Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Сутність і процесуальний порядок зупинення та закриття досудового слідства (курсова робота)

Зміст

Вступ................................................................................................... 3

1. Поняття і сутність зупинення досудового слідства...................... 4

2. Підстави і умови зупинення досудового слідства........................ 5

2.1. Призупинення досудового слідства, коли місцезнаходження обвинувачуваного невідоме.................................................................... 5

2.2. Призупинення дізнання, досудового слідства, коли не встановлена особа, що скоїла злочин................................................................................... 15

2.3.Робота слідчого по припинених кримінальних справах...... 17

3. Процесуальний порядок зупинення та відновлення досудового слідства. 21

4. Підстави до закриття зупинених кримінальних справ............... 25

Висновки........................................................................................... 35

Список використаної літератури..................................................... 36

Вступ

Побудова правової держави в Україні висуває на перший план задачу створення ефективного механізму протидії злочинності. Ефективне і повне розкриття і розслідування злочинів, уживання заходів по усуненню причин і умов, що сприяють їхньому здійсненню, забезпечить належну реалізацію принципів законності і невідворотності кримінальної відповідальності.

Зміни, що відбулися в чинному законодавстві України з моменту проголошення її незалежності, мають яскраво виражений демократичний характер. Невід'ємною частиною правової реформи став процес розробки норм, що забезпечують реальність прав і воль людини і громадянина. У цьому плані досягнення світових стандартів у сфері карної юстиції дозволить Україні ввійти в число найбільш цивілізованих країн з демократичною системою правосуддя.

1. Поняття і сутність зупинення досудового слідства

Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання в кожнім випадку виявлення ознак злочину зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу, прийняти всі передбачені законом міри до встановлення події злочину, осіб, винних, у здійсненні злочину, і до їх покарання.

Кожна кримінальна справа повинна закінчитися або постановою або визначенням про його припинення, або винесенням законного, обґрунтованого і справедливого вироку, або визначенням суду про звільнення особи відповідно від кримінальної відповідальності або покарання і про застосування до нього примусових мір медичного характеру, або про припинення справи і про незастосування таких мір у випадках, якщо особа по характері зробленого їм діяння і своєму хворобливому станові не представляє небезпеки для суспільства і не має потреби в примусовому лікуванні.[3,8]

Сутність самого карно-процесуального інституту "призупинення досудового розслідування" полягає в перериванні перебігу терміну останнього, тому що в момент винесення слідчим, органом дізнання постанови про призупинення досудового слідства припиняється і плин процесуальних термінів. З поновленням розслідування продовжується вирахування термінів з моменту порушення кримінальної справи або з моменту встановлення особи, що здійснили злочин (чч. 1, 5 ст. 120 УПК).[1]

При розгляді процесуального порядку призупинення розслідування необхідно мати у виді, що відповідно до вимог ст. 108 УПК органи дізнання мають право призупинити дізнання тільки по справах про злочини, що не є тяжкими, і тільки у випадку, коли не встановлена особа, що зробила такий злочин.

2. Підстави і умови зупинення досудового слідства

Призупинення досудового розслідування - це перерва у виробництві по кримінальній справі, обґрунтована постановою слідчого або органа дізнання, при наявності основ, що перешкоджають закінченню досудового розслідування, прямо зазначених у карно-процесуальному законі.[1] Частина 1 ст. 206 УПК такими підставами називає:

1) коли місцезнаходження обвинувачуваного невідоме;

2) коли психічне або інше важке захворювання обвинувачуваного перешкоджає закінченню виробництва в справі;

3) коли не встановлена особа, що зробив злочин.

Цей перелік є вичерпний, і ніякі інші обставини (важке захворювання потерпілого, свідка, неможливість виробництва в даний момент експертиз, інших слідчих дій і т.п.) не можуть служити підставою для призупинення досудового слідства. В усіх подібних випадках необхідно виносити постанову про порушення клопотання про продовження термінів досудового розслідування. Така позиція законодавця порозумівається тим, що призупинення виробництва в справі не є формою закінчення досудового розслідування, і сам факт призупинення його свідчить про невиконання по конкретному злочині задач карного судочинства, зазначених у ст. 2 УПК. Саме тому перелік обставин, що служать підставою для прийняття слідчим (органом дізнання) рішення про призупинення виробництва в справі, зведений до мінімуму.[5, 158]

2.1. Призупинення досудового слідства, коли місцезнаходження обвинувачуваного невідоме.

Призупинення досудового слідства по даній обставині можливо лише після того, як у справі з дотриманням вимог ст. ст. 131, 132 УПК (наявність достатніх доказів, що вказують на здійснення злочину визначеною особою, особистість якого - прізвище, ім'я і по батькові, день, місяць і рік його народження вірогідно встановлені слідчим) буде "винесена постанова про залучення такої особи в якості обвинувачуваного. Можлива ситуація в справі, коли слідчий зібрав досить доказів про здійснення злочину визначеною особою, що сховалося після здійснення злочину, однак точних зведень про його особистості немає. У цьому випадку постанова про залучення особи в якості обвинувачуваного не виноситься, розшук його не з'являється , а дається доручення відповідним органам дізнання перевірити його причетність до здійснення злочину й установити місцезнаходження. Згодом, якщо така особа виявлена не буде, кримінальна справа припиняється на підставі п. 3 ст. 206 УПК.[1]

По розслідуваній кримінальній справі можливі дві ситуації, зв'язані з невідомістю для слідчого місця перебування обвинувачуваного : по-перше, коли обвинувачуваний ховається від органів слідства, і, по-друге, коли обвинувачуваний не знає, що його викликають, а слідчому в силу різних обставин (наприклад, зміна місця проживання особи, виїзд за кордон і т.п.) не відома нова адреса обвинувачуваного, котрий раніше допитувався як свідка.

У залежності від цього для обвинувачуваних настають різні правові наслідки. Так, якщо обвинувачуваний ховається, у відношенні його припиняється перебіг терміну давнини залучення до кримінальної відповідальності до моменту його затримки або явки з винної . До нього можливе застосування примусових заходів, спрямованих на забезпечення належного його поводження на попередньому слідства (привід, затримка, застосування запобіжного заходу, звільнення з посади). В другому випадку обрання у відношенні обвинувачуваного, наприклад, запобіжного заходу по мотивах, що він, знаходячись на волі, сховається від слідства і суду (ч. 1 ст. 148 УПК), буде необґрунтованим. І в тім, і в іншому випадку слідчий до закінчення терміну, установленого для виробництва досудового слідства , зобов'язаний прийняти всі необхідні міри до встановлення місця перебування обвинувачуваного (ст. 137 УПК).[1]

Якщо обвинувачуваний навмисне ухиляється від явки до слідчого і його місцезнаходження невідоме, необхідно зібрати в справі переконливі докази того, що він ховається. Справа в тім, що ст. 138 УПК говорить про оголошення слідчим розшуку обвинувачуваного, якщо місце перебування останнього не встановлено, не роблячи розходження між тим, що ховається і не знаючим про необхідність явки до слідчого обвинувачуваним. Однак відомчі акти, що регламентують організацію такого розшуку, передбачають, що оперативно-розшукові заходи щодо встановлення місцезнаходження обвинувачуваних проводяться тільки у відношенні злочинців, що сховалися. В інших випадках місце перебування обвинувачуваних встановлюється офіційним шляхом: через паспортну службу, адресні бюро, напрямком запитів у місця ймовірного перебування розшукуваної особи і т.п. Крім того, як згадувалося вище, доведення факту приховання обвинувачуваного від слідства необхідно для рішення питання про призупинення перебігу терміну давнини залучення його до кримінальної відповідальності.

Той факт, що обвинувачуваний сховався, доводиться шляхом допитів членів його родини, сусідів, товаришів по службі. У ході допитів цих і інших осіб необхідно з'ясувати, які наміри висловлював обвинувачуваний, коли йому стало відомо про необхідність явки до слідчого, де він знаходиться або може знаходитися тепер; якщо він виїхав з постійного місця проживання, то з яких причин і куди саме, у що був одягнений, який багаж і речі були при ньому .

Якщо шляхом допиту цих осіб не удалося зібрати переконливі зведення про те, що обвинувачуваний сховався, необхідно виконати наступні дії.

За місцем роботи обвинувачуваного вимагається довідка про те, з якого часу він не з'являвся там, з якої причини, чи одержав він розрахунок і чи забрав трудову книжку. У військкоматі (якщо він військовозобов'язаний) і паспортному столі варто одержати зведення про те, чи не покликаний він в армію, чи не знявся обвинувачуваний з обліку, чи не виписався з місця постійного проживання. Якщо так, то куди мав намір виїхати. У цих органах необхідно залишити письмове попередження про неприпустимість виписки, зняття обвинувачуваного з обліку в зв'язку з залученням його до кримінальної відповідальності. Співробітникові ОВД, відповідальному за ведення обліку зроблених злочинів, осіб , їх що зробили , і обліку руху кримінальних справ, дається доручення перевірити по обліковим даним, чи не зробив обвинувачуваний новий злочин і чи не утримується в зв'язку з цим під стражів. З обліком отриманих при допитах родичів і товаришів по службі обвинувачуваного зведень про стан його здоров'я потрібно перевірити у відповідних лікувальних Установах , чи не знаходиться він там на лікуванні. Також необхідно з'ясувати в обласному бюро судово-медичної експертизи, чи не надходив туди труп обвинувачуваного, чи не зафіксований факт його смерті в місцевих відділах реєстрації актів цивільного стану .

Як тільки слідчий переконався в тім, що обвинувачуваний сховався, потрібно провести обшук за місцем його проживання, в інших місцях, де можуть знаходитися його особисті речі, з метою відшукання і вилучення документів, що засвідчують особистість обвинувачуваного, його фотографій, придатних для тиражування, записних книжок, переписки, з яких можна одержати зведення , з ким він постійно підтримує зв'язок і де (у кого) може ховатися. На кореспонденцію осіб, з якими обвинувачуваний імовірніше всього може листуватися поштою, необхідно накласти арешт. Постанова про накладення арешту на кореспонденцію і виїмці її в поштово-телеграфних установах повинне бути санкціоновано судом (ст. 31 Конституції України). За місцем роботи (навчання) обвинувачуваного необхідно провести виїмку його особистої справи, оскільки в ньому маються докладні автобіографічні дані , зведення про реквізити документів, що встановлюють його особистість .

Якщо слідчому в ході виробництва вищезгаданих слідчих дій установити місцезнаходження обвинувачуваного не удалося, необхідно винести постанову про оголошення його розшуку (ст. 139 УПК), у якому вказуються мотиви прийняття такого рішення, слідчі дії, спрямовані на встановлення місця перебування обвинувачуваного, коли і який запобіжний захід йому обрана.

До постанови про оголошення розшуку обвинувачуваного, що сховався від органів досудового слідства, при наявності основ, передбачених ст. 155 УПК, додається копія постанови про застосування запобіжного заходу у виді утримання під вартою. Слідчий може обрати у відношенні розшукуваного обвинувачуваного також і інший запобіжний захід з числа зазначених у ст. 149 УПК, однак варто мати на увазі, що в цьому випадку співробітник кримінальної міліції, якому доручений його розшук, не може доручити виробництво відповідних оперативно-розшукових заходів співробітникам інших регіонів.

У відношенні обвинувачуваного, що ховається, котрому раніше був обраний запобіжний захід, не пов'язаний з утриманням під вартою, він повинен бути замінений на більш суворий - арешт. У багатьох випадках обвинувачувані ховаються від слідства повторно, якщо запобіжний захід у виді підписки про невиїзд не змінювався їм на більш строгу - утримання під вартою.

Відомчі нормативні акти, що регулюють діяльність оперативних підрозділів по розшуку особи, що переховується від суду і слідства або з-під варти злочинців, вимагають, щоб до постанови про оголошення розшуку особи обвинувачуваного додавалася довідка, у якій необхідно вказати:

а) зведення про особистості обвинувачуваного в повному обсязі; чи не змінював він раніше прізвище, ім'я; реквізити документів, на підставі яких установлена його особистість (яким органом, коли виданий, серія і номер, де або в кого знаходяться документи);

б) доказу, що підтверджують той факт, що обвинувачуваний сховався від слідства;

в) зведення про встановлення в справі осіб , у яких може ховатися обвинувачуваний, регіонів, де він імовірніше всього може знаходитися;

г) у випадку обрання розшукуваному запобіжного заходу, не зв'язаної з утриманням під вартою, указати, чи ставився перед прокурором, що наглядає, питання про арешт обвинувачуваного;

д) зведення про осіб, у відношенні яких винесені постанови про накладення арешту на кореспонденцію і виїмку її в поштово-телеграфних установах.

Крім того, слідчий заповнює і додає до цих документів бланк пошуково-контрольної карти, що йому вручають співробітники кримінальної міліції. Такі положення відповідних наказів і інструкцій МВС України цілком обґрунтовані і повинні виконуватися слідчим, оскільки саме він розташовує в повному обсязі зведеннями про особистості обвинувачуваного.

Постанова про оголошення розшуку обвинувачуваного з вищезгаданими додатками і супровідним листом на ім'я начальника міськрайоргану внутрішніх справ відповідно до відомчих наказів і інструкціям повинне бути обов'язково зареєстроване в канцелярії відповідного ГРОВД.[5,161-164]

Винесення слідчим постанови про оголошення розшуку обвинувачуваного до ухвалення рішення про призупинення досудового слідства дає можливість ефективно використовувати сполучення процесуальних можливостей слідчого по встановленню місцезнаходження обвинувачуваного з оперативно-розшуковими заходами підрозділів кримінальної міліції, спрямованими на його розшук. Взаємний обмін інформацією, отриманої слідчим у ході виробництва слідчих дій, і зведеннями, отриманими в ході спеціальної розвідувальної діяльності, дозволяє слідчому й оперативному працівникові в тісній взаємодії вибрати найбільш оптимальний варіант пошукових дій. Слідчий згідно ч. 2 ст. 139 УПК продовжує і після оголошення розшуку що сховався обвинувачуваного приймати всі необхідні міри до встановлення місця його перебування. Він виявляє і допитує осіб, що можуть підтримувати зв'язок з обвинувачуваним і бувають інформовані про його ймовірне місцезнаходження, з'ясовує, на які засоби він проживає поза будинком, не має намір чи одержати зарплату за місцем роботи, інша винагорода , немає чи в нього внесків у банках, хто з його оточення повинний йому гроші і хто з родичів, знайомих надає матеріальну допомогу. Використовуючи отримані зведення про осіб, що проживає в інших регіонах, яким може бути що-небудь відомо про місцезнаходження обвинувачуваного, слідчий направляє окремі доручення про їхній допит.

У залежності від характеру отриманих зведень приймається рішення про проведення необхідних слідчих дій або даються завдання про виробництво оперативно-розшукових заходів. Якщо термін досудового слідства в справі минає, але є необхідність виконати ряд слідчих дій як спрямованих на встановлення місцезнаходження обвинувачуваного, так і інших, слідчий повинний винести постанову про порушення клопотання про продовження термінів досудового слідства відповідним прокурором.

Якщо слідчий прийшов до висновку, що розслідування необхідно призупинити, він повинний перевірити, чи виконані в справі умови, що дозволяють призупинити попередній наслідок .

До таких умов відносяться :

1. Наявність у справі доказів, що вказують на здійснення злочину і винність обвинувачуваного, що переховується.

2. Чи всі слідчі дії, виробництво яких віз можна під час відсутності обвинувачуваного, виконані.

3. Чи дозволене питання про долю інших обвинувачуваних у справі, якщо злочин зроблений у співучасті

4. Чи прийняті міри до забезпечення відшкодування збитку, заподіяного злочином, і можливої конфіскації майна.

5. Чи забезпечена схоронність документів і речовинних доказів у справі.

Тільки після цього слідчий виносить постанову про призупинення досудового слідства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 206 УПК і копію цієї постанови направляє прокуророві.

Призупинення досудового слідства, коли психічне або інше важке захворювання обвинувачуваного перешкоджає закінченню виробництва в справі.

Варто мати на увазі, що виявлення в обвинувачуваного психічного захворювання не може служити саме по собі підставою для призупинення досудового слідства. Пункт 3 ст. 76 УПК указує, що для визначення психічного стану підозрюваній або обвинувачуваного при наявності в справі даних, що викликають сумнів у їхній осудності, обов'язково призначається експертиза. Більш того, ст. 204 УПК прямо зобов'язує слідчого призначити судово-психіатричну експертизу при наявності в справі даних, що дають підстави сумніватися в психічній повноцінності обвинувачуваного. Тому, одержавши зведення про психічне захворювання обвинувачуваного, слідчий у першу чергу призначає судово-психіатричну експертизу. Висновком судово-психіатричної експертизи дозволяється питання про характер захворювання: є воно хронічним або ж являє собою тимчасовий розлад щиросердечної діяльності, і про примусові міри медичного характеру, які необхідно застосувати до захворілого обвинувачуваного.

Якщо експерт дасть висновок про те, що щиросердечне захворювання є хронічним, те це не перешкоджає закінченню виробництва в справі, оскільки згідно ст. 417 УПК попередній наслідок у даному випадку закінчується складанням постанови про напрямок справи в суд для дозволу питання про застосування примусових мір медичного характеру. Слідчі дії в цьому випадку проводяться без участі обвинувачуваного, і припиняти виробництво в справі немає необхідності.

Коли з висновку судово-психіатричної експертизи випливає, що в обвинувачуваного тимчасовий розлад щиросердечної діяльності після здійснення злочину (так називані реактивні або психогенні стани ) і він має потребу в застосуванні примусових мір медичного характеру, розслідування в справі може бути закінчено тільки після видужання обвинувачуваного.

До участі в такій справі відповідно до вимог ч. 3 ст. 44 УПК повинний бути запрошений захисник, який варто ознайомити з постановою про порушення кримінальної справи, постановою про залучення особи в якості обвинувачуваного і висновком судово-психіатричної експертизи. Якщо він заявить клопотання про додаткове виробництво яких-небудь слідчих дій, їх необхідно дозволити , керуючись ст. 129 УПК.

Однак призупинення досудового слідства при таких обставинах має одну характерну рису - застосувати примусові міри медичного характеру вправі тільки суд, і застосування таких мір до виробництва досудового слідства не має відносини: тобто термін перебування обвинувачуваного на примусовому лікуванні внаслідок психічного захворювання, на відміну від термінів виробництва судово-психіатричної експертизи, продовженню не підлягає. При таких обставинах слідчий повинний винести постанову про призупинення досудового слідства й одночасна постанова про напрямок справи в суд для дозволу питання про застосування примусових мір медичного характеру. Потім кримінальна справа направляється через прокурора в суд, що і приймає рішення про застосування таких мір до обвинувачуваного, якщо маються достатні дані, що вказують на доведеність його участі в здійсненні злочину і підтверджуючу наявність у нього щиросердечного захворювання, що виникло після здійснення злочину.

Незгода прокурора або суду з висновками про винність або з висновком судово-психіатричної експертизи спричиняє і скасування прокурором постанови про призупинення досудового слідства . Якщо ж суд погодиться з висновками слідчого про необхідність застосування до обвинувачуваного примусових мір медичного характеру, то тим самим і постанова про призупинення досудового слідства буде визнано обґрунтованим.

Слідчому в цьому випадку потрібно поставити припинену справу на контроль, оскільки після видужання обвинувачуваного на підставі ст. 423 УПК по представленню головного психіатра органа охорони здоров'я і висновку комісії лікарів-психіатрів лікувальної установи, де безпосередньо проводилося лікування, суд виносить визначення (суддя - постанова ) про скасування застосованої міри медичного характеру і про напрямок справи для виробництва досудового слідства . Кримінальна справа після прийняття такого рішення направляється судом через прокурора слідчому.

У випадку хвороби обвинувачуваного, не зв'язаної з розладом його щиросердечної діяльності, слідчому необхідно упевнитися, що, по-перше, вона дійсно є важкої, і, по-друге, що сам характер захворювання перешкоджає закінченню досудового слідства .

Критерій віднесення захворювання до того або іншого ступеня ваги є медичним, а не правовим . Тому слідчий повинний одержати від лікуючого лікаря і прилучити до кримінальної справи довідку про те, що хвороба підслідного дійсно є такою. Однак питання про неможливість закінчити попередній наслідок через важке захворювання обвинувачуваного повинний дозволяти сам слідчий. При виникненні сумніву в здатності участі захворілого обвинувачуваного в тій або іншій слідчій дії особа , що робить розслідування, одержує про це довідку від лікуючого лікаря. Якщо ж довідки лікуючого лікаря про характер захворювання обвинувачуваного, його можливості брати участь у виробництві конкретної слідчої дії викликають у слідчого сумнів у їхній обґрунтованості, він повинний призначити в справі судово-медичну експертизу, на дозвіл якої ставляться питання про те, чи є хвороба обвинувачуваного важкої, який термін її тривалості, чи здатний він брати активну участь у виробництві тих або інших слідчих дій.

Після призупинення розслідування через важке захворювання обвинувачуваного копію постанови слідчий повинний направити прокуророві й одночасно повідомити керівника тієї лікувальної установи, де підслідний знаходиться на лікуванні, про необхідність заздалегідь повідомити, про закінчення курсу лікування останнього. У той же час слідчому необхідно і самому здійснювати контроль за ходом лікування обвинувачуваного шляхом переговорів з лікуючим лікарем, у випадках необхідності відвідувати лікувальна установа, для того, щоб переконатися, що захворілий знаходиться на стаціонарному лікуванні.[5, 167]

2.2. Призупинення дізнання, досудового слідства, коли не встановлена особа, що скоїла злочин

Призупинення дізнання по справах про злочини, що не є тяжкими, досудового наслідки по справах будь-якої категорії можливо тільки після того, як особи, що роблять дізнання, слідчий:

а) зберуть докази, що підтверджують наявність події злочину (час, місце, спосіб і інші обставини здійснення злочину );

б) виконають усі слідчі дії, спрямовані на розкриття злочину, і слідчі дії, виробництво яких можливо під час відсутності особи , що здійснили злочин;

в) уживуть заходів до збереження документів і інших можливих доказів у справі. Дане правило ч. 2 ст. 206 УПК відносить тільки до випадків призупинення досудового слідства на підставі пп. 1 і 2 дані статті. Однак ця вимога закону має не менше, якщо не більше значення, і для призупинення дізнання, досудового слідства, коли не встановлена особа , що зробив злочин.

Успішному розкриттю злочину сприяє своєчасне порушення кримінальної справи за заявою, повідомленню про неочевидний злочин і негайний початок виробництва дізнання або досудового слідства. Докази, що підтверджують наявність події злочину , як правило, збираються шляхом виробництва оглядів місця події, виявлення і вилучення предметів, що можуть бути визнані речовинними доказами, допитів потерпілих і свідків.

У ході розслідування в справі повинні бути ретельно перевірені всі можливі версії по встановленню особи , що здійснили злочин, особливо скрупульозно підлягають дослідженню версії про причетність до злочину конкретних осіб.

Слідчі дії по справах даної категорії умовно підрозділяються на дві групи: спрямовані на встановлення особи , що здійснила злочин, і процесуальні дії, виробництво яких можливо під час відсутності такої особи . До другої групи відносяться слідчі дії допоміжного характеру: дії, спрямовані на встановлення характеру і розміру заподіяного збитку, призначення і виробництво товарознавчих, судово-бухгалтерських і інших експертиз, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем, огляд і прилучення до справи речовинних доказів і забезпечення їхньої схоронності і т. л.

Крім слідчих дій по кримінальній справі про неочевидний злочин необхідно і прийняття слідчим інших мір, спрямованих на встановлення особи, що здійснила злочин. До них відноситься відсилання письмового доручення відповідному органові дізнання про виробництво необхідних оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення особи , що здійснили злочин; постановка на відповідний криміналістичний облік (місцевого, регіональний або центральний ), якщо виявлені і вилучені з місця події й у ході виробництва інших слідчих дій сліди і предмети.

Про призупинення досудового розслідування на підставі пп. 1-3 ч. 1 ст. 206 УПК виноситься постанова, у якому з дотриманням вимог, перерахованих у ст. 130 УПК, указуються:

1) у вступній частині - дата і місце складання; посада , звання або класний чин, прізвище й ініціали слідчого або обличчя, що робить дізнання, що склало постанову , номер розслідуваної кримінальної справи;

2) в описовій частині - доказу, що підтверджують наявність події злочину і факт здійснення його обвинувачуваною або невстановленою особою; які слідчі дії, спрямовані на встановлення місцезнаходження обвинувачуваного, що переховується, або встановлення особи, що здійснила злочин, виконувалися в ході розслідування, їхні результати; які і коли доручення слідчим давалися про розшук обвинувачуваного або виявленні злочинця органам дізнання, у чи повному обсязі вони виконані, які їхні результати; чому не удалося установити місцезнаходження обвинувачуваного або виявити особа , що зробила злочин; якщо обвинувачуваний занедужав, те який характер захворювання, якими документами воно підтверджується, чому дане захворювання перешкоджає закінченню досудового слідства і яка приблизно тривалість хвороби; дотримання процесуальних умов призупинення досудового слідства, перерахованих у чч. 2-3 ст. 206 УПК. З описової частини постанови повинний випливати висновок про те, що призупинення досудового слідства (дізнання) по даній справі є єдино вірним і необхідним;

3) у резолютивній частині - прийняте рішення про призупинення досудового слідства (дізнання) і підстава, по якому воно припиняється; запобіжний захід, обраний у відношенні обвинуваченої особи, що сховалася або захворіла; доля речовинних доказів; оцінка про напрямок копії постанови прокуророві.

Після винесення постанови про призупинення досудового слідства (дізнання) слідчий, особа, що робить дізнання, зобов'язані негайно заповнити статистичну карту про рух кримінальної справи (форма № 3), у якій крім інших даних про кримінальну справу вказується підстава призупинення кримінальної справи. [5, 170]

2.3.Робота слідчого по припинених кримінальних справах

Слідчому, начальникові відповідного підрозділу слідства або дізнання необхідно забезпечити облік і схоронність припинених кримінальних справ. Наказ МВС України від 25 листопаду 1992 р. № 745 "Про негайні заходи по удосконалюванню структури й організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України" зобов'язує керівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ щорічно за станом на 1 січня робити інвентаризацію кримінальних справ, припинених на підставі пп. 1-3 ч. 1 ст. 206 УПК.

По припинених кримінальних справах на підставі пп. 1 і 3 ст. 206 УПК злочину відповідно до вищезгаданої Інструкції про єдиний облік злочинів враховуються як нерозкриті. По кожній припиненій кримінальній справі про нерозкритий злочин слідчим за участю співробітника відповідного органа дізнання з урахуванням даних, отриманих у ході розслідування, складається план спільних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення особи , що здійснили злочин, або розшук обвинувачуваного. В органах внутрішніх справ обов'язковість складання такого плану, його структура передбачені Інструкцією з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України і їхній взаємодії з іншими службами органів внутрішніх справ України в розкритті і розслідуванні злочинів, затвердженої Наказом МВС № 745.

Діяльність слідчого по кримінальній справі про нерозкритий злочин складається з наступних елементів:

- постійне звертання до відповідних картотек криміналістичних обліків, що регулярно поповнюються новими зведеннями про осіб, що зробила злочини, серед яких може бути як сховався обвинувачуваний, так і встановлюваний злочинець у справі про нерозкритий злочин;

- систематичний аналіз заяв і повідомлень про зроблені злочини, розслідуваних кримінальних справ з метою виявлення однорідних злочинів, подібних по способі здійснення , оскільки не виключена імовірність їхнього здійснення встановлюваним злочинцем або розшукуваним обвинувачуваним;

- зіставлення зведень про особистості розшукуваного обвинувачуваного або обличчя, що зробило злочин, з даними про особистості злочинця по інших кримінальних справах;

- перевірка слідчим шляхом або з використанням можливостей оперативно-розшукових служб причетності встановлених підозрюваних або обвинувачуваних по розслідуваних кримінальних справах до здійснення злочинів, що залишилися нерозкритими;

- напрямок докладної інформації про нерозкритий злочин або що сховався обвинувачуваному в органи внутрішніх справ за місцем можливого перебування обвинувачуваного або особи, що здійснили злочин. Таку ж інформацію варто направляти й у виправно-трудові установи, де можуть відбувати покарання за здійснення інших злочинів розшукувані особи ;

- регулярні доручення оперативно-розшуковим службам про проведення перевірок у місцях можливого збуту (ринки, комісійні магазини, ломбарди, скупні пункти і т.п.) викрадених у ході здійснення злочину предметів і цінностей, що можуть бути реалізовані злочинцем через тривалий час після здійснення злочину;

- повторне виробництво допитів, інших слідчих дій (після поновлення розслідування) з метою перевірки, уточнення вже наявних у справі даних, наприклад, алібі особи, запідозреного в здійсненні злочину, показань свідка, що викликають сумнів у їхній правдивості.

Приведений перелік дій слідчого по кримінальній справі про нерозкритий злочин не є вичерпної, тому з урахуванням специфіки конкретного злочину необхідно запланувати і виконати конкретні дії, що відповідають сформованої в справі ситуації.

Особливо важливим є забезпечення тісної взаємодії в роботі зі справи про нерозкритий злочин слідчого й органа дізнання, оскільки саме сполучення процесуальних дій слідчого й оперативно-розшукових (непроцесуальних) можливостей пошукових служб дають найбільший ефект у розкритті злочинів.

Така взаємодія здійснюється шляхом:

Ø регулярного обміну взаємною інформацією;

Ø обговорення і розробки напрямків перевірки висунутих версій;

Ø своєчасного напрямку слідчим доручень органові дізнання про виробництво оперативно-розшукових заходів, не включених у план їхніх спільних дій, і швидкого і якісного виконання таких доручень;

Ø спільного використання техніки, засобів зв'язку, транспорту, можливостей автоматизованих і оперативно-довідкових обліків .

У практиці взаємодії слідчих зі співробітниками кримінальної міліції часто виникає питання про можливості ознайомлення слідчого з інформацією, що відноситься до розслідуваному їм справі, отриманої в ході виробництва оперативно-розшукових заходів. В органах внутрішніх справ України це питання дозволене однозначно: затверджена Наказом № 745 МВС України вищезгадана Інструкція в п. 59 прямо вказує, що орган дізнання, що одержав оперативно-розшуковим шляхом інформацію зі справи про злочини, розслідуваних слідчим, або інших фактах злочинної діяльності підозрюваних (обвинувачуваних) по цій же справі, вчасно знайомить з нею слідчого і вживає заходів по виключенню розголошення джерел і засобів її одержання. Інструкція передбачає, що слідчий і оперативний працівник забезпечують об'єктивну перевірку і реалізацію цієї інформації в ході розслідування справи, несуть відповідальність за розголошення джерел і засобів її одержання. Для забезпечення результативності оперативних заходів слідчий на прохання оперативного працівника може знайомити його з матеріалами кримінальної справи. Оперуповноважений несе відповідальність за розголошення без дозволу слідчого матеріалів слідства.[5, 172]

3. Процесуальний порядок зупинення та відновлення досудового слідства.

У разі потреби відновити досудове слідство слідчий складає мотивовану постанову, копія якої направляється прокуророві. [1, 381]

Виробництво досудового слідства або дізнання (по справах про нетяжкі злочини, по яких не встановлена особа, що здійснила злочин) відновляється по припинених кримінальних справах у двох випадках:

1) коли відпали підстави призупинення виробництва в справі (місцезнаходження обвинувачуваного встановлене, обвинувачуваний видужав, встановлене особа , що зробив злочин); 2) коли по припиненій кримінальній справі необхідно виконати хоча б одна слідча дія .

У першому випадку виробництво в справі вважається відновленим з моменту винесення постанови про поновлення досудового слідства або дізнання (ст. 210 УПК).[1]У цій постанові необхідно викласти основні зведення про злочин, обставини, що викликали призупинення досудового слідства, і дату винесення постанови про його призупинення, підстави поновлення розслідування. Копія такої постанови направляється прокуророві.

По кримінальній справі, припиненій у зв'язку з невстановленням місцезнаходження обвинувачуваного, постанова про поновлення досудового слідства виноситься, коли слідчому стало відомо точне місце його перебування. Чекання, поки затриманого обвинувачуваного епатують до місця виробництва розслідування, неприпустимо, оскільки підстава призупинення відпалася і будь-які дії слідчого, у тому числі і непроцесуальному характері (напрямок запитів, нагадувань і т.п.), повинні виконуватися по розслідуваній, а не по припиненій кримінальній справі. Припинена внаслідок тимчасового психічного захворювання обвинувачуваного кримінальна справа відновляється після того, як суд своїм визначенням (суддя - постановою) скасує своє рішення про застосування примусових мір медичного характеру і направить справу прокуророві, а той - слідчому. Одержавши кримінальну справу від прокурора, слідчий зобов'язаний відразу ж винести постанову про поновлення досудового слідства. Моментом поновлення виробництва по припиненій кримінальній справі через важке захворювання обвинувачуваного є не тільки його повне, але і часткове видужання, що дозволяє йому брати участь у розслідуванні. У такому випадку про можливість обвинувачуваного брати участь у виробництві в справі необхідно одержати довідку в лікуючого лікаря, а у випадку сумніву в об'єктивності останнього - призначити судово-медичну експертизу. Що стосується кримінальних справ, припинених унаслідок невстановлення особи, що здійснили злочин, то виробництво по них відновляється, коли слідчому, стали відомі дані про таку особу. Якщо такі дані викликають сумнів, необхідно дати доручення органові дізнання про перевірку запідозреного на причетність до зробленого злочину.

Карно-процесуальний закон України не ставить призупинення досудового слідства в залежність від витікання термінів його виробництва, однак, якщо відновлено виробництво в справі, припиненому на підставі пп. 1-2 ст. 206 УПК[1], по якому минув термін слідства (як первинний, так і продовжений), необхідно скласти постанову про порушення клопотання про продовження термінів досудового слідства і представити його разом зі справою відповідному прокуророві.

Вид і черговість слідчих дій, що відразу необхідно виконати по відновленій кримінальній справі в зв'язку з усуненням обставини, що викликала його призупинення, залежать від підстави призупинення і характеру розслідуваного злочину. Якщо виробництво в справі припинялося в зв'язку з невідомістю місцезнаходження або хворобою обвинувачуваного, а обвинувачення йому не було пред'явлено, необхідно в першу чергу висунути обвинувачення і допитати обвинувачуваного. Питання про необхідність повторного допиту потерпілого, свідків, обвинувачуваного, допитаних до призупинення виробництва в справі, дозволяється в кожнім конкретному випадку в залежності від тривалості перерви в розслідуванні і характеру даних ними показань.

Поновлення досудового слідства, дізнання (по справах про нетяжкі злочини, припинених на підставі п. 3 ч. 1 ст. 206 УПК)[1] з метою виробництва одного або декількох слідчих дій також оформляється постановою, зміст якого таке ж, як і постанови про поновлення розслідування у випадку усунення підстави його призупинення. Винесення такої постанови обумовлено необхідністю дотримання процесуальної форми при збиранні і перевірці доказів, що передбачає виробництво процесуальних дій у ході лише офіційного розслідування по збудженій кримінальній справі. Якщо після їхнього виробництва підстави призупинення не будуть усунуті, варто винести нову постанову про призупинення досудового слідства (дізнання), вказавши в ньому , крім усіх зведень , викладених у першій такій постанові, з якою метою відновлялося виробництво розслідування, які результати виконаних слідчих дій. Копії обох постанов необхідно направити прокуророві.

Припинені кримінальні справи можуть бути припинені за витіканням термінів давнини залучення до кримінальної відповідальності, за винятком кримінальних справ про злочини, санкція за здійснення яких передбачає довічне позбавлення волі (питання про застосування термінів давнини до осіб, що здійснили такі злочини, вирішує суд), і кримінальних справ, припинених на підставі п. 1 ч. 1 ст. 206 УПК [1] унаслідок того, що обвинувачуваний ховається від органів слідства (ця обставина припиняє перебіг терміну давнини ). Орган дізнання вправі припинити тільки припинені на підставі п. 3 ч. 1 ст. 206 УПК [1] кримінальні справи про нетяжкі злочини, по яких минули терміни давнини залучення до кримінальної відповідальності (п. 4 ст. 6 УПК). Кримінальні справи, припинені на підставі пп. 1, 2 ч. 1 ст. 206 УПК, тобто справи, по яких відомий обвинувачуваний, крім вищевказаних випадків, можуть бути припинені внаслідок: утрати діянням або особою, його що зробила, суспільної небезпеки внаслідок зміни обстановки (ч. 1 ст. 7 УПК); прийняття акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за зроблене діяння, а також помилування особи (п. 4 ч. 1 ст. 6 УПК); смерті обвинувачуваного п. 8 ст. 6 УПК); наявності вироку, що вступив у законну силу, по тому ж обвинуваченню, визначення або постанови суду про припинення справи по тій же підставі (п. 9 ч. 1 ст. 6 УПК); наявності у відношенні обвинувачуваної невідміненої постанови органа дізнання, слідчого, прокурора про припинення справи по тому ж обвинуваченню (п. 10 ч. 1 ст. 26 УПК); наявності невідміненої постанови органа дізнання, слідчого, прокурора про відмовлення в порушенні кримінальної справи по тім же факті (п. 11 ч. 1 ст. 6 УПК).

Припинене виробництвом кримінальна справа можна припинити шляхом винесення мотивованої постанови, не відновляючи попередній наслідок (дізнання). Однак якщо по такій справі слід з'ясувати або уточнити обставини, що є підставою для припинення справи, те попередній наслідок необхідно відновити.

У випадках доручення прокурором, начальником слідчого відділу або органа дізнання подальшого розслідування по припиненій кримінальній справі не тому слідчому, що виносив постанову про призупинення, а іншому, то йому, перш ніж відновити попередній наслідок або дізнання, необхідно винести постанову про прийняття кримінальної справи до свого виробництва. [5, 173-175]

4. Підстави до закриття зупинених кримінальних справ

Справа, в якій слідство зупинено, підлягає закриттю:

1) по закінченні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, зазначених у статтях 49 і 106 Кримінального кодексу України, а у випадках, зазначених у частині 1 статті 7 цього Кодексу, — і до закінчення цих строків;

2) у випадках, передбачених пунктами 4, 8, 9, 10 і 11 частини 1 статті 6 цього Кодексу.

Закінчення досудового слідства - важливий етап виробництва по кримінальній справі, оскільки саме в рамках цієї діяльності аналізуються й оцінюються зібрані в справі доказу, підводиться підсумок усьому розслідуванню і, нарешті, приймається і реалізується процесуальне рішення про подальший рух справи.

По будь-якій кримінальній справі заключний етап слідства повинний містити в собі сукупність наступних дій:

1) Оцінка зібраних у справі доказів з погляду їхньої достатності для достовірного висновку про форму закінчення слідства .

Закінчуючи досудове виробництво по кримінальній справі, слідчий повинний вивчити накопичену в матеріалах інформацію на предмет її достатності для прийняття законного й обґрунтованого підсумкового рішення.

Установлені докази повинні однозначно підтверджувати обставини, що входять у предмет доведення по кожній справі (ст. 64 УПК) [1]. Крім того, варто перевірити:

1) чи всі необхідні слідчі дії були проведені;

2) чи маються в справі неперевірені і неспростовані версії, крім основної;

3) присутні чи в матеріалах недозволені клопотання;

4) чи правильно дана юридична кваліфікація діяння;

5) чи всієї особи, що підлягають залученню в якості обвинувачуваних, визнані такими;

6) чи забезпечує раніше обраний запобіжний захід належне поводження обвинувачуваного;

7) чи прийняті міри, спрямовані на відшкодування матеріального збитку, а також заходу для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;

8) чи прийняті заходи для виявлення й усунення причин і умов, що сприяли здійсненню злочину.

2) Систематизація і належне оформлення матеріалів справи.

Призначення систематизації матеріалів кримінальної справи - зібрати воєдино і розташувати матеріали таким чином, щоб забезпечити найбільшу їхню наочність для підтвердження обвинувальної або виправдувальної тези слідчого.

Існує кілька способів систематизації матеріалів.

Систематичний спосіб полягає в розташуванні матеріалів у залежності від того, яка група обставин установлюється за допомогою доказів, що утримуються в даних документах. Приміром, в окремі блоки збираються документи, що встановлюють або підтверджують: 1) обставини, установлені до порушення кримінальної справи; 2) зведення про об'єкт злочинного зазіхання; 3) місце, час, спосіб здійснення злочину й інших обставин, що формують об'єктивну сторону діяння; 4) обставини, що свідчать про винність конкретної особи в зробленому діянні; 5) зведення про особистості обвинувачуваного , у тому числі обставини, що зм'якшують і обтяжують його відповідальність у випадку визнання його винним судом.

У рамках систематичного способу може бути запропоноване й інше компонування матеріалів у залежності від специфіки розслідування конкретної кримінальної справи. Так, при розслідуванні багатоепізодних справ можлива систематизація матеріалів у залежності від того, до якому з розслідуваних злочинів відносяться зібрані докази.

Хронологічний спосіб пропонує розташовувати матеріал у тій же послідовності, у якій вони були отримані органом, що здійснює розслідування.

Кожний із приведених способів має як переваги, так і недоліки . Перший спосіб доцільно застосовувати при розслідуванні злочинів, зроблених в умовах неочевидності, складних злочинів, а також при наявності великої кількості побічних доказів. Хронологічне розташування матеріалів виправдує себе при розслідуванні одиничних злочинів, зроблених , як правило, в умовах очевидності. При цьому розташування матеріалів дозволяє дати представлення про те, як формувався висновок слідчого про винність особи , що дає можливість прокуророві, що наглядає, і судові простежити динаміку доказової діяльності.

На практиці в багатьох ситуаціях виправдує себе застосування змішаного способу систематизації матеріалів. Його сутність полягає в тім , що за основу береться систематичний спосіб, але усередині окремих інформаційних блоків матеріали розташовані в хронологічному порядку.

Після компонування матеріали повинні бути підшиті в єдине ціле і пронумеровані. На початку справи розташовуються статистична карта (форма № 6) і опис документів, що не мають нумерації. Порядковий номер проставляється в правому верхньому куті, причому першим номером позначається сторінка, на якій розташоване постанова про порушення кримінальної справи. Якщо справа виникла в результаті з'єднання декількох , на початку матеріалів підшиваються всі постанови про порушення справ, після чого випливає постанова про їхнє з'єднання . При наявності декількох томів кримінальної справи кожний з них має власну нумерацію.

Слідчий повинний ще раз перевірити, чи всі матеріали оформлені належним чином, чи правильно в документах зазначені дати, немає чи помилок у написанні прізвищ, чи усюди проставлені підписи слідчого й інших осіб. Неналежним образом оформлені матеріали можуть спричинити повернення справи для виробництва додаткового розслідування, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих з порушенням процесуального порядку їхнього збирання (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. № 3 зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. № 3 "Про застосування судами України карно-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування").

Ухвалення рішення про форму закінчення виробництва в справі. Карно-процесуальний закон передбачає наступні форми закінчення досудового карного процесу: 1) складання обвинувального висновку; 2) складання постанови про припинення кримінальної справи; 3) складання постанови про напрямок справи в суд для дозволу питання про застосування примусових мір медичного характеру (ст. 212 УПК). Даний перелік є вичерпному і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Рішення про конкретну форму закінчення слідчий приймає, виходячи з встановлених у справі обставин і оцінки відповідних доказів. Письмова вказівка про форму закінчення слідства може дати прокурор, однак при незгоді з ним слідчий вправі оскаржити указівку вищестоящому прокуророві. При розслідуванні багатоепізодних справ можливе застосування різних форм закінчення досудового слідства у відношенні кожного з обвинувачуваних.

4) Оголошення учасникам процесу про закінчення досудового слідства і пред'явлення їм матеріалів кримінальної справи.

Законодавець передбачає можливість ознайомлення з матеріалами кримінальної справи тільки у випадку, якщо справа підлягає напрямкові в суд для його розгляду власне кажучи.

Визнавши попередній наслідок кінченим , слідчий повідомляє об цьому потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників і роз'ясняє їм їхнє право ознайомитися з матеріалами справи (ст. 217 УПК). Про факт роз'яснення такого права слідчий складає протокол. Перерахованим вище особам може бути спрямоване письмове повідомлення, копія якого прилучається до справи.

Не слід роз'ясняти зміст ст. 217 УПК задовго до закінчення слідства , тому що думка про необхідність ознайомлення з матеріалами може сформуватися в особи безпосередньо перед завершенням досудового процесу. Тим більше неприпустимо забороняти особі реалізувати своє право знайомитися з матеріалами справи, посилаючись на раніше отриману від нього заяву про відмовлення в заяві відповідного клопотання.

У випадку письмового або усного клопотання цих осіб їм пред'являються для ознайомлення всі матеріали кримінальної справи в підшитому і пронумерованому виді . Виключення складають матеріали, надані цивільному відповідачеві, оскільки він вправі знайомитися лише з документами, що відносяться до заявленого в справі позовові (ч. 2 ст. 51 УПК).

Матеріали про застосування мір безпеки у відношенні осіб, що приймають участь у карному судочинстві, для ознайомлення особам, перерахованим у ст. 217 УПК, не пред'являються (ч. 4 ст. 217 УПК) [1].

У процесі ознайомлення з матеріалами справи особи мають право робити з нього будь-які виписки. З дозволу слідчого можливе застосування засобів множної техніки.

Про хід і результати ознайомлення потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників з матеріалами справи слідчий складає протокол, у якому відбиває, хто з осіб, протягом якого проміжку часу і з якими матеріалами був ознайомлений. Якщо під час ознайомлення або після його завершення хто-небудь з вищевказаних суб'єктів заявив клопотання, воно також заноситься до протоколу. При наявності письмового клопотання воно прилучається до матеріалів справи.

На завершальному етапі досудового слідства обвинувачуваний і його захисник також наділені правом ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Це забезпечує їхню активну участь у дослідженні й оцінці доказів, покладених в основу обвинувального висновку .

Ознайомлення відбувається тільки після виконання слідчим вимог ст. 217 УПК, тому що зміст клопотань потерпілого і результати їхнього дозволу повинні бути доведені до зведення сторони захисту .

Відповідно до положень ст. 218 УПК слідчий зобов'язаний оголосити обвинувачуваному , що попередній наслідок у справі кінчене і що він вправі ознайомитися з усіма матеріалами справи як особисто, так і за допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства .

Факт ознайомлення обвинувачуваного з правом користуватися послугами захисника оформляється окремим протоколом.

Якщо обвинувачуваний раніше відмовився від участі захисника в справі, а при роз'ясненні правил ст. 218 УПК виявив бажання знайомитися з матеріалами з його допомогою, слідчий повинний забезпечити участь захисника в справі за згодою або по призначенню .

Слідчий також роз'ясняє обвинувачуваному його право заявити клопотання про розгляд його справи в суді одноосібно суддею або колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених ст. 17 УПК [1].

Якщо обвинувачуваний не побажав знайомитися з матеріалами справи за допомогою захисника, йому пред'являються для ознайомлення всі матеріали справи в підшитому і пронумерованому виді . У процесі ознайомлення особа вправі робити будь-як виписки зі справи, а також заявляти клопотання, що підлягають обов'язковому дозволові . Можливе зняття копій документів з використанням технічних засобів .

Якщо в справі притягнуто в якості обвинувачуваних кілька осіб, матеріали кримінальної справи пред'являються кожному з них окремо .

При використанні в ході слідчих дій звукозапису, кінозйомки або відеозаписи результати застосування відповідних технічних засобів повинні бути пред'явлені незалежно від тривалості їхнього відтворення разом з матеріалами справи.

Якщо в справі бере участь захисник, слідчий надає йому можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи, про що складається окремий протокол. При неможливості явки захисника ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами справи може бути відкладене на термін до трьох доби. Якщо явка захисника у встановлений термін неможлива, слідчий уживає заходів до призначення іншого захисника відповідно до правил ч. 3 ст. 47 УПК. При ознайомленні захисник користується правами, перерахованими в ст. 219 УПК.

Оголошення неповнолітньому обвинувачуваному про закінчення досудового слідства і пред'явлення йому матеріалів справи відбувається з обов'язковою участю захисника (ст. 440 УПК). При цьому з дозволу слідчого також може бути присутнім законний представник неповнолітнього.

Матеріали про застосування мір безпеки у відношенні осіб , що приймають участь у карному судочинстві, для ознайомлення не представляються і зберігаються окремо від кримінальної справи (ч. 5 ст. 218 УПК)[1].

Час ознайомлення обвинувачуваного і його захисника в термін слідства не входить і не може бути обмежено. Однак у випадках, коли обвинувачуваний і його захисник явно затягують процес ознайомлення зі справою, слідчий вправі винести мотивовану постанову про встановлення графіка їхнього ознайомлення. Така постанова повинна бути затверджена прокурором.

Неприпустимо робити слідчі дії під час ознайомлення обвинувачуваного і його захисника з матеріалами справи з указівкою більш ранніх термінів, чим ті, у які вони протікали в дійсності.

Обвинувачуваний вправі відмовитися знайомитися з матеріалами справи. Відмовлення неприпустиме, якщо він носить змушений характер. Так, якщо обвинувачуваний не був ознайомлений з документами через те, що слідчий не створив для цього належних умов, але при цьому був оформлений протокол про відмовлення від ознайомлення, дане факт є істотним порушенням права особи на захист і служить підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Загальні умови і порядок досудового розслідування

Про факт ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами кримінальної справи складається протокол за правилами статті 85 УПК. У протоколі повинне бути відбито , протягом якого терміну і з якими саме матеріалами був ознайомлений обвинувачуваний, із указівкою кількості томів і кількості аркушів справи в кожнім томі (ст. 220 УПК).





Реферат на тему: Сутність і процесуальний порядок зупинення та закриття досудового слідства (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.