Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Торгівля жінками як прояв кримінального бізнесу (реферат)

Транснаціональна торгівля жінками є новим видом злочинів у республіках колишнього Радянського Союзу, розпад якого відкрив кордони для подорожей, міграції та приватної торгівлі, що сприяло діяльності злочинних організацій та призвело до вербування торговцями мільйонів жінок. Одним з "товарів”, що користується великим попитом і який Україна та інші республіки колишнього Радянського Союзу можуть поставляти, є жінки, бажаючі подорожувати і шукати "можливості” для заробітку за кордоном.

Торгівля жінками розглядається на рівні кримінального злочину, причому нелегальне переправлення та незаконне перебування за кордоном людей є проявом прибуткового міжнародного бізнесу, незаконної злочинної діяльності та пов'язана з незаконним прибуттям та проживанням, призводить до серйозних порушень прав людини, моральних та правових збочень, розвитку "тіньової” економіки, яка підживлює організовану злочинність; секс-бізнес стає суттєвим складовим елементом організованої злочинності.

Найважливішою умовою розширення діяльності сучасних работоргівців є корупція. Чиновники на керівних посадах і на багатьох рівнях використовують свої повноваження для забезпечення захисту злочинної діяльності.

Через посилення впливу злочинних організацій корупція набуває форм блокування законодавства, що спрямоване на перешкоджання діяльності організацій. З огляду на те, як правоохоронні органи й урядові чиновники стають усе більш корумпованими, злочинні групи більш впливовими, кордон між державою і злочинними організаціями починає стиратися. За цих обставин дуже важко перешкоджати процвітанню корупції, одержанню прибутку.

Транснаціональна торгівля жінками ґрунтується на пропозиції та попиті країн, які поставляють і приймають. Країни з розвиненою секс-індустрією створюють попит і є приймаючими країнами, тоді як країни, де торговці можуть легко завербувати жінок, є країнами-постачальницями.

Сьогодні колишні республіки Радянського Союзу, такі як Україна, Білорусь, Латвія та Росія, стали головними країнами, які поставляють жінок для секс-індустрії в усьому світі, на ринках якої нині найбільш популярними і цінними є жінки з України та Росії [1]. Україна – друга за розмірами країна в Європі і тепер одна з найбільших постачальниць жінок для заняття проституцією.

Жінки – жертви контрабанди – рідко потрапляють до тенет випадкових ділків. Завдяки тому, що ця гра пов'язана з величезними доходами і різноманітними "послугами”, які надаються жертвам, звичайно контрабанда – це бізнес сучасних, високоорганізованих кримінальних груп, котрі мають свої "осередки” і "філії” в різних країнах. Ці мафіозні структури поставляють жінок за кордон і пропонують послуги охорони, матеріальної підтримки і зв'язку власникам борделів у багатьох країнах. У більшості випадків вони також надають підроблені паспорти, візи та інші документи для проживання за кордоном.

Ці групи з центрами в Москві та у Києві поставляють жінок до будь-яких пунктів призначення – до Токіо, Банткока, Макао, Белграда, Стамбула, Тель-Авіва, Франкфурта, Амстердама чи Нью-Йорка. Навряд чи яка-небудь схема контрабанди може працювати без підтримки або захисту: мафія стоїть навіть за найбільш безневинними схемами одруження за листуванням.

Щороку у світі перевозять контрабандою 4 млн людей, більшість з яких – жінки. Тільки до Західної Європи вивезено контрабандою до 500 тис. жінок. За останні десять років з України виїхало до 400 тис. жінок у віці до 30 років.

Закони проти контрабанди жінок з метою сексуальної експлуатації майже відсутні, нечіткі або неадекватні, у більшості вони карають жертви, а не злочинців. Міжнародне співробітництво у цій сфері тільки починається. У багатьох країнах проституція або легальна, або напівлегальна. Контрабандистів переслідують дуже рідко. Якщо їх впіймають, а це відбувається рідко, передають справу до суду, – це відбувається ще рідше – більшість злочинців обмежуються депортацією або невеликим штрафом. В окремих країнах торгівля людьми навіть не вважається кримінальним злочином. Коротше кажучи, – це бізнес з величезними доходами і дуже малим ступенем ризику.

Торгівля жінками також є "тіньовою” економікою і не приносить фінансового благополуччя суспільству. Жінки часто залишаються ні з чим, гроші, ними зароблені, дорого обходяться їх здоров'ю, емоційному стану. Гроші, зароблені злочинними організаціями, не залишаються в бідних країнах, а "відмиваються” через банківські рахунки злочинних босів у фінансових центрах, таких як Сполучені Штати, країни Західної Європи чи офшорні зони. Схеми транснаціонального "відмивання” грошей часто містять доходи від торгівлі жінками.

В Ізраїлі, наприклад, організовані злочинні групи з колишнього Радянського Союзу, інвестували прибутки від торгівлі жінками та іншої діяльності у законний бізнес. Ізраїль вважається "безпечним раєм” для незаконних доходів, тому що "відмивати” гроші тут дуже легко.

Даний вид злочину має відверто латентний характер. Офіційні заяви до правоохоронних органів щодо подібних фактів практично не надходять. Жертви таких злочинів не сподіваються на допомогу правоохоронних органів і воліють мовчати, побоюючись за своє життя, безпеку рідних і близьких.

До найважливіших чинників розвитку міжнародної торгівлі жінками можна віднести структурну нерівність жінок і чоловіків у світовому масштабі; процес глобалізації економіки; важке соціально-економічне становище країн, що поставляють жінок; активність злочинних організацій; легалізацію секс-індустрії та превалювання попиту над пропозиціями; моральну деградацію.

Секс-індустрія використовує жінок фізично та емоційно, регулярно вимагаючи "свіжих” поставок, що і робить вербування і торгівлю жінками такими прибутковими. Вербувальники, торговці і сутенери, що займаються торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації, розробили загальні методи дій. Один з методів вербування – оголошення в газеті, що пропонують відмінну роботу за кордоном, яка не потребує високої кваліфікації, такі як офіціантки і няньки. Деякі оголошення пропонують гарні заробітки молодим, привабливим жінкам, що погодяться працювати танцівницями або господарками. Перевірка газет в Україні виявила, що в кожній було поміщено від 5 до 20 підозрілих оголошень. Жінки вербуються через такі соціальні заходи, як фотоконкурси. Процес, звичайно, складний, обман детально продуманий, щоб переконати жінок стосовно реальної можливості працевлаштування. За оцінками, 20 % вивезених жінок були завербовані через оголошення у пресі.

Інший метод вербування – "шлюбні агентства”, що іноді називають міжнародними службами знайомств. Відповідно до інформації Міжнародної організації по міграції всі агентства на зразок "наречена-поштою”, які пропонують жінок з колишнього Радянського Союзу, знаходяться під контролем організованих злочинних груп [2]. Багато з цих агентств діють через Інтернет. Вербувальники використовують "шлюбні агентства” як засіб для пошуку жінок, які бажають подорожувати або емігрувати. Цей шлях до секс-індустрії існує в декількох формах. Вербувальники можуть бути торговцями чи працювати на торговців. Жінка може зустріти чоловіка, який обіцяє одружитися. Чоловік може використовувати жінку сам якийсь час, потім примушує її до порнографії і пізніше продає в секс-індустрію, або прямо доставляє жінку до борделя.

Незалежно від методу вербування більшість жінок не очікує сексуальної експлуатації і насильства. Після того, як жінка прибула до країни призначення, торговець або сутенер повідомляють їй, що вона не буде працювати офіціанткою, нянькою чи ким-небудь ще, ким їй пропонували, а буде використана у проституції. Методи, що застосовуються для контролю над жінками після прибуття до країни призначення, включають конфіскацію документів, насильство, погрози заподіяння шкоди членам родини і боргову кабалу. Навіть якщо жінки знають, що будуть повіями, їх уявлення є далекими від реальності.

Складно дізнатися, скільки жінок було продано з метою сексуальної експлуатації. Торгівля є таємницею, жінок змушують мовчати, торговці небезпечні і деякі організації займаються підрахунком. При вивченні процесу торгівлі з країн колишнього Радянського Союзу стає відомо, що їх називають "російськими” чи "східноєвропейськими” без точної вказівки на назву країни. Слово "торгівля – (trafficking)” не є універсально використовуваним, у результаті чого визначається різна кількість жінок залежно від уживаного визначення.

Форми торгівлі жінками є різноманітними. Одна з них – аукціони, на зразок Африканських работоргових ринків XVIII–XIX ст. У Мелані (Італія) у грудні 1997 року поліція розкрила банду, що проводила аукціони жінок, вивезених з колишнього Радянського Союзу, яких роздягали, показували і продавали в середньому за 1000 дол. США. Торговці і сутенери використовували екстремальне насильство для контролю над жінками і територією. Жінок вбивають як попередження конкуруючим торговцям і сутенерам та як покарання за відмову займатися проституцією. У Стамбулі дві українські жінки були викинуті з балкона й вбиті на очах у їх шести російських подруг. У Сербії українській жінці, яка чинила опір, при всіх відтяли голову.

Вивезені жінки майже не одержують підтримки і допомоги від суспільних чи соціальних служб, як тільки потрапляють під контроль торговців чи сутенерів. У країнах, що їх приймають, з ними поводяться як зі злочинцями, як з повіями або нелегальними мігрантами. Коли їх виявляють, часто під час поліцейських облав, то заарештовують і поміщають до в'язниць в очікуванні депортації. Майже не існує служб, які займаються проблемами жертв торгівлі, що страждають від травм, слабкого здоров'я і фізичних вад.

Дослідження стану здоров'я жінок у секс-індустрії показує, що в цих жінок є серйозні проблеми, часто з погрозою для життя. Жінки страждають від інфекційних захворювань, та таких, що передаються статевим шляхом, насильницьких ушкоджень, наркотичної або алкогольної залежності, депресій та інших проблем, пов'язаних із психічним здоров'ям у результаті травмування.

Експерти ООН оцінюють обсяг світової торгівлі жінками як товаром для секс-індустрії у діапазоні від 7 до 12 млрд дол. США на рік. На ХХ конгресі ООН, який відбувся у квітні 2000 р., відзначалося, що торгівля людьми – це ринок, котрий найшвидше розвивається у світі, включає три основні компоненти: незаконний ввіз іноземців; сексуальне рабство жінок і дітей; економічне рабство у всіх його формах [3].

Щорічно до країн Європейського союзу незаконно переправляється з метою сексуальної експлуатації 500 тис. жінок і дівчат. Банди, що займаються цим ремеслом, одержують від сексуальної експлуатації і рабської праці жінок тільки в Європі прибуток у розмірі, приблизно, 7 млрд дол. США.

Останнім десятиліттям сотні тисяч жінок були вивезені з Центральної та Східної Європи і республік колишнього Радянського Союзу для заняття проституцією. Їх кількість Європейським союзом оцінюється в розмірі 0,5 млн. Вивезені українські жінки займаються проституцією у більш ніж 50 країнах. У деяких частинах світу, таких як Ізраїль і Туреччина, жінки з України і СНД настільки переважають, що всіх повій називають "Наташами”.

За даними Міжнародної організації по еміграції, на сьогодні обіг міжнародного бізнесу з незаконного переміщення людей сягає 6 млрд дол. США на рік. Згідно з оцінками ООН, 1/4 з 4 млн проданих людей щорічно використовуються в секс-індустрії. За наявними оцінками, за кордоном проституцією займається 100 тис. молодих українок.

З метою боротьби з цим явищем ще на початку століття були розроблені і ратифіковані міжнародні закони. У 1949 році Генеральна Асамблея Об'єднаних Націй прийняла Конвенцію про припинення торгівлі людьми та експлуатацію проституції третіми особами. Конвенція зазначає, що "проституція і супутні злочини по торгівлі людьми є несумісними з гідністю і цінністю людини і загрожують добробуту людини, сім'ї та співтовариства”. Україна підписала Конвенцію у 1954 році разом з Латвією (1992), Білоруссю (1956), і Російською Федерацією (1954). Конвенція 1949 року не була підписана багатьма і не створювала наглядового органу, тому не було постійної оцінки її виконання чи ефективності [4].

Нині Конвенція 1949 року зазнає критики з боку тих, хто одержує перевагу від легалізації проституції і "торгівлі за згодою”. Тенденції до легалізації секс-індустрії і більш вузького визначення торгівлі, що вимагає доказів, примусу або насильства, зробить процес покарання торговців дуже складним і слугуватиме на користь транснаціональним злочинним організаціям.

Цікавий підхід Швеції до припинення торгівлі – впливати на попит щодо жінок для використання у проституції. У 1998 році Швеція прийняла Закон про насильство над жінками, що визначав новий вид злочину – "значне порушення цілісності особистості жінок”. Проституція була включена до видів насильства проти жінок. З 1 січня 1999 року "купівля сексуальних послуг” була заборонена, карана штрафами і/або тюремним ув'язненням до шести місяців. Шведський уряд був упевнений, що це нове визначення демонструє ставлення Швеції до проституції як до "небажаного соціального явища” і акта насильства проти жінок.

Шведський підхід визнає шкоду, заподіювану жінкам в умовах сексуальної експлуатації. Такий підхід починається з визнання, що жінка має право на власну гідність, цілісність і рівноправність. Цей новий Закон – перший зі спрямованих на захист жінок від насильства, визнає чоловіків винними і, таким чином, стосується попиту на жінок, яких продають для проституції. Існують відомості, що Норвегія також розглядає такий підхід як шлях боротьби з торгівлею жінками для сексуальної експлуатації.

В Україні кримінально-правова боротьба з незаконним вивозом та експлуатацією за кордон жінок передбачає кримінальну відповідальність за складами злочинів, передбачених ст. 146, 149, 154, 302, 303, 331, 332 нового КК України.

Зокрема, у ст. 149 КК України "Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини” зазначено, що "продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років”. А ті ж самі дії, вчинені організованою групою, караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

У даній статті подане таке визначення торгівлі людьми: "… угода, за якою одна особа (продавець) передає людину у фактичну незаконну власність іншої (покупця), а остання зобов'язана прийняти її та сплатити певну грошову суму”, а "кваліфікованими видами торгівлі людьми (ч. 2 ст. 149 КК) є вчинення цього злочину: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) із використанням службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності”. Згідно з даною статтею "сексуальна експлуатація – це вид експлуатації праці особи в галузі проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах, незалежно від того, чи дозволений у даній країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності” [5].

Таким чином, у такої складної проблеми, як торгівля людьми, не може бути простого і швидкого вирішення. Однак ситуація, що склалася, вимагає від влади, громадськості України невідкладних і адекватних заходів щодо протидії цьому злу.

Покарати тих, хто займається транспортуванням "живого товару” з України, надто складно. І, можливо, цьому допомагає декілька чинників. Як серед високих чиновників, так і серед рядових службовців УВС, паспортно-візової і митної служб, адміністрації існує традиційний стереотип щодо жінок, які виїхали на роботу за кордон і були втягненими до секс-індустрії та проституції. Загальна думка зводиться до того, що "… вони (тобто жінки) самі винуваті. Вони знають, на що йшли, коли виїжджали за кордон”. Таким чином, питання боротьби з організованою торгівлею людьми переміщується до сфери моралі й виховання. По суті, ми зіштовхуємося з філософією невтручання. Дуже багато офіційних осіб вважають питання работоргівлі надуманим і типовим для країн Західного світу, але не для України.

Мабуть, єдина організація в Україні, яка повною мірою розуміє серйозність даної проблеми, – це Держкомкордон України. Саме прикордонники першими зіштовхуються з жертвами работоргівлі, вислуховують їх сповіді, приймають пояснення з приводу депортації і т.п. І саме прикордонники вимагають від різних служб вжити заходів відносно фірм і осіб, які займаються підозрілим вивозом громадян за кордон.

Можливо, що лояльне ставлення до работорговців викликає й другу причину їх важкого виявлення. Багато опитаних потерпілих заявляли, що вони не будуть порушувати кримінальні справи проти тих, завдяки кому вони опинилися у складній ситуації за кордоном. Практично всі потерпілі не вірять, що їх заяви будуть розглянуті чи будуть вжиті дійові заходи стосовно работорговців. Вони бояться громадської думки і зневажливого ставлення з боку правоохоронних органів. За відсутності заяв дуже важко з'ясувати, хто ж насправді займався переправленням потерпілих за кордон.

За існуючої процедури контролю над діяльністю приватних фірм з боку державних правоохоронних і контролюючих органів малоймовірним є припинення їх злочинної діяльності. З матеріалів ліцензування також неясно, чи працюють у галузі переміщення українських громадян за кордон ті фірми, що не пройшли саме ліцензування. Багато фірм звертаються за ліцензією після декількох років роботи, а у разі відмови – працюють без усяких юридичних підстав. Прикладом слугує цілий ряд українських туристичних фірм, що займаються незаконним вивозом туристів, переважно, жінок за кордон.


Список використаних джерел

1. Международная организация по миграции, Информационная кампания против торговли женщинами из исследований в Украине (Женева, Швейцария): Междунар. орг. по мигр. – 1998. – июль.

2. Международная организация по миграции "Славянские женщины вывозятся для рабства” // Кварт. бюлл. по торговл. мигрантами (Женева, Швейцария): Междунар. орг. по мигр. – 1998. – июль.

3. Официальные предупреждения ООН о появлении новых рабынь проституции. – Ксинуа. – 1999. – 21 сент.

4. Конвенция о пресечении торговли людьми и эксплуатации проституции (1949 г.).

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001.





Реферат на тему: Торгівля жінками як прояв кримінального бізнесу (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.