Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Створення реального ринкового середовища у державі – головна умова захисту підприємницької діяльності від злочинних посягань (реферат)

Проведення радикальної економічної реформи, процеси роздержавлення, демонополізації та приватизації в Україні, що супроводжуються значним оновленням законодавства, яке регулює відносини у сфері економіки та управління, призвели до виникнення специфічного типу суспільних відносин – підприємницьких. Їх сферою є процес здійснення економічно незалежними від держави суб'єктами діяльності, спрямованої на отримання прибутку в умовах конкуренції і вільного ціноутворення.

Незважаючи на те, що про існування в нашій державі підприємництва у повній відповідності до його класичного визначення поки що говорити рано, роки ринкових перетворень визначили його місце і роль в економіці держави і загалом у суспільстві. Суб'єкти підприємництва, більшість з яких є недержавні господарські структури, на сьогодні суттєво впливають на економіку України, беруть участь у розвитку сучасних технологій, розширенні експорту, створенні нових робочих місць, підвищенні податкових надходжень до бюджету.

У той самий час проявилися глибокі протиріччя, обумовлені діалектичною суттю вільного підприємництва і конкуренції, які є одночасно й джерелом прогресу, джерелом загроз, небезпек, ризиків та конфліктів. Прояви цих протиріч маємо можливість спостерігати фактично у всіх сферах життєдіяльності суспільства. На жаль, у зв'язку з незавершеністю державної структурної перебудови і відсутністю реально працюючих ринкових інструментів в економіці позитивні наслідки не так явно проявляються, як негативні. Серед негативу, як головне, слід визнати, що підприємництво, з одного боку, стало базою для здійснення протиправних дій в економічній та інших сферах життєдіяльності (це, перш за все, контрабанда, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів; незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків; легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом та інші злочини), а, з іншого – стало об'єктом кримінальних посягань як з боку криміногенних елементів (крадіжки, вимагання, грабіж, розбій, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, шахрайство, умисне знищення або пошкодження майна та ін.) і корумпованих чиновників (зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, одержання хабара, завідомо незаконні затримання, привід або арешт, невиконання судового рішення, протидія законній господарській діяльності й ін.), так і з боку конкурентів (незаконне використання товарного знака, порушення антимонопольного законодавства, незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, розголошення комерційної таємниці та ін.) і промислового шпигунства (незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю та ін.).

Відсутність дієвої системи державного регулювання підприємництва, неспроможність локалізувати негативні тенденції його розвитку значно вплинуло на поглиблення напруженості криміногенної обстановки в Україні, посилення міжрегіональних зв'язків організованих злочинних груп, їх фінансове зміцнення, всіляке застосування з їх боку жорстких методів впливу на підприємницькі структури, у тому числі – через корумпованих представників правоохоронних, контролюючих та інших державних органів.

Подібна ситуація характерна для всіх країн з перехідною економікою. Україні, як й іншим країнам такого сценарію розвитку, доводиться вирішувати типові завдання, головною метою яких є забезпечення максимально сприятливих умов для реалізації переваг ринкової системи економіки і, зокрема, підприємництва на користь всього суспільства. Вирішення цього завдання є одним із необхідних чинників підтримки стабільності економічного і соціального становища, виключення можливості виникнення соціальних, трудових, міжнаціональних та інших конфліктів, які загрожують безпеці держави.

У країнах СНД і Балтії проблем із забезпеченням захисту підприємництва від злочинних посягань не менше, ніж в Україні. Там також правове поле поки ще формується, і тому, враховуючи ідентичність умов, необхідно брати до уваги і використовувати на практиці позитивні приклади впровадження новацій.

У той самий час досвід в теорії і практиці забезпечення безпеки підприємництва, який накопичений в розвинених країнах з багаторічною історією ринкових відносин, безумовно потребує глибокого вивчення, але в частині практичного втілення потребує відповідної адаптації до наших умов.

В Україні прийняті Концепція і Закон про національну безпеку, новий Кримінальний кодекс, ряд інших законодавчих актів, регулюючих сферу безпеки.

На сьогодні зацікавленими організаціями, відомствами, навчальними та науковими установами (переважно самостійно, без належної взаємодії) ведеться активний пошук ефективних та дієвих підходів, реалізація яких за сучасних умов уможливить ефективно вирішити проблеми безпеки корпоративних інтересів, фізичного захисту осіб та об'єктів, технічного захисту інформації та ін. На підставі проведених досліджень ініціюється прийняття нових законів і інших нормативних актів, у тому числі законів "Про безпеку особи і її власності” та "Про безпеку в підприємництві”. Ці закони, на думку ініціаторів, повинні встановити норми, правила та процедури забезпечення безпеки особи, а також охоронної діяльності, діяльності недержавних служб безпеки і детективних агенцій на підставі положень Конституції. На законодавчому рівні повинні бути визначені права владних структур, суспільних і приватних організацій, визначені рівні права та обов'язки працівників і спеціалістів з безпеки як в державному, так і в недержавному секторах економіки, принципи такої діяльності і механізм їх реалізації. Прийняття зазначених законів врегулює цивілізовані форми охорони і режиму на підприємствах, питання технічного оснащення, використання засобів спостереження, сигналізації, межі контролю доступу, відеосистем та інших засобів профілактики й захисту1.

Поза сумніву, це важливі та необхідні заходи, які сприятимуть створенню єдиної і надійної системи безпеки підприємництва. Вони дозволять з достатньо високим ступенем ефективності вирішувати завдання щодо захисту прав підприємця, персоналу підприємств, фізичного і технічного захисту їх матеріальних, фінансових і інформаційних ресурсів. Але проблема, яку розглядаємо, є ширшою. Ключовим в ній є питання забезпечення захисту прав власності в повному їх обсязі та сенсі. А ефективне вирішення його можливе лише за умов комплексу факторів загальнодержавного характеру, які фактично і складають головну суть ринкової системи кожної цивілізованої країни незалежно від моделі та національних умов. На жаль, за відсутності такої в Україні говорити про ефективний захист прав власності як фізичної особи, так і юридичної, не можливо.

Офіційна статистика свідчить про те, що в Україні більшість правопорушень у сфері підприємництва саме і є злочинами проти власності та злочинами у сфері господарської діяльності, об'єктом яких також ж є право власності чи відносини власності. Але при цьому звертає на себе увагу той факт, що значна частина цих правопорушень вчиняється організованими злочинними групами або окремими злочинцями з позицій підприємницьких структур, і найбільших збитків від них завдається державним інтересам, які природно співпадають з інтересами добропорядних підприємців.

Причинно-наслідковий зв'язок рівня криміналізації у зазначеній сфері з рівнем розвинутості цивілізованих ринкових умов в державі одностайно виявляється, якщо уважно простежити рух товару (сировинних, енергетичних та інших основних ресурсів виробництва, готової продукції усіх сфер виробництва) за будь-якою комерційною угодою, які в великій кількості укладаються і здійснюються щоденно. А рух товару, що загальновідомо, – це головна умова підприємницькій діяльності, без якої неможливо досягти успіху. Так ось при розгляді схем руху товару, типових для нашої економіки – від підприємства, що його виробило, до підприємства-споживача – звертає на себе увагу його надзвичайна невпорядкованість і заплутаність. Це, разом з недосконалістю системи обліку прав власності на капітал (майно, кошти, інші основні ресурси, які використовуються в процесі виробництва), що значно ускладнює укладання угод купівлі-продажу цих ресурсів, не може не створювати умов для правопорушень.

За таких умов – нецивілізованих, неорганізованих товарних ринків, ринків інвестиційних, сировинних, енергетичних ресурсів надприбутки так званих підприємців-трейдерів є реальними збитками держави (у формі неотримання прибутків і податків до бюджету) та українського виробника, який змушений компенсувати їх припиненням відновлення основних засобів виробництва, невиплатами зарплати, несплатою за постачання електроенергії, газу, інших ресурсів виробництва. Частіше всього у такій ситуації підприємець виступає співучасником і безпосереднім виконавцем цілого ланцюга правопорушень, найбільш поширеними з яких є ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів; незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків; легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. Цілком зрозуміло, що звичайному законослухняному підприємцю на місце трейдера розраховувати неможливо. Питання стосовно здорової конкуренції у даному разі виявляються зовсім недоречними – так званий ресурс розподіляється корумпованими чиновникам, керівниками державних об'єднань, підприємств та іншими особами, які мають на це безпосередній вплив, тільки своїм підприємствам, в яких вони в долі від прибутку.

Подібна ситуація не може влаштовувати більшість громадян в нашому суспільстві, у тому числі й тих, хто з різних обставин вимушений прилаштовуватись до існуючих умов і жити за встановленими неписаними правилами. Тому задля запобігання соціального вибуху потрібні рішучі та дієві заходи щодо зміни існуючого становища. Безсумнівно, ці заходи повинні бути здійснені у першу чергу в напрямі захисту найбільш активної і прогресивної частини населення держави – підприємців, від криміналу і корупції, і спрямовані на забезпечення сприятливих умов для їх продуктивної діяльності на користь усього суспільства. При цьому ключовим завданням цих заходів повинно бути забезпечення підприємців інвестиційними, сировинними, енергетичними та іншими основними ресурсами виробництва за мінімальною вартістю, що зробить їх продукцію конкурентною на внутрішньому та світовому ринках.

На прямий взаємозв'язок недоліків економічної політики української держави при здійсненні реформ в частині формування ринкового середовища і злочинності в економічній сфері звертали увагу у статті "Розвиток організованих ринків основних ресурсів виробництва в Україні – пріоритетна умова виведення економіки держави з "тіні” (наук.-практ. журнал "Боротьба з організованою злочинністю і корупцією”. – 2002. – № 6), в якій на підставі аналітичних висновків фахівців було розглянуте питання щодо найбільш вигідної для нас структури ринкового середовища, а також шляхів його формування. В розвиток цього, безпосередньо повертаючись до проблеми захисту підприємницької діяльності від кримінальних посягань, необхідно ще раз звернути увагу на те, що ефективне вирішення цього складного завдання можливо лише на базі реально існуючого ринкового середовища. Щоб переконатися в цьому і з'ясувати реальні можливості, які несе в собі повноцінна ринкова система, необхідно детально розглянути завдання і функції, що виконують ринкове середовища та його окремі складові системи.

Так, основними завданнями ринкового середовища є:

забезпечення підприємства можливістю постійного та зручного доступу до ринків основних ресурсів виробництва;

створення умов для формування справедливої ціни на ресурси (мінімізація ціни);

скорочення витрат обігу для операторів ринків;

зменшення витрат підприємств на придбання ресурсів виробництва (результатом чого стане зменшення собівартості продукції).

Ринкова інфраструктура має складатися з окремих ринків, що спеціалізуються на обслуговуванні обігу однорідних ресурсів виробництва (рисунок).

Організований національний ринок кожного з основних ресурсів виробництва у країнах з розвиненою ринковою економікою є комплексною системою, що складається з різних за своїм функціональним призначенням, але взаємопов'язаних між собою систем.

Інформаційна система організованого ринку здійснює:

концентрацію попиту та пропозиції на організаторі торгівлі, якими виступають біржі та електронні торгівельно-інформаційні системи;

постійне визначення об'єктивної ціни відповідного ресурсу;

визначення основних показників кон'юнктури ринку відповідного ресурсу виробництва, як основи для регулювання ринку.

Ціна ресурсу та інші показники, що формуються інформаційною системою організованого ринку, є основою механізму саморегуляції всієї економічної системи країни.

Інформація про ціни термінового ринку дозволяє суб'єктам господарювання приймати вірні рішення щодо обсягів виробництва, розмірів товарних запасів, які необхідно сформувати. Термінові ринки сприяють більш раціональному розподіленню ресурсів, збільшують ліквідність інших ринків, обмежують монопольну владу великих виробників, збільшують конкурентоспроможність середніх та малих підприємств.

Система обліку прав власності здійснює:

фіксацію права власності фізичних та юридичних осіб на ресурси, що є складовою капіталу;

організує виконання угод, укладених на організованому ринку.

Система обліку прав власності, що є механізмом захисту прав учасників ринку, повинна бути надійною, тобто давати учасникам ринку впевненість у тому, що їх право власності буде відповідно зареєстроване і захищене.

Вона базується на сучасних ринкових фінансових технологіях, тобто на використанні цінних паперів та похідних фінансових інструментів, зокрема таких стандартизованих контрактів як опціони, фьючерси, варанти тощо. Ці фінансові інструменти, що мають назву термінових, є механізмом страхування цінових ризиків в умовах нестабільної економічної кон'юнктури, вони відіграють важливу макроекономічну роль та складають передумови для більш ефективного функціонування ринкової економіки.

Система виконання угод:

гарантує виконання укладених угод у передбачені строки;

забезпечує оперативне проведення грошових розрахунків між учасниками ринку.

Система виконання угод щодо купівлі-продажу основних ресурсів виробництва дозволяє мінімізувати системний ризик учасників. Вона повинна бути безпечною, тобто давати учасникам ринку впевненість у тому, що вони вчасно отримають придбаний на організованому ринку товар, а платежі будуть отримані на дату розрахунку незалежно від того, що могло відбутися з контрагентами угоди.

У країнах з розвинутою ринковою економікою системи розрахунків за угодами повністю автоматизовані та функціонують на основі комп'ютерних систем. Розрахунки учасників ринку можуть здійснюватися і з застосуванням паперових технологій, проте, це є певний анахронізм, від якого вже відмовилися більшість країн світу.

Відсутність або неналежне функціонування системи виконання угод робить неможливим ефективне функціонування першого елементу – інформаційної системи організованого ринку. Це обумовлено тим, що учасники ринку завжди мають причини для приховування інформації або для несвоєчасного її оприлюднення.

Інституції, що складають зазначені елементи організованого ринку є учасниками Національної депозитарної системи України, якісне функціонування якої має забезпечити нещодавно утворений Національний депозитарій України.

Адекватне функціонування та взаємодія інформаційної, облікової систем та системи виконання угод забезпечує функціонування організованого ринку будь-якого з основних ресурсів виробництва, а цілісна система таких ринків сумарно і є ринковим механізмом, що забезпечує ефективну роботу вітчизняних підприємств господарювання.

Необхідно визнати, що до сьогодні ринкова інфраструктура в Україні формувалась безсистемно, а основною технологією, що використовувалась у цьому процесі, була технологія будівництва "Потёмкинских деревень”. Практично кожний новий крок держави щодо розвитку ринкової інфраструктури призводив до руйнування створеного на попередньому етапі.

Підставою для такої оцінки є "робота” енергоринку, сировинних бірж та бірж нерухомості, а непослідовність дій Уряду яскраво ілюструє процес формування інфраструктури ринку корпоративних цінних паперів в України протягом останніх восьми років.

Внаслідок "біржового буму”, який спостерігався на товарному ринку у 1990–1991 роках, та протягом наступних років на території України виникло більш 250 структур, у назві яких присутнє слово "біржа”, але жодна з них не є біржею з функціональної точки зору і, зрозуміло, не виконує своїх макроекономічних функцій. Біржове будівництво в Україні до сьогоднішнього дня не сформувало жодного повноцінно діючого організованого ринку, не створило кола біржових товарів, не запровадило торгівлю стандартизованими контрактами. Існуючі в Україні біржі, що мають торгувати одним товаром, функціонують незалежно одна від одної, не мають єдиних технологій та єдиного системного підходу щодо зосередження попиту та пропозиції на товари, цінні папери тощо. Територіальна, організаційна та інформаційна розпорошеність біржового ринку на практиці призводить до формування ізольованих регіональних ринків та ущемлення інтересів національних суб'єктів ринку в залежності від їх розташування2*.

Побудова цілісної системи окремих організованих ринків, яка є єдино можливим універсальним інструментом державного регулювання економічних відносин в суспільстві, і реальним та надійним підґрунтям для подолання тотальної злочинності у економічній сфері, гальмується в Україні через цілий комплекс причин, одною з яких є органічне неприйняття такої системи чиновниками та зв'язаними з ними підприємцями, які монопольно користуються різноманітними ресурсами. Відкрито виступити проти вони не можуть, але фактично роблять все, використовуючи відомий арсенал бюрократичних засобів, щоб якомога довше в державі протрималася сурогатна система економічних відносин, яка складає ідеальні умови для їх протиправної діяльності.

Змінити ситуацію можливо лише за умов спільних зусиль політичних партій, громадських організацій та вищих владних структур. У свою чергу, створення реального ринкового середовища в державі, окрім економічного росту, призведе до принципово нових умов діяльності державних служб та правоохоронних органів, забезпечить базу для ефективного захисту прав власності і захисту підприємницької діяльності від злочинних посягань.



1 При підготовці статті автор спирався на розд. 4 та інші матеріали з навч. Посіб. Європейського університету "Менеджмент безпеки підприємництва”. – К., 2002. – 357с.

2 При підготовці статті було використано матеріали звітів та аналітичних довідок Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.





Реферат на тему: Створення реального ринкового середовища у державі – головна умова захисту підприємницької діяльності від злочинних посягань (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.