Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Відповідальність органів державної податкової служби при здійсненні контролю (реферат)

Одночасно з розгортанням системи оподаткування, утворенням і закріп­ленням системи органів державної податкової служби на законодавчому рівні запроваджувався їх інститут відповідальності. В.О.Тархов пов'язує відповідальність з обов'язком, бо без нього не може бути стану відповідальності, без порушення обов'язку не може бути притяг­нення до відповідальності. Факт правопорушення породжує правові відносини тільки за умови, якщо відповідальність не передбачена вже існуючими між сторонами правовідносинами, що виникли раніше із правомірних дій або подій [22, с. 36]. Відповідальність виникає вже тоді, коли особа приступає до виконання своїх обов'язків, а не лише тоді, коли вона їх не виконує або стане діяти всупереч їм [17, с. 50].

Необхідно зазначити, що державою вживались заходи щодо підвищення виконавчої дисципліни як серед платників податків, так і серед державних службовців, які викону­вали свої обов'язки в державних установах, що здійснювали контроль та управління проце­сами у сфері оподаткування. Правовідносини виникають тільки за наявності юри­дич­ного факту, тобто певної фактичної обставини, вираженої у правовій нормі [20, с. 400].

Відповідальність – це необхідність відповідати за свої дії, бути відпові­дальним за них [18, с. 466]. У науці існує ряд понять юридичної відпові­дальності, які відрізняються одне від одного. Термін „відповідальність” вжива­ється в таких галузях науки, як філосо­фія, психологія, юриспруденція та інших, у різних аспектах, але найчастіше під відпо­ві­даль­ністю розуміють обов'язок, зобов'язання, покарання. При визначенні загального по­няття юридич­ної відповідальності необхідно виходити з таких моментів: яким є призна­чення інституту юридичної відповідальності у правовому регулюванні і якими є загальні для усіх видів відповідальності родові властивості. С.С. Каринський визначає юридичну відповідальність як міру державного примусу [14, с. 63], а інші науковці [19, с. 44] зазна­­чають, що юридична відпо­відальність має примусовий характер і за змістом, і за формою.

У правовій науці проблемам юридичної відповідальності присвячено чимало праць, але, на жаль, не можна говорити про єдність нау­­кових поглядів хоча б з принципових поло­жень щодо проблеми відпові­даль­­ності як такої. Тривала дискусія правників, по-пер­ше, показала, яким багато­фак­тор­ним феноменом є відповідальність; по-друге, дозво­лила виявити різноманітні риси змісту різних видів юридичної відповідальності; по-третє, привела до висновку про необхідність диференційованого підходу до відповідальності залежно від сфери соціальних відносин і соціальної ролі суб'єктів відповідальності.

Слід зазначити, що у правовій літературі питання відповідальності органів ДПС у сфері контролю обговорювалося дуже мало. Але ж ідея правової держави вимагає чіткої регламентації прав і обов'язків державних органів, суворого дотримання та непорушності законних прав та інтересів громадян. Платники податків повинні мати державні гарантії від незаконного втручання органів контролю у їх діяльність.

Якщо С.С. Алексєєв, С.Н. Братусь, О.С. Йоффе, Р.О. Халфіна та інші пов'язують від­­­по­­­відальність із застосуванням примусових заходів за правопору­шення, то інші науков­­ці, наприклад, В.С. Венедиктов, П.Е. Недбайло, Л.О.Сироватська, О.Ф. Скакун, розглядають відповідальність як більш широку категорію, яка включає в себе не лише негативний (ретроспективний), але й позитивний (перспективний) аспект відповідальності за правопорушення з дотриманням вимог закону і досягнення суспільно-корисних результатів.

На нашу думку, друге визначення юридичної відповідальності є більш конкретним, оскільки юридичного характеру відповідальності надає не державний примус, а правове регулювання. Зведення юридичної відпові­дальності лише до ретроспективної реакції щодо правопорушення, до реалізації негативної санкції щодо правопорушника, на нашу думку, є однобічним. Відповідальність працівників органів ДПС виникає в межах службово-трудових правовідносин.

Законами України „Про державну службу” [7] та „Про боротьбу з корупцією” [6] запроваджується система заходів, направлених на підвищен­ня виконавчої та службової дисципліни серед службових і посадових осіб органів ДПС та інших державних установ, що мали відношення до галузі оподаткування. Ці заходи посилилися з прийняттям Закону України „Про звернення громадян” [8], коли кожен здобув право на оскарження дій або бездіяльності органів ДПС України.

Відповідно до п. 22 статті 92 Конституції України [1] „виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміні­ст­ративними або дисциплінарними порушеннями, та відповідальність за них”.

Згідно зі статтею 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” [5], „за невиконання або неналежне виконання посадовими особами орга­нів державної подат­кової служби своїх обов'язків вони притягаються до дисцип­лінар­­ної, адміністратив­ної, кримінальної та матеріальної відпові­дальності згідно з чинним законодавством. Збит­ки, завдані неправомірними діями поса­дових осіб орга­­нів дер­жавної податкової служби, підлягають відшко­дуван­ню за рахунок коштів державного бюджету. Посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися комерційної та службової таємниці”. Відповідно до статті 25 цього ж Закону посадова чи службова осо­ба податкової міліції у межах повноважень самостійно приймає рішення і несе за свої проти­правні дії або бездіяльність дисциплінарну відповідальність згідно із дисциплінар­ним статутом органів внутрішніх справ або іншу, передбачену законодавством, відпо­відальність.

Посадові особи органів ДПС відповідно до Закону України „Про державну службу” [7] належать до категорії державних службовців.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання дору­чення, яке суперечить чинному законодавству, він зобов'язаний невідкладно в пись­мовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні – повідомити вищу за посадою особу.

Серед учених-юристів триває дискусія щодо питання правового регулювання самої державної служби. Ю.М. Старілов вважає, що державна служба – це самостійна частина (підгалузь) особливої частини адміністративного права [21, с. 47], а С.А. Іванов, ана­лі­зуючи адміністративно-правову природу відносин, що утворюються при проход­женні дер­жавної служби, дійшов висновку, що ряд авторів розглядає їх як „державно-служ­бові”, а регулювання державної служби знаходиться на стику двох галузей права: тру­дового та адміністративного [12, с. 56]. Але норми трудового права можуть бути засто­совані до державної служби, якщо вони не суперечать законодавству про неї. Відповідно до структури відносин, що виникають у процесі трудової діяльності, можна виділити відносини, пов'язані безпосередньо з процесом праці, і відносини щодо цієї праці. Ана­лі­зуючи ці дві складові, можна сказати, що у кожної з норм права своя сфера дії, що норми адміністративного права регулюють сам процес праці (служби) працівників орга­нів ДПС України, а норми трудового права регулюють відносини щодо цієї праці. Власне кажучи, цими відносинами є відносини щодо притягнення працівників податкових органів до відповідальності за заподіяну ними шкоду.

Розглядаючи державну службу і визначаючи її як „вид трудової діяльності” [15, с. 289], знаходячись у трудових правовідносинах із державним органом, державні служ­бовці можуть у той же час вступати в адміністративно-правові відносини з третіми особа­ми від імені цього органу. У відносинах із третіми особами у зв'язку зі здійсненням дер­жавно­владних функцій державний службовець (зокрема і працівник податкових органів) виступає від імені державного органу, в якому перебуває на державній службі. Такі відносини, іменовані у правовій літературі „зовнішніми” [10, с. 406], є адміністративно-правовими і регулюються нормами адміністративного законодавства. На нашу думку, в цьому і полягає одна з особливостей правового статусу державних службовців, зокрема і працівників органів ДПС України, що обумовила виді­лення їх в особливу категорію працівників.

У той же час слід відзначити наявний закордонний досвід дослідження проблеми. У 1978 році Міжнародна Організація Праці прийняла Конвенцію про трудові відносини на державній службі, де в статті 1 йдеться про державних службовців як про найманих працівників. На сьогодні Конвенція ратифікована 24 державами, зокрема Великобрита­нією, Іспанією, Польщею, Швецією, Швейцарією. Держави, які ратифікували цю Кон­вен­цію, не тільки беруть на себе відповідні міжнародні зобов'язання, але і розділяють концепцію „трудо-правового статусу” державних службовців. Безумовно, праця держав­них служ­бовців має свою специфіку. Але це не говорить про те, що вона не повинна регулю­ватися трудовим правом, тому що служіння державі – це праця, трудова діяльність громадян. Отже, слід провести більш точну диференціацію в правовому регулюванні праці робітників та службовців [12, с. 57].

Працівники наділені статусом державних службовців і мають згідно з цим відповідні права й обов'язки. Вони повинні неухильно додержуватися трудової дисципліни, пред­ставляючи державну владу. Тому, крім звичайної відповідальності, згідно з Кодексом законів про працю державні службовці піддаються специфічним видам дисциплінарних стягнень. Правопорушення в трудових правовідносинах тягне за собою відповідальність.

Стаття 147 Кодексу законів про працю [2] передбачає застосування до пра­цівників за порушення трудової дисципліни таких стягнень, як догана і звіль­нення. Пленум Верхов­ного Суду України визнає дисциплінарним стягненням звільнення на підставах, передба­чених пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і п. 1 статті 41 Кодексу законів про працю (п. 22 по­ста­­нови „Про практику розгляду судами трудових суперечок”). У той же час звільнення згідно з п. 7 статті 36, п. 2 і 3 статті 41 Кодексу законів про працю дисциплінарним стяг­нен­ням не визнається.

Відповідно до статті 14 Закону України „Про державну службу” засобами дисциплі­нар­ного впливу визначаються попередження про неповну службову відповідність і затрим­ка до одного року в присвоєнні чергового спеціального звання чи рангу або у призначенні на вищу посаду. У цьому Законі вони названі саме засобами „дисциплінарного впли­ву”, а не стягнення. У Положенні про ранги державних службовців (п. 4) затримка в присвоєнні чергового рангу також названа як засіб дисциплінарного впливу.

Приведення законодавства у відповідність з Конституцією України [1] вимагає певно­го часу. Тому варто внести зміни до статті 147 Кодексу законів про працю і відпо­відних підзаконних актів.

До застосування дисциплінарного стягнення орган, який застосовує стягнен­ня, зобо­в'я­заний вимагати від працівника, який порушив трудову дисципліну, письмові пояснен­ня. Відсутність таких пояснень не перешкод­жає застосуванню стягнення, якщо цей орган має у своєму розпорядженні докази того, що він вимагав пояснення. Зазвичай таким дока­­зом є акт, складений за підписом декількох осіб на підтвердження відмови праців­ника дати пояснення по суті порушення трудової дисципліни.

Частина друга статті 149 Кодексу законів про працю дозволяє за одне порушення трудової дисципліни застосовувати одне дисциплінарне стягнення. Це відповідає правилу частини першої статті 61 Конституції України, що забороняє за те саме порушення двічі притягати до юридичної відповідальності того самого виду. У той же час притягнення до дисциплінарної відпові­дальності (оголошення догани) цілком сумісне з матеріальною чи адміністративною відповідальністю. За ту ж провину працівник може бути позбав­лений і премії.

С.М. Братусь зазначає, що юридична відповідальність – це виконання обов'язку на основі державного примусу [11, с. 85]. Враховуючи специфічну сферу діяльності органів податкової служби, визначена для них відповідальність є юридичною гарантією належ­ного виконання ними своїх завдань і функцій, стимулятором повної реалізації конкретних владних повнова­жень. Звідси – зв'язок відповідальності з іншими елементами правового статусу органу і, насамперед, з його повноваженнями.

Органи ДПС відповідають за повний і своєчасний облік усіх платників податків, проведення перевірок щодо правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати до бюджету податків, інших платежів. Часто, намагаючись забезпечити фіскальні інтере­си держави, виконати планові показники з надходження доходів до бюджетної системи, працівники податкових органів перевищують службові повноваження. Типовими є факти накладання надлишкових штрафних санкцій, незаконне притягнення до адміністративної відповідальності платників податків. Щоб уникнути такої ситуації, варто акцентувати увагу перш за все на персональній відповідальності посадових осіб органів ДПС України. Адже стаття 20 Закону України „Про систему оподаткування” [9] говорить, що за стяг­нення податків і зборів (обов'язкових платежів), не передбачених цим Законом, посадові особи державних податкових органів та інших державних органів несуть відповідаль­ність згідно із законами України. До них належать: Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Закони України „Про міліцію”, „Про боротьбу з корупцією”.

Застосуванню заходів відповідальності до посадової особи податкової служби може передувати службове розслідування, яке проводиться у разі невиконання службових обов'язків, що спричинило значну матеріальну чи моральну шкоду окремій особі, державі, підприємству, організації або за вимо­гою самого службовця з метою зняття з нього безпідставних звинувачень чи підозр.

Адміністративну відповідальність посадові особи податкової служби несуть відпо­від­но до Закону України „Про боротьбу з корупцією” (статті 5, 7, 8, 9, 10 та ін.) [6], Кодексу України про адміністративні правопорушення (статті 184, 186 та ін.) [4], інших нормативних актів. Як свідчить судова практика, з усіх нормативних актів адміністра­тивні санкції щодо посадових осіб податкових органів найчастіше застосовуються на підставі Закону України „Про боротьбу з корупцією” [6].

Матеріальна відповідальність у позитивному аспекті пов'язана не з позбавленням працівника будь-яких матеріальних благ, а з об'єктивними і суб'єктивними факторами, що сприяють його відповідальній поведінці. Крім того, у даному випадку працівник від­по­відає за досягнення корисних результатів у теперішньому і майбутньому, а сама відповідальність настає за невиконання обов'язку, але не за правопорушення [16, с. 216].

Проблема відповідальності державних органів управління за наслід­ки своєї діяль­ності набуває особливої актуальності. Практика свідчить, що найбільше від порушень чинного законодавства у сфері адміністративного управління зазнають збитків підприєм­ницькі структури. Звідси і збільшення кількості їх позовів до різних державних установ, включаючи податкові органи, про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Постає питання про відповідальність працівників, чиї дії спричинили відшкодування збитків, перед державою в особі органів податкової служби. Причому слід пам'ятати, що якщо податкові органи відповідають перед позивачами у межах цивільного права, тобто у повному обсязі, то їхні працівники відповідають уже в межах законодавства про працю, де випадки повного відшкодування збитків є швидше винятком.

У зв'язку з тим, що на практиці все частіше виникають питання притягнення до мате­ріаль­ної відповідальності податкових органів за збитки, спричинені неправомірними діями їх працівників, набуває актуальності пи­тання перегляду правового регулювання матеріальної відповідальності. Оскільки відповідальність перед платниками податків податкові органи несуть у межах інституту цивільного права, то відшкодуванню підля­гають не тільки фактичні збитки, а й не одержані доходи. Працівники ж, чиї дії спричинили збитки державі, несуть відповідальність у межах трудового права, де діє презумпція невин­ності працівника і відшкодування настає в обмеженому обсязі.

Якщо матеріальна відповідальність є наслідком правопорушення, яке завдало шкоди підприємству, то ця відповідальність повинна бути покладена на працівника органу ДПС. Отже, потрібно говорити в даному випадку про виконання працівником обов'язку щодо відшкодування шкоди, тобто про безпосереднє її відшкодування.

Платники податків мають право вимагати покриття збитків, спричинених незакон­ними рішеннями податкових органів або незаконними діями їх посадових осіб, а також мають право вимагати від посадових осіб податкових органів дотримання законодавства. Відповідно до статті 10 Закону України „Про систему оподаткування” платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право оскаржувати у встановленому порядку рішен­ня державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Щодо моральної шкоди, то її відшкодування за вчинки, не пов'язані з розслідуванням злочинів, обмежується обов'язком публічно вибачитися перед потерпілим. При цьому такий обов'язок покладається не на винну посадову осо­бу, а на відповідний орган в ціло­му. Отже, вибачення повинне надходити від посадової особи, яка має повноваження представляти відповідний орган податкової міліції та вчиняти певні дії від його імені. Публіч­ним є таке вибачення, що доводиться до відома широкого і невизначеного кола осіб.

У розділі XVII Особливої частини Кримінального кодексу України [3] – „Злочини у сфері службової діяльності” – для посадових осіб податкових органів передбачена кримі­нальна відповідальність за діяння, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. До кола таких діянь Кримінальний кодекс України відносить: зловживання владою або службовим становищем (стаття 364), перевищення влади або службових повноважень (стаття 365), служ­бове підроблення (стаття 366), службову недбалість (стаття 367), одержання хабара (стаття 368) і провокацію хабара (стаття 370). Необхідно зазначити, що зловживання службо­вим становищем та службова недбалість можуть бути вчинені як шляхом дії, так і без­діяльності. Однак для всіх службових злочинів (за винятком давання хабара) харак­тер­ною є наявність безпосереднього зв'язку між діянням, яке вчиняє особа, та посадою, яку вона займає, чи службовою діяльністю, яку здійснює [13, с. 393].

Прикладом зловживання владою або посадовим стано­ви­щем може бути безпідставне, не викликане необхідністю пошкодження майна платника податків (меблів, обладнання, дверей тощо) під час перевірки, припинення операцій на розрахунковому рахунку, фізич­не насильство або погроза застосування такого насильства до працівників юридичної особи-платника податків.

При порушенні посадовою особою податкової служби прав і законних інтересів громадянина відповідний орган державної податкової служби зобов'я­заний вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих мате­ріальних збитків, на вимогу грома­дянина публічно вибачитися. Інтереси суспільства вимагають, щоб усі суб'єкти фінансо­вого контролю чітко уявляли важливість правомірної поведінки, недопустимість і шкідли­вість правопорушень. У Законі України „Про державну податкову службу в Україні” передбачена можливість оскарження у встановленому законом порядку рішень, дій або бездіяль­ності органів державної податкової служби та їх посадових осіб. Це, в свою чергу, сприяє законності дій цих осіб при виконанні контрольних функцій.

Можливість застосування відповідальності до посадових осіб органів державної податкової служби визначається їх правовим статусом.

Аналіз розгляду скарг, що надійшли від платників податків, свідчить, що факти непра­во­мірного стягнення податків мають місце не лише через недоско­налість податкового законодавства, а й у результаті невисокої якості здійснених перевірок, неправильного застосування норм діючого законодавства з питань оподаткування, неправильного корис­ту­вання електронними контрольно-касовими апаратами і товарно-касовими книгами при розрахунках зі спожива­чами, неоформлення патентів на заняття підприємницькою діяльністю, а також через невідповідність прийнятих рішень вимогам Інструкції про по­ря­док застосу­вання і стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби.

Існує гостра проблема щодо систематизації законодавства стосовно питань відпо­відальності працівників органів ДПС. У проекті Податкового кодексу України необхід­но передбачити відповідальність посадових осіб за відмову платнику податків у роз'яс­ненні податкового законодавства, за відмову у вимозі про повернення суми зайво сплаче­ного податку, за збитки, завдані платнику податків незаконними діями (бездіяльністю) податкових органів та їх посадовими особами. На сьогодні законодавство не встановлює конкретних видів відповідальності за неправомірні дії чи бездіяльність податкових орга­нів, а лише містить посилання на чинне законодавство України. У проекті Податкового кодексу має бути норма, яка передбачала б особисту відпо­відальність керівників податкових органів за стан профілактичної, виховної роботи в колективі та організацію непримиренної боротьби з будь-якими проявами корупції, хабарництва тощо під час проведення контрольних дій.


 

Література:

1.Конституція України. Прийнято на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2.Кодекс законів про працю від 12.10.71 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. – ст. 375.

3. Кримінальний кодекс України. – К.: Юрінком-Інтер, 2001.

4.Кодекс України про адміністративні правопорушення від 12.07.84 № 8073-Х // Відо­мості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – ст. 1122.

5.Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про державну податкову службу в Україні”: Закон України від 24.12.93 № 3813-12 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – ст. 84 (із наступними змінами і доповненнями).

6.Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.95 № 356/95-ВР // Відомості Вер­ховної Ради України. – 1995. – № 34. – ст. 266.

7.Про державну службу: Закон України від 16.12.93 № 3723-XII // Відомості Верхов­ної Ради України. – 1993. – № 52. – ст. 490 (із наступними змінами і доповненнями).

8.Про звернення громадян: Закон України від 02.10.96 № 393/96-ВР // Відомості Вер­хов­ної Ради України. – 1996. – № 47. – ст. 256.

9.Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.91 № 1251-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 39. – ст. 510 (із наступними змінами та допов­неннями).

10.Андреев В.С., Пашков А.С., Смирнов А.В., Смо­лярчук В.И. Проблемы общей час­­ти советского трудового права // Правоведение. – 1980. – № 2. – С. 64–71.

11.Братусь С.Н. Юридическая ответственность и закон­ность: Очерк теории. – М.: Юрид. лит., 1976.

12.Иванов С.А. Трудовое право переходного периода: некоторые проблемы // Госу­дарство и право. – 1994. – № 4. – С. 53–61.

13.Кримінальне право України: Особлива частина / За редакцією професорів М.І. Ба­жанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2003.

14.Каринский С.С. Материальная ответственность ра­бо­чих и служащих по совет­с­ко­му трудовому праву. – М.: Госюриздат, 1955.

15. Лазарев В.В. Общая теория права и государства. – М.: БЕК, 1994.

16.Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советс­кому праву (теоретические пробле­мы). – М.: Изд-во МГУ, 1981.

17.Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения советских правовых норм // Правоведение. – 1971. – № 3. – С. 44–53.

18.Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. – 23-е изд., испр. – М.: Руск. яз., 1990.

19.Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответст­венность по советскому законодатель­ст­ву. – М.: Юрид. лит., 1971.

20.Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум, 2000.

21.Старилов Ю.Н. Государственная служба в Рос­сийс­кой Федерации: направления рефор­мирования и кон­цеп­ция программы специального учебного курса // Госу­дарство и право. – 1995. – № 1. – С. 37–55.

22.Тархов В.А. Понятие юридической ответственности // Правоведение. – 1973. – № 2. – С. 33–40.





Реферат на тему: Відповідальність органів державної податкової служби при здійсненні контролю (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.