Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Вчення про форму держави і соціальна практика (курсова робота)

Зміст

Вступ

1. Загальне поняття і елементи форми держави.

2. Форма державного правління.

3. Основні види державного устрою.

4. Основні види державного режиму.

5. Можливі форми посттоталітарних дежав і соціальна практика.

Висновки


 

Вступ

Під формою держави розуміються організація і устрій державної влади, які відображають особливості історичного, економічного, національного розвитку країни, рівень розвитку демократії і культури населення. Іншими словами, форма держави - це складна, переплетена сукупність його признаків, які сформувалися під впливом різних об"єктивних і суб"єктивних причин, о відрізняють одну державу від іншої. В характерстиці держави принят виділяти такі основні його призаки, як форму правління, форму державного устрою і політичний режим.


 

 

 


 

 


 

3. Основні види державного устрою.

Форма державного устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів.1 Державний устрій може проявлятися у простій або у складній формах. До простої форми державного устрою належать унітарні (єдині) держави.

Унітарна держава - це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють ознаками суверенітету.1

Проста (унітарна) держава - частини держави не мають свого суверенітету, всіх ознак державності. Такі частини держави є лише адміністративно-територіальними її підрозділами, утвореннями (наприклад, області в Україні, воєводства в Польщі, графства в Англії, провінції в Італії). Є унікальні держави (наприклад, Іспанія, Італія, Португалія, Україна), які включають автономні утворення.2

Унітарна держава - проста по складу, має єдині органи державної влади, побудовані по системі вертикального підпорядкування. Адміністративні утворення в складі такої ------------------------------------------------------

1Див.: Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997р. - ст. 30.

2Див.: Рабінович М.П., Основи загальної теорії держави та права. Посібник для студентів спец. "Правознавство".- Бородянка, 1993р. - ст. 35.


 

держави не самостійні і підпорядковані цетральним рганам влади.1

В той же час в випадку створення унітарної держави в країні з багатонаціональним складом населення можливо перетворення окремих адміністративних одиниць в автономії.

Автономія (autonomia - сам + закон) - право якої-небудь частини держави самостійно вирішувати свої внутрішні питання.1 Автономії породжені неодинаковим рівнем розвитку і чисельність народів, які проживають сумісно в складі однієї держави. Якщо в державі, яка утворена одним багаточисельним народом чи народами, ї територія з компактно проживаючим на ній населенням іншої національності, то такій території може бути надана велика самостійність в рішені питань місцевого значення шляхом передачі її органам влади частини повноважень вищестоячих органів. Це робиться для захисту етнічної цілісності і створення великих гарантій і покращення умов для рзвитку проживаючого там народу. Причому авономні утворення можуть створюватися як унітарних, так і федеративних держав.

До найважливіших юридичних ознак унітарної держави належать такі:

а) до складу унітарної держави не входять державні утворення, які наділені ознаками суверенітету;

б) вона має єдину систему державних органів;

--------------------------------------------------------

1Див.: Общяя теория права: Учеб., 2-е изд., переработ. и доп. - М.: Изд-во МГТУ, 1995г. ст. - 76.

в) в унітарній державі діє єдина конституція і єдина система законодавства;

г) в ній існує громадянство;

д) в міжнародних відносинах унітарна держава виступає в єдиному числі.

Складна держава - частини держави мають суверенітет, усі ознаки державності.1 Складні держави поділяються на:

а) федерації - союзні держави;

б) конфедерації об"єднання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань;

в) імперія.

У сучасному світі більшість держав унітарні.

Федерація - це складна держава (союзна держава), до складу якої входять кілька державних утворень (суб"єктів федерації), що володіють суверенітетом. 2

Федеративна (лат. foederatio - союз, об"єднання) держава - складне утворення, яке має в свому складі адміністративно-територіальні чи національні утворення - члени (суб"єкти) федерації, володіють значною степінню самостійності (штати - в США, землі - в ФРГ, області і краї - в Росії).3 Поряд з вищими органами державної влади федерації

-----------------------------------------------------

1Див.: Рабінович М.П., Основи загальної теорії держави та права. Посібник для студентів спец. "Правознавство".- Бородянка, 1993р. - ст. 35.

2Див.: Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997р. - ст. 30.

3Див.: Общяя теория права: Учеб., 2-е изд., переработ. и доп. - М.: Изд-во МГТУ, 1995г. ст. - 77.

суб"єкти федерації утворюють самостійні органи державної влади. Для захисту і представленя інтересів суб"єктівфедерації на загальодержавному рівні створюються двохпалатні парламенти (США, Росія, Швейцарія).

Розрізняють два види федерації:

- федерація, заснована на договорі, суб"єкти якої - суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу зі складу федерації;

- федерація, заснована на автономії, суб"єкти якої - державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність у вирішенні питань місцевого (автономного) значення.

До юридичних ознак федерації належать:

а) наявність конституції федерації в цілому і конституції у кожному з її суб"єктів і, відповідно, системи законодавства всієї федерації та системи законодавства у її суб"єктів;

б) існування громадянства як всієї федерації, так і громадянства її суб"єктів;

в) в міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожен з її суб"єктів (США, Росія, ФРН).

В основі різниці між унітарними і федеративними державами лежить форма поділу теритрії і система організації органів державної влади. Разом з тим національний склад населення має певний вплив на форму державного устрою, оскільки можна виділити адміністративні федерації (США,

ФРГ, Мексика, Бразилія і ін.) і національні федерації (СФРЮ, ЧСФР, СССР, РФ).1 Різниця між ними полягає в тому, що в адміністративних федераціях в основу поділу положені об"єктивні критерії: рельєф місцевості, кліматичні умови, розташування корисних копалин, щільність населення, господарсько-економічні зв"язки, історичні традиції і т д. А в національних федераціях в основу територіального ділення покладено суб"єктивний фактор - національний склад населення. Тому національні федерації виявилися ненадійними формами державного устрою (СФРЮ, ЧСФР, СССР).

Правовою основою більшості існуючих в світі федерацій являється конституція (Основний Закон) країни. Разом з тим існує і більш рідка ситуація, коли в основу федерації покадений договір (так звані договірні федерації). Особливість договірних федерацій проявляється в більшій самостійності її суб"єктів. Конституційні федерації побудовані переважно в формі реалізації волі "центру", закріпленої в приймаємих органами державної влади конституціях. Конституція в тій чи іншій формі закріпляє визначену самостійність суб"єктів федерації, але зміна конституції - виключне право органів державної влади. Що стосується договірних федерацій, то основа їх правового положення - результат спряження волі двох сторін (федерації і її суб"єктів), в рівній степені здатних впливати на зміну змісту договору.

Другою складною формою державного устрою є імперія.

--------------------------------------------------

1Див.: Общяя теория права: Учеб., 2-е изд., переработ. и доп. - М.: Изд-во МГТУ, 1995г. ст. - 77.

Імперія - це така форма державного устрою, при якій держава складається з двох частин (метрополії та колонії) з принципово відмінною компетенцією.1

Імперія (лат. imperium - влада, держава) - це складні багатонаціональні держави, які створюються за допомогою захвата і насильного утримання в своєму складі суверенних сусідніх держав могутньою деспотичною державою.2 До такого типу держав можна віднести Південно-африканську республіку, яка утримувала на протязі десятиліть в свому складі Намібію. Недивлячись на цивілізації і демократії в світі, повністю виключити спроби створення імперій в майбутньому, очевидно, не можна.

До юридичних ознак імперії належать:

а) наявність складових частин держави, які знаходяться у принципово відмінному правовому становищі;

б) метрополія, як основна складова частина імперії, характеризується тим, що повністю визначає правове становище всієї держави, у тому числі іскладових (колоній), виходячи з власних інтересів;

в) наявність колоній, як складових частин держави, які повністю або майже повністю позбавлені самостійності у вирішенні будь-яких внутрішніх та зовнішніх питань.

До форми державного устрою належить і конфедерація, -------------------------------------------------------

1Див.: Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997р. - ст. 31.

2Див.: Общяя теория права: Учеб., 2-е изд., переработ. и доп. - М.: Изд-во МГТУ, 1995г. ст. - 79.

що являє собою союз держав, об"єднаних для досягнення певних цілей одним або кількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.1

Конфедерація - це союз суверенних держав, утворених для рішення сумісних політичних, економічних і воєнних задач.2 Конфедерація на відміну від федерації не утворює єдиної держави, оскільки держави, які утворили конфедерацію не мають нічого спільного з федеративними. Конфедерації - досить рідке і нестійке утворення. Як правило, конфедерації або розпадаються після реалізації мети, за ради якої вони створювалися, або перетворюються в федерацію. Принципова різниця федерації і конфедерації полягає в юридичному нерозірванні федеративної держави.

До ознак конфедерації слід віднести:

а) відсутність загальних для всієї конфедерації законодавчих органів;

б) відсутність загальних для всієї конфедерації законодавства, громадянства, судової та фінансової системи;

в) рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є обов"язковим і їхнє невиконання не тягне за собою ніяких санкцій;

г) наявність безумовного права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб"єктів.

----------------------------------------------------

1Див.: Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997р. - ст. 31.

2Див.: Общяя теория права: Учеб., 2-е изд., переработ. и доп. - М.: Изд-во МГТУ, 1995г. ст. - 78.

Види державного устрою сучасних держав: унітарний

(Україна, Франція, Китай); федеративний (Російська Федерація, США, Канада та ін.).

Від складних держав (федерацій, конфедерацій) слід відрізняти регіональні або інші союзи держав, наприклад, Об"єднання американських держав або Союз незалежних держав, які утворились після демонтажу Союзу РСР.


 

4. Основні види державного режиму.

Державний режим - це сукупність форм і методів здійснення державної влади.1 Ця категорія дає відповідь на питання, які методи панують у процесі здійснення державної діяльності і досягнення тих цілей, що стоять перед державою. Поняття державного режиму не слід ототожнювати з поняттям політичного режиму. Останній має більш широке значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, але й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи - політичних партій, рухів тощо.

Розрізняють такі види державного режиму:

1. Тоталітарний, який характеризується:

а) тоталітарним контролем держави над усіма сферами суспільного життя;

б) монополізацією влади в руках однієї партії, яка повністю підпорядкована вождю;

в) безроздільним пануванням однієї ідеології;

г) терористичним поліцейським контролем;

д) мілітаризацією суспільного життя і знищенням громадянського суспільства (СРСР, фашистські Німеччина, Італія);

Тоталітарний - державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення -----------------------------------------------------------

1Див.: Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997р. - ст. 31.

(зокрема через діяльність громадських об"єднань, які їх представляють); зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки (олігархії) або однієї особи. Останній різновид тоталітаризму має назву автократія, або вождизм.1 Тоталітаризм існував також у вигляді таких державних режимів, як расистський, фашистський, військово-диктаторський.

1. Авторитарний режим характеризується зосередженням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням прав і свобод громадян. На відміну від тоталітарного режиму, наявна економічна свобода, допускається існування виборчої системи і боротьба політичних партій у парламенті (Чілі);

3. Демократичний - передбачає наявність політичного плюралізму, забезпечення прав і свобод людини, консесуальний тип поітичної культури, правові гарантії прав і свобод людини.2

Демократичний - державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми тощо), та діяльність різноманітних

-----------------------------------------------------

1Див.: Рабінович М.П., Основи загальної теорії держави та права. Посібник для студентів спец. "Правознавство".- Бородянка, 1993р. - ст. 36.

2Див.: Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997р. - ст. 32.

громадських об"єднань, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення і здійснення політики держави. Демократичний режим має такі різновиди, як демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний.1

Сучасні державні режими

Демократичний - найбільш поширений у державах Європи, Центральної та Північної Америки.

Тоталітарний - зберігається в окремих країнах Близького Сходу, Африки.

Здругої половини 80-х років в Україні (як і в інших колишніх радянських республіках) відбувається поступовий, хоча й не завжди послідовний, перехід від тоталітаризованого державного режиму до демократичного. Знаменною віхою на цьому шляху є нова Конституція України.

------------------------------------------------------

1Див.: Рабінович М.П., Основи загальної теорії держави та права. Посібник для студентів спец. "Правознавство".- Бородянка, 1993р. - ст. 35.


 

5. Можливі форми посттоталітарних дежав і соціальна практика.

Оскільки Україна була в свій час складовою частино тоталітарної держави, тобто СРСР, то в цьому розділі ми розглянемо можливі форми постоталітарних держав, а саме їхні переваги і недоліки.

Парламентська республіка, швидше всього, виявиться недієздатною. В парламенті, зформованому не на партійній основі, а на індивідуальній основі, можливо не складеться більшість і опозиція. Фракційна структура находиться в зачаточному стані: політичні течії не встояли, фракції малочичельні, кількість їх велика, а персональний склад рухомий, внутріфракційна дисципліна відсутня, міжфракційні стосунки нестабільні. В таких умовах неминучі постійні урядові кризиси (якщо уряд взагалі вдастся сформувати), часті заміни кабінету, а відповдно, і курсу. Суспільство може зовсім втратити керованість, а там і недалеко і до революції тоталітаризма.

В президентській республіці уряд більш незалежний від поглинутого протиріччями парламенту, а тому здатний до радикального реформування. Президентська республіка також відповідає традиціям постоталітарних суспільств, але в цьому скривається її основна небезпечність. У прнзидента і уряду велика спокуса не тратити час на пошуки компромісів з парламетом, а, перетворивши його в чисто декоративний орган, швидко проводити реформи. Але від посилення авторитарності можна перейти знову до диктатури. І все таки при відсутності в суспільстві явно виражених соціально виражених інтересів і нормальної партійної системи президентська республіка здається більш привабливішою, якщо не єдиною можливою, формою постоталітарної держави. Необхідно лише, щоби виконавчим структурам не вдалося повністю взяти під контроль інші форми влади.

Виконавчу владу уособлює президент і уряд, причому їх субординації і розпреділення компетенції не завжди чітко виражені.

Законодавча і виконавча влади прагнуть нейтралізувати один одного. Розділення влади залишається не більше чим принципом, який декларується, але на практиці постійно порушується. Акти президента і уряду конкурують з законами, які прийняті парламентом, а то і підмінять їх; при представницьких органах створюються паралельні структури виконавчої влади. У цієї конфронтації влад можливо декілька завершень:

1. Автономне існування законодавчої і виконавчої влади. Вихід проміжний і тимчасовий. Така самоізоляція (не тільки один від одного, але і від суспільства) дового тривати не може.

2. Одна із влад підпорядковує іншу:

а) "перемога" президента і придання парламенту чисто "оформлюваних" функцій, тобто затвердження авторитаризму. Дальше можлива повільна демократична еволюція режиму чи посилення диктаторських елементів. Вибір залежить від ступені розвитку цивільного суспільства і (особливо, якщо вона невисока) від особи президента;

б) "перемога" парламенту буде означати або фактичне безвладдя (знову таки тимчасове), так як до кожноденного управління парламент не здатний, або зміна "персонального заповнення" структур виконавчої влади: функції президента переходять, допустимо, до спікера і особисто він, а не парламент, формує уряд. Дальше по другому колу: знову можуть реалізуватися варіанти 1, 2а ,2б.

3. Протистояння, яке не дає перемоги ні одній з сторін, заставить влади шукати компроміс, і перейти до відносно мирного співіснування. Це, розуміється, найбільш бажаний результат, і краще було би прийти до нього відразу, не блукаючи в варіантах 1 і 2. Таке можливо, коли виконавча і законодавча влади будуть, по-перше, пам"ятаючи про тоталітарне минуле, притримуватися принципу "взаємного знищення" як гарантії демократичного державного устрою і, по-друге, не замикатися тільки на своїх взаємостосунках, а пробувати реально впливати на суспільство.

Практичне конституювання розділення влад в посттоталітарний період іде паралельно з його конституційним оформленням. Це породжує свої складності. Конституційна основа для урегулювання конфліктів влад дуже недосконала. Діє стара тоталітарна або швидкоруч перероблена, а саме полутоталітарна, конституція, яка в новій соціально-політичній ситуації майже втратила свою легитимність. Всяка зміна в розподіли власних повноважень "переможець" прагне закріпити конституцію. Звідси конституція стає все більш нестабільною і протирічною.

В таких умовах конституційний контроль за законодавчою і виконавчою владами досить проблемний. Вихід з положення пробують найти в створенні спеціального конституційного суду, виведеного за рамки загальної судової системи. Але тоді в якості третьої влади виступає не суд взагалі, а конституційний суд. Причому вершити правосуддя він повинен, опираючись не стільки на конституцію і текуче законодавство, стілька на загальнопризнані принципи права і політичну доцільність. Балансуючи між правом і політикою, конституційний суд поступово все більше тяготить до послідньої. В результаті суспільство отримує не незалежну судову владу, здатну утримувати конфлікт законодавців і уряду в правових рамках, а просто "третю владу", яка, не дуже цінуючи свою незалежність, пиймає ту чи іншу сторону і тільки ускладнює політичну нестабільність.

Накінець, суттєвий відбиток на розділ влади в посттоталітарний період накладає надмірна персонифікація політики. Особистості фактично підміняють інститути, а міжособисті зв"язки - управлінські відносини. І часто сова йде не про розділення влад, а про урегулювання взаємних претензій лідерів.

В загальному основна мета посттоталітарного періоду - не зберегти державну єдність (це часто нереально), уникнути кровопролиття при розпаді. Виникаючим новим національним державам необхідно приділяти особливу увагу забезпеченню прав національних меншин (всіх "недержавних" націй) і неухильно притримуватися принципу непорушності границь, нехай навіть проведених попереднім режимом досить невдало, а то і просто абсурдно (по крайній мірі, до тих пір, поки нові покоління не стануть сприймати територіальні проблеми менш хворобливо).

Політичний режим посттоталітаризма можна назвати становлющуюся демократією. Більшість західних демократичних конструкцій, відшліфованих віками, не можуть бути реалізовані відразу і в "чистому" вигляді. Їх приходиться адаптувати до постоталітарних реалій. Процес адаптації - справа досить делікатна. Важливо, щоби необхідні модифікації не вихолостили демократичного змісту.

Незмінність представницьких органів на протязі певного періоду, недивлячись на політичну коньюктуру і щохвилинні настрої виборців, - одна із гарантій стабільного демократичного державного устрою. Взагалі, до стабільності посттоталітарним державам дуже далеко. Тому досить допустимі більш короткі (в порівняні з світовою практикою) строки повноважень депутатів і інших виборних посадових осіб. Інколи шляхом дострокового розпуску представницьких органів чи відставки голови виконавчої влади дійсно можна подолати політичний кризис. Але постійне зверненя до подібних засобів навряд чи сприяє приближенню до конституційного державного устрою.

Референдум, по суті справи, є апеляція до громадської думки, надання йому "директивної сили". Але громадська думка протирічна, нестійка і недостатньо компетентна, в силу чого, як давно підмітили досідники, вона "не здатна вибрати засоби для наміченої мети і вказувати конкретні плани для необхідних реформ"

Референдум повинен бути виключним засобом, використовуватися для питань екстраординарних і разом з тим достатньо простих, понятних і не допускаючих різних тлумачень.

І накінець, напевне, саме небезпечне для посттоталітарних держав - захоплення референдумами може принести фракційно-партійну боротьбу з парламента на вулицю і цим погіршити політичну нестабільність.

Переходячи до реальних виборів, посттоталітарним державам потрібно прийняти мажоритарну систему. В принципі більш демократична пропорційна система. Вона забезпечує найбільшу репрезентативність представницьких органів, відображення всього спектру політичних і соціальних інтересів. Але пропорційна система дозволяє голосування строго по партійним спискам, що невластиво в відсутності розвинутої партійної системи і сильної персонофікації виборів (коли голосують більше за людину, а не за партію).


 

Висновки.

В даній курсовій роботі, тема якої "Вчення про форму держави і соціальна практика", ми розглянули слідуючі питання:

- загальне поняття і елементи форми держави;

- форма державного правління;

- основні види державного устрою;

- основні види державного режиму;

- можливі форми посттоталітарних дежав і соціальна практика,

в яких дали визначення і охарактерезували основні поняття, використовувавши при цьому різні джерела.

Вивчивши матеріал, поданий у цій курсовій можна зробити висновоки щодо форми державного праління, державного устрою і державного режиму України.

Згідно ст. 5 Конституції України Україна за формою державного правління є республікою (напівпрезидентська).

В ст. 2 Конституції сказано, що Україна за формою державного устрою є унітарною державою.

Ст. 1 Конституції характеризує державний режим, в ній говориться про те, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.


 

Список використаних першоджерел.

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997.

2. Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993.

3. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. / АН СССР. - М. - Наука, 1986.

4. Сурилов А.В. Теория государства и права. Учебное пособие. - К. Одесса: В. шк., 1989.

5. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996.

6. Теория права и государства. Учебник для вузов. Под ред. Г.Н. Маслова, М.: БЕК, 1996.

7. Право: Учебник для вузов. Н.А.Теплова, В.М.Малинкович и др. ; Под ред. Н.А.Тепловой, В.М.Малинковича. М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997.

8. Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд., перераб. и доб. - М.: БЕК, 1995.

9. Общая теория права: Учеб. 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во МГТУ, 1995.

10. Конституція України.





Реферат на тему: Вчення про форму держави і соціальна практика (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.