Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: питання боротьби з організованою злочинністю (реферат)

Державно-адміністративне регулювання господарської діяльності та монопольна державна власність на переважну більшість економічних об'єктів у період реформування економіки України склали головну передумову для розквіту економічної злочинності. Реформування економіки, зміна форм власності, розвиток підприємництва, лібералізація цінової політики, приватизація державного майна, встановлення нових майнових і земельних відносин – усі ці перетворення провадилися бюрократичним апаратом, який мав право безконтрольно і на вкрай вузькій правовій основі розпоряджатися велетенськими ресурсами країни. Це й обумовило привабливість державного апарату для злочинних угруповань. Організована злочинність почала стрімко трансформуватися у напрямі зближення з чиновництвом, в руках якого зосереджена вся політична й економічна влада.

Потреба в легалізації кримінальної господарської діяльності змусила організовані злочинні угруповання йти на встановлення більш тісних контактів з чиновницьким апаратом. Основною метою тиску на владні структури стали: вимагання різноманітних пільг, що надавали можливості отримувати більші прибутки, ухилятися від оподаткування і кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності. Усе це робить проблему впливу відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності з попередження цієї злочинності надзвичайно актуальним.

З прийняттям Конституції України у 1996 р. створено надійний фундамент для подальшого розвитку і зміцнення України як демократичної, соціальної, правової держави [1]. Серед нагальних проблем сьогодення одним із найважливіших і складних для суспільства є питання протидії організованій злочинності у сфері господарської діяльності. Аналіз криміногенної ситуації в Україні свідчить, що злочини у сфері господарської діяльності, поширеність яких досить велика, стають на перешкоді соціально-економічним реформам, підвищенню рівня добробуту населення, стабільності, розвитку держави та її національної безпеки [2].

Як свідчать статистичні дані, в Україні кількість злочинів економічної спрямованості взагалі та злочинів у сфері господарської діяльності зокрема неухильно щороку зростає. Так, якщо у 2003 р. було зареєстровано 8253 злочини у сфері господарської діяльності, то у 2004 р. – 9590. Темп приросту склав 21,1 %. Переважна частка цих злочинів вчинена в бюджетній сфері [3], агропромисловому та паливно-енергетичному комплексі, сферах приватизації, банківської [4] та зовнішньоекономічної діяльності, високих технологій [5] та інтелектуальної власності [6]. У цілому в 2003 р. було викрито 43 203 злочини економічної спрямованості, а у 2004 р. – 44 171. Вказані злочини вчинили більш ніж 20 тис. осіб. Приблизно такі ж показники формуються й в поточному 2005 році.

Кримінально-правова охорона господарської діяльності в Україні здійснюється на підставі норм Кримінального кодексу України (далі – КК) [7], аналіз якого свідчить про наявність в цілому належної правової бази для виконання державою цього завдання [8].

Особливе місце у КК посідає розділ VII – "Злочини у сфері господарської діяльності”, бо в ньому найбільшою мірою відображені ті негативні явища, що супроводжують процеси економічних реформ в Україні, боротьба з якими потребує рішучого застосування кримінально-правових заходів.

Всі статті, що включені в цей розділ, можна поділити на три групи. Перша – містить статті, які встановлюють відповідальність за суспільно небезпечні дії, що не були передбачені КК 1960 року, незважаючи на те, що останніми роками його розділ VI – "Господарські злочини” постійно змінювався та доповнювався новими статтями. Це "Незаконні дії з документами на переказ [9], платіжними картками [10] та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення” (ст. 200), "Незаконні виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів” (ст. 204), "Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті” (ст. 207), "Легалізація (відмивання) коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом” (ст. 209), "Порушення правил здачі дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння” (ст. 214), "Незаконні виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма” (ст. 217), "Незаконні дії у разі банкрутства” (ст. 221), "Фальсифікація засобів вимірювання” (ст. 226), "Незаконне використання товарного знака” (ст. 229), "Порушення антимонопольного законодавства” (ст. 230), "Незаконна приватизація державного, комунального майна” (ст. 233), "Незаконні дії щодо приватизаційних паперів” (ст. 234), "Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання” (ст. 235). Необхідність, наприклад, включення до КК статті, яка передбачає відповідальність за легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, зумовлена тим, що такі дії останнім часом значно поширилися і створюють підґрунтя для руху тіньового капіталу з усіма негативними наслідками [11, с. 228], які звідси випливають, а також міжнародними зобов'язаннями України.

Другу групу складають статті, які замінюють статті КК 1960, але і з суттєвими змінами та доповненнями, що були внесені до них. Це "Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї” (ст. 199), "Контрабанда” (ст. 201), "Порушення порядку зайняття господарською або банківською діяльністю” (ст. 202), "Фіктивне підприємництво” (ст. 205), "Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків” (ст. 208), "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів” (ст. 212), "Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом” (ст. 213), "Фіктивне банкрутство” (ст. 218), "Обман покупців і замовників” (ст. 225), "Випуск або реалізація недоброякісної продукції” (ст. 227). Наприклад, стосовно ст. 148–2 КК 1960 р. Стаття 212 "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів” доповнена частиною четвертою, згідно з якою особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою.

Третю групу складають статті, які також замінюють статті КК 1960 року, але введені до нового КК без суттєвих змін. Це "Зайняття забороненими видами господарської діяльності” (ст. 203), "Протидія законній господарській діяльності” (ст. 206), "Порушення законодавства про бюджетну систему України” (ст. 210), "Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку” (ст. 211).

Разом із тим, правова база забезпечення протидії злочинності у сфері господарської діяльності може бути ефективною лише за умови її постійного вдосконалення відповідно до сучасних реалій економічного розвитку держави. Вона має, з одного боку, ґрунтуватися на положеннях чинного цивільного та господарського законодавства, що регулює здійснення господарської діяльності та є досить динамічним, з, іншого, – оперативно змінюватися відповідно до потреб правозастосовчої практики щодо протидії новим формам злочинних проявів у цій сфері. Наявність суперечливостей у правовому регулюванні господарських відносин та їх кримінально-правовому захисті досить оперативно використовується особами при вчиненні таких суспільно небезпечних діянь у цій сфері, які хоча й завдають великої шкоди відносинам у сфері господарської діяльності, але внаслідок прогалин у законодавстві не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

До складу інших негативних факторів, що обумовлюють зазначені тенденції в динаміці злочинності у сфері господарської діяльності, належать:

а) втрата в цілому організуючого впливу держави на функціонування системи запобігання злочинності у нових соціально-економічних умовах ринкової трансформації суспільства, недоліки державного регулювання і управління системою запобігання злочинності у сфері господарської діяльності;

б) наявність у певних випадках кримінальних зв'язків між службовими особами суб'єктів господарської діяльності і службовими особами органів державної влади та управління;

в) недоліки чинного законодавства, яке не забезпечує повною мірою потреб перехідного періоду розвитку суспільства, характеризується значною множинністю нормативних актів і протиріччями між ними;

г) суттєві недоліки в роботі правоохоронних і контролюючих органів щодо протидії злочинності у сфері господарювання, недостатність профілактичного напряму діяльності;

д) недостатня наукова розробка актуальних проблем протидії злочинам у сфері господарської діяльності.

Кримінально-правова охорона господарської діяльності повинна здійснюватися із суворим додержанням вимог Конституції України, принципів і норм міжнародного права та вітчизняного законодавства, що передбачає відповідальність за вчинення злочинів у цій сфері, забезпеченням точної кваліфікації і призначення справедливого покарання відповідно до положень Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України і з урахуванням постанов Пленуму Верховного Суду України.

На Верховний Суд покладається надзвичайно важлива правова місія. Тому вкрай необхідно, щоб він мав засоби до виконання цієї місії повною мірою, упродовж розумного строку, як це встановлено ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини [12]. Чи є такі інструменти у розпорядженні Верховного Суду України? Аналіз діяльності цього, на нашу думку, дає суду підстави стверджувати, що набір їх недостатній, а ефективність наявних невисока. Хоча національне законодавство майже не визнає прецедентного значення судових рішень Верховного Суду України (виняток складають окремі положення пунктів ст. 111 Господарського процесуального кодексу України; далі – ГПК), їх вплив на правозастосовчу діяльність судів є значним.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону "Про судоустрій України” [15] Верховний Суд України розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації всі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами.

Ці положення зазначеного Закону поки що не набули належного розвитку в процесуальному законодавстві. Кримінальні справи у Верховному Суді розглядаються в касаційному порядку (ст. 385 КПК) і в порядку виключного провадження (ст. 40010 КПК), цивільні – в касаційному порядку (ст. 319 Цивільного процесуального кодексу України; далі – ЦПК) і за винятковими обставинами (ст. 3474 ЦПК), господарські – в касаційному порядку (розд. ХІІ2 ГПК) і за нововиявленими обставинами (розд. ХIII ГПК), справи про адміністративні правопорушення – в порядку, передбаченому ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення (фактично в порядку нагляду).

Як найвищий орган у системі судів загальної юрисдикції Верховний Суд України здійснює правосуддя у цивільних і кримінальних справах, що були предметом розгляду суду першої та апеляційної інстанцій, а господарських – і касаційного. Судові рішення у цих справах набули чинності, а тому є обов'язковими для виконання. Практика засвідчує, що місцеві, апеляційні та Вищий господарський суди України в більшості справ забезпечують правильне застосування матеріального і процесуального закону. Достатньо сказати, що в І півріччі 2004 р. вироки щодо 96,2 % засуджених в апеляційному порядку не скасовувалися та не змінювалися; у цивільних справах цей показник становить 97,8 %, у господарських – 96,5 %.

Зміцненню авторитету судових рішень Верховного Суду України та їх прецедентного значення сприяло б закріплення такого їх статусу в Законі "Про судоустрій України” та в процесуальних кодексах. На нашу думку, таке значення повинні мати не всі рішення, а лише ті, які визнані Пленумом Верховного Суду загальнообов'язковими для судів при розгляді аналогічних правових ситуацій. Надання такого права саме Пленуму сприяло б вирішенню проблеми неоднакового застосування одних і тих же законів не тільки місцевими, апеляційними та вищими спеціалізованими судами, а й судовими палатами Верховного Суду України.

Суттєво впливає на застосування судами законодавства реалізація Верховним Судом права надавати судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 47 та п. 6 ч. 2 ст. 55 Закону "Про судоустрій України” [15].

Після прийняття Конституції та законів від 21 червня 2001 р. і 12 липня 2001 р. Верховний Суд прийняв 41 постанову у кримінальних, 16 – у цивільних справах і 7 – з організаційних питань судової діяльності. Ці постанови, прийняті після глибокого аналізу й узагальнення судової практики, містять роз'яснення щодо застосування нового законодавства з найбільш актуальних і складних категорій цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення, що дає судам можливість приймати самостійні та законні рішення щодо захисту прав і свобод людини та громадянина, виходячи з духу Конституції та прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

Висновки та пропозиції щодо поліпшення кримінально-правової охорони і запобігання злочинам у сфері господарської діяльності.

1. Вважаємо за необхідне звернути увагу судів на те, що можливість настання кримінальної відповідальності за злочини, передбачені статтями 202–205, 222 Кримінального кодексу України (далі – КК) є додатковою гарантією діяльності держави у сфері правового регулювання економічних відносин і захисту конституційних прав осіб, які займаються господарською діяльністю, та засобом сприяння стабілізації національної економіки.

2. Суди під час розгляду справ про господарські злочини повинні ретельно з'ясовувати, в якому значенні у відповідних статтях КК вжиті терміни "господарська діяльність” і "підприємницька діяльність” та похідні від них – "суб'єкт господарської діяльності” і "суб'єкт підприємницької діяльності”, "громадянин”, "громадянин-підприємець” і "засновник”, "власник” чи "службова особа” суб'єкта господарської або підприємницької діяльності тощо, оскільки від правильного розуміння значення цих термінів у конкретних статтях КК залежить вирішення питання щодо наявності чи відсутності ознак складу злочину.

При цьому треба мати на увазі, що господарська діяльність – це діяльність фізичних і юридичних осіб, пов'язана з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційна господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність). Підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, обов'язкові ознаки якої – безпосередність, систематичність її здійснення з метою отримання прибутку.

3. Частиною 1 статті 202 КК передбачено кримінальну відповідальність за такі порушення порядку зайняття господарською діяльністю:

а) без державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності такої діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню;

б) без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства;

в) видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, з порушенням умов останнього. Відповідальність за ці діяння настає за умови, що від них отримано доход у великих розмірах.

Здійснення фізичною особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, чи зареєстрованими юридичними особами та суб'єктами підприємництва-фізичними особами діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, за умови, що отриманий доход не становить великого розміру, складу злочину, передбаченого ст. 202 КК, не утворює, а є адміністративним правопорушенням, передбаченим відповідно ст. 164 чи статтями 160, 160-2, 164-3, 177-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

4. Зусилля правоохоронних органів мають бути спрямовані на виявлення і цілеспрямовану протидію найбільш небезпечним формам злочинності у сфері господарської діяльності.

5. Діяльність із запобігання злочинним проявам у сфері господарської діяльності в сучасних умовах доцільно зосередити на вдосконаленні та застосуванні регуляторного законодавства та повному відшкодуванні заподіяних збитків. З урахуванням обмежених можливостей заходів кримінально-правового характеру та побічних негативних наслідків притягнення осіб до кримінальної відповідальності норми кримінального права повинні використовуватися у процесі охорони цих відносин лише як винятковий захід.

6. Існує необхідність предметної систематизації, вивчення і аналізу великої кількості нормативно-правових актів економічного блоку і стратегічних документів планового характеру з метою виявлення недоліків, які можуть бути використані для вчинення злочинів у сфері господарської діяльності, та розробки ефективних заходів протидії цим злочинам.

7. Доцільним є запровадження механізму забезпечення розробки і прийняття обґрунтованих нормативно-правових актів економічного спрямування, який повинен включати, зокрема, такі елементи: економічне обґрунтування, кримінологічний аналіз і прогноз, комплексну правову експертизу, аналіз можливих негативних наслідків реалізації цих нормативно-правових актів і умов блокування таких наслідків, внесення доповнень, поправок тощо. У зв'язку з цим, як і раніше, актуальним є прийняття Верховною Радою України закону "Про кримінологічну експертизу нормативно-правових актів”.

8. З метою забезпечення ефективної протидії злочинам у сфері господарської діяльності кримінально-правовими заходами необхідно привести відповідні положення кримінального законодавства у відповідність з приписами цивільного, господарського, фінансового та адміністративного законодавства.

9. Потребують оптимізації санкції розділу VII Особливої частини Кримінального кодексу України. При цьому доцільним є більш широке застосування майнових покарань за вчинення злочинів у сфері господарської діяльності.

10. Невідкладним є встановлення грошового критерію визначення матеріальної шкоди, що заподіяна злочинами, в тому числі у сфері господарської діяльності. Існуючий критерій у вигляді неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмір якого постійно зростає та є різним щодо диспозицій та санкцій статей Кримінального кодексу України, робить неможливим ефективну кримінально-правову охорону господарських відносин від злочинних посягань.

11. Нагальною є потреба активізувати наукові дослідження проблем відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності та запобігання їм, спрямувати ці дослідження на пошук шляхів вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, посилення уваги до виявлення колізійних питань, що виникають при застосуванні кримінально-правових норм і норм інших галузей права.

12. З урахуванням рекомендацій правоохоронних органів доцільним є визначення пріоритетних напрямів для тематики наукових досліджень з питань запобігання злочинам у сфері господарської діяльності, здійснення прогнозування і моделювання основних тенденцій у динаміці цих злочинів [16; 17].

Варто зазначити, що пропозиція створити Вищий цивільний і Вищий кримінальний суди, надавши їм касаційні повноваження, не змінюючи відповідних процедур, яку, на жаль, підтримують і деякі народні депутати, існуючих проблем, в тому числі й з перевантаженням суддів Верховного Суду України, не вирішить; проблеми просто "переїдуть” в інші приміщення. Натомість Верховний Суд, позбавлений касаційних повноважень, втратить важелі впливу на практику застосування судами законодавства, не зможе належним чином забезпечувати однакове застосування законів і конституційне положення про те, що він є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, залишиться лише на папері.


Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Рекомендації науково-практичної конференції "Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності” (Харків, 5–6 жовтня 2005 року). – Х., 2005. – С. 3.

3. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України: Монографія / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко, П.І. Гайдуцький, А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, А.І. Мярковський, М.С. Вертузаєв, В.А. Копилов, О.М. Юрченко та ін. – К.: НДФІ, 2004. – 712 с.

4. Вертузаев М.С., Вертузаев А.М., Юрченко А.М. Предпринимательские риски в банковском бизнесе // Бизнес и безопасность. – 2003. – № 1. – С.12–14.

5. Юрченко А.М. Предупреждение преступлений в сфере высоких технологий: взгляд в будущее // Бизнес и безопасность. – 2004. – № 4 (43). – С.4–6.

6. Юрченко А.М. Проблемы защиты интеллектуальной собственности Украины в контексте евроинтеграционного развития // Бизнес и безопасность. – 2004. – № 4 (41). – С. 5–7.

7. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.

9. Бутузов В.М., Юрченко О.М. Питання "відмивання” коштів з використанням позабанківських електронних платіжних систем // Боротьба з організованої злочинністю і корупцією (теорія і практика): Наук. – практ. журнал. – 2004. – № 10. – С. 65–70.

10. Вертузаєв М.С., Ільницький А.Ю., Юрченко О.М. Класифікація способів здійснення злочинів з використанням пластикових платіжних засобів // Вісник Ун-ту внутр. справ. – Х., 1999. – Спецвипуск № 1 – С.130–142.

11. Вертузаєв М.С., Юрченко О.М. Врахування тіньового сектора економіки та відпливу капіталу за кордон // Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України: Монографія. – К.: НДФІ, 2004. – 245 с.

12. Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 4. – С. 11.

13. Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 6. – С. 15.

14. Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 1. – С. 27

15. Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ "Про судоустрій України”.

16. Система моніторингу наукових досліджень у сфері економіки та фінансів України: Монографія / М.С. Вертузаєв, О.М. Юрченко та ін. – К.: НДФІ, 2004. – 112 с.

17. Законодавче забезпечення боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Зб. нормативно-правових актів / Упоряд.: І.В. Сервецький, О.М. Юрченко. К.: НАВСУ, 2000. – 268 с.





Реферат на тему: Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: питання боротьби з організованою злочинністю (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.