Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Використання в доказуванні матеріалів оперативно-розшукової діяльності (реферат)

Проблема використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності (далі — ОРД), з допомогою яких можна отримати докази по кримінальній справі існує ще з XIX ст. до прийняття Статуту кримінального судочинства 1864 р.

Деякі питання цієї проблеми висвітлювались в кримінально-процесуальній літературі до і після радянської влади.

Термін «оперативно-розшукові заходи з'явився у радянську КрИмінально-процесуальному законодавстві 25 грудня 19,59 р. —- в День прийняття Верховною Радою СРСР «Основ кримінального судочинства Союзу РСР та союзних республік» (далі Основи). Згідно зі ст, 29 Основ на органи дізнання було покладено «прийняття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину й осіб, які їх вчинили» Дане положення згодом було дослівно відтворене у відповідних нормах кримінально-процесуального законодавства України й інших союзних республік колишнього СРСР.

Необхідність використання матеріалів ОРД виникає, як правило, при провадженні досудового слідства, коли слідчому самотужки, без допомоги оперативних працівників важко встановити, наприклад, осіб, що вчинили злочин, а також провести їх своєчасну затримку. Оскільки розшук у широкому значенні — це діяльність, яка проводиться з метою з'ясування суті злочинної події, встановлення злочинця, його виявлення й затримання, висвітлення різноманітних обставин справи, пошук очевидців (свідків), постраж-далих (потерпілих), знаряддя вчинення злочину (речових доказів), об'єктів злочину та ін.

За останні роки в нашій країні все більшого поширення набувають вчинені організованими злочинними групами, ретельно сплановані і замасковані злочини, що істотно ускладнює їх розкриття і розслідування. Практика свідчить, що такі злочини, як наймані убивства, терористичні акти, нар-кобізнес, торгівля людьми тощо, розкрити традиційним слідчим шляхом, без використання оперативно-розшукових методів, засобів і результатів цієї діяльності неможливо.

Тривалий час у юридичній літературі ведуться дискусії з приводу того, чи варто визнавати фактичні дані, отримані оперативно-розшуковим шляхом, доказами і за яких умов. Деякі автори взагалі заперечують таку можливість1, стверджуючи, що «дані, добуті в результаті проведення оператив-но-розшукових заходів, не знаходять відображення в кримінальній справі і не мають доказового значення »2; інші виходять з поняття доказу як єдності змісту і форми. У даному випадку змістом є фактичні дані, отримані оперативно-розшуковим шляхом, а формою — процесуальний порядок їх встановлення і введення в кримінальний процес.

Захопленість диференціацією оперативно-розшукових і кримінально-процесуальних заходів призвела деяких дослідників до висновку, що поділ процесуальної і непроцесу-альної роботи повинен існувати й безпосередньо в органі дізнання3. «Зрощування цих двох функцій неприпустиме, — писав А. Я. Дубинський, — оскільки це може негативно позначитися на оцінці доказів, що збираються, об'єктивності розслідування і формуванні висновків по кримінальній справі»4. Однак чимало процесуалістів вітали саме синтез оперативно-розшукових і кримінально-процесуальних повноважень органу дізнання. Положення закону, що покладають на органи дізнання прийняття необхідних ОРМ, розглядалися як вказівка на необхідність зближення процесуальних і непроцесуальних методів.

Так, за твердженням Л. М. Карнєєвої, дані, отримані з оперативного джерела, стають доказами, якщо будуть підтверджені процесуальним шляхом — допитами, оглядом, обшуком, тобто отримані зі зазначеного законом джерела.

Цей висновок конкретизує В. Л. Дорохов: «Предмети і до-ентИ) виявлені оперативним шляхом, можуть розглядайся як докази лише остільки, оскільки після їх юридичного виявлення почалося їх процесуальне збирання, у ході якого до них був цілком застосований режим, що визначає допустимість речових і письмових доказів.

Підтримуючи висловлену думку, слід зазначити, що в даному випадку відсутнє процесуальне збирання фактичних даних і в цьому немає необхідності. У даному випадку зміст наділяють визначеною формою — фактичні дані, отримані оперативно-розшуковим шляхом, набувають процесуальної форми. Однак оперативно-розшукова інформація залишається змістом оперативних джерел, що у кримінальній справі не фігурують2.

Це не означає, що надання змісту необхідної форми ігнорується перевірка вірогідності й оцінки інформації. Навпаки, у результаті таких дій оперативно-розшукова інформація здобуває нову якість, а процесуальний порядок її оформлення створює гарантії вірогідності й об'єктивності3.

Як відзначає С. С Овчинський, «вона (інформація. — Авт.) при всіх варіантах підтвердження виконує свою найважливішу функцію - вказує на факти, що повинні стати доказами, на їх джерела і раціональні фактичні прийоми одержання судових доказів4. Проблемі співвідношення форми і змісту в праві багато уваги приділяв К. Маркс, який підкреслював органічний зв'язок сутності права з формами процесу його застосування. Він застерігав від того, щоб триматися беззмістовної форми, формальностей у правовій діяльності, зауважуючи, що форма позбавлена всякої цінності, якщо вона не є формою змісту.

Крім того, «прийоми і засоби виявлення доказів повинні задовольняти загальним вимогам, обумовленим спільністю процесів виявлення доказів. Ці загальні вимоги відносяться до змісту, умов застосування прийомів, засобів, правил спілкування з ними, забезпеченню вірогідності одержуваних при їх застосуванні результатів. До числа таких загальних вимог відноситься також і єдність правових основ застосування прийомів і засобів виявлення доказів, тобто наявність загальної для них системи встановлених законом і підзакон-ними актами принципів і правил, що визначають умови допустимості, характер і зміст, ціль і порядок застосування цих засобів і прийомів особою, що бере участь у процесі виявлення доказів.

Як слушно зауважує В. П. Хомколов: «Співвідношення фактичних даних з доказами може розумітися однозначно — будучи зібрані у форму, передбачену для відповідних випадків загальноправовою процесуальною нормою, вони стають доказами, тобто фактичні дані є базою для одержання доказів. Разом з тим не усі фактичні дані стають доказами, вони можуть не відповідати вимогам, пред'явленим до них законом.

Разом з тим фактичні дані і докази — це результати одного процесу пізнання, такого явища матеріального світу, як злочин. Якщо злочин вчинений, він вже існує в матеріальному світі й об'єктивно може бути пізнаний. Предмети, учасники, очевидці події, виступаючи носіями її відображення, стають потенційно готовими до того, щоб у рамках процесу пізнання виступати як джерела відображення оригіналу. Однак, якщо пізнання в широкому сенсі слова являє собою одержання певних знань про ті або інші предмети і явища, то доказування зводиться до обґрунтування встановлених положень, до створення, іншими словами, умов для пізнання тих обставин іншими особами. Доказування завжди комунікативно, тобто воно забезпечує передачу знань від цієї особи до іншої, звернено до третіх осіб, тоді як пізнання може замкнутися на суб'єкті, який пізнає.

Отже, і одержання фактичних даних оперативно-розшу-ковими заходами, і доказування в ході досудового слідства є процесами пізнання, спрямованими на пізнання одного явища — злочину, і ціль у них одна — здобуття істини.

Незважаючи на єдину спрямованість ці процеси пізнання відрізняються суб'єктами пізнання, методами і засобами, правовими нормами, що їх регулюють, умовами, в яких вони відбуваються і т. д. Однак, на наш погляд , важливо те, що фактичні дані і докази мають загальну основу — злочин, а види діяльності, спрямовані на одержання тих і інших, мають одну ціль — пізнання певного злочину як явища матеріального світу. Причому перехід фактичних даних у докази, а потім у джерела доказів необхідно розглядати не ізольовано, а як поступальний процес, розвиток, перехід пізнання від нижчого рівня до вищого. Здається, на більш правильній позиції знаходяться ті вчені, які вважають, що фактичні дані не беруть участь у процесі доказування (А. І. Він-берг, Л. М. Карнєєва, Г. М. Міньковський, М. А. Погорець-кий, М. Є. Шумило). У силу того, що вони є базою для цього процесу, вони не можуть бути його учасниками. Власне кажучи, весь процес доказування являє собою діяльність, спрямовану на перетворення фактичних даних на докази за допомогою додання їм кримінально-процесуальної форми.

Таким чином, навряд чи варто говорити про якусь виняткову роль процесуального пізнання стосовно оперативно-розшукового. Його головне призначення — за допомогою своїх чітко регламентованих засобів, методів, джерел, порядку діяльності не стільки пізнати явища (злочин і всі обставини, пов'язані з цим), оскільки дати можливість іншим особам проконтролювати правильність даного процесу. Це означає повну гласність і доступність усіх засобів і джерел процесуального пізнання для всіх зацікавлених осіб1.

Після прийняття Закону України від 18 лютого 1992 р. оперативно-розшукову діяльність», а особливо з прийняттям Закону України від 18 січня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність, ч. 2 ст. 8 якого доповнена положенням про те що за результатами негласного проникнення до житла чи до Іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосуванням інших технічних засобів одержання інформації складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві, а також з прийняттям Закону України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України », згідно з яким внесені відповідні зміни й до ч. 2 ст. 65КПК, на сторінках багатьох журналів і наукових праць знову з'явились гострі дискусії науковців і практиків, в яких обговорювались проблеми використання в доказуванні по кримінальній справі матеріалів, добутих при допомозі опе-ративно-розшукової діяльності.

Наприклад, М. Є. Шумило зазначає що «подібні доповнення до законодавства не відповідають науковим засадам доказового права, які напрацьовані і перевірені багаторічною практикою органів розслідування і суду, узгоджуються з рівнем розвитку суспільної практики і науки, з принципами існуючого кримінального процесу2, а автори науково-практичного коментарю до КПК України стверджують, що такі новели до кримінально-процесуального законодавства і до оперативно-розшукової діяльності можуть бути доказовими, якщо вони отримані органами і особами, уповноваженими на провадження відповідних дій, якщо при їх задержанні були дотримані правила, що передбачені відповідними нормативними актами.

Однак, незважаючи на дискусію проблема використання матеріалів ОРД у кримінальному процесі на сьогодні залишається невирішеною. Як правильно зазначає М. А. Пого-пецький, причина її вирішення тісно пов'язана з багатьма теоретичними питаннями як ОРД, так і кримінального судочинства, що також потребують наукового розв'язання, а деякі з них — законодавчого врегулювання. Йдеться про визначення: матеріалів ОРД та їх співвідношення з опера-тивно-розшуковою інформацією та результатами ОРД; системи оперативно-розшукових заходів та підстав для проведення кожного з них; правового статусу осіб, які проводять той чи інший оперативно-розшуковий захід; порядку та форми правового оформлення результатів оперативно-розшукових заходів; порядку надання матеріалів оперативно-розшукових заходів органу дізнання, слідчому, прокурору та суду, а також витребування вказаними особами та органами таких матеріалів; поняття доказу та його співвідношення з доказовою інформацією, фактичними даними; структури доказу, поняття джерела доказу та їх класифікації, а також наукового обґрунтування процесу доказування й пізнання та їх співвідношення, видів доказів тощо.

У літературі виділяють такі способи використання матеріалів ОРД в кримінальному процесі: суцільне документування, тактична операція, рапорт оперативного співробітника, протоколи (наприклад, протоколи допиту як свідка оперативного працівника), довідки про результати оперативно-розшукових заходів, аудіо-, відеозйомки цих заходів документи, отримані оперативно-розшуковим шляхом, повідомлення осіб, які перебувають у конфіденційних відносинах з оперативно-розшуковими підрозділами. На наш погляд, в Російській Федерації найкраще вирішується питання здійснення прокурорського нагляду за оперативно-розщу-ковою діяльністю за допомогою відомчих вказівок, наказів, інструкцій таін. (Див., наприклад, Наказ Генерального прокурора Російської Федерації № 48 від 9 серпня 1996 р. «Об организации надзора за исполнением Федерального закона «Об оперативно-розыскной деятельности»; Вказівку Генерального прокурора РФ и Міністра внутрішніх справ РФ № 44-15 від 29 липня 1996 р. (№ 1/12812 от 25 июля 1996 г.) «О порядке предоставления органами внутренних дел материалов для осуществления прокурорского надзора за использованием Федерального закона «Об оперативно-розыскной деятельности »; Иструкцию об организации взаимодействия подразделений и служб органов внутренних дел в расследовании и раскрытии преступлений — додаток до наказу МВС Росії від 20 липня 1996 p.; Инструкцию о порядке представления результатов оперативно-розыскной деятельности органу дознания, следователю, прокурору или в суд — додаток до наказу ФСНП Росії, ФСБ Росії, МВС Росії, ФСО Росії, ФСП Росії, ГТК Росії, СВР Росії від ІЗ травня 1998 p. № 175/ 226/336/201/286/56); Хомколов В. П. Организация управления оперативно-розыскной деятельностью. — М., 1999. — С. 161—180) тощо. Як показує практика, результати опе-ративно-розшукових заходів у доказуванні по кримінальних справах майже не використовуються, оскільки із змісту чинного законодавства не відомо, в якій формі і хто повинен складати протокол оперативно-розшукового заходу: оперативний працівник, який веде оперативно-розшу-кову справу, чи співробітники оперативно-технічних підрозділів або підрозділів оперативного документування; яким чином протоколи оперативно-розшукових заходів та додатки до них мають залучатися до кримінальної справи, ким та на підставі якого процесуального документа вони можуть визнаватися доказами у кримінальній справі; у який спосіб здійснюється перевірка їх формування як доказів та процесуальна оцінка.

На наш погляд, треба погодитися з авторами, які відміча-що законодавець, визнавши протоколи з відповідними платками одним із джерел доказів, лише частково регла-тував процесуальний порядок їх одержання та зовсім не регламентував форму і порядок їх оформлення оперативними піДР03ДІлами' не визначивши, які саме протоколи складаються за результатами оперативно-розшукових заходів. Тому на практиці ця невизначеність призводить до складання оперативними підрозділами за наслідками застосування засобів зняття інформації з каналів зв'язку, «довідок» або «протоколів огляду» з додаванням аудіокасет. Та й важко зрозуміти, яким протоколом повинно оформлятися негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи, та чи можна за результатами такого оперативно-розшукового заходу скласти відповідний процесуальний документ.

У цій ситуації законодавець, очевидно, має на увазі проведення спеціальними підрозділами оперативно-розшукових заходів з використанням оперативно-технічних засобів негласної фіксації фактичних даних, що можуть мати доказове значення у кримінальній справі. Тобто саме такі опера-тивно-розшукові заходи, а точніше їх результати, оформляються протоколами. Таким чином вирішується і питання щодо відповідних додатків до протоколів. Ними є відповідні засоби фіксації такої інформації: аудіокасети, відеоплівіки, компакт диски різних форматів, друковані носії фактичних даних, виготовлених на різного роду пристроях та ін.1. Тому деякі автори пропонують доповнити КПК статтею 853 «Протоколи процесуальних оперативно-розшукових дій» такого змісту: «У протоколі оперативно-розшукової дії щодо встановлення фактів, подій і обставин, які є доказами у кримінальній справі, фіксуються: місце і час її проведення; особи» які здійснювали проведення і брали участь у ньому; технічні та інші засоби, що застосовувалися; особи (якщо такі встановлені), які в силу запланованих чи непередбачених обставин могли стати свідками подій і обставин, що відслідковувалися шляхом проведення оперативно-розшукової дії.

У протоколі описується все, що було виявлено, у тій послідовності, у якій відбувалося, і в тому ж вигляді, у якому спостерігалося під час проведення оперативно-розшукової дії. Протокол оперативно-розшукової діяльності підписується усіма, хто брав безпосередню участь у її проведенні. їм надається право вносити до нього доповнення і зміни, засвідчені підписами.

З санкції керівника, відповідального за організацію проведення оперативно-розшукової дії, її учасники в протоколі можуть виступати під псевдонімами».

Не можна повністю погодитись з текстом пропонованої статті, оскільки у протоколі оперативно-розшукового засобу немає потреби «описувати все, що було виявлено, у тій послідовності, у якій відбувалося, і в тому ж вигляді, у якому спостерігалося під час проведення оперативно-розшукової дії». Правильно з цього приводу відмічає М. Погорець-кий, що коли взяти такий оперативно-розшуковий захід, як зняття інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних засобів отримання інформації (п. 9 ст. 8 Закону про ОРД), то в 6-місячний, а в деяких випадках — у 18-місяч-ний термін (ст. 91 Закону про ОРД) об'єкт оперативно-розшукової справи веде не лише розмови, які мають відношення до справи, а й розмови побутового характеру, крім того, його телефоном користуються члени сім'ї, колеги по роботі, інші особи. Як свідчить практика, інколи на весь час слухового контролю відношення до справи мають лише кілька хвилин спілкування. То чи доцільно фіксувати у протоколі всю інформацію, отриману під час оперативно-розшукового заходу? По-перше, така інформація не відповідатиме принципу належності й не матиме доказового значення. По-дрУ' ге, якщо прийняти таку пропозицію, то це призведе до затягування досудового слідства й судового розгляду справи, оскільки органам досудового слідства та суду доведеться марно витрачати час на прослуховування інформації, яка не має чяачення у справі. По-третє, ця пропозиція суперечить конституційним нормам, принципам кримінального судочинства та ОРД, адже до протоколу оперативно-розшукового заходу буде включена інформація особистого характеру, що стосується не лише об'єкта оперативно-розшукової справи, а й інших осіб, які не мають до неї ніякого відношення.

Доречно зазначити що в Законі про ОРД (ч. 12 ст. 9) прямо вказується на те, що одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, які стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені. Тому в оперативно-роз-шуковому документі, на наш погляд, повинна фіксуватися лише та інформація, яка має відношення до протиправних дій об'єкта оперативно-розшукової справи чи інших осіб, протиправні дії яких зафіксовані в ході відповідного оперативно-розшукового заходу.

Недоцільно покладати обов'язок щодо складання такого протоколу, який має доказове значення, і на оперативного співробітника, в провадженні якого перебуває оперативно-розшукова справа. Виходячи із засад доказового права документи, які мають процесуальне значення, повинна складати та особа, яка веде кримінальний процес — особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або за їх дорученням передбачені КПК особи в установленому порядку (ч. З ст. 114, статті 118, 315і, 358, 360, 362 КПК).

Деякі автори пропонують доповнити ст. 66 КПК України вказівкою на обов'язок органів, які здійснюють оперативно-розщукову діяльність, подавати оперативні матеріали, які мають доказове значення, незалежно від джерела над-°Дження за умови, якщо це не порушить правил конспірації, передбачених Законом про ОРД.

З такими пропозиціями важко погодитись, оскільки не можуть бути доказами дані, джерело яких невідомо (ч. З ст. 68 КПК України). Якщо дозволити оперативним підрозділам подавати оперативні матеріали, які мають доказове значення, незалежно від джерела їх надходження, то це буде перший крок порушення не тільки законних прав і інтересів громадян, а і правил конспірації, хоча деякі з них і передбачені законом про ОРД.

Отже, підставами для здійснення оперативно-розшукової діяльності є:

1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:

— злочини, що готуються або вчинені невстановленимиособами;

— осіб, які готують або вчинили злочин;

— осіб, які переховуються від органів розслідування, судуабо ухиляються від відбування кримінального покарання;

— осіб, безвісно відсутніх;

— розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;

— реальну загрозу життю, здоров'ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв'язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам, з метою створення необхідних умов для належноговідправлення правосуддя і співробітників розвідувальнихорганів України у зв'язку із службовою діяльністю цих осіб,їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності;

2) запити повноважних державних органів, установ таорганізацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском Д°державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами тана ядерних установках;

3) потреба в отриманні розвідувальної інформації Б ІНТЄ"ресах безпеки суспільства і держави.

Зазначені підстави можуть міститися в заявах, ловідо' леннях громадян, посадових осіб, громадських організацій засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах суду в кримінальних справах, що знаходяться в його провадженні, матеріалах органів дізнання, інших правоохоронних органів, v запитах оперативних підрозділів міжнародних правоохоронних органів та організацій інших держав, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.

Не можна приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів при відсутності зазначених вище підстав.

Ефективність і якість кримінально-процесуального доказування обставин кримінальної справи при використанні оперативно-розшукових заходів залежить від правильного виконання оперативними підрозділами своїх прав та обов'язків1.

Для виконання завдань ОРД оперативним підрозділам надається право:

1) опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу;

2) проводити контрольну та оперативну закупівлю та постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Порядок проведенняоперативної закупівлі та контрольованого постачання визначається нормативними актами Міністерства внутрішніхсправ України, податкової міліції, Служби безпеки України, погодженими з Генеральною прокуратурою України тазареєстрованими у Міністерстві юстиції України;

3) порушувати в установленому законом порядку питан-я про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь в їх проведенні;

4) витребувати, збирати і вивчати документи та дані, щохарактеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних упідготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів;

5) проводити операції по захопленню злочинців, припиненню злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб;

6) відвідувати житлові та інші приміщення за згодою їхвласників або мешканців для з'ясування обставин вчиненого або такого, що готується, злочину, а також збирати відомості про протиправну діяльність підозрюваних або осіб,щодо яких провадиться перевірка;

7) негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числішляхом проникнення оперативного працівника у приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки;

8) здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з останнім, із збереженням в таємниці достовірнихданих щодо їх особистості.

Про необхідність такого проникнення виноситься постанова, яка затверджується начальником відповідного органу;

9) знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовуватиінші технічні засоби отримання інформації;

10) контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення;

11) здійснювати візуальне спостереження в громадськихмісцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів;

12) мати гласних і негласних штатних та позаштатнихпрацівників;

13) встановлювати конфіденційне співробітництво з громадянами на засадах добровільності;

14) отримувати від юридичних та фізичних осіб безоплат-або за винагороду інформацію про злочини, які готуються або вчинені, та загрозу безпеці суспільства і держави; СЯ 15) використовувати за згодою адміністрації службові пяміщення, транспортні засоби таінше майно підприємств, станов, організацій, а так само за згодою осіб - житло , інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать;

16) створювати з метою конспірації підприємства, організації, використовувати документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів;

17) створювати і застосовувати автоматизовані інформативні системи;

18) застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальнізасоби та вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених законами і в порядку, встановлених законами проміліцію, Службу безпеки, Державну прикордонну службуУкраїни, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб.

Негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Застосування цих заходів проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінально-МУ судочинстві.

Виключно з метою отримання розвідувальної інформації

Для забезпечення зовнішньої безпеки України, запобігання

припинення терористичних актів, розвідувально-підрив-

х посягань спеціальних служб іноземних держав та іно-Мних організацій зазначені заходи можуть здійснюватись в порядку, узгодженому з Генеральним прокурором Украї. ни та Головою Верховного Суду України.

Для виконання окремих доручень в ході проведення опе-ративно-розшукової діяльності можуть залучатись працівники інших підрозділів.

При виконанні завдань ОРД, пов'язаних з припиненням правопорушень у сфері податкового законодавства, указані вище права надаються виключно органам податкової міліції у межах їх компетенції.

Координацію дій щодо реалізації прав підрозділів, які проводять ОРД з метою боротьби з тероризмом, здійснює Служба безпеки України.

Крім зазначених прав, підрозділи, які здійснюють ОРД зобов'язані:

1) у межах своїх повноважень відповідно до законів, щостановлять правову основу ОРД, вживати необхідних опе-ративно-розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення, припинення і розкриття злочинів, здійснювати профілактику правопорушень;

2) виконувати письмові доручення слідчого, вказівкипрокурора та ухвали суду і запити повноважних державнихорганів, установ та організацій про проведення оперативно-розшукових заходів;

3) виконувати запити відповідних міжнародних правоохоронних організацій та правоохоронних органів іншихдержав на підставі договорів і угод;

4) інформувати відповідні державні органи про відомі їмфакти та дані, що свідчать про загрозу безпеці суспільства ідержави, а також про порушення законодавства, пов'язаніз службовою діяльністю посадових осіб;

5) здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами, в тому числі відповідними органами іноземних держав та міжнародних антитерористичних організацій, з метою швидкого і повного розкриття злочинів тавикриття винних;

6) забезпечити із залученням інших підрозділів безпекупрацівників суду і правоохоронних органів, осіб, які надають допомогу, сприяють ОРД; осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві; членів їх сімей та близьких родичівцих служб; брати участь у здійсненні заходів щодо фізичного за-v ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт.

Зазначені підстави для проведення ОРД, а також права обов'язки підрозділів, які здійснюють ОРД остаточні і розширеному тлумаченню не підлягають.

Нагляд за виконанням законів органами, що проводять ОРД, здійснює Генеральний прокурор України, крім даних про організацію, тактику, методи і засоби здійснення ОРД, що до предмета прокурорського нагляду не входять.





Реферат на тему: Використання в доказуванні матеріалів оперативно-розшукової діяльності (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.