Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Управління обороною (реферат)

Конституція України (ст. 17) встановлює, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформа­ційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу. Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна під­тримує свою обороноздатність на рівні оборонної достат­ності для захисту від агресії.

Основи організації оборони та повноваження держав­них органів по її забезпеченню, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України від 6 грудня 1991 р. "Про оборону України".

Оборона України — це комплекс політичних, еконо­мічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових захо­дів щодо забезпечення незалежності, територіальної ціліс­ності, захисту інтересів держави і мирного життя народу.

Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запобігання воєнному нападу та для збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин. Вона базується на готовності Зброй­них Сил України, економіки, населення, території до обо­рони і будується відповідно до воєнної доктрини держави.

Воєнна доктрина України є складовою частиною кон­цепції національної безпеки і становить сукупність осно­воположних настанов і принципів щодо організації та за­безпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів. Вона визначається принципом оборонної достатності в бу­дівництві Збройних Сил України і ґрунтується на тому, що Україна:

• не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем;

• прагне до нейтралітету й дотримання неядерних принципів (не приймати, не виробляти і не набувати ядер­ної зброї);

• не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у жодному народові образ ворога;

• ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не стане сама об'єктом агресії.

Безпосередньо воєнною доктриною принципово визна­чаються воєнно-політичні цілі України та міжнародні прі­оритети в галузі забезпечення національної безпеки; при­чини воєнної небезпеки; ставлення України до війни;

ставлення України до ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення; основні напрями забезпечення воєн­ної безпеки; завдання Збройних Сил та принципи їх будів­ництва; підготовка Збройних Сил до захисту від агресії;

мета і принципи воєнно-економічної політики; підготовка держави і населення до оборони.

Воєнна доктрина України, як основа воєнного будів­ництва держави, спирається на аналіз геополітичної ситуа­ції в світі та довгострокові наукові прогнози її розвитку. Доктринальні положення є обов'язковими для державних органів, організацій, органів самоврядування та громадян України і є основою узгодження їх зусиль у зміцненні на­ціональної безпеки України. На основі Воєнної доктрини розробляються концепції будівництва видів збройних сил, родів військ, інших військових формувань України і кон­кретні програми їх реалізації.

Організація оборони України включає:

1. Формування воєнної політики держави та воєнної доктрини.

2. Розвиток воєнної науки.

3. Прогнозування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу.

4. Здійснення на міжнародній арені відповідних заходів щодо запобігання агресії.

5. Охорону державних кордонів.

6. Підготовку, розвиток, формування структури і забез­печення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізаційної го­товності до оборони України.

7. Вироблення і проведення військово-технічної полі­тики та забезпечення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, продовольством, речовим майном та іншими матеріальними ресурсами у повному обсязі.

8. Мобілізаційну підготовку народного господарства, державних органів і систем управління до дій в умовах воєнного стану.

9. Підготовку населення і території країни до оборони.

Закон "Про оборону України" дає визначення право­вих режимів "стан війни", "воєнний час", "воєнний стан", а також понять "мобілізація" та "демобілізація".

Стан війни, згідно п. 9 ст. 85 Конституції України ого­лошується Верховною Радою Україні за поданням Прези­дента України, у разі воєнного нападу (агресії) на Україну. Стан війни також оголошується при необхідності вико­нання міжнародних договорів по спільній обороні від аг­ресії і відміняється після укладення мирної угоди з проти­лежною воюючою стороною.

З оголошенням стану війни або початком воєнних дій настає воєнний час. Початком воєнного часу є день і час оголошення стану війни або воєнного нападу (агресії) на Україну. Кінцем воєнного часу є оголошений день і час припинення воєнних дій.

Чинним законодавством передбачено, що у разі воєн­ного нападу (агресії) на Україну військове командування та органи влади, не чекаючи оголошення війни, зобов'яза­ні вжити всіх заходів для відсічі нападу (агресії).

Воєнний стан вводиться в окремих місцевостях або на всій території України у випадках оголошення стану війни або загрози воєнного нападу (агресії). Рішення про вве­дення воєнного стану, згідно п. 20 ст. 106 Конституції Ук­раїни, приймає Президент України.

Із введенням воєнного стану розширюються повнова­ження військового командування. Йому можуть передава­тися функції органів державного управління у сфері оборони. Під час воєнного стану в інтересах оборони вво­дяться обмеження діяльності підприємств, установ і орга­нізацій та прав громадян, розширюються повноваження відповідних правоохоронних органів.

Воєнний стан відміняється при зникненні загрози воєнного нападу (агресії) та з відміною стану війни.

З оголошенням стану війни або воєнного стану оголо­шується загальна або часткова мобілізація. Мобілізація є загальнодержавним заходом, що має забезпечити плано­мірне розгортання Збройних Сил України та інших військ, переведення народного господарства з мирного на воєн­ний стан.

Мобілізація проводиться відкрито або приховано. Рі­шення про проведення відкритої мобілізації підлягає не­гайному оголошенню через засоби масової інформації.

Рішення про проведення прихованої мобілізації дово­диться по закритих каналах до керівників Ради Міністрів Республіки Крим, міністерств та інших центральних і міс­цевих органів державної виконавчої влади у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою створення необхідних умов для своєчасного проведення мобілізації та забезпечення потреб держави в особливий період[1] і на випадок стихійного лиха, аварій та катастроф здійснюється мобілізаційна підготовка.

Мобілізаційна підготовка народного господарства Ук­раїни, Збройних Сил України та інших військових форму­вань, створених відповідно до законодавства України, є складовою частиною оборонних заходів, що здійснюються в мирний час центральними і місцевими органами держав­ної виконавчої влади, органами місцевого самоврядуван­ня, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності.

Мобілізаційна підготовка проводиться на плановій ос­нові шляхом завчасного створення стійких систем управ­ління і зв'язку та необхідних виробничих мобілізаційних потужностей, а також спеціальних формувань та мобілі­заційних резервів озброєння, військової техніки, мате­ріальних і продовольчих ресурсів, страхового фонду до­кументації.

Демобілізація є загальнодержавним заходом для плано­мірного переведення народного господарства з воєнного на мирний стан і подальшого скорочення Збройних Сил України та інших військ.

Для виконання оборонних функцій шляхом збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недо­торканності в Україні створені власні Збройні Сили.

До складу Збройних Сил України входять сухопутні війська (війська наземної оборони); війська повітряної оборони (військово-повітряні сили і сили протиповітряної оборони); військово-морські сили.

Усі види Збройних Сил України будуються і здійсню­ють свою діяльність на основі:

а) демократії і гуманізму;

б) верховенства закону;

в) підзвітності органам законодавчої і виконавчої влади;

г) єдиноначальності і колегіального вироблення рішень;

д) загального військового обов'язку громадян України;

е) добровільності вступу на кадрову військову службу;

ж) дотримання військової дисципліни;

з) гласності в діяльності Збройних Сил України та збе­реження державної і військової таємниці;

і) позапартійності;

ї) гарантованого соціально-правового захисту військо­вослужбовців.

За Конституцією України (п. 22 ст. 85) затвердження загальної структури Збройних Сил України, їх чисельнос­ті, а також визначення функцій є компетенція Верховної Раді України.

Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил Украї­ни, за Конституцією України (п. 17 ст. 106) є Президент України. Він призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснюється Міністерством оборони України.

Міністерство оборони України (Міноборони України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує втілення в життя державної політики у сфері оборони дер­жави та військового будівництва, керівництво Збройними Силами України їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань.

До основних завдань Міноборони України належать:

реалізація державної політики з питань оборони і військо­вого будівництва; оцінка воєнно-політичної обстановки, визначення рівня воєнної загрози; безпосереднє керів­ництво Збройними Силами, утримання їх у постійній бо­йовій і мобілізаційній готовності; забезпечення оснащення Збройних Сил озброєнням і військовою технікою, підго­товки і розстановки кадрів, розвитку військової освіти і науки, зміцнення дисципліни, правопорядку та виховання особового складу; здійснення заходів з реалізації соціаль­но-правових гарантій військовослужбовців, членів їхніх сі­мей та працівників Збройних Сил; створення умов для ци­вільного і громадського контролю над Збройними Силами.

Для виконання покладених.. на нього завдань Мінобо­рони України здійснює такі заходи:

1) бере участь у формуванні та реалізації державної по­літики у сфері оборони та військового будівництва, роз­робці проекту воєнної доктрини, пропозицій та обґрунтувань до актів Верховної Ради України, Президента Украї­ни, Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України з питань військової та військо­во-технічної політики держави;

2) подає на розгляд Президентові України опрацьовані разом з Генеральним штабом Збройних Сил, відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконав­чої влади, військовими формуваннями, утвореними від­повідно до законодавства України (далі — військові формування):

проекти концепції військового будівництва, державної програми будівництва і розвитку Збройних Сил, державної програми розвитку озброєння та військової техніки, пла­нів дислокації та розташування Збройних Сил тощо;

пропозиції щодо застосування Збройних Сил, їх загаль­ної структури та чисельності;

3) подає Кабінету Міністрів України опрацьовані разом з Генеральним штабом, відповідними міністерствами, ін­шими центральними органами виконавчої влади, військо­вими формуваннями проекти мобілізаційного плану і схем мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, плану підготовки території держа­ви до оборони, а після затвердження здійснює заходи що­до їх реалізації;

4) оцінює воєнно-політичну обстановку та визначає рі­вень воєнної загрози;

5) бере участь у формуванні оборонного бюджету, зві­тує перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених коштів;

6) організує накопичення озброєння і військової техні­ки в непорушному запасі, інших матеріальних ресурсів у мобілізаційному резерві Збройних Сил;

7) бере участь в організації підготовки до оборони гос­подарства України та контролі за виконанням підприєм­ствами, установами, організаціями всіх форм власності мобілізаційних завдань;

8) здійснює загальне керівництво оперативною, бойо­вою, мобілізаційною, морально-психологічною підготов­кою Збройних Сил, воєнною наукою та освітою;

9) визначає пріоритети та головні завдання воєнної розвідки і забезпечує її діяльність;

10) здійснює функції державного замовника на розроб­ку, виробництво, постачання, ремонт, знищення і утиліза­цію озброєння, військової техніки та військового майна, виконання робіт та надання послуг для потреб оборони;

11) узгоджує програми, тактико-технічні (технічні) зав­дання всіх державних замовників на розробку і модерніза­цію озброєння, військової техніки та їх складових частин, забезпечує єдину державну політику з питань стандартизації, метрології та уніфікації, методологічні основи цінової і контрактно-договірної роботи у цій справі;

12) організує випробування та експертизу озброєння, військової техніки і військового майна, контролює якість їх виготовлення;

13) організує всебічне забезпечення Збройних Сил про­довольством, речовим та іншим майном, матеріальними та іншими ресурсами, здійснює військові перевезення всіх видів у державі;

14) проводить державну кадрову політику у Збройних Силах, забезпечує підготовку та розстановку військових кадрів;

забезпечує військове, правове, військово-патріотичне, морально-етичне та естетичне виховання особового складу Збройних Сил та проведення заходів щодо зміцнення військової дисципліни і правопорядку у військах (силах);

контролює додержання вимог законодавства з питань підготовки громадян до військової служби та забезпечує їх виконання під час проходження служби;

15) проводить роботу щодо здійснення заходів, пов'яза­них з призовом громадян на строкову військову службу та звільненням у запас військовослужбовців, які відслужили визначені строки служби, а також мобілізацією та демо­білізацією;

16) забезпечує виконання законодавства щодо еколо­гічної безпеки під час діяльності Збройних Сил, підпри­ємств, установ та організацій, підпорядкованих Мініс­терству;

17) здійснює в установленому порядку у межах своїх повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства;

18) утворює, реорганізує і ліквідує у встановленому по­рядку підприємства, установи, організації, військові части­ни і з'єднання, військові навчальні заклади, контролює їх діяльність;

19) здійснює у встановленому порядку та у межах своїх повноважень реалізацію озброєнь, військової техніки та іншого військового майна, яке перебуває у сфері управлін­ня Міністерства, передачу його в оренду, а також надання послуг військово-технічного призначення;

20) керує економічною і фінансовою роботою в Зброй­них Силах;

21) здійснює капітальне будівництво, експлуатацію і ре­монт житлового, казарменого та інших фондів, об'єктів воєнного призначення, забезпечує використання відповід­но до законодавства земельних ділянок, виділених для по­треб Збройних Сил;

22) реалізує державну політику з питань охорони праці на підприємствах, в установах і організаціях Міністерства;

23) здійснює заходи щодо соціального і правового за­хисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також заходи, спрямовані на охорону здоров'я особового складу Збройних Сил, а у випадках, передбачених законодав­ством, — і військовослужбовців, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;

24) бере участь у підготовці міжнародних договорів Ук­раїни, укладає у встановленому порядку міжнародні дого­вори міжвідомчого характеру і забезпечує їх виконання, здійснює в межах своєї компетенції військове і військово-технічне співробітництво з військовими органами інозем­них держав, забезпечує участь миротворчих контингентів Збройних Сил у міжнародних миротворчих операціях;

25) забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, конт­роль за її збереженням у Міністерстві, Збройних Силах, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

26) веде інформаційно-роз'яснювальну роботу через за­соби масової інформації, здійснює видавничу діяльність;

27) здійснює інспектування органів управління, військ (сил), установ і організацій Міністерства, стану бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил, якості виконан­ня покладених на них завдань;

28) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє про­позиції про вдосконалення законодавства та у встановле­ному порядку вносить їх на розгляд Президентові Украї­ни, Кабінету Міністрів України;

29) організує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією в межах і в по­рядку, встановлених законодавством;

30) здійснює інші функції, що випливають з покладе­них на Міністерство завдань.

Міноборони України має право: залучати фахівців мі­ністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх ке­рівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час підписання міжнародних договорів України; одержувати у встановленому порядку від центральних та місцевих орга­нів виконавчої влади інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; скликати у встановленому порядку наради за участю пред­ставників органів виконавчої влади з питань, що належать до його компетенції.

Міноборони України очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Міністр оборони України з питань, що належать до конституцій­них повноважень Президента України, підпорядковується безпосередньо Президентові України. Він несе персональ­ну відповідальність перед Президентом України, Радою національної безпеки і оборони України та Кабінетом Мі­ністрів України за виконання Міністерством покладених на нього завдань і здійснення ним своїх функцій.

Міністр оборони України в межах повноважень Мініс­терства на основі та на виконання актів законодавства видає накази і директиви, організує і контролює їх ви­конання.

Накази і директиви з питань будівництва та розвитку Збройних Сил, їх бойової і мобілізаційної готовності, опе­ративної та бойової підготовки, організаційних заходів та інспектування військ (сил) Міністр оборони України ви­дає спільно з Начальником Генерального штабу Збройних Сил.

Генеральний штаб Збройних Сил України — окрема складова частина Міністерства оборони України. Він є головним військовим органом з планування оборони держа­ви і оперативного управління Збройними Силами та інши­ми військовими формуваннями України в межах своєї компетенції.

Генеральний штаб підпорядкований Міністрові оборо­ни України. У воєнний час він є робочим органом Верхов­ного Головнокомандувача Збройних Сил України зі стра­тегічного планування застосування Збройних Сил та ін­ших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України та керівництва ними.

Генеральний штаб призначений здійснювати:

1) стратегічне планування застосування Збройних Сил та інших військових формувань, координацію їх оператив­ної і мобілізаційної підготовки;

2) організацію і контроль за виконанням заходів, спря­мованих на підтримання військ (сил) у постійній бойовій і мобілізаційній готовності, комплектування їх особовим складом, озброєнням і військовою технікою;

3) забезпечення функціонування системи управління Збройними Силами, їх взаємодії з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та військовими формуваннями;

4) організацію і проведення оперативної підготовки ор­ганів управління Збройних Сил та інших військових фор­мувань.

Генеральний штаб відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь в аналізі воєнно-політичної обстановки та визначенні рівня воєнної загрози Україні, прогнозує тенденції розвитку форм і способів воєнних дій та засобів збройної боротьби, обґрунтовує шляхи будівництва і роз­витку Збройних Сил;

2) здійснює заходи щодо підтримання постійної бойо­вої та мобілізаційної готовності Збройних Сил;

3) керує оперативною та мобілізаційною підготовкою Збройних Сил, координує і здійснює контроль за опера­тивною і мобілізаційною підготовкою інших військових формувань, призначених для передачі до складу Збройних Сил під час мобілізації, методологічне та методичне її забезпечення, веде облік наявності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву;

4) готує пропозиції щодо:

потреби в особовому складі, озброєнні, військовій тех­ніці та матеріально-технічних ресурсах, продовольстві, ре­човому та іншому майні для виконання покладених на Збройні Сили та інші військові формування завдань, орга­нізує загальне планування всебічного забезпечення їх на особливий період;

формування видатків Державного бюджету України на національну оборону, обсягів і пріоритетів розподілу бюд­жетних асигнувань відповідно до потреб та стратегічних завдань Збройних Сил;

оперативно-стратегічних вихідних даних стосовно кіль­кісних та якісних характеристик озброєння і військової техніки, необхідних для оснащення Збройних Сил;

5) організує стратегічне розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, їх взаємодію з міністерства­ми, іншими центральними органами виконавчої влади під час виконання завдань оборони держави;

6) визначає завдання та порядок розвідувального та інформаційно-аналітичного забезпечення штабів і військ (сил);

7) планує призов громадян на строкову військову служ­бу, комплектування військ (сил) особовим складом, озбро­єнням і військовою технікою, звільнення в запас військо­вослужбовців, які відслужили визначені строки служби, організує збори, підготовку та перепідготовку військовозо­бов'язаних запасу;

8) контролює додержання і використання встановлено­го для Збройних Сил та інших військових формувань бо­йового та чисельного складу;

9) організує розробку системи оцінки бойової та мобі­лізаційної готовності військ (сил), проводить порівняльну оцінку бойових можливостей з'єднань, частин, підрозділів, озброєння і військової техніки Збройних Сил та військ ін­ших держав, готує пропозиції щодо підвищення цих мож­ливостей;

10) створює систему управління Збройними Силами, забезпечує її бойову готовність, застосування, вдоскона­лення і розвиток;

11) організує підготовку органів стратегічної та опера­тивно-стратегічної ланок управління, готує їх до взаємодії з міністерствами, іншими центральними органами вико­навчої влади та військовими формуваннями;

12) організує застосування системи зв'язку і автомати­зованої системи управління військами Збройних Сил, роз­робляє пропозиції щодо залучення державної системи зв'язку до виконання завдань оборони;

13) забезпечує приховане управління військами (сила­ми) і зброєю, організує шифрований (кодований) і засек­речений зв'язок, визначає порядок організації цих видів зв'язку для взаємодії Збройних Сил з міністерствами, ін­шими центральними органами виконавчої влади та війсь­ковими формуваннями, а також на підставі міжнародних договорів — з відповідними органами іноземних держав;

14) організує застосування засобів систем державного розпізнавання у Збройних Силах, міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади та військових фор­муваннях, використання цих засобів у невійськових орга­нізаціях усіх форм власності;

15) визначає порядок використання радіочастотного ресурсу, виділеного для цілей оборони, здійснює контроль його використання у Збройних Силах, міністерствах, ін­ших центральних органах виконавчої влади та військових формуваннях;

16) організує службу військ і режиму у військах (силах), додержання законодавства з питань охорони державної та­ємниці у Збройних Силах;

17) здійснює заходи щодо зміцнення військової дис­ципліни та профілактики правопорушень серед особового складу безпосередньо підпорядкованих йому військ (сил);

18) організує наукову роботу з воєнних питань у Зброй­них Силах, узагальнює досвід оперативної та мобілізацій­ної підготовки, бойових дій і воєнних конфліктів;

19) планує та контролює військові перевезення усіх ви­дів у державі;

20) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та вносить їх на розгляд Міністра оборони України;

21) бере участь у співробітництві зі збройними іноземних держав, координує і контролює підготовку миротворчих контингентів Збройних Сил та виконання ними завдань у міжнародних миротворчих операціях;

22) забезпечує згідно з міжнародними договорами в галузі розброєння та контролю над озброєннями інспекційну діяльність на території України та поза її межами, збирає, опрацьовує інформацію та повідомлення відповідно до цих міжнародних договорів незалежно від підлеглості об'єктів інспектування;

23) доводить до Збройних Сил, міністерств, інших цен­тральних органів виконавчої влади та військових форму­вань директиви і накази Президента України — Верховно­го Головнокомандувача Збройних Сил України з питань оборони, організує і контролює їх виконання;

24) здійснює інші функції, що випливають з покладе­них на нього завдань.

Генеральний штаб очолює Начальник, який за посадою є першим заступником Міністра оборони України. На­чальника Генерального штабу призначає на посаду і звіль­няє з посади Президент України.

Начальник Генерального штабу несе персональну від­повідальність перед Радою національної безпеки і оборони України та Міністром оборони України за виконання зав­дань і здійснення функцій, покладених на Генеральний штаб.

Збройні Сили України комплектуються військовослуж­бовцями відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу".

Загальний військовий обов'язок встановлюється з ме­тою забезпечення комплектування Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони Украї­ни, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, а також підготовки населення до захисту України.

Загальний військовий обов'язок включає:

• підготовку громадян до військової служби;

• приписку до призовних дільниць;

• призов на військову службу;

• проходження за призовом або добровільно військової, альтернативної (невійськової) служби;

• виконання військового обов'язку в запасі;

• дотримання правил військового обліку;

• загальне обов'язкове військове навчання громадян у воєнний час.

Виконання Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" покладається на громадян України, центральні органи державного управління, орга­ни місцевої державної адміністрації та місцевого самовря­дування, громадські об'єднання, підприємства, установи та організації, незалежно від підпорядкування і форм влас­ності.

Загальний військовий обов'язок не поширюється на іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України.

Щодо загального військового обов'язку громадяни Ук­раїни поділяються на такі 6 категорій:

1. Допризовники — особи, які проходять допризовну підготовку до приписки їх до призовних дільниць;

2. Призовники — особи, які приписані до призовних дільниць;

3. Військовослужбовці — особи, які проходять військо­ву службу;

4. Службовці за призовом — особи, які проходять аль­тернативну (невійськову) службу;

5. Військовозобов'язані — особи, які перебувають у запасі;

6. Невійськовозобов'язані — особи, не взяті на військо­вий облік або зняті з нього.

Громадяни України, придатні до проходження військо­вої служби за станом здоров'я і віком, зобов'язані: прибувати за викликом військового комісаріату для приписки до призовних дільниць, проходження медичного огляду, на­правлення на підготовку для одержання військової спеці­альності, призову на військову службу або на збори; про­ходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку.

Жінки, які за фахом мають медичну підготовку або спо­ріднену з відповідною військовою спеціальністю за пере­ліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, можуть бути взяті на військовий облік. Вони зобов'язані прибувати за викликом військового комісаріату для прохо­дження медичного огляду виконувати правила військового обліку. У мирний час жінки можуть добровільно вступити на військову службу за контрактом. У воєнний час особи жіночої статі, які перебувають на військовому обліку чи пройшли загальне військове навчання, можуть бути призвані на військову службу за рішенням Президента України.

Військова служба це різновид державної служби, особ­ливістю якої є двояка правова природа. По-перше, вона пов'язана з виконанням громадянином України загально­го військового обов'язку; по-друге — із службою на кон­курсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України.

Виходячи з цього, законодавством встановлено такі ви­ди військової служби:

• строкова військова служба;

• військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин;

• військова служба жінок за контрактом на посадах сол­датів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і міч­манів та офіцерського складу;

• військова служба за контрактом прапорщиків і міч­манів;

• військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військо­вої підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів;

• військова служба за контрактом офіцерського складу.

Військовослужбовці та військовозобов'язані поділяють­ся на рядовий склад, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків (мічманів), офіцерський склад. Офі­церський склад поділяється на молодший офіцерський склад, старший офіцерський склад і вищий офіцерський склад.

Кожному військовослужбовцю і військовозобов'язано­му присвоюється військове звання. Військові звання у Збройних Силах України поділяються на армійські та флотські.

Кожен військовослужбовець і військовозобов'язаний займає відповідну штатну посаду. Військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються в штатах військових частин, кораблів, органів управління, установ, військово-навчальних закладів.

Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офі­церським складом, затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців — Міністром оборони України. Вони поділяються на: а) посади рядового складу;

б) посади сержантського і старшинського складу; в) поса­ди прапорщиків і мічманів; г) посади офіцерського складу.

Військовослужбовці за їх згодою можуть бути відрядже­ні до державних органів. Товариства сприяння обороні України, Академії наук України та інших галузевих акаде­мій наук для виконання робіт оборонного характеру із за­лишенням на військовій службі, а також із збереженням прав на соціальний захист на підставі відповідного рішен­ня Кабінету Міністрів України.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій' України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.





Реферат на тему: Управління обороною (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.