Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Строки здійснення і захисту цивільних прав (реферат)

Поняття і значення строків у цивільному праві.

1. Стратегічна лінія на нормалізацію соціально-економічного положення в Україні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у господарській діяльності і при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності. Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як прояв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах і обов'язках суб'єктів. Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття "строк", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм (ст.ст.67, 71, 72, 156 та інші ЦК України).

У чинному ЦК містяться лише норми, що регулюють дію позовної давності, але відсутні загальні положення про строки, які б стосувалися усіх інститутів цивільного права. Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах: а) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій правомірності поведінки суб'єктів з погляду його своєчасності тощо. 2. Строки звичайно розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку).

Строк обмежує дію суб'єктивних прав і обов'язків у часі. Оскільки права і обов'язки найчастіше виникають з волі їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення і особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вираз державної волі. Строки встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідношення або внаслідок того, що закон забороняє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому що сторони не використали надану їм можливість визначати строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумнівів вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду, арбітражного суду чи іншого юрисдикційного органу. Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають на собі відбиток суб'єктивного, але, будучи встановленими, вони існують об'єктивно.

У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими з волі законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерва), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на військовий стан Збройних Сил держави, у складі яких перебувають позивач або відповідач (ст.78 ЦК); пред'явлення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст.79 ЦК) тощо. Суд, арбітражний чи третейський суд при наявності поважних причин пропуску строку позовної давності можуть відновити цей строк і захистити порушене право (ст.80 ЦК).

Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, і перебіг строку піддається впливу людей, залежить від їхньої волі і свідомості. Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин,, формою існування і розвитку суб'єктивних прав і обов'язків, що складають їх зміст.

Суб'єктивне право і обов'язок, відповідно, являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Зміст строку складають або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено. Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюють дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, і що позивач у встановлені строк не пред'явив позову до відповідача про захист порушеного права. З урахуванням всього сказаного правовий строк можна визначити як період або момент у часі, з настанням або закінченням якого пов'язано певну дію або подію, бездіяльність, які мають юридичне значення.

Визнанням строків часовою формою протікання подій або й здійснення дій (бездіяльності) роль строків у цивільному праві зовсім не применшується. Як правова форма строки можупні спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, поставлених ними.

Види цивільно-правових строків.

Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, викликає необхідність їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:

1. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити на строки, які визначаються: а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті, рахуючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора); б) адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці по наданню перевізних засобів, а вантажовідправника — по пред'явленню вантажів до перевезення протягом календарного місяця), в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року); г) рішенням суду, арбітражного або третейського суду (наприклад, за рішенням суду дається відстрочка виселення наймача з жилої площі на три місяці);

2. За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у встановленні строків їх поділяють на імперативні, що не підлягають зміні за згодою сторін (наприклад, строки позовної давності), і диспозитивні, що визначаються за угодою сторін (наприклад, строки в орендних відносинах).

3. За розподілом обсягу прав і обов'язків сторін по окремих періодах часу розрізняють: загальні й окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку. У навчальній літературі наводяться також інші підстави для класифікації строків (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві, максимальні і мінімальні тощо). Загальне значення для всіх інститутів цивільного права має поділ строків за способами їх встановлення. Строк визначається календарною датою або закінченням періоду часу, що вираховується роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Строк може визначатися вказівкою на подію, яка обов'язково має настати, або моментом витребування кредитора (СТ.СТ.76 і 165 ЦК).

Отже, закон допускає кілька способів визначення строку, кожний з них може бути використаний самостійно або одночасно з іншими. Найбільша визначеність у взаємовідносинах сторін досягається при позначенні строків календарними датами. Останні можуть бути конкретизовані вказівкою на години і навіть хвилини, приурочені до певної дати. Наприклад, у договорах на використання обчислювальних робіт строки подання замовником підряднику вихідних документів визначаються не тільки календарними датами, а й годинами.

Досить поширеним способом визначення строку у законодавстві і на практиці є встановлення періодів часу, які вираховуються роками, місяцями, тижнями, днями і годинами. При цьому початковий і кінцевий моменти періоду можуть приурочуватись до певної календарної дати або події, яка обов'язково повинна настати. Наприклад, договір поставки діє з І січня по ЗІ грудня такого-то року. Інколи строк визначається вказівкою на подію, яка обов'язково повинна настати. За часову категорію може бути взята подія, настання якої є неминучим, на відміну від події, що використовується при укладенні умовних угод (можливість настання події тут може бути ймовірною). Так, обов'язок щодо поповнення неподаних перевізних засобів на річковому і морському транспорті обмежена рамками навігаційного періоду, і хоча відкриття й закриття навігації у конкретному водному басейні здійснюється за розпорядженнями (наказами) органів управління відповідним транспортом, настання і закінчення навігаційного періоду до певної дати передбачити наперед неможливо, оскільки це залежить від погодних умов у даному році.

Нарешті, строк виконання зобов'язання може бути визначений моментом витребування кредитора. Відповідно до ст. 165 ЦК України боржник повинен виконати зобов'язання в 7- денний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із суті зобов'язання. У законі або договорі можуть бути передбачені інші строки і порядок виконання зобов'язання по витребуванню кредитора. Так, відповідно до ч.3 п.28 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення у договорі, укладеному покупцем з організацією матеріально-технічного постачання, можна передбачити поставку продукції на вимогу покупця. У цьому разі поставка здійснюється на основі замовлень, пред'явлених покупцем з виникненням потреби, а у договорі зазначаються порядок і строки подання і виконання таких замовлень.

У літературі правовідношення прийнято поділяти на регулятивні та охоронювольні. У регулятивних правовідносинах строки є строками здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків, а в охоронювальних — строками захисту цивільних прав. До них належать строки: а) гарантійні; б) оперативного захисту; в) претензійні; г) позовної давності; д) процесуальні. В абсолютних цивільних правовідносинах діє принцип безстроковості суб'єктивних прав, що належать управомоченій особі. Наприклад, право власності не обмежене для власника будь-яким строком. Особисті немайнові права, не зв'язані з майновими (право на ім'я, таємницю особистого життя тощо) невіддільні від особи їх носія, безстрокові й довічні.

Більшість строків, що встановлюється у регулятивних цивільних правовідносинах, дозволяють управомоченІй особі здійснювати закладені у суб'єктивному праві можливості і задовольнити свої інтереси у межах відведеного на це часу. Так само виконання обов'язків у цих відносинах, що здійснюються зобов'язаною особою у встановлений строк, свідчить про звичайне, нормальне протікання суспільних процесів. Закінчення строку, передбаченого для здійснення права і виконання обов'язку, за загальним правилом, не тягне автоматичного припинення цього права або обов'язку, оскільки зберігається можливість їхнього примусового здійснення і захисту протягом певних строків в оперативному, претензійному або позовному порядку.

Але для деяких правовідносин у законі передбачається, що здійснення права або невиконання обов'язку у певний строк призводять до припинення цього права або обов'язку. Такі строки називаються присікальними (преклюзивними). Їхня особливість полягає у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у часі, входять до його змісту як внутрішньо властива межа існування. Закінчення присікального строку тягне припинення суб'єктивного права або обов'язку, але це не можна визнати достроковим припиненням. Про дострокове припинення права або виконання обов'язку можна говорити лише тоді, коли воно настало до закінчення строку. Припинення ж права або обов'язку, обмежених присікальним строком, відбувається після закінчення строку. Але присікальний характер того чи іншого строку має прямо випливати із змісту відповідної норми закону або умов укладеної угоди.

Суб'єктивне цивільне право підлягає захистові. Порушене право реалізується вже у межах охоронювальних правовідносин. До них належать гарантійні зобов'язання якості продукції, робіт та послуг. Вони дійсні протягом певних строків (гарантійні строки). Суть гарантійного строку полягає в тому, що при виявленні у продукції (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість, покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виготовлювача: а) заміни товару; б) відповідного зменшення винагороди; в) безоплатного усунення недоліків; г) розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Конкретні гарантійні строки встановлюються у стандартах, технічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будівництво та інших підзаконних актах. Сторони можуть встановлювати гарантійні строки у договорі, якщо вони не визначені в нормативному порядку, а також встановити гарантійні строки більш тривалі, ніж це передбачено нормативно-технічною документацією. . У ст.6 ЦК визначені способи захисту цивільних прав і органи, що здійснюють примусовий захист прав громадян та організацій. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторонніми діями управомоченої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Це має місце, зокрема, при застосуванні управомоченою особою до правопорушника заходів (санкцій) оперативного характеру. З терміном "оперативність" асоціюється швидке, негайне реагування особи на порушення її права. Але сам оперативний захист здійснюється у певному порядку і строки, встановлені законом або договором.

Так, покупець за договором поставки може відмовитися від прийняття простроченої продукції, повідомивши про це постачальника, якщо інше не передбачено договором. Продукцію, відвантажену постачальником до одержання повідомлення покупця, останній зобов'язаний прийняти і оплатити (ч.2 ст.246 ЦК). Таким чином, застосування такого оперативного засобу впливу, як відмова покупця від простроченої продукції, допустиме за умови завчасного (до відвантаження) повідомлення про це постачальника. Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивільних правовідносин відіграють претензійні строки.

Суть претензійного порядку вирішення цивільно-правового спору полягає в тому, що особа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'язаної особи про добровільне задоволення вимог управомоченого: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення права, передачу речі, відшкодування збитків тощо. Претензійне врегулювання спорів між учасниками цивільно-правових зв'язків, засноване на добровільній і взаємній повазі інтересів сторін, — найдоцільніший спосіб усунення відхилень від нормального розвитку цивільного обороту.

ЦК містить кілька норм щодо порядку і строків пред'явлення претензій: а) у зв'язку з недоліками проданої речі (ст.ст.235, 23б); б) у зв'язку з недоліками у роботі, виконаної за договором побутового замовлення (ст.350); в) по перевезеннях (СТ.365); г) претензії кредиторів спадкодавця (ст.557). За загальним правилом, пред'явлення претензій не обов'язкове по спорах, обома учасниками яких (або хоча б одним) є громадяни (крім відносин по перевезеннях і наданню послуг зв'язку). І, навпаки, у спорах, що виникають з цивільних відносин між організаціями, до пред'явлення позову обов'язково слід пред'явити претензію. Винятки з цього правила встановлюються законодавством в кожному окремому випадку (наприклад, ч.4 ст.6 ЦК).

По деяких вимогах, зокрема тих, що виникають з перевезення, операцій по наданню послуг зв'язку, відносин по іноземному страхуванню тощо, діють певні строки і порядок пред'явлення та розгляду претензій. Обов'язкове пред'явлення претензії перевізникові перед тим, як подати до нього позов, передбачено, зокрема, у відносинах, що випливають із перевезень.

Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів і премій — протягом 45 днів. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення її відхилення протягом трьох місяців, а щодо претензій по перевозці, здійснюваній перевізниками різних видів транспорту по одному документу — протягом шести місяців і претензій про сплату штрафу або премії — протягом 45 днів (ст.365 ЦК). Якщо законодавством, яке регулює конкретний вид господарських правовідносин між юридичними особами, не встановлено окремого порядку і строків пред'явлення і розгляду претензій, то застосовуються загальні положення про доарбітражне врегулювання спорів, передбачених ст.5-11 Арбітражного процесуального кодексу України.

Спір може бути переданий на вирішення арбітражного суду за умови дотримання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх доарбітражного врегулювання. Разом з тим Арбітражний процесуальний кодекс не зазначає строку, протягом якого одна юридична особа може пред'явити претензію до іншої. Очевидно, це можна зробити в межах, установлених для певних вимог строків позовної давності. Претензія підлягає розгляду в місячний строк, який обчислюється з дня її одержання відповідачем. Обґрунтовані вимоги заявника повинні бути задоволені, а коли претензії відхилено — у письмовій відповіді слід подати мотиви її відхилення.

Позовна давність.

1. Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу.

Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не тільки в тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого. У ст.71 ЦК позовна давність визначається як строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Словосполучення "позовна давність", з одного боку, відображає зв'язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого — з тривалістю захисту права у часі (давність).

Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту суді, арбітражному і третейському суді. І хоча закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляд позову, наприклад, по справах окремого провадження, при деяких інших формах захисту (товариським судом, профспілкою тощо). За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідношення, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави як суб'єкта цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст.83 ЦК). По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених в ощадний банк. Характер майнових відносин, які склалися між вкладником і банком, визначає принципове положення про те, що вклади або частина його підлягає видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вкладника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом.

Проте, якщо з яких-небудь причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті кредитних відносин, що розглядаються як безстрокові, не обмежені будь-якими часовими рамками. По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом.

Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежується у часі і можливість їх захисту у випадках порушення (але для захисту честі й гідності громадян та організацій встановлено строк позовної давності в один рік). По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю громадянина. Проте вимоги задовольняються не більш ніж за три роки, що передують пред'явленню позову.

Відсутність строків давності є гарантією для потерпівших. Останні мають право вимагати відшкодування в будь-який час. Законодавчими актами можуть бути передбачені також інші вимоги, на які позовна давність не поширюється. 2. Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: а) загальні і б) скорочені (спеціальні). Загальний строк позовної давності, встановлений тривалістю у три роки, незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа, держава тощо. Скорочені строки позовної давності встановлені законодавчими актами для окремих видів вимог.

Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено скороченого строку позовної давності, до неї повинен застосовуватися загальний строк. Скорочені строки давності тривалістю шість місяців діють, зокрема, по таких вимогах (ч.2 ст.7 ЦК): а) про стягнення неустойки (штрафу, пені); б) про недоліки проданих речей (ст-237 ЦК); в) що випливають з поставки продукції неналежної якості (ст.249 ЦК); г) про явні недоліки у роботі, виконаній за договором підряду (п.3 ч. І ст.343 ЦК); д) про недоліки у роботі, виконаній за договором побутового замовлення (ч.3 ст.350 ЦК); е) що випливають з перевезення і пред'являються перевізниками до відправників, одержувачів або пасажирів (ч.2 ст.366 ЦК).

До позовів про приховані недоліки у роботі, виконаній за договором підряду, застосовується скорочений строк давності в один рік, крім договорів підряду, які укладаються громадянами на спорудження будівель і споруд, для яких діє загальний трирічний строк позовної давності (ч.І ст.343 ЦК). Ще менші строки давності (двомісячні) встановлено для позовів, які випливають з договорів перевезення, і пред'являються певною клієнтурою до перевізника (ч.І ст.Збб ЦК), а також для позовів, які випливають з відносин по наданню послуг зв'язку і пред'являються до підприємств зв'язку. Встановлені законом строки позовної давності і порядок їх обчислення не можуть бути змінені угодою сторін. Позовна давність застосовується судом, арбітражним або третейським судом незалежно від заяви сторін у цивільному спорі.

3. Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу строку позовної давності, оскільки від цього залежить і правильне вирахування строків, і в кінцевому підсумку — захист порушеного матеріального права. Перебіг загального або скороченого строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

За загальним правилом, воно виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права. Винятки з цього правила встановлюються законодавчими актами (ст.76 ЦК). У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні) так і суб'єктивні моменти: об'єктивний — сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналась або повинна була дізнатися про це порушення. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу строку позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Наприклад, строк договору безплатного користування майном, укладений між тими чи іншими організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо відповідним законодавством не встановлено іншого. У випадку, коли такий договір укладено без зазначення строку і жоден з учасників не заявив про відмову, він вважається припиненим по закінченні строку (ст.325 ЦК). Тому перебіг строку позовної давності по позовах про повернення переданого у безоплатне користування майна починається з моменту припинення річного строку дії договору і неповернення користувачем майна власникові або органу оперативного управління. Саме в цей момент управомочена особа повинна знати і про порушення свого права.

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом витребування кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зобов'язання в будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконання зобов'язання, боржник зобов'язаний зробити це в семиденний строк за умови, що із закону, договору або змісту зобов'язання не випливає обов'язку негайного виконання (ст. 165 ЦК).

Початок перебігу строку позовної давності у подібних випадках повинен бути приурочений або до дня пред'явлення кредитором вимоги про виконання зобов'язання, якщо обов'язок негайного виконання випливає із закону, або договору чи змісту зобов'язання, чи до моменту закінчення семиденного строку, протягом якого боржник не виконав свого обов'язку по витребуванню кредитора. Відповідно до ст.249 ЦК для позовів, що випливають з договору поставки продукції неналежної якості, 6-місячний строк давності починається з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої продукції. Оскільки порушення умов про її якість має бути підтверджене актом приймання за якістю, складеним у належному порядку і певні строки, початок перебігу строку позовної давності з таких умов приурочується або до дня складання акту, якщо останній складено своєчасно, або до дня, коли акт мав бути складений, — при несвоєчасному оформленні результатів прийомки товарів за якістю. Особливість застосування позовної давності до вимог, які випливають з перевезень і операцій по наданню послуг зв'язку і які пред'являються відповідно до перевізників або підприємств зв'язку, полягає в тому, що право на позов виникає не з моменту, коли особа дізналась або мала дізнатись про порушення свого права, а з дня одержання від названих організацій відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді (ч.І ст.366 ЦК). Вказані випадки можна розглядати як винятки із загального правила про початок перебігу строків давності.

4. Після початку перебігу строку позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти), які або перешкоджають управомоченій особі своєчасно пред'явити позов або іншим способом впливають на нормальне протікання давності. Ці обставини можуть призводити до: а) зупинення перебігу строку давності (ст.78 ЦК); б) переривання його (ст.79 ЦК); в) відновлення пропущеного строку позовної давності як загального, так і скороченого (ч.2 ст.80) ст.81 ЦК).

Перебіг строків позовної давності зупиняється у випадках: а) коли пред'явленню позову перешкоджає надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); б) встановленої законодавчими актами відстрочки виконання зобов'язання (мораторію); в) коли позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил, переведених на військовий стан. Перебіг строку позовної давності зупиняється, якщо ці обставини виникли або продовжували існувати в останні 6 місяців строку давності, а якщо вказаний строк менший 6 місяців, — протягом строку давності. Від дня припинення дії обставин, що викликали зупинення строку давності, його перебіг продовжується. При цьому частина строку, яка залишається, продовжується до 6 місяців або до повного строку позовної давності, якщо він менший 6 місяців.

Крім зупинення, перебіг строку позовної давності може бути перерваний. Переривання позовної давності допускається лише у двох випадках: а) при пред'явленні позову у встановленому порядку. Пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу строків позовної давності (ч.4 ст.79 ЦК). Зокрема, суд залишає заяву без розгляду, якщо зацікавлена особа, яка звернулася до суду, не додержала встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку не втрачена, або заяву подано недієздатною особою, або заява від імені зацікавленої особи подана особою, яка не уповноважена на ведення справи, та у деяких інших випадках (ст.ст.229, 239 ЦПК). Після усунення умов, які послужили підставою для., залишення заяви без розгляду, зацікавлена особа може знову звернутися до суду з позовом у встановленому порядку, що приведе до переривання строку позовної давності, якщо до цього моменту він ще не скінчився; 6) в спорах, в яких однією або двома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається здійсненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу. Такими діями можуть бути відправлення боржником кредитору листа з проханням відстрочити стягнення боргу, часткове виконання зобов'язання тощо.

Це положення не поширюється на спори між організаціями. Суть переривання строку позовної давності полягає у тому, що при настанні однієї із двох зазначених обставин перебіг давності починається спочатку, а час, який пройшов до перерви, до нового строку не зараховується. Жодні інші обставини, утому числі зміна осіб у зобов'язанні, не впливають на перебіг строків позовної давності.

5. Позовна давність — інститут матеріального, а не процесуального цивільного права. Обмежене строком давності право на позов означає лише можливість одержати примусовий захист порушеного суб'єктивного права від юрисдикційного органу. Оскільки зацікавлена особа може у будь-який час звернутися до суду, арбітражного, третейського суду або іншого органу за захистом порушених чи оспорюваних прав та інтересів, які охороняються законом( ст.74 ЦК передбачає), що вимоги щодо захисту порушеного права приймаються цими органами незалежно від закінчення строку позовної давності.

Але якщо при розгляді спору буде встановлено, що позовна давність закінчилася до пред'явлення позову) то це є підставою для відмови в його задоволенні. Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, поручительства тощо). Проте, якщо суд, арбітражний або третейський суд визнають поважною причиною пропуск строку позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст.80 ЦК). При цьому необхідно вказати, які саме обставини послужили підставою для поновлення строку. Не даючи хоча б примірного переліку поважних причин, при наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, закон покладає вирішення цього питання на юрисдикційний орган. І це цілком слушно, бо тільки на підставі глибокого і уважного аналізу всіх обставин конкретної справи можна зробити висновок про поважність (чи неповажність) причин пропущення позовної давності.

У судовій практиці такими визнаються тривала хвороба, перебування за кордоном тощо. Якщо позивач взагалі не довів позовної вимоги, суд відмовляє у позові саме з цих підстав, а не у зв'язку з пропущенням строку позовної давності. Своєрідний спосіб захисту порушеного права після закінчення строку позовної давності закріплено у ч. І ст.82 ЦК: у разі виконання зобов'язання боржником після закінчення строку позовної давності він не може вимагати повернення виконаного, навіть якщо у момент виконання він не знав про закінчення строку давності. Це правило не поширюється на відносини між державними організаціями та їхні відносини з кооперативними (крім колгоспів) та іншими громадськими організаціями (ч.2 ст.80 ЦК). Відповідно до абз.І п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р., дебіторська заборгованість, щодо якої термін позовної давності минув, списується за рішенням керівника підприємства на результати фінансово-господарської діяльності, а установи — на зменшення фінансування.

6. Якщо початок перебігу строку позовної давності визначений ст.76 ЦК, то порядок обчислення строків позовної давності та інших цивільно-правових строків регулюється ст.ст.86, 87 ЦК. Якщо строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того, з якого починається строк. Перебіг строку, визначеного вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати, починається наступного дня після її настання. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяці і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то відповідного числа останнього місяця строку.

Наприклад, якщо право на позов виникло 15 червня 1990 р., то 3-річний строк позовної давності обчислюється з 16 червня 1990 р. і закінчується 15 червня 1993 р., тобто через 3 роки. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. Іноді особі доводиться вчиняти дію в останній день певного строку. За загальним правилом, цей день триває до 24 годин. У разі вчинення дії щодо організації, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується у момент припинення робочого дня.

Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові документи або грошові суми зданона пошту чи телеграф до 24 години останнього строку. У випадках, коли кінець строку припадає на неробочий день, останнім днем строку вважається перший після нього робочий день.





Реферат на тему: Строки здійснення і захисту цивільних прав (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.