Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Сутність, суб’єкти та об’єкти правових відносин в Україні (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Поняття, види та зміст правовідносин. 5

2. Суб'єкти права. 10

3. Об'єкти правовідносин. 16

4. Юридичні факти. 20

Висновки. 25

Список використаної літератури. 27


Вступ

Актуальність теми. У суспільстві існує багато різних за змістом відносин, серед яких правові відносини займають своє особливе місце. Правові відносини є результатом дії вимог норм права щодо відносин між різними суб'єктами. Вони мають ряд ознак, що у своїй сукупності відрізняють їх від інших видів суспільних відносин.

До цих ознак належать, зокрема, такі:

1) правовідносини є результатом свідомої діяльності людини і тому належать до сфери ідеологічних відносин;

2) правовідносини нерозривно пов'язані з нормами права, виникають на їхній основі. Реально можуть виникати лише ті правовідносини, на котрі вказує юридична норма. Єдиний виняток з цього правила — виникнення правовідношення у випадку вирішення справи на основі аналогії закону та аналогії права;

3) правовідносини — це особлива форма взаємозв'язку між суб'єктами через їхні права і обов'язки, що закріплені у правових нормах. У правовідносинах завжди є дві сторони — одна, що має суб'єктивні права, і друга, на яку покладені відповідні юридичні обов'язки;

4) у правовідносинах реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу;

5) правовідносини — це вольове відношення між суб'єктами, тобто для його виникнення потрібне виявлення їхньої волі. При цьому, є правовідносини, для виникнення яких потрібне волевиявлення всіх його учасників (наприклад, укладення шлюбу, договір купівлі-продажу), а також правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з його учасників (наприклад, проведення обшуку, накладення адміністративного стягнення).

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси правових відносин.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити поняття, види та зміст правовідносин;

· охарактеризувати суб'єкти права;

· дослідити об'єкти правовідносин;

· проаналізувати юридичні факти.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси правових відносин.

Предметом дослідження виступають об'єкти та суб'єкти правових відносин, їх значення та види.


1. Поняття, види та зміст правовідносин

Правовідносини - це виникаючий на основі норм права суспільний зв'язок, учасники якого мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки, забезпечені державою.

До ознак правовідносин можна віднести такі.

Правовідносини - це відносини суспільні, тобто відносини між людьми та їх організаціями. Правовідносини складаються між людьми чи колективами як суб'єктами права з приводу соціальних благ чи забезпечення якихось інтересів. В епоху Середньовіччя існували правовідносини з тваринами чи предметами. Так, у Росії в період Смути XVI століття батогами побили дзвін, який дзвонив, коли було вбито царевича Дмитра (мається на увазі так званий Лжедмитрій І), а потім цього дзвона було заслано до Сибіру1. Сьогодні ж таких відносин існувати не може. Так, якщо людина знущається з тварин, то в правовідносини вона вступатиме не з тваринами, а із спеціальними державними органами, які займаються захистом тварин.

Правовідносини існують у нерозривному зв'язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їх виникнення, зміни і припинення. Інакше кажучи, правовідносини - це відносини між людьми, що регулюються нормами права: відносини стосовно купівлі-продажу певного товару регулюються правилами, які закріплені цивільним правом. Узагалі правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, тобто норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб'єктів і конкретних ситуацій. У нормах права уже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Іноді може бути реалізація правових норм, проте правовідносин може не бути. Як приклад такої ситуації можна навести юридичну аналогію.

Учасники правовідносин пов'язані взаємними юридичними правами й обов'язками, що виникають у суб'єктів права при настанні певних юридичних фактів. Так, юридичним фактом правовідносин купівлі-продажу є відповідний договір, учасники якого (суб'єкти права) пов'язані між собою певними юридичними (тобто закріпленими в юридичних актах) правами та обов'язками. Так, одна сторона (продавець) зобов'язана передати майно у власність покупцеві, а інша сторона (покупець) зобов'язана прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. Це врегульовано ст. 665 Цивільного кодексу України. Згідно з принципом: «Немає права без обов'язку, а обов'язку без права» - продавець здобуває право власності на гроші, а покупець - на майно.

Для правовідносин характерна визначеність, індивідуалізованість. У структуру правовідносин включається об'єкт, суб'єкт та зміст. Неможливі правовідносини між суб'єктами взагалі, якщо ці суб'єкти не визначені: Іванов Петро Сидорович або АО «МММ», тобто суб'єкти повинні бути конкретизовані. Крім того, обов'язково слід зазначити об'єкт правовідносин: конкретні речі (стіл, акції тощо). Таким чином, індивідуалізованість означає, що в правовідносинах чітко зазначені суб'єкти правовідносин. Визначеність - це чітка вказівка на конкретний об'єкт правовідносин[8, c. 63-64].

Правовідносини мають вольовий характер. Це означає, що вони пов'язані як із державною волею (право), так і з індивідуальною волею конкретного суб'єкта (психологічний момент дії права), тобто дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, що вона буде робити в умовах, передбачених законом.

Вольовий характер правовідносин виявляється у двох аспектах:

1) у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки правовідносини виникають на основі норм права;

2) у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин - вони пов'язані предметом інтересу та досягненням його результату.

Слід, однак, зазначити, що правовідносини можуть виникати і припинятися, незважаючи на волю (інтерес) їх учасників. Так, наприклад, потерпілий втягується в кримінально-правові відносини із злочинцем навіть усупереч своєму бажанню.

Проте реалізація правовідносин можлива лише на основі волевиявлення сторін. При цьому є правовідносини, що потребують як волевиявлення всіх сторін (наприклад, договір оренди), так і волевиявлення лише однієї із сторін (проведення арешту).

Правовідносини охороняються державою. У випадку невиконання умов правовідносин органи держави силою примушують суб'єктів до їх виконання, хоча здебільшого суб'єктивні права та юридичні обов'язки здійснюються без втручання держави. Державний примус є потрібним лише у випадку, коли зацікавлена сторона звертається до компетентного державного органу, який видає акт застосування права з чітким визначенням прав і обов'язків сторін. Така можливість державного примусу створює режим соціальної безпеки і законності.

Види правовідносин. Правовідносини класифікуються за різними ознаками: за галузями права, змістом, ступенем індивідуалізації, характером обов'язку тощо (див. табл. 1).

Так, за галузями права правовідносини можуть бути конституційними, цивільно-правовими, адміністративними, кримінально-правовими, трудовими, сімейними тощо.

Прикладом конституційних правовідносин є відносини громадянства в Україні, що регулюються нормативно-правовими актами конституційного права - Конституцією України та Законом України про громадянство.

Прикладом цивільно-правових відносин є відносини купівлі-продажу в Україні, що регулюються основним нормативно-правовим актом цивільного права - Цивільним кодексом України.

Прикладом адміністративних правовідносин є відносини порядку сплати штрафу, що регулюються Кодексом про адміністративні правопорушення України.

Прикладом кримінально-правових відносин є відносини відповідальності за крадіжку, що регулюються Кримінальним кодексом України.

Прикладом трудових правовідносин є відносини за трудовим договором, що регулюються основним нормативно-правовим актом трудового права - Кодексом законів про працю.

Прикладом сімейних правовідносин є аліментні відносини в Україні, що регулюються Сімейним кодексом[11, c. 375-377].

За змістом правовідносини можуть бути регулятивними і охоронними.

Регулятивні правовідносини регулюються регулятивними нормами. їх прикладом можуть служити трудові права й обов'язки, що виникають за трудовим договором.

Таблиця 1. Класифікація видів правовідносин

Ознака

Різновид

За галузями права

Конституційні Цивільно-правові

 

 

Адміністративні

 

 

Кримінально-правові Трудові

 

 

Сімейні

 

За змістом

Регулятивні

Охоронні

 

За ступенем індивідуалізації

Відносні Абсолютні

 

За характером обов'язку

Пасивного типу Активного типу

 

Охоронні правовідносини регулюються охоронними нормами права. їх прикладом може служить кримінальна відповідальність за злочин.

За ступенем індивідуалізації правовідносини можуть бути відносними і абсолютними.

Відносні правовідносини - правовідносини, де поіменно визначені всі їх учасники (правовідносини купівлі-продажу). Наприклад, за договором купівлі-продажу Іванов Петро Сидорович купляє кота в Петрова Сидора Івановича. У договорі поіменно зазначені обидві сторони.

Абсолютні правовідносини визначають лише одну сторону (правовідносини власності). Наприклад, майно належить Сидорову Івану Петровичу. Визначена лише одна сторона - власник майна.

За характером обов'язку правовідносини можуть бути правовідносинами пасивного і активного типу.

Правовідносини пасивного типу виникають на основі забороняючих норм, що виражають статичну, закріпляючу функцію права (правовідносини власності). Наприклад, правовідносини власності передбачають заборону зазіхання на майно з боку інших осіб (забороняюча норма).

Правовідносини активного типу виникають на основі зобов'язальних та управомочуючих норм і виражають динамічну функцію права (податкові правовідносини - обов'язок сплатити конкретну суму податку). Наприклад, правовідносини купівлі-продажу зобов'язують особу (покупця) сплатити конкретну суму за майно (зобов'язальна норма) та надають право володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном (управомочуюча норма)[5, c. 312-314].


2. Суб'єкти права

Поняття, основна характеристика і види суб'єктів права. Складовою правовідносин є стійкий правовий зв'язок між двома сторонами (учасниками), який досягається за допомогою основних суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Ці особи є носіями зазначених прав і обов'язків, тобто є їх суб'єктами.

Суб'єкти правовідносин, або суб'єкти права, - це учасники правовідносин, що мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Основною характеристикою суб'єктів права є їх правосуб'ектність, тобто передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин. Вона складається з двох елементів - правоздатності та дієздатності.

Правоздатність - здатність мати права й обов'язки (виникає в момент народження і припиняється в момент смерті).

Дієздатність - здатність своїми діями здійснювати права й обов'язки. Виділяється два види дієздатності - угодоздатність та деліктоздатність.

Угодоздатність - здатність укладати цивільно-правові угоди.

Деліктоздатність - здатність відповідати за свої вчинки.

Залежно від віку розрізняють такі види дієздатності (угодоздатності): часткова, відносна та повна.

Часткова дієздатність - суб'єкти права можуть укладати лише дрібні побутові угоди (малолітні до 15 років).

Відносна дієздатність — суб'єкти права можуть мати свої кошти, але розпоряджаються ними за згодою батьків або піклувальників (неповнолітні від 15 до 18 років).

Повна дієздатність - суб'єкти права самостійно здійснюють усі угоди (з 18 років).

Крім того, у певних випадках дієздатність може бути обмежена в судовому порядку повністю (для психічно хворих осіб) або частково (для осіб, що страждають від алкогольної чи наркотичної залежності).

У першому випадку особа вважається недієздатною, а в другому - обмежено дієздатною.

Розрізняються такі категорії суб'єктів правовідносин - індивіди, організації та соціальні спільноти (див. табл. 2).

Таблиця 2. Види суб'єктів права

 

Суб'єкти права

Організації

Індивіди

Соціальні спільноти

державні організації

недержавні організації

Державні підприємства

Державні установи

Державні органи

Держава в цілому

Громадські організації

Господарські організації

Релігійні організації

Громадяни держави

Іноземні громадяни

Особи без громадянства

Особи з подвійним громадянством

Народ

Нація

Населення регіону

До індивідів належать громадяни держави, іноземні громадяни, особи без громадянства та особи з подвійним громадянством.

Громадяни держави. Наприклад, громадяни України доводять факт свого громадянства за допомогою паспорта громадянина України.

Іноземні громадяни. Наприклад, громадяни Венесуели доводять факт свого громадянства за допомогою паспорта. Крім того, вони повинні знаходитися за межами своєї країни, наприклад, в Україні.

Особи без громадянства (апатриди). Існує, принаймні, дві категорії осіб без громадянства. Перша категорія: особи, що не здатні довести факт свого громадянства (наприклад, загубили паспорт, знаходячись за кордоном). Після доведення факту свого громадянства (паспорт знайшли) особа визнається іноземним громадянином або громадянином держави. Більш поширеною є інша категорія апатридів: особа, що здобула право на постійне проживання в іншій країні, однак не має права громадянства (не може голосувати тощо). Наприклад, уряд Аргентини дуже зацікавлений в освоєнні цілинних земель Патагонії. Для цього він проводить політику заохочення еміграції в Аргентину. Емігранти, що приїздять у цю країну, легко здобувають право на постійне проживання в країні. Однак їм не відразу надається громадянство Аргентини: має пройти певний термін. У період, коли емігрант проживає в країні і ще не здобув її громадянства, його вважають особою без громадянства.

Особи з подвійним громадянством (біпатриди). Можна сказати, що існує також дві категорії біпатридів. Найпоширенішою є категорія біпатридів у симетричних федераціях - громадянин федерації і одночасно громадянин суб'єкта федерації. Однак буває так, що між окремими державами укладається угода про подвійне громадянство. Дуже часто це стосується осіб, що народилися від іноземних громадян в країнах, де визнається право крові. Якщо між державами є угода про подвійне громадянство, то така дитина при досягненні певного віку має право, крім громадянства своєї країни, ще й на громадянство країни свого народження. До речі, у свій час деякі діячі пропонували ввести інститут подвійного громадянства в межах СНД: наприклад, особа, що мала родичів у двох республіках СНД, могла бути одночасно громадянином РФ та України або Казахстану та Білорусі. Ця пропозиція тоді не знайшла підтримки[7, c. 265-267].

Організації можуть бути державними і недержавними. До державних організацій, крім державних органів, установ і підприємств, належить і держава в цілому. До недержавних організацій належать громадські, господарські, релігійні організації тощо.

Так, суб'єктами адміністративного права можуть бути державні органи і установи, громадські і релігійні організації. Суб'єктами цивільного права - державні підприємства і господарські організації. Держава ж в цілому може бути суб'єктом міжнародного права.

До соціальних спільнот належать народ, нація, населення регіону.

Так, народ може бути суб'єктом конституційного права. Це можна проілюструвати на прикладі частин II і III статті 5 Конституції України, де зазначається: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».

Іноді індивід називається фізичною особою. У даному випадку, категорія фізичної особи виявляється потрійно: як людина, як громадянин і як особистість.

Людина - продукт природи, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури.

Громадянин - людина, що належить до населення конкретної держави і наділена нею юридичним статусом.

Особистість - індивід як продукт суспільства, що має стійку систему соціально значущих рис.

Протилежністю фізичної особи є особа юридична.

Стаття 80 Цивільного кодексу України визначає юридичну особу як організацію, що «...створена і зареєстрована у встановленому законом порядку».

Фізична і юридична особа є складовими поняттями категорії «особа».

Говорячи про правовий статус особи, слід мати на увазі, що в його структуру входять такі елементи, як основні права, свободи, обов'язки, відповідальність тощо.

На нашу думку, основними елементами правового статусу особи є основні права і свободи, основні обов'язки та юридична відповідальність.

Основне право - користування конкретними соціальними благами (право на освіту).

Свобода - абстрактний ступінь володіння і вибору поведінки (свобода пересування).

Основний обов'язок - установлена Конституцією для задоволення життєвих інтересів усіх членів суспільства необхідність, що приписує кожній особі певний вид і міру належної поведінки, відповідальність у випадку її невиконання.

Основні права і свободи можуть бути особистими, політичними та громадянськими. У свою чергу громадянські права і свободи можуть бути соціально-економічними і культурними.

Прикладами особистих прав і свобод є право на особисту безпеку, право на життя, свобода совісті тощо. Прикладами політичних прав і свобод - свобода думок і переконань, право на об'єднання в політичні організації, свобода слова тощо. Прикладами соціально-економічних прав і свобод є право власності, право на страйк, право на сприятливе навколишнє середовище, право на житло, право на гуманні умови праці тощо. І, нарешті, прикладами культурних прав і свобод є право на освіту, свобода творчості, вільний вибір виховання дітей тощо.

Щодо основних обов'язків, то серед них найвідомішими є обов'язок захищати Батьківщину, піклуватися про дітей і батьків, платити податки, берегти природу тощо.

Але, незважаючи на вищезазначені структурні елементи правового статусу особи, основними є все ж таки права і обов'язки. Саме тому можна дати таке визначення правового статусу особи:

правовий статус особи - це сукупність прав і обов'язків фізичних і юридичних осіб.

Виходячи з цього, розрізняють правовий статус фізичних осіб і правовий статус юридичних осіб[4, c. 159-162].

Правовий статус фізичних осіб в України виражається у правовому статусі:

- громадян України;

- іноземних громадян;

- осіб без громадянства;

- осіб, яким надано притулок.

За характером правового регулювання виділяється загальний, галузевий і спеціальний правовий статус фізичної особи.

Загальний правовий статус визначається нормами всіх галузей права.

Галузевий правовий статус - нормами конкретної галузі права.

Спеціальний правовий статус визначається нормами спеціального законодавства (наприклад, правовий статус осіб, що постраждали від Чорнобильської катастрофи).

Правовий статус юридичних осіб визначається їх компетенцією, тобто правами та обов'язками.

Свій правовий (внутрішній і міжнародний) статус має й держава. Внутрішній правовий статус держави визначається нормами конституційного права, міжнародно-правовий статус - нормами і принципами міжнародного права[4, c. 164].


3. Об'єкти правовідносин

Люди вступають у правовідносини з метою задоволення своїх різноманітних інтересів та потреб з приводу матеріальних і духовних благ. Вони виступають об'єктами правовідносин, досягнення яких здійснюється за допомогою суб'єктивних прав і обов'язків.

Об'єкт правовідносин — це те реальне благо, на використання або охорону якого спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Визначення об'єкта правовідносин - досить складне завдання. Характеризуючи об'єкт, необхідно виходити з того, що правовідносини є особливими ідеологічними відносинами, шляхом яких норма права впливає на фактичні суспільні відносини. З цього випливає, що і норма права, і правовідносини мають своїм об'єктом фактичні суспільні відносини.

Залежно від суб'єктивних прав і юридичних обов'язків сторони будують свою поведінку. Ця поведінка має певну спрямованість, вона націлена на задоволення різноманітних законних інтересів особи, суспільства і держави.

У юридичній літературі існують різні погляди на розуміння об'єкта правовідносин. Так, моністична точка зору припускає наявність лише одного об'єкта правовідносин - поведінку людини. Плюралістична ж позиція говорить про численність об'єктів правовідносин.

Саме з плюралістичної точки зору розрізняються такі види об'єктів правовідносин, як предмети матеріального світу, послуги виробничого і невиробничого характеру, продукти духовної й інтелектуальної творчості та особисті немайнові блага.

Предметами матеріального світу є речі та цінності. Речі - предмети матеріального світу, що мають просторові межі чи грошовий еквівалент. Наприклад, будинки, споруди, земельні ділянки тощо. Цінності - акції, облігації, векселі, гроші, приватизаційні чеки, дипломи, атестати тощо. Купівля-продаж, обмін, дарування, спадкування речей та цінностей - це правовідносини, де об'єктом є предмети матеріального світу.

Послугами виробничого та невиробничого характеру є дії або бездіяльність, а також результати діяння, тобто виконання роботи, що обумовлена договором (наприклад, договір підряду).

Продуктами духовної та інтелектуальної творчості є твори мистецтва, науки, культури, живопису, кіно, інформація, комп'ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності. З приводу них виникають такі правовідносини, як відвідання громадянами музеїв, бібліотек, виставок тощо, а також купівля книг та комп'ютерних програм. Як бачимо, у суб'єкта до об'єкта є інтерес духовний або інтелектуальний.

Особистими немайновими благами є ім'я, честь, гідність, життя, здоров'я, право на освіту тощо. Наприклад, між учителем та учнем виникають правовідносини, об'єктом яких є не атестат, а освіта.

Зміст правовідносин. Зміст правовідносин має подвійний характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст.

Юридичний зміст правовідносин - це можливість певних дій правомочної особи, а також необхідність певних дій або необхідність утриматися від певних дій зобов'язаної особи[14, c. 129-131].

Разом із юридичним змістом правовідносин виділяють фактичний зміст - самі дії, у яких реалізуються права й обов'язки.

Якщо це пояснити на прикладі договору купівлі-продажу автомобіля, що був укладений між І. та П., то суб'єктивним правом І. є придбання ним права власності на автомобіль, а його юридичним обов'язком є необхідність сплатити певну суму за цей автомобіль. Суб'єктивним же правом П. стає право власності на зазначену суму, а юридичним обов'язком - необхідність передати автомобіль І. Ці суб'єктивні права та юридичні обов'язки становлять юридичний зміст правовідносин. Фактичний же зміст у наведеному прикладі полягає в безпосередній передачі автомобіля та сплаті грошей за нього.

Таким чином, юридичний зміст правовідносин - це суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Суб'єктивне право - це передбачена для правомочної особи з метою задоволення її інтересів міра можливої поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб.

Суб'єктивне право характеризується такими ознаками:

1) являє собою можливу поведінку, що передбачає як активні дії, так і бездіяльність;

2) оскільки суб'єктивне право виражає міру можливої поведінки, то воно обмежується рамками норми права;

3) здійснюється в інтересах правомочної особи;

4) забезпечується обов'язком іншої сторони.

Суб'єктивне право є складним утворенням, що має певну структуру, її елементами є право на власні дії, право вимагати, право домагання та право користування.

Право на власні дії - це можливість позитивної поведінки самої правомочної особи.

Право вимагати - можливість вимагати відповідної поведінки від зобов'язаної особи з метою задоволення власних законних домагань.

Право домагання - можливість вдатися до державного примусу в разі невиконання зобов'язаною стороною свого обов'язку.

Право користування - можливість користуватися на основі даного права певними соціальними благами.

Юридичним обов'язком є запропонована зобов'язаній особі і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якій вона повинна слідувати в інтересах правомочної особи.

Юридичному обов'язку також притаманні такі ознаки:

- необхідна поведінка, здійснення якої прямо наказується нормою права;

- міра необхідної поведінки, що здійснюється строго у рамках юридичної норми;

- ця необхідна поведінка здійснюється в інтересах правомочної особи;

- її виконання забезпечується державним примусом, а у випадку невиконання чи неналежного виконання настає юридична відповідальність.

Структура юридичного обов'язку поєднується зі структурою суб'єктивного права. її елементами є:

- необхідність здійснити певні активні дії або утриматись від них;

- необхідність для зобов'язаної особи відреагувати на законні вимоги правомочної особи, що були звернені до неї;

- необхідність потерпати від заходів державного примусу за неналежне виконання вимог правомочної особи;

- необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право[6, c. 105-107].


4. Юридичні факти

Правовідносини являють собою стійкі правові зв'язки, які, однак, не є статичними. Вони виникають, змінюються і припиняються за наявності певних обставин. Так, народження дитини породжує в батьків правовідносини стосовно її виховання й утримування. Передумовами виникнення правовідносин є юридичні факти.

Юридичний факт - конкретна життєва обставина, із настанням якої норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Юридичному факту притаманні такі ознаки:

1. За змістом юридичні факти являють собою реальні явища дійсності, їм притаманна конкретність та індивідуальність.

2. Юридичними фактами виступають лише ті обставини, що так чи інакше стосуються прав і інтересів суспільства, держави, індивідів тощо, а тому потребують правової регламентації.

3. Юридичні факти прямо передбачаються нормами права.

4. Юридичні факти об'єктивовані, виражені зовні.

5. Юридичні факти викликають передбачені законом правові наслідки.

Існує кілька основних класифікацій юридичних фактів: за вольовою ознакою, за правовими наслідками і за юридичною природою (див. табл. 3).

Так, за вольовою ознакою юридичні факти можуть виражатися або у формі події, або ж у формі діяння.

Подія - це обставина, що як юридичний факт не залежить від волі і свідомості людей. До подій належить народження і смерть людини, рух часу, явища стихійного характеру. Юридичні факти-події являють собою, як правило, природні явища. Навіть якщо вони так чи інакше були зумовлені діяльністю людини (наприклад, вбивство), то норми права в рамках даних правовідносин пов'язують правові наслідки не із зазначеним правопорушенням, а з подальшим перебігом подій й розгортанням їх результатів.

Таблиця 3. Класифікація юридичних фактів

Підстава

Види

Підвиди

За вольовою ознакою

Події

Відносні події

 

 

 

Абсолютні події

 

 

Діяння

Дії

 

 

 

Бездіяльність

 

За юридичною природою

Правомірні

Юридичні акти

 

 

 

Юридичні вчинки

 

 

Неправомірні

Злочини

 

 

 

Проступки

 

За наслідками

Правостворюючі

 

 

 

Правозмінюючі

 

 

 

Правоприпиняючі

 

 

Події можуть бути відносними і абсолютними.

Відносні події - це обставини, що викликані діяльністю людей, але в зазначених правовідносинах виступають незалежно від тих причин, що сприяли їх появі. Прикладом відносних подій є смерть через самогубство, що викликало юридичний факт - спадкування майна самогубця.

Абсолютні події - це обставини, що не викликані волею людей і не виступають у будь-якій залежності від неї. Прикладом абсолютної події є падіння метеориту на завод, яке викликало юридичний факт: необхідність для страхової компанії сплатити певну кількість грошей власнику заводу, що застрахував своє майно від падіння метеориту на завод.

Діяння - це юридичні факти, що залежать від волі та свідомості особи. Діяння може виражатися у формі дії та бездіяльності.

Дії - це юридичні факти, що залежать від волі і свідомості особи і виражаються в активній поведінці (укладання угоди).

Бездіяльність - це юридичні факти, що залежать від волі і свідомості особи і виражаються в пасивній поведінці (залишення в небезпеці)[12, c. 269-272].

За правовими наслідками юридичні факти можуть бути правоутворюючими, правозмінюючими та правоприпиняючими.

Правоутворюючі юридичні факти - це конкретні життєві обставини, із настанням яких норма права пов'язує виникнення правовідносин.

Правозмінюючі юридичні факти - це конкретні життєві обставини, із настанням яких норма права пов'язує зміну правовідносин.

Правоприпиняючі юридичні факти - це конкретні життєві обставини, із настанням яких норма права пов'язує припинення правовідносин.

За юридичною природою юридичні факти можуть бути правомірними і неправомірними. У свою чергу правомірні юридичні факти виражаються у формі юридичних актів та у формі юридичних вчинків, а неправомірні - у формі злочинів і проступків.

Юридичні акти - зовні виражені рішення людей, спрямовані на досягнення правового результату. Прикладом юридичного акта є цивільно-правова угода.

Юридичні вчинки - фактична поведінка людей, що складає зміст реальних життєвих відносин. Прикладом юридичного вчинку є безпосередня передача речей.

Презумпція — закріплене в законодавстві припущення про на-явність чи відсутність певного факту, що має юридичне значення.

Презумпції є важливим і досить гнучким інструментом регулювання правовідносин. Саме завдяки їм зникають сумніви про існування певного юридичного факту, оскільки в них:

- відображаються вихідні, принципові засади права;

- закладено механізм реалізації цих засад.

Для презумпцій характерними є такі ознаки:

1) закріплення в законодавстві;

2) мають значення для правового регулювання;

3) викликають правові наслідки.

Існує кілька класифікацій правових презумпцій, але основними серед них є поділ презумпції за сферою дії та за можливістю спростування (табл. 4).

Таблиця 4. Види презумпцій

Презумпції

за сферою дії

за можливістю спростування

Загальноправові Незаперечні

Міжгалузеві Спростовні

Галузеві

Так, за сферою дії презумпції можуть бути загальноправовими, міжгалузевими і галузевими.

До загальноправових презумпцій належить презумпція знання закону, що визначає припущення, згідно з яким усі громадяни зобов'язані знати закони, і незнання закону не звільняє від відповідальності.

До міжгалузевих презумпцій належить презумпція невинуватості, яка стосується кримінального та адміністративного права. Вона означає закріплене в праві припущення, відповідно до якого кожний обвинувачуваний у вчиненні злочину вважається невинуватим, поки його вина не буде доведена в передбаченому законом порядку і установлена вироком суду, що набув чинності.

До галузевих презумпцій належить презумпція вини відповідача, тобто відповідач вважається винним, якщо не доведе протилежного. Ця презумпція діє виключно в рамках цивільного права.

За можливістю спростування презумпції можуть бути незаперечними і спростовними.

Незаперечні презумпції - це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певного факту, що не підлягає сумніву, а тому не потребує доказу. Прикладом такої презумпції є презумпція недієздатності неповнолітньої особи.

Спростовні презумпції - це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність факту, що має юридичне значення доти, доки не буде встановлене інше. Прикладом спростовної презумпції є презумпція невинуватості.

Правова фікція - фактично неіснуюче положення, що має юридичне значення внаслідок того, що право визнає його існуючим.

Так, у римському праві існувала правова фікція - визнання іноземця римським громадянином, якщо він виступав позивачем чи відповідачем у цивільних угодах. Французьке право знає таку правову фікцію: якщо дружина і чоловік загинули одночасно, то першим вважається померлим чоловік. Ця фікція потрібна для того, щоб встановити чіткий порядок спадкування. За українським законодавством, днем смерті громадянина, оголошеного мертвим, вважається день набуття чинності рішення суду про оголошення його мертвим[15, c. 343-346].


Висновки

Правове відношення — це специфічне вольове суспільне відношення, що виникає на основі відповідних норм права, учасники (суб'єкти) якого взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

Виходячи з того, що у правовідношенні поєднуються фактичні суспільні відносини і юридичні (правові) норми, розрізняють його юридичний і фактичний зміст.

Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані в нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників.

Під суб'єктивним правом розуміється міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб.

Юридичний обов'язок — це покладена на зобов'язану особу і забезпечена можливістю застосування засобів державного примусу міра необхідної поведінки, яку вона зобов'язана здійснювати в інтересах уповноваженої особи.

Фактичний зміст правовідносин — це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їхніх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Існуючі у суспільстві правовідносини можна поділити на кілька видів, зокрема:

1) за галузевою ознакою — конституційні, цивільні, кримінальні та інші, відповідно до галузей права;

2) за кількістю суб'єктів правовідношення — прості (між двома суб'єктами); складні (між трьома і більше суб'єктами);

3) за рівнем визначеності кількості суб'єктів — загальні (кількість уповноважених або зобов'язаних суб'єктів невизначена); конкретні (кількість суб'єктів правовідносин точно визначена);

4) за функціональною спрямованістю норм права, на основі яких вони виникають — регулятивні (поведінка суб'єкта повністю відповідає приписам норм права, тобто є правомірною); охоронні (реакція держави на неправомірну поведінку суб'єктів);

5) залежно від розподілу прав і обов'язків — односторонні (кожна зі сторін має або права, або обов'язки); двосторонні (кожна зі сторін має і права, і обов'язки);

6) за характером дії зобов'язаного суб'єкта — активні (зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії); пасивні (зобов'язаний суб'єкт повинен утриматися від певних дій).


Список використаної літератури

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". - Львів: Фонд "Право для України", 1997. - 198 с.

2. Волинка К. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Катерина Волинка,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. - К.: МАУП, 2003. - 238 с.

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ М-во освіти України, Укр. держ. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова; За ред. В.В.Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 317 с.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. - Х.: Право, 2002. - 427 с.

5. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. - К.: Кондор, 2006. - 475 с.

6. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. - 3-тє вид., змін. і доп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 243 с.

7. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. - К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. - 355 с.

8. Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 174 с.

9. Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

10. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студ. спец. "Правознавство"/ Петро Рабінович,. - К., 1993. - 172 с.

11. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. - Харків: Еспада, 2006. - 775 с.

12. Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. - Суми: Університетська книга, 2005. - 536 с.

13. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 367 с.

14. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Людмила Шестопалова,. - К.: Прецедент, 2004. - 223 с.

15. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 685 с.





Реферат на тему: Сутність, суб’єкти та об’єкти правових відносин в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.