Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Управління освітою (варіант 2) (реферат)

ПЛАН

1. Організаційно-правові засади і система освіти

2. Система і повноваження органів управління освітою

3. Компетенція місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в галузі освіти

4. Управління освітніми закладами

5. Державний контроль за діяльністю освітніх закладів


§ 1. Організаційно-правові засади і система освіти

Конституція України в ст. 53 закріплює право громадян Ук­раїни на освіту. Підставою для реалізації цього права є система ос­віти, яка забезпечує загальноосвітню та професійну підготовку гро­мадян України, а також професійну підготовку іноземних громадян за міжнародними угодами чи контрактами. У сфері освіти вирішу­ються два основних завдання: освіта і виховання. Для громадян Ук­раїни повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Основним нормативним актом, який регулює освітянську діяль­ність в державі, є Закон України від 23 березня 1996 р. «Про освіту»[1], яким забезпечуються доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в держав­них і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, пов­ної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; регулюються питан­ня надання державних стипендій та пільг учням і студентам; соціаль­ного захисту вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, ста­жистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів закладів, де вони навчають­ся, сприяння здобуттю освіти в домашніх умовах тощо. Громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і кому­нальних навчальних закладах на конкурсній основі, а громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону держава гарантує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного-рівня і затверджуються Ка­бінетом Міністрів України[2]. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.

Система освітив Україні складається із закладів осві­ти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-ви­робничих підприємств, державних і місцевих органів управління осв­ітою та органів самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає до себе: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторан­туру; самоосвіту.

В Україні встановлені такі освітні рівні: початкова за­гальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта і такі освітньо-кваліфікаційні рівні для фахівців з вищою освітою: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст та бакалавр — кваліфікаційні рівні базової вищої освіти; спеціаліст, магістр — повної вищої освіти.

Державна політика в галузі освіти полягає в тому, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духов­ного і культурного розвитку суспільства. Від імені держави політи­ка в галузі освіти в Україні визначається Верховною Радою Украї­ни (відповідно до Конституції України) і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що на­даються державою; рівність умов кожної людини для повної реалі­зації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демокра­тизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органіч­ний зв'язок з освітою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з нау­кою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Мова освіти в Україні визначається Конституцією України та Законом Української РСР від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Ук­раїнській РСР»[3], відповідно до яких навчально-виховна робота в освітніх закладах ведеться українською мовою. В місцях компакт­ного проживання національних меншин може використовуватися мова національної більшості населення, а в загальноосвітніх школах навчання ведеться мовою, спільно визначеною батьками учнів.

Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втру­чання політичних партій, громадських і релігійних організацій. Залу­чення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних захо­дах під час навчально-виховного процесу не допускається. Заклади ос­віти в Україні незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер (крім закладів освіти, заснованих релігійними організаціями). В той же час належність особи до будь-якої політичної партії, громадської чи релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі. Учням, студентам, працівникам освіти законодавство дозволяє створювати у закладах освіти первинні осеред­ки об'єднань громадян, членами яких вони є.

Провідна роль у розвитку освіти в Україні належить підготовле­ним кадрам педагогічних працівників (освітянам). До педагогічної діяльності допускаються особи, які мають відповідну освіту та про­фесійну підготовку. Професійні права та обов'язки педагогічних пра­цівників визначаються законодавством України, положеннями та статутами відповідних освітніх закладів.

§ 2. Система і повноваження органів управління освітою

Управління освітою в Україні здійснюється системою дер­жавних органів і органів місцевого самоврядування.

До органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки України[4]; міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; Міністерство освіти АРК; місцеві органи державної виконавчої вла­ди та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Центральним галузевим органом державного управління в галузі освіти є Міністерство освіти і науки України (далі — Міносвіти і науки України)[5]. Міносвіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань у сфері прогнозування і планування розвитку освіти, розробки організаційного та правового механізму її функціонування аналізує стан освіти, прогнозує її розвиток відповідно до потреб особи­стості, суспільства, держави; розробляє нормативно-правову основу функціонування системи освіти, здійснює експертизу проектів загаль­нодержавних, відомчих, інших рішень і програм у частині, що стосуєть­ся освіти і науки, готує проекти законодавчих актів та урядових рішень;

прогнозує та впорядковує структуру мережі державних навчально-ви­ховних закладів; розробляє пропозиції щодо переліку спеціальностей, кваліфікацій, вчених звань та наукових ступенів; забезпечує виконання вузами, що перебувають в його управлінні, державного замовлення та договорів на підготовку спеціалістів, науково-педагогічних кадрів; роз­робляє положення про навчально-виховні заклади освіти.

У сфері навчально-виховного процесу Міносвіти і науки України визначає вимоги до змісту, рівня й обсягу соціальне необхідного дер­жавного мінімуму освіти (встановлює державні стандарти знань з кожного предмета), забезпечує безперервність освіти, інтеграцію на­вчання з наукою і виробництвом, розробляє і затверджує відповідні типові навчальні плани, програми для навчально-виховних закладів; розробляє умови прийому до державних навчально-виховних зак­ладів; забезпечує видання відповідної літератури з питань освіти та ін. Міносвіти і науки України вирішує низку питань освітнього харак­теру разом з Академією педагогічних наук України, яка займається координацією та розвитком наукових досліджень з педагогіки, впро­вадженням їх у практику.

У сфері управління, роботи з керівними та науково-педагогічни­ми кадрами Міносвіти і науки України вносить пропозиції про створен­ня, реорганізацію, ліквідацію в установленому порядку закладів, орган­ізацій, підприємств освіти загальнодержавного значення; сприяє розвиткові нових навчально-виховних закладів; проводить в установле­ному порядку атестацію та акредитацію освітніх закладів незалеж­но від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії та сертифі­кати, надає автономію вищим навчальним закладам; здійснює держав­не інспектування навчально-виховних закладів; призначає керівників навчально-виховних закладів та установ, закладів підвищення квал­іфікації та перепідготовки, що перебувають у функціональному уп­равлінні Міносвіти і науки України, дає згоду на призначення і звільнен­ня керівників вищих навчальних закладів загальнодержавного значен­ня інших міністерств і відомств; розробляє положення про органи громадського самоврядування у сфері освіти; організує підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів системи освіти; здійснює загальне керівництво науковою діяльністю та ін.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Міносвіти і науки України, обговорення найважливіших напрямів діяльності і розвитку освіти у Міносвіти і науки України створюється відповідна колегія.

Для вирішення практичних питань забезпечення потреб систе­ми освіти при Міносвіти і науки України функціонують акреди­таційні органи, інспекція, науково-методична рада, Атестаційна ко­легія, інші наукові та методичні підрозділи, організації та установи, повноваження яких встановлює Міносвіти і науки України[6].

Акти Міносвіти і науки України, прийняті в межах його повно­важень, є обов'язковими для міністерств і відомств, яким підпоряд­ковані заклади освіти, міністерства освіти АРК, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти неза­лежно від форм власності.

Інші міністерства і відомства України, яким підпорядковані зак­лади освіти (Міністерство культури і мистецтв, Міністерство охорони здоров'я, Мін'юст, МВС, Служба безпеки, прокуратура та ін.) здійсню­ють разом з Міносвіти і науки України державне управління підпоряд­кованими їм закладами освіти шляхом їх фінансування, утворення матеріальної бази, призначення на посаду керівників цих закладів, органі­зації підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів, забезпечен­ням організаційного та методичного керівництва, здійснюють конт­рольні функції по додержанню вимог щодо якості освіти та ін. Акти цих органів, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для місце-них органів державної виконавчої влади та органів місцевого самовря­дування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів осв­іти відповідного профілю незалежно від форм власності.

Вища атестаційна комісія України (далі — ВАК України) відпо­відно до Положення про Вищу атестаційну комісію України[7] орга­нізує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, присвоєнню вче­ного звання старшого наукового співробітника.

Міністерство освіти АРК здійснює повноваження керівництва освітою на підвідомчій території, крім повноважень, віднесених до компетенції Міносвіти і науки України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

§ 3. Компетенція місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в галузі освіти

Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місце­вого самоврядування, здійснюючи державну політику в галузі осві­ти і в межах своєї компетенції: встановлюють, не нижче означених Міносвіти і науки України мінімальних нормативів, обсяги бюджет­ного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансуван­ня витрат на їх утримання; забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матері­альної бази, господарське обслуговування; здійснюють соціальний за­хист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створю­ють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організують облік дітей дошкільного та шкільного віку; контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти; вирішують питання, пов'язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги; створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інте­ресів; забезпечують у сільський місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і дому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників; організують професійне консультування мо­лоді та продуктивну працю учнів; визначають потреби, обсяги і роз­робляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку роб­ітничих кадрів для регіону.

Для вирішення цих завдань місцевими органами державної вико­навчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою — відділи освіти та управлін­ня освіти (на обласному рівні), які діють на підставі законів України «Про освіту», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», положень про відділи та управління освіти місцевих органів самоврядування та органів виконавчої влади, які прий­маються на підставі типових положень[8], інших нормативних актів.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування: забезпечують здобуття неповнолітніми загальної середньої освіти, сприяють діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій; забезпечують в межах наданих їм повноважень доступність і безоплатність освіти на відповідній території, можливість навчання в школах державною та рідною мовою; організують облік дітей дошкільного та шкільного віку; надають допомогу випускникам шкіл у працевлаштуванні та ін. Відповідно до Положення про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів[9] органи місцевого самовряду­вання створюють навчальні заклади або видають дозволи засновни­ку на створення навчально-виховних закладів недержавної та некомунальної власності.

Аналогічні повноваження відповідно до Конституції та законодав­ства України мають і місцеві державні адміністрації.

§ 4. Управління освітніми закладами

Безпосереднє-управління дитячим дошкільним закладом (ди­тячими яслами, дитячими садками), школами, позашкільними закла­дами освіти здійснює директор (завідувач), який призначається ви­щим органом управління освіти чи органом місцевого самоврядуван­ня. Так, директор середньої загальноосвітньої школи призначається на посаду та звільняється з посади відповідно до ст. 20 Закону Ук­раїни «Про освіту» відділом освіти відповідного виконавчого органу місцевого самоврядування або місцевої державної адміністрації. Відповідна освіта, стаж роботи та наявність організаторських здібно­стей — основні умови призначення керівника будь-якого освітнього закладу на посаду. Керівник несе персональну відповідальність перед державою за організацію та якість навчально-виховної роботи з учня­ми та вихованцями, зміцнення їх здоров'я та фізичний розвиток, а та­кож за фінансово-господарський стан закладу. В своїй діяльності він спирається як на трудовий колектив, так і на громадські організації, метою яких є надання різноманітної допомоги освітньо-виховним зак­ладам. Повноваження директора (завідувача) регламентуються поло­женнями та статутами про освітньо-виховні заклади.

Для забезпечення колегіального розгляду основних питань ви­ховної та методичної роботи в закладі освіти діє педагогічна рада, яка складається з вчителів та представників громадськості. При школах та дошкільних дитячих закладах можуть утворюватися бать­ківські комітети з числа батьків учнів та вихованців. Вони покликані надавати допомогу освітньо-виховному закладу, а також сім'ям у вихованні дітей.

Управління професійно-технічним закладом освіти, який забез­печує первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищен­ня кваліфікації робітників, відповідно до Закону України від 10 лю­того 1998 р. «Про професійно-технічну освіту»[10] здійснює директор, якого призначає спеціально уповноважений центральний орган ви­конавчої влади у сфері професійно-технічної освіти, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади державної форми власності. Керівник професійно-технічного навчального закладу іншої форми власності призначається засновником.

Директор державного професійно-технічного навчального закладу, діючи в межах положення або статуту про професійно-навчальний заклад, організує навчально-виробничий, навчально-виховний процес. Органи управління професійно-технічною освітою можуть делегува­ти директору державного професійно-технічного навчального закла­ду інші повноваження.

Порядок управління професійно-технічним навчальним закла­дом іншої форми власності визначає засновник.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування професійно-технічного навчального закладу є загальні збори (конфе­ренція) колективу навчального закладу, які вирішують в межах своїх повноважень питання навчально-виробничої, навчально-виховної, на­вчально-методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності навчального закладу, дають висновки та рекомендації щодо канди­датур на посаду директора професійно-технічного навчального зак­ладу. Рішення загальних зборів (конференції) колективу навчального закладу мають дорадчий характер.

Управління вищим навчальним закладом (технікумом, учили­щем) — перший рівень акредитації; коледжем — другий рівень; інститутом, консерваторією, академією, університетом — третій і четвертий рівні) здійснює його керівник (президент, ректор, дирек­тор тощо). Відповідно до Положення про державний вищий заклад освіти[11] та статуту вищого закладу освіти керівник виконує такі вик­лючні функції: самостійно в межах чинного законодавства вирішує питання діяльності закладу; в межах своїх повноважень видає накази і розпорядження, обов'язкові для виконання всіма підрозділами зак­ладу (факультетами, кафедрами, філіями, відділеннями, навчально-консультативними, науково-дослідними підрозділами, конструк­торсько-технологічними бюро та ін.); представляє вищий навчаль­ний заклад освіти в державних та інших органах, відповідає за результати діяльності закладу перед органом управління, у підпоряд­куванні якого він перебуває; є розпорядником майна і коштів закла­ду; приймає на роботу та звільняє з роботи працівників закладу;

визначає функціональні обов'язки працівників закладу та ін.

Дорадчим органом управління вищого навчального закладу є вчена рада, на яку покладені обов'язки по координації та контролю за науковою, навчальною, методичною та виховною роботою в зак­ладі. Вона діє на підставі Положення про державний вищий заклад освіти, статуту відповідного вищого закладу та Положення про вче­ну раду вищого закладу освіти.

Вищим колегіальним органом самоврядування закладу освіти є загальні збори або виборний орган (конференція трудового колекти­ву). Його повноваження та механізм створення визначаються стату­том вищого навчального закладу.

Крім вищого колегіального органу самоврядування в закладі, на підставі статуту можуть створюватись інші органи самоврядування (в тому числі на рівні окремих структурних підрозділів). Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, можуть створювати­ся власні органи самоврядування для вирішення питань, що не на­лежать за статутом до компетенції керівництва та статутних органів самоврядування.

§ 5. Державний контроль за діяльністю освітніх закладів

Усі навчальні та виховні заклади незалежно від форм влас­ності та порядку утворення в установленому законодавством порядку здійснюють оперативний та бухгалтерський облік своєї діяльності (як господарської, так і суто навчально-виховної), за правильність якого посадові особи цих закладів несуть встановлену законодав­ством України дисциплінарну, адміністративну та кримінальну від­повідальність. Контроль за виконанням вимог законодавства України освітніми закладами у галузі освітньо-виховної роботи здійснюють вищі органи відносно підпорядкованих їм закладів освіти системи Міносвіти і науки України, а також спеціальні контролюючі органи відомчої спрямованості, такі, як Державна інспекція закладів осв­іти, що утворена при Міносвіти і науки України (вони здійснюють так званий відомчий контроль), а з інших питань — у галузі бюджетної, фінансової дисципліни, додержання природоохоронного законодавства та ін. — органи місцевого самоврядування, виконавчої влади і спец­іальні контролюючі органи — органи міжвідомчого та надвідомчого контролю.

Так, Державна інспекція закладів освіти здійснює: інспектуван­ня навчально-виховних закладів незалежно від підпорядкування з метою ефективного використання їх науково-педагогічного потенціалу, підвищення якості навчально-виховного процесу і підготовки робіт­ників і спеціалістів; атестацію навчально-виховних закладів незалежно від форм власності з метою визначення її здатності вести освітню діяльність та професійну підготовку і перепідготовку робітників і спец­іалістів на рівні державних стандартів; координує роботу відповідних підрозділів Міносвіти і науки України, міністерств і відомств, які ма­ють навчально-виховні заклади, та інших органів державного управ­ління освітою з питань інспектування та атестації навчально-вихов­них закладів тощо. Державна податкова служба України, наприклад, контролює додержання закладами освіти податкового законодавства, природоохоронні органи — правил природокористування та ін.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.



[1] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1996. № 21. Ст. 84.

[2] Див.: Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) // Офіційний вісник України. 1998. № 3. Ст. 108.

[3] Див.: Відомості Верхов. Ради Української РСР. 1989. № 45. Ст. 631.

[4] Міністерство освіти і науки України утворене на базі Міністерства освіти Ук­раїни і Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності (див.: Указ Президента України від 15 грудня 1999 p.).

[5] Положення про Міністерство освіти і науки України затверджене Указом Президента України від 7 червня 2000 р. № 773/2000 (див.: Офіційний вісник Ук­раїни. 2000. № 23. Ст. 934).

[6] Див. напр.: Положення про Державну інспекцію закладів освіти при Мініс­терстві освіти України: Затверджено наказом Міністерства освіти України від 11 лютого 1993 p. №34 // Бюл. нормат. актів міністерств і відомств України. 1993. Вип. 1. С. 48; Положення про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві осві­ти України: Затверджено наказом Міністерства освіти України від ЗО березня 1996 p. № 98 // Там само. 1996. №7. С. 94 та ін.

[7] Затверджено Указом Президента України від 25 лютого 1999 p. № 216 // Офіційний вісник України. 1999. № 9. Ст. 324.

[8] Див., напр.: Типове положення про Головне управління освіти і науки Київсь­кої міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної. Севастопольсь­кої міської державної адміністрації: Затверджено постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 22 серпня 2000 p. № 1326 // Офіційний вісник України. 2000. 35. Ст. 1489;

Типове положення про відділ освіти районної, районної у м. Києві та Севастополі дер­жавної адміністрації: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 бе­резня 1999 p. № 347 // Офіційний вісник України. 1999. № 10. Ст. 394.

[9] Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 p. № 228 // ЗПУ України. 1994. № 8. Ст. 196.

[10] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1998. № 32. Ст. 215.

[11] Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 p. № 1074 // ЗПУ України. 1996. № 17. Ст. 483.





Реферат на тему: Управління освітою (варіант 2) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.