Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Управління культурою (реферат)

ПЛАН

1. Організаційно-правові засади управління культурою

2. Органи управління культурою

3. Правове регулювання діяльності закладів і установ культури

4. Місцеве самоврядування і культура


§ 1. Організаційно-правові засади управління культурою

Культура як самостійна галузь соціально-культурного будів­ництва включає до себе широке коло державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, закладів культури. До цієї галузі належать: театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декора­тивно-прикладне, естрадне і циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки, будинки культури та ін.; кінематографія; телебачення і радіомовлення; видавнича справа, поліграфія і торгівля книгами.

Управління культурою полягає в: організації створення, розпов­сюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпе­ченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збе­реженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецт­ва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.

З метою реалізації в повному обсязі Комплексної програми ос­новних напрямків розвитку культури в Україні до 2005 року та вимог Конституції України щодо консолідації та розвитку української нації, розвитку її історичної свідомості, традицій, культури, мови, гарантій свободи, художньої творчості, а також вимог щодо охорони історич­но-культурної спадщини розроблено концептуальні напрямки діяль­ності органів виконавчої влади щодо розвитку культури у галузі те­атрального і музичного мистецтва, кінематографії та відеокультури, образотворчого мистецтва й архітектури, охорони і використання пам'яток історії та культури[1].

Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній чи ама­торський основі у порядку, визначеному Основами законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 p.[2], законодавством Украї­ни про підприємства, підприємницьку діяльність, некомерційні орган­ізації та об'єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері культури.

Основи законодавства України про культуру визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в України, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на дос­туп до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.

Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільо­вими загальнодержавними програмами, які затверджуються Вер­ховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Держава ство­рює умови для розвитку культури української нації та культур на­ціональних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі те­орії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення зак­ладів, підприємств, установ, організацій культури.

§ 2. Органи управління культурою

Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у сфері культури; здійснюють за участю громадських об'єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, та ін.

Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється систе­мою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компе­тенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосеред­ньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, дру­карська справа та ін.

Систему державних органів управління культурою складають;

Міністерство культури і мистецтв України, міністерство культури АРК, управління культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи культури районної держав­ної адміністрації, підвідомчі їм театри, концертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видо­вищні підприємства і заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва, музичні та художні школи.

Міністерство культури і мистецтв України (далі — Мінкультури України) діє на основі Положення про нього, затвердженого Ука­зом Президента України від 9 грудня 1995 p. (зі змінами від 27 січня 1999 p.[3]).

Основними завданнями Мінкультури України є: реалізація дер­жавної політики у сфері культури і мистецтв; збереження культурно-мистецького надбання, розвиток української культури і мистецтва, створення сприятливих умов для збереження етнічної, мовної та куль­турної самобутності, рівноправного розвитку національних культур в Україні; розроблення пропозицій щодо основних напрямків розвитку національної культури і мистецтв, стимулювання культурно-мистецького процесу; розширення міжнародного культурного співробітницт­ва, розвиток культурних зв'язків та ін.

Відповідно до покладених на Мінкультури України завдань воно розробляє проекти цільових державних програм розвитку культури і мистецтва, пропозиції щодо правового регулювання; прогнозує роз­виток культури і мистецтва, підтримує розповсюдження творів літе­ратури і мистецтва; створює умови для розвитку всіх видів мистецтв, самодіяльної творчості, заохочує новаторські пошуки в мистецтві; за­безпечує свободу творчості, створює умови для вільного виявлення індивідуальності митця; сприяє роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, молодіжних і дитячих організацій, фондів, асо­ціацій, інших громадських організацій, що діють у сфері культури і мистецтв, та ін.

Мінкультури України в межах своїх повноважень та на вико­нання законодавства України видає накази, у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Для погодженого вирішення питань, що належать до компе­тенції Мінкультури України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності та розвитку культури і мистецтв утворюється ко­легія, рішення якої приводяться в життя наказом Міністра куль­тури і мистецтв України. Для аналізу проблем культури і мистец­тва, координації роботи з виконання програм досліджень у сфері культури, вироблення наукових рекомендацій та пропозицій з ос­новних питань розвитку мистецтва, культурно-просвітницької ро­боти, масової художньої творчості, мистецької освіти в Мінкуль­тури України утворюються наукова рада, інші консультативні орга­ни. Їх склад та положення про них затверджує Міністр культури і мистецтв України.

Державну політику щодо телебачення і радіомов­лення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і пра­вового захисту працівників цієї сфери визначають Верховна Рада і Президент України. Кабінет Міністрів України забезпечує реаліза­цію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, коорди­нує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у цій сфері.

Уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України є Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України[4], який здійснює керівництво державним телебаченням і радіомовленням, несе відпо­відальність за його розвиток, координує діяльність підприємств, ус­танов і організацій, що входять до сфери його управління.

Основними завданнями Державного комітету в сфері телебачен­ня і радіомовлення є: забезпечення реалізації державної інформа­ційної політики засобами телебачення і радіомовлення; організація виконання актів законодавства у сфері телебачення і радіомовлення та відповідних рішень Національної ради з питань телебачення і ра­діомовлення; формування національного телерадіопростору; орга­нізаційне забезпечення поширення телерадіоінформації на зарубіж­ну аудиторію.

Законом України від 23 вересня 1997р. створена Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення[5]— постійно діючий позавідомчий державний контролюючий орган, підзвітний в своїй діяльності Верховній Раді і Президенту України та відпові­дальний за розвиток, якісний стан телебачення і радіомовлення Ук­раїни, зростання професійного, художнього та етичного рівня про­грам і передач телерадіоорганізацій. Половину складу Національної ради призначає Верховна Рада України, а другу штатну — Президент України. Національну раду очолює Голова, який обирається таємним голосуванням членами Національної ради за спільним поданням Верховної Ради і Президента України.

До компетенції Національної ради належить: контроль за додер­жанням законодавства у галузі телебачення і радіомовлення Украї­ни; участь в реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення та концепції розвитку телерадіоінформаційного про­стору України; забезпечення прав громадян і захист інтересів націо­нальних телерадіовиробників.

Національна рада відповідно до Закону України від 23 вересня 1997 р. «Про порядок висвітлення діяльності органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масо­вої інформації»[6] забезпечує розміщення державного замовлення на аудіо- і відеоінформаційну продукцію про діяльність Верховної Ради, Президента України та Кабінету Міністрів України і здійснює кон­троль за додержанням порядку, форм і стандартів мовлення. На кон­курсній основі Національна рада видає телерадіоорганізаціям ліцензії на мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію, проводове (кабель­не) мовленні та час мовлення. Порядок видачі ліцензії визначаєть­ся Закон ом Українки від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і раді­омовлення»[7].

Національна рада здійснює наглядові та контрольні функції за додержанням чинного законодавства в галузі телебачення і радіомов­лення суб'єктами правовідносин України; за додержанням телерадіоорганізаціями умов ліцензії; порядку мовлення під час виборів і ре­ферендумів; стандартів і норм технічної якості телерадіопрограм; чин­ного законодавства України щодо реклами, авторського права і суміжних прав, державної мови, спонсорської діяльності; за розподі­лом та ефективним використанням радіочастотного ресурсу для по­треб телерадіомовлення.

Національна рада має право: здійснювати перевірку діяльності телерадіоорганізацій щодо умов та порядку використання каналів мовлення; отримувати від усіх телерадіоорганізацій документи, відо­мості та положення щодо їх діяльності; розглядати справи про по­рушення телерадіоорганізаціями чинного законодавства України та умов, зазначених - у ліцензії, і вживати за результатами розгляду при­мусові заходи (оголошувати попередження, застосовувати штрафні санкції, тимчасово зупиняти дію ліцензії); подавати до суду справи про позбавлення телеорганізації ліцензії та ін.

З метою координації діяльності місцевих телеорганізацій та за­безпечення виконання законодавства України в галузі телебачення і радіомовлення, нормативних актів Національної ради в АРК, обла­стях України, містах Києві та Севастополі створюються представ­ництва Національної ради України з питань телебачення і ра­діомовлення. Діяльність представництва здійснюється на підставі Положении про нього, яке приймається Національною радою.

Законом України від 18 липня 1997 р. «Про систему Суспільно­го телебачення і радіомовлення України»[8] з метою всебічного задо­волення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні тра­диції, створена система Суспільного телерадіомовлення України.

Суспільне телерадіомовлення України — це телерадіоорганізація з статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і неприбут­кової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності Українського народу. Воно діє згідно з Програмною концепцією, зат­вердженою постановою Верховної Ради України від 21 листопада 1997 р. «Про створення телерадіоорганізації Суспільного мовлення України»[9], та Статутом, який затверджує Верховна Рада.

Невід'ємною складовою частиною системи Суспільного телерадіо­мовлення України є телерадіоорганізація «Громадське Українське радіо і телебачення» (ГУРТ), яка діє на підставі Положення про неї. Її основ­ними завданнями є: реалізація Програмної концепції Суспільного теле­радіомовлення України; забезпечення вільного доступу до крайок зразків національного культурного та мистецького здобутку, а також забезпе­чення на конкурсних засадах трансляції передач місцевих, в тому числі регіональних, телерадіоорганізацій незалежно від форм власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1998 p. створена Державна акціонерна компанія «Українське телебачення і радіомовлення», яка здійснює свою діяльність на основі Статуту.

Важливе значення в сфері управління культурою має інфор­мація. Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію»[10] встановлено загальні правові основи одержання, використання, поши­рення та зберігання інформації, закріплено право на інформацію, її систему, джерела, визначено статус учасників інформаційних відно­син, урегульовано доступ до інформації та забезпечення її охорони і захист особи та суспільства від неправдивої інформації.

Функції центрального органу виконавчої влади в сфері інформації виконує Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

Указом Президента України від 16 вересня 1998 р. «Про вдос­коналення державного управління інформаційною сферою»[11] з метою підвищення ефективності державної інформаційної політики утворе­но Державне агентство інформації України.

Масова інформація — це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними за­собами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, зву­козапис, відеозапис тощо.

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні врегульовано Законом України від 16 листопада 1992 p. «Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні»[12]. Їх діяльність регулюється також законами України від 3 липня 1996 р. «Про рекла­му»[13], від 7 лютого 1991 p. «Про підприємництво», від 23 грудня 1993 p. «Про авторське право і суміжні права»[14], від 23 березня 2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»[15], по­становою Кабінету Міністрів України від 13 жовтім 2000 р. «Про зат­вердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуаль­них творів та фонограм»[16] та іншими законодавчими актами. Всі друко­вані засоби масової інформації, що видаються на території України, підлягають державній реєстрації в органах виконавчої влади.

Загальні засади видавничої справи в Україні врегу­льовано Законом України від 5 липня 1997 р. «Про видавничу спра­ву»[17], який закріплює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовід­носин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Державна політика у видавничій справі визначається Верховною Радою України і спрямована на підтримку розвитку національного книго­видання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил Ук­раїни та інших військових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою.

Державна політика підтримки культур національних меншин у видавничій справі здійснюється через відповідні органи виконавчої влади із залученням національно-культурних товариств.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у сфері видавництва.

До суб'єктів видавничої справи належать видавці, виготівники та розповсюджувачі видавничої продукції. Ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законній підставі, юридичні особи України та інших дер­жав. З метою їх обліку ведеться Державний реєстр України видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції. Положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України.

У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності певна роль належить державній культурно-науковій установі —Книжковій палаті України, повноваження якої закріплені в ст. 27 Закону Украї­ни «Про видавничу справу».

З метою підвищення ефективності державного управління в сис­тем видавничої підготовки, поліграфічного виконання і розповсюджен­ня друкованої продукції відповідно до Указу Президента України від 16 вересня 1998 р. «Про вдосконалення державного управління інфор­маційною справою»[18] постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 p. утворена Державна акціонерна компанія «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», яка є відкритим акціонерним товариством і діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 p.[19]

Правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулювання суспільних відносин, пов'язаних з виробництвом, роз­повсюдженням, зберіганням і демонтуванням фільмів, урегульовані Законом України від 13 січня 1998 р. «Про кінематографію»[20].

Державну політику в галузі кінематографії реалізує Мінкультури України, яке здійснює управління кіновиробництвом і кінопрока­том[21] — та формує Державний фільмофонд.

Місцевими органами управління кінематографією є органи, виз­начені Радою міністрів АРК, обласними. Київською та Севасто­польською міськими державними адміністраціями за погодженням з центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії. Ці органи реалізують державну політику в галузі кінематографії.

Державне управління в галузі охорони і використан­ня пам'яток історії та культури здійснюється Ка­бінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої вла­ди та органами місцевого самоврядування. Спеціально уповноваже­ними державними органами у цій галузі є Мінкультури України,

Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Державний комітет архівів України та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодавством віднесено здійснення цих функцій. Компетенція цих органів визна­чається положеннями про них.

Відповідно до Закону України від 13 липня 1978 р. «Про охоро­ну і використання пам'яток історії та культури»[22] Мінкультури Украї­ни встановлює та організує роботу по обліку, охороні і реєстрації, ре­ставрації, використанню та популяризації пам'яток історії та культу­ри. З огляду на винятково важливе значення відтворення видатних пам'яток історії та культури для відродження художності українсь­кого народу і з метою відбудови втраченої історико-архітектурної спадщини при Президенті України Указом від 9 грудня 1995 р. «Про заходи щодо відтворення видатних пам'яток історії та культури» утворена Комісія з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури, яка діє на підставі Положення про неї[23].

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 p. зат­верджено «Положення про державний реєстр національного культур­ного надбання»[24]. До реєстру заносяться пам'ятки історії, археології, мистецтва, документальні пам'ятки та інші об'єкти, які становлять ви­няткову цінність з огляду історії, культури, етнології або науки.

Для збереження, активізації пошуку та виявлення цінностей, що становлять національну культурну спадщину України, при Президенті України утворено консультативно-дорадчий орган —Раду з питань збереження національної культурної спадщини. Цей орган у своїй діяльності керується Положенням про нього, затвердженим Прези­дентом України 27 жовтня 1997 p.[25]

На виконання згаданого Указу Президента України від 9 грудня 1995 p. постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 p. затверджені Програма відтворення видатних пам'яток історії та куль­тури[26], а також їх Перелік. В основу формування Переліку видатних пам'яток історії та культури, які передбачається відтворити, покла­дено критерії їх історичної, мистецької та культурної цінності.

Законом України від 21 вересня 1999 р. «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»[27] врегульовано відносини, пов'язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей. Цей Закон також спрямований на охорону національної культурної спадщини та роз­виток міжнародного співробітництва України у сфері культури. Однак його дія не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети куль­турного призначення серійного та масового виробництва.

§ 3. Правове регулювання діяльності закладів і установ культури

Закон України від 27 січня 1995 р. «Про бібліотеки і бібліо­течну справу»[28] визначає загальні засади бібліотечної спра­ви і бібліотечну систему України, встановлює ви­моги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культур­них потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює загальне методичне керівництво і координацію роботи бібліотеками, є Мін-культури України, яке: реалізує єдину державну політику щодо бібліотечної справи в Україні, формує вимоги щодо державного ста­тистичного обліку бібліотек, заснованих на території України; виз­начає державні потреби щодо бібліотечного обслуговування та нор­мативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для матеріально-технічного та науково-мето­дичного забезпечення бібліотечної діяльності; здійснює координацію робіт по об'єднанню бібліотек в єдину інформаційну систему та ін.

Мінкультури України та інші органи виконавчої влади, що мають бібліотеки, реалізують державну політику в галузі бібліотечної спра­ви, визначають систему управління мережею підпорядкованих їм бібліотек, забезпечують координацію їх діяльності з бібліотечною системою Мінкультури України.

Окремі повноваження щодо розвитку бібліотечної справи орга­ни виконавчої влади в межах своєї компетенції можуть делегувати громадським організаціям культурологічної спрямованості. Вони також здійснюють контроль за реалізацією цих повноважень.

Фінансування державних бібліотек здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Суспільні відносини у галузі музейної справи врегуль­овані Основами законодавства України про культуру та Законом України від 29 червня 1995 р. «Про музеї та музейну справу»[29], яким встановлені правові, економічні, соціальні засади наукового комп­лектування, вивчення, збереження та .використання пам'яток приро­ди, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів.

Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Мінкультури України, який: здійснює організаційно-методичне ке­рівництво у цій сфері; реалізує національну музейну політику в Ук­раїні; формує вимоги щодо державного статистичного обліку музеїв, створених на території України; визначає державні потреби щодо му­зейного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для науково-ме­тодичного та матеріально-технічного забезпечення музеїв; здійснює координацію робіт по об'єднанню музеїв в єдину інформаційну систе­му; організує навчання та фахову перепідготовку музейних працівників;

здійснює контроль за діяльністю державних музеїв, обліком і збере­женням Музейного фонду України; організує наукові дослідження в галузі музеєзнавства.

Інші центральні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво під­відомчими їм музеями.

З метою оптимізації функціонування мережі клубних за­кладів і забезпечення конституційних прав громадян на задово­лення їх культурних потреб постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1998 р. «Про нормативне забезпечення населення клубними закладами»[30] затверджені нормативи забезпечення на­селення клубними закладами. Ці нормативи запроваджено як ор­ієнтований напрямок організації системи культурного обслуговуван­ня населення міст, селищ і сіл, що не обмежує ініціативу місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування щодо розвитку і функціонування клубних закладів.

В Україні діє система архівних установ, яка здійснює свої функції відповідно до Закону України від 24 грудня 1993 р. «Про національний архівний фонд та архівні установи»[31]. До неї входять: Державний комітет архівів України[32]; центральні та галузеві державні архіви; державні архівні установи АРК; місцеві державні архівні ус­танови; архівні підрозділи самоврядних наукових установ, держав­них музеїв та бібліотек; архівні підрозділи органів, підприємств, установ і організацій; архіви (архівні підрозділи) об'єднань грома­дян, підприємств, установ і організацій, заснованих на колективній та приватній формах власності; науково-дослідні установи в галузі архівної справи.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює управлін­ня архівною справою та несе відповідальність за її стан і подальший розвиток, є Державний комітет архівів України, який здійснює конт­роль і нормативно-методичне забезпечення ведення діловодства і архівної справи.

З метою державної підтримки закладів культури, що відіграють визначну роль у духовному житті людини, створення належних умов для їх дальшого розвитку та примноження культурної спадщини народу України Указом Президента України від 11 жовтня 1994р. «Про національні заклади культури»[33] встановлено, що статус націо­нальних надається закладам культури, майно яких перебуває у загаль­нодержавній власності. Функції управління майном таких закладів культури здійснює Мінкультури України, яке затверджує положен­ня про конкретний заклад культури, укладає і розриває контракти з керівниками цих закладів. Майно цих закладів не підлягає привати­зації. Фінансування здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Контроль за рівнем культурної діяльності, здійснюваної на­ціональними закладами культури, використанням ними бюджетних коштів здійснюють наглядові ради при Мінкультури України, які ут­ворюються ним за основними напрямками діяльності цих закладів.

Положення про національний заклад (установу) України затверд­жено Указом Президента України від 16 червня 1995 p.[34] (зі змінами).

Особливе місце у сфері культури і мистецтва посідають об'єд­нання громадян. В Україні створені і діють творчі спілки письменників, композиторів, художників, театральних діячів, кінема­тографістів, фотохудожників, журналістів, архітекторів, майстрів народного мистецтва, дизайнерів та ін. Правові та організаційні за­сади діяльності творчих спілок у галузі культури та мистецтва виз­начені Законом України від 17 жовтня 1997 р. «Про професійних твор­чих працівників та творчі спілки»[35].

Творча спілка створюється групою професійних творчих праців­ників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтв (всеукраїнська — у складі не менш як 100 осіб, регіональна (місце­ва) — не менш як 20 осіб), що мають у своєму доробку завершені та оприлюднені твори культури і мистецтва чи їх інтерпретації.

Членами творчої спілки можуть бути професійні творчі праців­ники — громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які до-сягли вісімнадцяти років. Рішення про утворення творчої спілки прий­мається загальними зборами (з'їздом, конференцією). Питання про надання спілці професійних творчих працівників статусу творчої спілки як суб'єкта діяльності вирішуються при реєстрації спілки у поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державній реєст­рації підлягають усі творчі спілки. Державна реєстрація всеукраї­нських творчих спілок здійснюється Міністерством юстиції Украї­ни, а їх територіальних осередків та регіональних (місцевих) творчих спілок — відповідними місцевими органами виконавчої влади. Орга­нами управління творчих спілок є загальні збори (з'їзд, конференція), правління, президія, рада тощо та голова правління.

Указом Президента України від 14 грудня 1996 р. «Про Акаде­мію мистецтв України»[36] створена Академія мистецтв України — вища творчо-наукова установа у галузі мистецтва, яка є самоврядною організацією, що діє на основі Статуту.

Основними завданнями Академії мистецтв України є: сприяння подальшому розвиткові художньої творчості в Україні, створенню і поширенню художніх цінностей; пошук ефективних шляхів відрод­ження і збагачення української культури, розвиток національних мистецьких традицій, визначних художніх шкіл та осередків; прове­дення фундаментальних науково-теоретичних досліджень з проблем художньої творчості, історії та теорії українського мистецтва, худож­ньої критики, мистецької освіти та естетичного виховання молоді;

вивчення та наукове узагальнення світових тенденцій і досягнень у розвитку мистецтва, створення умов для ефективного використання цих досягнень та ін.

§ 4. Місцеве самоврядування і культура

Органи місцевого самоврядування відповідно до ст. 32 Зако­ну України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснюють власні (самоврядні) повноваження щодо: управ­ління закладами культури; створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей; вирішення питань про надання професійним творчим працівникам на пільгових умовах у користуван­ня приміщень під майстерні, студії та лабораторії, необхідних для їх творчої діяльності; організації медичного обслуговування та харчування у закладах культури, які належать територіальним громадам або пере­дані їм; створення умов для розвитку культури; сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних тра­дицій населення, художніх промислів і ремесел; сприяння роботі твор­чих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших гро­мадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері культури.

Органам місцевого самоврядування у сфері культури державою делеговано низку повноважень: забезпечення вив­чення рідної мови через національно-культурні товариства; визна­чення потреб та формування замовлень на кадри для закладів куль­тури, укладання договорів на підготовку спеціалістів, організація роботи щодо підвищення кваліфікації кадрів; вирішення питань про надання неповнолітнім, студентам, пенсіонерам та інвалідам права на безкоштовне і пільгове користування об'єктами культури, а також визначення порядку компенсації закладам культури вартості послуг, наданих безкоштовно або на пільгових умовах; забезпечення охоро­ни пам'яток історії та культури, збереження та використання куль­турного надбання; реєстрація статутів культурно-освітніх закладів не­залежно від форм власності.

Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради зат­верджуються програми культурного розвитку відповідно району, об­ласті, заслуховуються звіти про їх виконання; приймаються рішення про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, та вирішуються інші питання, передбачені ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

До компетенції органів місцевого самоврядування також нале­жить кінообслуговування місцевого населення, організація роботи місцевих періодичних видань, радіо- і телепередач, контролю щодо збереження пам'ятників історії та культури.

У сфері культури районні і обласні ради мають право делегувати частину своїх повноважень відповідним місцевим державним адміністраціям. Перелік питань, які можуть делегуватися, наведено в ст. 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.





Реферат на тему: Управління культурою (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.