Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Види та розміри покарання за злочини у сфері господарської діяльності: системно-логічний аналіз (реферат)

У боротьбі з економічною злочинністю на органи податкової служби, відповідні під­розділи ор­ганів внутрішніх справ, Служби безпеки України, Митної служби України та інших правоохоронних органів покладені обов'язки щодо виявлення суспільно небез­печних діянь, роз­слідування кримінальних справ, збору доказів, пред'явлення обвинува­чення. Логічним і необ­хідним етапом, який завершує роботу правоохоронних органів, є розгляд кримінальних справ судом, постановляння вироку й призначення покарання. Якщо ж, через ті чи інші при­чини, винній особі не призначається покарання, а також коли вид та (або) розмір покарання не відповідають суспільній небезпеці скоєного та особистості винного, ефективність діяльності пра­воохоронних органів може бути значно знижена і навіть зведена нанівець.

У зв'язку з викладеним важливо проаналізувати систему видів покарання, передба­чених Кримінальним законом, за економічні злочини, засади їх призначення, можливості суду щодо ін­дивідуалізації відповідальності винних осіб, призначення справедливого покарання, яке аде­к­ватно відображає суспільну небезпеку вчиненого.

Наразі такий аналіз фактично відсутній у роботах як вітчизняних вчених, так і країн СНД. У за­­гальному вигляді проблемі призначення покарання присвячена значна кількість наукових пра­ць фахівців у галузі кримінального права, починаючи з робіт Ч. Беккаріа. Зокрема, слід вка­зати роботи таких вітчизняних учених: М.І. Бажанова, Л.В.Багрій-Шахматова, П.А.Вороб'я, О.Г.Фролової, а також М. Анселя, З.А.Астемирова, І.М.Гальперина, І.І.Карпеця, О.А.Магомедова, Т.О.Лесніевски-Костаревої та ін [1].

Натомість залишається недослідженою проблема застосування загальних засад приз­на­че­ння покарання стосовно економічних злочинів і, особливо, ролі обставин, що виключають можливість призначення певних видів покарань. Наприклад, у підручниках по Загальній частині Кри­мінального права лише згадується про наявність обставин, що виключають застосування по­карання, однак не наводиться їх аналіз [2].

Саме викладеними чинниками обумовлені цілі дослідження, окремі результати якого на­во­дяться в даній статті. Зокрема, автором поставлене завдання проаналізувати санкції усіх но­рм розділу VII "Злочини у сфері господарської діяльності” чинного Кримінального кодексу України (далі – КК), виявити їх внутрішню логіку, а також зіставити з тими нормами Загальної частини КК, які вста­нов­люють загальні пра­вила призначення покарання. При цьому використовувалися в основному логічний, систе­матичний і формально-юридичний методи дослідження.

Відповідно до ст. 65 КК суд призначає по­карання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає від­по­ві­даль­ність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини КК;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що по­м'я­кшують та обтяжують покарання.

Спочатку розглянемо, які саме межі мають санкції статей Особливої частини КК за вчи­нен­ня економічних злочинів.

Чинний Кримінальний кодекс України в розділі VII "Злочини у сфері гос­по­дар­сь­кої діяльності”*містить 74 норми (тобто статей чи частин статей), що перед­бачають кримі­нальну відповідальність за вчинення економічних злочинів. Санкції зазна­чених норм вка­зують на види покарання, які суд може призначити винним особам, а та­кож встановлюють ме­жі розміру кожного з покарань.

Певний інтерес становить вибір законодавцем видів покарань, включених до санкцій, а також розглядаються абсолютна та відносна частота, з якою вони зустрічаються.

Всього у нормах розділу VII КК законодавець використав вісім різних видів основ­но­го кри­мінального покарання – від найм'якшого з відомих чинному Кримінальному закону (штраф) до найтяжчого (позбавлення волі на певний строк). Тому на перший погляд суди ма­ють достатньо можливостей для індивідуалізації покарання, вибору його виду й розміру.

Однак аналіз показує, що найчастіше в 74 нормах розділу VII КК використовується такий вид основного покарання, як штраф – у 42 санкціях. Далі йдуть:

– позбавлення волі на певний строк – у 38 санкціях;

– обмеження волі – у 34 санкціях;

– виправні роботи – у 17 санкціях;

– арешт – у 3 санкціях;

– громадські роботи – у 3 санкціях;

–позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – у 3 сан­к­ці­ях.

Тобто в більшості випадків суди мають можливість при призначені покарання за еко­­но­мічні злочини вибирати всього з трьох альтернативно можливих видів покарання – штраф або позбавлення волі на певний строк, або обмеження волі. Дуже мало норм даного розділу КК, які б у своїй санкції не мала хоча б одного з цих видів покарання.

Значно рідше зустрічаються виправні роботи. Однак доцільність використання даного ви­ду покарання в санкціях і тих нечисленних норм, де воно нині зустрічається, є доволі су­м­нівним. Після набуття в 2001 р. чинності новим КК припинили своє існування виправні ро­боти, які відбувалися в місцях, що визначаються органами виконання покарання. Нині ви­правні роботи відбуваються винятково за місцем роботи засудженого. Це має сенс у тих випадках, коли вчинений злочин ніяк не пов'язаний з місцем роботи винної особи. Інша справа – економічні злочини. Мабуть, немає потреби доводити, що порушення по­ряд­ку зай­няття господарською та банківською діяльністю (ст. 202 КК), порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210 КК), ухилення від сплати податків, зборів, інших обо­в'я­зко­вих платежів (ст. 212) та інші подібні злочини найчастіше вчиня­ються службовими та іншими особами за місцем їх роботи з використанням службових чи інших повноважень. Засудження їх до виправних робіт, що відбуваються за місцем роботи, означає "освячений” вироком суду доз­віл і надалі продовжувати працювати на тому місці, де був скоєний злочин. За такої ситуації дуже важко розраховувати на досягнення такої мети покарання, як спеціальна та загальна пре­венція.

Не менш цікаво проаналізувати те, які розміри покарання за економічні злочини вста­нов­ле­ні санкціями статей розділу VII КК. І в цьому аспекті особливе місце займає штраф – він ви­являється найбільш варіабельним видом покарання. Зустрічаючись у 45 санкціях, штраф пе­­редбачений законодавцем у 20 різних варіантах його розміру. Наймен­ший розмір – до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян зустрічається у санкціях чотирьох норм розділу VII КК.

Серед них звертає на себе увагу стаття 223 КК ("Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів”), в якій, на нашу думку, порушена логіка у визначенні законо­дав­цем ро­змірів штрафу за частинами 1 і 2 статті. Дійсно, якщо максимальне покарання за частиною 1 ст. 223 КК – виправні роботи на строк до двох років, то за частиною 2 ст. 223 КК можливе при­значення значно більш тяжкого покарання – обмеження волі на строк до трьох років. З ог­ляду на це слід визнати, що частина 2 ст. 223 КК передбачає відповідальність за більш тяжкий зло­чин. Це повинно бути відображено в розмірах інших видів покарання, передбачених са­н­к­ціями даних норм. Однак чомусь покарання у вигляді штрафу має однаковий розмір у санкціях як частини першої, так і частини другої ст. 223 КК – до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян.

Найбільший розмір штрафу в санкціях норм даного розділу – це штраф від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Він встановлений санкціями ст. 220 КК ("Приховування стійкої фінансової неспроможності”) і ч. 2 ст. 209-1 ("Умисне по­рушення ви­мог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло­чинним шляхом”). Слід зазначити, що цей розмір штрафу є, по-перше, найбільшим взагалі для усіх статей КК України і, по-друге, в санкціях статей інших розділів Кодексу такий розмір штра­фу не зустрічається.

Те, що найбільший розмір штрафу встановлений за економічні злочини, виглядає ціл­ком об­­ґрунтованим і це обумовлено тим, що економічні злочини спричиняють найбіль­шу ма­те­рі­­альну шкоду, що і повинно бути відображено в санкціях, зокрема в розмірах штрафу. У той же час, важко пояснити, чому найбільш високий розмір штрафу встанов­лений у санкціях са­ме ч. 2 ст. 209-1 і ст. 220 КК.

Утеорії кримінального права загальновизнано, що відносна тяжкість злочинів ві­до­бра­жа­ється в розмірах найбільш тяжкого виду покарання, передбаченого санкціями відповідних ста­тей Особливої частини КК. Аналогічну позицію зайняв і законодавець, поклавши в основу кла­сифікації злочинів за ступенем тяжкості розмір покарання у вигляді позбавлення волі (ст. 12 КК).

Проаналізувавши за цим критерієм ті норми розділу VII КК, які у санкціях мають по­ряд зі штрафом такий вид покарання, як позбавлення волі, можна зробити висновок, що найбільш тяжкими злочинами в цій групі є незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспорту­ван­ня з метою збуту підакцизних товарів (ч. 2 ст. 204 КК) і незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ч. 2 ст. 216). Санкції цих норм передбачають максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років. У той же час, розміри штрафів у санкціях цих норм значно менші, ніж у санкціях вказаних вище (ч. 2 ст. 209-1 і ст. 220 КК). Тобто, якщо брати до уваги розміри покарання у вигляді позбавлення волі, більш тяжкими є одні злочини, а за роз­мірами штрафу "в лідерах” – зовсім інші. На нашу думку, такий різнобій не нормальний і вимагає внесення законодавчих коректив у санкції норм, що передбачають відповідаль­ність за економічні злочини.

Якщо продовжити аналіз санкцій усіх норм даного розділу КК, які містять покарання у вигляді позбавлення волі (а не тільки тих, що передбачають одночасно і штраф), можна побачити, що найбільш тяжким економічним злочином є злочин, передбачений ч. 3 ст. 209 КК – особливо кваліфікований склад легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Санкція даної норми передбачає безальтернативно як основне по­каран­ня позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Взагалі, позбавлення волі в санкціях статей даного розділу КК досить часто передба­чається безальтернативно (тобто без можливості суду обрати інший вид покарання) – так побудовано 25 санкцій. Як правило, безальтернативним є позбавлення волі, пе­редбачене в санкціях норм що­до кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів. Серед них, наприклад, ухи­лен­ня від сплати податків, зборів, інших обов'язко­вих платежів (ч. 3 ст. 212 КК), виготовлення, збут та використання підроблених недержав­них цінних паперів (ч. 3 ст. 224 КК), незаконні дії що­до приватизаційних паперів (ч. 3 ст. 234 КК) тощо.

Наразі більш ретельний аналіз санкцій норм розділу VII КК свідчить про те, що на практиці по­збавлення волі може виявитися безальтернативним покаранням і тоді, коли законодавець на це не розраховував. Тут ми переходимо до вимоги ст. 65 КК призначати покарання не тільки у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, а й відповідно до положень Загальної частини КК.

Річ у тому, що санкції ряду норм даного розділу КК містять як альтернативи позбав­ленню во­лі покарання, які відповідно до норм Загальної частини КК не можуть бути приз­начені де­яким категоріям суб'єктів даних відповідних злочинів. Так, у санкціях трьох норм (ч. 2 ст. 207, ч. 1 ст. 209 і ч. 2 ст. 210 КК) альтернативою позбавленню волі вка­зано обмеження волі. При цьо­му, відповідно до ч. 3 ст. 61 КК, обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жі­нок і жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, які досягли пенсійного ві­ку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи. Тобто для цих осіб санкції ч.2ст.207, ч.1ст.209 і ч.2 ст.210 КК виглядають як без-альтернативні – тільки поз­бавлення волі.

Щодо цього необхідно зазначити, що наслідком такої ситуації є порушення принципів гу­манності та справедливості призначення кримінального покарання. Дійсно, навряд чи можна по­годитися з тим, що для найбільш соціально вразливих груп громадян (вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, особи пенсійного віку, інва­ліди) вказані норми пе­редбачають єдиний і найбільш тяжкий вид покарання – позбав­лення волі, в той час, коли ін­ші особи можуть розраховувати на застосування до них знач­но менш тяжкого покарання – об­меження волі.

Іншою, не менш неприйнятною ситуацією, є та, коли особливості конструкції санкцій но­рм даного розділу Особливої частини КК в поєднанні з деякими положеннями Загальної час­тини КК призводять до фактичної безкарності вказаних вище осіб.

Йдеться про те, що неповнолітні, вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, а також особи пенсійного віку, військовослужбовці строкової служби та інваліди можуть спо­кійно і безкарно вчиняти злочини, передбачені ч. 2 ст. 204 КК (зайняття забороненими ви­дами господарської діяльності), ст. 203-1 КК (порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт об­лад­нан­ня чи сировини для їх виробництва) і ч. 1 ст. 224 КК (виготовлення, збут та використання під­роблених недержавних цінних паперів)*. Санкції цих норм безальтернативно містять по­ка­рання у вигляді обмеження волі. Як уже зазначалося, цей вид покарання не дозволено зас­то­совувати до вказаних вище осіб. У таких випадках відповідно до ч.7 п.8 постанови Пленуму Ве­р­ховного Суду України ”Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7 суд за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 Кримінально-про­це­су­ального кодексу України (далі – КПК) повинен закрити справу і звільнити особу від кри­мі­наль­ної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання [3]. Слід мати на увазі, що ст. 7 КПК регламентує порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки, внаслідок чого вч­инене особою діяння втратило суспільну небезпечність, або ця особа перестала бути сус­пільно небезпечною. Тобто, якщо немає ніяких даних про таку зміну обстановки, робота пра­­воохоронних органів за кримінальними справами стосовно відповідальності вказаних вище осіб за економічні злочини, передбачені ч. 2 ст. 204, ст. 203-1 ч. 1 ст. 224 КК, взагалі опиняється в глухому куті. З одного боку, через ч. 3 ст. 61 КК не можна постановити вирок з призначенням по­карання, а з іншого – відсутні підстави як для поста­­нов­ляння вироку без призначення по­ка­ра­ння, так і для закриття справи. Залиша­ється, мабуть, єдине – призупинити провадження по спра­ві і чекати, коли минуть передбачені ст. 49 КК два роки строку давності притягнення до кри­мінальної відпові­дальності за ці злочини.

Проведений аналіз виявив системну неузгодженість між санкціями різних статей розділу VII "Злочини у сфері господарської діяльності” Особливої частини чинного КК, а також їх неузгодженість з окремими положеннями Загальної частини КК. Однак, на жаль, останнім ча­сом з'явилися випадки неузгодженості між санкціями навіть усередині самих статей Особливої частини КК.

Стаття 229 КК в редакції Закону України від 22 травня 2003 р.* має три частини: ча­стина пе­рша – основний склад, друга – кваліфікований склад, частина третя – особливо квалі­фі­ко­ва­ний склад. Санкція частини першої передбачає за незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення поход­ження товару, або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріаль­ної шкоди у великому роз­­мірі, основне покарання штрафом від двохсот до тисячі неопо­дат­ковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох ро­ків, або позбавленням волі на той же строк.

Частина друга ст. 229 КК у свою чергу, враховуючи такі альтернативні кваліфікуючі ознаки, як повторність, попередня змова групи осіб, матеріальна шкода в особливо великому розмірі, вста­новлює за такі діяння покарання штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мі­­німумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або поз­бав­ле­н­ням волі на строк від двох до п'яти років.

Поки все виглядає логічним, таким, що відповідає теорії кримінального права, загаль­ним принципам побудови системи кримінальних покарань. Однак будь-яка логіка зникає в конструкції санкції частини третьої ст. 229 КК. Вона передбачає за дії, визначені час­ти­на­ми пер­шою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового ста­новища щодо підлеглої особи, покарання (основне) штрафом від п'ятисот до тисячі не­опо­да­т­ковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або об­ме­же­нням волі на строк до двох років.­

Як уже зазначалось, відносна тяжкість злочинів визначається за видом та розміром най-біл­ь­ш тяжкого покарання. За частиною першою ст. 229 КК, найбільш тяжке покарання – це поз­бав­лення волі на строк до двох років, за частиною другою – позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, за третьою – обмеження волі на строк до двох років. Таким чином, необ­хідно ви­знати, що найменш тяжким злочином є злочин, передба­чений частиною третьою даної ста­тті. Але ж ця частина передбачає всі кваліфікуючі ознаки частини другої та додатково вка­зує на таку ознаку, як використання службового становища щодо підлеглої особи. Тому, на нашу думку, необхідно або вважати цю ознаку такою, що пом'якшує покарання(це повністю суперечить теорії права, конструк­ції усіх інших норм і просто здоровому глузду), або дійти висновку, що законодавцем допущена помилка. На користь останнього свідчить те, що відповідно до п. 9 ч.1 ст. 67 КК при призначенні покарання обставиною, що його обтяжує, виз­­нається вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій за­­лежності від вин­ного. Зрозуміло, що не може одна і та ж обставина у Загальній частині КК (ст. 67) визнаватися такою, що обтяжує покарання, а в Особливій частині КК (ст. 229) визнаватися та­кою, що пом'якшує покарання.

Отже, система покарань за економічні злочини має ряд вад. Не повністю витримується логіка застосування окремих видів покарання, зокрема є прогалини та протиріччя між сан­к­ці­ями статей усередині розділу VII "Злочини у сфері господарської діяльності” Особливої час­тини КК. Зустрічаються навіть суперечності між санкціями у самих статтях (між її час­ти­на­ми). Санкції статей вказаного розділу в деяких аспектах не узгоджені з положеннями Загальної час­тини КК (зокрема, щодо виключення застосування певних видів покарання до деяких ка­те­го­рій суб'єктів даних злочинів). Все це не може не усклад­нювати роботу правоохоронних ор­ганів по боротьбі з економічною злочинністю і обумов­лює нагальну потребу удосконалення редакції відповідних статей КК. Це слід визначити напрямом подальших розвідок за даною те­мою дослідження. Першим кроком може бути підготовка узагальнення судової практики при­значення покарання за злочини у сфері господарської діяльності, наступним – підготовка ке­рівної постанови Пленуму Верхов­ного Суду України.


 

Література:

1.Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву.– К.: Высшая шко­ла, 1980. – 216 с.; Лесниевски-Костарева Т.А. Дифферен­циация уголовной от­ветствен-ности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 1998. – 296 с.; Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. – М.: НОРМА, 2002. – 304 с.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.; Кримінальне пра­во України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Пра­во, 2001. – 416 с.; Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для юрид. ву­зів і фак./ За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В.Сташиса, В­.­Я. Тація. – Харків: Право, 1997. – 368 с.

3. Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 20.



* Незважаючи на чисельні достатньо обґрунтовані пропозиції вчених-криміналістів щодо доцільності на­зви даного розділу ”Злочини у сфері економіки” або ”Економічні злочини”, назва розділу залишалася не­змінною з часів КК Української СРСР 1960 р.

*Безумовно, вчинення деяких з цих злочинів окремими особами (наприклад, заняття забороненими видами господарської діяльності військовослужбовцями строкової служби) виглядає неможливим. Однак вчинення інших – цілком реально (наприклад, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів інвалідами).

*Законом України від 22 травня 2003 р. змінена редакція ще однієї статті КК – статті 176 ”Порушення авторського права і суміжних прав”, конструкція санкції якої набула такої ж суперечності, як конструкція статті 229 КК, що розглядається нижче.





Реферат на тему: Види та розміри покарання за злочини у сфері господарської діяльності: системно-логічний аналіз (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.