Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Сучасні проблеми боротьби з корупційними проявами: міжнародний аспект (реферат)

Корупція, або продажність влади, існувала, існує та існуватиме там, де є державні інститути й органи влади. На сьогодні корупція, як ніколи раніше, "роз'їдає” державний механізм, створює сприятливі умови для процвітання організованої злочинності, породжує невіру населення в бажання і спроможність правителів до дійсного приборкання "п'ятої влади”. Невипадково близько 50 % кримінальних доходів витрачається на підтримку кримінальних зв'язків.

На думку фахівців, Росія за рівнем корупції вийшла на п'яте місце у світі, а прямі збитки України від корупційних проявів складають щороку до 30 % річного бюджету, включаючи незаконне вивезення капіталу, ухилення від сплати податків і т. ін. [1, с. 35]. 78 відсотків населення України вважають, що більшість або всі посадові особи схильні до хабарництва і корупції. На питання: "Якою мірою ви згодні з твердженням, що центральні органи виконавчої влади корумповані, пов'язані сімейним бізнесом і мафією”, 26 % опитаних відповіли – цілком згоден, 45 % – скоріше згоден, 10 % – скоріше не згоден, 2 % – цілком не згоден, 17 % – вагалися з відповіддю [2].

Відзначається зростання рівня корупції й в Казахстані: якщо в 2001 році країна за індексом корупції посідала 71 місце у світі, то в 2002-му – вже 88 рядок [3].

Про необхідність і значення боротьби з корупцією давно йдеться в указах президентів, законах, програмах і планах по боротьбі з корупцією, інших документах України, Росії, Білорусії, Казахстану, але "віз не тільки й нині там” (на початку 90-их років минулого століття), а й все далі відкочується назад – корупція не тільки процвітає, але й дуже вміло маскується. У зв'язку з цим цікавою є констатація П. Айгена в доповіді про корупцію у світі 2003: "Корупціонерам уже майже ніде ховатися” [4, с. 1]. Але це, по-перше, там, у них, а по-друге, – швидше за все, маються на увазі можливості виявлення корупції, ніж боротьби з нею.

Свого часу колишнім Президентом України був прийнятий черговий Указ "Про невідкладні додаткові заходи посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” від 6 лютого 2003 р., поява якого була обумовлена тиском "Заходу”, зокрема, з боку FATF. Виникає питання: чому їх (як і наше суспільство) не влаштовують попередні закони і заходи. З тієї зрозумілої причини, що вони мали відверто декларативний характер і нічим не могли "нашкодити” корупціонерам та їх "годувальникам” зі злочинного світу. Учасники Міжнародного семінару "Антикорупційні розслідування і стратегія попередження корупції”, проведеного в Криму відповідно до Програми співробітництва ОБСЄ і Генеральної прокуратури України, відзначили дуже низьку ефективність Закону України "Про боротьбу з корупцією” [5, с. 3].

Реальність і дійсність боротьби з корупцією залежить від предметного вирішення двох основних питань: хто і як буде здійснювати протидію. Згаданий Указ знову не дає відповідей на ці запитання: у ньому відповідальність за "невдачі” у боротьбі з корупцією й обов'язок посилити заходи протидії у черговий раз покладаються на правоохоронні органи, тоді як інші державні структури практично залишені поза увагою. Але ж корупція – соціальне явище, боротьба з яким не може зводитися лише до кримінально-правових заходів впливу. Невипадково в багатьох країнах давно приділяється велика увага чіткому визначенню посадових обов'язків державних службовців і детальному розмежуванню належного і неналежного в поведінці чиновників. Так, наприклад у США і Канаді, прийняті закони – своєрідні Кодекси честі чиновників, що містять "норми, спрямовані на протидію корумпованню державного апарату шляхом детальної регламентації способів задоволення державними службовцями своїх приватних інтересів таким чином, щоб це не суперечило службовим обов'язкам і не завдавало матеріального і, що не менш важливо, морального збитку конкретному державному органу і в цілому державі” [1, с. 44]. Але це діє лише там, де створена відповідна атмосфера, зокрема негайного залишення посади чиновника будь-якого рангу, якщо на його адресу висловлені зауваження про неналежну поведінку, вчинок. Вітчизняний досвід показує що не тільки зауваження (наприклад, інформація в ЗМІ), але й наявність порушених кримінальних справ дозволяють залишатися на своїх місцях. І, навіть, якщо чиновник розвалив справу (не говорячи про масштабні збитки, заподіяні державі), його не знімають, а звільняють з посади "за власним бажанням”. Який приклад демонструють громадянам й іншим чиновникам наші депутати – "творці” законів, не бажаючи без судового рішення виконувати розпорядження закону про неприпустимість поєднання депутатства з державною службою?

Невже у даному разі що-небудь можуть зробити правоохоронні органи? Всі розуміють, що в цих випадках повинні й можуть вживатися заходи на законодавчому і вищому виконавчому рівні влади. Але чому цього не бачать (і не вживають належних заходів) представники верхніх ешелонів влади? Викликає сумнів, що йдеться про нерозуміння суті явища. За цим стоїть лише єдине пояснення – небажання вести справжню боротьбу [6, с. 11; 7, с. 375].

Вважаємо справедливою точку зору, що "не теорія й не право, а саме ідеологія визначає швидкість і якість вирішення проблеми злочинності” [8, с. 49]. Але якщо на "побутовому” рівні більшість населення симпатизує ідеологічній установці – "смерть злочинності”, то на науковому і державному рівнях підходи до злочинності є не настільки радикальними [8, с. 49, 50].

Політична воля формується керівництвом країни і стверджувати щодо її наявності можна не через прийняття гучних і не завжди легітимних указів (виконання яких часом і не планується), а за рівнем фактичного виконання відповідних розпоряджень [9, с. 65]. Навіть у більшості країн-членів Організації економічного співробітництва і розвитку "відсутня політична воля в переслідуванні великих справ по хабарах” [4, с. 1].

У цілому боротьбі зі злочинністю й з корупцією, як і за радянських часів, притаманна так звана "кампанійщина”. В різних джерелах правильно зазначається, що безсистемні (хаотичні), швидкоплинні "кампанії” або "хрестові походи” скоріше завдають шкоди, ніж мають позитивний ефект у боротьбі зі злочинністю, і, здебільшого, є політичними спекуляціями на тему "боротьба з корупцією” [10, с. 48]. У згаданому Указі знову йдеться "про необхідність істотного посилення боротьби з корупцією”, а варто, на наш погляд, було б предметно проаналізувати намічене раніше і з'ясувати, що саме і через які причини залишилося не виконаним, і тільки після цього можна було вести розмову про додаткові заходи, а так знову ведеться розмова на тему "боротьби з корупцією”. В Указі практично відсутні будь-які заходи, які би торкалися організованої злочинності та масштабних корупціонерів, а містяться лише фрази неконкретного характеру: "дати принципову оцінку роботи керівників”, "удосконалити і посилити взаємодію з правоохоронними органами”, "не допускати приховування злочинів від обліку”, "попередити керівників” і т. ін.

Зрозуміло, укорінюється правовий нігілізм у суспільстві та серед працівників правоохоронних органів, зневіра в те, що керівники бажають вести боротьбу з корупцією.

За даними нашого опитування населення (5470 чол. України, Росії, Молдови і Білорусії), діяльність держави по боротьбі зі злочинністю оцінили незадовільно і вкрай негативно – 76,1 %. До основних причин цього незадоволення віднесено: корумпованість державних структур – 67,1 % і відсутність цілеспрямованої і предметної діяльності держави з боротьби зі злочинністю – 65,4 %. Держслужбовці, на яких покладено обов'язки по боротьбі з корупцією (547 чол., Україна), на питання про те, чи може бути реальною (результативною) в умовах нашої держави боротьба з корупцією 81,5 % відповіли негативно, а 8,6 % – ухилилися від відповіді.

Ще одним штрихом видимості боротьби з корупцією є дані опитування зазначених чиновників. Цей формалізм виявляється в тому, що, по-перше, обов'язки покладаються на тих, хто не має реальних важелів впливу на корупціонерів "верхньої ланки”, і котрі самі гіпотетично можуть бути корупціонерами (співробітники митниці, Фонду держмайна, банків і т. ін.). По-друге, – їх обов'язки і повноваження зовсім не конкретизовані. По-третє, – відсутнє будь-яке науково-методичне забезпечення їх діяльності. 79,7 відсотка опитаних посадових осіб зазначили, що не мають методичних матеріалів і рекомендацій з виявлення фактів корупційних діянь. 76,9 відсотка "борців з корупцією” зазначили, що їм не відомі прийоми і методи виявлення корупції. 84,6 відсотка "уповноважених” вважають, що в умовах нашої держави боротьба з корупцією не може бути результативною. 58,7 відсотка опитаних зазначили, що їм доводилося виявляти конкретні факти корупції, при цьому 73,4 % зазначили, що за виявленими фактами заходів не вживалося. Більше того, 51,7 відсотка вказали, що їм відомі випадки, коли після виявлення фактів корупційних діянь страждали особи, які виявили ці факти. За даними Р. Ноубло, в 2001 р. кожен четвертий вбитий журналіст загинув, займаючись розслідуванням корупції [4, с. 5].

Серед причин безрезультативності боротьби з корупцією чиновники зазначили такі:

а) демонстрацію видимості боротьби з корупцією, перш за все, притягнення до кримінальної відповідальності лише чиновників нижчої ланки – 92,2 %;

б) відсутність ефективного законодавства по боротьбі з корупцією – 91,9 %;

в) корупцією займаються ті, хто має вести боротьбу з нею, – 89 %;

г) наявність різноманітних видів імунітету (депутатського, суддівського і т. ін.) – 88,8 %.

Відповідь на запитання про те, хто має вести боротьбу з корупцією, на наш погляд, однозначна: законодавча й виконавча гілки влади через свої структури та органи і "зверху донизу”, а не навпаки, інакше в боротьбі з корупцією ніколи не отримати позитивного результату.

Друге принципове запитання: як та за допомогою яких засобів вести боротьбу з корупцією? Сучасна злочинність обумовлює необхідність нових засобів і більш жорстких заходів боротьби з нею. Слід "виходити з конкретної ситуації в країні, а не з досить абстрактних уявлень про "права людини” [11, с. 8].

"Організованість і витонченість злочинної сторони, – підкреслює М.П. Поляков, – робить закономірною постановку питання про доцільність перегляду правил змагання держави і злочинності й, у першу чергу, правил досудового змагання” [8, с. 49]. Забезпечення безпеки суспільства завжди здійснювалося шляхом певних правових жертв. Немає і не може бути правових норм і рішень у боротьбі зі злочинністю, які б одночасно були сприятливі (захисні) для суспільства та його громадян (для захисту прав і інтересів яких створена юстиція) і тих, хто посягає на ці права. Вся процедура розслідування – це конкуренція прав та інтересів потерпілих і злочинців, інтересів особистості й суспільства: будь-яке положення (правило) процедури розслідування, будь-який захід, що вживається в процесі кримінального судочинства, або захищає інтереси потерпілого і тоді обмежує права особи, котра притягується до відповідальності, або забезпечує захист (збільшує її ступінь) прав винного і, відповідно, зменшує міру захисту прав та інтересів потерпілого від злочину, інтересів суспільства [12, с. 62].

У 1994 році в Англії був прийнятий Закон "Про кримінальну юстицію і громадський порядок”, яким передбачалося суттєве обмеження права обвинувачуваного на мовчання шляхом часткового покладання на нього тягаря доказування своєї невинуватості. До даної реформи, що фактично скасовує презумпцію невинуватості, прийшли в процесі боротьби з тероризмом у Північній Ірландії. Цей Закон мав надзвичайний характер і був прийнятий в особливій ситуації, однак через кілька років норми даного закону перестали розглядатися як надзвичайні, вони стали звичайними для кримінально-процесуального права Великобританії [13, с. 259].

Ми, зрозуміло, висловлюємося за розумне надання правоохоронним органам реальної можливості вести боротьбу зі злочинністю, без урахування матимемо лише розмови і "постановку завдань” по боротьбі зі злочинністю, але не активну протидію.

Принциповою відмінністю нашого підходу до визначення засобів і методів боротьби зі злочинністю від іноземних країн є повна недовіра працівникам правоохоронних органів у нас й суттєва частка довіри в них. Досить згадати відсутність інституту понятих, можливість свідчити від імені джерела, особливий порядок виробництва слідчих дій і т. ін. [14, с. 211; 15, с. 67–70]. Абсолютно обґрунтовано В.А. Номоконов підкреслює: "Ми повинні мати таке законодавство, на яке "заслуговують” наші злочинці, тобто, "пристосовувати злочинців до закону”, а не навпаки, "пристосовувати закон до злочинців” [11, с. 12]. На думку експертів, зазначає Г. Сатаров, однією з головних причин масштабної корупції є те, що збитки, які завдаються державі, та особиста вигода, котра вилучається, стають наявними не в результаті порушення законів, а за допомогою використання недосконалості законодавства або пробілів у ньому [16].

Одним з таких досить ефективних засобів боротьби зі злочинністю, особливо з корупціонерами, є контроль доходів, що включає обов'язок пояснювати джерела своїх доходів. У зв'язку з цим відразу виникає запитання: чому так довго проекти цих законів "маринувалися” у Верховній Раді України і Державній Думі Росії? "Як ви думаєте, – запитують російські вчені, – чому так довго не приймаються закони про боротьбу з організованою злочинністю і корупцією? Тому…, що відсотків двадцять депутатів Державної Думи РФ знаходяться на "зарплаті” у мафії” [17, с.15], а Ю. Скуратов додав: "Не виключено, що прийняттю закону про боротьбу з корупцією протидіяли саме ті, хто міг стати першими об'єктами його застосування” [18].

Представник Генеральної прокуратури України Ю. Лавренюк зазначив, що коли СБУ були складені протоколи про корупційні дії на заняття підприємницькою діяльністю, негайно парламент вніс зміни в статтю Закону "Про підприємництво”, відповідно до нової редакції якої засновництво не кваліфікується як заняття підприємницькою діяльністю [5, с. 2]. Киргизький Кодекс етики для держслужбовців, що набув чинності в січні 2001 р., не став перешкодою для урядових чиновників брати участь у бізнесі або приймати на роботу родичів [4, с. 7]. А в проекті Уряду Казахстану про доповнення і зміни Закону "Про боротьбу з корупцією” запропоновано виключити з переліку родичів свояків – братів, сестер, батьків і дітей подружжя, що істотно розв'яже руки корупціонерам [3].

"Вплив корупції на догми права важко недооцінити, тому що її цілеспрямований деструктивний вплив, – вказує М.В. Селіхов, – пов'язаний з порушенням системності та взаємозв'язку правових норм, відсутністю правових гарантій, неприйняттям вкрай необхідних законів, інших юридичних актів і т. ін.” [19, с. 48].

Живучість і непотоплюваність корупції визначається тим, що "фактично правлячий клан, зовні імітуючи боротьбу з корупцією, насправді підтримує її через відповідне законодавство та підзаконні акти” [20]. Крім того, хабарник найчастіше, бажаючи мати "дах”, ділиться отриманою винагородою зі своїм начальством, яке, у свою чергу, також піклуючись про завтрашній день, ділиться з керівництвом ще більшого рівня, тобто, це не просто годування, а система захисту свого благополуччя [20].

Колишній Генеральний прокурор України М.А. Потебенько з приводу своїх безуспішних спроб боротися з корупціонерами нарікає: "Я часто запрошував співробітників (прокуратури – авт.), намагався з'ясувати, як вони заробляють на дорогі автомобілі. А вони мені в один голос: "Машина тещина, зятя, свата, а звідки в них гроші, не знаємо” [21]. Якщо не можна навести порядку в прокуратурі, то про яку боротьбу зі злочинністю взагалі можна вести розмову! Усе це цілком обґрунтовано відносять до "успіхів криміналу” [8, с. 51].

В.В. Лунєєв підкреслює, що питання про те, що важливіше – контроль над злочинністю чи судовий захист прав особистості, – некоректне. Деякі стверджують, що пріоритет першого – це поліцейська держава, а другого – правова держава. Але між цими аспектами повинний бути не роздільний сполучник "чи”, а з'єднувальний – "і”. При цьому варто мати на увазі, що контроль над злочинністю є метою системи кримінальної юстиції, а дотримання прав особистості – одним з найважливіших, але засобів його досягнення. Інший підхід в оцінці зазначених понять веде в "глухий кут” [22].

Багато державних посад розглядаються громадянами, та й самими чиновниками, як "годівниці” відповідно до наданих їм прав і можливостей. У зв'язку з цим уявляється вірною пропозиція про позбавлення права у випадку зловживань бути обраним чи призначеним на державну посаду на певний строк або довічно, тому що, "надаючи конкретній особі певні права й охороняючи їх, держава і суспільство передбачають у неї наявність… моральних якостей, що вимагають обіймання даної посади, та у разі порушення держава і суспільство мають достатньо підстав для позбавлення її тих прав,… оскільки вона втрачає довіру з їх сторони” [23, с. 37]. Зазначене передбачене кримінальним законодавством такої малокорумпованої країни, як Великобританія [24, с. 44].

У Законі Республіки Казахстан про боротьбу з корупцією 1998 р. одним із принципів боротьби з нею проголошено визнання "допустимості обмежень прав і свобод посадових та інших осіб, уповноважених на виконання державних функцій”. Але як діє цей "принцип” на практиці, свідчать дані з доповіді П. Айгена про корупцію у світі 2003 р.: у Казахстані "поліція заарештувала за обвинуваченням у корупції колишнього високого чиновника, який став на той час лідером опозиції, і колишнього міністра, котрий на той момент вступив в союз з опозиційною партією… І обвинувачення, і вибір часу, схоже пов'язані з відродженням суспільного інтересу до заяв про корупцію, висунутих проти Президента Н. Назарбаєва” [4, с. 10]. Тобто, інформації про факти корупції, добре відомі керівникам і правоохоронним органам, хід дається не сам по собі, а лише тоді, коли це вигідно владі.

Все зазначене є свідченням того, що в боротьбі з корупцією не використовуються повною мірою ті можливості, які наявні. Всі ведуть розмови і пишуть про те, що народ пасивний і змирився з корупцією як з неодмінним атрибутом нашого життя, але цікаво було би подивитися, як себе почали би відчувати наші чиновники у разі встановлення можливості їх зняття з посади згідно з колективними вимогами громадян, як це пропонується реалізовувати в Казахстані.

Перелік можливих напрямів і нових засобів забезпечення справжньої боротьби з корупцією і більш ефективного використання вже існуючих можна продовжувати. Але при цьому варто мати на увазі: по-перше, потребується дійсна воля правителів на боротьбу з корупцією, по-друге, – варто направляти зусилля першочергово на ті ділянки, де віддача може бути найбільшою, інакше справа протидії залишатиметься на рівні словесних гасел.

Корупція – дуже складне і метастазне явище, тому боротися з нею досить складно, але можливо: існують конкретні заходи, якщо не остаточної ліквідації, то серйозного її приборкання. Такі заходи знаходимо, зокрема, у Державній програмі боротьби з корупцією Республіки Казахстан: а) введення в практику публічного розірвання угод і контрактів, вилучення дозволів і реєстраційних актів, що не відповідають законодавству, б) створення банку даних про суб'єктів підприємницької діяльності, причетних до корупції, з метою виключення можливості їх участі у виконанні державних замовлень і контрактів, в) установлення механізму діючої перевірки вірогідності декларацій про доходи державних службовців і т. ін., але вони "тонуть” у масиві абсолютно порожніх і неконкретних маскувальних пропозицій: виключити протекціонізм, забезпечити вживання рішучих заходів щодо протидії "тіньовій економіці”, зміцнити правоохоронні органи і судову систему, посилити…, підвищити і т. ін. Наведене є проблемою не лише пострадянських держав. У 1996 році у Каракасі була підписана Конвенція американських держав про боротьбу з корупцією, що "представляє собою лише перелік добрих намірів” [25, с. 20].

Ще раз підкреслимо, що реальні заходи боротьби з корупцією існують (і головний з них – підвищення добробуту народу), але вони не цікавлять тих, хто має боротися з корупцією. Один із прикладів. Американським центром міжнародного приватного бізнесу в Казахстані був проведений семінар із виробленням на ньому пропозиції бізнесменам – розробити свою стратегію з усунення адміністративних бар'єрів. Надійшла маса конкретних пропозицій, але… на семінарі не був присутній жоден представник влади [26].

Коло замкнулося: існує корупція, наявні заходи боротьби з нею. З огляду на зазначене, ми переконані, що відсутнє основне – бажання керівництва держави подолати її.

Список використаних джерел

1. Прохоренко О.Я. Організаційно-правові аспекти та стан протидії корупційним проявам у системі державної служби України // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – К., 2002. – № 6.

2. Более 40 % украинцев дают взятки чаще всего врачам и сотрудникам ГАИ // http: www. mirror. kiev. ua.

3. Губенко А. Как не надо давать взяток // Газета "Новое поколение”. – 2003. – 17 янв.

4. Доклад о коррупции в мире. – 2003.

5. Семена Н. ОБСЕ: стратегия борьбы с коррупцией в Украине // http: www.mirror.kiev.ua.

6. Мельник М.І. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – К., 2002.

7. Волженкин Б.В. Коррупция в России // Криминология – ХХ век. – СПб, 2000.

8. Поляков М.П. Вор должен сидеть в тюрьме: размышления о проблеме идеологии борьбы с преступностью // Следователь. – 2001. – № 4.

9. Углубление социального контроля преступности – одна из предпосылок решения социально-экономических проблем // Гос-во и право. – 1999. – № 9.

10. Кабанов П.А. Политические спекуляции на проблеме борьбы с коррупцией // Следователь. – 2002. – № 12.

11. Номоконов В.А. Новый УПК для "вчерашней” преступности // Реагирование на преступность: концепции, закон, практика. – М., 2002.

12. Бахин В.П., Карпов Н.С., Цымбал П.В. Преступная деятельность: понятие, характеристика, принципы, изучение. – К., 2001.

13. Ведерникова О.Н. Теория и практика борьбы с преступностью в Великобритании. – М., 2001.

14. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. – М., 2001.

15. Кавалиерис А.К. Об одном аспекте интеграции криминалистической и оперативно-розыскной деятельности // Роль и значение деятельности профессора Р.С. Белкина в становлении и развитии современной криминалистики. – М., 2002.

16. Портрет российской коррупции – Фонд ИНДЕМ – http://www.rusglobus.net.

17. Гриб В.Г., Астрошабов А.В., Шайдаев Ш.Г. Мафия в России: современное состояние, прогноз // Проблемы борьбы с организованной преступностью. – М., 1996.

18. Скуратов Ю. Диктатура закона не допустит власти диктатора // Российск. газета. – 1996. – 17 окт.

19. Селихов Н.В. Право и коррупция // Российск. юрид. журнал. – 2001. – № 2 (30).

20. Дуванов С. Власть и коррупция – круг замкнулся // http://www.iicas.org.

21. Аргументы и факты в Украине. – 2002. – № 42. – Окт.

22. Правовая и криминологическая оценка нового УПК РФ: Науч. – практ. конф. – М., 2002 //http: //crime.vl.ru.

23. Кабанов П.А. О мерах предупреждения политической коррупции в современной России // Следователь. – 2002. – № 6.

24. Щедрин Н.В. Криминальное прошлое как основание ограничения для лиц, занимающих государственные должности // Актуальные проблемы гос-ва и права в современный период. – Томск, 1998. – Ч. 3.

25. Конвенция американских государств о борьбе с коррупцией // Борьба с преступностью за рубежом. – М., 1996. – № 11.

26. Абраменко Т. Предприниматели взяли верх над чиновниками. В теории // Газета "Известия Казахстана”. – 2002. – 23 окт.





Реферат на тему: Сучасні проблеми боротьби з корупційними проявами: міжнародний аспект (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.