Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Суб’єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (реферат)

Практика діяльності правоохоронних органів не лише України, але й усього міжнародного співтовариства свідчить, що особи, які отримують доходи злочинним шляхом незалежно від їх джерела (наркобізнес, торгівля зброєю і т. ін.), конче зацікавлені у легалізації таких доходів. І, перш за все, широко використовують практику легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом (далі – злочинних доходів) представники організованої злочинності, у тому числі такої, що має міжнародний характер. Це пояснюється тим, що механізм вчинення легалізації злочинних доходів вельми часто передбачає одночасну або продовжувану злочинну діяльність у кількох країнах. Об'єднання зусиль кількох осіб у вчиненні цього злочину, а тим більше – інтернаціональний характер організованих груп, що його вчинюють, природно підвищує небезпеку, полегшують вчинення та приховування легалізації злочинних доходів, значно ускладнюють виявлення та розслідування вказаного злочину. Саме тому, частини 2 та 3 статті 209 Кримінального кодексу (далі – КК) розглядають вчинення злочину, відповідно, за попередньою змовою групою осіб, або організованою групою як кваліфікуючу обставину, що тягне за собою більш сувору кваліфікацію злочину.

Вважається, що з метою подальшого вдосконалення протидії легалізації злочинних доходів потребується розгляд питання про суб'єкт злочину, передбаченого ст. 209 КК України.

Відповідно до чинного закону суб'єктом легалізації злочинних доходів, одержаних злочинним шляхом, є фізична осудна або обмежено осудна особа, яка досягла на момент вчинення вказаного злочину 16-ти років (ч. 1 ст. 22 КК України).

У визначенні віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за те або інше суспільно небезпечне діяння, законодавець виходить з рівня свідомості, розумового розвитку особи, його здатності усвідомлювати характер і значення вчинених дій, їх суспільну небезпеку, а також можливості керувати ними. Вік кримінальної відповідальності у розумінні законодавця – це етап розвитку людини, що визначений специфічними для неї закономірностями формування особистості і відносно постійними психологічними особливостями.

Осудність як ознака суб'єкта злочину означає те, що на момент вчинення суспільно небезпечного діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачена кримінальна відповідальність, особа була осудна (тобто могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК)), або обмежено осудна (тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявність у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 20 КК)). У частині 2 статті 20 КК зазначено, що "визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання...”.

Суб'єктом цього злочину може бути як цивільна, так і службова особа. Вчинення злочину, передбаченого ст. 209 КК, службовою особою з використанням свого службового становища у будь-якому разі потребує додаткової кваліфікації дій цієї особи залежно від конкретних обставин: за ст. 364 КК (Зловживання владою або службовим становищем); ст. 365 КК (Перевищення влади або службових повноважень); ст. 366 КК (Службове підроблення). У зв'язку з цим доречним буде звернути увагу на те, що у кримінальних законах деяких країн, наприклад у ст. 174 КК РФ, передбачена підвищена відповідальність за вчинення легалізації злочинних доходів особою, що використала своє службове становище.

Слід також відзначити, що суб'єктом досліджуваного злочину може бути не кожна фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого законом передбачено настання кримінальної відповідальності (16 років). Крім цього потрібно, щоб злочинні дії вказаної особи відбувались з використанням легально встановленого механізму господарських відносин, бо тільки так вона може посягнути (порушити) на встановлений законом порядок господарювання в Україні – об'єкт злочину, передбаченого ст. 209 КК. Тому слід встановити – чи має ця особа право виступати учасником (суб'єктом, або представляти суб'єкт) господарських відносин. Тому необхідно уважно вивчити пов'язані з її дієздатністю та/або спеціальною правосуб'єктністю установчі документи; посадові інструкції; трудові контракти; протоколи загальних зборів акціонерів; службові посвідчення; відповідні доручення; відомості на виплату заробітної плати; реєстраційні документи у державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в органах державної реєстрації, у податкових органах, банківських установах, а також ділове листування і т. ін.

Таким чином, суб'єкт цього злочину повинен мати компетенцію учасника відносин у сфері господарювання. До цієї категорії згідно з частиною 1 статті 2 Господарського кодексу (далі – ГК) належать такі: 1) суб'єкти господарювання; 2) споживачі; 3) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; 3) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Водночас слід підкреслити, що не завжди суб'єктом легалізації може виступати учасник господарських відносин, який має для цього належну компетенцію. Це випливає з того, що суб'єктом будь-якого злочину, у тому числі й легалізації, не може бути юридична особа (скажімо, підприємство). За злочинні дії, що допущені внаслідок діяльності юридичної особи, кримінальній відповідальності підлягає фізична особа, що особисто відповідає за такі дії (керівник правління, директор або головний бухгалтер підприємства і т. ін.).

Зокрема, суб'єктом легалізації, тобто злочину, передбаченого ст. 209 КК, згідно з ч. 5 ст. 65 ГК (Управління підприємством) за відповідних дій може бути визнаний керівник підприємства, що уповноважений без доручення діяти від імені підприємства, представляти його інтереси у відносинах з юридичними особами та громадянами, вирішувати питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Крім цього, законодавчо допускається укладання угод не самими сторонами, а їх представниками (гл. 4 Цивільного кодексу – ЦК). Тобто, волею та інтелектом останніх також може охоплюватись вчинення угоди, що утворює одну з форм об'єктивної сторони скоєння розглядуваного злочину. Якщо буде встановлено, що таким чином представник свідомо діє за планом того, хто доручив йому виконати ці дії, остання особа теж підлягає відповідальності за ст. 209 КК.

Отже, при визначенні якості й кількості необхідних спеціальних ознак конкретного суб'єкта легалізації злочинних доходів, особливо якщо ці дії вчинені службовою особою, необхідно ретельно дослідити його спеціальну правосуб'єктність (господарську компетенцію), що випливає зі встановлених законом та відповідних статутних організаційно-розпорядчих та інших документів, з умов і порядку його участі у господарських відносинах.

Слід також враховувати, що суб'єктом злочину визнається як та особа, що безпосередньо отримала злочинні доходи внаслідок вчинення предикатного злочину, а потім їх легалізувала, так й особа, яка не вчинила предикатного злочину, а лише здійснила передбачені ч. 1 ст. 209 КК дії з метою легалізації доходів за умови усвідомлення їх злочинного походження.

У разі вчинення злочину повторно слід вести розмову про спеціальний суб'єкт злочину, який, поряд із загальними ознаками (вік і осудність), наділений додатковою, спеціальною ознакою – вказаний злочин вчинений ним повторно. Відповідно до частини 1 статті 32 КК "повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті особливої частини цього Кодексу”. Для поняття повторності не має значення, чи були злочини, з яких вона складається, закінченими, чи один з них був лише готуванням до злочину або замахом на злочин. Повторність має місце й у випадках вчинення попереднього злочину у співучасті.

Ознакою повторності є те, що усі злочини, з яких вона складається, вчиняються в різний час і віддалені один від одного певним проміжком часу. Також немає значення, була або не була особа засуджена за раніше вчинені нею дії з легалізації. У разі встановлення цього факту дії винної особи підлягають кваліфікації за ознаками повторності, відповідно, за ч. 2 або ч. 3 ст. 209 КК і додаткової кваліфікації перших дій з легалізації за ч. 1 або ч. 2 ст. 209 КК не потребують.

Водночас, для визнання повторності у тому випадку, коли за раніше вчинений злочин особа не була притягнутою до кримінальної відповідальності, слід встановити, що за першим фактом злочинної діяльності не сплинули встановлені законом строки давності. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 49 КК для частини 2 статті 209 КК цей строк складає 15 років. У випадках, якщо за раніше вчинений злочин особа була засуджена за ст. 209 КК, повторність буде мати місце тоді, коли судимість не була знята або погашена у встановленому законом порядку (див. стст. 88–91 КК).

З питанням про суб'єкт злочину невідривно пов'язане питання щодо особи злочинця. З наведеного вище випливає, що суб'єкт злочину – це мінімальна сукупність юридично значущих ознак, котрими наділена особа, яка вчинила злочинне діяння, і за відсутності хоча б одного з яких відсутнім є склад злочину, не виникає підстав кримінальної відповідальності. У той самий час особа злочинця – це сукупність усіх соціально значущих ознак і характеристик, що утворюють індивідуальність.

Слід підкреслити, що особа злочинця – це не особа взагалі як суб'єкт усіх відносин людського індивіда і його свідомої діяльності. Поняття "особа злочинця” виражає соціальну характеристику, соціальну сутність, соціальні властивості та якості індивіда, які у той чи іншій мірі зумовили вчинення злочину. Це стійка система соціально значущих характеристик, рис, ознак, що характеризують індивіда відповідно до вчиненого ним суспільно небезпечного діяння, відповідальність за яке передбачена чинним кримінальним законом через це діяння та у зв'язку з ним.

За наявними даними стосовно виявлених осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 209 КК у 2002, 2003 рр. та у першій половині 2004 року, приблизно у 9 % – це особи у віці до 30 років; у 91 % у особи зрілого віку, тобто, від 30 років і більше. Серед них близько 90 % осіб мають вищу та закінчену середню освіту; близько 10 % – незакінчену середню освіту; більшість складають чоловіки – 92 %; раніше судимими є лише приблизно 1,5 % осіб; усі обвинувачені (підсудні) є громадянами України. Особами, які займалися підприємницькою діяльністю, виявились близько 63 %, робітниками державних підприємств (установ) – близько 13 %.

Також відомо, що по кримінальних справах вказаної категорії, які розслідувані у 2003 році органами МВС України і спрямовані до суду, було засуджено всього 51 особу. З них: 10 осіб працювали за наймом, 2 – працівники сільського господарства, 5 – підприємці без створення юридичної особи, 7 – власники та співвласники підприємств, 2 – працівники правоохоронних органів, 1 – працівник органів державної влади, 11 – працездатні непрацюючі та безробітні, 13 – інші; 7 осіб засуджено за вчинення злочину у складі організованої групи чи злочинної організації [1].

Важливе значення у характеристиці особи злочинця, що вчинив злочин, передбачений ст. 209 КК, відведено його меті. Крім цього, існує думка, що встановлення спрямованості дій винної особи на досягнення спеціальної мети цього злочину має вкрай важливе значення для правильної кваліфікації дій за відповідною частиною ст. 209 КК та відмежування легалізації з іншими видами злочинів (стст. 198, 306 КК і т. ін.).

Досліджуючи мету злочинців у вчиненні злочину, передбаченого ст. 209 КК, слід брати до уваги її можливу багатогранність, тому що спеціальна мета вказаного злочину безумовно залишається головною (стратегічною та кримінально-значущою), поряд з цим не виключається, що злочинці у цілеспрямуванні та організації своєї діяльності переслідуватимуть й іншу (тактичну) мету. Серед них, зокрема, можна відзначити такі: обрання способів (механізмів) легалізації, що мають забезпечити максимальну безпеку від викриття і кримінального переслідування; покриття витрат, пов'язаних із скоєним предикатним злочином; забезпечення легального прикриття зростанням економічної впливовості у певному регіоні, галузі господарства і т. ін., політичного іміджу; розширення й розвиток злочинного бізнесу і т. ін.

Водночас, поза увагою авторів багатьох праць залишились мотиви вчинення вказаного злочину, що характеризує не лише особу злочинця, а й ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним діяння, що, як свідчить практика, є корисливими: суб'єкт злочину, передбаченого ст. 209 КК, знаючи про злочинне походження грошових коштів чи іншого майна або прав на такі кошти чи майно, бажає вчинити злочинні дії, володіючи, користуючись і розпоряджуючись предметами, зазначеними у ст. 209 КК як такими, що належать йому на ніби-то законних підставах. При цьому злочинна поведінка особи, на перший погляд, не зумовлена корисливим мотивом у його класичному розумінні – як отримання нової матеріальної цінності, якої він не має, але бажає мати [2]. І все-таки, при вчиненні цього злочину йдеться про особу корисливого злочинця.

Корисливі мотиви є різновидом матеріальної зацікавленості особи, що пов'язана із прагненням до задоволення матеріальних потреб (у речах, грошах або послугах) [3]. Сама по собі матеріальна зацікавленість є нейтральною категорією [4]. Вона відіграє роль позитивного стимулу у розбудові ринкових механізмів господарювання. І, водночас, за деформації матеріальних потреб окремої особи її мотивація отримує корисливої забарвленості. У такий спосіб підкреслюється егоцентричне прагнення цієї особи до наживи всупереч законним правам та інтересам інших осіб задля розгульного образу життя, збагачення на противагу існуючим в суспільстві моральним нормам, принципам справедливого існування і т. ін. Таким чином, корислива мотивація вчинення злочину розглядається як негативна якість людини не лише з правової, але й з морально-етичної точки зору. Саме з такої позиції злочин, передбачений ст. 209 КК, відображає ставлення суб'єкта до інших людей, соціальних цінностей (матеріальних, моральних, етичних, правових), до суспільства і держави в цілому. І саме в цьому, перш за все, проявляється антисуспільна (антисоціальна) спрямованість дій злочинця.

Саме у прагненні до незаконного збагачення і полягає у принциповому сенсі сутність особи, яка здійснює легалізацію (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом. Ззовні така особа виглядає досить законослухняним і добропорядним членом суспільства, але за своєю суттю, як й інші категорії злочинців, є антисуспільною особою. Більше того, в ході підготовки та вчинення легалізації, антисуспільні установки причетних до цього осіб отримують чітко виражений прояв. Зокрема, вчинення ними злочину вказаного виду часто характеризується ретельним вибором і широким використанням різного роду спеціальних знань, що обумовлює, так би мовити, високий рівень "злочинного професіоналізму”, та "білокомірцевий” характер цієї протиправної діяльності. Злочинцями, як правило, виступають професійно підготовлені фахівці у підприємницькій сфері, бухгалтерській, банківській справі, юриспруденції, у сфері використання комп'ютерної техніки і т. ін. Завдяки цьому, вся злочинна діяльність планується дуже ретельно; використовуються тонкі форми обману правоохоронних і відповідних контролюючих органів держави, недоліки чинного законодавства України та складнощі у питаннях міжнародно-правової допомоги; злочинці дбають про те, щоб якомога менше залишити слідів, діють вкрай обережно, законспіровано.

Тому ми вважаємо неприпустимим застосування по відношенню до осіб, які є обвинуваченими у вчиненні злочинів, передбачених стст. 209 КК, 69 КК (Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом) лише за підстави, що вказані особи "за місцем роботи та у побуті характеризуються позитивно”. У зв'язку з цим варто згадати про таку криміналістичну характеристику особи корисливого злочинця, як життя не за легальними прибутками, прояви чого оперативному співробітнику та слідчому необхідно враховувати при виявленні ознак та розслідуванні даного виду злочину.

Порушення, відповідальність за яке передбачена ст. 209 КК, може бути вчинене у співучасті, коли в його скоєнні наявна умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину (ст. 26 КК). У подібних випадках, як і вчинення у співучасті інших злочинів, можна виокремити такі види співучасників, як виконавець, організатор, підбурювач, пособник (ст. 27 КК). Цей злочин також може бути вчинений групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою, або злочинною організацією (ст. 28 КК) [5].

Наприклад, можна передбачити ситуацію, коли керівник підприємства дає вказівки співробітникам (бухгалтеру, комірнику, експедитору і т. ін.) вчинити певні дії, що охоплюються поняттям способу легалізації. Рішення щодо виду співучасті та відповідальності виконавця такої вимоги (наказу, розпорядження і т. ін.) залежатиме від того, чи усвідомлював конкретний виконавець злочинний характер цієї вимоги. Очевидно, що, перш за все, сам виконавець повинний оцінити її з боку злочинності чи незлочинності. Незаконний наказ не підлягає обов'язковому виконанню (ст. 60 Конституції України). У частині 3 статті 41 КК зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

Якщо вказані співробітники не усвідомлювали і не мали змоги усвідомлювати злочинний характер вказаної вимоги, то за діяння, яке вчинене з метою виконання такої вимоги, відповідальності як виконавець підлягає лише відповідний керівник. У цьому разі діє так зване опосередковане виконання. Якщо ж вчинення дій з легалізації стало можливим за неналежного виконання службовою особою своїх функціональних обов'язків, за відсутності умислу щодо вчинення розглядуваного злочину, то у цьому разі, звичайно, в діях такої особи відсутній склад легалізації злочинних доходів, і необхідно вирішувати питання щодо притягнення її до відповідальності за ознаками злочину, передбаченого ст. 367 КК (Службова недбалість) і т. ін.

І все-таки, більш типовою є інша ситуація. Бухгалтер підприємства "А”, наприклад, за вказівкою та участю керівника може вести подвійну бухгалтерію, ставити на прихід товари, що реально не отримувались, "розраховуватись з постачальниками” на підставі фальсифікації такого факту. При цьому бухгалтер розуміє, що керівник переслідує мету легалізації та однаково виконує такі дії. Але, скоріше за все, у цій ситуації "А” виконує дії об'єктивної сторони легалізації свідомо і з власної волі, з корисливих мотивів (прагнучи залишитись на високооплачуваній роботі). За цих умов в діях цього співучасника (співвиконавця) легалізації відсутні обставини, що виключають злочинність діяння, а його дії обумовлено суто корисливим мотивом.

На підставі викладеного доходимо таких висновків:

1. Вважаємо за доцільне введення законодавцем більш суворої кримінальної відповідальності за вчинення легалізації злочинних доходів особою, що використала своє службове становище; доповнивши такою нормою ч. 2 ст. 209 КК України.

2. При вчиненні легалізації злочинних доходів йдеться про особу корисливого злочинця. У визначенні якості та кількості необхідних спеціальних ознак конкретного суб'єкта легалізації злочинних доходів, особливо якщо ці дії вчинені службовою особою, необхідно ретельно досліджувати його спеціальну правосуб'єктність (господарську компетенцію), що випливає з встановлених законом та відповідними статутними, організаційно-розпорядчими та іншими документами, умов і порядку його участі у господарських відносинах. Всі зазначені чинники слід враховувати як у дослідженні винності осіб, причетних до вчинення легалізації злочинних доходів, так й у виявленні ознак та розслідуванні розглядуваного виду злочину.


 

Список використаних джерел

1. Доля Л.М. Проблема сьогодення – боротьба з легалізацією "брудних” грошей // Наук. — практ. журнал "Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”. – 2004. – № 9. – С. 42–52.

2. Филановский И.Г. Социально-психологическое отношение субъекта к преступлению. – Л., 1970. – С. 66–69.

3. Криминальная мотивация / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М., 1986. – С. 41–42.

4. Кримінальне право України: Заг. част.: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К., 2001. – С. 146–147.

5. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Заг. част. – К., 2001. – С. 165–184.





Реферат на тему: Суб’єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.