Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Суспільні інформаційні відносини – об’єкт кримінально-правової охорони і захисту: кримінолого-когнітологічні аспекти (реферат)

Кримінально-правовий захист та охорона суспільних інформаційних відносин визначено учинному інформаційному законодавстві України іздійснюється на державному рівні. Порушення законодавства України про інформацію передбачає настання дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної, атакож кримінальної відповідальності (Закон України "Про інформацію”).

Передбачивши відповідальність за порушення інформаційного законодавства уч. 2ст. 47Закону України "Про інформацію” законодавець визначає диспозиції правопорушень, але не вказує, який саме вид відповідальності передбачено за скоєння зазначених правопорушень (дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної).

Аналогічним способом сформульовано положення, що стосується порушення норм спеціального законодавства усфері суспільних інформаційних відносин— щодо захисту інформації вавтоматизованих системах. Устатті 17Закону України "Про захист інформації вавтоматизованих системах” зазначено, що особи, винні упорушенні порядку іправил захисту оброблюваної вавтоматизованих системах інформації, несуть не тільки дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, але йкримінальну відповідальність згідно зчинним законодавством України, як вже зазначалося вище.

Виходячи зтехніки правотворності, законодавцю за принципом гіперзв'язку необхідно звернутися безпосередньо до кримінального законодавства. З'ясування кримінально-правових аспектів сутності та змісту злочинів усфері суспільних інформаційних відносин, утому числі комп'ютерних злочинів, відповідно до законодавства України слід здійснювати, виходячи із загальних положень кримінального законодавства, основою якого єКримінальний кодекс України, прийнятий 5квітня 2001р. (далі— КК).

Відповідно до п. 1ст. 1КК України визначено завдання Кримінального кодексу внашій країні: КК України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав ісвобод людини ігромадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру ібезпеки людства, атакож запобігання злочинам.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння єзлочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили [1].

Важливим аспектом стосовно з'ясування суті кримінального права єусвідомлення підстав кримінальної відповідальності, що визначено уст. 2КК. Пункт 1цієї статті визначає такі підстави кримінальної відповідальності: підставою кримінальної відповідальності— вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Виникає питання відносно ставлення до деліктних диспозицій, визначених успеціальному законодавстві, вокремих законах, що виступають за системоутворюючі щодо окремих сфер інформаційних правовідносин. Теорія кримінального права оперує таким методом правового регулювання стосовно з'ясування сутності окремих понять та категорій, що вживаються укримінальному законодавстві, як відсилання до іншого законодавства (так званий метод правового гіперсистемного зв'язку).

Проаналізувавши положення ст. 2, атакож статей Особливої частини КК, можна дійти висновку, що не увсіх нормах, де визначено склад злочинів, зазначено засоби їх вчинення та предмети злочинного посягання. Для кримінально-правової характеристики суспільно небезпечних діянь це не завжди єважливим, адже кримінальне законодавство, за аналогією до всього законодавства, захищає іохороняє через відповідні соціальні та державні інституції суспільні відносини.

Проте специфіка суспільних відносин може об'єктивно проявлятися через способи, методи та засоби їх реалізації. Але предметів, методів, способів ізасобів об'єктивно існує дуже багато. Виникає питання, чи потрібно їх визначати удиспозиціях діянь, що містять ознаки злочину? Законодавець визначає специфіку суспільних відносин, азвідси— іспеціальні норми (їх диспозиції) через правосвідомість: звичаї, традиції. На наш погляд, зазначений підхід необхідно змінити, тому що виникнуть кримінальні норми, які зчасом будуть називати "мертвими” або "нормами дрімаючої прерогативи”. Можливо, умайбутньому, законодавцю за необхідності виділення специфіки якихось кримінальних деліктів (криміналізації правовідносин) краще буде пригадати, що КК містить не тільки Особливу, але йЗагальну частину, визначивши вній загальні положення щодо специфіки суспільних відносин (зокрема, методів, засобів, способів, предметів злочинного посягання) за універсальні, застосовуючи їх до кваліфікації злочинів, передбачених вОсобливій частині. Таку практику уКК вже визначено. Саме зазначений підхід до правотворення має укримінальному законодавстві не тільки кримінально-правове значення, але йкримінологічне, зокрема, уконтексті кримінальної статистики— державної статистики стосовно обліку злочинів.

Слід звернути увагу на ту обставину, що правотворення нових деліктів вОсобливій частині КК може призвести до негативного явища, що набуло на практиці правозастосування назви "планування злочинності”. Це стає реальним, коли приховування вчинення окремих суспільно небезпечних тяжких злочинів можливе через більш м'яку кваліфікацію діянь.

Методи, засоби, способи та предмети злочинного посягання можуть розглядатися як визначальні, за певних обставин виступати кваліфікуючими ухарактеристиці злочинів. Віншому разі вони можуть розглядатися як несуттєві (альтернативні), як такі, що не впливають на характеристику суспільно небезпечного діяння, яке кваліфікується за злочин. Узв'язку із зазначеним інформація, автоматизовані комп'ютерні системи, яким усуспільних відносинах кримінальне законодавство забезпечує охорону, можуть виступати за предмет вчинення злочину та предмет злочинного посягання: бути безпосереднім (прямим) чи опосередкованим предметом злочину.

Слід звернути увагу на деякі спеціальні принципи, що містяться уКК. Упункті 3статті 3КК подається кримінально-правовий принцип стосовно того, що злочинність діяння, атакож його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Упункті 4статті 3КК подається такий кримінально-правовий принцип— "застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено”. Реалізація цього принципу на практиці, зточки зору когнітологічного аспекту, може зазнати значних труднощів щодо його розуміння. Теорія права знає дві аналогії: Права іЗакону. Яку саме аналогію обрав законодавець? Як приклад, необхідно звернутися ще раз до основ спеціального інформаційного законодавства України.

На наш погляд, якщо усистемоутворюючому спеціальному законі сфери суспільних відносин існують посилання на кримінально-правовий захист, то його норми можуть застосовуватися за принципом аналогії законів. Якщо ж таких посилань немає, тоді зазначені закони повинні бути доповнені відповідними статтями. За альтернативний варіант стосовно зазначеного роз'яснення повинен дати Конституційний Суд України упорядку, визначеному законодавством.

У пункті 5статті 3КК визначається, що закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться учинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Визначивши це, утой самий час законодавець не уточнює, яким чином співвідносити положення КК зі спеціальним законодавством, зокрема зінформаційним, уякому існують гіперпосилання на кримінальне законодавство.

Для з'ясування сутності кіберзлочинів (комп'ютерних злочинів, злочинів усфері застосування комп'ютерних інформаційних технологій) слід визначити сутність загального поняття злочину. Упункті 1статті 11КК дається загальне поняття злочину: "злочином єпередбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину”.

Враховуючи важливість суспільних інформаційних правовідносин вумовах інформатизації, формування інформаційного суспільства увсьому світі івУкраїні, законодавець уновому КК виділив зазначені суспільні відносини вокремий, умовно автономний родовий об'єкт кримінально-правового захисту та охорони. Це знайшло відображення вОсобливій частині КК (Розділі XVI. Злочини усфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж).

У статті 361КК визначено основний вид таких злочинів— незаконне втручання вроботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж. Устатті 362КК визначено такий вид комп'ютерних злочинів, як викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем. Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем за злочин визначено уст. 363КК.

Зазначений перелік статей, уяких інформація та автоматизовані комп'ютерні системи можуть бути предметом злочинного посягання чи засобом вчинення злочину, не можна вважати вичерпним.

Комп'ютерна інформація як предмет злочинних посягань може розглядатися івінших видах злочинів, родові ібезпосередні ознаки яких визначено устаттях різних розділів Особливої частини КК.

У дослідженні кіберзлочинності, на наш погляд, існує проблема визначення засобу чи способу вчинення злочину усередовищі такого соціотехнічного явища, як Internet, узв'язку зчим знову виникає питання застосування аналогії стосовно співвідношення змісту понять.

На наш погляд, цей аспект має стати об'єктом правового регулювання на рівні законодавства за аналогією здрукованими засобами масової інформації— телебаченням, радіомовленням— ізнайти відображення умайбутньому Проекті кодексу про інформацію, якщо розглядати Internet за ЗМІ.

Згідно зРозділом І Конституції України (Загальні засади), зокрема ст. 17, захист суверенітету ітериторіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки єнайважливішими функціями держави, справою всього Українського народу [2]. Узв'язку зцим як складова національної безпеки інформаційна безпека визначена окремим родовим об'єктом кримінального права. Одним зоб'єктів інформаційної безпеки людини, суспільства, держави єдержавна таємниця. Суспільні правовідносини стосовно цього аспекта регулюються законами України "Про інформацію”, "Про державну таємницю”.

Кримінально-правова охорона та захист інформації, що має статус державної таємниці, знайшла відображення уРозділі І Особливої частини КК— Злочини проти основ національної безпеки України. Крім Розділу І Особливої частини КК, кримінально-правовий захист та охорона суспільних відносин щодо державної таємниці здійснюється також на підставі положень Розділу XIV Особливої частини КК— Злочини усфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Згідно зі ст. 3Конституції України людина, її життя іздоров'я, честь ігідність, недоторканність ібезпека визнаються вУкраїні найвищою соціальною цінністю.

Права ісвободи людини та їх гарантії визначають зміст іспрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження ізабезпечення прав ісвобод людини єголовним обов'язком держави.

Кримінально-правова охорона та захист прав людини єодним із юридичних механізмів реалізації державою визначених гарантій уКонституції, її зобов'язань перед громадянами України. Слід зазначити, що Особлива частина КК сформована відповідно до структури Конституції: після Розділу І, де визначаються загальні засади, Розділ ІІ визначає права, свободи та обов'язки людини, громадянина. Тобто, аналогічно побудовано іОсобливу частину КК: після Розділу І, де визначено кримінально-правовий захист загальних засад конституційного ладу України утакій найважливішій його складовій, як національна безпека, розташовано Розділ ІІ, вякому визначено кримінально-правову охорону та захист людини, громадянина. На наш погляд, цей розділ повинен мати відповідну назву— Злочини проти безпеки людини, громадянина: життя та здоров'я особи. Така назва, зкогнітологічної точки зору, буде мати більш визначений юридичний гіперзв'язок КК зКонституцією України.

У Розділі V Особливої частини КК визначається група кримінально-правової охорони та захисту прав людини— Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав ісвобод людини ігромадянина.

Формування інформаційного суспільства висуває проблеми, що стосуються розуміння укримінальному праві змісту та сутності злочинів, зазначених уРозділі VI Особливої частини КК— Злочини проти власності. Відповідно до законів України "Про інформацію”, "Про науково-технічну інформацію” "Про захист інформації вавтоматизованих системах” та інших чинних законодавчих актів України інформація виступає об'єктом відносин права власності.

У зв'язку зцим виникає питання стосовно визначення сутності складових поняття "майно”. Парадоксальним єте, що поняття "майно”, як іпоняття "власність” не визначені вжодному законодавчому акті України, але широко використовується увсіх галузях права.

З точки зору когнітологічного аспекту, поняття "майно” присутнє управовідносинах на інтуїтивному, індивідуальному та суспільному рівнях. Утрадиційній теорії права поняття "майно” використовувалося за синонім понять "речі” або "матеріальні цінності”. Вумовах інформаційного суспільства інформація стає провідною виробничою силою, товаром, що спонукає правознавців шукати нові підходи до розуміння поняття "майно” та "власність” ілегально формулювати їх зміст.

Виникають легальні підстави для визначення двох форм майна: речі (матеріальні цінності) та інформація (інтелектуальна власність), що знаходить вираз (втілення) уречах. Виходячи із зазначеного гіперзв'язку, постає питання щодо застосування інформації як чинника (елементу) ознак злочину (предмета злочинного посягання) устаттях Особливої частини КК, де йдеться про делікти, вяких присутнє майно та власність.

Міжгалузевий комплексний інститут права власності має юридичний системний гіперзв'язок зіншим юридичним міжгалузевим комплексним інститутом— господарським правом. Механізм кримінально-правового захисту та охорони господарських правовідносин визначено укримінальному законодавстві. Таким чином, зкола злочинів, що єсуміжними зі злочинами усфері відносин права власності, можна виділити злочини, передбачені уРозділі VII Особливої частини КК— Злочини усфері господарської діяльності.

Умовно визначену міжгалузеву інституцію права згідно звітчизняною доктриною права утворює екологічне право. Воно, будучи автономно визначеним, утой самий час єз'єднувальною ланкою між іншими міжгалузевими комплексними інститутами державного (публічного) права такими, як право власності, господарське право, інформаційне право, та іншими міжгалузевими комплексними інститутами права, утому числі приватного права, що знайшло юридичне закріплення унормах публічного права, зокрема укримінальному праві. Укримінальному праві делікти екологічних правовідносин визначено уРозділі VIII Особливої частини КК— Злочини проти довкілля.

Безпека людини тісно пов'язана зтаким соціальним явищем, як безпека суспільства. Втеорії іпрактиці права це знаходить вираз через категорії "громадська безпека”, "громадський порядок”, "суспільна моральність”.

Суспільні відносини як об'єкт кримінально-правової охорони ізахисту унашій країні розглядаються уРозділі IX Особливої частини КК— Злочини проти громадської безпеки. Враховуючи тенденції щодо зростання рівня інформатизації, інформація та автоматизовані комп'ютерні системи, на наш погляд, можуть бути опосередкованим предметом злочинів проти громадської безпеки.

У Розділі XV Особливої частини КК визначений такий родовий об'єкт кримінально-правового захисту та охорони, як злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. На наш погляд, зазначений родовий об'єкт може бути тотожним за змістом категорії "державна безпека” (у складі національної безпеки). Тут можуть знаходити вираз делікти уформі інформаційних діянь із застосуванням автоматизованих комп'ютерних систем, комп'ютерної інформації, утому числі вInternet, кіберпросторі.

Відповідно до Міжнародної класифікації кіберзлочинів, вони можуть вчинятися спеціальним суб'єктом— службовою особою. Зазначений аспект кримінально-правової охорони та захисту визначено уРозділі XVII Особливої частини КК— Злочини усфері службової діяльності.

Інформація, утому числі комп'ютерна, може бути предметом вчинення злочину та предметом злочинного посягання узлочинах, родовий об'єкт яких визначено уРозділі XVIII КК—- Злочини проти правосуддя.

За специфікою кримінально-правового захисту можна розглядати уконтексті комп'ютерних злочинів діяння, визначені уРозділі XIX Особливої частини КК— Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини.

Новелою укримінальному праві України єлегальне виділення уньому злочинів утакому родовому об'єкті, як злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (Розділ XX Особливої частини КК). Визначимо серед перелічених злочинів такі, при вчиненні яких інформація виступає за предмет злочинного посягання або вчинення злочину. Уконтексті зазначеної проблематики слід звернути увагу та таке явище, як інформаційні війни, інформаційна боротьба.

Кіберпростір активно освоюється для досягнення агресивних цілей не тільки уполітичній, економічній сферах, але йувійськовій. Сьогодні найбільш перспективним засобом ведення інформаційних війн, поряд зіншими, єзастосування інформаційних технологій, утому числі комп'ютерних, через Internet. Уміжнародній практиці інформаційні технології, утому числі комп'ютерні, вже розглядаються як зброя масового ураження.

При розгляді кримінально-правової проблематики суспільних інформаційних відносин слід звернути увагу та таке явище укримінальному праві України, як доктринальне тлумачення окремих понять та категорій, визначених укримінальному законодавстві, та роль судової практики уформуванні понятійного апарату щодо правозастосування. Нерідко устатусі загальнообов'язкових для застосування іврахування розглядалися рішення та постанови вищих (обласних, республіканських) судів.

З точки зору логіки кримінального закону, аналогію заборонено, але зточки зору практики (фактично) вона застосовувалася ізастосовується при кваліфікації злочинів уформі "врахування”. Можливо на сьогодні вже достатньо займатися блюзнірством укримінальному праві, аварто розпочати розмірковувати стосовно легалізації судової практики як джерела кримінального права, розробки спеціального юридичного механізму стосовно зазначеного питання.

При цьому кримінальне право має свою провідну функцію— визначає, які суспільні відносини не єбажаними для людини ісуспільства, єнайбільш суспільно-небезпечними. Похідною функцією кримінального права (від зазначеної провідної) євизначення того, чого не можна робити під загрозою покарання уформі кримінальних санкцій.

У зв'язку зцим визначається статус кримінального права— головного права щодо забезпечення охорони суспільних відносин та їх захисту уразі порушення. Невипадково убагатьох слов'янських мовах це право називається уголовним. Зточки зору когнітології, сучасна українська мова запозичила не зовсім влучне словосполучення— "кримінальне право” златини (у формі граматики сучасної англійської та деяких інших європейських мов,) від слова "криміно” злочин.

На наш погляд, укогнітологічному аспекті термін "кримінальне право” має негативну суспільну інформаційну рефлексію— "злочинне право”, про що неодноразово зазначалося теоретиками, саме угалузі цього права; серед таких дослідників можна відмітити докторів юридичних наук: М.Й.Коржанського, П.А.Вороб'я та ін. [3]

Ряд науковців відзначають, що наполягання на офіційній назві "Кримінальний кодекс” єпроявом русофобства ізабуттям свого філологічного, мовного коріння. Цікаво відмітити, що уНімеччині існує своя ідентична назва, що перекладається на українську мову як "Уголовне уложення”.

Наступним питанням єприділення уваги науки про злочини (уголовного права) її загальній частині. Кодифікація за принципом поділу права на Загальну та Особливу частини євищою формою систематизації права. Аналіз нового КК України свідчить, що окремі загальні положення, притаманні загалу злочинів, визначених уОсобливій частині кодексу, невиправдано там розташовані.

Як приклад, можна зазначити розташування вОсобливій частині Кодексу норми щодо визначення такої категорії, як "злочинна організація” (ст. 255). При такому розміщенні цієї норми логічно випливає, що злочинна організація притаманна тільки злочинам проти громадської безпеки. Але ознаки злочинної організації присутні убагатьох інших складах злочинів, розташованих вінших розділах КК України.

Увага утеорії кримінального права до змісту загальних положень, Загальної частини уможливить уникання кризи розвитку права та застосування його норм на практиці. Це відчувається при маніпуляціях стосовно кваліфікації злочинів, визначення підвідомчості (підслідства) злочинних діянь різними правоохоронними органами (МВС, СБУ, Прокуратури та ін.).

Можливо, умайбутньому, ряд розділів та статей Особливої частини втратять сенс використання узв'язку зрозвитком науки щодо загальних положень кримінального права.

Ми усвідомлюємо, що на початку великого наукового шляху маємо відповідну кількісну іякісну ентропію. Ународі кажуть, що не можна осягнути неосяжне, хоча до цього потрібно прагнути. Ми не завжди можемо чітко сформулювати інтуїтивні відчуття на рівні теоретичних узагальнень практики нових суспільних відносин але закликаємо наших критиків до уроків історії— історії християнства (Доктрина Ісуса Христа також не була відразу сприйнята людством, проте сьогодні вона єосновою формування багатьох локальних цивілізацій, утому числі йправових доктрин).

Глобальна інформаційна цивілізація під впливом науково-технічного прогресу спонукає до перегляду парадигми суспільних відносин Старого світу іформуватиме нових загальнолюдських, загальносуспільних парадигм. Прикладом глобалізації суспільних інформаційних відносин єрозгляд проблематики формування інформаційного суспільства Європи у1993р. Комісією Європейського Союзу. Кінець ХХ століття ознаменувався підписанням 22червня 2000р. Хартії про глобальне інформаційне суспільство керівниками восьми наймогутніших економічно ітехнічно розвинених держав світу під час зустрічі на Окінаві (Японія).

Проблема глобалізації кіберзлочинності, її загроза миру, безпеці людства та міжнародному правопорядку була зазначена Президентом України на Самміті Тисячоліття уНью-Йорку (7–8вересня 2000р.).

Переваги науково-технічного прогресу усфері інформатизації, комп'ютеризації, інформатики дедалі частіше використовуються злочинцями. Роль зброї, здатної завдати нищівних ударів по безпеці та добробуту народів ідержав, переходить до такого величного творіння людського розуму, як комп'ютер.

У зв'язку зцим Президент України поставив на розгляд міжнародної громадськості питання стосовно доцільності розробки Міждержавної конвенції про боротьбу зміжнародним комп'ютерним тероризмом[4].


 

Література

1. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст.— К.: Юрінком Інтер, 2001.— С. 3.

2. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28черв. 1996р.— К.: Преса України.— С. 80.

3. Див.: Коржанський М. Й., ВоробейП.А., Щупаковський В.М.Завдання ідія Кримінального закону.— К., 1997.

4. Див.: Крок // Газета Координаційного комітету по боротьбі зкорупцією іорганізованою злочинністю при Президентові України.— 2000.— верес.— №17–18 (53–54).: http://mndc. naiau. kiev. ua).





Реферат на тему: Суспільні інформаційні відносини – об’єкт кримінально-правової охорони і захисту: кримінолого-когнітологічні аспекти (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.