Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Управління охороною здоров'я населення (реферат)

ПЛАН

1. Організаційно-правові засади управління охороною здоров'я населення

2. Система органів управління охороною здоров'я населення

3. Місцеве самоврядування і охорона здоров'я населення

4. Правове становище установ охорони здоров'я населення

5. Санітарно-епідеміологічний нагляд


§ 1. Організаційно-правові засади управління охороною здоров'я населення

Згідно з ст. 49 Конституції України кожен має право на охо­рону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охоро­на здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілак­тичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступ­ного для всіх громадян медичного обслуговування.

Право на охорону здоров'я — це передусім забезпечення відпо­відного життєвого рівня. Крім того, це право передбачає також наявність безпечного для життя і здоров я людини навколишнього природного середовища.

Охорона здоров'я громадян базується на низці принципів, що одержали своє закріплення в Основах законодавства України про охорону здоров'я[1]. До них, зокрема, належать: визнання охорони здо­ров'я пріоритетним напрямком діяльності суспільства і держави, одним з головних факторів виживання та розвитку народу України; додержання прав і свобод людини і громадянина у галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я; відповідність завданням і рівню соціально-еконо­мічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я і медичну допомогу, поєднання вітчиз­няних традицій та досягнень з світовим досвідом у галузі охорони здоров'я; децентралізація державного управління, розвиток само­управління і самостійності працівників охорони здоров'я на правовій та договірній підставах та ін.

У цілому охорона здоров'я може розглядатися як система за­ходів, спрямованих на забезпечення зберігання та розвиток фізіоло­гічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та со­ціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Основи державної політики охорони здоров'я визначає Верховна Рада України — шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, на­прямків, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів та об­сягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, фіскальних, митних та інших регуляторів, зат­вердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних про­грам охорони здоров'я.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

§ 2. Система органів управління охороною здоров'я населення

До системи органів державного управління охорони здоро­в'я входять Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоро­в'я України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації (уп­равління охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, від­діли охорони здоров'я районних державних адміністрацій).

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових програм; створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров'я; укладає міжурядові угоди та координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади у галузі охорони здоров я.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України (далі — МОЗ України), компетенція якого визначається Положенням, затвердженим Указом Президента України[2]. До основ­них завдань МОЗ України належать: розробка пріоритетних на­прямків діяльності національної служби охорони здоров'я; забезпе­чення гарантованого рівня кваліфікованої медичної допомоги насе­ленню установами охорони здоров'я всіх форм власності; здійснення заходів щодо розвитку профілактичного напрямку в охороні здоров'я населення; формування здорового способу життя; забезпечення на­дання державними установами охорони здоров'я загальнодоступної, як правило, безкоштовної, висококваліфікованої медичної допомоги населенню; розробка прогнозу та показників розвитку національної служби охорони здоров'я, пов'язаних зі змінами власності; охорона материнства і дитинства та ін.

Для вирішення найважливіших завдань діяльності і розвитку охо­рони здоров'я у МОЗ України створюється колегія, рішення якої про­водяться у життя наказами Міністра.

Рада міністрів АРК і місцеві державні адміністрації реалізу­ють державну політику в галузі охорони здоров'я у межах своїх пов­новажень. Так, місцеві державні адміністрації здійснюють загальне керівництво закладами охорони здоров'я, які перебувають у сфері їх управління, їх матеріально-фінансовим забезпеченням, організують роботу медичних закладів по наданню медичної допомоги населен­ню, здійснюють заходи щодо попередження інфекційних захворю­вань, епідемій, епізоотій та їх ліквідації тощо.

Державні функції у галузі охорони здоров'я здійснюють також інші органи, які мають у своєму віданні установи охорони здо­ров'я. До таких органів, зокрема, належать Міноборони України, МВС України, Служба безпеки України, Мінтранс України. Ці органи визначають структуру управління відомчими установами охорони здоров'я.

Відповідні функції в управлінні охороною здоров'я громадян МОЗ України реалізує шляхом здійснення контролю за якістю та без­пекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медично­го призначення. Діяльність МОЗ України у цьому напрямку зводить­ся до реалізації державної політики у сфері державного контролю за якістю та безпекою окремих видів продуктів харчування (спеціальних харчових добавок, лікарських засобів, лікарської рослинної сировини та лікувальної косметики тощо), забезпечення інтересів держави у цій сфері та міжвідомчої координації із зазначених питань.

Виконання основних принципів державної політики у сфері орган­ізації та розвитку виробництва лікарських засобів та забезпечення цією продукцією населення, закладів охорони здоров'я і тваринницт­ва, які реалізовувалися Державним комітетом України з питань ме­дичної та мікробіологічної промисловості. Указом Президента України від 15 грудня 1999 p. покладено на МОЗ України.

§ 3. Місцеве самоврядування і охорона здоров'я населення

Органи місцевого самоврядування беруть активну участь у реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я населення. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визна­чається, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у цій сфері входять: управління установами охорони здо­ров'я, які належать територіальним громадам або передані їм, орган­ізація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення; орган­ізація медичного обслуговування в закладах освіти, культури, фізкуль­тури та спорту, оздоровчих установ, що належать територіальним громадам; забезпечення у межах наданих їм повноважень доступності та оплатності медичного обслуговування на відповідній території; за­безпечення згідно з законом розвитку всіх видів медичного обслуго­вування, розвитку та вдосконалення мережі лікувальних закладів усіх форм власності, визначення потреб у підготовці спеціалістів для них, організація роботи по підвищенню кваліфікації кадрів; забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення ліками та виробами медичного призначення; реєстрація згідно з законодавством статутів (положень) розміщених на відповідній території установ охо­рони здоров'я незалежно від форм власності; внесення пропозицій у відповідні органи щодо ліцензування індивідуальної підприємницької діяльності у сфері охорони здоров'я.

§ 4. Правове становище установ охорони здоров'я населення

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують са­нітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-профілактичні, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші зак­лади охорони здоров'я.

До закладів охорони здоров'я належать лікарні, поліклініки, спеціалізовані диспансери, пологові будинки, санітарно-епідеміо­логічні центри, станції швидкої медичної допомоги, медико-сані-тарні частини установ і закладів та ін.

Базовою ланкою практичної медицини є лікарні. За галузевою належністю можна виділити відомчі лікарні та лікарні, що входять до системи МОЗ України; за територіальною ознакою — районі, міжрайонні, міські, обласні лікарні.

Особливу групу становлять лікарні відомчого типу (МВС Украї­ни, Служби безпеки України та ін.).

Заклади охорони здоров я створюються підприємствами, уста­новами і організаціями, заснованими на різних формах власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-тех­нічної бази та кваліфікованих спеціалістів. Законодавством України визначаються порядок та умови створення закладів охорони здоро­в'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також поря­док ліцензування медичної та фармацевтичної практики.

Заклади охорони здоров'я здійснюють свою діяльність на підставі статуту, затвердженого власником або уповноваженим ним органом.

Державні органи призначають на посаду та звільняють з поса­ди керівників закладів державної системи охорони здоров'я. Проте незалежно від юридичного статусу установи охорони здоров'я керів­ництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встанов­леним державою єдиним кваліфікаційним вимогам.

Держава підтримує та заохочує індивідуальну підприємницьку діяльність у галузі охорони здоров'я, яка може реалізовуватися тільки за наявності спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення такої діяльності.

§ 5. Санітарно-епідеміологічний нагляд

Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»[3] регулюються суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, визначаються відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, органі­зацій та громадян у цій сфері, встановлюється порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби та здійснення держав­ного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміоло­гічний нагляд в Україні такій нагляд здійснюють установи і закла­ди державної санітарно-епідеміологічної служби системи МОЗ Ук­раїни: Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України; управління з медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС МОЗ України; центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗ Украї­ни; Кримська республіканська санітарно-епідеміологічна станція; обласні, міські, районні, районні у містах санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції; центральні санітарно-епідеміологічні станції на залізничному, повітряному, водному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції на залізницях, а також станції басейнів і портів; відповідні установи, заклади, з'єднання, частини і підрозділи держав­ної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Держкомкордону, Служби безпеки України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України — перший заступник Міністра охорони здоров'я України.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою АРК здійснює головний державний санітарний лікар АРК.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою області, міст Києва та Севастополя здійснює відповідно головний державний санітарний лікар області, міст Києва та Севастополя, який призначається на посаду і звільняється з посади головним держав­ним санітарним лікарем України за погодженням з відповідною об­ласною, Київською та Севастопольською міською державною адм­іністрацією.

Державну санітарно-епідеміологічну службу в районі, місті, районі в місті очолює головний державний санітарний лікар відпо­відно району, міста, району в місті.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою на водному, залізничному, повітряному транспорті здійснюється відпо­відно головним державним санітарним лікарем водного, залізничного та повітряного транспорту, який призначається на посаду та звільняється з посади головним державним санітарним лікарем Ук­раїни.

Здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду є найважливішим напрямком діяльності державної санітарно-епіде­міологічної служби. Його мета — контроль за додержанням юридич­ними та фізичними особами санітарного законодавства, попереджен­ня, виявлення та усунення шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров'я людей та застосування у необхідних випадках заходів правового характеру щодо порушників.

Для виконання покладених на них завдань органи санітарно-епі­деміологічного нагляду мають право застосовувати адміністративно-попереджувальні заходи, заходи адміністративного припинення та за­ходи адміністративного стягнення.

До числа адміністративно-попереджувальних заходів, зокрема, належать: відвідування об'єктів для проведен­ня перевірок додержання санітарного законодавства; витребування від юридичних осіб і громадян даних, що характеризують санітарний та епі­демічний стан об'єктів, здоров'я людей; введення карантину; проведен­ня обов'язкових профілактичних щеплень; обов'язковий медичний ог­ляд стану здоров'я відповідних груп працівників, громадян тощо.

Заходи адміністративного припинення застосо­вуються у випадках, коли в примусовому порядку необхідно припи­нити протиправні дії та запобігти їх шкідливим наслідкам. Прикла­дами таких заходів можуть слугувати: вимога до порушника санітар­ного законодавства припинити протиправну поведінку; обмеження, тимчасова заборона чи припинення будівництва, реконструкції та розширення об'єктів; обмеження, зупинення чи заборона викидів (скидання) забруднюючих речовин; вилучення із реалізації продуктів харчування, хімічних і радіоактивних речовин, біологічних матері­алів; опечатування приміщень, джерел енергії, агрегатів, механізмів та іншого обладнання.

Адміністративні стягнення накладаються за вчи­нення правопорушень у розглядуваній сфері, передбачених КпАП. У КпАП встановлено адміністративну відповідальність за: порушен­ня санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42); виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимих рівнів концентрації (ст. 421); заготівлю, переробку або збут радіоактивних забруднень продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 422); виробництво, зберігання, транспортування або реалізацію продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізма­ми і іншими біологічними агентами понад гранично допустимих рівнів (ст. 423); незаконне виготовлення, придбання, зберігання, пе­ревозку, пересилку наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); ухилення від обстежен­ня і профілактичного лікування осіб, заражених венеричною хворо­бою (ст. 45); порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові або її компо­нентів і препаратів (ст. 451); умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46) та ін.

Справи про ці правопорушення розглядаються адміністративни­ми комісіями, районними (міськими) судами (суддями), органами внутрішніх справ (міліції), органами, установами і закладами держав­ної санітарно-епідеміологічної служби. Стягненнями, що накладають­ся, є штраф, конфіскація або вилучення предметів правопорушення, адміністративний арешт.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.



[1] Див.: Там само. 1993. X° 4. Ст. 19

[2] Див.: Офіційний вісник України. 1998. № 33. Ст. 1221.

[3] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1994. № 27. Ст. 218.





Реферат на тему: Управління охороною здоров'я населення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.