Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Технологія функціонування системи пластикових платіжних засобів (реферат)

Банк, що уклав угоду з ПС і одержав відповідну ліцензію, може виконувати дві функції. По-перше, він може виступати емітентом пластикових платіжних засобів даної системи, прийнятих до оплати усіма іншими банками-учасниками. По-друге, він може виконувати функції банка-еквайрера, що обслуговує підприємства, які приймають до оплати ППЗ даної системи, випущені іншими емітентами, і приймати ці ППЗ для переведення в готівку у своїх відділеннях.

Необхідно відзначити, що пластикові картки є лише інструментом тієї або іншої платіжної системи. Таким чином, суть карткового бізнесу полягає зовсім не в шматочку пластика, а в організації налагодженої системи безготівкових розрахунків.

Природно, що найбільший досвід в галузі безготівкових розрахунків в Україні накопичили комерційні банки. Історично так склалося, що на сьогоднішній день переважна більшість ПК в Україні має магнітну смугу, і це ставить певні вимоги до всієї організації карткової системи. Чіпова технологія, що з'явилася пізніше за магнітну, з одного боку, надає принципово інші можливості, а з іншого боку, накладає інші вимоги щодо організації платіжної системи (ПС). Отже, це інша технологія, про яку буде сказано нижче.

У даному розділі розглянемо організацію (ПС) із використанням магнітної смуги. Найпростішим прикладом є пластикова картка (ПК), що випускається однією компанією, в окремому випадку, - банком. Мета випуску такої ПК може бути різною:

- організація більш швидких і зручних для клієнтів розрахунків;

- зменшення обсягу готівки, яка використовується в розрахунках і, отже, зниження вартості операцій;

- привабливість статусу держателів карток і т.ін.

У такій системі безготівкових розрахунків три основних учасники: емітент, держатель картки і пункт обслуговування [6].

ЄМІТЕНТ

УТРИМУВАЧ

КАРТКИ

ПУНКТ

ОБСЛУГОВУВАННЯ


 

РАХУНОК СПЛАТА

СПЛАТА СЛІП

КВІТАНЦІЯ (СЛІП)

ТОВАРИ (ПОСЛУГИ)

Мал. 1.1 Фінансові відносини між трьома учасниками безготівкових розрахунків

У банківській системі пунктом обслуговування може бути не тільки магазин, але і відділення банку, а наданою послугою - видача готівки.

Процедура прийому платежу досить проста. Клієнт, прийшовши в пункт обслуговування (магазин або відділення банку) і пред'явивши картку, отримує товар або послуги в обмін на квитанцію, яку звичайно називають сліпом (від англійського slip - бланк, реєстраційна картка).

На сліпі за допомогою копіювальної машини – імпринтера – фіксується номер картки, код і координати пункту обслуговування, сума товару (послуги), дата операції, після чого сліп підписується як держателем картки, так і продавцем (касиром). Держатель картки ставить свій підпис під заявою, виконаною на сліпі типографським способом, зміст якої полягає в тому, що він зобов'язується сплатити зазначену суму за допомогою емітента. З метою безпеки операції ПС рекомендуються нижні ліміти сум для різноманітних регіонів України і видів бізнесу, за якими можна проводити розрахунки [109, С.181].

Пункт обслуговування передає сліп емітенту і на його підставі одержує грошове відшкодування в безготівковій формі. Емітент виставляє рахунок держателю картки і кредитує його, після чого отримує від нього оплату. У багатьох платіжних схемах емітент автоматично стягує суму операції з рахунку держателя картки на підставі його попереднього доручення. Таке попереднє доручення або дозвіл звичайно вноситься в договір, що укладається між емітентом і клієнтом при видачі останньому картки [109, С.144-163].

У зазначеній схемі є ряд недоліків, самим істотним з яких, на нашу думку, є той, що деякі несумлінні клієнти намагаються оплатити суму, яка перевищує їхній залишок на рахунку або розмір відкритого для них емітентом кредиту. При перевищенні лімітної суми або у випадку виникнення сумніву в істинності особи клієнта підприємство зобов'язане провести процес авторизації. Проблема полягає ще й у тому, що картка може бути загублена або украдена, і нею скористається нечесна людина або злочинець.

Виходячи з цих міркувань, емітент звичайно вводить процедуру авторизації. Авторизація - дозвіл, який повинен отримати від організації-емітента співробітник пункту обслуговування під час оформлення операції. Авторизаційний запит звичайно включає номер картки, термін її дії і суму операції, а також іноді деяку іншу інформацію, пов'язану з забезпеченням безпеки операції. Практично завжди авторизаційний центр лише підтверджує можливість оплати запрошеної суми даною карткою. З тих же міркувань безпеки і таємниці вкладника в авторизаційному запиті не фігурує ім'я держателя картки і його залишок на рахунку. Проте, на нашу думку, варто проаналізувати дану схему з комерційного погляду.

Для клієнта бажано, щоб таку картку приймало якомога більше число комерційних точок і банківських установ. А бажання клієнта - найважливіша причина для пошуку шляхів задоволення цього попиту. Тим паче що із збільшенням числа пунктів обслуговування ростуть і прибутки самого емітента. Так з самого початку в картковому бізнесі виникає потреба в створенні максимально розгалуженої системи.

Тут є важливою і цікавою для всіх саме система, оскільки, якщо ми беремо одного емітента, нехай навіть дуже велику компанію, то кількість її клієнтів вимірюється тисячами, а кількість філій і відділень - максимум декількома десятками. Припустимо, цей емітент видав картки усім своїм клієнтам. Постає питання, де вони будуть цими картками користуватися?

Отже, ми дійдемо висновку, що необхідно мати комерційну мережу магазинів і інших підприємств, де ці картки приймалися б як засоби платежу. Навіть невеликий банк нараховує серед своїх клієнтів близько 200-300 комерційних підприємств. Природно припустити, що серед цієї сотні (або трьохсот) комерційних підприємств, які обслуговуються вищезгаданим банком, жодного магазину немає поблизу місця проживання клієнта, і для нього (клієнта) це буде досить незручно. Крім того, картка може виявитися непотрібною клієнту, якщо він від‘їжджає у відрядження до іншого міста і не хоче брати з собою в дорогу велику суму готівки.

З іншого боку, будь-якого директора комерційного підприємства або магазину в першу чергу цікавить питання: у скількох покупців уже є такі картки? Таким чином виникає суперечність: мало магазинів – невигідно клієнтам, мало клієнтів – невигідно магазинам.

З наведених вище міркувань і питань випливає щонайменше два висновки. По-перше, картковий бізнес складається з двох тісно взаємопов‘язаних і взаємозалежних частин: клієнти-держателі карток і комерційна мережа, в якій дані картки приймаються як платіжний засіб. У зв'язку з цим у більш вигідній ситуації серед інших комерційних компаній знаходяться саме банки, оскільки в них є і те, і інше.

По-друге, одного банку, навіть дуже великого, для створення конкурентноздатної системи недостатньо – необхідно об'єднатися кільком банкам. Очевидно, що це також дешевше й ефективніше для самих банків, а це, як правило, є більш вагомим аргументом порівняно з конкуренцією або престижем. На основі цього з'являється картка з єдиною назвою, емблемою і виготовлена в єдиному стандарті, яка, проте, має своєрідний дизайн і логотип банку, що її випустив.

Саме цим шляхом розвивалися Visa, MasterCard/EuroСard і Європей, що завоювали близько 70% світового карткового ринку. Цей же шлях обрали російські СТБ Карт [142], Юнион Кард [143], а також ряд платіжних систем України [138].

Але в такій міжбанківській асоціації навіть на перший погляд необхідна сполучна ланка – організація, що проводила б розрахунки між емітентами, тому що клієнт одного банку може прийти за покупкою в магазин, який обслуговується іншим банком. У даному випадку усі зацікавлені в тому, щоб оплата карткою не просто відбулася, але і всі розрахунки було зроблено максимально швидко. Це можна здійснити, тільки маючи єдиний центр, який обробляє операції, тобто здійснює процесинг. Така центральна процесингова компанія може виконувати в платіжних системах ще й інші важливі функції, наприклад, авторизацію. Не зупиняючись на технічних аспектах процедури, відзначимо, що при авторизації підприємство фактично одержує доступ до інформації про статус рахунку клієнта і, таким чином, отримує можливість встановити приналежність картки клієнту і його платоспроможність в розмірі суми угоди.

Таким чином, у розвинуту ПС входять:

- банки-емітенти карт;

- банки-еквайрери (від англійського acquirer) - "власники комерційної мережі", що працюють із магазинами;

- магазини (підприємства) і інші сервісні точки;

- розрахункові (клірингові) банки;

- центральна компанія і, часто, пов'язані з нею регіональні компанії, що обробляють операції (процесингові компанії);

- клієнти - користувачі карток.

Отже, говорячи про організацію великої платіжної системи (ПС), заснованої на банківських платіжних картках (БПК), необхідно постійно пам'ятати, що в будь-якій операції платежу, здійсненої за допомогою ПК, приводиться в дію такий ланцюжок: держатель ПК (клієнт), магазин, процесингова компанія, банк магазину (еквайрер), розрахунковий банк, банк клієнта (емітент), рахунок клієнта, держатель картки (клієнт).

Отже, говорячи про організацію великої платіжної системи (ПС), заснованої на банківських платіжних картках (БПК), необхідно постійно пам'ятати, що в будь-якій операції платежу, здійсненої за допомогою ПК, приводиться в дію такий ланцюжок: держатель ПК (клієнт), магазин, процесингова компанія, банк магазину (еквайрер), розрахунковий банк, банк клієнта (емітент), рахунок клієнта, держатель картки (клієнт).

Держатель картки одержує від магазина покупку ніби в кредит. Магазин, пред‘явивши сліп, одержує від свого банку грошове відшкодування за покупки. Одна копія сліпа залишається в магазині, друга передається клієнту, третя доставляється в банк-еквайрер і є підставою для відшкодування суми платежу підприємству з рахунку клієнта.

ПРОЦЕСІНГОВА

КОМПАНІЯ

УТРИМУВАЧ

КАРТКИ

(КЛІЄНТ)

МАГАЗИН

БАНК

МАГАЗИНУ

(ЕКВАЙРЕР)

РОЗРАХУНКОВИЙ

БАНК

БАНК

КЛІЄНТА

(ЕМІТЕНТ)

РАХУНОК

КЛІЄНТА

ІНФОРМАЦІЯ


 

Мал. 1.2 Фінансові відносини в розвинутій платіжній системі безготівкових розрахунків

Банк магазину безпосередньо або через розрахунковий банк платіжної системи одержує цю ж суму від банка-емітента даної ПК. Нарешті, банк-емітент розраховується з клієнтом через його рахунок.

Можна відзначити, що наведений вище ланцюжок починається і закінчується на клієнті, перетворюючись на коло. Іноді такий ланцюжок може мати вигляд схеми, наведеної на мал. 1.2, тому що і магазин, і клієнт мають рахунок у тому самому банку. Це відбувається тому, що в даному регіоні в цій ПС працює тільки один банк. У таких випадках банк може взагалі обходитися без будь-яких послуг компанії за умови, що він проводить авторизацію. Якщо ж у даному регіоні працює декілька банків, то вони, як правило мають єдиний авторизаційний центр.

За наведеним вище ланцюжком (див. мал. 1.2) фінансові кошти і документи рухаються в різних напрямках. Так, магазин, відпускаючи клієнту товар, отримує від нього сліп із розпискою на відповідну суму. Банк магазину відшкодовує останньому суму товарів, проданих держателям карток, згідно до поданих сліпів. Перевівши дані сліпів (операцій) в електронну форму, банк створює з них файл, відправляє його в процесингову компанію і отримує через розрахунковий банк відшкодування на відповідну суму. Підставою на даному етапі є електронний файл (журнал), створений у встановленому форматі і відповідним чином зашифрований.

В компанії в процесі обробки всіх прийнятих файлів відбувається сортування операцій, поданих до оплати в систему за цей день, і формуються файли для банків-емітентів. Такий файл є документом, на підставі якого банки-еквайрери отримують від банка-емітента кошти, що відповідають сумі всіх операцій, проведених держателями карток даного банку. Банк-емітент на підставі електронних журналів проводить дебетування або кредитування карткових рахунків клієнтів. Згодом для кожного клієнта формується виписка по його рахунку, що включає всі операції, які пройшли протягом певного періоду (як правило, один місяць). Для держателів кредитних і розрахункових ПК виписка є документом, на підставі якого клієнт повинен оплатити свій рахунок банку на заздалегідь обговорених умовах. У випадку з дебетними ПК і ПК з попередньою оплатою виписка лише інформує клієнта про проходження коштів по його рахунку.

Якщо ж держатель пластикової картки зробив покупку в магазині, який здає сліпи в той же самий банк, то банк може взагалі не надсилати інформацію про таку операцію в центральну компанію, особливо якщо він же проводить авторизацію.

При великому обсязі операцій у пластикових системах створюється декілька процесингових центрів, щоб розвантажити центральну процесингову компанію від зайвих інформаційних потоків, а розрахунковий банк - від зайвого проходження коштів [24]. Банк, що одночасно працює по випуску пластикових карток і по комерційній мережі, також зацікавлений у такій "автономізації", оскільки йому не доводиться виплачувати комісію за "зайвий" обмін інформацією з центром.

Проте, щоб отримати таку перевагу, банку необхідно створити свій процесинговий центр. Це рішення хоча й дороге, але в результаті є вигідним для великого банку. У розвинутій платіжній системі банк, що має свій процесинговий центр, стає банком першого рівня. Це означає, що він може опрацьовувати операції і бути розрахунковим банком для інших банків, що працюють у даній ПС. Банки другого рівня також отримують вигоду від такого співробітництва, оскільки їм не потрібно робити значні інвестиції. Агентські угоди, що укладаються з банками першого рівня, як правило, складаються таким чином, що банки-агенти несуть витрати тільки у випадку реальної роботи з клієнтами, причому ці витрати покриваються прибутками, отримуваними з держателів ПК.

Така дворівнева система на сьогоднішній день широко формується в Україні по картках Visa. Великі комерційні банки, що вступили раніше за інших у цю платіжну систему, нарощують кількість випущених ПК не тільки за рахунок своїх власних клієнтів, але й у великій мірі завдяки залученню до співробітництва інших банків, які не мають можливості або наміру самостійно емітувати міжнародні ПК [145].

Природно, що в платіжних системах відбувається не тільки переведення коштів клієнтів, але і рух комісій, стягнутих установами, які беруть участь у ланцюжку, оскільки вся робота будується на комерційній основі. При цьому стягування комісій в операціях одержання готівки принципово відрізняється від оплати покупок у магазинах.

Банк, що видає держателю картки готівку, фактично його кредитує. У МПС ця операція називається "касовим авансом". Тому банк клієнта при відшкодуванні суми "касового авансу" виплачує також і комісію за кредитування, що було здійснено банком, який обслуговував його клієнта. Тому рух комісій в операціях видачі готівки звичайно має такий вигляд, як показано на мал. 1.3 (розмір комісії нами узятий умовно).

У комерційній мережі розподіл комісій змінюється. Для магазинних операцій у системах вводиться так звана плата за обмін (interchange fee). Її мета – компенсувати банкові-емітентові період між дебетуванням суми на користь магазину і її оплатою держателем картки. У нашому прикладі ця плата становить 3%.

ПРОЦЕСІНГОВА

КОМПАНІЯ

УТРИМУВАЧ

КАРТКИ

(КЛІЄНТ)

ВІДДІЛОК

БАНК

ЯКИЙ

ВИДАВ

РОЗРАХУНКОВИЙ

БАНК

БАНК

КЛІЄНТА

(ЕМІТЕНТ)

РАХУНОК

КЛІЄНТА

ІНФОРМАЦІЯ

ГОТІВКА

105

103

102

100

РУХ ЗАСОБІВ

Приведена схема, прийнята в Міжнародних платіжних системах. Проте кожна платіжна система може встановлювати свої правила. Наприклад, в Україні є компанії, що стягують з банка-емитента комісію, маючи при цьому на увазі, що він її компенсує за рахунок держателя картки. З іншого боку, є компанії, що навпаки, "приплачують" банкові-емітентові за кожну операцію в магазині, так що при бажанні банк може заохочувати і самого клієнта [109]. Втім, зараз у нас в Україні багато чого в картковому бізнесі відрізняється від міжнародних стандартів і традицій. Наприклад, сьогодні комерційну мережу організовують і проводять у ній розрахунки на 90% самі центральні компанії. Це викликано головним чином тим, що вони знаходяться ще на початковому етапі розвитку. Але керівництво НБУ з розумінням ставиться до цього питання й у принципі готово до того, щоб "еквайрингом займалися еквайрери", тобто банки [162].

Мал. 1.3 Рух комісійних коштів в операції видачі готівки держателю картки

Останніми роками широкої популярності набувають POS-термінали, при використанні яких немає необхідності в заповненні сліпів. Реквізити картки зчитуються з магнітної смуги на вмонтованому в POS-термінал зчитувачі. З клавіатури вводиться сума угоди, і термінал через вмонтований же модем звертається за авторизацією у відповідну платіжну систему. При цьому використовуються технічні потужності процесингового центру, послуги якого надані торговцю банком. У цьому випадку підприємство звітує перед банком копією касової стрічки зі зразком підпису клієнта і батч-файлами, які генерує термінал після закриття операційного дня [163].

ПРОЦЕСІНГОВА

КОМПАНІЯ

УТРИМУВАЧ

КАРТКИ

(КЛІЄНТ)

ВІДДІЛОК

БАНК

МАГАЗИНУ

(ЕКВАЙРЕР)

РОЗРАХУНКОВИЙ

БАНК

БАНК

КЛІЄНТА

(ЕМІТЕНТ)

РАХУНОК

КЛІЄНТА

ІНФОРМАЦІЯ

(ТОВАР)

100

97

97

100

95

Якщо угода здійснюється в банківському відділенні й у її процесі відбувається видача клієнту готівки, крім банківських POS-терміналів може бути використаний електронний касир - банкомат. За своєю конструкцією він являє собою автоматизований сейф з вмонтованим POS-терміналом. Оскільки при здійсненні угоди касир не є присутнім, клієнт користується PIN-кодом - унікальним номером, відомим лише йому. Елементи PIN-коду включаються в загальний алгоритм шифрування запису на магнітній смузі і служать електронним підписом користувача карти [153].

Мал. 1.4. Рух комісійних коштів при операціях видачі товару держателю картки в магазині

Якщо угода здійснюється в банківському відділенні й у її процесі відбувається видача клієнту готівки, крім банківських POS-терміналів може бути використаний електронний касир - банкомат. За своєю конструкцією він являє собою автоматизований сейф з вмонтованим POS-терміналом. Оскільки при здійсненні угоди касир не є присутнім, клієнт користується PIN-кодом - унікальним номером, відомим лише йому. Елементи PIN-коду включаються в загальний алгоритм шифрування запису на магнітній смузі і служать електронним підписом користувача карти [153].

Після закриття операційного дня банк-еквайрер збирає всю інформацію із своїх відділень, банкоматів, терміналів торговців, опрацьовані сліпи і направляє в ПС список транзакцій, які він прийняв по ПК інших банків-емітентів. Система звіряє цей список із списком авторизаційних запитів і спрямовує в банківську частину системи для взаєморозрахунків між банками і системою. При цьому угоди можуть здійснюватися за мультивалютними курсами, але при підведенні балансу система переводить їх у єдину валюту (як правило, долари США) відповідно до таблиці крос-курсів, яка видається щодня на підставі інформації REUTERS.

Для здійснення взаєморозрахунків кожен банк-учасник має кліринговий рахунок в уповноваженому банку даної ПС, що відкривається з нульовим балансом і пов‘язаний з кореспондентським рахунком даного банку. У певний розрахунковий час система проводить облік всіх транзакцій за минулу добу і перерозподіляє їх на списки вхідних і вихідних платежів для кожного учасника. Після цього нульовий рахунок кожного банку дебетується або кредитується на різницю сум вхідних і вихідних платежів і система знову починає накопичення транзакцій. До наступної розрахункової години банки повинні звести свої клірингові рахунки до нульового балансу, врегулювавши їх зі своїми кореспондентськими рахунками.

Сальдо клірингового рахунку звіряється зі списком дебетових і кредитових платежів, який надається системою кожному банку-учаснику, після чого банк робить взаєморозрахунки зі своїми клієнтами як із розряду фізичних, так і юридичних осіб відповідно до клієнтських договорів.

У випадку незгоди користувача картки з післясплатою банк-емітент може ініціювати зворотний платіж у бік банка-еквайрера, так званий чарджбек (chargeback). Врегулювання подібних платежів відбувається за узгодженою процедурою ПС, причому можуть використовуватися оригінальні платіжні документи з підписом картодержателя.

Найважливіше для держателя ПК - це умови, на яких обслуговується його картковий рахунок, тобто те, що в банках називається платіжною (розрахунковою) схемою. А оскільки для клієнта визначальною є ця сама ПС, а не колір або кількість магнітних смужок на зворотній стороні ПК, остільки і для банків грамотна побудова привабливої платіжної схеми є найважливішим чинником ефективності карткової програми [158].

В даний час в Україні існує декілька основних схем роботи банка-емітента зі своїми клієнтами і, як наслідок, декілька типів ПК. ПК можуть бути надані в користування клієнтам банку як із числа фізичних осіб, що мають у банку поточний рахунок (карти типу Mass, Classic або Gold), так і юридичних осіб, що ведуть у банку свої розрахункові операції і надають корпоративні картки своїм співробітникам для отримання зарплати, або для здійснення представницьких, службових витрат, або витрат на відрядження (карти типу Business і Gold Business).

Крім того, існує розподіл карток за схемою розрахунків між банком-емітентом і користувачем карти. Основні типи подібних схем: кредитна, дебетова і електронна.

Кредитна схема передбачає нульовий вихідний залишок на картковому рахунку. Всі операції з ПК записуються на кредит, який держатель ПК повинен погашати на певних умовах. Для прикладу наведемо досить поширену кредитну схему.

Протягом 25 календарних днів після видачі клієнту щомісячної виписки за картковим рахунком відсотки на суму кредиту (боргу) не нараховуються, але необхідно обов'язково оплатити 10% боргу. Після того, як минуло 25 днів на неоплачену частину боргу починають щодня нараховуватися відсотки з розрахунку 20% річних. За безготівкову оплату товарів і послуг банк комісію не бере, а за кожне одержання готівки стягується (кредитується на рахунок) 2%. За користування такою ПК клієнту треба один раз на рік заплатити 25 доларів США. Природно, що банк не може дозволити клієнту витрачати необмежені суми і тому встановлює щомісячний кредитний ліміт. Розмір ліміту визначається виходячи із заможності клієнта і його щомісячних прибутків.

Кредитні схеми найбільш поширені в Сполучених Штатах. Можна сказати, що в США переважна більшість БПК Visa і MasterCard працюють за кредитною схемою, і відсотки за кредитом є чи не найголовнішою складовою прибутків американського карткового бізнесу. Тому ми категорично не згодні з висловлюваннями деяких російських експертів у сфері карткового бізнесу (К.Левін, Ю.Попов) [6] про те, що серйозною проблемою для американських банків є величезний борг по кредитних картках. Тим часом американські спеціалісти вважають серйозною проблемою саме те, що багато держателів кредитних карт оплачують свій борг повністю протягом 25 днів (так званий "grace period"), тобто до початку нарахування на нього відсотків, позбавляючи тим самим банки запланованих прибутків.

У цьому випадку фактично працює розрахункова схема, що перед­бачає оплату всієї суми зроблених за місяць витрат протягом визначеного періоду. По суті, розрахункова схема є окремою ланкою кредитної з фіксованим терміном (30 + N днів) 100%-ного погашення боргу. Можна припускати, що виділення розрахункової схеми деякими спеціалістами [6] у самостійну пояснюється, по-перше, принципово іншим (більш простим) видом кредитування і, по-друге, – сприйняттям безпроцентного періоду як обов'язкового і невід'ємного елемента чисто кредитної схеми. Можливо, також впливає і те, що карти Аmеrican Express, які мають єдиного емітента, є розрахунковими [199].

Принципово відрізняються від кредитних дебетові картки. Суть дебетової картки полягає в тому, що проведена по ній операція в той же день списується (дебетується) з банківського рахунку клієнта. Якщо сума операції перевищує залишок по рахунку, то операція не проводиться. Природно, що для дебетових карток потрібна авторизація по кожній операції. Зате зводиться до мінімуму ризик виникнення несанкціонованого кредиту.

При відкритті дебетової картки (Classic або Mass) картковий субрахунок повинен бути тільки з позитивним балансом, з якого банк безакцептно погашає витрати клієнта. Для страхування часового розриву між здійсненням платежу й одержанням банком інформації (і, як наслідок, можливістю припинити несанкціоновані витрати клієнта) на рахунку клієнта підтримується незнижуваний залишок. Овердрафт (кредитування рахунку при дебетовому сальдо) за таким рахунком, як правило, не допускається. У випадку вичерпання клієнтом своїх ресурсів ПК блокується в мережі за розпорядженням банку.

Електронна картка - одна з різновидів дебетових схем розрахунків. До цих карток можна віднести картки типу Visa-Electron і Cirrus-Maestro. Подібна картка може бути використана тільки в пунктах, обладнаних електронними пристроями (POS-термінали і банкомати), що зчитують інформацію з магнітної смуги. При цьому запит направляється безпосередньо в банк-емітент, який повинен мати відповідний інтерфейс і засоби електронного ведення рахунків і доступу до них. Дебетування рахунку відбувається безпосередньо в момент здійснення транзакції. Незнижуваний залишок по такій картці не потрібен, а овердрафт технічно неможливий. При вичерпанні клієнтом коштів на своєму рахунку жодна транзакція не зможе бути авторизована до поповнення рахунку. Подібна схема є однією з найбезпечніших і може пропонуватися високоризикованим групам клієнтів, які не мають високих і регулярних прибутків (студентам, сезонним працівникам і т.д.) [19]. В Україні мають поширення саме дебетові картки, або їх ще називають "електронний гаманець".

Останнім часом все більше уваги привертають до себе банківські системи з використанням мікропроцесорних (чіпових) карток. Зовні ці носії інформації нічим не відрізняються від звичайних ПК, крім впаяного всередину картки чіпа пам'яті або мікропроцесора і виведених на її поверхню пелюстків контактних пластинок. Принциповою відмінністю цих карток від усіх перерахованих вище є те, що вони безпосередньо несуть інформацію про стан рахунку клієнта, оскільки самі є транзитним рахунком. Природно, що кожний пункт прийому подібних карток повинен бути оснащений спеціальним POS-терміналом (з чіп-рідером) [8].

Для того, щоб мати можливість користуватися такою карткою, клієнт повинен завантажити її із свого рахунку на банківському терміналі. Всі транзакції відбуваються в режимі OFF-LINE у процесі діалогу "картка - термінал" або "картка клієнта - картка продавця". Така система є майже цілком безпечною через високий ступінь захищеності чіпа і повну дебетову схему розрахунків. Крім того, хоча сама картка є істотно дорожчою за звичайну, система в процесі функціонування виявляється навіть дешевшою за рахунок того, що в режимі OFF-LINE не використовується навантаження на телекомунікації. Безсумнівно, майбутнє – за подібними системами [202].

Підсумовуючи цей підрозділ, відзначимо, що застосування для фінансових операцій ПК карток із магнітною смугою потребує великого обсягу організаційно-технічних заходів і рішень з метою мінімізації ризику і можливих втрат. Необхідно проводити більшість фінансових операцій у режимі ON-LINE, що потребує наявності надійного зв'язку пунктів сервісу з центром авторизації. Крім того, можуть бути застосовані додаткові засоби персоніфікації ПК [196].

У свою чергу, ПК з мікросхемою значно полегшують завдання стійкого функціонування системи електронних платежів. На сьогоднішній день в Україні вартість достатньо захищених від злому карт з мікросхемою дуже висока. Впровадження таких карток в нашій країні, де більшість населення психологічно не готова поміняти звичний гаманець на якийсь шматок пластику, викликає значні труднощі.


Список використаної літератури

1. Автономное устройство защиты данных в каналах связи глобальных телекоммуникационнх сетей / В.В.Бойко, А.А.Довыдьков, А.М.Кудин и др. // Безопасность информации.- 1995.- № 1.- С.33-37.

2. Аглотков С.А. HP OpenView - як засіб адміністрування банківських систем // Перспективні банківські технології.- К.: Коміздат, 1997.- С.39.

3. Алексеев Н.В. Международные валютно-финансовые и кредитные отношения.- М.: Наука, 1990.

4. Алексенцев А.И. О подготовке и повышении квалификации специалистов по защите информации // Вопросы защиты информации.- 1995.- № 1.- С.45-52.

5. Анализ каналов уязвимости системы RSA / И.Д.Горбенко, В.И.Долгов, А.В.Потый, В.Н.Федорченко // Безопасность информации.- 1995.- № 2.- С.22-26.

6. Андреев А.А. Пластиковые карточки в России // Пластиковые карточки в России: Сборник / Сост. А.А.Андреев, А.Г.Морозов, Д.А.Равкин.- М.: БАНКЦЕНТР, 1995.- С.6-65.





Реферат на тему: Технологія функціонування системи пластикових платіжних засобів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.