Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Стан правового забезпечення боротьби з організованою злочинністю і корупцією в Україні: проблеми і перспективи (реферат)

Інтеграція України до європейського політичного, економічного, правового та безпекового простору як стратегічного пріоритету реалізації національних інтересів вимагає удосконалення правових засад діяльності відповідних державних органів.

Вивчення проблеми правового забезпечення боротьби з організованою злочинністю і корупцією показало, що основоположні закони України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, "Про боротьбу з корупцією” та "Про оперативно-розшукову діяльність” відіграли певною мірою позитивну роль у протидії цим явищам, але потребують суттєвого корегування [1; 2; 3].

Діяльність створених відповідно до цих законів спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України та спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю Служби безпеки України[1][1] завдяки локалізації, нейтралізації та ліквідації переважної більшості загальнокримінальних злочинних груп та злочинних організацій[2][2], уможливила дещо обмежити масштаби криміналізації суспільних відносин у країні та оздоровити обстановку в багатьох регіонах.

Разом з тим, незважаючи на викриття протягом 1991–2005 рр. близько 12 тис. організованих злочинних груп та розкриття понад 90 тис. вчинених ними злочинів, позиції організованої злочинності залишаються міцними, а в економіці країни – майже недоторканними. Рівень криміналізації цієї життєво важливої сфери функціонування держави, насамперед бюджетних та приватизаційних процесів, набув нечуваних масштабів. Наш висновок певним чином підтверджує і Голова Фонду держмайна України В. Семенюк, яка вважає, що 20 тис. підприємств було викрадено із застосуванням різноманітних схем, у тому числі і поза приватизаційними процесами, внаслідок чого рівень криміналізації та корумпованості життєво важливих сфер функціонування держави набув відчутних масштабів [4].

Однією з основних причин малоефективної боротьби з організованою злочинністю і корупцією в нашій країні, на наш погляд, є тривала відсутність реальних кроків щодо створення ефективної правової системи протидії цим явищам. За твердженням В. Стретовича, Верховна Рада України протягом 2003–2005 рр. не підтримала жодного антикорупційного законопроекту [5, с. 7].

Однак, на нашу думку, ця оцінка діяльності вищого законодавчого органу, могла б бути більш критичною. Окрім недостатньо активної ролі парламенту, простежується вкрай небезпечна тенденція зниження рівня правового забезпечення діяльності державних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Зміни і доповнення, що були прийняті Верховною Радою України до вищезгаданих законів вкрай негативно вплинули на ефективність боротьби з організованою злочинністю та поєднаною з нею корупцією. Так, першого відчутного руйнівного удару по правовій системі було завдано ще в лютому 1994 р., коли без проведення необхідних досліджень, буквально через шість місяців після прийняття Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, було ініційовано прийняття ряду змін і доповнень до нього [6, с. 48–57; 7].

У той же час існували та і продовжують існувати численні протиріччя та неузгодженості багатьох положень законодавчих актів у цих сферах, відсутні механізми їх реалізації у кримінальному, цивільному, кримінально-процесуальному та цивільно-процесуальному законодавстві. Це призвело до фактичного позбавлення спеціальних підрозділів статусу органів дізнання, виключення із структур слідчих підрозділів, що суттєво обмежило їх можливості, а основні зусилля спрямовуються і дотепер на нарощування кількісних показників, в основному за рахунок виявлення організованих структур загальнокримінальної спрямованості та фактів корупції на районному та селищному рівнях.

Таким чином, основні умови, необхідні для ефективної протидії кримінальній верхівці організованій злочинності й корупції в центральних та регіональних органах державної влади, були ліквідовані.

Крім того, незважаючи на прогресивний характер Закону України "Про організаційні основи боротьби з організованою злочинністю” [7], слід визнати, що сформульоване поняття "організована злочинність” так і не отримало беззастережної підтримки з боку вчених-правників і продовжує суттєво заважати діяльності державних органів у боротьбі з цим явищем. Відірваність тлумачення організованої злочинності від практики сьогодення, плутанина понять "організована злочинність”, "організована злочинна діяльність”, "організоване злочинне угруповання”, "організована злочинна група”, "злочинна організація”, "організоване злочинне формування”, не дають можливості виявити вузькі місця та визначити стратегічні напрями діяльності державних органів. Поза нашою увагою залишається теоретичне та правове дослідження проблеми утворення і функціонування кримінально-олігархічних кланів мафіозного типу, які від зв'язків з партійними і державними структурами переходять до створення економічних, фінансових і охоронних структур, партій, громадських та неурядових організацій [8, с. 94–95]. Все це вимагає більш глибокого дослідження організованої злочинності та пов'язаної з нею корупції, теоретичної розробки відповідних понять, аргументованого визначення її складових, без чого практична діяльність держаних органів щодо протидії зречена на провал.

З урахуванням результатів проведеного нами дослідження та пропозицій практичних працівників, організовану злочинність не слід ототожнювати лише з кількістю розкритих злочинів, що вчиняються у зв'язку зі створенням та діяльністю організованих кримінальних структур. Це поняття охоплює також і сукупність виявлених і діючих кримінальних структур, їх учасників, які займаються організованою злочинною діяльністю, під якою слід розуміти заздалегідь заплановану діяльність зі створення цих структур, підготовки і вчинення ними злочинів, забезпечення їх функціонування та захисту, протидії діяльності правоохоронних органів, участі в офіційний і тіньовий економіці, легалізації (відмивання) доходів, отриманих незаконним шляхом [9, с. 25–27, 109].

Час також навести, врешті-решт, певний лад у понятійному апараті характеристик побудови існуючих у нашій країні організованих кримінальних структур. Слід погодитися з М.П. Водьком в тому, що інтереси активізації боротьби з організованою злочинністю потребують розробки принципово нової класифікації організованих кримінальних структур, яка була б придатна для їх виявлення, оперативної розробки, припинення злочинів та викриття винуватців у їх вчиненні [10, с. 59].

А яким чином склалася ситуація з вирішенням означених проблем в Україні?

Відповідно до чинного законодавства організовані кримінальні структури за ступенем організованості поділяються на організовані групи та злочинні організації. Організованою злочинною групою запропоновано вважати стійке об'єднання декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення злочинів. Злочинною організацією визнається також стійке ієрархічне об'єднання трьох і більше осіб, члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Порівняльний аналіз ознак цих кримінальних структур свідчить про повну їх алогічність і складається враження, що їх редакції готувалися різними колективами вчених і фахівців. Так, як можуть оперативні працівники при оперативній розробці відрізнити і задокументувати "…наявність…” чи "…об'єднання…” "…попередню зорганізованість…” чи "…попередню змову…” трьох осіб [11]?

Також відірваним від потреб сьогодення є визначення такої ознаки побудови злочинної організації як "ієрархічність”, котру вкрай складно логічно уявити при її побудові з трьох осіб.

Вкрай заплутаною і складною у правозастосовній практиці, на нашу думку, є норма щодо "…забезпечення функціонування інших злочинних груп”. Це призвело до того, що внаслідок недосконалості цих визначень, до виявлених злочинних організацій зараховуються кримінальні структури, які мають до них досить умовне відношення.

Особливо характерно проявилася недосконалість вітчизняних визначень ознак побудов організованих кримінальних структур після ратифікації в лютому 2004 року Палермської Конвенції ООН. Відповідно до цього міжнародного акту "організована злочинна група” означає структурно оформлену групу в складі трьох або більше осіб, що існує протягом визначеного періоду часу і діє узгоджено з метою здійснення одного або декількох серйозних злочинів або злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, для того, щоб одержати, прямо або посередньо, фінансову або іншу матеріальну вигоду.

"Структурно оформлена група” означає групу, яка не була випадково утворена для негайного вчинення злочину і в якій не обов'язково формально визначені ролі її членів, обговорений безперервний характер членства або створена розвинута структура [12].

Проведений аналіз свідчить, що запропоноване Конвенцією поняття "організована злочинна група” доцільно імплементувати в наше кримінальне законодавство, а злочинною організацією тоді слід вважати об'єднання злочинних (організованих) груп, створених з метою вчинення злочинів. Тоді стає цілком зрозумілою закріплена в статті 28 КК України норма щодо "…забезпечення функціонування інших злочинних груп”.

Ситуація, що склалася в Україні з корупцією, потребує негайного удосконалення Закону України "Про боротьбу з корупцією”. Складається враження, що цей Закон готувався з "чистого листа паперу”, повністю ігноруючи вітчизняний та світовий досвід. Десятирічна практика застосування норм цього Закону виявила цілий ряд суттєвих недоліків. Передбачені ним норми адміністративної відповідальності, на нашу думку, не відповідають міжнародним стандартам і не впливають на корупційні процеси в країні. Направлені до судів за останні п'ять років 34,5 тис. протоколів про корупційні діяння жодним чином не відображають реальної корупції, про масштабність якої не говорить хіба що лінивий. Сподівання наших громадян на подолання цього явища поки що залишаються марними, так звані результати стосуються лише держслужбовців найнижчих категорій, для яких дрібна корупція є одним із засобів виживання. Існуючі масштаби враження корупцією органів законодавчої, виконавчої, судової влади, органів місцевого самоврядування є за своєю суттю найнебезпечнішими загрозами національній безпеці країни. Цю оцінку певною мірою підтверджує і висновок Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією В. Стретовича, що корупція сьогодні доруйновує державу [5, c. 6].

На нашу думку, з урахуванням зарубіжного досвіду, рекомендацій Палермської Конвенції ООН, інших міжнародно-правових актів, пропозицій науковців і практичних працівників необхідно негайно розглянути питання щодо криміналізації корупційної діяльності, в першу чергу шляхом віднесення до корупції злочинів, які вчиняються у сфері службової діяльності, внесення доповнень, спрямованих на викриття корумпованих зв'язків організованих кримінальних структур, а також організаторів, які не лише отримують хабар, а й координують дії учасників злочинної діяльності, а також – щодо формування в КК України відповідного розділу "Корупційні злочини” [9, c. 111–112].

Незважаючи на архіважливе значення для боротьби з організованою злочинністю і корупцією Закону України "Про оперативно розшукову діяльність”, його роль у системі правового забезпечення цієї діяльності продовжує залишається низькою. Дотепер перед правоохоронними органами не окреслено завдання щодо пошуку і фіксації даних щодо протиправних дій організованих кримінальних структур та фактів корупції. Звужено також сферу застосування цього акту до викриття лише протиправних дій окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Особливу стурбованість викликає небажання вирішувати проблему захисту негласних співробітників та осіб, які виконують спеціальні завдання в сфері боротьби з організованою злочинністю. Так, Кабінетом Міністрів України понад 13 років не виконується Постанова Парламенту країни щодо підготовки законопроекту з питання введення в чинне законодавство інституту професійного ризику як обставини, що виключає відповідальність, та його правової регламентації [13]. Крім того, ліквідовано правові гарантії захисту негласних працівників оперативних підрозділів та осіб, які співробітничають з ними [14].

Залишаються суттєвими труднощі щодо створення правового механізму процесуальної трансформації фактичних даних, отриманих у результаті здійснення оперативно-розшукових заходів, які і дотепер не визнаються джерелом доказів та не розглядаються як приводи та підстави для порушення кримінальної справи[3][3].

Причина недостатньої ефективності боротьби з організованою злочинністю і корупцією, як свідчить аналіз, полягає в тому, що нове кримінальне та антикорупційне законодавство жодним чином не вплинуло на організаційні засади та структури правоохоронних органів і вони продовжують діяти як і раніше, без чіткого розмежування компетенції та розподілу функцій. Особливу стурбованість викликає та обставина, що внаслідок відсутності політичної волі, як колишніх так і теперішніх, керівників урядів та відповідних відомств не проводиться робота щодо створення правових механізмів реалізації законодавчих норм щодо надання спецпідрозділам БОЗ МВС України та БКОЗ СБ України статусу спеціального державного органу з повноваженнями органу дізнання. Навпаки, розпочато активну роботу щодо законодавчого зниження рівня правового регулювання діяльності спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ України, їх статусу та звуження повноважень що, на наш погляд, призведе до руйнації цієї системи [15]. Крім того, реалізація таких законодавчих ініціатив, на нашу думку, суттєво ускладнить дотримання таких найважливіших принципів у сфері національної безпеки як забезпечення верховенства права та невідворотності покарання, насамперед щодо 18 екс-голів облдержадміністрацій, 21 їх заступника, 5 екс-голів обласних рад, 72 голів екс- і нинішніх райдержадміністрацій, 60 міських голів та голів міськрад, які притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення посадових та інших корисливих злочинів [5, c. 23].

З часів XVIII століття залишається актуальним і дотепер висновок Ч. Беккаріа про те, що чим швидше наступає покарання, тим воно буде більш справедливим та ефективнішим. На його думку, чим менше проміжок часу віддаляє покарання від злочину, тим сильніше і міцніше закарбується в свідомості й душах людей нерозривний взаємозв'язок цих ідей: злочину і покарання. Доказано, що нерозривний зв'язок ідей цементує всю будівлю, що споруджена зусиллями людського розуму. Відзначається, що не суворість покарання, а тривалість його моральної дії призводить до найбільшого впливу на душу людини, у зв'язку з тим, що наші чуття набагато легше і надовго сприймають повторювані слабкі враження, ніж міцні потрясіння, які швидко проходять [16].

Вищевикладене дає нам підстави дійти висновку, що на ефективність діяльності правоохоронних та інших державних органів негативно впливає існуюча недосконалість як правових, так і організаційних форм управління процесами боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Внаслідок розпорошеності наявних сил, недосконалості організаційно-управлінських структур існуюча в нинішньому вигляді правоохоронна система не відповідає сучасним вимогам і не спроможна ефективно протидіяти загрозам та викликам внутрішній безпеці країни. Однак, до сьогодні не приділялося належної уваги дослідженню проблеми внутрішньої безпеки країни, впливу на неї організованої злочинності і корупції, у тому числі міжнародної та транснаціональної.

Ми вважаємо, що після демократичних змін у 2005 році політичних, соціальних та економічних умов в Україні та враховуючи політичну волю Президента України В.А. Ющенка, з'явилася реальна можливість підняти ревінь законодавчого забезпечення цієї діяльності, взятися до реального реформування правоохоронних органів та формування сектору безпеки України. Першими кроками повинно стати проведення комплексного огляду стану цих органів та прийняття спеціалізованого пакету законів, спрямованих на локалізацію та нейтралізацію можливостей злочинних організацій та високопосадових корупціонерів (типу американського RICO) [17]. На нашу думку, стратегічне місце в цьому пакеті повинен зайняти законодавчий акт про Центральне бюро розслідувань України – центрального органу виконавчої влади невійськового формування з чітко визначеною компетенцією у сфері захисту. Цей орган пропонується створити на базі Головних управлінь по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ та по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки, Управління по розслідуванню особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, Управління по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби Державної податкової адміністрації України. Прийняття цього Закону не призведе до суттєвого збільшення витрат бюджетних коштів, а навпаки, до їх економії з урахуванням суттєвого скорочення загальної штатної чисельності.

Однак, ця діяльність може бути результативною лише за умов належного фінансування діяльності цього органу та запровадження практики захисту та заохочення громадян за надання допомоги у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією.

Реалізація цих пропозицій буде сприяти формуванню сектору безпеки України, спроможного забезпечити надійний захист прав і свобод громадян, їх інтересів та держави від проявів організованої злочинності і корупції.


Список використаних джерел

1. Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.

2. Закон України "Про боротьбу з корупцією” // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1995. – № 34. – Ст. 266.

3. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність”: Наук.-практ. коментар / Під ред. Я.Ю. Кондратьєва – К., 1997.

4. Семенюк В.С. При Кучме 20000 предприятий украли” // Газета по киевски. – 2005. – 23 авг. – № 160.

5. Стенографічний звіт про розгляд на засіданні Верховної Ради України питання "Про стан боротьби з організованою злочинністю і корупцією у 2004–2005рр.”. – 2005. – 7 жовт.

6. Дульський О.О. Правові засади діяльності спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС України // Наук. вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – № 4.

7. Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”// Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 24. – Ст. 184.

8. Крутов В.В. Теоретико-правові і організаційно-спеціальні проблеми боротьби з тероризмом: Дис. … докт. юрид. наук: Академія СБУ. – К., 2000.

9. Дульський О.О. Організаційно-правові основи діяльності спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС України: Дис. … канд. юрид. наук. – К., 2003.

10. Водько М.П. Характеристика организованной преступности. – М., 2001.

11. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України / За ред. М.І. Мельника., М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К. – 2003.

12. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (Палермська Конвенція ООН) від 15 листопада 2000 року: Winrosk international, Жіночий консорціум України, МВС України. – К., 2003.

13. Постанова Верховної Ради України від 18 лютого 1992 року "Про введення в дію Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність” № 2136-XII.

14. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.01.2001р. № 2246-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 14. – Ст. 72.

15. Лист МВС України "Про погодження законопроекту” від 22 квітня 2005 р. – № 4808/Бн.

16. Чезаре Беккариа. О преступлениях и наказаних: Фирма "Стелс”. – М., 1995. – С. 137–139.

17. Закон про боротьбу з організованою злочинністю Сполучених Штатів Америки (Закон "RICO”: United States Congres Congressional and Administrative News). – 1970.



[1] Далі – спецпідрозділи БОЗ МВС України та БКОЗ СБ України.

[2] Далі – організованих кримінальних структур (ОКС) або ОЗГ, ЗО.

[3] Наші пропозиції. У статті 65 КПК України "Докази” доказами необхідно визнати також фактичні дані, отримані в результаті здійснення оперативно-розшукових заходів. У зв'язку з цим, пропонується в частині другій цієї статті після слова "дій” додати слова "протоколами та матеріалами отриманими в результаті оперативно-розшукової діяльності” і далі по тексту; до ст. 66 КПК України "Збирання й подання доказів” ввести частину другу наступного змісту: "Органи і підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, можуть надавати фактичні дані по кримінальних справах про злочини слідчому, прокурору, суду на їх вимогу або за власною ініціативою, без посилання на джерело отримання цих даних”; ввести до статті 94 КПК України "Приводи і підстави до порушення кримінальної справи” п. 3 наступного змісту: 3) "матеріали оперативно-розшукової діяльності”.





Реферат на тему: Стан правового забезпечення боротьби з організованою злочинністю і корупцією в Україні: проблеми і перспективи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.