Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Управління обороною (варіант 2) (реферат)

ПЛАН

1. Організаційно-правові засади управління обороною

2. Збройні Сили України, їх види

3. Комплектування Збройних Сил України

4. Військова служба

5. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу


§ 1. Організаційно-правові засади управління обороною

В адміністративно-правовій теорії та практиці державного уп­равління до сфери адміністративно-політичної діяльності належать такі галузі, як оборона, безпека, внутрішні справи, закордонні справи, юстиція. Органи управління (виконавчої влади) цими галузями є скла­довою частиною єдиної системи органів виконавчої влади і активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі посіда­ють оборона та органи, що здійснюють управління нею.

Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії, прагне до мирного співіснуван­ня з усіма державами.

Оборона України — це комплекс політичних, економічних, еколо­гічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення неза­лежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя народу України. Захист Вітчизни є конституційним обов'язком кожного її громадянина, оскільки оборона країни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу.

Метою оборони України є створення необхідних умов для запобігання воєнному нападу і збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин.

Воєнна доктрина України ґрунтується на тому, що держава: не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів, не прий­мати, не виробляти і не набувати ядерної зброї; не має територіаль­них претензій до кожної держави і не бачить у жодному народові образ ворога; ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо сама не стане об'єктом агресії.

Основи організації оборони України та повноваження держав­них органів щодо її забезпечення, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб стосовно здійснення обороноздатності країни встановлені Законом України від 6 грудня 1991 р. «Про обо­рону»[1] (зі змінами і доповненнями від 20 жовтня 1994 p., 17 жовтня 1995 p., 21 жовтня 1997 p., від 5 жовтня 2000 p.).

Формування і проведення воєнної політики України, законодав­че регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснюються виключно Верховною Радою України. Відповідно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради нале­жить: оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішень Президента України про викорис­тання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайно­го стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію. Верховною Радою схвалена Концепція (осно­ви державної політики) національної безпеки України.

Виключно законами України визначаються організація Збройних Сил України, правовий режим воєнного стану та вирішуються інші питання у сфері оборони.

Важливі функції у сфері оборони покладені на Президента Ук­раїни — гаранта державного суверенітету та територіальної цілісності держави. Президент призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, здійснює керівництво у сфері оборони держави та приймає рішення у цій сфері, що в наступному затверджуються законодавчим органом.

Президент України є головою Ради національної безпеки і оборо­ни України, формує її персональний склад відповідно до Конституції України. Компетенція і функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються Законом України від 5 березня 1998 p.[2]. Тимча­совим положенням «Про Раду національної безпеки і оборони Украї­ни», затвердженим Указом Президента України від ЗО серпня 1996 p.[3]

Організація оборони, крім формування воєнної полі­тики і воєнної доктрини, включає до себе: розвиток воєнної науки, про­гнозування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії; підготовку, розвиток, формування структури і забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєз­датності, бойової та мобілізаційної готовності; вироблення і проведен­ня військово-технічної політики; підготовку населення і території краї­ни до оборони та ін.

Заходи щодо обороноздатності здійснюються Кабінетом Мініст­рів України, який керує діяльністю підпорядкованих йому органів та організацій відносно забезпечення оборони, оснащення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальними засобами. Кабінет Міністрів України визначає обсяги для потреб оборони і Збройних Сил, чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу, порядок проходження ними військової служби і ведення обліку військовозобов'язаних і призовників та порядок проходження альтернативної служби. Кабінет Міністрів України розробляє нормативно-правові акти, що конкретизують чинне законодавство: «Положення про проходження військової служ­би громадянами України» та ін., що затверджуються Президентом України. Підготовка допризовників і призовників міністерствами і відомствами, які мають навчально-виховні заклади, органами місце­вих державних адміністрацій та органами місцевого самоврядуван­ня, які використовують кошти, виділені Міноборони України та інши­ми військовими формуваннями, здійснюється під керівництвом Кабі­нету Міністрів України. Він визначає джерела і порядок фінансування мобілізаційної підготовки, створення і збереження мобілізаційного ре­зерву, створює та ліквідовує військові навчальні заклади та виконує інші функції у сфері оборони.

Органом державного управління Збройними Силами України є Міністерство оборони України, яке несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони. Міноборо­ни України оцінює військово-політичну обстановку та визначає рівень воєнної загрози, бере участь у розробці проекту воєнної доктрини та формуванні оборонного бюджету України, розробляє та подає на роз­гляд Президента України проекти державних програм будівництва і розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння та військової техніки, загальної структури та чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на потреби оборони.

Міноборони України здійснює керівництво бойовою, оперативно-технічною та морально-психологічною підготовкою військ, воєнною наукою, проводить військово-наукові дослідження, організує і забез­печує військово-патріотичне виховання особового складу, здійснює ко­ординаційні, контрольні та інші повноваження у сфері оборони.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого само­врядування забезпечують: виконання вимог чинного законодавства України з питань оборони посадовими особами, громадянами, підприєм­ствами, установами і організаціями; вирішують завдання щодо за­безпечення потреб оборони та мобілізаційної готовності; організують призов громадян на дійсну військову службу; сприяють проведенню навчальних зборів, початкової військової підготовки допризовної мо­лоді та виконують інші функції у сфері оборони, передбачені законо­давством України.

Підприємства, установи і організації виконують державні за­мовлення і договори по виробництву і поставці озброєння та іншої продукції для потреб оборони, здійснюють наукові розробки, дослід­ження, виконують військово-транспортні зобов'язання та інші зав­дання, визначені чинним законодавством.

§ 2. Збройні Сили України, їх види

Збройні Сили України є військовою державною струк­турою, призначеною для збройного захисту суверенітету, неза­лежності, територіальної цілісності та неподільності України від воєнного нападу або загрози воєнного нападу ззовні.

Організаційно Збройні Сили України складаються з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і нав­чальних закладів.

У разі війни свої завдання Збройні Сили України виконують у тісній взаємодії з Прикордонними військами України, іншими військо­вими формуваннями. Питання використання Збройних Сил України для виконання завдань, не пов'язаних з обороною держави, вирішу­ються Верховною Радою.

Принципи побудови Збройних Сил України, їх склад, загальна структура та чисельність, порядок комплектування, дислокації, мо­білізації та демобілізації визначаються Законом України від 6 грудня 1991 p. «Про Збройні Сили України» (в редакції від 5 жовтня 2000 p.)[4] та іншими актами законодавства України.

До складу Збройних Сил України входять: Су­хопутні війська (війська наземної оборони); Війська повітряної обо­рони (військово-повітряні сили й сили протиповітряної оборони);

Військово-Морські Сили.

Загальне керівництво Збройними Силами України здійснює Пре­зидент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Безпосереднє керівництво у цій сфері здійснює Міноборо­ни України, функції та завдання якого визначаються чинним законо­давством та Положенням про Міністерство оборони України, затвер­дженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 p. (зі змінами від 12 листопада 1999 p.)[5]. Структуру Міноборони України затверд­жує Кабінет Міністрів України.

Міноборони України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у сфері оборони та військового будівництва, мобілізаційну і бойову готовність та підготов­ку Збройних Сил України до виконання покладених на них завдань.

Відповідно до покладених на нього завдань Міноборони Украї­ни бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони та військового будівництва, розробленні проекту воєнної доктрини, проекту концепції військового будівництва, державної про­грами будівництва і розвитку Збройних Сил України, розвитку озб­роєння та військової техніки, пропозицій щодо застосування Зброй­них Сил України; оцінює воєнно-політичну обстановку та визначає рівень воєнної загрози; здійснює функції державного замовника в оборонній сфері, забезпечення Збройних Сил України продоволь­ством, речовими та іншими матеріальними ресурсами; проводить кадрову політику; керує економічною і фінансовою роботою в Зброй­них Силах України та ін.

Міністр оборони України видає накази і директиви, організує і контролює їх виконання. Накази і директиви з питань будівництва та розвитку Збройних Сил України, їх бойової і мобілізаційної готовності, оперативної та бойової підготовки, організаційних заходів та інспек­тування військ Міністр оборони України видає разом з Начальником Генерального штабу Збройних Сил України. Міністр оборони Украї­ни в разі необхідності може видавати спільні акти з керівниками органів військових формувань, центральних та місцевих органів ви­конавчої влади.

У Мінобороні України утворюється колегія. Членів колегії та Положення про колегію затверджує Президент України за поданням Міністра оборони України.

У структурі Збройних Сил важливе місце посідає Генеральний штаб — окрема складова частина Міноборони України, що є голов­ним військовим органом з планування оборони держави і оператив­ного управління Збройними Силами України та іншими військови­ми формуваннями. Генеральний штаб підпорядкований Міністрові оборони України. У воєнний час Генеральний штаб є робочим орга­ном Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України з стра­тегічного планування, застосування Збройних Сил України. Гене­ральний штаб очолює Начальник, який за посадою є першим заступ­ником Міністра оборони України.

Повноваження Генерального штабу Збройних Сил України визна­чаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 p.[6]

Значне місце в управління Сухопутними військами Збройних Сил України відводиться трьом оперативним командуванням: Південному, Західному, Північному. До системи Сухопутних військ України вхо­дять п'ять армійських корпусів, сім окремих механізованих бригад, дві артилерійські дивізії та інші військові частини, які очолюються відпо­відними командувачами та штабами. Кадри для цього виду військ го­тують шість самостійних військових інститутів, дві навчальні дивізії та три школи прапорщиків.

Безпосередні зв'язки Збройних Сил України з населенням здій­снюються через військові комісаріати АРК, областей, районів.

§ 3. Комплектування Збройних Сил України

Збройні Сили України комплектуються воєннослужбовцями відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р. «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 18 червня 1999 p.[7]). Загальний військовий обов'язок встановлюється з метою комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, а також підго­товки населення до захисту держави.

Загальний військовий обов'язок включає до себе: підготовку громадян до військової служби; приписку (реєстрацію) до призов­них дільниць; прийняття та призов на військову службу; проходжен­ня за призовом або добровільно військової та альтернативної (не­військової) служби; виконання військового обов'язку в запасі; дотри­мання правил військового обліку. У воєнний час загальний військовий обов'язок передбачає також загальне обов'язкове військове навчан­ня громадян.

Комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями здійснюється через військові ко­місаріати. Законом встановлено два види комплектування Збройних Сил України: шляхом призову на військову службу на основі загаль­ного військового обов'язку; шляхом вступу громадян на військову службу за контрактом.

Для доукомплектування Збройних Сил України та інших війсь­кових формувань військовослужбовцями при мобілізації у воєнний час створюється запас.

Жінки, які за фахом мають медичну підготовку або підготовку, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, можуть бути взяті на військовий облік. Вони зобов'язані прибувати за вик­ликом військового комісаріату для проходження медичного огляду і виконувати правила військового обліку.

У мирний час жінки можуть добровільно вступити на військо­ву службу за контрактом. У воєнний час особи жіночої статі, які пе­ребувають на військовому обліку чи пройшли загальне військове навчання, можуть бути призвані на військову службу за рішенням Президента України.

Військовослужбовці та військовозобов'язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад, склад прапор­щиків і мічманів, офіцерський склад (молодший, старший, вищий).

Громадяни України проходять підготовку до військової служби. Із допризовниками і призовниками проводиться робота, пов'язана з підготовкою до військової служби, яка включає допризовну підготовку юнаків, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та вищі на­вчальні заклади, які мають військові навчальні підрозділи, військову підготовку студентів вищих навчальних закладів за програмою офі­церів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підви­щення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови, патріо­тичне виховання.

З метою взяття юнаків на облік, визначення їх кількості, ступе­ня придатності до військової служби, встановлення загального рівня здобутої спеціальності і рівня фізичної підготовки у районах (містах) утворюються призовні дільниці, куди приписуються громадяни (про­тягом січня-березня), яким у рік приписки виповнюється сімнадцять років. Приписка проводиться районними (міськими) комісаріатами за місцем проживання.

Медичний огляд громадян, які приписуються до призовних дільниць, відвідування лікувально-профілактичних і лікувальних закладів згідно з рішенням комісії по припису є обов'язковим. Ме­дичний огляд проводиться в порядку, затвердженому Міноборони України за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Призовний вік починається з вісімнадцяти років. Призов здійс­нюється у встановлені строки згідно з Указом Президента України.

Законодавством передбачено надання відстрочки від призову на строкову військову службу за рішенням районної (міської) призов­ної комісії: за сімейними обставинами, за станом здоров'я, для про­довження навчання, у зв'язку з депутатською діяльністю та призов­никам з вищою освітою — вчителям загальноосвітніх навчальних закладів та медичним працівникам на весь період їх роботи в сіль­ській місцевості за спеціальністю та у деяких інших випадках.

Звільнення від призову на строкову військову службу в мирний час застосовується до призовників, визнаних за станом здоров'я не­придатними до військової служби в мирний час; які до дня відправ­ки на строкову військову службу досягай двадцятип'ятирічного віку;

пройшли військову службу в інших державах та ін. Від призову звіль­няються також громадяни, які закінчили курс навчання за програмою підготовки офіцерського складу чи прапорщиків у навчальних закла­дах органів внутрішніх справ і продовжують службу в системі МВС України, Служби безпеки України, інших військових формуваннях, мають військові або спеціальні звання.

На військову службу в добровільному порядку приймаються особи, які відповідають вимогам військової служби. З ними укла­дається контракт.

Альтернативна (невійськова) служба запроваджена замість про­ходження строкової військової служби. Право на альтернативну служ­бу як вид виконання загального військового обов'язку мають за на­явності справжніх релігійних переконань громадяни України, які на­лежать до діючих згідно з законодавством релігійних організацій, віровчення яких не Допускає користування зброєю та служби у зброй­них силах. Порядок проходження альтернативної (невійськової) служ­би врегульований Законом України від 12 грудня 1991 р. «Про аль­тернативну (невійськову) службу» (в редакції від 18 лютого 1999 p.[8]).

§ 4. Військова служба

Військова служба в Збройних Силах України та інших війсь­кових формуваннях є державною службою особливого характеру. Вона полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Батьків­щини. Час проходження військової служби зараховується громадя­нами у загальний стаж роботи, стаж роботи за фахом, а також у стаж державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби визначається Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», положеннями про порядок проходження війсь­кової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-пра­вовими актами.

Для осіб, що проходять військову службу, встановлені відповідні її строки. Для солдатів і сержантів строкової військової служби — 18 місяців (для осіб, які мають вищу освіту по освітньо-кваліфіка­ційному рівню підготовки спеціаліста або магістра— 12 місяців);

для матросів і старшин, які проходять строкову службу на кораблях, суднах, в берегових частинах бойового забезпечення Військово-Морських Сил України, в морських частинах інших військових фор­мувань — 24 місяці, за контрактом — три роки, в тому числі для жінок; для прапорщиків і мічманів — не менше п'яти років, офі­церів — від п'яти до десяти років. Граничний вік перебування на службі — до 60 років. Міністром оборони, вищим командуванням інших військових формувань офіцери можуть бути залишені на військовій службі більше граничного віку до п'яти, а доктори наук і професори — до десяти років.

Звільнення з військової служби здійснюється в запас або у відставку. В запас звільняються особи, що не досягай граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військо­вої служби в мирний або воєнний час. У відставку звільняються осо­би, що досягли граничного віку перебування у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби із зняттям з військового обліку. Військовослуж­бовці, які проходять службу за контрактом (контракт припиняється (розривається), можуть бути звільнені з військової служби у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі — за віком; за станом здоров'я; у зв'язку з скороченням штатів; після закінчення строку контракту; через сімейні обставини; за службовою невідповідністю; у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; у зв'язку з систематичним невиконанням умов конт­ракту військовослужбовцем чи командуванням.

Законом встановлено граничний вік перебування в запасі і роз­ряди запасу. Військовозобов'язані за час перебування в запасі при­зиваються на збори: навчальні (або перевірочні) та спеціальні. Війсь­ковозобов'язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також особи, яких військово-лікарські комісії визнали непридатни­ми до військової служби, знімаються з військового обліку і перево­дяться у відставку.

§ 5. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу

Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» передбачена відповідальність керівників, інших посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядуван­ня, а також підприємств, установ, організацій всіх форм власності та громадян, винних у порушенні порядку військового обліку, допри­зовної підготовки, приписки до призовних участків, призову на дійсну військову службу, призову на військову службу офіцерів за­пасу, проходження навчальних зборів (занять), мобілізаційної підго­товки і мобілізаційної готовності, явки за викликом у військовий ко­місаріат, а також у вчиненні інших порушень законодавства про за­гальний військовий обов'язок і військову службу.

Адміністративна відповідальність настає згідно з КпАП за: по­рушення правил військового обліку (ст. 210); умисне зіпсування обліково-військових документів чи втрату їх з необережності (ст. 211); неявку на виклик у військовий комісаріат (ст. 2111); неподання у військові комісаріати списків юнаків, які підлягають приписці до призовних дільниць (ст. 2112); прийняття на роботу військовозобо­в'язаних і призовників, які не перебувають на військовому обліку (ст. 2113); незабезпечення сповіщення військовозобов'язаних і при­зовників про їх виклик у військові комісаріати, перешкоду їх своє­часній явці на пункти збору чи призовні дільниці (ст. 2114); несвоє­часне подання документів, необхідних для ведення військового об­ліку військовозобов'язаних і призовників, несповіщення їх про виклик у військові комісаріати (ст. 2115); неподання відомостей про військо­возобов'язаних і призовників (ст. 2116).

Районні (міські) військові комісаріати зобов'язані під час про­ведення приписки до призовних дільниць, призову на дійсну військо­ву службу офіцерів запасу та проходження навчальних зборів ознайо­мити громадян з їх правами, обов'язками та вимогами Закону Украї­ни «Про загальний військовий обов'язок і військову службу».


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.



[1] Див.: Відомості Верхов. Ради Ураїни. 1992. № 9. Ст. 107.

[2] Див.: Офіційний вісник України. 1998. № ІЗ. Ст. 482.

[3] Див.: Уряд. кур'єр. 1996. 5 вер.

[4] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 2000, №48. Ст. 410.

[5] Див.: Офіційний вісник України. 1997. № 35. С. 2-7; 1999. № 46. Ст. 2263.

[6] Див.: Офіційний вісник України. 1997. № 35. С. 8-11.

[7] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1999. № 33. Ст. 270.

[8] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1999. № 15. Ст. 86.





Реферат на тему: Управління обороною (варіант 2) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.