Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Удосконалення системи гарантій прав і законних інтересів платників податків (реферат)

В умовах формування ринкових відносин і економічних методів управління важко не помітити більш-менш сильного впливу податкових правил на явища і процеси, на перший погляд, досить далеких від сфери застосування цих правил. „Податки здійснюють немалий вплив на життя людини, у тому числі на формування сім'ї, вирішення питань спадкування, набуття майна. Людина багато в чому виходить з податкової політики держави при визначенні свого життєвого шляху – вибору професії, місця роботи, конкретного заняття. Від податків залежить ставлення людини до приватного бізнесу, можливість досягнути в ньому успіху, розвитку підприємливості та ініціативи. Податки суттєво визначають рівень благополуччя кожної окремої людини, а тим самим і всього суспільства” [1].

Податкові відносини пов'язані зі зміною форми власності, з передачею її частини на користь держави або перерозподілом самої державної власності, а тому особливу увагу потрібно звернути на права і обов'язки людини в податковій сфері, забезпечення їх чіткої правової регламентації, дальшого вдосконалення і зміцнення гарантій прав платників податків. „Гарантії полягають у створенні найбільш сприятливих умов для реалізації індивідом своїх прав і їх захисту у випадку порушення” [2].

Саме той факт, що в податкових відносинах одна із сторін – фінансовий орган, наділений державновладними повноваженнями, вказує необхідну поведінку іншій стороні – платнику податків, а іноді застосовує і заходи державного примусу, обумовлює встановлення особливих гарантій для охорони і захисту прав і законних інтересів платників податків. Такі гарантії повинні бути направлені на відвернення суб'єктивізму у трактуванні державної доцільності, відверненні свідомого порушення закону, попередження помилок внаслідок недостатньої кваліфікації виконавців.

Покращання регулювання позасудового захисту прав і свобод громадян визначено серед пріоритетних завдань Концепції адміністративної реформи в Україні, проблема вдосконалення податкових правовідносин у цілому в умовах становлення ринкової економіки та правовідносин щодо захисту прав і законних інтересів платників податків зокрема входить до планових тем Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і посідає чільне місце у підготовленій Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997–2005 роки.

Дослідженню юридичних гарантій вчені приділяють достатньо уваги. Висловлені неоднозначні думки щодо поняття, змісту і класифікації юридичних гарантій. Різні аспек­ти принципів права в системі гарантій прав і законних інтересів платників податків тією чи іншою мірою знайшли своє відображення у працях таких українських дослідників, як В.М. Селіванов, О.М. Московенко, І.В. Головач [3], А.О. Селіванов [4], Р.О. Гаври­люк [5], та в інших спеціальних монографічних роботах [6].

Однак ґрунтовних теоретико-прикладних розробок з даної проблеми не було. Місце принципів права в системі гарантій прав і законних інтересів платників податків ще жодного разу не визначалось за допомогою спеціального дослідження.

Відповідно, безпосереднє завдання даної статті полягає в тому, щоб на основі враху­вання досягнень адміністративної та фінансово-правової науки, узагальнення вітчизня­ного та зарубіжного досвіду систематизувати результати досліджень принципів права, які стосуються захисту прав і законних інтересів суб'єктів оподаткування в Україні, визна­чити їх місце в системі юридичних гарантій захисту прав платників подат­ків в адміністративному порядку, оновити концептуальні підходи до вказаної сфери, привести їх у відповідність до рівня науки адміністративного та податкового права, з урахуванням бурхливого процесу трансформації чинного законодавства, розкрити найбільш актуальні практичні питання, що впливають на підходи до застосування якісно нових принципів у законопроектній роботі органів, відповідальних за розвиток концепції адміністративного та податкового законодавства в майбутніх періодах.

На підставі аналізу проведених досліджень [7] можна стверджувати, що під юридичними гарантіями захисту прав і законних інтересів платників податків потрібно розуміти закріплені в чинних правових нормах умови і засоби, що забезпечують платникам податків реальну охорону, безперешкодну реалізацію та поновлення в разі порушення їх суб'єктивних прав і законних інтересів.

Етимологічно слово „гарантія” (від французького "garantie” – забезпечення) передбачає наявність умов, засобів, що дозволяють досягти певних результатів, тобто забезпечують їх досягнення. Для забезпечення охорони, стабільності та розвитку суспільних відносин застосовується ціла система гарантій. Розрізняють юридичні, економічні, політичні, культурні, моральні гарантії тощо. У системі захисту прав і законних інтересів платників податків, незаперечною є провідна роль юридичних гарантій як таких, що встановлюють­ся за допомогою правових норм і забезпечуються державним примусом.

При аналізі юридичних гарантій щодо обраної теми дослідження найприйнятнішою є класифікація, дана П.Е. Недбайлом. У ній на перше місце серед юридичних гарантій учений ставить правові норми, які забезпечують правильне й ефективне здійснення інших норм; на друге місце – принципи права і третім видом визначає активно-вольові дії організаційного характеру із забезпечення правильного застосування і реалізації юридич­них гарантій в інших формах.

Проте принципові зміни статусу України, зміни в економічній, політичній і державно-правовій системах обумовили появу нових інститутів і структур у державі і суспільстві. Одночасно з цим корінні зміни відбуваються і в праві, змінюються його вихідні ідеї, пра­во наповнюється новим змістом і у зв'язку з цим виникає нове сутнісне поняття принци­пів права.

Слово "принцип” походить від латинського "principium” – початок, основа, вживається в різних значеннях: 1) основне вихідне положення якоїсь теорії, вчення, науки, світогляду, політики, організації тощо; 2) внутрішнє переконання людини, що визначає його ставлення до дійсності, норми поведінки і діяльності; 3) основна особливість влаштування якогось механізму, устрою [8].

„З гносеологічного погляду, категорія „принцип” тісно пов'язана з категоріями „зако­номірність” і „сутність”. Поняття „принцип” співвідноситься з категорією „ідея” в тому випадку, коли під останньою філософи розуміють внутрішню логіку, закон існування дос­лід­жуваного об'єкта. На кінець, у найширшому розумінні принцип є начало, вихід­ний пункт, становлення буття – у даному випадку існування тієї чи іншої діяльності” [9].

У монографіях, статтях, підручниках провідною є основна думка про те, що принципи права – це його вихідні ідеї, від природи притаманні праву якості. Учені практично єдині у визначенні загальної характеристики правових принципів.

„Принципи права – об'єктивні властивості права, коріння яких знаходиться в його змісті. Вони відображають закономірності суспільного розвитку, потребу суспільства у правовому регулюванні. Принципи як наукова абстракція найбільш високого ступеня здійснюють не тільки самостійний вплив на суспільні відносини, що складають предмет правового регулювання, але і опосередкований, коли визначають застосування конкрет­них норм, доповнюючи зміст їх гіпотез"[10].

Професор Денисов А.І. наголошує, що правові принципи являють собою правові ідеї, які пронизують все право в цілому чи окремі групи правових норм, інститутів чи галузей права. Це ті ідеї, які надають праву єдність змісту.

Алексєєв С.С. називає принципами керівні начала (ідеї) права, які у концентрованому вигляді характеризують його зміст. Це свого роду згустки юридичної системи, явища сутнісного порядку, що виражають її економічні і соціально-політичні основи, розповсюд­жують економічні та соціально-політичні вимоги (уже в юридичному вигляді) на всі чинні норми.

Образно кажучи, у принципах права міститься ніби „душа права”, правової системи” [11].

„Наука не „придумує”, а „відкриває”, обґрунтовує, вивчає і систематизує закладені в праві принципи, показує їх роль, значення, зміст і функціонування”, – зазначає Цибулевська О.І. [12].

Таким чином, принципи відіграють роль орієнтирів у формуванні права. Нові правові ідеї, як правило, формулюються у вигляді правового принципу. При подальшому розвитку, оскільки це саме правовий принцип, він втілюється в конкретні норми права, утворюючи норми-принципи, або ж ніби „розчиняється” у значній кількості правових норм, визнача­ючи таким чином їх вплив на відповідні суспільні відносини.

Відповідно, принципи права – це вихідні ідеї, джерела, які визначають сутність права, його призначення в суспільстві, це база, на якій право виникає, формується, розвивається і функціонує. З огляду на це, у наведеній класифікації юридичних гарантій, на нашу думку, на перше місце доцільніше винести саме принципи права.

У теорії права загальноприйнятим вважається поділ принципів права на загальнопра­во­ві, міжгалузеві, галузеві, а також властиві правовим інститутам. Поряд з використан­ням таких загальноправових принципів, як принцип законності, принцип соціальної справедливості, принцип рівноправності, принцип гуманізму, принцип єдності юридичних прав і обов'язків, податкове право має власні специфічні принципи, притаманні лише йому. Як основні начала нормативного регулювання, вони задають тон всій наступній правотворчості в податковій сфері, гарантуючи її логічність, безперервність і збалансо­ваність, а також відіграють значну роль у формуванні судової практики з податкових питань, у заповненні прогалин, що нерідко зустрічаються в нормативних актах фіскально­го характеру, а також у тлумаченні чинного законодавства, виступають основними критеріями для оцінки якості податкової системи країни.

Інститут захисту прав і законних інтересів платників податків як такий, що врегульо­вує певний різновид суспільних відносин, базується на власних принципах. Їх законодавче закріплення і практична реалізація багато в чому залежать від політичного і економічного курсу, що проводиться публічною владою. Ці принципи певним чином носять всезагаль­ний характер, обумовлений органічним взаємозв'язком між принципами права взагалі і окремо взятого його інституту, і в той же час мають власні особливі риси, пов'язані з особливостями регулюючих відносин.

У зв'язку з цим вбачається важливим здійснення характеристики принципів, що, на нашу думку, належать до „основних механізмів, несучих конструкцій” [13] інституту захисту прав і законних інтересів платників податків.

Найдавнішим принципом, спрямованим на захист платників податків, вважається принцип згоди суб'єктів оподаткування нести податкове навантаження.

Виникнувши в епоху середньовіччя (відповідно до феодального права всякий пан повинен був жити на доходи від своїх володінь, що складали звичайні грошові надход­ження, і ... не міг підвищити податку без згоди васалів, за винятком певних випадків [14]), згаданий принцип знаходився біля витоків парламентаризму. Саме тому законодавче оформлення податку пов'язується із згодою платника на його стягнення.

Щоправда, згаданий принцип характерний для законодавства небагатьох країн, як правило, „малих” країн Європи, що мають історично сформовану в цих державах активну референтну практику (Ліхтенштейн, Ісландія) [15]. Навпаки, як Конституція України (ст. 74), так і конституції багатьох інших держав (Данії – § 42, п. 6; Італії – ст. 75 та ін.) встановлюють заборону на використання у фіскальній сфері інструментів безпосередньої демократії [16]. Тобто, регламентуючи порядок проведення референдуму, основні закони, як правило, виключають податки з питань, які можуть бути винесені на всенародне голосування.

Тому, не дивлячись на те, що в останні роки робляться спроби розгляду оподаткування у світлі теорії суспільного договору Ж.-Ж. Руссо [17], у даний час можливість погодження законопроектів фіскального характеру з волею окремих платників, а також безпосередня участь останніх у правотворчому процесі обмежуються вільним мандатом парламентарів, що представляють інтереси всього народу і не пов'язані зі своїми виборцями їх наказами і процедурою дострокового відкликання.

Наступний принцип, який розглядається як вид юридичних гарантій, що забезпечують захист прав платників податків, – принцип законності.

Цей загальноправовий принцип, проходячи через призму галузевого законодавства, на нашу думку, може розглядатися в наступних аспектах:

– по-перше, з метою забезпечення конституційного принципу недоторканності приват­ної власності, ураховуючи те, що „податки являють собою порушення цього права” [18], тільки органу законодавчої влади надається можливість запроваджувати податки;

– по-друге, система оподаткування, податки і збори встановлюються винятково зако­на­ми. Цей принцип закріплений у Конституції України (ст. 92) і в конституціях більшості зарубіжних країн: ст. 30 Конституції Японії, ст. 265 Конституції Індії, п.1 ст.133 іспанського основного закону, п.1 ст.78 грецької конституції тощо [19];

– по-третє, передбачає рівність перед законом суб'єктів податкового права, як у інди­відуально так і в загальновизначених відносинах. Таке положення спрямоване на запобігання зловживанням з боку фіскальних державно-владних органів, на відвернення можливих суб'єктивних підходів, недопущення дискримінації, зокрема у встановленні ставок податку, наданні пільг, при визначенні прав і обов'язків щодо сплати податків і неподаткових платежів тощо.

Разом з тим, у практичному застосуванні цього принципу існують певні проблеми. Думається, що повній реалізації принципу законності не сприяє наявність у чинних подат­кових законах великої кількості норм з бланкетними диспозиціями. Такі норми містять посилання на різні підзаконні нормативні акти, інструкції, положення, правила, що вида­ються виконавчими органами і регулюють відносини в різних галузях права (цивільному, адміністративному, фінансовому, земельному, господарському та ін.). Згадані підзаконні акти, як відомо з практики, нерідко не досконалі, містять протиріччя, можуть не відпові­дати основним положенням, закріпленим у законах, а то і основополож­ним принципам правового регулювання.

Одним з найважливіших постулатів інституту захисту прав і законних інтересів платників податків є принцип справедливості.

В умовах визначення шляхів і напрямів реформування податкової системи нашої держави названий принцип є надзвичайно актуальним для встановлення правових гарантій ефективної охорони і захисту суб'єктів оподаткування. Справедливий характер оподаткування закріплений в законодавстві багатьох іноземних держав. Причому в державах, що належать до романо-германської правової системи, він, як правило, встанов­люється нормами конституційного рівня. А в англо-саксонських країнах даний постулат, як правило, міститься в текстах податкових законів і навіть вноситься в їх назву. Так, у 1982 році у США був прийнятий Закон про справедливе оподаткування і фіскальну відповідальність.

В одних випадках принцип справедливості формується у найзагальнішому вигляді: тарифи на всій території Швейцарії будуть встановлені на однакових і справедливих основах (Конституція Швейцарії, ст. 36). Інші нормативні акти дають йому більш розгор­нуту характеристику: держава передбачає справедливе оподаткування, звільняючи від оподаткування мінімум для існування, і обкладає більш високими ставками значне майно і доходи (Конституція Ліхтенштейну, ст. 24)” [20].

Практична реалізація цього принципу здійснюється через встановлену державою систему оподаткування. „Така система, за винятком окремих випадків, не може бути надмірно жорсткою для одних чи безмежно ліберальною для інших. Основою реалізації цього принципу є встановлені орієнтири соціальної політики. Вони виступають первинним явищем, а податкова політика – вторинним. Якщо ці орієнтири встановлені неправильно, то й податкова політика не може бути справедливою” [21].

Принцип справедливості як економіко-правовий за своєю природою є одним з найскладніших у податковому праві. Економічний бік даного принципу базується на тому, що держава здійснює вплив на розподіл доходів шляхом надання певних благ одним і збільшенням фіскального тиску на інших. Теорії податкового права відомі два підходи до реалізації принципу справедливості.

Відповідно до першого, так званого принципу вертикальної справедливості, справед­ливою податковою системою є та, де податки, що сплачуються платниками, відповідають вигодам, які останні отримують від держави. Іншими словами, хто отримує від держави більше тих чи інших благ, той повинен сплачувати більше податків (принцип вигод).

Другий підхід, принцип горизонтальної справедливості, передбачає, що платники, які знаходяться в рівному становищі, повинні трактуватися податковими законами однаково. Тобто цей принцип стверджує всезагальність оподаткування і рівномірність розподілу податкового тиску між платниками відповідно до їх доходів (кожен суб'єкт оподаткування повинен внести в державну казну суму, визначену його платоспромож­ністю (принцип платоспроможності).

Такі погляди відображені в працях Адама Сміта [22], Поля Марі Годме [23], Уільяма Петті [24]. Проте варто зазначити, що ні один з наведених підходів не є досконалим і універсальним. У кожному є невирішені проблеми, свої недоліки і переваги. Практичне застосування принципів вертикальної та горизонтальної справедливості завжди є комбіно­ваним, хоча у масштабності застосування перевага належить другому.

Юридичний зміст принципу справедливості, за словами А.В. Бризгаліна, виходить з того, наскільки законодавець обґрунтовано врегулював порядок вилучення власності у платників, а також, у якому становищі між собою знаходяться держава, що збирає податки, і особи, які зобов'язані їх сплачувати [25].

Розглядаючи зміст даного принципу через призму вітчизняного податкового законо­дав­ства, можна констатувати абсолютний дисбаланс мір захисту права держави і права платника податків. Держава не врегульовує належним чином питання визначення здатності платника податків витримувати податковий тиск. І хоча приклади правового вирішення цієї проблеми існують і в європейських, і в англо-саксонських країнах [26], на теренах України, в умовах подібного правового вакууму, оподаткування часто призводить до неможливості реалізації громадянами своїх конституційних прав. Прикладом слугує реалізація права власності, рівність усіх форм якої, у тому числі державної і приватної, визначено основним законом держави, але практично маємо лише формальну рівність правових статусів. Остання теза також стосується рівності прав та обов'язків платників податків і податкових органів при захисті своїх інтересів.

Дотримання принципу справедливості вимагає встановлення різного підходу до мір відповідальності за вчинення податкового правопорушення, залежно від вини порушника. На цей час особи, які злісно ухиляються від сплати податків, і плат­ники, які порушили податкове законодавство в результаті помилки, мають однакову відповідальність.

У цілому, принципу справедливості відповідає правило усунення подвійного оподат­ку­вання при формуванні податкової системи України. При цьому правило усунення подвійного оподаткування розповсюджується і на внутрішнє нормативне регулювання і діє у міжнародному масштабі, зокрема, через укладення міждержавних угод про уник­нення подвійного оподаткування.

Думається також, що дія принципу справедливості неможлива без наявності пільг в оподаткуванні, а тому ми погоджуємося з думкою професора Д.Черніка, який вказував на те, що основне зло криється не в податкових пільгах як таких, а у їх нерозбірливості і не прорахованості, коли при їх встановленні переважає політична кон'юнктура чи популізм, а не виважений і обґрунтований підхід [27].

Наступний принцип – стабільність. Він повинен гарантувати платникам податків незмінність податкових платежів і правил їх стягнення протягом тривалого терміну. Це надасть можливість як платникам податків, так і фіскальним органам зорієнтуватись серед розмаїття податкового законодавства, освоїти механізм практичної реалізації податкових правил, у тому числі і механізм захисту власних прав та інтересів, що в кінцевому результаті приведе до врівноваженості стосунків сторін, мінімізації втручан­ня в діяльність платника та появи впевненості останнього у непорушності його суб'єктив­них прав та інтересів, а отже, можливості планування та прогнозування своєї діяльності.

Закон України „Про систему оподаткування” (ст. 3) встановлює дію принципу стабільності терміном на один бюджетний рік. Зрозуміло, що ніякої стабільності за такий термін досягти неможливо та ще й в умовах постійного порушення даного принципу. Наприклад, Закони України „Про податок на додану вартість”, „Про податок на промисел” вступили в дію протягом бюджетного року, протягом терміну дії принципу стабільності також змінювалися розміри та порядок справляння деяких податків та обов'язкових платежів, набирали чинності зміни, внесені до Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян”, тощо.

Не сприяє забезпеченню стабільності і відсутність прямої дії податкових законів, яка породжує необхідність обов'язкових відомчих роз'яснень, що, у свою чергу, дозволяє значно частіше змінювати вимоги, звернені до платників податків.

Загалом, беручи до уваги вищенаведене, реальний шлях реалізації принципу стабіль­ності вбачається в розробці і прийнятті Податкового кодексу України. Прийняття цього нормативного акта має в даному контексті закріпити механізм внесення змін і доповнень у податкове законодавство, визначити всі етапи податкового процесу, забезпечивши пряму дію податкового закону. Це дозволить забезпечити стабільність податкової політики, зробить дії держави в податковій сфері прогнозованими і передбачу­ваними, зменшить залежність платників податків від не передбачуваного збільшення податкового тиску, звільнить від необхідності „тіньової” діяльності.

Безперечно, стабільність у сфері оподаткування не може бути безмежною. Розвиток суспільних відносин обумовлює зміни в усіх сферах життєдіяльності, що неминуче призведе до необхідності змін податкового регулювання. Але, щоб здійснення зазначених змін не перетворило податковий механізм у гальмо економічного і соціального розвитку країни, вони, насамперед, повинні бути логічними і поступальними. Платнику обов'язково необхідно надавати час з моменту оприлюднення поправок до набуття ними чинності (на думку автора, не менше шести місяців) для детального ознайомлення і врахування таких змін у подальшій практичній діяльності. Зміни податкової політики повинні підтри­му­вати гнучкість оподаткування, застрахувати його від необхідності кардинального реформування, тому що така необхідність завжди спричинюється глибокими кризовими явищами.

Наступним принципом, який можна виділити в системі юридичних гарантій захисту прав і законних інтересів платників податків, є принцип єдності прав і обов'язків.

Зміст даного принципу в зазначеному контексті полягає в тому, що надані платникам податків права і свободи повинні нерозривно поєднуватися з обов'язками владних дер­жав­­них органів. Без існування одного не може існувати іншого, адже будь-яке право плат­ни­ка може бути реалізоване тільки за посередництвом іншого суб'єкта податкових правовід­но­син. Здійснення платниками суб'єктивних прав і законних інтересів ставиться в пряму залежність від дій іншої сторони.

Тому бачиться необхідним пряме закріплення в податковому законодавстві правила, коли кожному праву платника податків відповідає обов'язок посадових осіб державних органів. І навіть, якщо законодавець не передбачає певних конкретних обов'язків, що відповідають встановленим правам платників податків, посадові особи державних орга­нів зобов'язані забезпечити реальне здійснення цих прав і інтересів. Крім того, правиль­ним, на нашу думку, є твердження авторів коментаря основних положень Податкового кодексу Російської Федерації про те, що „права платників податків мають забезпечуватись також відповідальністю посадових осіб державних органів” [28].

Принцип гуманізму також має важливе значення у визначені напрямів розвитку захисту платників податків. Слово „гуманізм” походить від латинського „humanus” – людський, людяний. Воно означає визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і прояв власних можливостей, ствердження блага людини як критерію оцінки суспільних відносин. Гуманність – людяність, любов, повага до людини, до людської гідності [29].

У сфері дії правового захисту платників податків, їх прав та інтересів принцип гуманізму проявляється в законодавчому закріпленні відносин між державою та платником податків, незалежно від його організаційно-правової форми, на основі уважного ставлення, поваги, створення останньому умов, необхідних для нормального існування.

Разом з тим, варто зазначити, що через об'єктивні і суб'єктивні причини цей принцип не знайшов безпосереднього відображення у фіскальному законодавстві і залишається не витребуваним повною мірою на практиці. Тут важливим є, на нашу думку, досвід Росій­ської Федерації, в податковому законодавстві якої з'явилося поняття податкової амністії щодо осіб, які вчинили податкове правопорушення. „Рішення про застосування податко­вої амністії приймається керівником органу податкової служби. Це означає, що вона пере­ста­ла бути одноразовим актом, який здійснюється тільки на підставі рішення пред­став­ницьких і законодавчих органів влади. Це положення... визначає більш локальний підхід до платників податків” [30].

Отже, принципи виступають гарантами дотримання прав платників податків, що повинні стати найвищою цінністю для держави в особі її владних уповноважених органів. Існуючі в державі податкові закони та інші правові акти фіскального характеру повинні повністю відповідати цим постулатам, ні в якому разі не ігноруючи і не вступаючи з ними у протиріччя. Підпорядкування платників податків вимогам норм права буде безбо­лісним при умові комплексної реалізації перерахованих принципів у повсякденному житті.

У системі гарантій захисту прав і законних інтересів платників податків, поряд з використанням загальноправових, існують власні, специфічні принципи, спрямовані на захист платників податків: принцип згоди суб'єктів оподаткування повинен нести подат­кове навантаження; принцип законності – у трьох аспектах: тільки органу законодавчої влади надається можливість запроваджувати податки; податки встановлюються тільки на підставі закону; рівність перед законом суб'єктів податкового права; принцип справедливості у двох аспектах: вертикальної справедливості – податки, що сплачуються платниками, відповідають вигодам, які останні отримують від держави та горизонтальної справедливості, – кожен суб'єкт оподаткування повинен внести в державну казну суму, визначену його платоспроможністю (принцип платоспроможності). Принцип стабільності повинен гарантувати платникам незмінність податкових платежів і правил їх стягнення протягом тривалого терміну. Зміст ще одного принципу – єдності прав і обов'язків у контексті захисту прав і законних інтересів платників податків – полягає в тому, що надані платникам податків права і свободи повинні нерозривно поєднуватися з обов'яз­ками владних державних органів з їх забезпечення. Принцип гуманізму проявляється в законо­дав­чому закріпленні відносин на основі уважного ставлення, поваги, створення платнику податків умов, необхідних для нормального існування.

Перспективною вбачається подальша розробка питання заснуванння норм права винятково на правових принципах, що забезпечить єдність правового регулювання через точне і повне, з урахуванням специфіки конкретного об'єкта, визначення прав і обов'язків учасників конкретного виду відносин.


 

Література:

1. Топорнин Б.Н. Налоговое право в правовой системе России // Налоговый кодекс: сегодня и завтра: Сб. статей; Институт государства и права РАН, Российская асоциация налогового права. – М.: ФБК-Пресс, 1997. – С. 5.

2. Ростовщиков И.В. Обеспечение прав и свобод личности в СССР. Вопросы теории. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1988. – С. 9.

3. Селіванов В.М., Московенко О.М., Головач І.В. Захист прав платників податків в Україні (питання теорії і практики). – К.: Інститут приватного права і підприємництва АпрН України, 1999. – 24 с.

4. Селіванов А. Адміністрування податків: нові проблеми в адміністративному та фінансовому праві України // Право України. – 2002. – № 2. – С. 34–38.

5. Гаврилюк Р. До питання про юридичну природу прав платників податків // Пробле­ми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ Регіональної науко­во-практичної конференції. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – С. 192–195.

6. Гуреев В.И. Налоговое право. – М.: Экономика, 1995. – 253 с.; Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. – Чернівці: ЧДУ, 1997. – 244 с.; Денберг Р.Л. Международное налогообложение: Пер. с англ. – М.: ЮНИТИ, 1997. – 375 с.; Петрова Г.В. Налоговое право: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 271 с.; Налоговый кодекс. Сегодня и завтра: Сборник статей. – М.: ФБК-ПРЕСС, 1997. – 144 с.; Гаджиев Г.А., Пепеляев С.Г. Предпринимательство налогоплательщик-государство: Правовые позиции Конституционного суда Российской Федерации: Учебное пособие. – М.: ФБК-ПРЕСС, 1998. – 542 с.; Налоговый кодекс Российской Федерации. Часть первая. Постатейный коментарий / Под. ред. проф. В.И.Слома. – М.: Статут, 1998. – 397 с.; Сутырин С.Ф., Погорлецкий А.И. Налоги и налоговое планирование в мировой экономике / Под. ред. С.Ф. Сутырина. – СПб.: Полиус, 1998. – 577 с.; Комментарий к Налоговому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный) / Руковод. авт. коллектива и отв. ред. А.В. Брызгалин. – М.: Аналитика-Пресс, 1999. – 400 с.; Щербанюк О.В. Громадянин як суб'єкт податкових правовідносин. – Чернівці: Рута, 2000. – 28 с.; Брегін М.Г., Горішний Т.І., Гнус П.М. Основи податкового законодавства. – Львів: Світ, 2000; Гаврилюк Р.О. Дія норм податкового права в часі, просторі та за колом осіб. – Чернівці: Рута, 2002. – 392 с. та ін.

7. Юридические гарантии применения советских правовых норм и укрепления социа­ли­сти­ческой законности. Тезисы докладов и сообщений. – К., 1971; Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения советских правовых норм // Правоведение. – 1971. – № 3. – С. 44–53. Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності: Матеріали практ. конф. (24,25.09.99) / Дніпропетровський юр. ін-т. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1999.

8. Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская Энциклопедия, 1980. – С. 1072.

9. Орловський О. Поняття принципу права // Науковий вісник Чернівецького універ­си­тету. – Чернівці: ЧДУ. – 1997. – Вип.11. Правознавство. – С. 83.

10. Кожевников С.Н., Кузнецов А.П. Общеправовые и отраслевые принципы: сравнительный анализ // Юрист. – 2000. – №4. – С. 64.

11. Орловський О. Там саме. – С.83.

12. Цибулевская О.И. Принципы права // Общая теория права. Курс лекций. – М.: Юристъ, 1997. – С. 149–150.

13. Лившиц Р.З. Теорія права. – М., 1994. – С. 195.

14. Фомина О.А. Источники налогового права зарубежных стран. – СПб., 1996. – С. 21.

15. Фомина О.А. Источники налогового права зарубежных стран. –СПб., 1996.– С. 21, 24.

16. Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики. – М., 1993. – С. 21–22.

17. Рогачев В.Э. Некоторые вопросы правовой доктрины налоговой реформы и Нало­го­вый кодекс Российской Федерации // Налоговый кодекс: сегодня и завтра: Сб. статей; Институт государства и права РАН, Российская асоциация налогового права. – М.: ФБК-Пресс, 1997. – С. 30–31.

18. Пепеляев С.Г. Подоходный налог – принципы и структура. – М., 1993. – С. 4.

19. Фомина О.А. Источник налогового права зарубежных стран. – СПб., 1996. – С. 25.

20. Фомина О.А. Источник налогового права зарубежных стран. – СПб., 1996. – С. 36.

21. Коваленко Н.Ю. Принципи податкового права // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці: ЧДУ. – 1997. – Вип.11. Правознавство. – С. 203–214.

22. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М., 1935. – Т. 2. – С. 341.

23. Годме П.М. Финансовое право. – М., 1978. – С. 389.

24. Петти У. Трактат о налогах и сборах // Антология экономической классики. – М., 1993. – С.77.

25. Брызгалин А.В. Справедливость как основной принцип налогообложения. – Финансы. – 1997. – № 8. – С. 28.

26. Фомина О.А. Источник налогового права зарубежных стран. – СПб., 1996. – С. 37–38.

27. Черник Д. Размышления над проектом налогового кодекса // Консультант. – 1996. – № 11. – С. 70–72.

28. Брызгалин А., Зарипов В. Коментарий основных положений Налогового кодекса Российской Федерации // Хозяйство и право. – 1999. – № 11. – С. 15.

29. Советский энциклопедический словарь. – С. 354.

30. Хритинин В.Ф. Реформа укрепит законность в налоговых правоотношениях // Финансы. – 1998. – № 7. – С. 28.





Реферат на тему: Удосконалення системи гарантій прав і законних інтересів платників податків (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.