Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як форми реалізації судового угляду (розсуду) (реферат)

Однією з найважливіших аксеологічних проблем у науці кримінального права є проблема судового угляду. Починаючи з XVIIст. вона стає традиційним предметом уваги відомих учених. У другій половині XVIIст. англійський філософ Джон Локк сформулював політико-правову теорію розподілу влади, яку творчо розвинув видатний французький просвітитель Ш.-Л.Монтеск'є у своїй геніальній праці "Про дух законів”, що складається з 31 книги. Зокрема, в одинадцятій книзі він чітко наголошує, що не може бути свободи, якщо судова влада не відокремлена від влади законодавчої і виконавчої. Якщо ж судова влада об'єднається із законодавчою, то, за його словами, життя і свобода громадян потраплять в обійми свавілля, тому що суддя буде законодавцем, а якщо вона об'єднається з виконавчою, то суддя зможе набути прав гнобителя [1,с.107].

Монтеск'є вважав, що рішення суду за своєю суттю має бути "точним текстом закону”. Якби в ньому втілювалися особисті думки судді, то в суспільстві могли б виникнути обов'язки, на які народ не давав своєї згоди. Судді, є лише устами, що висловлюють слова закону, "бездушними істотами”, які не можуть обмежити силу і суворість закону. Питання удосконалення діючих законів належить до компетенції законодавчого корпусу. Владу, що видає закони, Монтеск'є характеризував як деспотичну, а в деспотичних державах законів немає – суддя сам творить закони. В монархічних державах суддя діє згідно з законом, а там, де його немає – "шукає дух закону”. Для республіканської форми правління характерне, на його думку, є те, що суддя додержується самої букви закону. Людина, підкреслював він, перестає бути громадянином, якщо можна буде тлумачити закон проти неї у тих випадках, коли зачіпаються її життєві інтереси, честь і майно [8, с.111-112].

Відомий мислитель Ч.Беккарія, розвиваючи теорію розподілу властей стосовно кримінального права, сформулював принцип, згідно з яким лише закони можуть встановлювати покарання за злочини і що право їх видавати може належати лише законодавцеві, і жодний суддя, не порушуючи справедливості, не може визначати покарання для інших членів суспільства. Тлумачення закону суддею він розглядав як згубне посягання на суверенну волю законодавця [2, с.204]. Кримінальні судді, справедливо вважав він, не можуть бути наділені правом тлумачення законів на власний розсуд, вони не є законодавці. Тлумачити закон повинен законодавець як законний хранитель справжнього виразу загальної волі. Якщо суддям надається право тлумачення законів, то це означає, що громадянин підпорядковується "гніту численних нестерпних і жорстоких тиранів”. Коли ж суспільна практика не враховує цих обставин, то, за образним висловом Вольтера, закон стає гострим кинджалом з двома вістрями, які однаково вражають як винного, так і невинного [8,с.112‑113].

Проти надмірного розширення судового угляду був і Г.В.Ф.Гегель, вбачаючи в ньому варіант узаконеного свавілля. Однак, писав він, застостосовуючи закони, у вирішенні яких відіграє роль розум судді, обов'язково виникають колізії, в іншому випадку провадження справи прийняло б механічний характер. Якщо деякі юристи дійшли висновку, що покінчити з колізіями можна, якщо багато дечого передати на розсуд суддів, то такий вихід є значно гіршим, оскільки колізія також належить думці, мислячій свідомості та її діалектиці. Рішення ж, прийняте лише суддею, було б свавіллям [4, с.249]. Він не допускав можливості послаблення влади монарха внаслідок судового угляду.

На думку І.Бентама, законодавство, що втілює у собі найрозумніші постанови, спрямовані на досягнення найвищого щастя для найбільшої кількості людей, в жодному разі не повинне змінюватися суддями під приводом тлумачення. Коли ж право тлумачення надати будь-якій людині, то вона стане законодавцем, причому таким, що має авторитет, рівний з тим, хто видав закон. Коментар до кодексу, який був написаний з метою роз'яснення його змісту, не слід було б нікому брати до уваги, і потрібно було б заборонити цитувати його у будь-якому вигляді в суді – ні прямо, ні жодним іншим шляхом. Коли ж суддя або адвокат у процесі своєї практики зауважить будь-які, на їх погляд, недоліки закону, то їм належить звернутися з обґрунтуванням своєї позиції до законодавця. Щодо до Англії, то мислитель вбачав, що право тлумачення законів тут було узурповане суддями несумлінним шляхом, і це стало причиною зловживань та й призвело до незаконного привласнення ними авторитету законодавчої влади, руйнування її постанов, узурпації її повноважень [8,с.114‑115]. У такій ситуації, за словами Гегеля, судді постійно виступають у ролі законодавців. [4, с.248].

І.Бентам поділяв погляди імператора Юстиніана, який оцінював свій кодекс як такий, що є найдосконалішим, і що в ньому всі правові сумніви знайшли своє вирішення. Категорично заборонялось тлумачення цього кодексу під загрозою притягнення винних до відповідальності і знищення книг, які вміщуватимуть такі тлумачення. Викладені погляди поділяв також відомий дореволюційний російський вчений-юрист П.І.Люблінський. Судді, зазначав він, не можуть бути вповноваженими тлумачити закон, у приписах якого втілена загальнонародна воля. У випадку виникнення труднощів, дозволялося лише звертатися за роз'ясненням до законодавця [8, с.111].

Отже, досліджувана проблема прямо пов'язана з реалізацією теорії розподілу влади, з проблемами забезпечення верховенства закону, єдності законності, найбільш повної і реальної рівності громадян перед кримінальним законом, справедливості у кримінальному судочинстві, що є неодмінною умовою правової держави.

Принцип загальності правової рівності як міри свободи був сформульований ще римськими юристами. Зокрема, Ціцерон писав, що під дію закону повинні підпадати усі [11, с.139]. Протягом багатьох століть ці гуманні ідеї розвивалися і збагачувалися.

В сучасній теорії права чітко спостерігається відхід від крайніх оцінок соціальної цінності судового угляду. Панівною є поміркована позиція вчених щодо цієї проблеми. Суть її зводиться ось до чого. Навколишня дійсність і її прояви в суспільних відносинах є надзвичайно різноманітні, а суспільні відносини настільки динамічні, що неможливо сконструювати норми кримінального права, образно кажучи, на всі випадки життя. Водночас слід враховувати, що процес пізнання реальної дійсності випереджує розвиток словесної форми їх фіксації. Крім цього, необхідно забезпечувати реалізацію принципу індивідуалізації покарання, вирішення питань звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, зняття судимості та ін. Отже, наявність і необхідність судового угляду, з одного боку, є соціально зумовленими. З іншого боку, висловлюють побоювання, що надмірно широкі межі судового розсуду, за умови браку ефективних суспільно-правових механізмів контролю, розсуду, можуть призвести, зокрема, до суб'єктивізму, судового волюнтаризму, нехтування принципу рівності осіб перед законом, порушення прав людини. Відтак судовий угляд необхідний, проте в певних межах і з достатньо чіткою законодавчою його регламентацією та з умовою вироблення ефективного механізму контролю.

Для суду проблематично застосовувати кримінальний закон, не з'ясувавши суті його змісту, призначення і мету. За допомогою тлумачення встановлюють необхідний зв'язок між кримінальним законом і рішенням суду.

Найпоширенішим вважається тлумачення кримінальних та кримінально-процесуальних норм – судове тлумачення. Це з'ясування змісту кримінально-правових актів, що проводить суд у зв'язку із застосуванням цих норм у кримінальному провадженні справи. П.Люблінський зауважував, що завдання судового тлумачення полягає у пошуку належного правового вирішення для даного конкретного випадку. На його думку, суддя повинен керуватися велінням закону або "чітким розумінням закону”. Таке тлумачення не передбачає будь-яких інших операцій, окрім коректного підведення факту під родове поняття і застосування до нього правових наслідків, які прямо називає закон. У випадку досконалості та чіткості закону завдання судді здебільшого цим і обмежується. Однак, зазначає П.Люблінський, законодавча влада може мати певні дефекти: неповноту, неясність, суперечність. [8, с.169-171]

Суб'єктами судового тлумачення є: а) окремі судді; б)суди всіх рівнів (як колегіальні органи). Поширення цього виду тлумачення визначається тим, що застосування кримінальних та кримінально-процесуальних норм у процесі порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ неможливо без їх тлумачення. Суд, застосовуючи водночас норму до конкретних обставин кримінальної справи, повинен правильно і чітко з'ясувати законодавчу волю.

Правотлумачний угляд – це своєрідний процес смислотворення, здійснюваний судом на підставі тексту кримінально-правової норми, відносно визначеної за змістом. Цей процес полягає у виборі одного з тих значень, які можна надати неоднозначним термінам кримінально-правової норми. Підставою такого угдяду є неоднозначність (оцінний характер) термінів, вжитих законодавцем у кримінально-правовій нормі.

У випадку правозастосовчого розсуду суд вибирає певну дію чи утримання від неї, певний варіант фізичної поведінки. В разі правотлумачного угляду вибирають значення, якого можна надати певним словам тоді, коли норма містить терміни, що можуть мати різний смисл, трактуватися неоднаково.

Як відомо, залежно від співвідношення тексту кримінально-правової норми та її змісту розмежовують буквальне, обмежувальне і поширювальне тлумачення. Буквальне тлумачення – це коли зміст норми цілком відповідає його словесній оболонці – тексту кримінально-правової норми. Слова і зміст закону повністю тотожні, збігаються. Таке тлумачення, швидше, не типовий, а винятковий випадок передусім тому, що суд має справу з абсолютно визначеними нормами (їх у кримінальній галузі права – меншість). Наприклад, ч.2 ст.108 КК України вказує: "Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби”. Оскільки зміст слів даної норми можна вважати чітко визначеним, однозначним, отож і необхідність вибору значення не постає. Іншими словами, зміст норми буквально, однозначно викладений в її тексті можна тлумачити лише адекватно. Застосування правотлумачного угляду непотрібне.

Однак трапляються випадки, коли точне розуміння тих або інших термінів, закладених у текст норми кримінального права, може призвести до ширшого або, навпаки, вужчого тлумачення норми права, ніж той зміст, який мав на увазі законодавець. Тому орган, що проводить тлумачення норми права (встановивши у певних випадках за допомогою відповідних прийомів і засобів тлумачення – невідповідність текстуального виразу кримінально-правової норми її істинному змісту), звертається до обмежувального або поширювального тлумачення.

Обмежувальне тлумачення використовують у тих випадках, коли зміст норми вужчий від її тексту; поширювальне – коли зміст кримінально-правової норми ширший, аніж її словесний вираз. Необхідно мати на увазі, що такий вид тлумачення норми права означає вужче або ширше тлумачення окремих термінів чи виразів норм кримінального закону. Наприклад, обмежувальне тлумачення простежується при застосуванні ст.208 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Згідно зі ст.10 КК України, відповідальність за такий злочин може нести особа, якій виповнилося 16 років. Хоча жодних винятків із цього правила немає, однак зрозуміло, що закон мав на увазі відповідальність дорослих, тобто осіб, які досягли 18-річного віку, за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Поширювальне тлумачення застосовують, якщо зміст кримінально-правової норми ширший, аніж її словесний вираз, текст. Наприклад, ст.17 КК України замахом на злочин визнає "умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину”. Практика застосування норми підтверджує, що замах на злочин може постати і у випадку бездіяльності. Тому ст.17 КК України у випадку застосування обґрунтовано піддається поширеному тлумаченню.

Інший приклад – постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990р. №7 із змінами, внесеними від 4 червня 1993р. №3, 31 березня 1995р. №4, 25 грудня 1996р. №4 та 3 грудня 1997р. №12. У цій постанові подано, зокрема, поширювальне за змістом тлумачення того, що слід розуміти під наклепом, передбаченим ст.125 КК України [6, с.233-234]. Обмежувальне або поширювальне тлумачення супроводжується углядовою діяльністю: коли текст і зміст кримінально-правової норми не збігаються, виникає передумова вибору одного з декількох можливих значень тексту чи конкретного поняття.

Роз'яснюючи норму, суб'єкт тлумачення повинен досягнути правильного, адекватного із задумом законодавця, розуміння буквального виразу закону. Потім передати, об'єктивувати, виразити зміст у своїй інтерпретації (на його думку, правильній і повній). Але зміст самої кримінально-правової норми змінювати у процесі тлумачення недопустимо. Розуміння норми не залежить від конкретних фактів і не визначається останніми. Завдання правозастосувача полягає не в тому, щоб "прилаштувати” зміст норми до фактичних обставин, а в тому, щоб глибоко зрозуміти цей зміст, правильно встановити зв'язок між нормою і конкретним фактом. Шляхом тлумачення з'ясовується принциповий зміст норми, вкладений у неї законодавцем.

Як зазначає Л.Каск, у тлумаченні норм права завжди велику роль відіграє правосвідомість суб'єкта, який здійснює тлумачення [9, с.471]. Не заперечуючи таке положення категорично, вважаємо, що критерієм правильності тлумачення правової норми є передусім сама норма. Зовсім недопустимо зводити критерій тлумачення кримінально-правових норм лише до суб'єктивного судження інтерпретатора. Так А.Шляпочніков пише: "Будь-яка спроба шукати критерій тлумачення кримінального закону не в самому законі, а в аналізі його змісту і словесної оболонки, безумовно повинна призвести до відходу від закону і до порушення його стабільності” [12, с.98]. Так само недопустимою є вказівка на правосвідомість – "керується правосвідомістю”. Суд повинен керуватися кримінальним законом, оскільки правосвідомість – явище не конкретне, а абстрактне. У кожного судді вона різна. І якщо допустити можливість керуватися правосвідомістю, то про єдність законності та рівність громадян перед законом, а отже, гуманність і справедливість, можна говорити лише умовно, у теоретичному плані [5, с.88]

Деякі автори небезпідставно зауважують, що діяльність, яка відбувається у процесі застосування і тлумачення права, виконує також завдання, спрямоване на його конкретизацію [3]. Компетентний орган, з'ясовуючи зміст правової норми, поширює загальне правило на своєрідні фактичні обставини, конкретизує це правило [7, с.50].

Варто погодитись з позицією Г.Шмельової, яка зазначає, що під правозастосовчою конкретизацією розуміють об'єктивно зумовлену, що здійснюється з метою забезпечення втілення правових норм у життя, закономірну діяльність компетентних органів, спрямовану на встановлення індивідуальних конкретних приписів, а також створення індивідуальних правоконкретизованих положень (шляхом зменшення обсягу правових норм на основі розширення їх змісту) [13, с.75].

Конкретизація, як і будь-яке інше правове явище, виявляється у двох аспектах. З одного, об'єктивного, боку, припис, покладений у норму права, має характер загального правила, сформульованого в абстрактній формі. Воно потребує конкретизації щодо ситуації, яка виникла (стосовно розв'язання конкретної кримінальної справи або групи справ). З іншого, суб'єктивного, боку, конкретизація передбачає процес вибору можливого варіанта припису, на основі якого розв'язуватиметься кримінальна справа. Цей вибір, як і в інших випадках, має творчий характер, заснований на певній свободі угляду. Наприклад, у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про хабарництво” від 7 жовтня 1994р. №12 із змінами і доповненнями від 28 червня 1996р. №7 та 3 грудня 1997р. №12, у пункті 2 дано роз'яснення змісту поняття "організаційно-розпорядчі обов'язки”. У цьому ж таки пункті конкретизується (зменшення обсягу) дане висхідне поняття. Наголошно, що "такі обов'язки, зокрема, виконують керівники міністерств, відомств, державних, колективних та приватних підприємств і установ, їх заступники, керівники структурних підрозділів, керівники ділянками роботи та ін.” [6, с.221-222]. Перед нами, очевидно, невичерпний перелік посад (посадових осіб). Тобто могли б бути названі й деякі інші, а декого із зазначених, можливо, можна було б не згадувати. Отже, у цьому тексті відображено результати углядової діяльності Пленуму Верховного Суду України, що відбувалася в процесі конкретизації поняття "організаційно-розпорядчі обов'язки”.

Угляд, власне, завжди здійснюється в процесі конкретизації поняття, використаного у кримінально-правовій нормі, без чого виконати цю операцію взагалі неможливо.

Отже, конкретизація кримінально-правової норми – це другий (після тлумачення) логіко-пізнавальний засіб здійснення угляду в зв'язку з її застосуванням. Особливість саме цього різновиду угляду в тому, що він здійснюється тільки в процесі переведення поняття з більшим обсягом у поняття з меншим обсягом і полягає у виборі одного (чи кількох) з можливих видів явищ певного виду, що охоплюються змістом конкретизованого поняття. З цього й випливає нетотожність, специфічність правотлумачного й правоконкретизаційного углядів.

Правоконкретизаційний угляд здійснюється судом шляхом зменшення логічного обсягу певного поняття, вжитого у кримінально-правовій нормі, на основі розширення його змісту (тобто збільшення кількості ознак явища, яке відображається даним поняттям). Такий угляд полягає у виборі одного з можливих варіантів явищ певного виду, які охоплюються змістом поняття, що конкретизується.

У тих випадках, коли кримінально-правові норми за змістом є відносно визначеними і не подано їх офіційної нормативної конкретизації, суд зобов'язаний сформулювати (насамперед для себе) конкретне правило поведінки, без якого норма, що підлягає конкретизації, не може бути застосована до даної ситуації. Іншими словами, виведення конкретнішого правила поведінки із висхідної норми є один із різновидів (причому складний) конкретизації норми в процесі застосування, її ще називають проміжною правозастосовчою конкретизацією. Так Пленум Верховного Суду України в постанові "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини” від 1 квітня 1994р. №1 із змінами і доповненнями від 3 грудня 1997р. №12 зазначив: "Під жорстоким поводженням слід розуміти, зокрема, безжалісні, грубі діяння особи, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання, а саме: мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо [6, с.279]. Як бачимо, проміжну правозастосовчу конкретизацію спонукають до життя переважно кримінально-правові норми, що містять оціночні, ситуаційні поняття.

Наведена конкретизація має ступеневий характер. Відбувається процес переходу від одного оціночного поняття до іншого – нехай знову ж оціночного, проте більшої конкретності. При цьому мається на увазі, що суд безпосередньо в процесі застосування норми сам вибере, виділить, установить ті види фактів (відносин), яким притаманна соціальна значущість, названа у другому понятті, й на яке, у зв'язку з цим, поширюється дія даної кримінально-правової норми. Тут межі угляду суду досить широкі. Хоча при конкретизації первинного поняття вони ширші, ніж при конкретизації проміжного, оскільки звужується коло явищ, до яких застосовується норма кримінального права. Відповідно звужується можливість вибору.

Проміжна конкретизація ще не подає повної моделі поведінки, чого не можна сказати про так звану остаточну правозастосовчу конкретизацію. Тут норма права конкретизована настільки, що створюється певна модель поведінки, яку можна безпосередньо втілити у життя. Відбувається індивідуалізація явищ, відображених у поняттях даної кримінально-правової норми.

Прикладом остаточної правозастосовчої конкретизації може бути постанова Пленуму верховного Суду України "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” від 27 березня 1992р. №4 із змінами і доповненнями, від 4 червня 1993р. №3 та 3 грудня 1997р. №12, у якій зазначається: "Звернути увагу судів на те, що відповідно до ст.10 КК України відповідальність за зґвалтування несуть особи віком від 14 років. За інші статеві злочини, передбачені, статтями 118-122 цього Кодексу, відповідальність можуть нести особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося шістнадцять років” [6, с.273].

Отже, здійснення судового угляду через тлумачення та конкретизацію кримінально-правових норм сприяє підвищенню ефективності кримінально-правового регулювання.


Література

1. Азаркин Н.М. Монтескье. – М.,1988.

2. Беккария Ч. О преступлениях и наказаниях. – М., 1939.

3. Боннер А.Т. Применение нормативных актов в гражданском процессе. – М.: Юрид. л-ра, 1980.; Рабинович П.М., Шмелёва Г.Г. Конкретизация правовых норм (общетеоретические вопросы) // Правоведение. – 1985. – №6.

4. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.,1990.

5. Грищук В.К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства України. – Львів, 1993.

6. Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997). – К.: Юрінком-Інтер, 1998.

7. Комиссаров К.И. Судебное усмотрение в советском гражданском процессе // Советское государство и право. – 1969. – №4.

8. Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса // Записки юрид.ф-та Петроградского ун-та. Вып.5. – Петроград, 1917.

9. Теория государства й права /Козлов В.А., Ливанцев К.Е., Королев А.И. и др. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987.

10. Унковский М.А. О неясности законодательства как общественном бедствии и о ближайших путях к ее устранению. – С.Пб.,1913.

11. Цицерон. Диалоги. О государстве. О законах. – М., 1966.

12. Шляпочников А.С.Толкование советского уголовного закона.— М.: Госюриздат, 1960.

13. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в правовом регулировании. – Львов: Вища шк., 1988.





Реферат на тему: Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як форми реалізації судового угляду (розсуду) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.