Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Способи захисту прав інтелектуальної власності (реферат)

ПЛАН
 
Вступ

1. Способи і шляхи захисту прав інтелектуальної власності

2. Економічні способи захисту інтелектуальної власності

3. Кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності

Висновки

Література


Вступ

Проблеми охорони інтелектуальної власності сьогодні вийшли в світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов'язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення.

На основі активної участі в роботі Світової організації інтелектуальної власності в питаннях охорони інтелектуальної власності в мережі Інтернет, у сферах біотехнології, фольклору, традиційних знань, потрібно буде внести відповідні доповнення до Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2005—2009 рр., спрямовані на підготовку нормативно-правових актів у цих сферах.

Аналогічним чином, слід внести в перелік актів законодавства України, щодо яких необхідна адаптація до законодавства ЄС, нормативні документи ЄС із питань охорони інтелектуальної власності в інформаційному суспільстві, мережі Інтернет.

У цій сфері пріоритет номер один — прискорення ухвалення Книги IV «Інтелектуальна власність» нової редакції Цивільного кодексу України, проведення роботи щодо ліквідації неузгодженостей між окремими нормативно-правовими актами з питань інтелектуальної власності.

Практично перезрілим є питання ухвалення закону про створення Патентного суду України як органу спеціальної компетенції, уповноваженого розглядати спірні питання в сфері інтелектуальної власності в порядку адміністративного судочинства, зокрема питання захисту від недобросовісної конкуренції, пов'язані з правами інтелектуальної власності.

Фахівці підтримують ідею внесення змін у Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі», Кримінальний кодекс України стосовно кримінальної відповідальності за подачу заявок на винаходи в інші держави до подачі їх у національне патентне відомство.

З іншого боку, треба внести зміни в чинне Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, спростити діючі реєстраційні процедури та зменшити розмір плати за реєстрацію до розміру, що відповідає реальним витратам на таку реєстрацію або продовження її терміну.

Слід було б забезпечити до кінця 2005 р. підготовку законопроектів щодо: охорони комерційної таємниці, включаючи питання ноу-хау; правової охорони раціоналізаторських пропозицій; трансферу технологій (включаючи регулювання питань патентування винаходів за кордоном, питання передачі технологій при виїзді фізичних осіб за кордон); оцінки інтелектуальної власності; а також розробити методику оцінки вартості прав інтелектуальної власності.

1. Способи і шляхи захисту прав інтелектуальної власності

Важливими завданнями в цій галузі є забезпечення належного рівня координації діяльності міністерств і відомств шляхом регулярного проведення засідань Міжвідомчого комітету з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також ухвалення постанови про створення в міністерствах і відомствах структурних підрозділів із питань інтелектуальної власності.

Водночас треба зробити упор на впровадженні сучасних технологій управління процесами охорони інтелектуальної власності. Цьому сприяло б створення централізованого комп'ютерного банку даних щодо фірмових найменувань, зареєстрованих на території України; впровадження новітніх інформаційних технологій, зокрема щодо патентної бібліотеки громадського користування. За інформацією голови Державного департаменту інтелектуальної власності М.Паладія, департамент впритул займається питанням створення Інтернет-біржі, у рамках якої передбачається електронний доступ до баз даних про винаходи.

Необхідні заходи щодо розширення мережі регіональних організацій у сфері надання широкого комплексу послуг у сфері охорони інтелектуальної власності за участю Всеукраїнської асоціації патентних повірених, Товариства винахідників і раціоналізаторів України, із співробітництвом, у разі потреби, — з регіональними відділеннями Торговельно-промислової палати України. Необхідно також розробити заходи для приведення національної статистики щодо інтелектуальної власності у відповідність із міжнародними стандартами в цій сфері.

Тим часом зарубіжний досвід свідчить, що створити ефективну систему охорони інтелектуальної власності, спираючись винятково на державні структури, неможливо. Тож власникам інтелектуального продукту (юридичним і фізичним особам), а також творчим спілкам України важливо активізувати процес створення недержавних організацій із питань охорони інтелектуальної власності, а найпотужнішим із них — вивчити питання про вступ у відповідні міжнародні недержавні організації. Нарешті, у цій сфері необхідно вжити заходів щодо врегулювання питань «інтелектуальної спадщини» колишнього СРСР.

У цій царині слід надати Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації України відповідні повноваження для ефективного захисту споживачів від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням товарних знаків й інших об'єктів інтелектуальної власності. Водночас, підкреслив у своєму виступі перший заступник голови Антимонопольного комітету України О.Мельниченко, відповідальність за проведення заходів боротьби з недобросовісною конкуренцією не повинна розпорошуватися на багато відомств. Таким чином, функції Держкомстандарту в цій сфері мають обмежуватися захистом прав споживачів і не повинні обмежувати роль Антимонопольного комітету.

Необхідно також ужити заходів для посилення координації діяльності органів виконавчої влади, зокрема правоохоронних органів, із метою створення цілісної системи забезпечення (інформаційного) дотримання законодавства про охорону інтелектуальної власності.

Ці питання вимагають найпильнішої уваги, позаяк обумовлюють масовість і сталість порушень прав інтелектуальної власності. Без розв'язання цих проблем (а вони найтіснішим чином пов'язані з питаннями доходів населення, реальної заробітної плати в країні) і розраховуючи винятково на каральні заходи доведеться зробити те, що афористично змалювала під час дискусії на «круглому столі» керівник юридичного департаменту Українського національного комітету Міжнародної торговельної палати Н.Котигоренко — «закупити в Китаї дешеву арматуру й усім поставити грати на вікна». Не можна не погодитися з її думкою про те, що багато громадян України просто фінансово «не потягнуть» придбання ліцензованих продуктів, отже потрібна технічна й фінансова допомога в розв'язанні цієї проблеми.

2. Економічні способи захисту інтелектуальної власності

Треба розробити систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) комерціалізації запатентованих науково-технічних досягнень. Зокрема, назріли питання про створення Фонду сприяння патентуванню українських винаходів за кордоном, із його частковим фінансуванням із Державного бюджету в рамках окремої статті бюджетних видатків на охорону інтелектуальної власності.

У Державному бюджеті слід передбачити й належне фінансування видатків на розвиток інфраструктури охорони інтелектуальної власності, модернізацію технічної бази державних установ цієї сфери та озброєння їх новітніми інформаційними технологіями.

У контексті цієї категорії проблем досить актуально прозвучало зауваження керівника Центру інтелектуальної власності й передачі технологій президії НАН України Ю.Капиці про невирішеність в Україні питання щодо порядку й ефективного регулювання розмірів винагороди авторам винаходів, через що «винаходити в Україні невигідно».

Актуальним питанням стало проведення в українських ЗМІ широкомасштабної освітньої кампанії, спрямованої на формування в населення України правової культури, поваги до інтелектуальної власності й надання йому базових знань про права власників інтелектуального продукту й механізми його охорони, зокрема за кордоном.

У рамках Концепції реформування системи освіти в Україні було б бажано передбачити введення в середній школі ознайомлювальних курсів (розділів) з основами інтелектуальної власності й відповідних спецкурсів у вищих навчальних закладах. Це, втім, досить непросте питання в умовах, коли, за словами керівника управління економічної безпеки апарату РНБОУ З.Варналія, у школах на сьогодні немає навіть елементарних курсів із питань економіки.

Загалом слід подбати про розробку системи організації навчання, підготовки й перепідготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності, про науково-методичне забезпечення цього процесу.

Нарешті, ефективним рішенням може стати запровадження розгалуженої системи дистанційного навчання фахівців у галузі інтелектуальної власності за допомогою Інтернет із використанням досвіду Світової організації інтелектуальної власності (СОІВ). Важливо також опрацювати питання щодо більш широкого використання можливостей Світової академії СОІВ для підготовки фахівців вищого рівня кваліфікації.

На думку експертів УЦЕПД, реалізація цих пропозицій сприятиме подальшому розвитку та якісному вдосконаленню системи охорони інтелектуальної власності в Україні, прискоренню економічного розвитку й підвищенню міжнародного іміджу нашої держави.

Процеси інтелектуалізації досягли надзвичайно високої інтенсивності, немислимої ще десятиліття тому. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів; щороку подається приблизно 700 тис. заявок на патентування; 2000 р. доход від продажу ліцензій на запатентовані об'єкти становив 100 млрд. дол., що вдесятеро більше, ніж 1990 р.

Важливо враховувати, що в основному вже сформувалася глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності. Україна повинна адаптуватися до неї, якщо планує розвиватися як складова частина світового господарства, а не як економіка, відмежована від світових тенденцій соціально-економічного й технологічного розвитку. І за останні роки Україна значно активізувала процес входження в світові структури, що регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею 15 з 26 універсальних міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Але проблемою залишається незавершеність процесів здобуття членства в Світовій торговельній організації (СОТ) і забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. Не завершено і процес приєднання до ряду міжнародних конвенцій та договорів.

3. Кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності

Відповідальність — це не просто санкція за правопорушення, а санкція, наслідком застосування якої є певні позбавлення майнового або особистого характеру. Санкцією ж інколи визнаються примусові заходи майнового впливу, передбачені законом або договором і покликані забезпечити належне виконання суб'єктивних обов'язків. Проте відповідальність за цивільним правом іноді визначають як юридичні наслідки невиконання або неналежного виконання особою передбачених цивільним правом обов'язків, що пов'язано з порушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи. Іншими словами, деякі автори не розділяють відповідальність і санкції. Відповідальність полягає в застосуванні до правопорушника в інтересах іншої особи (потерпілого) установлених законом або договором заходів впливу, що спричиняють для нього негативні, економічно невигідні наслідки майнового характеру, — відшкодування збитків, сплата неустойки (штрафу, пені), відшкодування шкоди.

З цих досить плутаних визначень все ж можна збагнути, що цивільно-правові санкції — це заходи примусового впливу до порушника майнового характеру, а цивільно-правова відповідальність, — власне, реалізована санкція.

Якщо з цих позицій поглянути на захист права інтелектуальної власності, згідно з чинним законодавством України, то виникає досить цікава картина. Відповідальністю за порушення права інтелектуальної власності можна визнати лише відшкодування збитків, завданих порушенням, включаючи втрачену вигоду. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність припускає також в окремих випадках вилучення котрафактних примірників творів, а також матеріалів і устаткування, що використовувалися для їх відтворення. При цьому варто мати на увазі, що суд має право прийняти таке рішення, але не зобов'язаний. От і вся цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності. Стягнення прибутку (доходу), отриманого порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшкодування збитків і виплати компенсації, до уваги не береться, оскільки останні є нічим іншим як різновидом відшкодування збитків.

Цілком резонно виникає запитання, як бути у тих випадках, коли порушення права інтелектуальної власності є, а збитків немає. Адже цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності настає також і за дії, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав (пункт "д" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р.). Цивільну-правову відповідальність передбачено також і за порушення особистих немайнових прав авторів. Закон на посталі запитання відповіді не дає.

Відповідно до загального принципу цивільного права — немає шкоди, немає відповідальності. Але чи справедливим буде це принципове правило стосовно права інтелектуальної власності, — адже правопорушення є, а відповідальності немає?

Ми вбачаємо, що обмежувати функцію цивільного права лише компенсаційним характером відповідальності за порушення означає нераціонально використовувати його можливості. Неправильно за умов ринкової економіки вважати метою цивільного права — лише відновлення прав особи, чиї права порушено. Саме тому розмір відповідальності, як на мене, має відповідати розміру заподіяних збитків або завданої шкоди. Іншими словами, порушник не повинен лише повертати те, що вкрав. Адже якщо говорити про відповідальність у точному значенні цього слова, то її в такому разі немає.

Позбавлення цивільного права каральної (штрафної) функції істотно обмежує його потенційні можливості. Порушник має, окрім відшкодування заподіяної шкоди або збитків, понести додаткове майнове позбавлення, "покарання". Він повинен нести додаткові невигідні майнові наслідки саме за вчинене ним правопорушення, а не тільки "виправити" те, що вдіяв за власними волею, помилкою, необачністю (провиною). Це проблеми порушника, але не відповідальність за порушення чужих прав.

Щодо порушень права інтелектуальної власності, то відповідальність за них має бути саме у встановленні цих додаткових невигідних майнових наслідків, до того ж настільки суворих, щоб відбивали бажання порушувати ці права в майбутньому. Ці штрафні санкції можуть полягати в додаткових штрафах, і не тільки на користь бюджету, а й на користь самого суб'єкта права інтелектуальної власності. Закон має визначити, у яких випадках штраф стягується на користь бюджету, а в яких на користь суб'єкта права. Штраф має зростати відповідно до прогресивної шкали у разі його несвоєчасної сплати.

Висновки

На думку експертів, створенню в Україні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають передусім недоліки правової системи країни. Значну роль відіграє і пануюча в суспільстві зневага до охорони прав інтелектуальної власності, відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності. Водночас навіть серед експертів спостерігається певна недооцінка соціально-економічних механізмів охорони інтелектуальної власності.

Характерно, що понад половина з 2 тис. опитаних УЦЕПД громадян не відносять проблеми охорони інтелектуальної власності до першорядних проблем економічного розвитку України. В умовах обмеженої платоспроможності широких верств населення діють потужні стимули до придбання та споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності. Майже 70% населення України споживає підроблену продукцію, маркіровану загальновідомими товарними знаками (див. діаграму 2), а ніколи не купує її лише п'ята частина населення. 42,4% громадян України купують дешевші товари, навіть якщо вони можуть бути підробленими. Майже 40% українських споживачів якість підроблених товарів вважає цілком прийнятною. Це свідчить про деформацію правових понять у значної частини громадян, підтримувану їхніми низькими вимогами до якості — що є нормою для малозабезпечених верств населення.

Низькі стандарти захисту інтелектуальної власності в Україні значною мірою визначаються браком кваліфікованих фахівців у цій сфері, позаяк вона вимагає досить великого обсягу специфічних знань. На жаль, лише з 2000 р. у цьому питанні почали з'являтися певні позитивні зрушення. Але й сьогодні потужність освітньої системи низька й не може задовольнити попит на фахівців цього профілю. Так, 2000 р. на перший курс Інституту інтелектуальної власності та права було зараховано лише 39 чоловік, а на другому курсі продовжували навчання 42 студенти. У Харківському міжгалузевому інституті підвищення кваліфікації кадрів за новими напрямами розвитку техніки й технологій при Харківському національному технічному університеті «ХПІ», що готує менеджерів інтелектуальної власності, перших випускників із цього фаху було лише 39.

Відчувається необхідність додаткових правових норм, які узгодили б українське законодавство в питаннях охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності й механізму їх реалізації з Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), статтею 50 і Додатком III Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС (УПС).

Неврегульовані й питання «інтелектуальної спадщини» колишнього Радянського Союзу. Так, за даними головного консультанта Комітету з питань науки й освіти Верховної Ради України Геннадія Андрощука, після розпаду СРСР у Росії залишилося близько 500 тис. діючих охоронних документів (авторських свідоцтв) на винаходи з грифом «Для службового користування», які ніколи не публікувалися й можуть бути перетворені на патенти. За розрахунками фахівців, приблизно чверть із них (125 тис.) належить українським винахідникам. В Україні немає навіть переліку цих винаходів, не говорячи вже про їх описи. Аналогічна ситуація і з таємними авторськими свідоцтвами колишнього СРСР (також близько 500 тис.). Деякі з них уже перетворено на патенти Російської Федерації. Така ситуація може створювати для українських підприємств певні труднощі при виході на зарубіжні ринки високотехнологічної продукції.

Під час проведення «круглого столу» висловлювалися різні точки зору щодо проблеми наукової інтелектуальної власності. Зокрема, пропонувалося ввести норми, що захищають наукові ідеї, зміст наукових теорій. Але керівник підкомітету з питань науки й освіти Верховної Ради України, народний депутат Л.Глухівський наголошував на неприйнятності таких підходів і необхідності захисту саме форми, а не змісту наукової праці, що є міжнародно визнаною нормою в регулюванні авторського права.


 

Література

1. Йоффе О.С. Обязательственное право. — М: Юридическая литература, 1975, С. 97.

2. Юридический энциклопедический словарь. — М: Советская энциклопедия. 1987. С. 291.

3. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. — М: 1970. С. 39.

4. Відомості Верховної Ради України, 1996, № 36, ст. 164.

5. Відомості Верховної Ради України, 1992, № 21, ст. 296.

6. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика Том 1. Право интеллектуальной собственности. — К:, 1999. — С. 153 — 184.





Реферат на тему: Способи захисту прав інтелектуальної власності (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.