Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Управління національною безпекою (реферат)

ПЛАН

1. Організаційно-правові засади управління національною безпекою

2. Державний кордон та його охорона


§ 1. Організаційно-правові засади управління національною безпекою

Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіаль­ної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав грома­дян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

Безпека досягається проведенням єдиної політики у галузі її за­безпечення, системою заходів економічного, політичного, організац­ійно-правового та іншого характеру адекватно загрозам життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, а й екологічного, медичного, воєнного, а також спеціального характеру. Тому законодавством передбачено, що у здійсненні заходів щодо національ­ної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації та громадяни.

Сили (суб'єкти) забезпечення національної безпеки теж є різно­манітними. Вони включають до себе:

Український народ — громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади та органи місцевого самовря­дування висловлюють і реалізують своє бачення щодо забезпечен­ня національної безпеки, привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захищають власну безпеку;

Верховну Раду України — у межах своїх повноважень здійснює законодавче регулювання і контроль за діяльністю органів держав­ної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних пов­новажень у сфері національної безпеки;

Президента України як главу держави — забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони;

Раду національної безпеки і оборони України як координацій­ний орган з питань національної безпеки і оборони при Президен­тові України — координує і контролює діяльність органів виконав­чої влади у сферах національної безпеки і оборони;

Кабінет Міністрів України — вживає заходів щодо забезпе­чення обороноздатності, національної безпеки і боротьби зі зло­чинністю;

Конституційний Суд України — вирішує питання про відпо­відність законів та інших правових актів у сфері національної без­пеки Конституції України і дає офіційне їх тлумачення;

суди загальної юрисдикції — здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки;

прокуратуру України — здійснює наглядові повноваження у сфері національної безпеки;

Національний банк України — розробляє і здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки;

міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію законів, указів, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері на­ціональної безпеки, створюють і підтримують у стані готовності і застосування відповідні сили і засоби безпеки.

Особлива роль у цій сфері відводиться воєнній організації дер­жави, до якої належать Збройні Сили України, внутрішні війська, органи і підрозділи МВС України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобиль­ської катастрофи та ін.

Відповідно до Конституції України і Закону України від 25 берез­ня 1992 р. «Про Службу безпеки України»[1] загальне керівництво без­пекою здійснює Президент України. Він очолює Раду національної безпеки і оборони України, основними завданнями якої відповідно до Закону України від 5 березня 1998 р. «Про Раду національної безпе­ки і оборони України»[2]: визначення стратегічних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної без­пеки і оборони; здійснення поточного контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони; підготовка оперативних рішень, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій, які можуть призвести до значних соціально-політичних, еко­номічних, військових та інших наслідків, і заходів щодо їх ліквідації.

Кабінет Міністрів України здійснює і контролює реалізацію конкретних заходів щодо національної безпеки органами державних служб спеціальної компетенції.

До числа основних органів спеціальних служб безпеки нале­жать: Служба безпеки України, Управління державної охорони Ук­раїни, Державна охорона при МВС України та Прикордонні війська України.

Службу безпеки України і підпорядковані їй органи очолює її Голова, який несе персональну відповідальність за виконання зав­дань, покладених на Службу безпеки України. Його призначає на посаду Президент України.

Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки Украї­ни здійснюють Президент і Кабінет Міністрів України.

Органи Служби безпеки України становлять собою цілісну цент­ралізовану систему, яку складають: Центральне управління Служби безпеки України; регіональні обласні управління, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи; Служба безпеки АРК; органи військо­вої контррозвідки; військові формування; навчальні, науково-дос­лідні та інші заклади.

Регіональні органи безпеки і органи безпеки у військах прямо підпорядковані Центральному управлінню Служби безпеки України. У своїй оперативно-службовій діяльності вони є незалежними від місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самовряду­вання, посадових осіб, партій і рухів.

Органи Служби безпеки України мають в своєму розпорядженні навчальні заклади, науково-дослідні, експертні і військово-медичні установи та підрозділи, центри спеціальної підготовки, а також підрозділи спеціального призначення.

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на принципах законності, поваги до прав і гідності осо­би, позапартійності, єдності системи органів і централізації управлін­ня ними, поєднання гласних і негласних методів і засобів діяльності.

Діяльність цих органів здійснюється за такими основними на­прямами: 1) контррозвідувальна діяльність; 2) боротьба з корупцією і організованою злочинністю; 3) розвідувальна діяльність.

Контррозвідувальна діяльність полягає у вияв­ленні, попередженні, припиненні розвідувальної та іншої діяльності спеціальних служб і організацій іноземних держав, а також окремих осіб, спрямованої на заподіяння шкоди безпеці України.

Сутність боротьби з корупцією і організова­ною злочинністю становлять оперативно-розшукові заходи виявлення, попередження, припинення і розкриття шпигунства, те­рористичної діяльності, організованої злочинності, корупції, неза­конного обігу зброї і наркотичних засобів, контрабанди та інших злочинів; проведення дізнання і попереднього слідства в справах, віднесених до компетенції органів Служби безпеки України. Орга­ни Служби безпеки України здійснюють також заходи щодо виявлен­ня, попередження, припинення і розкриття діяльності незаконних збройних формувань, окремих осіб і громадських об'єднань, які мають за мету насильницьку зміну конституційного ладу України, вирішують інші завдання у сфері боротьби зі злочинністю.

Розвідувальна діяльність — це комплекс заходів спеціального призначення, спрямованих на інформаційно-аналітич­не забезпечення ефективного вирішення органами виконавчої вла­ди питань внутрішньої і зовнішньої діяльності, пов'язаних з націо­нальною безпекою.

У Законі України «Про Службу безпеки України» закріплені обов'язки і права її органів. Відповідно до своїх основних завдань вони зобов'язані: здійснювати розвідувальну та інформаційно-аналі­тичну роботу; проводити заходи контррозвідувального забезпечен­ня дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ; виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідуван­ня яких віднесено до їх компетенції; проводити дізнання і слідство у цих справах, розшукувати осіб, які переховуються у зв'язку із вчи­ненням зазначених злочинів; здійснювати контррозвідувальне забез­печення оборонного комплексу, енергетики, транспорту, зв'язку, а також важливих об'єктів інших галузей господарства; брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту державних таємниць; надавати допомогу Прикордонним військам, органам внутрішніх справ, митної служби у боротьбі зі злочинністю, порушниками при­кордонного режиму і митних правил.

Виходячи із цих основних напрямів діяльності, передбачених у Законі, постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 p. схва­лено Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України[3], в якій визначені основні напрями державної політики на­ціональної безпеки України: у політичній сфері— створення ме­ханізмів захисту прав громадян, запобігання та усунення спроб втру­чання у внутрішні справи України; в економічній сфері — недопу­щення незаконного використання бюджетних коштів, контроль за експортно-імпортною діяльністю; у соціальній сфері — виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспіль­ства, вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демогра­фічним процесам; у воєнній сфері — створення ефективних меха­нізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнного конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків, запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і те­риторіальної цілісності України; в екологічній сфері— впроваджен­ня та контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля, контроль за станом на­вколишнього природного середовища; в науково-технічній сфері — вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-тех­нічного потенціалу, виявлення та усунення причин науково-техноло­гічного відставання; в інформаційній сфері — вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору, виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України та ін.

Указом Президента України від 22 жовтня 1998 p. затверджено засади здійснення контролю в цій сфері[4]. Основна увага приділяється заходам, спрямованим на посилення контролю, втілення нових форм його здійснення, в тому числі таких, яких раніше не було. Введена також спеціальна посада — Уповноважений з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України, який призначається Президен­том України і йому підпорядковується. Уповноваженому надано широкі права у сфері контролю за діяльністю Служби безпеки Ук­раїни та її посадових осіб.

Функції державної, безпеки здійснюються також Управлінням державної охорони України[5] і службою охорони об'єктів при МВС України.

Управління державної охорони України здійснює свою діяль­ність відповідно до Закону України від 4 березня 1998 р. «Про дер­жавну охорону органів державної влади України та посадових осіб»[6], який визначає призначення державної охорони, її об'єкти, повноважен­ня служби, порядок контролю і нагляду за її діяльністю. Управління надає державну охорону особам, які заміщають державні посади на строк їх повноважень: Президентові України, Прем'єр-міністрові України, Голові Верховної Ради, Голові Вищого арбітражного суду, Генеральному прокурору та ін. Воно забезпечує охорону глав інозем­них держав, урядів та інших вищих посадових осіб іноземних держав в період їх перебування на території України. Управління державної охорони України — центральний державний правоохоронний орган з спеціальним статусом.

У здійсненні заходів безпеки об'єктів державної та інших форм власності в межах своїх повноважень беруть участь органи внут­рішніх справ. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серп­ня 1993 p. затверджено положення «Про державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ»[7], згідно з яким вона забезпечує охорону відповідних об'єктів на договірних засадах.

Важливі функції у сфері безпеки Української держави здійсню­ють внутрішні війська. Відповідно до Закону України від 26 бе­резня 1992 р. «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України»[8] (в редакції від 11 грудня 1998 p.) вони забезпечують охо­рону та оборону важливих державних об'єктів, перелік яких встанов­люється Кабінетом Міністрів України, супроводжують спеціальні вантажі, здійснюють пропускний режим на охоронних об'єктах та ін.

Внутрішні війська України при виконанні покладених на них зав­дань безпеки мають широкі повноваження у застосуванні заходів впли­ву, втому числі: затримувати громадян, перевіряти в них документи, застосовувати заходи фізичного примусу, вогнепальну зброю, спеціальні засоби, бойову техніку тощо.

Діяльність усіх зазначених органів спеціального призначення у сфері безпеки України досить повно врегульована законодавством і здійснюється під контролем держави і суспільства.

§ 2. Державний кордон та його охорона

Державний кордон України становить собою лінію, яка визначає межі сухопутної і водної території країни, а також по­вітряний простір над нею.

Законом України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кор­дон України»[9] встановлені види, режим і правила охорони держав­ного кордону. Відповідно до цього Закону виділяють два види охо­рони державного кордону — політичний і санітарний.

Політична охорона державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на При­кордонні війська України, а в повітряному просторі — на війська протиповітряної оборони України. Їх обов'язки і права щодо охоро­ни державного кордону визначаються законами та іншими актами компетентних органів державної влади.

Основними завданнями охорони державного кордону є забезпе­чення встановленого режиму державного кордону і прикордонного режиму.

Режим державного кордону — це встановлений законодав­ством порядок перетинання державного кордону України. Сутність його полягає у тому, що залізничне, автомобільне, морське, річкове, повітряне та інше сполучення через державний кордон здійснюєть­ся в контрольно-пропускних пунктах Прикордонних військ. Всі особи, їх транспортні засоби, вантажі та інше майно, що перетинають державний кордон, підлягають прикордонному і митному контролю. У відповідних випадках здійснюються також санітарно-карантинний, ветеринарний і фітосанітарний контроль, контроль за вивезенням з території України культурних цінностей та інший контроль.

Важливим елементом забезпечення режиму державного кордо­ну є правила здійснення господарської діяльності в його межах. За­конодавством визначається, що судноплавство, користування водни­ми об'єктами, землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та інша господарська діяльність проводяться за погодженням з Прикордонними військами України, щоб забезпечувався належний порядок на державному кордоні.

З метою забезпечення режиму державного кордону в прикор­донній смузі встановлюється прикордонний режим, який регла­ментує правила в'їзду, тимчасового перебування, проживання, пересування, провадження робіт, обліку та тримання на при­станях суден, їх плавання у внутрішніх водах. Прикордонна сму­га встановлюється безпосередньо вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, до неї не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Безпосередньо функції охорони державного кордону здійснюють Прикордонні війська України. Відповідно до Закону України від 4 листопада 1991 р. «Про Прикордонні війська України»[10] їх головним завданням є забезпечення недоторканності державного кордону, а також охорона екологічної зони України.

Центральним органом управління Прикордонних військ України є Державний комітет у справах охорони державного кордону України, Положення про який затверджене Указом Президента Ук­раїни від 14 вересня 2000 p.[11] Голова комітету є Командувачем При­кордонних військ України. Він призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України. Організаційна структура Прикордон­них військ України складається із прикордонних військових напрямів, з'єднань, частин та інших органів охорони державного кордону.

Завдання і функції Прикордонних військ України визначають їх основні повноваження. При виконанні своїх функцій і завдань вони зобов'язані: припиняти будь-які спроби незаконного перетинання кор­дону; відбивати вторгнення озброєних формувань; забезпечувати ви­конання зобов'язань, що виникають із міжнародних договорів; здійс­нювати спільні заходи з органами Служби безпеки, внутрішніх справ, митної, санітарної служб та ін.

У межах прикордонної смуги в пунктах пропуску через держав­ний кордон, а також на спеціально визначеній території Прикордонні війська України мають право:

розташовувати прикордонні наряди, пересуватися при виконанні службових обов'язків по будь-яких ділянках місцевості; вести діз­нання в справах про порушення державного кордону, проводити оперативно-розшукову діяльність;

здійснювати адміністративне затримання осіб, які порушили державний кордон;

перевіряти у осіб, які прямують через державний кордон, доку­менти на право в'їзду або виїзду з країни; здійснювати самостійно або разом з митними установами огляд вантажів та іншого майна; вилучати заборонені до ввезення в країну або вивезення з країни предмети, а також предмети контрабанди; здійснювати інші дії щодо охорони державного кордону відповідно до законодавства України та її міжнародних договорів.

Санітарна охорона кордону України здійс­нюється з метою запобігання занесенню небезпечних інфекційних хвороб із-за кордону на територію України і за межі України (за кор­дон). Організація і порядок санітарної охорони кордону регулюються Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітар­ного та епідеміологічного благополуччя населення».

Здійснення санітарної охорони кордону покладено на Держав­ну санітарно-епідеміологічну службу України. Цієї ж меті слугує ветеринарна охорона кордону.

Санітарна охорона кордону України забезпечується здійснен­ням медико-санітарних і адміністративно-санітарних заходів. До них належать: медичний огляд і ізоляція хворих; санітарний ог­ляд вантажів і майна; заборона в'їзду і виїзду особам, що страж­дають на інфекційні захворювання, та ін. Засобами забезпечення ветеринарної охорони кордону України є заборона ввезення і ви­везення заразних тварин, птиці, їх ветеринарний огляд, оголошен­ня карантину та ін.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.



[1] Див.: Відомості Верхов, Ради України. 1992. № 27. С. 382.

[2] Див.: Офіційний вісник України. 1998. № 13. Ст. 482.

[3] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1997. № 10. Ст. 85.

[4] Див.: Офіційний вісник України. 1998. №43. Ст. 1587.

[5] Управління державної охорони України утворене Указом Президента України від 15 грудня 1999 p.

[6] Див.: Офіційний вісник України. 1998.№> 13.Ст. 481.

[7] Див.: ЗПУ України. 1994. № 2. Ст. 31; 1996. № 18. Ст. 526.

[8] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1992. № 29. Ст. 397.

[9] Див. Там само. № 2. Ст. 5.

[10] Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1992. № 2. Ст. 7.

[11] Див.: Офіційний вісник України. 2000. 38. Ст. 1615.





Реферат на тему: Управління національною безпекою (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.