Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Судова діяльність в Україні (реферат)

ЗМІСТ

1. Поняття, основні ознаки та принципи правосуддя в Україні. 3

2. Цивільне судочинство 10

3. Господарське судочинство 12

4. Кримінальне судочинство 16

5. Конституційне судочинство 19

Література................. 22


1. Поняття, основні ознаки та принципи правосуддя в Україні

Третя за традиційною послідовністю гілка державної влади – судова посідає далеко не останнє місце в механізмі держави. Органи судової влади мають свою чітко визначену Конституцією і законами України компетенцію і діють відносно незалежно від органів законодавчої і виконавчої влади, відіграючи винятково важливу роль у загальній системі стримувань і противаг, яка передбачається принципом поділу влади.

Правосуддя – особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів, стосовних до прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань та кримінальних справ і застосування встановлених законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або виправлення невинних.

Традиційно правосуддя визначається як розгляд і вирішення судами кримінальних, цивільних та інших справ, що здійснюються в особливій процесуальній формі. Залежно від характеру тих життєвих ситуацій, які вимагають рішень, розрізняють види здійснення правосуддя – конституційне, адміністративне, цивільне і кримінальне судочинство.

Згідно зі ст.55 Конституції України кожному громадянинові гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суди є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Делегування функції судів, а також привласнення цих функції іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Завданнями правосуддя є:

- всебічне зміцнення законності і правопорядку;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням;

- охорона від будь-яких посягань закріплених у Конституції України суспільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань;

- виховання громадян у дусі точного й неухильного виконання Конституції та законів України, додержання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов'язку, поваги до прав, честі й гідності громадян;

- виправлення й перевиховання осіб, які порушили закон.

До основних ознак правосуддя слід віднести:

- здійснення правосуддя спеціальними державними органами – судами (суддями), які у своїй діяльності є незалежними і підкоряються тільки законові;

- розгляд будь-яких справ у судах із дотриманням особливого порядку, регламентованого процесуальним законом, – порядку судочинства;

- загальнообов'язковість будь-яких судових рішень у справах, що проголошуються ім'ям України і мають силу закону.

Судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими організаціями спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Систему загальних судів України складають Верховний Суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Правосуддя здійснюють професійні судді. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією та законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначають на посаду судді вперше.

Принципи здійснення правосуддя – закріпленні в законі основні державно-політичні та правові ідеї щодо завдань і порядку здійснення процесу судочинства, його стадій та інститутів по всіх категоріях справ. Порушення принципів здійснення правосуддя є підставою для скасування судового рішення у справі.

Принципи здійснення правосуддя визначаються ст.129 Конституції України та Законом УРСР "Про судоустрій України”, кримінально-процесуальним та цивільно-процесуальним законодавством України.

Принципи:

- Здійснення правосуддя тільки судом. Суд – єдиний орган у державі, наділений правом здійснювати правосуддя. Будь-які інші державні органи або громадські організації не можуть виконувати функцій суду.

- Законність. Правосуддя в Україні здійснюється в точній відповідності з законодавством України. У випадках, передбачених міжнародними угодами, суди України застосовують законодавство відповідно до порядку, встановленого цими угодами.

- Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і матеріального стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

- Забезпечення доведеності вини. Особа, яка скоїла правопорушення, може бути притягнута до відповідальності лише за умов доведеності її вини в судовому засіданні. Особа вважається не винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

- Загальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказі в і в доведенні перед судом їхньої переконливості. Сторони в процесі здійснення судочинства мають рівні права. Обвинувальний ухил у процесі розгляду кримінальних справ є неприпустимим.

- Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Тільки представник спеціального державного органу – прокуратури має право здійснювати цю функцію в процесі кримінального судочинства. При цьому прокурор керується лише вимогами закону та об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів.

- Забезпечення обвинуваченому права на захист. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в України діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

- Власність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Розгляд справ у всіх судах України є відкритим. Слухання справ у закритому засіданні суду допускається лише у випадках, установлених законом, з додержанням при цьому всіх правил судочинства. Рішення судів з усіх категорій справ проголошуються публічно. Перебіг судового процесу фіксується за допомогою магнітозапису та відеознімання.

- Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Сторони мають право оскаржити рішення суду першої інстанції у справі в порядку апеляції, тобто оскарження рішення або вироку у справі, що не набрали законної сили, у вищу судову інстанцію, яка має право переглянути справу за сутністю, або касації, тобто оскарження рішення або вироку у справі, що не набрали законної сили, у вищу судову інстанцію, яка перевіряє їх законність та обґрунтованість і затверджує рішення або вирок у справі чи скасовує його та повертає справу на повторний розгляд до суду першої інстанції. Рішення, вироки та ухвали, винесені судовими колегіями Верховного Суду України, а також постанови суддів Верховного Суду України є остаточними і не підлягають апеляційному чи касаційному оскарженню. Вони можуть бути переглянуті лише після набрання ними чинності в порядку судового нагляду.

- Обов'язковість рішень суду. Рішення або вирок суду у справі проголошуються від імені держави, мають силу закону та є обов'язковими для виконання на території України всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями та окремими громадянами.

- Переважно колегіальний порядок розгляду справ у всіх судах. У суді першої інстанції кримінальні й цивільні справи розглядаються судом у складі трьох суддів, двох суддів і трьох народних засідателів або суддею одноособово у випадках, передбачених Кримінально-процесуальним і Цивільним процесуальним кодексами. Розгляд справ у судових колегіях обласних судів, Київського міського суду в касаційному порядку, а в судових колегіях Верховного Суду України – в касаційному порядку й порядку нагляду здійснюється у складі трьох судів. Президія обласного, Київського міського суду розглядає справи за наявності більшості членів президії. Пленум Верховного Суду України розглядає справи за наявності не менш як 2/3 його складу.

- Національна мова судочинства. Судочинство в Україні провадиться українською мовою чи мовою більшості населення місцевості. Особам, що беруть участь у справі, але не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою.

- Рівні права народних засідателів і суддів у здійсненні правосуддя. Народні засідателі у здійсненні правосуддя користуються усіма правами судді.

- Участь у судочинстві представників громадських організацій і трудових колективів. У судочинстві в цивільних і кримінальних справах у порядку, встановленому законодавством України, допускається участь представників громадських організацій і трудових колективів.

- Недоторканість особи. Ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених кримінально-процесуальним законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи перепинити його у повноважені на те законом органи можуть удатися до тримання особи під вартою як до тимчасового запобіжного заходу, обґрунтованість якого протягом 72годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72годин із моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість із моменту затримання захищати себе особисто чи користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право будь-коли оскаржити в суді його затримання. Про арешт або затримання людини належить негайно повідомити родичів заарештованого чи затриманого.

- Недоторканість житла. Не допускається проникнення житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку в процесі здійснення кримінального судочинства інакше як за вмотивованим рішенням суду.

- Охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо в інший спосіб одержати інформацію неможливо.

Законом можуть бути визначені також інші принципи судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.


2. Цивільне судочинство

Цивільне судочинство – порядок розгляду справ із спорів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження.

Справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, у яких громадянин знаходиться з державним органом чи посадовою особою, можуть бути пов'язані із скаргами:

- на неправильності у списках виборців та списках громадян, які мають право брати участь у референдумі;

- на дію органів і службових осіб у зв'язку з накладанням адміністративних стягнень;

- на неправомірні дії службових осіб, які зачіпають права громадян, віднесені законом до компетенції суду, та з іншими випадками порушення прав громадян у цій сфері суспільних відносин.

Справи окремого провадження пов'язані з захистом не суб'єктивних прав, а інтересів, що охороняються законом. У порядку окремого провадження розглядаються справи:

- про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним;

- про визнання громадянина безвісно відсутнім чи про оголошення громадянина померлим;

- про усиновлення дітей, які проживають на території України;

- про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану;

- про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

- про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника;

- про оскарження нотаріальних дій або відмову у вчиненні їх.

Цивільне судочинство здійснюється в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Цивільний процесуальний кодекс України складається з 6 розділів, 59 глав (понад 428 статей).

Він регламентує:

- загальні засади цивільного судочинства, склад суду, підвідомчість цивільних справ, види доказів у справі та ін.;

- статус осіб, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки;

- провадження справ у суді першої інстанції (позовне провадження, провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, окреме провадження);

- провадження справ у касаційній і наглядній інстанціях;

- виконання судових рішень;

- цивільно-процесуальні права іноземних громадян та осіб без громадянства, позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів, застосування положень міжнародних договорів.


3. Господарське судочинство

Згідно з Конституцією України правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство. Статус і система арбітражних судів визначаються законом УРСР "Про арбітражний суд” від 4 червня 1991р.

В Україні діють Вищій арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, які становлять єдину систему арбітражних судів. Верховною Радою України за поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть утворюватися й інші ланки арбітражних судів (міські, міжрайонні, районні арбітражні суди тощо).

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до арбітражного суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до арбітражного суду мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Арбітражні суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження. Справи про банкрутства розглядаються з урахуванням особливостей, установлених Законом України "Про банкрутство”.

Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами:

- підприємств та організацій, які звертаються до арбітражного суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

- державних та інших органів, які звертаються до арбітражного суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

- прокурорів та інших заступників, які звертаються до арбітражного суду в інтересах держави.

Арбітражний суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-якого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби чи державної контрольно-ревізійної служби.

Арбітражним судам підвідомчі справи:

- у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів і підстав, зазначених у законодавстві;

- про банкрутство;

- за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції.

Підвідомчім арбітражним судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Арбітражні суди не розглядають справи зі спорів, що виникають під час погодження стандартів і технічних умов; про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни та тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановленні за угодою сторін; з інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод відносно до відання інших органів.

Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва та Севастополя розглядають усі підвідомчі арбітражним судам справи, крім тих, що підсудні Вищому арбітражному судові.

Вищий арбітражний суд розглядає справи у спорах:

- де однією із сторін є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Верховна Рада Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради чи обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

- матеріали, які містять державну таємницю;

- що прямо віднесені до його підсудності законами України, міжнародними договорами України, згоду та обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Вищій арбітражний суд може в межах підвідомчості справ арбітражним судам України прийняти до свого провадження будь-яку справу.

Судочинство в господарських справах здійснюється в порядку передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України від 6 листопада 1991р. він містить 14 розділів (122 статті) та регламентує:

- порядок порушення справ в арбітражному суді, форму та інші загальні засади арбітражного процесу;

- процедуру доарбітражного врегулювання господарських спорів;

- питання підвідомчості справ арбітражним судам, підсудності справ, категорії господарських спорів, що мають розглядатися окремими ланками системи арбітражних судів України;

- коло учасників арбітражного процесу, роль в арбітражному процесі, права та обов'язки арбітра, сторін, третіх осіб, прокурора, інших осіб, які беруть в ньому участь;

- поняття, види і правила оцінки доказів;

- склад арбітражних витрат, їх розподіл між сторонами;

- порядок установлення, обчислення, зупинення і закінчення процесуальних строків, а також їх відновлення і продовження;

- форму і зміст позовної заяви, правила визначення ціни позову, перелік документів, що додаються до позовної заяви, процедури об'єднання позовних вимог, подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову;

- порядок прийняття позовної заяви та підстави для відмови в її прийнятті, дії арбітра з порушення провадження у справі та готування її до розгляду;

- підстави, заходи та умови скасування забезпечення позову;

- процесуальні питання розгляду і вирішення господарських спорів (строки, склад суду, порядок ведення засідання і винесення рішення у справі);

- порядок перевірки рішень, постанов, ухвал арбітражних судів вищими судовими інстанціями, підстави, строки і процедура їх перегляду;

- порядок набрання рішенням, ухвалою, постановою законної сили, зміст і порядок виконання наказу арбітражного суду, процедура відстрочення або розстрочення виконання зазначених документів, повороту виконання рішення, постанови.


4. Кримінальне судочинство

Кримінальне судочинство – це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду з порушення, розслідування і судового розгляду кримінальних справ, а також із вирішення суддею питань, пов'язаних із виконанням вироку.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону, щоб кожного, хто вчинив злочин, було притягнуто до відповідальності, а жодного невинного не було покарано.

Кримінальне судочинство має такі стадії:

· порушення кримінальної справи;

· попереднє розслідування;

· віддання обвинуваченого до суду;

· судовий розгляд;

· касаційне провадження;

· виконання вироку;

· провадження в порядку нагляду;

· відновлення справи за нововиявленими обставинами.

Усі ці стадії тісно пов'язані та складають єдину систему кримінального судочинства або кримінального процесу.

Порядок здійснення кримінального судочинства визначається Кримінально-процесуальним кодексом України, що його було затверджено Законом УРСР від 28 грудня 1960р. Кодекс складається з 8 розділів, 36 глав (понад 450 статей з урахуванням статей, додатково включених до першої його редакції).

Він регламентує:

- підстави і принципи провадження у кримінальних справах;

- підсудність – категорії кримінальних справ, що їх мають право розглядати певні види загальних судів України;

- статус учасників процесу, їхні права та обов'язки;

- обставини, що виключають можливість участі в кримінальному судочинстві, - підстави й порядок вирішення заявлених відводів щодо окремих учасників процесу;

- предмет доказування, види і порядок подання доказів;

- види і реквізити протоколів, що складаються в процесі провадження у кримінальній справі;

- порядок обчислення процесуальних строків, види і порядок відшкодування судових витрат;

- приводи і підстави, порядок порушення кримінальної справи або відмови в її порушенні;

- органи дізнання і попереднього слідства;

- повноваження органів дізнання та порядок його провадження;

- підслідність кримінальних справ і порядок провадження попереднього слідства;

- порядок притягнення як обвинуваченого, строки, примусові заходи, зміна і доповнення обвинувачення, порядок отримання показань обвинуваченого;

- запобіжні заходи (підписка про невиїзд, взяття під варту та ін.);

- порядок виклику, проведення допиту з урахуванням специфічних ознак допитуваного, оформлення результатів допиту;

- порядок проведення та оформлення результатів очної ставки, пред'явлення для пізнання;

- підстави, час, умови, оформлення результатів обшуку і виїмки;

- порядок проведення та оформлення результатів огляду, відтворення обстановки та обставин події;

- порядок призначення і проведення експертизи, види експертиз;

- підстави й порядок, процедура зупинення, відновлення та закриття слідства;

- форми, підстави й порядок закінчення попереднього слідства;

- порядок здійснення нагляду прокурора за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства;

- порядок оскарження дій слідчого й прокурора;

- процедуру провадження справ у суді першої інстанції (віддання обвинуваченого до суду і підготовчі дії до судового засідання, підготовча частина судового засідання, судове слідство, судові дебати й останнє слово підсудного, постановлення вироку);

- процедуру провадження справ у касаційній та наглядній інстанціях;

- порядок виконання вироку, ухвали й постанови суду;

- вжиття примусових заходів медичного характеру;

- процедуру провадження за протокольною формою досудового готування матеріалів;

- особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх.


5. Конституційне судочинство

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на території України.

Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності судів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості винесених ним рішень.

Конституційний Суд України ухвалює рішення та дає висновки у справах щодо:

- конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згода на їхню обов'язковість;

- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

- офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Рішення і висновки Конституційного Суду України з зазначених питань є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Питання про конституційність зазначених нормативних актів розглядаються за зверненнями:

- Президента України;

- не менш як 45 народних депутатів України;

- Верховного Суду України;

- Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визначаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення чи надрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність од дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний Суд України не має повноважень розглядати питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України складається з 18 судів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням лише на один трирічний строк.


Література

1. Основи правознавства: Проб. Підручник для 9кл. серед. загальноосвіт. шк. / За ред. І.Б.Усенка. – К.: Ірпінь, 1997. – 416с.

2. Правознавство: Навч. посібник / В.І.Бобер, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; За ред. В.В.Копєйчикова – 2-ге вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 704с.





Реферат на тему: Судова діяльність в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.