Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Управління промисловістю (реферат)

ПЛАН

1. Організаційно-правові засади управління промисловістю

3. Підприємства та їх об'єднання в промисловості. Правове становище їх адміністрації

4. Місцеве самоврядування і промисловість

5. Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю

б. Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості


§ 1. Організаційно-правові засади управління промисловістю

Промисловість — провідна галузь господарського комплек­су держави, яка має за мету добування та переробку природних ба­гатств. Від стану та розвитку промисловості залежать стан і розви­ток інших галузей господарства, соціально-культурного та адмініст­ративно-політичного будівництва, а отже, й рівень життя громадян, розвитку суспільства, держави в цілому.

Промисловість підрозділяють на важку (виробництво засобів ви­робництва) та легку (виробництво предметів споживання), а також на нафтову, вугледобувну, текстильну, харчову та інші види (залежно від кінцевого продукту), які становлять собою підгалузі промисловості. В свою чергу, підгалузі промисловості поділяються на ще більш дрібні — так звані субгалузі промисловості. Наприклад, підгалузь текстильної промисловості поєднує текстильні, швейні та інші підпри­ємства; підгалузь гірничої промисловості —гірничо-добувні, гірничо-збагачувальні, гірничо-металургійні та інші підприємства тощо.

Як об'єкт управління промисловість є досить складною систе­мою, що поєднує різні підгалузі. Галузева організація промисловості визначає наперед складну структуру органів державного управління в цій галузі, різноманітні повноваження.

Правові засади організації та управління промисловістю в Україні відображені в Конституції, законах України "Про підприємництво”, "Про підприємства в Україні”, "Про промислово-фінансові групи в Україні”[1] та ін., актах Президента України[2], Кабінету Міністрів України[3], відомчих актах[4].

Управління промисловістю здійснюється за галузевим принципом з урахуванням територіального та міжгалузевого управління. Воно має за мету: координацію та подальший розвиток виробничих сил суспільства і держави; зростання ефективності праці; зниження собівартості продукції; підвищення її якості та конкурентоспроможності на світовому ринку; захист та наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послугами та ін.

Поряд з промисловими підприємствами державного сектору в нових економічних умовах подальшого розвитку набувають промислові підприємства недержавних форм власності: акціонерні, приватні, спільні,(в тому числі з міжнародним капіталом) та ін. Державне управління ними має свої, досить істотні відмінності від управління промисловими підприє­мствами загальнодержавної та комунальної власності і зводиться в ос­новному до впливу на них економічними заходами (податковою, митною, фінансовою політикою та ін.) та контролю за їх діяльністю.

§ 2. Система органів управління промисловістю

Система органів управління промисловістю складається із:

промислових міністерств; державних комітетів та відомств, які ма­ють свої промислові об'єкти; управлінь промисловості місцевих державних адміністрацій; місцевих рад та їх виконавчих комітетів (з пи­тань, делегованих їм державою); адміністрацій промислових об'єд­нань та промислових підприємств.

Встановлення засад управління промисловістю в Україні нале­жить до компетенції Верховної Ради України, яка визначає держав­ну політику, здійснює законодавче регулювання відносин, що вини­кають в цій сфері (галузі).

Загальне управління промисловістю в України, здійснення дер­жавної політики в цьому напрямку покладені на Кабінет Міністрів України, який управляє об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади та ін.

Близькі за обсягом та напрямом діяльності повноваження по управлінню промисловістю має Рада міністрів АРК у межах ав­тономії.

Центральне місце серед органів управління промисловістю на­лежить промисловим міністерствам та державним комітетам, на які покладені завдання по безпосередній практичній реалізації держав­ної політики у відповідних галузях. До промислових центральних органів виконавчої влади належать Міністерство палива і енергети­ки України, Державний комітет промислової політики України та ін. Вони управляють промисловими підприємствами, які входять до відповідної галузі. Слід зазначити, що поділ міністерств та держав­них комітетів на суто промислові та інші є досить умовним, тому що промислові підприємства мають і деякі інші міністерства та державні комітети, а також недержавні (громадські та ін.) утворення. Це Міне­кономіки України, Міністерство транспорту України, різні товариства, об'єднання (профспілкові, релігійні) тощо.

Згідно із Загальним положенням про міністерство, інший цент­ральний орган державної виконавчої влади ці органи беруть участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами; розробляють та застосовують механізм реалізації такої політики; забезпечують всебічний розвиток підпо­рядкованої їм підгалузі; підвищують ефективність виробництва та якість продукції на підпорядкованих їм підприємствах; здійснюють у межах повноважень, визначених законодавством, функції управ­ління майном підприємств, що належать до сфери управління мі­ністерства; розробляють відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізми їх впровадження; затверджують галузеві стан­дарти та стежать за їх додержанням тощо.

Безпосереднє керівництво основною виробничою ланкою про­мисловості — промисловим підприємством здійснює вищий (віднос­но нього) орган — адміністрація об'єднання — для підприємства, яке входить до його складу, або безпосередньо міністерство — для об'єднань і деяких важливих підприємств та казенних підприємств, які прямо підпорядковані міністерству.

До ланки управління підприємством, яке розташоване на території АРК, може включатися ще й відповідний керівний орган автономії.

§ 3. Підприємства та їх об'єднання в промисловості. Правове становище їх адміністрації

Промислові підприємства та їх об'єднання — це основні (первинні) ланки промисловості. Вони є безпосередніми виробника­ми промислової продукції. Їх діяльність поєднує в собі централізо­ване керівництво та самостійність і ініціативу в прийнятті конкрет­них рішень в межах своїх повноважень та відповідно до прогнозів економічного і соціального розвитку галузі, установ вищих органів.

Промислове підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відпо­відають цілям, передбаченим статутом підприємства. Держава гаран­тує додержання прав і законних інтересів підприємства.

Відповідно до форм власності, встановлених законодавством Ук­раїни, в промисловості можуть діяти такі види підприємств:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового ко­лективу підприємства;

господарське товариство;

підприємство, засноване на власності об'єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

В Україні можуть діяти й інші види та категорії промислових підприємств, в тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Управління промисловим підприємством здійснюється відпо­відно до його статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядуван­ня трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структу­ру управління, встановлює штати.

Власник здійснює свої права по управлінню підприємством без­посередньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (управлінню) чи іншому органу, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового колективу.

Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.

Вищим керівним органом колективного промислового підприєм­ства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції по управлінню колективним підприємством здійснює прав­ління. Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом, обирається власниками майна на загальних зборах таємним голосу­ванням на альтернативній основі. Повноваження правління визнача­ються статутом. Правління обирає із свого складу голову і його зас­тупників або їх роль виконують почергово всі члени правління.

Адміністрацію промислового підприємства відповідно до прин­ципу єдиноначальності очолює його керівник. При найнятті (призна­ченні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керів­ника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудо­вим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (догово­ром, угодою) та законодавством України.

Керівник підприємства (як правило, це генеральний директор (ди­ректор) або начальник, управляючий) самостійно без довіреності діє від імені підприємства, вирішує питання господарської, фінансової, соц­іальної та інших видів діяльності (за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства). Його по­вноваження є похідними від завдань та прав підприємства, яке він очо­лює. В межах своєї компетенції керівник приймає обов'язкові до вико­нання накази по підприємству, зараховує до штату та звільняє праців­ників, застосовує до них заходи заохочення та накладає на них дисциплінарні стягнення. Члени адміністрації підприємства — заступ­ники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри теж призначаються на посаду і звільня­ються з посади керівником підприємства.

Повноваження виробничих підрозділів та їх керівників регулю­ються статутом промислового підприємства, положеннями про них.

Промислові підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяль­ності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству Ук­раїни, тобто утворювати об'єднання.

Законодавство виділяє такі види об'єднань:

асоціації —договірні об'єднання, створені з метою постійної ко­ординації господарської діяльності. Асоціація не має права втруча­тися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням ок­ремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, на­укових організацій, транспорту, банків, торгівлі та інших на основі по­вної фінансової залежності від одного або групи підприємств;

інші промислові об'єднання за галузевим, територіальним та інши­ми принципами.

До об'єднань підприємств, зареєстрованих в Україні, можуть входити і підприємства інших держав.

Промислове об'єднання є юридичною особою, може мати само­стійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку з своїм найменуванням і діє на основі договору або статуту, який затверджується його засновником або власником. Під­приємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи. Об'єднання не відповідає за зобо­в'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не перед­бачено установчим договором (статутом). Підприємство при здій­сненні господарської та іншої діяльності має право за власною ініціа­тивою приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. На підприємства, що входять в об'єднання, та об'єднання поширюється дія Закону України «Про підприємства в Україні».

Безпосереднє управління державним промисловим об'єднанням здійснюється, як правило, адміністрацією головного промислового підприємства, яку очолює генеральний директор (директор, прези­дент). Як і директор промислового підприємства, він діє на підставі принципу єдиноначальності, несе повну відповідальність за діяль­ність об'єднання. Від імені об'єднання він розпоряджається фінан­сами, основними та оборотними засобами виробництва, іншим май­ном об'єднання, представляє його ззовні та ін.

Генеральний директор видає накази, які є правовою формою його діяльності.

До структури апарату виробничого об'єднання входять підроз­діли, на які покладено виконання спеціалізованих функцій: фінан­совий відділ, планово-економічний відділ (або відділ збуту та поста­чання продукції, сировини тощо), відділи кадрів, організації труда, технічного контролю, комерційний відділ, відділ по будівництву (ре­конструкції) та розвитку, бухгалтерія та ін., які очолюють заступники директора (комерційний директор та ін.) або головні спеціалісти (го­ловний бухгалтер, головний інженер та ін.). Повноваження цих підрозділів закріплені у статуті виробничого об'єднання.

Деякі повноваження по управлінню промисловим підприєм­ством держава надає трудовим колективам підприємств. Ці повно­важення закріплені в Законі України «Про підприємства в Україні», інших нормативних актах. Так, ст. 15 названого Закону надає право трудовим колективам державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої ради у вартості майна складає понад 50 відсотків, розглядати разом із засновником зміни та доповнення до статуту підприємства; разом із засновником підприємства визнача­ти умови наймання керівника; разом з власником вирішувати питан­ня про вступ або вихід із об'єднання підприємств тощо.

§ 4. Місцеве самоврядування і промисловість

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що відносини органів місцевого самоврядування з промисловими підприємствами, які перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на заса­дах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Останні виконують всі функції власни­ка таких підприємств, тобто розпоряджаються їх майном, призначають на посаду та звільняють з посади керівників підприємств, визначають стратегічний напрямок розвитку та діяльності під­приємств та ін.

Відносини з промисловими підприємствами, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, буду­ються на договірній основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом. З питань здійснення делегованих їм органами виконавчої влади пов­новажень органи місцевого самоврядування можуть виступати з ініціативою щодо перевірок, а також організовувати проведення пе­ревірок на таких промислових підприємствах, передусім з питань додержання земельного, екологічного законодавства та ін.

Органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на до­говірній основі кошти промислових підприємств, розташованих на відповідній території, з коштами інших підприємств, установ, орга­нізацій, населення, а також бюджетними коштами для будівництва, реконструкції, ремонту та утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури, шляхів місцевого значен­ня та на заходи щодо охорони навколишнього природного середови­ща; затверджувати для промислових підприємств ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля; залучати промислові підприємства некомунальної власності до участі в обслуговуванні населення відповідної території, координувати цю роботу та ін.

§ 5. Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю

Всі підприємства промисловості у встановленому законодав­ством порядку здійснюють оперативний та бухгалтерський облік своєї діяльності (як господарської, так і іншої), за правильність якого поса­дові особи цих підприємств несуть передбачену законодавством Ук­раїни дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Державний контроль у промисловості відповідно до чинного законодавства здійснюють перш за все власники цих під­приємств. Їх контрольні повноваження закріплені в різних норматив­них актах: Законі України «Про підприємства в Україні», положен­нях про відповідні міністерства, відомства, державні комітети, актах, що визначають статути об'єднань, підприємств, та ін. Надгалузевий контроль також здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК (на території автономії), управління промисловості місцевих державних адміністрацій.

Державний контроль в промисловості здійснюють і спеціальні контролюючі органи за відповідними напрямками своєї діяльності.

Державна контрольно-ревізійна служба України ревізує і пе­ревіряє правильність ведення грошової та бухгалтерської документації, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей; стан їх збереження;

повноту оприбуткування; правильність витрачання і збереження валют­них коштів тощо.

Державна податкова служба України здійснює контроль за до­держанням промисловими підприємствами законодавства про податки:

за обчисленням і сплатою промисловими підприємствами податків та інших обов'язкових платежів у бюджет; сплатою інших платежів; валют­ними операціями; порядком розрахунків з споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем і товар­но-касових книг; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності тощо.

Міністерство екології та природних ресурсів України (в особі своїх спеціалізованих контролюючих органів) контролює додержан­ня промисловими підприємствами природоохоронного законодав­ства. Посадові особи Державної інспекції України по охороні навко­лишнього природного середовища та Головної державної інспекції по нагляду за ядерною безпекою України складають протоколи та притягають винних у порушенні природоохоронного законодавства осіб до адміністративної відповідальності.

Міністерство праці т соціальної політики України (далі — Мін­праці України) здійснює контроль за виконанням органами управління промисловістю законодавства про працю, зайнятість і соціальний захист населення та вносить їм пропозиції щодо припинення дії наказів і рішень з цих питань, якщо вони суперечать чинному законодавству, а в необхідних випадках — пропозиції щодо їх скасування.

Мінпраці України здійснює: комплексне управління охороною праці; державний нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища, також за проведенням робіт, пов'язаних з геологічним вивченням надр їх охороною і використанням, переробкою мінеральної сировини; координує роботи з профілактики травматизму невиробничого характеру; проводить експертизи проектної до­кументації та видає дозволи на введення в експлуатацію нових і ре­конструйованих підприємств, об'єктів і засобів виробництв тощо.

Для виконання цих завдань посадові особи Мінпраці України: безперешкодно в будь-який час без попереднього повідомлення відвідують підконтрольні підприємства, установи і організації для перевірки додержання законодавства про охорону праці; одержують від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з цих питань; надають керівникам та посадовим особам підприємств, ус­танов і організацій обов'язкові до виконання розпорядження (при­писи) про усунення порушень вимог щодо охорони праці та корис­тування надрами; зупиняють, до усунення порушень вимог щодо охорони праці, експлуатацію підприємств, об'єктів, окремих вироб­ництв, цехів і дільниць, робочих місць, механізмі в та ін., якщо ці по­рушення створюють загрозу для життя-або здоров'я працюючих; на­кладають штрафи на підприємства, установи і організації у разі порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання роз­поряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці щодо безпеки, гігієни праці, надр і ведення підривних робіт; контролюють додержання встановленого порядку допуску праців­ників до роботи; проводять у встановленому порядку технічне роз­слідування обставин і причин аварій, випадків виробничого травма­тизму; притягають до адміністративної відповідальності праців­ників, винних у порушенні нормативно-правових актів про охорону праці, надр і ведення підривних робіт, та ін.

Державна інспекція праці Мінпраці України (далі — держав­на інспекція) здійснює контроль за додержанням законодавства про працю на промислових підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності з таких основних питань: про трудовий договір і веден­ня трудових книжок; про робочий час і час відпочинку; про оплату праці, гарантії її компенсації; про укладання та виконання галузевих і регіо­нальних угод, колективних договорів; про трудову дисципліну і мате­ріальну відповідальність працівників та ін. Для виконання покладених на державну інспекцію завдань їй надані права шляхом проведення пла­нових перевірок підприємств та за дорученнями голів обласних, Киї­вської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також за пропозицією правоохоронних органів, органів Державної податкової адміністрації, органів місцевого самоврядування, профспілкових та інших об'єднань громадян: контролювати додержання законодавства про працю на підприємствах, вимагати усунення виявлених порушень; вносити на розгляд власника (керівника) підприємства або уповнова­женого ним органу, органів державної виконавчої влади пропозиції, спря­мовані на усунення і попередження порушень законодавства про пра­цю, а у необхідних випадках доводити їх до відома органів прокурату­ри; складати у випадках, передбачених законодавством, протоколи про порушення вимог законодавства про працю, а також розглядати спра­ви про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення відповідно до законодавства та ін.

Важливе місце серед контролюючих органів у промисловій сфері належить Антимонопольному комітету України[5]— державно­му органу, який покликаний забезпечувати відповідно до його ком­петенції державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень, сприяти розвиткові добросовісної конкуренції у всіх сфе­рах економіки. Виконуючи ці завдання, Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення контролюють додержання антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, лік­відації господарюючих суб'єктів, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств, при здійсненні господарської діяльності підприємцями та реалізації повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади, місцевого само­врядування щодо підприємців; розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства та приймають рішення за резуль­татами їх розгляду в межах своїх повноважень; звертаються до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства; надсилають правоохоронним орга­нам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки зло­чину; дають рекомендації державним органам щодо здійснення за­ходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції, тощо.

Державний контроль за діяльністю промислових підприємств здійснюють також інші спеціальні контролюючі органи, а саме органи: державної статистики. Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України, державного контролю за цінами та ін.

Нагляд за діяльністю промислових підприємств здійснює прокуратура України. Предметом нагляду з цього питання з її боку є відповідність актів, які видаються органами управління промисловістю, їх посадовими особами, вимогам Конституції, інших законодав­чих актів України.

§ б. Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості

Адміністративна відповідальність за правопорушення в про­мисловості передбачена главою 8 КпАП «Адміністративні правопо­рушення в промисловості, будівництві та в галузі використання елек­тричної і теплової енергії», де містяться статті, що встановлюють відповідальність за: порушення вимог законодавчих та інших нор­мативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст.93); порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галу­зях промисловості (ст.94); марнотратне витрачання електричної і теплової енергії (ст. 98); порушення Правил охорони електричних мереж напругою понад і до 1000 вольт (ст.ст.99, 100); порушення, зв'язані з використанням газу (ст. 101); непідготовленість до робо­ти резервного паливного господарства (ст. 103) та ін.

Оскільки на промислові підприємства поширюються правила стандартизації, метрології та сертифікації, користування природни­ми ресурсами, охорони природи та ін., то порушення цих правил можуть мати місце і в промисловості. Наприклад, випуск і реаліза­ція продукції, яка не відповідає вимогам стандартів (ст. 167); випуск у продаж нестандартної продукції (ст. 168); випуск, реалізація про­дукції (товарів) без сертифіката відповідності (ст.170'); порушення правил водокористування (ст. 60); недодержання вимог щодо охоро­ни атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79); порушення правил складування, збе­рігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та ви­користання промислових і побутових відходів (ст. 82) та ін.

Відповідальність за адміністративні правопорушення в промис­ловості несуть відповідні посадові особи.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями, органами Мінпраці України, органа­ми охорони водних ресурсів, органами Державного комітету стан­дартизації, метрології та сертифікації України та ін.[6]


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.



[1] Див.: Відомості Верхов. Ради України.1996. № 23. Ст. 88.

[2] Див., напр.: Указ Президента України від 7 лютого 1996 р. № 116 «Про струк­турну перебудову вугільної промисловості» // Уряд. кур'єр. 1996. №27-28. С. 2.

[3] Див.: Постанова Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1997 p. № 1193 «Про впорядкування торгівлі на ринку окремих видів нафтопродуктів» // Бізнес. 1997. № 46. С. 9.

[4] Див., напр.: Умови і правила здійснення підприємницької діяльності по ви­готовленню і реалізації хімічних речовин та контролю за їх дотриманням: Затверд­жені наказом Міністерства промисловості України від 11 липня 1995 p. № 133 // БНА. 1995. № 12. С. 106; Типовий статут державного підприємства: Затверджений наказом Міністерства економіки України, Мінпраці України, Мінфіну України, Фонду державного майна від 22 квітня 1993 р. за № 12-30/4 та ін.

[5] Див.: Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комі­тет України» // Відомості Верхов. Ради України. 1993. № 50. Ст. 472.

[6] Перелік і повноваження цих та інших органів адміністративної юрисдикції закріплені в главі 17 КпАП.





Реферат на тему: Управління промисловістю (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.