Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Створення зони антитерористичної безпеки у Чорноморському регіоні: геополітичний та правовий виміри (реферат)

Чорноморський геополітичний простір з давніх часів залишався у зоні пильної уваги суб'єктів міжнародних відносин, нерідко ставав предметом силового протистояння сторін. У контексті сумісного існування процесів глобалізації та регіоналізації світового простору, у справі створення дійової системи міжнародної безпеки і співробітництва у Чорноморській зоні для України актуальним завданням стає вироблення концептуально обґрунтованої регіональної політики на основі її геополітичних інтересів, успішна реалізація якої буде сприяти підвищенню міжнародного іміджу країни, зміцнить її статус морської європейської держави.

Чорноморський геополітичний простір у географічному та політико-системному вигляді представляє самостійну систему, що виступає як підсистема європейської (регіональної) системи міжнародних відносин. Росія, Туреччина й Україна в її рамках беруть участь у формуванні структурних зв'язків, створюючи доцентрово-силові відносини в системі, що й впливає на її функціонування. Ідея тісного регіонального економічного співробітництва стає не тільки важливим фактором розвитку Чорноморської системи, але й нерозривною складовою процесу створення міцної системи регіональної безпеки. Тому Організація Чорноморського економічного співробітництва є серцевиною системи регіонального співробітництва.

25 червня 1992 року президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України і глави урядів Албанії, Греції і РФ у м. Стамбулі прийняли Босфорську заяву і підписали Декларацію про утворення ЧЕС, у якій передбачено створення сприятливих умов для співробітництва в галузі торгівлі, промисловості, транспорту, зв'язку, науки й техніки, енергетики, сільського господарства, туризму та екології. Основною метою існування організації є обмін економічною інформацією, контакти ділових людей, визначення галузевих проектів тощо.

Згідно із задумом до зони ЧЕС мають входити не лише країни Чорноморського басейну, а й ті, що безпосередньо зацікавлені в співробітництві з державами даного регіону. У геоекономічному розумінні цей регіон є сферою тяжіння багатьох країн, що не зв'язані безпосередньо з Чорноморським басейном, але мають тут важливі економічні й транспортні інтереси. Сьогодні заяви про вступ до організації ЧЕС подали Іран, Македонія, Союзна Республіка Югославія й Узбекистан. У статусі спостерігачів до неї вже приєдналися Австрія, Італія, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Туніс, Польща, а заяви про вступ як спостерігачі подали Боснія і Герцеговина, Казахстан, Кіпр, Йорданія, Словенія і Хорватія. Географія організації не обмежується суто Чорноморським регіоном, а охоплює широкий простір від Балкан до Центральної Азії і від Балтії до Арабського Сходу. Така організація економічної спрямованості об'єднує країни Європи, Азії незалежно від їх цивілізаційної, політичної, соціальної або конфесійної належності.

Ініціатива створення регіонального економічного співтовариства в якості субрегіональної структури належить Туреччині. Її реалізація сприяла б модернізації економіки в державах-учасниках, що дало б можливість створити новий ринок країн із населенням понад 330 млн чоловік. Основною метою цієї організації є послідовна інтеграція країн Чорноморського регіону у світову економіку на основі єдиного геополітичного простору, побудови економіки на ринкових відносинах, додержання принципів ліберальної демократії. Декларацією передбачалося здійснення багато- і двостороннього співробітництва в різних галузях діяльності, в тому числі у промисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, зв'язку, медицині, екології, туризмі, встановленні безподаткових торгівельних відносин, створенні вільних економічних зон, виконанні програм по екології Чорного моря, врегулюванні взаємних фінансових потоків тощо.

Складним в системі ЧЕС є узгодження зовнішньоекономічних інтересів в умовах економічних розбіжностей країн регіону з метою створення економічної сумісності. Основною проблемою в даному напрямі є різні рівні регулювання зовнішньої торгівлі – національний (Албанія, Болгарія, Румунія, Туреччина, Україна) або наднаціональний (економічний союз в рамках СНД (Україна) або ЄС (Греція). Країнам ЧЕС також притаманний різний ступінь участі і в такій міжнародний організації, як ГАТТ/ВТО та суттєві відмінності інвестиційного клімату. Особливе місце у рішенні завдань, які стоять перед ЧЕС, відіграє інформаційне забезпечення. У рамках такої організації створюються можливості для організації індустрії інформаційних послуг, що надасть можливість не тільки стати інформаційне відкритими, але й досягнути рівня розвинених в інформаційному плані держав.

Національні інтереси України збігаються з національними інтересами і таких держав Чорноморського регіону, як Грузія, Молдова й Азербайджан. Їх спільність сприяла тому, що в жовтні 1997 р. у м. Страсбурзі було проголошено створення нового субрегіонального блока Чорноморського басейну – ГУАМ (Грузія – Україна – Азербайджан – Молдова), яке представляє собою угруповання країн на основі однакових політичних й економічних прагнень.

Загальні економічні інтереси держав ГУАМ найбільше сконцентровані навколо двох основних питань – транспортування прикаспійських енергоносіїв і розробка нового Транскавказького транзитного транспортного коридору із нафтогазових родовищ в Азербайджані, Туркменістані, Казахстані та Узбекистані через Кавказький регіон, що стало стратегічно важливим для цих країн. В результаті створення такої транспортної комунікації Україна має шанс стати важливою ланкою економічної безпеки Європи. Використання території України дає можливість більше чим удвічі скоротити довжину дороги транспортування нафти з регіону Близького Сходу до Європи. Постачання нафти з Грузії до Європи через Україну буде також сприяти його скороченню у просторово-тимчасових рамках. Прибуток від такої діяльності надасть Україні можливість вирішити деякою мірою свою енергетичну проблему.

У зв'язку з цим Україна виступила з пропозицією про підпис українсько-грузинсько-азербайджанської угоди, що передбачає створення Транскавказького транспортного коридору. Проявом такого Євро-Азійського транспортного коридору (проект TRACECA) може слугувати відкриття у грудні 1996 р. поромної переправи Іллічівськ – Поті. Даною угодою передбачено розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, розробку загальних економічних програм, а також створення спільних підприємств в галузі машинобудування, енергетики, транспорту та агропромислового комплексу.

Другий напрям співробітництва в межах ГУАМ – це створення системи безпеки і стабільності, для чого необхідним стає формування спеціалізованих субрегіональних структур безпеки з урахуванням національних інтересів країн організації. В кожній з країн ГУАМ є конфліктними ситуації міждержавного значення, а саме: Абхазія, Крим, Карабах, Придністров'я. З урахуванням єдиних коренів походження цих конфліктів, інтересів координації боротьби з міжнародним тероризмом виникають нові реалії щодо їх вирішення та запобігання або своєчасного припинення покоординованими зусиллями всіх членів ГУАМ без тиску з боку третіх сторін. Як захід щодо реалізації інтересів країн ГУАМ у галузі безпеки стало висування пропозицій та їх реалізація щодо створення Антитерористичного центру країн ГУАМ у 2003 р. Подальшим кроком можуть стати пропозиції щодо створення єдиних миротворчих формувань в рамках цієї організації.

Аналіз геополітичних чинників у країнах Чорноморського басейну дає підстави стверджувати про можливість виникнення й розвитку тероризму у цьому регіоні на основі існуючих протиріч і зіткнення інтересів різноманітних геополітичних сил як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Саме це обумовлює наявність або відсутність, загострення інших конфліктних ситуацій – етнічних, політичних, конфесійних, регіональних, є поштовхом до розвитку процесів регіоналізації, дезинтеграції, дестабілізації обстановки усередині кожної з одинадцяті країн регіону.

Україна нині виявилася в центрі "великого трикутника”, сторонами якого є Росія – Захід (у тому числі США) – Турречина. Найбільша напруга в цьому трикутнику спостерігається по лінії Росія–Захід, Росія–Сполучені Штати Америки. Відмова Росії від "імперських амбіцій” обумовила й "геополітичний розпад” цієї держави. Російські вчені продукують ідею геополітичного знищення Росії з боку Сполучених Штатів Америки, її нейтралізації як основного актора на міжнародній сцені. Росія категорично не згодна з новим світовим порядком, однополюсним за своєю суттю. У цьому контексті йдеться про непорушний геополітичний закон – протистояння сил таласократії та телурократії. Необхідно констатувати що у великій геополітичній грі саме між Росією та США Україні надається роль пасивного об'єкта, яким маніпулюють задля досягнення своїх стратегічних цілей. З досягненням незалежності Україна, на жаль, не змогла перетворитися на самостійного суб'єкта геополітики, не стала полюсом тяжіння в умовах геополітичного плюралізму. В політичних та наукових колах Росії і США нема розходження щодо визначення важливості геополітичного становища України. Американські стратеги вважають, що узяті окремо Україна і Росія – індустріальні держави середнього масштабу, тобто регіональні держави. Разом вони можуть утворити таку критичну масу, що негайно стає домінуючою в Східній і Центральний Європі.

Ключем до ефективної політики США по відношенню до Росії повинна бути Україна. Незалежна Україна змінює розстановку сил у Східній Європі, впливає на глобальний баланс сил. Росія без України не зможе зробити жодного кроку щодо повернення частини старих зовнішньополітичних позицій. Головна ціль США у відносинах із СНД – запобігання російсько-українському зближенню. Україна в розрізі російської геополітичної думки – основна і найбільш болюча проблема.

Отже, стратегічність геополітичного становища України обумовлено рівнем потенційної та реальної конфронтаційності між двома глобальними центрами сили – Росією та Заходом. З огляду на це, вкрай важливим є питання національної безпеки та внутрішньополітичної стабільності в державі. Україна – біполярна країна, полюсами якої є Галичина (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області) та Донбас з Кримом. Різка відмінність між ними прослідковується, перш за все, у питаннях мови, приналежності до релігії, національної ідентифікації. Якщо Галичина чітко орієнтується на Захід та НАТО за максимальне віддалення від Росії, то Донбас орієнтується на дружбу з Росією, має велику недовіру до НАТО. Політичні та культурні контрасти між різними частинами України є надзвичайно великими, коріння яких – в багатовіковій історії розподілу нинішньої території країни між сусідніми державами. В геополітичному аспекті Східна Україна (по лінії Дніпра), Крим, Центральна Україна переважно тяжіє до Євразії (Росії), завдяки історичним, культурним, етнічним, релігійним факторам. Західна Україна, а саме: Галичина, Буковина, Волинь, Закарпаття – до Європи також через історичні, культурні, релігійні та етнічні чинники.

Україна – це особлива сфера інтересів Росії. Агресія у східноєвропейському напрямі стає неуникненою. Стабілізувавши обстановку на Півдні Росії, вектор тиску в найближчому майбутньому буде спрямовано на Україну. Найбільш складною проблемою в геополітичному просторі України є Крим, враховуючи, що це її найбільш слабке місце. Стратегічність півострова полягає в можливості контролювати країни Близького Сходу, Східної та Південної Європи, Закавказзя, основні політичні та воєнно-промислові центри України та Росії. Базуванням воєнно-стратегічних сил досягається мета оперативного реагування на зміни ситуації. Півострів дозволяє встановити домінування в басейні Чорного моря, закриває шляхи в Приазов'я та на Північний Кавказ.

На сучасному етапі Крим знаходиться в конфліктонебезпечній точці. Тут перехрещуються ісламська, євразійська та європейська геополітичні формації. Носієм європейської формації є Україна, євразійської – Росія, ісламської – Туреччина. Кримські татари тяжіють за культурою і традиціями до тюрксько-ісламського світу, який для них представлено Туреччиною. Небезпечність полягає в тому, що Крим є центром геополітичного протистояння України та Росії, Росії та Туреччини. У сучасному світопорядку Туреччина перестала бути буферною зоною. У світі – це новий силовий полюс, нова регіональна наддержава, яка "всіма силами бореться за розповсюдження свого впливу в Центральній Азії, не упускаючи із виду Крим”. Зміцнення економічних позицій Туреччини, поряд з геополітичною плюралізацією на теренах СРСР, веде до росту її зовнішньополітичних амбіцій, імперських за своєю суттю. Починаючи з 90-их рр. ХХ ст. в Туреччині активно пропагуються в засобах масової інформації ідеї пантюркізму та панісламізму як ідеологічних систем, що здатні створити якісно нову єдину державу тюрків (Туран), що включає також і Крим. Об'єднання можливе завдяки єдності кримських татар та турків за національною ознакою (спільність тюркської мови, культури, релігії (іслам) та етногенезу (альпійська раса брахікефалів).

Велика кількість публікацій в Туреччині присвячена проблемам кримськотатарського народу. В них акцентується увага на необхідності та реальній можливості відтворення кримськотатарської державності. В програмних документах Другого Курултаю (червень 1992 р.), у проекті Конституції Кримської Республіки, розробленої Меджлісом наприкінці 1991 р., сформульовано вимогу офіційного закріплення за кримськотатарським народом статусу "титульного етносу” шляхом "відновлення національної державності”.

Прагнення народів до самовизначення – це обґрунтована магістральна лінія світового масштабу, де єдиним гарантом збереження та виживання народу є створення власної національної держави. Але її створення без врахування інтересів інших національних спільнот, прискорення цього процесу, тим більше силовими методами, веде до протистояння, етнополітичного конфлікту в умовах геополітичної значимості Криму як для України, так і для Росії та Туреччини. Тому цілком зрозумілі тривоги України щодо політичної партії кримськотатарського народу "Адалет”, яка з 1995 року формує свої власні воєнізовані формування (загони аскерів), щодо громадсько-політичної орієнтації кримськотатарських студентів, переважна більшість яких навчається в Туреччині на пільгових умовах, тісних зв'язків кримських татар з чеченськими екстремістами, відповідної регіональної економічної експансії Туреччини.

Складність соціально-економічної ситуації в середовищі кримських татар, цілий комплекс історичних факторів є необхідними і достатніми умовами, що породжують ісламський фундаменталізм, який може стати прапором боротьби кримських татар за національну незалежність.

Балкано-кавказська дуга нестабільності – цей складний геополітичний вузол сучасності, історично склався в результаті діяльності протилежних політичних прагнень різноманітних світових геополітичних утворень, а також військових дій на території колишньої Югославії та Республіки Ічкерія, що зачіпили інтереси багатьох держав світу і створили реальну можливість її виникнення, краї якої стосуються Балканського півострова і Північного Кавказу, а вістрям вона упирається в Кримський півострів. Балкани – це сконцентрований вузол протиріч, у якому проектуються інтереси всіх геополітичних блоків Європи. При цьому народи, що населяють дану територію, відображають інтереси цих утворень. Так, серби орієнтовані на православну Росії, хорвати і словенці – на Серединну Європу, мусульманські албанці та боснійци – на Туреччину й ісламський світ, македонці як сербсько-болгарський етнос – на Велику Православну Югославію. Звідси – проекція і на основні геополітичні сили Європи – Мондіалістский Захід, Серединну Європу, Євразію, Ісламський світ. Будучи глибоко символічним і вкрай значимим, югославський конфлікт жадає від кожної геополітичної сили і країни вибрати пріоритетні напрями своєї діяльності в цьому регіоні.

Балканський війна кінця XX ст. спочатку зовнішньо почалася як конфлікт між південними слов'янськими народами. Ув'язуючи разом ряд таких подій, як розпад СРСР, переростання Європейського Співтовариства з економічної спілки в політичну, утворену під гаслом "Єдиної Європи”, виникнення Балкано-Кавказської дуги нестабільності, можна дійти важливого висновку, що Сполучені Штати Америки в такий спосіб утягують Європу до тривалого перманентного та безнадійного конфлікту.

Знаходження України в особливій системі геополітичних координат, стратегічність її положення обумовлює можливість загострення і подальшого розвитку цілої низки конфліктів. Територіальні, етнополітичні, конфесійні, протиріччя можуть трансформуватися у відкриту боротьбу з використанням насилля та терору. Існування трьох геополітичних просторів на теренах України створюють ситуацію "розірваності” держави, що може спричинити її фрагментацію, значне ослаблення, або геостратегічну переорієнтацію.

Силове поле тероризму охопило практично всі континенти, але більш за все світове суспільство та політичну еліту тривожать передумови виникнення терору глобального рівня, що утворюється на Євразійському континенті. Поряд з цим, необхідно зазначити, що в Україні "терористичного буму” поки немає, проте мають місце окремі злочини, що мають терористичний характер. Сьогодні відсутні також переконливі підстави припускати, що які-небудь українські політичні рухи мають намір використовувати тактику тероризму. Проте, аналіз оперативної обстановки свідчить, що деякі радикальні сили готові звернутися до терористичної практики, для чого, на жаль, в Україні наявні потенційні можливості й умови для активізації різних форм тероризму.

На основі аналізу ситуації в Україні, оцінки внутрішніх та зовнішніх умов, які впливають на динаміку міжнародного тероризму, політичних, етнічних і релігійних передумов – тероризм як соціальне явище, насильницький спосіб досягнення політичної мети в нашій країні має прояви, характерні для початкового ступеню його розвитку. Втім наявна низка чинників, які за певних обставин можуть стати поштовхом до активізації екстремізму та переростання його у форми тероризму. До найбільш характерних факторів, які сприяють розвитку тероризму в Україні, слід віднести політичний радикалізм.

Різні точки зору політизованих груп щодо побудови незалежної держави призводять як до крайнього загострення протиріч між ними, так і до ініційованих деякими з них акцій силового тиску на органи державної влади. Радикальні політичні угруповання під гаслами "необхідності захисту держави і трудового народу” створюють всупереч чинному законодавству незаконні формування та групи з ознаками воєнізованих, які планують використати як інструмент боротьби за владу. Серед них – УНСО, "Варта ДСУ”, Тризуб, ліворадикальне об'єднання "Союз радянських офіцерів”. Не відкидає силових методів боротьби за владу і Соціал-національна партія України (СНПУ), яка вважає за доцільне побудову унітарної держави на засадах соціал-націоналізму. Її лідери не виключають можливості використання у кризовій ситуації антиконституційних методів боротьби за цю мету, а також для охорони організаційних і масових партійних заходів, розгону демонстрацій та мітингів політичних супротивників, створено силові структури – так звані "Загони СНПУ”, "Варта СНПУ”, "Служба охорони інформації”. У 1996 році у Тернопільській області викрито і припинено діяльність напівлегальної організації за зразком СБ ОУН, члени якої об'єднувалися у так звані "трійки”. Угруповання мало вдатися до акцій терористичного характеру щодо прокомуністично і проросійськи налаштованих місцевих владних структур, захопити військові склади зброї, боєприпасів, заволодіти адміністративними приміщеннями та об'єктами життєзабезпечення. Загалом зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства України політичні партії та громадські організації офіційно не мають на меті застосування насильницьких методів заради досягнення політичних цілей, але проблема їх визначення, теророгенності потребує подальшого вивчення.

Етнічні передумови тероризму базуються на прагненні мешканців окремих регіонів чи національних меншин до утворення територіально незалежної адміністративної одиниці всупереч чинному законодавству. Найбільш загрозлива ситуація склалася в Криму, де спостерігається тенденція радикалізації деяких структур кримськотатарського національного руху, активізація контактів між екстремістськими лідерами та представниками радикально-націоналістичних ісламістських кіл зарубіжних країн і міжнародних організацій. Утворена у 1995 році партія "Адалет” у серпні 1996 р. була прийнята до радикального крила турецької "Партії національної дії” – "Сірі вовки”. Емісари "Адалет” брали участь у нараді лідерів екстремістських організацій "Аль-джихад”, "Аль-гамаат аль-ісламія” (Єгипет), на якій серед інших розглядалося питання про можливе використання "добровольців” на території АРК на прохання про допомогу від "кримських братів”.

Кримськотатарське питання містить у собі і численні складові, кожна з яких залишається остаточно не вирішеною, і яке у будь-який момент може стати каталізатором виникнення гострих конфліктів, здатних перерости на міжнаціональні зіткнення. Стратегічний курс меджлісу на побудову "суверенної, національної кримськотатарської держави”, використання деякими лідерами національного руху погрози застосування сили для досягнення поставлених цілей реально створює умови для поширення тероризму.

Для ісламістських терористів за самою їх природою зовнішнім мотивом залишається релігія, але справжнім рушійним фактором виявляються актуальні практичні та політичні міркування, зумовлені специфічними ознаками їх середовища. Іслам став тим інструментом, ідеологією, навколо якої духівники й політичні лідери Сходу намагаються об'єднати мусульманство у відстоюванні своїх економічних і соціально-політичних інтересів. В Україні офіційно функціонують духовні, громадсько-політичні та культурологічні об'єднання мусульман. Це, наприклад, Духовне управління мусульман України (ДУМУ), зареєстроване в 1993 р. Головним імамом є шейх Ахмед Тамім. Під егідою ДУМУ відкрито ісламський університет у м. Києві, створено Духовне управління мусульман у Криму на чолі з муфтієм Курі Мустафаєвим.

Слід також зазначити, що значні зміни в зовнішньополітичному курсі України, зближення позицій із США та країнами НАТО з глобальних питань або конкретних проблем, тенденції до перегляду відносин з деякими арабськими країнами, на чолі яких стоять радикальні лідери (Іран, Лівія), участь в антитерористичній операції в Іраку, поглиблення відносин з Ізраїлем може викликати негативне і навіть вороже ставлення до України певних кіл мусульманського світу, наслідками якого можуть бути й терористичні операції проти українських об'єктів.

Цілком можлива поява підґрунтя для поширення тероризму на основі міжетнічних конфліктів за участю інших національних меншин. Так, протягом останніх років з боку окремих громадсько-політичних організацій і недержавних центрів Польщі, Румунії та Угорщини проводиться нагнітання автономістських настроїв серед національних меншин у прикордонних регіонах України, що призводить до ускладнення ситуації та сприяє поширенню ідеї можливості вирішення наявних проблем силовими методами.

На сьогодні для України не характерні прояви тероризму на релігійній основі, які притаманні країнам Близького та Середнього Сходу. Проте, в нашій державі чітко простежується тенденція до загострення міжконфесійних протистоянь у православ'ї та між православними і греко-католиками, що пов'язано з перерозподілом сфер впливу, суперечками за право володіння культовими спорудами та церковним майном. Ситуація ускладнюється процесом політизації міжцерковних відносин, деструктивним зовнішнім впливом, спробами вдатися до силового розв'язання питань із залученням членів УНСО, "Волинської Січі”. Викликає занепокоєння ситуація, що склалася в західних областях України, де між віруючими періодично виникають фізичні зіткнення.

Потенційну загрозу можливого використання силових методів боротьби у досягненні власних цілей несе поширення діяльності нетрадиційних релігійних об'єднань. Прикладом може слугувати школа бойових мистецтв "Білий лотос”, прибічники якої сповідують насильство як прояв, нібито, волі Будди. Крім офіційно задекларованих цілей і завдань, її лідери шукають канали придбання зброї, беруть участь у сумнівних комерційних операціях. В Україні, поряд з класичними церквами, зараз набувають сили й релігії, які зароджувалися далеко за межами України. Серйозну проблему утворює релігійний екстремізм з боку харизматичних, іудохристиянських, мусульманських та інших релігійних об'єднань, особлива зацікавленість іноземних мусульманських держав у розповсюдженні ісламського екстремізму. У нашій державі спостерігається створення центрів новітніх нетрадиційних релігійних сект і напрямів, серед яких є й екстремістські.

Розпад СРСР сприяв процесу порушення принципів соціальної справедливості нівелювання моральних цінностей. Динаміка цих процесів спричинила інтенсивний розвиток тіньової економіки та організованої злочинності, лідери яких використовували терористичні способи дій для вирішення питань економічного та політичного характеру.

Аналізуючи причини зростання масштабів тероризму в Україні, стає зрозумілим, що він розвивається завдяки тим умовам, в яких можна безкарно протиправним шляхом вилучати максимальні кошти за рахунок неправомірного перерозподілу національного прибутку і втрати владою ефективного контролю. За злочинними діями проглядається чітка соціальна позиція та політичні інтереси зацікавлених осіб і кіл. Це дає підстави говорити про реальність інтеграції тероризму та організованої злочинності, яка зараз набула такої сили, що дає можливість авторитетам кримінального середовища здійснювати акції, здатні викликати соціально-економічні ускладнення не тільки в одному регіоні, а й в державі.

Ще одним чинником, який сприяє розвитку тероризму в нашій державі, є нелегальна міграція. Україна сьогодні поступово перетворюється на країну, яка акцептує нелегальних мігрантів на своїй території. В Україну намагаються проникнути не тільки ділки "тіньової економіки”, торговці наркотичною сировиною, зброєю, але й особи, що ухиляються від кримінального переслідування, у тому числі за здійснення терористичних актів. Значний потік нелегальної міграції йде з регіонів, охоплених військовими конфліктами (Афганістан, Шрі-Ланка, Бангладеш, північні штати Індії, Пакистан, республіки Закавказзя, країни Африки). Найбільш вагомою для умов географічного розташування України є міграція з "гарячих точок”, які знаходяться на території країн СНД (Чечня, Нагорний Карабах, Абхазія, Осетія). Такого роду мігранти, проникаючи на територію України, створюють свої "колонії” з власним укладом життя. Так, в Україні вже сформувалася в'єтнамська, іранська, арабська, китайська, турецька, індійська та пакистанська колонії нелегальних мігрантів. Як свідчить практика, зростання чисельності нелегальних мігрантів безпосередньо впливає на виникнення нових і збільшення вже існуючих в Україні етнічних та міжнародних злочинних організованих формувань.

Актуальною для України залишається проблема незаконного обігу зброї, вибухових речовин та інших засобів, що можуть бути використані під час здійснення терористичних актів (кожен третій злочин вчинюється з їх використанням). Основними шляхами придбання зброї є її викрадення з місць зберігання, вивезення із зон збройних конфліктів, надходження з-за кордону та кустарне виготовлення. Встановлено, що причинами, які сприяють незаконному заволодінню зброєю і боєприпасами, здебільшого є значні недоліки в організації, в тому числі й в технічному забезпеченні їх зберігання та обліку на військових складах та в арсеналах, на об'єктах дозвільної системи, а також недбале ставлення до цього окремих посадових осіб.

Особливу небезпеку становлять спроби злочинних елементів отримати доступ до ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї, а також інших засобів масового ураження. Відносна легкість придбання зброї та інших засобів ураження здатна спонукати окремих екстремістські налаштованих осіб перейти до висловлювання погроз та закликів щодо застосування сили до конкретних дій терористичного характеру, полегшує створення потрібної для терористичної діяльності матеріальної бази та підтримку боєздатності на високому рівні. Для досягнення своєї мети терористи обирають найбільш уразливі об'єкти та найбільш жорстокі способи скоєння терористичних актів. Так, знаходження в Україні представників вже згадуваних різних терористичних та релігійно-екстремістських організацій Ближнього і Середнього Сходу ("Хамаз”, "Брати-мусульмани”, "Хезболла” та ін.) створює потенційну загрозу можливого здійснення ними терористичних актів відносно дипломатичних та інших представництв іноземних держав, СП і комерційних структур, які розміщуються на території України.

Геополітичні зазіхання окремих розвинених держав створюють умови для насильницьких за змістом конфліктів, які породжують тероризм. З іншого боку, деструктивні, сепаратистські сили або національно-патріотичні рухи, використовуючи і враховуючи ці зазіхання, вдаються до терористичних методів та дій для досягнення своїх місцевих цілей. В умовах зростаючого геополітичного напруження Україна опиняється в епіцентрі протиборства за домінування на глобальному рівні. За таких умов частина наших внутрішніх конфліктогенних факторів легко може набути міжнародного глобального змісту і трансформуватися до сфери терористичної боротьби у найтяжчих радикальних формах. Аналіз тенденцій розвитку тероризму у світі дає підстави стверджувати, що дії зовнішніх сил можуть призвести до активізації терористичної діяльності в державі.

Тут очевидні майже всі ключові дезінтеграційні чинники – від політичної нестабільності країн-учасниць та їх економічної інфраструктурної несумісності до важливих соціально-культурних відмінностей і глибоких традиційних конфліктів як між країнами, так і усередині деяких із них. Інтеграційна політика Чорноморського регіону має реалізовуватися у вкрай несприятливому середовищі (міжетнічна напруженість у Грузії, конфлікт між Вірменією й Азербайджаном, історична ворожнеча між Туреччиною і Вірменією, взаємна недовіра Греції й Туреччини, напруженість відношень між РФ і колишніми республіками СРСР). Стосунки з країнами Чорноморського регіону сьогодні є також важливим прецедентом у розвитку регіональної системи безпеки і співробітництва. Держави регіону стикаються з протиріччями, що мають високий потенціал конфліктності (Абхазія, Нагорний Карабах, Чечня, Боснія). Подолання цих протиріч і недопущення розгортання конфліктів можливе на основах формування субрегіональних структур безпеки, які б утворили загальну платформу для співробітництва в цій сфері з максимальним урахуванням інтересів усіх держав регіону.





Реферат на тему: Створення зони антитерористичної безпеки у Чорноморському регіоні: геополітичний та правовий виміри (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.