Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Управління сільським господарством (реферат)

ПЛАН

1. Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом

2. Система органів управління агропромисловим комплексом та їх компетенція

3. Підприємства в сільському господарстві

4. Державний контроль в агропромисловому комплексі

5. Адміністративна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі


§ 1. Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом

Сільське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликане забезпечувати суспільство продовольством та сиро­виною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) та пе­реробку. З урахуванням виняткової значущості цієї сфери для народ­ного господарства вона віднесена до пріоритетних[1].

Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комп­лексу забезпечується державою шляхом різних організаційно-еконо­мічних і правових заходів.

На це спрямована концепція Національної програми відродження села на 1995-2005 роки, схвалена постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 p.[2] Реалізація завдань цієї концепції вимагає: прове­дення аграрної реформи; створення економічного механізму ринково­го типу; формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі; удосконалення структури виробництва в агропро­мисловому комплексі; відновлення родючості землі; раціонального використання природних ресурсів; розроблення системи законодавчих і нормативних актів; відпрацювання державної структури управління розвитком села, виходячи з міжгалузевого характеру проблем, та ін.

Верховна Рада України визначає державну політику в сфері аг­ропромислового комплексу, встановлює правові засади його функ­ціонування, затверджує національні та інші програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку села, вста­новлює обсяги бюджетного фінансування, напрямки та обсяги інве­стиційної політики.

Президент України і Кабінет Міністрів України визначають потребу держави у сільськогосподарській продукції та сировині, здійснюють політику підтримки вітчизняного виробника сільськогос­подарської продукції, захисту внутрішнього ринку та ін. Президент України і Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції та бюджетного фінансування створюють, реорганізують та ліквідують центральні та місцеві органи державного управління агропромисло­вим комплексом. Так, Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. на базі Міністерства агропромислового комплексу Украї­ни, Державного комітету рибного господарства України, Коміте­ту харчової промисловості України та Комітету з питань садівниц­тва, виноградарства та виноробної промисловості України утворе­но Міністерство аграрної політики України. Кабінет Міністрів України постановою від 6 липня 1998 p. створив Міжвідомчу комісію з пи­тань регулювання ринку продовольства, цін і доходів сільськогоспо­дарських товаровиробників[3], а постановою від 18 вересня 1997 p. — Державний лізинговий фонд для технічного переоснащення сільсько­го господарства[4] та ін.

Органи АРК здійснюють правове регулювання відносин у сфері сільського господарства, затверджують і реалізують програми з пи­тань соціально-економічного та культурного розвитку агропромис­лового комплексу і села АРК.

Відповідні функції у сфері управління агропромисловим комп­лексом виконують на підвідомчій їм території обласні, районні місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Так, органи місцевого самоврядування вирішують питання передачі земельних ділянок у власність; надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди; реєструють права власності, права корис­тування землею і договори на оренду землі, вилучення (викуп) зе­мель, стягнення плати за землю, ведення земельно-кадастрової до­кументації; погоджують будівництво жилих, виробничих, культур­но-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках. Вони також організують та здійснюють державний контроль за до­держанням земельного і природоохоронного законодавства, викори­станням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення, відтворенням лісів, вирішують земельні спори.

§ 2. Система органів управління агропромисловим комплексом та їх компетенція

Систему спеціалізованих органів державного управління аг­ропромисловим комплексом очолює Міністерство аграрної політи­ки України.

Міністерство аграрної політики України (далі — Мінагрополітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спря­мовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінагрополітики є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, держав­ного управління у сфері сільського господарства, садівництва, вино­градарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.

Мінагрополітики у своїй діяльності керується Конституцією, за­конами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також положенням «Про Міністерство аграрної політики України», затвердженим Указом Президента України від 7 червня 2000 р.[5], у межах своїх повноважень організовує виконання актів за­конодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Мінагрополітики є: забезпечення реалізації державної аграрної політики, організація розроблення і здійснення за­ходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави; забезпечен­ня здійснення державного управління у галузях агропромислового ви­робництва; організація і забезпечення проведення аграрної реформи, здійснення її моніторингу, розроблення і реалізація заходів щодо струк­турної перебудови галузей агропромислового виробництва; участь у реалізації державної політики у сфері підприємництва; участь у фор­муванні та реалізації соціальної політики у сільській місцевості; коор­динація діяльності органів влади з питань реалізації державної аграр­ної політики, соціальної політики у сільській місцевості: забезпечення продовольчої безпеки держави; проведення аграрної реформи.

З метою виконання покладених на нього завдань Мінагрополі­тики: розробляє основні напрями державної політики, стратегію та ме­ханізми її реалізації; бере участь у розробленні і реалізації в галузях агропромислового виробництва бюджетної, податкової та митної по­літики; формуванні ринків товарів, матеріальних ресурсів, капіталів і послуг; розробляє та організовує реалізацію державних комплексних і цільових програм (концепцій) розвитку агропромислового комплек­су, сприяє спеціалізації, концентрації та інтеграції агропромислового виробництва; бере участь у розробленні державної науково-техніч­ної політики; розробляє і здійснює заходи щодо фінансово-кредитно­го забезпечення діяльності агропромкомплексу; здійснює ліцензуван­ня окремих видів підприємницької діяльності; розробляє системи га­лузевих стандартів, норм і нормативів, здійснює на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності контроль за їх додер­жанням; надає підтримку підприємствам агропрома шляхом залучен­ня їх на конкурсних засадах до виконання загальнонаціональних, ре­гіональних, галузевих та інших програм та проектів, фінансування виконання яких передбачено Державним бюджетом України; бере участь у проведенні земельної реформи, моніторингу земель сільсько­господарського призначення та відновленні їх продуктивної цінності;

у реформуванні майнових і земельних відносин у цій сфері та ін.

Крім цього, Мінагрополітики організовує та здійснює державний контроль та нагляд за дотриманням вимог законодавства у процесі експлуатації природоохоронних об'єктів, раціонального використання лісових, водних та інших природних ресурсів; сприяє додержанню та вдосконаленню законодавства з питань, що належать до його відання.

Важливі функції виконує Державний департамент ветеринар­ної медицини. Він здійснює державну політику в галузі ветеринар­ної медицини, охороняє територію України від занесення карантин­них хвороб тварин, здійснює контроль за експортом та імпортом тварин, продуктів та сировини тваринного і рослинного походжен­ня, виробництвом харчових продуктів з метою захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, охороняє довкілля. Державний департамент здійснює управління ветеринарною медициною, є юри­дичною особою, очолюється Головним державним інспектором ве­теринарної медицини України — Головою департаменту. Він та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Ка­бінетом Міністрів України.

Керівництво ветеринарною медициною в АРК, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють відповідно управління державної ветеринарної медицини АРК, обласні. Київське та Севастопольське міські управління державної ветеринарної медицини.

Керівництво ветеринарною медициною в районах, містах здій­снюють відповідно районні, міські управління державної ветеринар­ної медицини.

Регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті очолюють начальники, які при­значаються на посаду та звільняються з посади Державним депар­таментом ветеринарної медицини.

Керівники державних органів управління ветеринарної медицини одночасно є головними державними інспекторами ветеринарної меди­цини відповідних адміністративно-територіальних одиниць та служб.

У галузі карантину рослин державне управління здійснює Головна державна інспекція з карантину рослин України з центральною науково-дослідною карантинною лабораторією і центральним фумігаційним загоном. Їй підпорядковані державні інспекції з карантину рослин АРК, прикордонні обласні або обласні і міські інспекції з ка­рантину рослин, пункти карантину рослин при морських і річкових пор­тах (на пристанях), на залізничних станціях і в аеропортах, на підприє­мствах поштового зв'язку, автовокзалах, пунктах пропуску на дер­жавному кордоні України, лабораторії та обласні фумігаційні загони. У разі необхідності пункти карантину рослин можуть створюватися на інших об'єктах.

Основними завданнями цих органів є: охорона території країни від занесення або самостійного проникнення з-за кордону або з ка­рантинної зони карантинних об'єктів; своєчасне виявлення, локалі­зація і ліквідація карантинних об'єктів, а також запобігання їх про­никненню в регіони країни, де вони відсутні; здійснення державно­го фітосанітарного контролю.

У межах своїх повноважень на основі виконання актів законодав­ства Мінагрополітики видає накази, організує і контролює їх виконання. Рішення, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими до вико­нання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органа­ми місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організа­ціями всіх форм власності та громадянами.

Місцевими органами управління в аграрній сфері є Головні уп­равління сільського господарства і продовольства обласної, управ­ління сільського господарства і продовольства Севастопольської міської, управління (відділ) сільського господарства районної державної адміністрації[6].

Державну політику в галузі земельних відносин здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах, який підпоряд­ковується Кабінету Міністрів України і входить до складу агропро­мислового комплексу[7]. Він у межах своєї компетенції здійснює дер­жавне управління земельними ресурсами, спрямовує діяльність підпорядкованих йому державних органів земельних ресурсів на про­ведення земельної реформи, забезпечення раціонального використан­ня та охорони земельних ресурсів.

З метою вдосконалення продовольчого ринку та регулювання на економічних засадах взаємовідносин між сільським господарством і галузями, що його обслуговують, забезпечення підтримки реалізаційних цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників Кабі­нетом Міністрів України створені Державна комісія з питань органі­зації біржового сільськогосподарського ринку[8]. Міжвідомча комісія з питань регулювання ринку продовольства, цін і доходів сільсько­господарських товаровиробників та регіональні комісії з питань ре­гулювання місцевих ринків продовольства, цін і доходів сільськогос­подарських виробників[9].

§ 3. Підприємства в сільському господарстві

Безпосередню діяльність у сфері виробництва, заготівлі і пе­реробки сільськогосподарської продукції та сировини здійснюють різні державні, колективні, приватні підприємства та організації, ко­оперативи, товариства та громадяни.

Особливості створення і діяльності суб'єктів у сфері сільсько­го господарства визначають закони України від 14 лютого 1992 p. «Про колективне сільськогосподарське підприємство»[10], від 20 грудня 1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції від 22 червня 1993р.[11]).

Відповідно до цих законів колективним сільськогосподарським підприємством (далі — КСП) є добровільне об'єднання громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогоспо­дарської продукції та товарів, яке діє на засадах підприємництва та самоврядування. КСП створюються за бажанням громадян на доб­ровільних засадах на їх загальних зборах, вважаються створеними і набувають прав юридичної особи з дня їх державної реєстрації.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогос­подарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягни шістнадцятирічного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами та­кого господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які пра­цюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою.

Державна реєстрація селянського (фермерського) господарства здійснюється після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користу­вання землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, у відповідній раді, що пе­редала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність у сфері сільського господарства, є рівними у своїх правах. Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і за­конних інтересів таких суб'єктів, створює пільгові умови для їх кре­дитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного по­стачання. Втручання в господарську або іншу діяльність селянського (фермерського) господарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається, але це не обмежує права уповноважених державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю цих суб'єктів.

Останнім часом на підставі Указу Президента України від 3 груд­ня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформуван­ня аграрного сектору економіки» КСП реформуються на основі при­ватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім чле­нам КСП права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі при­ватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських коо­перативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. При цьому передбачається збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх КСП на основі оренди земельних часток (паїв) і майнових паїв у груп власників цих часток, паїв[12].

§ 4. Державний контроль в агропромисловому комплексі

Крім функцій управління агропромисловим комплексом, держава здійснює також функції контролю за додержанням чинно­го законодавства в цій сфері через відповідні структурні підрозділи.

Інспекції заготівель і якості сільськогосподарської продукції обласної, Київської та Севастопольської міської державної адмініст­рації згідно з Типовим положенням про них від 12 січня 1996 p.[13] у межах своєї компетенції сприяють проведенню державної політики з питань заготівель і якості сільськогосподарської продукції, здійс­нюють державний нагляд за додержанням товаровиробниками, за­готівельними організаціями, підприємствами, господарствами стан­дартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з якістю і серти­фікацією сільськогосподарської продукції. Відповідно до покладених на них завдань такі інспекції контролюють правильність прийман­ня і визначення заготівельними підприємствами і організаціями якості сільськогосподарської продукції; додержання правил її збе­рігання; проведення своєчасних розрахунків за неї; цільове викорис­тання фінансових і матеріально-технічних ресурсів, що виділяють­ся для стимулювання сільськогосподарських виробників за продану в державні ресурси продукцію, а також наглядають за якістю і еко­логічною чистотою продукції, що реалізується на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Державні інспектори заготівель і якості сільськогосподарської продукції мають право: здійснювати перевірки додержання сільсько­господарськими виробниками, заготівельними підприємствами і організаціями незалежно від форм власності стандартів, технічних умов та інших нормативних документів у процесі заготівлі, торгівлі, відвантаження, зберігання продукції та проведення розрахунків за неї; давати їх керівникам обов'язкові до виконання розпорядження про усунення виявлених порушень; відбирати безоплатно у виробників, заготівельних і збутових підприємств і організацій незалежно від форм власності зразки сільськогосподарської продукції для пере­вірки; забороняти здавання-приймання та відвантаження такої про­дукції, якщо вона не відповідає вимогам стандартів, технічних умов та інших нормативних документів.

Інспекції державного технічного нагляду обласної, Київської та Се­вастопольської міської державної адміністрації відповідно до Типово­го положення про них від 12 січня 1996 p.[14] реалізують державну по­літику в здійсненні нагляду за додержанням правил технічної екс­плуатації, ремонту і вибракування сільськогосподарських машин підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм влас­ності та громадянами, правил транспортування та зберігання нафтоп­родуктів на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу.

Інженери-інспектори таких інспекцій мають право: безпереш­кодно відвідувати підприємства та організації для проведення пере­вірок; вимагати зупинення тракторів та самохідних машин для пе­ревірки їх технічного стану; перевіряти наявність у трактористів-машиністів посвідчення тракториста-машиніста і реєстраційного документа; направляти на позачерговий медичний огляд тракто­ристів-машиністів. Крім того, вони можуть заборонити експлуатацію сільськогосподарських машин, робити попередження трактористам-машиністам у вигляді компостерної просічки в талоні попереджень, позбавляти їх права управляти сільськогосподарськими машинами.

Державний ветеринарний контроль відповідно до Закону Ук­раїни від 25 червня 1992 р. «Про ветеринарну медицину»[15] становить собою сукупність організаційних та правових заходів, спрямованих на додержання юридичними і фізичними особами законодавства про ветеринарну медицину.

Організація та здійснення державного ветеринарного контролю покладаються на головних державних інспекторів ветеринарної меди­цини, їх заступників та державних інспекторів ветеринарної медицини.

Головний державний інспектор ветеринарної медицини України, головні державні інспектори ветеринарної медицини АРК, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст, регіональних служб держав­ного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті координують діяльність всіх служб ветеринарної медицини, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, а також юридичних і фізичних осіб, які здійснюють ветеринарну практику.

Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарний конт­роль, зобов'язані у разі виявлення вогнищ гострих інфекційних зах­ворювань або масових отруєнь тварин упродовж доби внести до відповідного органу виконавчої влади подання про встановлення особливого режиму та правил, виконання яких забезпечуватиме нерозповсюдження збудників інфекційних хвороб, екологічне благопо­луччя продуктів і сировини тваринного походження, охорону дов­кілля. Такі особи мають право: безперешкодно відвідувати підкон­трольні об'єкти на відповідній території; одержувати інформацію; давати обов'язкові до виконання розпорядження про здійснення протиепідемічних і ветеринарно-санітарних заходів; у разі наявності заразних хвороб чи виникнення підозри на наявність особливо не­безпечного захворювання тварин давати розпорядження про забій тварин, знезараження продуктів і сировини тваринного походження, їх переробку чи утилізацію; забороняти реалізацію таких продуктів та сировини; обмежувати, тимчасово припиняти або забороняти бу­дівництво, реконструкцію тваринницьких будівель, м'ясо - і молокопе­реробних підприємств та інших об'єктів, що не відповідають ветери­нарно-санітарним вимогам; тимчасово припиняти або скасовувати дію дозволів (ліцензій) на здійснення підприємницької ветеринарної прак­тики, виготовлення і реалізацію ветеринарних препаратів; обмежу­вати, тимчасово забороняти чи припиняти діяльність підприємств, установ і організацій у разі порушення ними ветеринарно-санітар­них норм, правил, а також накладати адміністративні стягнення.

Пропуск через митний кордон України тварин, продуктів тварин­ного походження, кормів тваринного та рослинного походження, кор­мових добавок, штампів мікроорганізмів, засобів захисту тварин, за­собів ветеринарної медицини, а також предметів і матеріалів, які можуть бути носіями збудників інфекційних захворювань тварин, та інших ван­тажів дозволяється тільки після проходження обов'язкового ветеринар­ного контролю, який здійснюють регіональні служби державного вете­ринарного контролю на державному кордоні та транспорті.

Згідно з Законом України від 30 червня 1993 р. «Про карантин рослин»[16] центральним державним органом з карантину рослин є Головна державна інспекція з карантину рослин України з центральною науково-дослідною карантинною лабораторією і центральним фумігаційним загоном. Прикордонні державні інспекції з каранти­ну рослин АРК, прикордонних обласних або обласні і міські інс­пекції з карантину рослин здійснюють державний фітосанітарний контроль: за виробництвом, заготівлею, транспортуванням, збере­женням, переробкою, використанням і реалізацією насіння, рослин і продукції рослинного походження, що експортуються або імпортуються; за проведенням карантинних заходів підприємствами, установами, організаціями та громадянами; за діяльністю інтродукційно-карантинних розсадників, державних сортодільниць, оранжерей і теплиць, що проводять карантинну перевірку насіння рослин та иного матеріалу, завезених з-за кордону.

§ 5. Адміністративна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі

Відносно фізичних осіб (громадян, посадових осіб) у сфері агропромислового комплексу КпАП України передбачена ад­міністративна відповідальність за такі адміністративні правопорушен­ня: потрава посівів, зіпсуванні або знищення зібраного врожаю сіль­ськогосподарських культур, пошкодження насаджень колгоспів, радгоспів та інших державних і громадських господарств (ст. 104);

порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хво­робами рослин та бур'янами (ст. 105); вивезення матеріалів, що не прой­шли карантинну перевірку або відповідну обробку (ст.106); невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи коно­пель, місць їх зберігання та переробки (ст. 101); незаконні посів та ви­рощування снотворного маку чи конопель (ст. 1062); порушення пра­вил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (ст. 107); грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки (ст.108).

Крім цього, встановлена адміністративна відповідальність за псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст.52), порушення правил використання земель (ст. 53), самовільне зайняття земельної ділянки (ст.531), несвоєчасне повернення тимча­сово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54), самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою (ст. 55), а також за по­рушення інших вимог природоохоронного законодавства.

Справи про адміністративні правопорушення в агропромисловому комплексі розглядають адміністративні комісії при виконкомах районних, міських, районних у містах рад (ст.ст. 104-105), районні (міські) суди (судді) (ч.1 ст. 1061), органи внутрішніх справ (ч. 2 ст. 1061, ч. 2 ст. 1062), органи державного ветеринарного контролю (ст. 107), органи держав­ної служби з карантину рослин (ст.ст. 105, 106), органи по земельних ресурсах (ст.ст. 52-56), органи державного сільськогосподарського технічного нагляду (ст. 108).

Законом України від 5 грудня 1996 р. «Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину»[17] відносно юридичних осіб (під­приємств, установ, організацій) незалежно від форм власності, діяльність яких пов'язана з вирощуванням та заготівлею тварин, виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням і реал­ізацією тварин та іншими видами діяльності, встановлена відпові­дальність у вигляді штрафу за: порушення ветеринарних норм і пра­вил, зоогігієнічних нормативів; порушення правил щодо карантину тварин або інших карантинних обмежень; переміщення через дер­жавний кордон без обов'язкового проведення ветеринарно-санітар­ної експертизи підконтрольних ветеринарному нагляду вантажів; реалізацію ввезених на територію України продуктів та сировини тваринного походження, кормів для тварин, які не пройшли в Україні ветеринарно-санітарної експертизи; реалізацію на території Украї­ни засобів захисту тварин, засобів ветеринарної медицини, не зареє­строваних в Україні, та ін. При цьому сплата штрафів не звільняє підприємство від усунення допущених порушень і відшкодування завданих збитків у порядку, встановленому законодавством.

Справи про ці правопорушення розглядають Державний депар­тамент ветеринарної медицини, управління державної ветеринарної медицини АРК, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст.

На підприємців, винних у порушенні карантинних вимог щодо вивезення з карантинних зон або ввезення з-за кордону підкарантинних матеріалів, за поданням головних державних інспекторів з ка­рантину рослин накладається штраф у судовому порядку (ст. 16 За­кону України «Про карантин рослин»).

Згідно з ч. 2 Закону України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»[18] (в peдакції від 17 грудня 1996 р.) до підприємств, підприємців, установ, організацій за випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів, санітарних норм є небезпечною для життя і здо­ров'я людей; ухилення від пред'явлення посадовим особам держав­ної санітарно-епідеміологічної служби продукції, яка підлягає контро­лю, можуть застосовуватися штрафні санкції.

Постанови про накладення штрафу та застосування фінансової санкції за порушення санітарного законодавства виносяться на підставі протоколу про порушення санітарних норм, які складають головні державні санітарні лікарі та їх заступники органів держав­ного санітарного нагляду.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.



[1] Див.: Закон України від 17 жовтня 1990 р. «Про пріоритетність соціально­го розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (в редакції Закону України від 15 травня 1992 p.) // Відомості Верхов. Ради України. 1992. №32. Ст. 453.

[2] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1994. № 23. Ст. 163.

[3] Див.: Офіційний вісник України. 1998. № 27. Ст. 1005.

[4] Див.: Уряд. кур'єр. 1997. № 177-178. С. 7.

[5] Див.: Офіційний вісник України. 2000. № 23. Ст. 933.

[6] Див.: Офіційний вісник України. 2000. № 42. Ст. 1786.

[7] Див.: Офіційний вісник України. 2000. № 33. Ст. 1401.

[8] Див.: Положення про Державну комісію з питань організації біржового сільськогосподарського ринку // Державний інформаційний бюлетень «Про прива­тизацію». 1996. № 9. Ст. 49.

[9] Див.: Офіційний вісник України. 1998. № 27. Ст. 1005.

[10] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1992. 20. Ст. 272.

[11] Див.: Там само. 1993. №32. Ст. 34.

[12] Див.: Офіційний вісник України. 1999. № 49. Ст. 2400.

[13] Див.: ЗПУ України. 1996. № 5. Ст. 172.

[14] Див.: ЗПУ України. 1996. № 5. Ст. 170.

[15] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1992. № 36. От. 531.

[16] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1993. № 34. Ст. 352.

[17] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1997. № 7. Ст. 58.

[18] Див.: Там само. 1994. № 27. Ст. 218.





Реферат на тему: Управління сільським господарством (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.