9) обмежувальна діяльність;

10) недотримання умов;

11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації;

12) концентрація без отримання відповідного дозволу;

13) неподання інформації Антимонопольному комітету;

14) подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету;

15) подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету;

16) створення перешкод працівникам Антимонопольному комітету;

17) надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

18) обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання;

19) невиконання учасниками узгоджених дій;

20) обмежувальна діяльність об'єднань.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За порушення передбачені:

· пунктами 1,2 та 4 статті 50 даного Закону, накладаються штрафи у розмірі до 10% доходу суб'єкта господарювання від реалізації продукції,

· пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до 5% доходу суб'єкта господарювання від реалізації продукції,

· пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 Закону, , накладаються штрафи у розмірі до 1% доходу суб'єкта господарювання від реалізації продукції.

Дохід суб'єкта господарювання від реалізації продукції визначається як сумарна вартість доходу від реалізації продукції усіх юридичних та фізичних осіб.

У випадку коли кілька юридичних та фізичних осіб - суб'єкта господарювання, що входять до групи, що визначається суб'єктом господарювання, вчинили дії, які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних та фізичних осіб, що вчинили наведені дії.

У випадку коли доходу немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України не надав розмір доходу, штраф, передбачений абзацом другим частини другої цієї статті, надається у розмірі до 20 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян; , штраф, передбачений абзацом третім частини другої цієї статті, - у розмірі до 10 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом четвертим частини другої цієї статті, - у розмірі до 2 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Рішення про накладення штрафів у розмірах понад 1 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольного комітету України.

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкт господарювання, що займає монопольне становище.

Примусовий поділ не застосовується у випадку:

· неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів;

· наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів.

За правопорушення передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання.

За правопорушення передбачені пунктами 4, 13-16 статті 50 цього Закону „Про захист економічної конкуренції”, посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

Особи , яким було заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутись до суду з заявою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 названого Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

 

5. Використана література.

1. Конституція України.

2. Господарський Кодекс України.

3. Цивільний Кодекс України.

4. М.М. Мандриковський Господарське законодавство. – Львів 2003.

5. Я.М. Пігач, Л.М. Труфанова Господарське законодавство. Навчальний посібник. – Тернопіль 2002.





Реферат на тему: Вирішення спорів арбітражним судом. Господарські правовідносини, їх ознаки та види. Правове становище арбітражних судів (контрольна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.