Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Українські проекти на пострадянському просторі (реферат)

Українська держава зацікавлена у всебічному розвитку багатостороннього економічного співробітництва з регіональними і субрегіональними структурами. Серед таких структур вирізняється ГУАМ, що поєднує держави із схожими політичними та економічними зовнішніми орієнтаціями — Україну, Грузію, Азербайджан, Молдову та донедавна Узбекистан. Зміцненню об'єднання сприяє географічне розташування країн, які є принципово важливими геополітичними центрами. Основний пріоритет зовнішньої політики групи держав, що утворили ГУАМ, полягає в поглибленні співробітництва з західними країнами. Намагання уникнути тиску з боку Росії настирливо підказує ГУАМ зміцнювати економічні і політичні відносини особливого партнерства й широкого співробітництва на регіональному рівні та у вирішенні міжнародних проблем [1]. Водночас на початку свого становлення ГУАМ потрапив у ситуацію протистояння активних геополітичних акторів [2]. Україна приділяє значну увагу діяльності ГУАМ, оскільки тут має власну сферу інтересів, пов'язану насамперед із транспортуванням енергоносіїв і розбудовою Транскавказького транспортного коридора; підтриманням безпеки, розширенням ринків збуту своєї продукції та диверсифікацією шляхів доставки товарів критичного імпорту. Україна як найбільш розвинений учасник організації може претендувати на роль регіонального лідера. Ідея створення ГУАМ вперше прозвучала на міжнародній конференції, що відбулася під керівництвом ЄС за участі колишніх республік СРСР (1993 р., м. Брюссель). Учасники домовилися забезпечити виконання програми ЄС, спрямованої на розвиток транспортного коридора із Західної Європи через Чорне море, Кавказ, Каспійське море в Центральну Азію. Ця програма була частиною масштабнішого проекту відродження Великого шовкового шляху і давала можливість ефективно використовувати сприятливі транспортні умови, географічне розташування держав. У 1996 р. була підписана тристороння азербайджансько-грузинсько-українська угода щодо створення Транскавказького транспортного коридору [3]. На саміті у м. Страсбурзі (Франція) 10 жовтня 1997 р. президенти Азербайджану, Грузії, Молдови і України підписали угоду про створення ГУАМ на засадах співпраці в політичній, військовій та економічній сферах. У спільному комюніке підкреслювалась необхідність розвитку чотиристороннього співробітництва для зміцнення стабільності і безпеки в Європі на основі принципів поваги суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів держав, демократії, верховенства закону і поваги прав людини [4]. Країни об'єдналися для розв'язання спільних проблем. Йдеться про участь у миротворчих процесах на території учасниць конфліктів, розв'язання проблеми збройного сепаратизму, взаємовідносини з НАТО, зокрема програма «Партнерство заради миру»; створення спільного батальйону з підрозділів збройних сил країн ГУАМ. Отже, ГУАМ набула рис міжнародної організації, яка відіграє інтегруючу роль у розвитку Чорноморсько-Каспійського регіону. 16 вересня 1998 р. керівники прикордонних служб підписали протокол про співробітництво у сфері охорони кордонів (зокрема щодо боротьби з тероризмом і незаконним обігом наркотиків), а у 1999 р. в Грузії провели спільні військові навчання із «захисту» нафтового трубопроводу Баку — Супса. Головний напрям співробітництва країни ГУАМ закріпили у спільній декларації в січні 1999 р. у Вашингтоні. 24 квітня 1999 р. під час ювілейного вашингтонського саміту держав — учасниць і держав — партнерів НАТО до ГУАМ приєднався Узбекистан. Цій події передувало укладення 19 лютого 1998 р. Договору про дружбу і співробітництво між Україною і Узбекистаном, а також вихід останнього з Договору про колективну безпеку. За підсумками зустрічі було ухвалено Вашингтонську заяву, в якій визначено завдання в галузі безпеки (п. 3–6), необхідність розвитку транспортного коридора (п. 7), проведення регулярних консультацій (п. 8). Гальмівним фактором розвитку новоствореної структури стало те, що впродовж тривалого часу лідери держав-учасниць не могли визначитися із пріоритетністю основних завдань об'єднання: або економічне співробітництво (позиція Узбекистану і Молдови), або розвиток нафтотранспортного коридора (позиція України), або створення систем регіональної безпеки (позиція Грузії). Відсутність єдності між партнерами також не сприяла зміцненню об'єднання. Незважаючи на деклароване приєднання, Узбекистан зайняв вичікувальну позицію, пояснюючи свої сумніви неактивністю формування, а також своєю неготовністю до висунутих перед учасниками ГУАМ завдань. Стамбульський саміт ОБСЄ (1999 р.) сприяв внесенню до міжнародних договорів де-факто зафіксованого рішення про виведення російських військ з територій країн ГУАМ, що можна було б трактувати як обнадійливий крок до зняття напруги в територіальних конфліктах. До того ж на саміті було прийнято рішення про реалізацію транскаспійського газопроводу і транспортування каспійської нафти за маршрутом Баку—Джейхан. У разі реалізації такого проекту дещо знижувалось значення європейської програми створення транспортних і енергетичних коридорів «Середня Азія — Кавказ — Європа», оскільки ця схема перетворювалась на нову трійку «Середня Азія — Туреччина — Європа». Внаслідок цього виникло певне охолодження між партнерами по ГУУАМ. Змістились акценти щодо нафтопроводів і визначення каспійських запасів нафти. Цих перешкод так і не вдалося подолати. Восени 2000 року під час саміту тисячоліття ООН (м. Нью-Йорк) Україна ініціювала інституалізацію ГУАМ — перетворення її на регіональну міжнародну організацію з чітко визначеними цілями та функціями. Це рішення було закріплено в меморандумі і протоколі про розвиток вільної торгівлі в регіоні. Йшлося також про забезпечення вільного просування капіталів, товарів і людей, спільну участь в реалізації проектів ТРАСЕКА і транспортного коридора Європа—Кавказ—Азія. Безумовним пріоритетом активності ГУАМ визнано ефективне функціонування транспортного коридора Євро-па—Кавказ—Азія та розвиток його інфраструктури. Головне призначення ГУАМ на цьому етапі було у зміцненні субрегіональної та регіональної стабільності країн, а не у виконанні військово-союзницьких зобов'язань чи забезпеченні дотримання принципу колективної безпеки та оборони. Це трохи нейтралізувало протидію деяких держав регіону діяльності ГУАМ. Труднощі щодо узгодження дій учасниць об'єднання виникли внаслідок реалізації південного маршруту транспортування каспійської нафти, який обходив українську територію. Підписання угоди про будівництво трубопроводу Баку—Джейхан зменшило не досить високі шанси України на реалізацію власного проекту Одеса—Броди. Нагадаємо, що Україна розпочала будівництво нафтопроводу і нафтового термінала, не підписавши рамкових міжнародних угод з країнами — власниками нафти. Ускладнила проблему позиція російської сторони: російська дипломатія розпочала масовану боротьбу за нейтралізацію геоекономічних планів ГУАМ, активізувавши (у 1998–1999 рр.) південний вектор енергопроектів, в яких були зацікавлені провідні енергетичні компанії. За сприяння спеціалізованої установи ООН — ЮНІДО, Росія та Іран розпочали розробку проекту створення транспортного коридору Північ-Південь (Гельсінкі—Москва—Тегеран—Ер-Ріад) під скороченою назвою НОСТРАК, який можна трактувати як доповнення до європейського проекту ТРАСЕКА. Отже, перспективи ГУАМ виявилися залежними від спроможності Росії реалізувати свої альтернативні трубопровідні проекти «Голубий потік», «Ямал—Європа», «Північний маршрут», а також КТК-Тенгизьке нафтове родовище в Казахстані — Новоросійський порт. Практика співпраці країн ГУАМ довела ефективність механізму багатосторонніх консультацій, що й становило основу організаційної структури об'єднання. Етапною подією у становленні нового регіонального об'єднання виявився червневий саміт 2001 року (м. Ялта), який визначив остаточну мету — об'єднання в міжнародну організацію [5]. За результатами саміту країни уклали Ялтинську хартію, Конвенцію учасниць ГУАМ про взаємне надання допомоги з консульських питань; обговорили можливість укладення Угоди про створення зони вільної торгівлі, в межах якої — питання, пов'язані з розвитком, функціонуванням і гарантуванням безпеки інфраструктури транспортних комунікацій, що проходять через територію ГУАМ (зокрема ТРАСЕКА). Було домовлено про введення інституту головування в ГУАМ [6]. Перспективами ГУАМ зацікавились й інші країни — Словаччина, Болгарія, Румунія, які могли б взяти участь у його роботі як спостерігачі. Під час візиту в Словаччину влітку 2001 року глави України і Словаччини обговорили можливі шляхи транспортування енергоносіїв, серед яких — намір відродити Великий шовковий шлях з Азії в Європу через Словаччину, а вантажі і товари — з Європи в Азію і Китай. Особливої ваги країнам ГУАМ надає США, вбачаючи в організації додаткову ланку гарантування стабільності і безпеки в регіоні, забезпечення надходження енергоносіїв, а також противагу російському тискові. Американський конгрес частково фінансує організацію: у зв'язку з десятиліттям СНД надав учасникам об'єднання «на боротьбу з тероризмом» 50 млн доларів. Після трагічних подій в США гарантування безпеки і охорони трубопроводів від Каспію до чорноморських портів Грузії стало ще актуальнішим. ГУАМ міг би відігравати роль форпосту у боротьбі з тероризмом на Великому шовковому шляху і транспортному коридорі ТРАСЕКА. На цю організацію можна б було покласти відповідальність за безпеку в регіоні на межі Заходу і Сходу, безпеку трубопроводів, що стосується інтересів усього світового співтовариства [7]. 13 червня 2002 р. МЗС Узбекистану «з огляду на відсутність раціональності свого подальшого перебування» (як йдеться в офіційній заяві узбецького МЗС) заявив про вихід країни з об'єднання. Свою відмову від участі в ГУАМ Ташкент пояснив відсутністю прогресу в діяльності організації [8]. Позицію Ташкента щодо ГУУАМ можна пояснити значними геополітичними змінами в Євразійському регіоні, що виявилося зокрема в новій конфігурації відносин Росія — США, Росія — НАТО, а також Узбекистан — НАТО. На демарш узбецької сторони блискавично відреагувало російське зовнішньополітичне відомство, нагадавши Ташкенту про можливе повернення в Договір про колективну безпеку (ОДКБ). Водночас тільки у березні 2006 р. президент Узбекистану підписав відповідний указ про вихід країни з об'єднання. Партнери Узбекистану по ГУАМ виважено поставилися до рішення узбецької сторони: на їхнє переконання, виходити або набувати членства в міжнародній організації є суверенним правом кожної держави, водночас не виключили, що Узбекистан також зацікавлений у забезпеченні охорони транспортних коридорів. Важливою віхою у поєднанні зусиль країн ГУАМ виявився ялтинський саміт (19-20 липня 2002 р.), представлений главами держав країн об'єднання. Нагадаємо, що підготовка до саміту розпочалася задовго до його проведення. 18 червня у Києві відбулася зустріч із послами країн ГУАМ, 1 липня — нарада міністрів закордонних справ країн членів ГУАМ у Баку, 2 липня засідання міністрів закордонних справ країн ГУАМ, 17–18 липня засідання в Ялті Комітету національних координаторів (КНК) ГУАМ, де було укладено Декларацію про спільні зусилля для забезпечення стабільності і безпеки в регіоні, Положення про Раду міністрів закордонних справ, Рішення про статус спостерігача діяльності ГУАМ і Заключне комюніке саміту. Розглядалися такі документи: Угода про створення зони вільної торгівлі, Тимчасове положення про Інформаційний офіс ГУАМ, Угода про співробітництво у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю й іншими небезпечними видами злочинів, Протокол про співробітництво в галузі культури на 2002–2005 рр., Угода про створення Ділової ради ГУАМ. 20 липня 2003 р. на засіданні глав держав було обговорено перспективи розвитку і взаємодії ГУАМ, розглянуто і підписано низку документів. Усього на саміт було підготовлено дев'ять документів, серед яких Угода про створення зони вільної торгівлі, Декларація про загальні зусилля, спрямовані на забезпечення стабільності і безпеки в регіоні, Угода про співробітництво у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю й іншими небезпечними видами злочинів. Ці документи можна вважати засадничими, чіткими і недвозначними відповідями організації на сучасні виклики і погрози, особливо в контексті подій 11 вересня 2001 р. За відсутності свого узбецького колеги четверо президентів підписали Положення про створення Ради міністрів закордонних справ організації, Декларацію про спільні зусилля для забезпечення стабільності і безпеки в регіоні, а також документ про статус спостерігача в ГУАМ і загальне комюніке за підсумками саміту ГУАМ [9]. Економічне співробітництво в межах організації повинна активізувати Угода про зону вільної торгівлі і рішення про створення Ділової ради ГУАМ. Правову базу об'єднання мають на меті зміцнити Положення про Раду міністрів закордонних справ, Рішення про статус спостерігача в ГУАМ, а також Тимчасове положення про Інформаційний офіс. Коментуючи підписання документа про створення зони вільної торгівлі, Президент України підкреслив, що Україна постійно пропонувала утворити зону вільної торгівлі для партнерів із СНД, але результатів не досягла. Зона вільної торгівлі потрібна Україні і всім іншим країнам. Іншого шляху для розвитку ГУАМ не існує [10]. Координатор державного департаменту США з питань допомоги країнам Європи і Азії заявив, що США готові підтримати проекти ГУАМ, зокрема з облаштування кордонів і митниць. Водночас США, як і у випадку із нафтопроводом Баку—Джейхан, зацікавлені в існуванні декількох нафтопроводів у цьому регіоні. Конкретні форми співпраці було обговорено під час двосторонніх зустрічей глави українського зовнішньополітичного відомства з Генеральним секретарем ОБСЄ, Генеральним секретарем ОЧЕС і спеціальним представником Ісламської Республіки Іран [11]. Дисонансом на саміті звучала позиція офіційних представників Росії, які вважають, що майбутня діяльність ГУАМ поза Росією є неможливою і об'єднанню не вдасться реалізувати енергетичні проекти. Росія, очевидно, вбачає в ГУАМ загрозу своїм національним інтересам і засіб інституалізації експансії НАТО разом із США в Чорноморсько-Каспійському регіоні. До того ж реалізація планів країн ГУАМ, на російське переконання, зашкодить миротворчій ролі РФ на пострадянському просторі [12]. Слід зазначити, що позитивним моментом є консолідація зусиль країн ГУАМ, яка створила передумови реалізації власних національних інтересів, а також сприяла розвиткові рівноправних відносин з іншими країнами СНД. Генеральний секретар ООН дав високу оцінку об'єднанню як організації, спроможній зробити вагомий внесок у справу утвердження безпеки і стабільності в регіоні. «Переважна більшість сучасних викликів і погроз, — зазначив К. Аннан, — не має кордонів. Тому співробітництво стає не вибором, а необхідністю». К. Аннан підтвердив готовність ООН до подальшого поглиблення взаємодії з ГУАМ у дусі партнерства. У грудні 2003 р. Організація Об'єднаних Націй ухвалила резолюцію про надання ГУАМ статусу спостерігача в Генеральній Асамблеї ООН [13]. Тим самим на високому міжнародному рівні було визнано ГУАМ як міжнародну регіональну організацію, що здатна не тільки розв'язувати проблеми регіону, а й зробити свій внесок у справу боротьби з глобальними викликами. Активізація співробітництва країн ГУАМ може сприяти розв'язанню проблем, пов'язаних з паливно-енергетичним й транспортним комплексом і суміжними виробництвами держав — учасниць (за маршрутом Баку— Супса—Одеса—Броди—Адамова Застава—Гданськ— Плоцьк). Значні резерви поглиблення економічної співпраці та розвитку інтеграційних процесів криються в певних секторах промислового виробництва, формуванні транспортних комунікацій, реалізації науково-технічного потенціалу, освоєнні рекреаційних ресурсів, активізації міжнародного туризму тощо. Існують певні перспективи щодо реалізації проектів ГУАМ в інституціо-нальних можливостях Організації чорноморського економічного співробітництва, в межах якої створено Фонд розвитку проектів, оскільки Україна, Грузія, Азербайджан і Молдова — члени ОЧЕС. Водночас реалії сьогодення свідчать, що від співробітництва в межах ГУАМ Україна не має економічної віддачі. Учасники об'єднання — переважно слабкі економічні партнери. За даними Міждержавного економічного комітету СНД, у 2000 р. ВВП Азербайджану і Молдови перебував на рівні середини 1960-х років, Грузії — кінця 1960-х років, Узбекистану — кінця 1980-х років. Економіка цих держав, за винятком Узбекистану, цілком залежить від допомоги зовні. Жодна з країн не має впливу в міжнародних фінансових структурах. До того ж Україна не може розраховувати на інвестиції з країн ГУАМ. Товарообіг між ними становить близько 2% від їхнього зовнішньоторговельного обороту, тоді як Росія є основним торговим партнером цих країн. До 2002 р. економічні відносини з країнами ГУАМ Україна згортала стрімкіше, ніж з іншими країнами СНД. Якщо зменшення товарообігу з країнами СНД загалом становило 23%, то з країнами ГУАМ — 26%. Спад торговельного обороту України з країнами об'єднання ілюструють такі цифри: обсяг торгівлі України з Азербайджаном у 1996 р. становив 119,1 млн дол., в 1999 р. — 63,2 млн дол., а в 2000 р. — 64,6 млн дол. З Грузією у 1996 р. — 187,0 млн дол., у 1999 р. — 48,1 млн дол. і в 2000 р. — 48,1 млн дол. З Молдовою у 1996 р. — 310,4 млн дол., і відповідно 147,6 і 211,6 млн дол. З Узбекистаном — 239,5 млн дол. у 1996 р., 164,9 — у 1999 р. і 294,0 млн дол. у 2000 р. [14]. Держави ГУАМ є боржниками Російської Федерації: на 1 серпня 2000 р. офіційний державний борг України перед Росією становив 1,974 млрд дол., або 18,8% загального обсягу зовнішньої заборгованості України (близько 10 млрд дол. на 1 листопада 2000 р.). Зберігається грузинська заборгованість перед Росією за електроенергію - 46,4 млн дол. і природний газ — 83 млн дол. Тому, ймовірно, заяву про утворення зони вільної торгівлі сьогодні слід розглядати швидше як гіпотетичне явище, а ніж об'єктивне. Залишаються значні труднощі на шляху взаємодії держав ГУАМ, що полягають не тільки в економічній неспроможності партнерів, а й у геостратегічній перспективі. Вихід Узбекистану робить об'єднання суто європейським, а сумнівні вимоги Молдови (з приводу зміни вже запланованого маршруту трубопроводу Одеса — Броди, в чому відчувається і російський вплив) сіють сумніви щодо її подальшої участі в ГУАМ, що також не є корисним для об'єднання [15]. У просторі ГУАМ існують негативні тенденції, що гальмують його економічний розвиток. Майже кожна країна стикається з внутрішніми конфліктними ситуаціями (Абхазія, Нагірний Карабах, Придністров'я тощо). До ГУАМ увійшли країни, які мають проблеми з Росією у військовій сфері: в Україні базується Чорноморський флот РФ, у Молдові — залишки російської армії, у Грузії залишаються російські військові бази, Азербайджан стривожений посиленням військової присутності Росії у Вірменії тощо. Регіон перебуває в оточенні нових і колишніх ядерних держав. У цьому просторі спостерігається утворення своєрідного вакууму безпеки, для подолання якого потрібні спільні зусилля країн регіону за підтримки всіх зацікавлених держав і структур міжнародної безпеки. Учасники об'єднання провідну роль відводять Україні і покладають на неї певні надії як на стабілізатора і гаранта стабільності в конфліктних регіонах СНД. Україні необхідно поліпшити своє політичне та економічне становище, сприяти інтеграції країн ГУАМ у світову спільноту, піднести власний регіональний вплив, розширити перспективні ринки збуту за рахунок створення багатовекторної системи співробітництва з країнами Чорноморсько-Каспійського регіону. Своєю участю в ГУАМ Україна отримала шанс скористатися з реальної геополітичної ситуації. Перспективи вбачають в активізації зусиль із врегулювання так званих «заморожених конфліктів» в Абхазії, Нагірному Карабаху і Придністров'ї; від 2001 р. проводяться регулярні політичні консультації у форматі «ГУАМ — група Ріо». Цікавим варіантом щодо залучення ГУАМ до світових політичних та економічних процесів є домовленість між президентами України та Бразилії сприяти розбудові контактів між регіональними організаціями, учасниками яких вони є [16]. Серед важливих напрямів взаємодії є співробітництво у галузі безпеки. Незважаючи на заяви, що військово-політичне об'єднання навіть у перспективі не буде створено, співробітництво у військовій галузі і галузі безпеки певною мірою існує. Зокрема, проводилися спільні засідання міністрів оборони в м. Баку (січень, липень 1999 р.), досягнута домовленість між керівниками Грузії та України призначати національних координаторів із співробітництва у військовій галузі (травень 2003 р.); участь збройних сил у спільних навчаннях у межах програми «Партнерство заради миру»; реалізація кількох спільних проектів на рівні деяких підприємств у галузі ВТС. Специфічними напрямами співробітництва в галузі безпеки слід назвати боротьбу з міжнародним тероризмом та поширенням наркотиків. Ще одним важливим аспектом безпеки є співробітництво з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що пов'язано передусім з охороною нафтових коридорів, які є фактором підвищеного ризику і першочерговими об'єктами терактів [17]. Важливою формою співпраці та взаємодопомоги є співробітництво з консульських питань, відповідно до Конвенції держав-учасниць ГУАМ про взаємне надання допомоги з консульських питань (червень 2001 р.). Робляться спроби розвивати співробітництво і в гуманітарній галузі (створено Форум жінок країн ГУАМ; підписано Угоду про співробітництво в галузі освіти; Протокол про співробітництво між академіями наук країн-учасниць ГУАМ в галузі науки і техніки; створено Раду з туризму тощо) [18]. Щодо перспектив об'єднання існують різні прогнози, від оптимістичних, що ГУАМ стане самостійною потужною і впливовою організацією і до неї почнуть приєднуватися нові члени, як-от Болгарія, Бразилія, Греція, Казахстан, Польща, Румунія, Словаччина, навіть Росія, — до самих песимістичних, тобто про її повний розпад. Про можливе реформування ГУАМ можуть опосередковано свідчити заяви Президентів України і Грузії (14 серпня 2005 р.) про утворення нової структури балтокаспійсько-чорноморського об'єднання — Організації за демократію і економічний розвиток — ГУАМ [19]. Нині організація перебуває в досить невизначеному стані. З одного боку, починаючи від 2001 р. інтеграційні процеси в середині організації стали активнішими, відбувається процес інституалізації, підписано низку важливих угод, зростає її значення на міжнародній арені. ГУАМ трактують як самостійний суб'єкт міжнародних відносин, що свідчить про зміцнення його позицій [20, c. 35–37]. З другого боку, ще й досі не розроблено прагматичних проектів, які б зацікавили всіх учасників; не консолідовано інтересів; не сформовано спільної структури і не визначено місця в новому геополітичному просторі Європи, Чорноморському і Каспійському регіонах. Тому сьогодні говорити про віддалену перспективу розвитку організації практично неможливо. Кількість негативних факторів, що впливають на майбутню долю організації, переважають, а їх оціночний статус часто вищий, ніж у факторів позитивних. Можна підсумувати, що Україна у проведенні своєї зовнішньої політики надзвичайно зацікавлена в діяльності ГУАМ, розвитку співробітництва з її учасниками у різноманітних галузях. Необхідно враховувати й те, що країни ГУАМ виявили глибоку прихильність ідеї створення надійного поясу безпеки між Європою, Кавказом і Азією, що пролягатиме територіями учасників. Водночас, зважаючи на сильний вплив у Чорноморсько-Каспійському регіоні зовнішніх чинників та неможливість країнам-учасницям через свою слабкість самостійно протистояти їм, очевидно, майбутнє ГУАМ залежатиме від позиції США, ЄС, Росії, Туреччини, Ірану тощо. Основне ж навантаження у зміцненні ГУАМ має лягти на Україну як найпотужнішу в об'єднанні державу. Перспективним у міждержавному союзі вбачається Чорноморське економічне співробітництво, яке за ареалом охоплення вийшло за географічні межі СНД. В ОЧЕС реалізується чимало конкретних програм у галузі торгівлі, промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку, науки і техніки, сільського господарства, екології і туризму тощо. ЧЕС було створено з ініціативи президента Турецької Республіки Тургута Озала в 1992 р. одинадцятьма чорноморськими країнами для заохочення співробітництва в регіоні. Учасниками організації є Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина й Україна. Статус спостерігача в ЧЕС мають Австрія, Єгипет, Ізраїль, Італія, Польща, Словаччина і Туніс. Співробітництво країн-учасниць ЧЕС відбувається на двосторонньому і багатосторонньому рівнях через укладання угод за конкретними проектами. До пріоритетних проектів належать створення транспортного коридора Європа—Кав-каз—Азія (TRACECA), будівництво нафто- і газопроводів, як-от трубопровід Новоросійськ—Бургас—Алексан-дрополіс, ділянки Баку—Батумі і Баку—Супса, здійснення інших комунікаційних проектів між Азією і Європою. Росія виступила з ініціативою створення енергокільця, що поєднало б енергосистеми країн-учасниць. Намічено проекти в галузі науки, техніки, освіти. Дістала підтримку турецька ініціатива об'єднати національні університети і науково-дослідницькі центри в єдину інформаційну мережу. Країни-учасниці вважають одним із важливих завдань — захист і поліпшення екологічної ситуації на Чорному морі, збереження, використання і розвиток його біопродуктивного потенціалу. Країни поглибили інтеграцію: на щорічній конференції міністрів закордонних справ ЧЕС (1998, м. Ялта) було вирішено ЧЕС надати статусу організації — ОЧЕС. Довгостроковою метою, сформульованою в Ялтинській декларації, є створення зони вільної торгівлі. У декларації країни-учасниці висловили бажання лібералізувати торговельний режим відповідно до правил Світової організації торгівлі й наголосили на пріоритетності чинних угод з Європейським Союзом. Керівним органом ОЧЕС є Рада міністрів закордонних справ держав-членів. Головування в організації здійснюється за принципом ротації. Постійний міжнародний секретаріат і Генеральний секретар ОЧЕС розміщуються у Стамбулі (Туреччина). Діють 14 робочих груп. Організація має свій фінансовий інститут — «Чорноморський банк торгівлі і розвитку» з резиденцією в Салоніках (Греція), капітал якого становить 1 млрд доларів. У банку з частками по 16,6 % беруть участь Греція, Туреччина і Росія, з частками по 13,5 % — Болгарія, Румунія і Україна, а частки решти держав становлять по 2% [21]. Під час головування України в ОЧЕС (у 2002 р.) було проведено засідання Ради мiнiстрiв закордонних справ країн-членiв ОЧЕС (квітень 2002 р.), п'яту зустріч мiнiстрiв внутрішніх справ (березень 2002 р.) та другу Чорноморської транспортної конференції (березень 2002 р.). Окрему увагу було приділено підготовці міжнародної конференції «Ділові можливості Чорноморського регіону», що відбулася в жовтні 2002 р. у Ялті. Питання співробітництва країн ОЧЕС у транспортній сфері регулює Угода про співпрацю в галузі автомобільних перевезень (від 27 жовтня 2001 р.), розроблено заходи з уніфікації деяких документів і тарифів автопе-ревезень. Йдеться також про розробку проекту створення єдиної транспортної автомагістралі, яка б надійно пов'язала всіх учасників ОЧЕС. 28 січня 2005 р. в Салоніках відбулася зустріч міністрів транспорту країн-членів ОЧЕС, в якій взяли участь, крім країнучас-ниць, представники Бізнесової ради ОЧЕС, Чорноморського банку торгівлі і розвитку, Міжнародного центру чорноморських досліджень, Єврокомісії, Міжнародної дорожньої федерації, Комісії Об'єднаних націй з економічних питань, Асоціації чорноморських та азовських морських портів, Міжнародної Асоціації судновласників, Чорноморської регіональної асоціації суднобудівельників та судновласників, Союзу дорожньотран-спортних асоціацій в регіоні ОЧЕС, інших міжнародних організацій. Конференція була присвячена питанням інтенсифікації співпраці ОЧЕС та ЄС у сфері транспортних комунікацій, обговоренню перспектив об'єднання транспортних систем Чорноморського регіону з трансєвропейськими транспортними мережами (автомобільними, залізничними та морськими) для створення єдиного простору перевезень у регіоні, а також питанням безпеки у транспортній сфері. За результатами конференції була прийнята спільна Декларація про з'єднання інфраструктури Чорноморської транспортної мережі з трансєвропейською транспортною системою. Україну на конференції представляли керівники Мінтрансу та МЗС України, найбільших портів та Асоціації судновласників. Особливу увагу країни регіону надають екологічним проблемам. Учасники Міжнародного конгресу з опріснення води Чорноморського регіону (19 листопада 2002 р., м. Київ) зазначали, що антропогенне навантаження на чорноморський регіон досягло критичного рівня, а процес умертвіння глибинних вод, пов'язаний з підвищенням рівня сірководню, щороку посилюється; ступінь забруднення Чорного та Азовського морів перевищує рівень усіх регіонів Середземноморського басейну. Серед причин такого становища вчені зазначають передусім злочинну поведінку деяких країн чорноморського регіону (Румунія), які активно забруднюють водні простори: з 57400 тонн щорічних викидів на частку Дунаю, що впадає в Чорне море, припадає 53300 тонн. За повідомленням президента Національної академії наук України Б. Патона, рішенням Ради міністрів закордонних справ країн-учасниць ОЧЕС на базі Інституту колоїдної хімії і хімії води ім. А. Думанського НАН України створений Міжнародний центр з вивчення забруднення води Чорноморського басейну. Вагомість ОЧЕС та її важливість визначатиметься майбутніми досягненнями як в економічній, політичний галузях, так і в галузі безпеки. Учасники організації бачать перспективи її розвитку передусім у співробітництві з ЄС (із всіх країн ОЧЕС повноправним членом ЄС є Греція). Важливо, що платформа співробітництва ЧЕС і ЄС була прийнята на саміті міністрів закордонних справ організації ще у 1999 р. (Тбілісі). Учасники заявили, що вважають основними для себе ті сфери співпраці, які є пріоритетними для ЄС: розвиток інфраструктури, співробітництво в торгівлі і створення сприятливих умов для припливу іноземних інвестицій, стійкий розвиток і захист навколишнього середовища, боротьба з різними виявами організованої злочинності та ін. ОЧЕС є важливою ще й тому, що низка держав пострадянського простору, які вважають діяльність СНД неефективною, вбачають в ОЧЕС певну альтернативу для подолання внутрішніх проблем і розв'язання зовнішньоекономічних завдань. До завдань, пов'язаних із протидією новим викликам безпеці, зокрема тероризму, поширенню зброї масового знищення, засобів її доставки, організованою злочинністю тощо, залучатиметься BLAC-KSEAFOR (спеціальна група експертів держав-учасниць Чорноморської групи військово-морського співробітництва, до якої входять Болгарія, Грузія, Російська Федерація, Румунія, Туреччина та Україна). Отже, Україна надає важливого значення діяльності ОЧЕС, оскільки вбачає в ній альтернативні можливості для всебічної співпраці з країнами регіону. Країни Північної Америки і Європи конче зацікавлені у різнобарв'ї енергетичних транскордонних проектів, в альтернативних потоках енергоносіїв (і чим більше, тим краще). З цієї позиції ГУАМ має шанси розгорнутися у впливову міжнародну структуру і також має майбутнє. Слід враховувати необхідність ГУАМ не тільки для забезпечення стабільності вже існуючих транспортних енергоартерій і розвитку регіону, а й для формування безпекового, врівноваженого простору. Українська держава через міжнародні організації прагне створити механізм захисту державних інтересів, економічного зростання, цілісності і недоторканності своєї території.
Література 1. Мурсалієв А. Інтерв'ю //http:/Главред/08/12/04; Зленко А.М. Вступне слово. На пострадянському просторі. Із засідання наукової ради МЗС України // Політика і час. — 2003. — № 6. — С. 15 — 17. 2. Тертышник Ю. TRACECA: пути становлення //http://users.odessa.net; Коноплев С.И. ГУУАМ: время выбора // Мат. Междунар. конф. «ГУУАМ: проблемы и перспективы развития транспортно-коммуникационных коридоров». — К., 2000. — С. 48 — 63. 3. Пирожков С. И., Парахонский Б. А. Формирование модели регионального сотрудничества в системе ГУУАМ // Мат. Междунар. конф. «Украина и проблемы безопасности транспортных коридоров в Черноморско-Каспийском регионе». — К., 1999. — С. 18 — 35. 4. Дзеркало тижня. — 1999. — 23 жовт.; Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2000 році. — К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2001. — 404 с.; День. — 2001. — 30 листопада. 5. Ялтинська Хартія ГУУАМ //http://www.guuam.org.ua. Об'єднання ГУУАМ //http: /ukrembassy.kepter.kz/embassy/emb.htm/. 6. Україна і проблеми безпеки транспортних коридорів у Чорноморсько-Каспійському регіоні / Мат. І Міжнар. конф. — К., 1999.; Степюк А. На фоне крепких рукопожатий ГУУАМ терпит очередное поражение //http://part.org.ua.





Реферат на тему: Українські проекти на пострадянському просторі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.