Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Трудове право. Випробування при прийнятті на роботу. Переведення на іншу роботу. Переміщення. Земельне право (контрольна робота)

П Л А Н

1. Трудове право. Випробування при прийнятті на роботу. Переведення на іншу роботу. Переміщення.

2. Земельне право. Право землекористування та його види, плата за землю, правова охорона земель.

Задача

Література


 

1. Трудове право. Випробування при прийнятті на роботу. Переведення на іншу роботу. Переміщення.

 

Випробування при прийнятті на роботу. При укладенні трудового договору у відповідності до ст. 26 Кодексу законів про працю України може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу:

§ осіб, які не досягли вісімнадцяти років;

§ молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів;

§ молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;

§ осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;

§ інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи.

Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним комітетом профспілки, - шести місяців(ст. 27 КЗпП). Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця. Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах. Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення (ст. 28 КЗпП).

Переведення на іншу роботу. Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 КЗпП та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я (ст. 32 КЗпП).

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП.

Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою (ст. 33 КЗпП). Власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою.

У випадках, зазначених у ч.2. ст. 33 КЗпП, забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

2. Земельне право. Право землекористування та його види, плата за землю, правова охорона земель.

Право землекористування та його види. Користування землею у відповідності до ст. 7 Земельного кодексу України може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Тимчасове користування землею може бути короткостроковим – до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.

У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.

Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності:

§ громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства;

§ сільськогосподарським підприємствам і організаціям;

§ громадським об'єднанням;

§ релігійним організаціям;

§ промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям;

§ організаціям, зазначеним у статті 70 ЗК для потреб оборони;

§ для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам;

§ житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам;

§ спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

У тимчасове користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності:

§ громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства;

§ промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям;

§ громадським об'єднанням;

§ релігійним організаціям;

§ організаціям, зазначеним у статті 70 ЗК, для потреб оборони;

§ сільськогосподарським підприємствам і організаціям;

§ житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам;

§ спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб.

У тимчасове користування із земель, що перебувають у колективній і приватній власності, земля може надаватись відповідним власникам цієї землі за договором, який реєструється у сільській, селищній, міській Раді народних депутатів:

§ громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби;

§ промисловим, транспортним та іншим підприємствам, установам і організаціям для несільськогосподарських потреб.

У випадках, передбачених законодавством України і Республіки Крим, земля може надаватися в користування іншим організаціям та особам.

Продовження строку користування земельними ділянками, наданими із земель, що перебувають у державній власності, провадиться Радами народних депутатів, які надали їх у користування. Продовження строку користування земельними ділянками, наданими із земель, що перебувають у колективній і приватній власності, провадиться власником цієї землі шляхом укладання нового договору.

У відповідності до ст.19 ЗК сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів:

§ із земель запасу для сільськогосподарського використання;

§ із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених ст. 77 і 79 ЗК;

§ для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки:

§ із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд;

§ в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою ст. 19 ЗК.

Верховна Рада України надає земельні ділянки у разі, коли для вилучення цих земель установлено особливий порядок (ст. 32 ЗК).

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 ЗК.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою у відповідності до ст. 22 ЗК виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у випадках, передбачених ст. 27 ЗК:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;

4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

5) нераціонального використання земельної ділянки (це не поширюється на право користування землею громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, протягом трьох років з часу надання земельної ділянки);

6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

7) використання землі не за цільовим призначенням;

8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;

9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 ЗК.

Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 ЗК.

Право користування орендованою землею припиняється також при розірванні договору оренди землі.

Припинення права користування землею провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а іноді й в судовому порядку.

Право тимчасового користування землею припиняється шляхом розірвання договору.

Плата за землю. Використання землі на Україні є платним (ст. 63 ЗК). Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості та місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель.

Орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої встановлюється за угодою сторін у договорі оренди.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлюються Верховною Радою України.

Платежі за землю надходять до бюджетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки. Частина коштів від плати за землю централізується у державному, республіканському (Республіки Крим) і обласних бюджетах у порядку і розмірах, що встановлюються законодавством України. Кошти від плати за землю використовуються на цілі, що визначаються законодавством України.

Ст. 38 ЗК встановлює пільги щодо плати за землю. Від плати за землю звільняються:

1) заповідники, національні і дендрологічні парки, ботанічні сади;

2) заказники (крім мисливських), дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю;

3) державні сортовипробувальні станції та сортодільниці, а також землі радгоспів, що використовуються цими станціями і дільницями для випробування сортів сільськогосподарських культур;

4) заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, дитячі санаторно-курортні і оздоровчі, а також навчально-виховні заклади;

5) заклади фізичної культури та спорту, за винятком кооперативних і приватних;

6) благодійні фонди;

7) інваліди I та II груп, учасники Великої Вітчизняної війни і прирівняні до них особи, пенсіонери;

8) громадяни, яким у встановленому порядку видано посвідчення, що вони постраждали від Чорнобильської катастрофи, а також громадські об'єднання осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Не справляється плата за радіоактивно і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства, а також за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння.

Новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі у їх власність або надання в користування земельної ділянки.

Верховна Рада Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські Ради народних депутатів можуть установлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, відстрочення сплати, зниження ставки земельного податку.

Правова охорона земель. Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель В Україні здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

У відповідності до ст. 84 ЗК власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

§ раціональну організацію території;

§ збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;

§ захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

§ захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;

§ рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;

§ знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель;

§ тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.

Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.

Нормативи гранично допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у грунті і порядок їх визначення розробляються і вводяться в дію Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними міністерствами та відомствами (ст. 85 ЗК).

При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, а також впровадженні нових технологій повинно передбачатися додержання екологічних та санітарно-технічних вимог щодо охорони земель (ст. 86 ЗК). Введення в дію об'єктів і застосування технологій, що не забезпечують вимог захисту земель від деградації або порушення, забороняється. Розміщення об'єктів, що впливають на стан земель, погоджується з землевпорядними, природоохоронними та іншими органами в порядку, що визначається законодавством України.

В Україні передбачено також економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель спрямовано на підвищення заінтересованості власників і землекористувачів, у тому числі орендарів, у збереженні та відтворенні родючості грунтів, на захист земель від негативних наслідків виробничої діяльності (ст. 87 ЗК).

З А Д А Ч А

Г. працював слюсарем, і з ним стався нещасний випадок – металевою скалкою йому було пошкоджено око. Г. подав до суду позов про стягнення з підприємства заподіяних йому збитків. Крім того, Г. вимагав відшкодування моральної шкоди (після операції, пов‘язаної з травмою., у нього залишився шрам). Відповідач позову не визнав, і не пояснив, що позивач повинен був знати правила роботи і техніку безпеки під час роботи з металом, тобто надіти захисні окуляри або ж повідомити про їх відсутність начальнику цеху, але він цього не зробив.

Чи підлягають задоволенню вимоги Г.?

У відповідності до ст. 173 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків. Матеріальна відповідальність власника чи уповноваженого їм органу за незабезпечення здорових та безпечних умов труда регулюється Законом України "Про охорону здоров‘я” від 14 жовтня 1992 р. та Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим їм органом шкоди, завданої робітнику пошкодженням здоров‘я, пов‘язаним з виконанням їм трудових обов‘язків, що було затверджено постановою Кабміну України від 23 листопада 1993 р. № 472 (із змінами та доповненнями, внесеними від 18 липня 1994р. № 492).

Власник зобов‘язаний відшкодувати робітнику шкоду, заподіяну пошкодженням здоров‘я, а також матеріальну шкоду внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини, а умови праці не були причиною матеріальної шкоди.

Виходячи з умов задачі, власник посилається на те, що шкоду здоров‘ю Г. завдано з вини його самого, бо він не користувався окулярами при роботі з металом. Проте ст.163 КЗпП встановлює, що на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

Тобто, чинне законодавство покладає на власника або уповноважений ним орган обов‘язок забезпечити працівника засобами індивідуального захисту.

Таким чином, якщо в суді власник не доведе, що шкоду було заподіяно не з його вини, вимоги Г. підлягають задоволенню в повному обсязі, у тому числі й моральна шкода. Хоча вже скасовано ст. 1731 КЗпП, де йшлося про відшкодування моральної шкоди власником чи уповноваженим їм органом, можуть бути застосовані відповідні норми цивільного законодавства.


 

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Земельний кодекс України.

2. Кодекс законів про працю України. З постатейними матеріалами – К., 1998.

3. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн. Кн. 1,2. – К., 1997.

4. Прокопенко В.І. Трудове право України. – Х., 1998.

5. Трудове право України: Курс лекцій. / Під ред П.П. Пилипенка. – Львів, 1996.

6. Трудовое право Украины. – Х., 1999.





Реферат на тему: Трудове право. Випробування при прийнятті на роботу. Переведення на іншу роботу. Переміщення. Земельне право (контрольна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.