Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Види судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі (реферат)

Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі може проводитися амбулаторно, у стаціонарі, у суді, а також заочно (найчастіше посмертно).

Заочна експертиза проводиться у випадках, коли підекспертний внаслідок важкого соматичного захворювання або дальності відстані не може прибути на експертизу. Треба однак підкреслити, що в ряді випадків заочна експертиза є лише попереднім етапом огляду. Експерти по ознайомленні з матеріалами цивільної справи можуть запросити додаткові документи, необхідні для остаточного рішення. При недостатній ясності питання експерт може наполягати на особистому огляді особи, у відношенні якого призначається судово-психіатрична експертиза. У рідких випадках при важкому фізичному стані подэкспертного експерт може виїхати додому або в соматичну лікарню.

Серед заочних експертиз найбільш важк і складної є посмертна судово-психіатрична експертиза. Посмертна судово-психіатрична експертиза призначається судом для рішення питання про психічний стан особи на момент здійснення якого-небудь цивільного акту. Найчастіше посмертна експертиза проводиться відносно осіб літнього й старечого віку при складанні ними заповіту, оформлення дарчої, вступу в шлюб.

Труднощі цього виду експертизи обумовлені необхідністю оцінювати психічний стан даної особи ретроспективно, на підставі даних медичної документації, показань свідків, а також інших, нерідко вбогих матеріалів, що характеризують особистість покійного.

Всі ці дані можуть бути розрізненими, суперечливого й недостатніми для висновку експертизи, оскільки по цивільних справах не ведеться попередій слідство.

Медична документація, якщо покійний перебував у стаціонарі, в основному стосується його фізичного стану. Навіть у тих випадках, коли ці особи перебували під спостереженням психоневрологічного диспансеру або були консультовані психіатрами в соматичній лікарні, оцінка їхнього психічного стану може бути різної в різні дні консультацій і записів спостереження. Така неоднозначність кваліфікації глибини наявних розладів пояснюється рядом причин. Насамперед при посмертній експертизі в цивільному процесі найчастіше мова йде про психічні зміни при судинній патології. Як відомо, при атеросклерозі посудин головного мозку психічні зміни відрізняються нестійкістю, що мерехтить характером, частими коливаннями. При цьому світлі проміжки можуть перемінятися більше вираженими й грубими психічними змінами, що знаходить висвітлення у відповідних записах лікарів, що спостерігали цих хворих у різний час. Нерідко ці особи взагалі не виявлялися в поле зору лікарів-психіатрів, а опис їхнього психічного стану лікарями загальної практики виявляється вбогим і суперечливим. Ще більш суперечлива оцінка психічного стану цих осіб свідками - родичами, друзями, співробітниками й т.п. Це пов'язане із суб'єктивним відношенням до покійного, а також до зробленого їм і угоді, що заперечується надалі.

При цьому свідки, общавшиеся з даною особою в різний час, також описують різний його стан, підкреслюючи або, навпаки, опускаючи окремі нюанси поводження, що мають велике значення для діагностики.

Слід також зазначити, що подібні справи збуджуються й розглядаються звичайно через тривалий час після смерті даної особи. Тому багато важливих деталей, що характеризують його поводження й психічний стан, забуваються, що знижує значимість подібних показань.

Оцінці психічного стану цих осіб може сприяти аналіз їхньої письмової продукції. Їхнього листа, адресовані рідні й близьким, різні записки можуть відображати ступінь і глибину наявного интеллектуально-мнестического зниження. Аналіз їхнього втримування дозволяє встановити характер їхнього орієнтування в навколишньому, здатність до об'єктивного аналізу ситуації в цілому, а також критичній оцінці свого стану.

При проведенні посмертних експертиз для рішення питання про психічний стан особи на момент оформлення заповідального розпорядження або дарчої, необхідний аналіз утримування цих документів. При цьому в одних випадках виявляється їхня логічність, відповідність попереднім відносинам з особою, якій залишений заповідальний документ, і об'єктивним життєвим обставинам. В утримуванні заповідального розпорядження, залишеного такою особою, можна встановити чітку аргументацію своїх дій, схоронність прихильностей до близьких людей, облік їхніх інтересів. В інших випадках утримування заповіту або дарчої носить невмотивований випадковий характер, відображає підвищену сугестивність даної особи, недооблік ситуації, порушення критичних здатностей. Іноді ж, як показує експертна практика, що здається необґрунтованість заповіту в дійсності обумовлена відносинами, що змінилися, покійного з особами найближчого оточення в останній період життя або ж їхньою непоінформованістю про існуючим у нього інших прихильностях і зобов'язаннях. Тому тільки зіставлення даних медичної документації з показаннями свідків, письмовою продукцією покійного, характеристиками з місця проживання й роботи може сприяти ретроспективній оцінці його психічного стану при оформленні того або іншого документа. У деяких спостереженнях, де суперечливість і недостатність всіх наявних даних не дозволяє прити до остаточних висновків, доцільно рекомендувати проведення експертизи в суді. У судовому засіданні експерт може з'ясувати у свідків ряд питань, недостатньо повно відбитих у матеріалах справи, але имеющих важливе значення для одержання необхідних для експертизи даних. Опитування свідків дає можливість з'ясувати окремі деталі, що характеризують психічний стан покійного, усунути протиріччя в показаннях свідків, зіставити всі наявні відомості, які можуть виявитися вирішальними для висновків експертів, і в такий спосіб вирішити експертні питання.

Судово-психіатрична експертиза по справах про визнання громадянина недієздатним і необхідності встановлення опіки. Предметом судово-психіатричної експертизи є оцінка психічного стану особи для рішення питання про його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними й необхідності встановлення опіки.

Недієздатність і опіка. Згідно ст. 29 ГК, громадянинові, що внаслідок психічного розладу не може правильно розуміти значення своїх дій або керувати ними, визнаному у зв'язку із цим судом недієздатним, призначається опіка. Опікуни є представниками підопічних і роблять від їхнього імені й у їхніх інтересах всі необхідні угоди.

Спеціальний порядок визнання судом громадянина недієздатним регламентований Цивільним процесуальним кодексом РСФСР.

Згідно ст. 258 ЦПК РСФСР, у подібних випадках справа про визнання громадянина недієздатним може бути почате за заявою членів його родини, профспілок і інших громадських організацій, прокурора, органа опіки й піклування, психіатричної лікувальної установи.

Відповідно до ч. 2 ст. 259 ЦПК у заяві про визнання громадянина недієздатним повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, внаслідок якого особа не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Справи даної категорії розглядаються з обов'язковою участю прокурора й органа опіки й піклування.

Як зазначено в ст. 260 ЦПК, суддя в порядку підготовки справи до судового розгляду при наявності достатніх даних про психічний розлад громадянина призначає для опеределения його психічного стану судебно-психиатрнческую експертизу.

У всіх випадках психічний стан громадянина як єдина підстава позбавлення його дієздатності повинне бути підтверджене судово-психіатричною експертизою. Угоди, зроблені громадянином, визнаним недієздатним, у чинність закону вважаються недійсними. Так, згідно ст. 27 Сімейного кодексу, недійсним уважається шлюб, якщо він укладений з порушенням умов, установлених ст. 14 цього ж Кодексу з особою, визнаною недієздатним.

Майнові угоди, зроблені громадянином, визнаним недієздатним, також уважаються недійсними (ст. 171 ГК РФ)*.

* Для подібних випадків закон установлює виключення із загального правила: в інтересах громадянина, признаного недієздатним, суд на вимогу його опікуна може визнати таку угоду дійсної, якщо буде встановлено, що така угода зроблена до вигоди цього громадянина.

Особи, визнані судом недієздатними, не можуть також брати участь у судовому засіданні як позивачів або відповідачів.

Позбавлення дієздатності не безповоротно. Відновлення дієздатності особи, раніше визнаного недієздатним, зі скасуванням опіки регламентується ч. 3 ст. 29 ГК, що вказує, що, «якщо підстави, у чинність яких громадянин був визнаний недієздатним, відпали, суд визнає його дієздатним. На підставі рішення суду відміняється встановлена над ним опіка». При цьому правом звертатися в суд із заявою про визнання особи дієздатним поряд з іншими особами користується й опікун. Рішення суду про визнання громадянина дієздатним виноситься на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи.

Закон допускає обмеження цивільної дієздатності відносно осіб, що зловживають спиртними напоями або наркотичними коштами й ставлять у зв'язку із цим свою родину у важке матеріальне становище (ст. 30 ГК). На підставі рішення суду цим особам призначається піклувальник. Обсяг дієздатності таких осіб значно звужений: вони вправі робити лише дрібні побутові угоди. Однак робити будь-які інші угоди за розпорядженням майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію, інші доходи й розпоряджатися цими коштами вони можуть лише за згодою піклувальника. Якщо громадянин проживає один (не має родини), він не може бути обмежений у дієздатності.

Якщо відпали підстави, у чинність яких громадянин був визнаний обмежено дієздатним (він припинив зловживати спиртними напоями або наркотичними коштами, або внаслідок розлучення, смерті, роздягнула й т.п. перестала існувати його родина), суд скасовує обмеження дієздатності й на підставі рішення суду відміняється піклування. При обмеженні дієздатності цієї категорії осіб закон виходить не з їхньої психічної хвороби, а з матеріальних інтересів їхньої родини. Ці особи не підлягають судово-психіатричній експертизі, оскільки не є психічно хворими. Органами опіки й піклування є органи місцевого самоврядування (ст. 34 ГК). Опікун або піклувальник призначається органами опіки й піклування за місцем проживання нужденного в цьому особи (ст. 35 ГК).

Норми про опіку й піклування вперше включені в Цивільний кодекс. Дотепер вони втримувалися в Кодексі про шлюб і родину. Цими нормами регулюються загальні питання опіки й піклування - їхньої мети, правове положення; функції опікунів і піклувальників; порядок їхнього призначення, а також звільнення або відсторонення від обов'язків; виконання опікунами й піклувальниками своїх обов'язків; порядок припинення опіки й піклування.

Не можуть бути опікунами або піклувальниками неповнолітні, особи, позбавлені батьківських прав, а також визнані судом недієздатними (ст. 35 ГК); опікун або піклувальник призначається тільки з його особистої згоди. При цьому повинні враховуватися його моральні й інші особисті якості, здатність до виконання обов'язків опікуна або піклувальника, відносини, що існують між ним і особою, що бідує в опіці або піклуванні, а якщо це можливо, і бажання підопічного. Опікуни й піклувальники зобов'язані піклуватися про втримування своїх підопічних, про забезпечення їхнім доглядом і лікуванням, захищати їхні права й інтереси.

Серед норм ГК про опіку й піклування слід особливо зазначити ст. 37, що встановлює контроль із боку органів опіки й піклування за діями опікунів і піклувальників за розпорядженням майном підопічних. У цій статті більш чітко, ніж це було раніше (у минулому ст. 136 Кобс), передбачені межі такого контролю: без попередньої згоди органа опіки й піклування опікун не вправі робити, а піклувальник давати згоду на здійснення угод, які тягнуть зменшення майна підопічного, а також угод, які передбачають відмову від приналежних підопічному правий (наприклад, відмова від спадщини, неприйняття майна в дарунок). Стаття 37 установлює не тільки контроль за діями опікунів і піклувальників за розпорядженням майном підопічних, але й певні обмеження їхніх дій у цій сфері, зокрема на здійснення майнових угод з підопічними за винятком лише безоплатних угод, зроблених до вигоди підопічних.

Судово-психіатрична експертиза по справах про майнові угоди. Предметом судово-психіатричної експертизи є оцінка психічного стану особи на момент здійснення майнової угоди.

Незважаючи на розмаїтість можливих угод (купівля-продаж, обмін житлової площі, приватизація квартир, розділ особових рахунків, дарування й т.д.) експертиза виходить із єдиного принципу й підходу при рішенні експертних питань. Основним питанням, що підлягає дозволу, є оцінка психічного стану особи в момент здійснення угоди, його здатності розуміти значення своїх дій або керувати ними в цей період. Для правильної експертної оцінки основне значення має встановлення часу початку захворювання, його глибини й виразності в момент здійснення угоди.

Ретроспективна оцінка психічного стану особи на момент здійснення майнової угоди заснована на аналізі комплексу клінічних, психологічних і соціально-побутових характеристик з урахуванням можливого погіршення психічного стану вже після здійснення угоди.

Доповнює ці дані аналіз особливостей самої угоди - її логічність, умотивованість, розуміння особою своїх діянь і правових наслідків, що відображає стан його критичних здатностей.

У тих випадках, коли аналіз сумарних даних свідчить про нездатність особи в період здійснення угоди розуміти значення своїх дій або керувати ними, судово-психіатричний висновок є підставою для визнання судом угоди недійсної. Згідно ст. 177 ГК РФ угода, зроблена громадянином, хоча й дієздатним, але находились у момент її здійснення в такому стані, коли він не був здатний розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсної по позові цього громадянина або інших осіб, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені в результаті її здійснення.

Судово-психіатрична експертиза відповідає в цих випадках на питання суду про здатність особи розуміти значення своїх дій або керувати ними в момент висновку угоди, тому що якщо психічна хвороба або погіршення психічного стану наступило після висновку угоди, те юридичний акт не втрачає свою чинність.

При розгляді позовів про визнання угоди недійсної перед експертом також може виникнути питання про можливість позивача або відповідача брати участь у суді. Рішення експертизи в цих випадках залежить від динаміки психічного захворювання.

У практиці судово-психіатричної експертизи зустрічаються випадки, коли у хворих уже після висновку угоди можливо тимчасове погіршення хворобливого стану, що по закінченні певного часу, іноді після лікування, проходить. У подібних випадках відновлюється здатність розуміти значення своїх дій або керувати ними в період розгляду цивільної справи в суді. Такі хворі здатні здійснювати свої цивільні права й захищати законні інтереси.

Однак можливі й інші варіанти експертних рішень, що коли відзначалося вже на момент висновку угоди психічне захворювання має місце й у період розгляду справи в суді або ж погіршення стану вже після здійснення угоди стабілізується й виключає здатність хворих розуміти значення своїх дій або керувати ними, тобто брати участь у суді в якості однієї зі сторін (цивільна процесуальна недієздатність).

Судово-психіатрична експертиза по шлюборозлучних справах. У цих випадках предметом судово-психіатричної експертизи є:

1) оцінка психічного стану особи на момент вступу в шлюб у випадку позову одного з подружжя про визнання шлюбу недійсним;

2) оцінка психічного стану особи, одруженого, при позові одного з подружжя про розірвання шлюбу.

I. Визнання шлюбу недійсним. Відповідно до закону (ст. 14 Сімейного кодексу РФ), не допускається висновок шлюбу між особами, з яких хоча б одне визнане судом недієздатним внаслідок психічного захворювання. Ця обставина є однією з умов для визнання судом шлюбу недійсним (ст. 27 Сімейного кодексу РФ). Закон передбачає також можливість визнання шлюбу недійсним, якщо він укладений хоча й з особою дієздатним, але, що перебуває в момент реєстрації шлюбу в стані, що виключає можливість розуміти значення своїх дій або керувати ними. Таким чином, у завдання експертизи по справах про визнання шлюбу недійсним входить клінічна характеристика психічного стану особи в момент його вступу в шлюб. При цьому важливо не тільки встановити наявність у даної особи психічного захворювання, але й уточнити час його виникнення стосовно моменту вступу в шлюб, а також вагу й глибину психічних розладів у той період часу, тобто відповістити на запитання, чи міг подэкспертный у той період розуміти значення своїх дій або керувати ними.

II. Розірвання шлюбу. Справи про розірвання шлюбу регламентуються ст. 16 Сімейного кодексу РФ, відповідно до якого визнання судом одного з подружжя недієздатним є підставою для припинення шлюбу. Відповідно до особливостей поставленого перед експертизою питання важливо оцінити психічний стан одного з подружжя в період їхнього спільного проживання.

Необхідно встановити, чи не є в подэкспертного таких психічних розладів, які можуть перешкоджати подальшому сімейному життю. У цих випадках поряд із загальними показниками, що характеризують особливості провідного синдрому, глибину наявних особистісних змін, ступінь прогредиентности процесу, велике значення має соціально-побутовий статус, рівень і стабільність соціальної адаптації.

Стосовно до справ про позову про розірвання шлюбу особливе значення має аналіз комплексу ознак, що характеризують особливості сімейних відносин.

Провідними показниками є емоційна схоронність хворих, відсутність грубих психопатоподобных розладів, що створюють важкі умови для спільного проживання подружжя, правильне поводження в родині, розумна турбота про дітей.

Необхідною умовою є відсутність маревних переживань, безпосередньо спрямованих на особи, найближчого оточення - одного з подружжя, дітей, що визначають неадекватне до них відношення й патологічну мотивацію поводження. Наприклад, зв'язок маячних ідей ревнощів, впливу, збитку відносно чоловіка з характером позову.

Таким чином, перед судово-психіатричною експертизою при позовах про визнання шлюбу недійсним і про розірвання шлюбу коштують різні завдання. Оцінка психічного стану подэкспертных стосується різних тимчасових періодів. У випадках позову про визнання шлюбу недійсним вирішальне значення має ретроспективна оцінка стану подэкспертного в минулому, у період висновку шлюбу. При експертизі по питанню про розірвання шлюбу експерт повинен виходити з оцінки дійсного психічного стану, з огляду на в той же час його прогноз.

Обстежувана Г., 74 років (1920 р. народження). Спрямована на експертизу в 1994 р. у зв'язку з позовом сина про визнання недійсним її шлюбу із гр. К. і договору про обмін житлової площі.

За фахом фельдшер, з 55 років на пенсії, проживала в окремій однокімнатній квартирі. Була замужем, чоловік умер в 1978 р., має від шлюбу сина. Проживала в окремій однокімнатній квартирі. З 1980 р. стан здоров'я Г. погіршилося. У неї відзначалося підвищення артеріального тиску, скаржилася на головні болі, шум у голові, зниження пам'яті. Стала дратівливої, гневливой, підозрілої. Уважала, що в її відсутність хтось проникає в її квартиру, «обкрадає». Надалі поводження стало неправильним. Вона йшла з будинку, не могла знайти зворотну дорогу, жила на вокзалах. У липні 1989 р. з ініціативи сина була спрямована психіатром в обласний ПНД, де був установлений діагноз: «Атеросклеротическое слабоумство».

У вересні 1989 р. познайомилася на вокзалі із гр. К. (1937 р. народження), з ініціативи якого стала з ним спільно проживати, а в травні 1992 р. з ним був зареєстрований шлюб. За словами свідків, До не працював, пропивав її пенсію. Вона як і раніше поводилася неправильно, ішла з будинку, бродяжила. Відповідно до матеріалів цивільної справи, відразу ж після реєстрації шлюбу К. зробив ряд складних квартирних обмінів. При цьому обстежувана при обміні квартири дала згоду на виписку одного ордера на ім'я К., що в остаточному підсумку одержав квартиру й садову ділянку, а вона втратилася свого права на квартиру.

Згідно меддокументации у зв'язку з тим, що Г. перебувала в безпомічному стані, жила на вокзалах, була недоглянутої, санітарно запущеної, змарнілої, її син госпіталізував її у Владимирську психіатричну лікарню.

У відділенні лікарні вона була дезорієнтована, добродушна, називала тільки своє прізвище, але не знала свого віку, домашньої адреси, віку сина, повністю забула події останнього років; не пам'ятала, що вийшла заміж, що обміняли її квартиру.

Виписана з діагнозом: «Атеросклеротическое слабоумство».

Надалі син звернувся в суд із заявою про визнання його матері недієздатної. Стаціонарна судово-психіатрична експертна комісія дійшла висновку, що як страждаюча атеросклеротическим слабоумством Г. не може розуміти значення своїх дій і керувати ними, має потребу у встановленні опіки, не може брати участь у судовому засіданні. Рішенням суду вона була визнана недієздатної, її опікуном був призначений син.

Надалі він звернувся в суд з позовом про визнання шлюбу його матері із гр. К. недійсним, а також про визнання недійсними ряду угод по обміні житлоплощі, зроблених по її дорученню гр. К., у результаті яких вона втратилася житлоплощі.

При огляді в ГНЦ. Висновок терапевта: ішемічна хвороба серця, атеросклероз вінцевих артерій, аорти. Гіпертонія. Висновок невропатолога: «Церебральний атеросклероз».

Психічний стан: обстежувана дезорієнтована в навколишньому, не знає поточного року, місяця, місця знаходження, не розуміє мети її перебування в Центрі. Нічого не може повідомити про своє заміжжя. На питання про К. пояснила, що це «чоловік», а хто він - не знає. Затверджує, що в неї маленька дитина, якого «треба годувати грудьми». Під час бесіди добросерда, доброзичлива, ніяких скарг не пред'являє. У відділенні не може знайти свою палату, часто лягає в чуже ліжко, не може себе обслужити. Пам'ять, інтелект грубо порушені. Критика відсутня. Висновок: Г. страждає атеросклеротическим слабоумством. Про це свідчать дані анамнезу. Про появу в неї интеллектуально-мнестических розладів - приблизно з 1980 р., які у віці зворотного розвитку, на тлі загального судинного захворювання придбали наростаючий характер, супроводжувалися емоційними розладами, підозрілістю, маревним трактуванням навколишнього, ідеями збитку й привели до тотального слабоумства, диагностированному в 1989 р. Зазначені интеллектуально-мнестические розладу у формі слабоумства визначали тривале неправильне поводження Г., були причиною спостереження психіатром, лікування в психіатричній лікарні, її инвалидизации. Дійсне клінічне психіатричне обстеження також виявляє поряд з неврологічною симптоматикою, загальним судинним захворюванням грубі порушення інтелекту, емоційну измененность, повна відсутність критики. Поэтомe як страждаюча атеросклеротическим слабоумством, що розвилося задовго (з 1986 р.) до вступу в шлюб з К., Г. у травні-червні 1992 р. не могла правильно розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Надалі при участі в здійсненні обмінів, у результаті яких вона втратилася житлоплощі, також не могла правильно розуміти значення своїх дій і керувати ними. По своєму психічному стані Г. не може також брати участь у судовому засіданні.

Судово-психіатрична експертиза по справах про можливість брати участь у вихованні дітей. Рішення питання про можливість одного з батьків брати участь у вихованні дітей регламентується втримуванням ст. 73 Сімейного кодексу про обмеження батьківських прав. Відповідно до даної статті: «1. Суд може з урахуванням інтересів дитини прийняти рішення про відібрання дитини в батьків (одного з них) без позбавлення їхніх батьківських прав (обмеження батьківських прав). 2. Обмеження батьківських прав допускається, якщо залишення дитини з родителями (одним з них) небезпечно для дитини по обставинах, від батьків (одного з них) не залежним (психічний розлад або інше хронічне захворювання, збіг важких обставин і ін.). Обмеження батьківських прав допускається також у випадках, якщо залишення дитини з родителями (одним з них) внаслідок їхнього поводження є небезпечним для дитини, але не встановлені достатні підстави для позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав.... 3. Позов про обмеження батьківських прав може бути пред'явлений близькими родичами дитини, органами й установами, на які законом покладені обов'язки по охороні прав неповнолітніх дітей (п. 1 ст. 70 дійсного Кодексу), дошкільними освітніми установами, загальноосвітніми установами й іншими установами, а також прокурором. 4. Справи про обмеження батьківських прав розглядаються за участю прокурора й органа опіки й піклування...».

Варто підкреслити, що передбачене ст. 73 Сімейного кодексу РФ обмеження батьківських прав значно відрізняється по своєму втримуванню й процесуальним наслідкам від позбавлення батьківських прав, умови яких сформульовані в ст. 69 Сімейного кодексу РФ.

Закон передбачає позбавлення батьківських прав відносно осіб, винних у невиконанні своїх обов'язків.

За змістом цієї статті батьки (один з них) можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони: ухиляються від виконання обов'язків батьків; зловживають своїми батьківськими правами; жорстоко звертаються з дітьми; є хворими хронічним алкоголізмом або наркоманією; вчинили навмисний злочин проти життя й здоров'я своїх дітей або проти життя й здоров'я чоловіка.

На противагу цьому обмеження батьківських прав передбачає випадки, у яких залишення дитини з родителями або одним з них небезпечно для дитини по обставинах, від них не залежним, зокрема при психічному розладі або іншому хронічному захворюванні. Таким чином, відповідно до формулювання даної статті завданням судово-психіатричної експертизи є визначення психічного стану подэкспертного з обліком тих психічних розладів, які можуть визначати небезпека для дитини, з обов'язковим установленням віддаленого прогнозу захворювання.

У цих випадках експертиза частіше проводиться відносно психічно хворих жінок з несприятливим плином психічного захворювання (шизофренія, епілепсія, органічна поразка головного мозку).

Критеріями небезпеки для перебування з ними дитини варто вважати: наявність у клінічній карті психічного захворювання грубих психопатоподобных розладів; маячних ідей ревнощів, переслідування, отруєння, впливу, спрямованих на конкретних осіб найближчого оточення - одного з подружжя, дітей, онуків і інших родичів; перевага глибокої депресії із завзятими спробами самогубства.

Такі хворі роблять небезпечні дії по маревних мотивах - ведуть із будинку дітей, перешкоджають наданню їм медичної допомоги, намагаються зробити розширене самогубство з альтруїстичних спонукань (перш ніж покінчити із собою, убити дітей з метою відгородити їх від неминучих мучень, які їх очікують, на думку хворих, у стані глибокої депресії).

Відзначені психічні розлади визначають оцінку психічного стану подібних хворих, що як представляють небезпеку для дитини з усіма вытекающими із цього наслідками, регламентованими ст. 73 Сімейного кодексу. У випадку обмеження батьків у їхніх батьківських правах або визнання батьків недієздатними, а також в інших випадках відсутності батьківського піклування, захист прав і інтересів дітей покладає на органи опіки й піклування (ст. 121 Сімейного кодексу).

Питання, розв'язувані психіатром-експертом у цивільному процесі після прийняття Закону РФ «Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні». Коло питань, розв'язуваних по цивільних справах за допомогою судово-психіатричної експертизи, істотно розширився після набрання чинності з 1 січня 1993 р. Закону РФ «Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні» (далі - Закон про психіатричну допомогу). Закон уперше встановив судовий порядок дозволу значної категорії справ, які раніше вирішувалися адміністративним шляхом. Приміром, всі скарги на дії психіатрів і інших працівників, допущені при наданні психіатричної допомоги, подавалися в орган керування охороною здоров'я по підпорядкованості психіатричної установи, де ця допомога виявлялася. Судам такого роду справи були неподведомственны*.

* Треба, щоправда, уточнити, що вже в 1988 р. (із прийняттям «Положення про умови й порядок надання психіатричної допомоги») з'явилася можливість оскаржити в суд рішення посадових осіб територіальних органів охорони здоров'я - головних психіатрів. Наприклад, головного психіатра міста, області, республіки (аж до головного психіатра Мінздраву СРСР). Так що з 1988 р. дії лікарів-психіатрів обжаловались головному психіатрові, а його рішення - у суд. Відзначений порядок проіснував до 1993 р., коли Положення від 1988 р. було скасовано.

Стаття 47 Закону про психіатричну допомогу надала можливість оскарження дій, що ущемляють права громадян при наданні їм психіатричної допомоги, безпосередньо в суд*, що розглядає справу про скарзі в порядку цивільного судочинства. Найчастіше це справи про неправомірний, на думку скаржника, застосуванні недобровільних психіатричних мір - недобровільному психіатричному огляді, недобровільній госпіталізації, диспансерному спостереженні та ін. Оскільки обжалуемые дії стосуються спеціальних психіатричних питань, суд, у чинність вимог ст. 74 ЦПК, повинен призначити судово-психіатричну експертизу.

* Особу, що приносить скаргу, вправі але власному вибору звернутися або в суд, або у вищий орган (до вищестоящої посадової особи), або до прокурора (ч. 1 ст. 47 Закону про психіатричну допомогу).

Предметом судово-психіатричної експертизи при розгляді судом позовів, пов'язаних з недобровільним психіатричним оглядом, недобровільною госпіталізацією й постановкою на облік у психоневрологічний диспансер, є оцінка психічного стану подэкспертного в ці періоди, а також у період подачі позову для встановлення його можливості брати участь у судовому процесі як позивач.

Загальний принцип цих нових для судово-психіатричної практики експертиз зводиться до встановлення відповідності дій лікаря-психіатра психічному стану оглянутої особи, критеріям недобровільного психіатричного огляду, госпіталізації й постановки на облік у психоневрологічний диспансер, певним Законом про психіатричну допомогу.

При оскарженні недобровільного психіатричного огляду або недобровільної госпіталізації судово-психіатрична експертиза сполучена з рішенням трьох основних питань.

При розгляді питання про неправомірність недобровільного психіатричного огляду в завдання СПЭ входить установлення відповідності психічного стану особи зазначеним у законі критеріям недобровільного огляду, передбаченим ч. 4 і 5 ст. 23 Закону про психіатричну допомогу. При оскарженні недобровільної госпіталізації необхідно встановити відповідність психічного стану особи правовим підставам для недобровільної госпіталізації, регламентованим пунктами «а», «б», «в» ст. 29 того ж Закону.

В експертному висновку повинні втримуватися конкретні відповіді на поставлені судом питання, які звичайно зводяться до наступного:

1) чи страждає особа яким-небудь психічним розладом у цей час і чи страждало ним у період, що ставиться до недобровільного психіатричного огляду або госпіталізації, якщо так, те яким;

2) чи є наявний психічний розлад важким (відповідно до формулювання ст. 29 про недобровільну госпіталізацію) і при цьому чи обумовлювало воно в період недобровільного психіатричного огляду або госпіталізації безпосередню небезпеку особи для себе або навколишніх; його безпорадність; істотна шкода його здоров'ю внаслідок погіршення психічного стану, якщо особа буде залишено без психіатричної допомоги;

3) чи бідувала дана особа по своєму психічному стані в той період у недобровільному психіатричному огляді або недобровільній госпіталізації, і якщо бідувало, то внаслідок яких особливостей його психічного стану;

4) чи здатне дана особа в період подачі позову розуміти значення своїх дій або керувати ними, а також брати участь у судовому процесі як позивач, захищати свої інтереси.

При рішенні питання про неправомірне встановлення диспансерного спостереження, що змінює правове положення хворих, завданням СПЭ є визначення відповідності психічного стану подэкспертного критеріям установлення диспансерного спостереження, зазначеним у ст. 27 Закону.

Відповідно до цього критеріями в судово-психіатричному висновку повинні бути відповіді на наступні поставлені судом питання:

1) чи страждає дана особа яким-небудь психічним розладом і чи страждало ним на момент прийняття лікарською комісією рішення про встановлення диспансерного спостереження, якщо так, те яким саме;

2) якщо встановлено факт наявності психічного розладу, то чи є воно хронічним або затяжним з важкими стійкими або хворобливими проявами, що часто загострюються;

3) чи бідувала дана особа в період ухвалення розглянутого рішення й чи бідує в цей час у встановленні за ним диспансерного спостереження, якщо так, те чому саме.

На закінчення необхідно підкреслити, що експерти не вправі прибігати до правових оцінок дій, що заперечуються в суді. Зокрема, експерти не можуть іменувати їх «незаконними» або «неправомірними» (хоча експертні судження про медичну обґрунтованість професійних дій цілком припустимі). Виходять за межі компетенції експерта такі характеристики лікарсько-психіатричних дій, як «навмисні», «навмисні», «зроблені через недбайливість», «явившиеся слідством халатного відношення до своїх обов'язків» і т.п.

Експерти-психіатри неправомочні стосуватися порядку (процедурної сторони) надання психіатричної допомоги (наприклад, питання про порушення в ході недобровільної госпіталізації, установлених законом строків психіатричного огляду). Для встановлення подібного роду обставин психіатричні пізнання не потрібні. Суд установлює їх на підставі інших доказів.

Деякі загальні принципи судово-психіатричної оцінки при експертизі по цивільних справах. Головною особливістю судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі є необхідність диференційованого підходу до рішення питання про можливість подэкспертного розуміти значення своїх дій або керувати ними стосовно до різних юридичних актів, що ставиться до різних періодів часу. Залежно від характеру юридичного акту або пропонованого позову це вимагає ретроспективної, актуальної або прогностичної оцінки психічного стану подэкспертного.

При всім різноманітті аналізованих юридичних ситуацій (здійснення майнових угод, вступ у шлюб, рішення питання про можливість продовжувати шлюбні відносини, брати участь у вихованні дітей і в судочинстві, позови про неправомірне недобровільне надання психіатричної допомоги) і особливостях психічного стану подэкспертного при різних психічних захворюваннях судово-психіатричний висновок повинне ґрунтуватися на аналізі комплексу клінічних соціально-психологічних і побутових характеристик. На думку ряду авторів (Е.М. Холодновская, 1967; Б.В. Шостакович, 1980; В.Г. Василевський у співавторстві, 1981; И.Н. Боброва, 1988 і ін.), при визначенні здатності особи розуміти значення своїх дій або керувати ними повинні враховуватися не тільки клінічні фактори, але й психологічні показники (адекватність емоційних реакцій, адаптаційні можливості, мотивація вчинків, логічність пропонованих позовів і зроблених угод).

При винесенні експертного висновку про здатність або нездатність особи розуміти значення своїх дій або керувати ними стосовно до певної юридичної ситуації вирішальне значення має правильна оцінка нозологической форми захворювання, його типу й етапу плину, що переважають синдромів і можливість прогнозу. Тому основні принципи експертних рішень доцільно розглянути при окремих нозологических формах.





Реферат на тему: Види судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.