Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Соціальна безпека перехідного суспільства в контексті глобалізації (реферат)

Новим викликом часу для перехідних суспільств пострадянського простору є проблема глобалізації.

Ідея економічного прогресу, яка була основою модернізації західних суспільств ХХ століття набула нового змісту. Глобалізаційні процеси, як результат розвитку світової економіки, наукового, технічного та інформаційного прогресу, суттєво впливають на соціальну, економічну, політичну та культурну сфери життєдіяльності як окремих суспільств так і світового співавторства в цілому.

Змінюється структура суспільних відносин, міжнародний аспект стає в них провідним, впливає на загальний їх зміст, стимулює процеси трансформації функцій держав, гармонізації внутрішньодержавного й міжнародного права, узгодження національних правових систем між собою, формування законодавства міжнародних організацій.

Світова правнича наука акцентує свою увагу на дослідженні правових проблем зазначених процесів, особливостей сутності та змісту державно-правових явищ в умовах глобальної інтеграції, сприяє поширенню інноваційних юридичних підходів (запроваджених у праві країн-лідерів) до регулювання суспільних відносин, що виникають у зв'язку з новою парадигмою і практикою розвитку цивілізації.

Особливого розвитку набула юридична компаративістика, почали з'являтись фундаментальні праці, які мають важливе науково-методологічне й практичне значення для з'ясування концептуальних підходів формування національних правових систем[1], певною мірою сприяють рецепції правових норм демократичних самодостатніх держав і міжнародних організацій, в право країн, що йменуються перехідними.

Проте реформа як права так і правової системи України в цілому здійснюється надзвичайно мляво. Цей процес занадто обтяжений політичним компонентом. В нормативно-правових актах, що приймаються законодавчим та видаються іншими уповноваженими органами держави одночасно є наявними як авторитарний так і демократичний аспекти.

Всупереч Угоді про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом від 14 червня 1994 року зобов'язання щодо приведення вітчизняного законодавства у відповідність з європейськими нормами виконуються не повністю.

Лише в січні 2002 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджений план заходів по адаптації законодавства України до законодавства Європейського співтовариства, а відповідна концепція, подана до верховної Ради України 12 червня цього року ще не прийнята. До цього часу невідомо, які закони відповідають європейським стандартам, а які ні, які акти і норми імплементовані в Україні, а які на черзі[2].

На часі перед Україною стоїть завдання визначитись щодо участі в світових інтеграційних процесах та стратегії подальшого суспільного розвитку. Причому суб'єктивізм і відсутність чітких орієнтирів у її внутрішній і зовнішній політиці, "багатовекторність” та інші недієздатні моделі міжнародного співробітництва зашкодили авторитету держави, поставили офіційну владу перед вибором: або обмежити свої незалежницькі амбіції та погодитись з економічною інтервенцією розвинених країн на внутрішній ринок, забезпечивши відповідні юридичні гарантії інвестиціям та демократичним інститутам громадянського суспільства, або залишаючись на узбіччі цивілізації, продовжувати маніпулювати суспільною свідомістю, робити спроби "реалізовувати” запозичений в країнах західних демократій суспільний ідеал державності правового та соціального характеру.

Проте з урахуванням детермінованості світової глобальної інтеграції та геополітичного положення України вона не може залишитися осторонь цих процесів. У разі зволікання з визначенням чітких перспектив і шляхів трансформації суспільства, значного відставання правового нормування суспільних відносин, що виникають вона може бути втягнута в ці процеси "з чорного входу”. Саме відсутність відповідних юридичних механізмів дасть можливість тіньовим економіці та капіталам легалізуватись і в обхід суспільним інтересам увійти в світову фінансову систему, яка орієнтована на три фінансово-інформаційні центри світу: США, Західну Європу та Японію[3], що створить додаткові фактори загроз соціальній безпеці перехідного суспільства в Україні.

Водночас слід зазначити, що вітчизняною юридичною наукою недостатньо приділяється уваги дослідженню проблем взаємовпливів, перспектив і наслідків глобалізації на соціальну безпеку перехідного суспільства.

Сьогодні є очевидним, що глобалізація разом з позитивними (розвиток комунікативних та інформаційних каналів, розширення обміну товарами та послугами тощо) має негативні аспекти. Стрімкий розвиток світової економіки відбувається при одночасному розповсюдженні бідності, злочинності, тероризму, деградації всіх природних систем забезпечення життєдіяльності соціуму, розширення зон екологічної та гуманітарної катастроф. Глобалізація прискорила економічні кризові явища навіть у тих країнах, які не так давно вважались заможними. Вона привела до необхідності об'єднання малих країн (зокрема, в Європі, наприклад, Центрально-Європейська ініціатива, яка включає 17 країн Центральної та Східної Європи, в тому числі й Україну як її повноправного члена з 1996 р.) щоб протистояти економічній експансії, а великі (США, Росію, Індію) поставила перед загрозою розпаду. Процеси глобалізації негативно впливають на культуру, духовну сферу, оскільки потужні потоки чужої інформації сприяють витісненню національної культури, розповсюдженню і репродукуванню у суспільній свідомості елементів масової культури. Зокрема, 60% всього потоку інформації, яка циркулює в комунікаційних каналах світу припадає на США. Інформаційне маніпулювання розмиває духовні аспекти народу, приводить до його розчинення в інших етносах[4].

Проте до цього часу наукою не пропонується дієвих правових механізмів унеможливлення негативних наслідків глобалізації.

Ідеологією глобалізації є концепція "відмирання держави”, "свобода торгівлі і підприємницької діяльності”, "невтручання держави в економіку”, яка генерується транснаціональними корпораціями.

Прибічники глобалізму відкидають концепцію сильної виконавчої влади і державного регулювання економіки Дж. Кейнса, які він розглядав найбільш ефективними засобами, здатними гарантувати і забезпечити приватну ініціативу. Більш близькими для них є погляди Ф.Хаєка та інших неоконсерваторів щодо обмеження ролі держави в інтересах приватного капіталу, вільного підприємництва та конкуренції. Вони вважають, що втручання держави в економічну сферу обмежує індивідуальну свободу, а її завданням є лише забезпечення правового порядку і недоторканості приватної власності, яка є головною гарантією свободи.

Принцип верховенства права ними тлумачиться не тільки як підкорення виконавчої влади закону, а й як невтручання законодавчої влади в сферу особистої свободи і невідчужуваних прав людини. Однією з головних ознак правової держави вважається верховенство приватного права над публічним і над самою конституцією[5].

Вважається, що головними суб'єктами економічних відносин повинні бути транснаціональні корпорації, а не національні держави. Саме ці утворення повинні завершити економічну організацію світу з утворенням керівних органів в "головних містах світу”. За десять останніх років кількість глобальних транснаціональних корпорацій збільшилась з 7 до 40 тисяч з штаб-квартирами в 14 найбільш розвинених країнах.

Транснаціональними корпораціями, які виробляють одну третину світової промислової продукції і здійснюють 2/3 світової торгівлі, вживається заходів щодо обмеження економічної ролі держав, які чинять опір глобальній інтеграції, причому для цього використовуються міжнародні фінансові організації: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Всесвітня торгова організація[6] тощо.

Під виглядом "інтернаціоналізації економіки та входження до спільноти цивілізованих країн”, "залучення до західної систем цінностей” корпораціями здійснюється ослаблення ролі країн, що розвиваються.

Відомо, що 70% населення країн з перехідною економікою забезпечує своє існування завдяки сільському господарству. Проте країни-члени Організації по економічному співробітництву та розвитку застосовують до їх продукції імпортні тарифи до 40%, які застосовувались ще в середині минулого століття. Виробництво цукру в Західній Європі в два рази дорожче ніж у Південній Африці, але саме цей європейський продукт витісняє там місцевий[7].

На шляху до економічного та політичного лідерства в світі транснаціональні компанії чинять тиск на такі держави, обмежують їх суверенітет, про що свідчать події останніх років щодо ліквідації збройний конфліктів (наприклад, Югославія та ін.) без врахування позицій їх учасників.

Водночас ними здійснюються намагання щодо послаблення ролі ООН та звеличення ролі НАТО, а також застосування силових методів тиску[8].

В 1994 році Україна подала заявку на вступ до Всесвітньої торгової організації, яка об'єднує 144 країни й на які припадає 91% торгівлі в світі. Проте за цей час законодавчим та іншими уповноваженими органами не прийняті відповідні нормативно-правові акти, які б забезпечили регулювання відносин з цією міжнародною організацією і виключали можливі соціальні ризики.

Підраховано, що з виконанням вимог ВТО щодо вступу в цю організацію вітчизняні меблевики втратять 61,7 млн. грн.; автомобілебудівельники – 68 млн. грн.; від виконання вимог щодо зменшення мита на імпорт з 25% до нуля суттєво постраждає державний бюджет[9].

Негативною особливістю глобальних ітерганційних процесів є фінансові потоки спекулятивного характеру, до яких залучаються кошти тіньової економіки. На фінанси, що обслуговують реальний сектор економіки приходиться лише 10 – 12% всього обігу світових фінансових ресурсів і тільки 2-3% фінансових угод обслуговують реальний сектор; інші – це торгівля цінними паперами.

Щоденні спекулятивні операції в світі сягають 3 трлн. доларів[10]. Чинником загрози соціальній безпеці перехідних суспільств є також зростаюча доларизація економіки, що знецінює національні валюти. Доля долара в валютних резервах країн перевищує 60%, а в забезпеченні товарообігу – 76%[11]. До того ж за висновками експертів долар забезпечений всього на 46% і відповідно кризові явища в США можуть привести до світової кризи.

Обов'язковим атрибутом глобалізації є економічна злочинність, її організовані форми та інтернаціоналізація.

За останні 30 років злочинність у світі виросла в 4 рази, в тому числі в країнах колишнього СРСР, США – у 8 разів, у Великій Британії та Швеції – в 7, у Франції - в 6, у Німеччині – в 4 рази. За даними ООН, в кінці 90 років злочинність у світі в середньому зростала на 5% за рік. За прогнозами спеціалістів в 2002 р. на планеті офіційно буде зареєстровано 450 млн. злочинів, а їх фактичне число може бути в 3 рази більше.

Глобалізація соціальних і економічних процесів стала базою і для глобалізації злочинності, роблячи її все більш організованою і транснаціональною. Злочинні угруповання значно швидше, ніж державні інститути, реагують на розвиток комунікацій, на будь-які пом'якшення прикордонного та митного контролю, міждержавних зв'язків. Це проявляється, перш за все, на збільшенні незаконної міграції, торгівлі наркотиками, відмиванні "брудних" коштів. Щорічно транснаціональні злочинні об'єднання незаконно перевозять більше 1 млн. нелегальних мігрантів, а загальний щорічний обсяг операцій в наркобізнесі в кінці 90-х років складав 500 млрд. дол. США. Всього у світі щорічно відмивається біля 600 млрд. доларів, одержаних незаконним шляхом[12], а загальний обсяг корупційної діяльності у світі складає 1,5 трильйона доларів на рік, які так чи інакше "відмиваються". До того ж частина цих грошей проходить не тільки через світові фінансові центри, а й через держави, які створились після розпаду СРСР.

Одним з головних чинників загроз соціальній безпеці є економічна злочинність та корупція, криміналізація всіх сфер суспільного життя. В результаті відсутності відповідних правових механізмів в 1991 – 1999 роках в Україні склалися особливо сприятливі умови для проникнення криміналітету в зовнішньоекономічну діяльність, яка тісно пов'язана з міжнародною виробничою і науково-технічною кооперацією, експортом та імпортом товарів і послуг, виходом підприємств і фірм на зовнішній ринок. Враховуючи, що експорт високоліквідної продукції, зокрема, металургійної, хімічної та нафтопереробної промисловості і сільського господарства, постійно зростає і є одним з основних джерел валютних надходжень в Україну, ці напрями зовнішньої торгівлі стали найбільш привабливими для злочинних угруповань, які користуючись відсутністю належного обліку та контролю за здійсненням експортно-імпортних операцій, можливістю швидкого отримання надприбутків, недосконалістю та постійними змінами чинного законодавства, активно проникають у цю сферу, чим створюють додаткові перешкоди для виходу держави з економічної кризи.

Як свідчить аналіз, у структурі національного ринку України відбуваються небезпечні зрушення у бік зростання спрямованості виробництва на зовнішній ринок. Вітчизняна економіка більш як на 90 відсотків пов'язана із зовнішньоторговельним оборотом, що майже у два рази вище, ніж у Німеччині і Великобританії, у п'ять разів ніж в Японії, у шість разів ніж у США. За рахунок експорту в Україні формується близько 50 відсотків ВВП. Надзвичайно висока експортна спрямованість склалась в чорній металургії, де обсяг експорту становить 75,4 відсотка обсягу виробництва, у хімічній і нафтохімічній промисловості – 80,2, деревообробній і целюлозно-паперовій – 62,2, а в таких галузях, як кольорова металургія і легка промисловість внаслідок використання давальницької сировини цей показник становить відповідно 103 і 135,7 відсотка обсягу виробництва.

Проблема ускладнюється через невиправдане зростання імпортної залежності внутрішнього ринку, яка за 1997 – 2000 роки підвищилася з 37 до 47,6 відсотка. Невиправданим є насамперед те, що Україна у великих обсягах імпортує продукцію саме тих галузей, які традиційно вважалися її базовими галузями і де зараз має місце надзвичайно низький рівень використання виробничих потужностей. Так, частка імпорту в структурі внутрішнього споживання за такими групами промислової продукції, як метали і вироби з них, у 2000 році становила 42,7 відсотка, продукція хімічної промисловості і пов'язаних з нею галузей – 96,8, машин, устаткування і транспортних засобів – 61,4, продукції деревообробної і целюлозно-паперової промисловості – 68,3 відсотка.

Велика спрямованість на зовнішній ринок робить економіку України залежною від кон'юнктури світового ринку, звужує можливості країни щодо сталого економічного розвитку[13]. Водночас це ускладнює проблему захисту зовнішньоекономічної діяльності від злочинних посягань. В 1997 році у цій сфері кількість викритих злочинів зросла майже у півтора рази проти 1996 року і склала 1245 злочинів, в 1998 р. – 1798, в 1999 році – 2070, в 2000 р. – 1998. Види зловживань тут різноманітні. Спостерігається тенденція створення спільних підприємств за участю державних службовців або членів їх сімей з метою отримання різноманітних кредитів та приховування валютних коштів за кордоном. Все більш поширеного характеру набувають факти, коли спільні підприємства створюються не для здійснення статутної діяльності, а для разових, як правило, зовнішньоекономічних операцій на користь іноземного партнера, після проведення яких вони ліквідуються. До статутного фонду створених спільних підприємств іноземні інвестиції, як правило, вносяться у формі рухомого і нерухомого майна (58,4% від загального обсягу інвестицій в спільні підприємства); транспортні засоби, електронна та копіювальна техніка, аудіо-відео апаратура, а грошові внески становлять лише 3%.

В середньому сума інвестицій, включених у статутний фонд таких суб'єктів господарювання, не перевищує декількох сот американських доларів. У той же час статут спільного підприємства дозволяє іноземним партнерам без будь-яких витрат користуватися пільгами в оподаткуванні, практично безконтрольно здійснювати вивіз за кордон власних прибутків.

Все частіше в статутні фонди спільних підприємств вносяться іноземні інвестиції у вигляді нематеріальних об'єктів власності (інтелектуальна власність, науково-технічні розробки т.д.). Питання митного оформлення нематеріальних форм власності іноземних інвесторів, визначення їх фактичної вартості нормативно не врегульовані. Одночасно набувають поширення факти, коли спільними підприємствами вивозяться за кордон дефіцитні матеріали, стратегічно важлива сировина, що проявляється, передусім, у способах постачання за кордон доброякісної продукції металургії, хімічної, деревообробної галузей промисловості, а також сировинних ресурсів рідкоземельних металів під виглядом товарів власного виробництва, відходів або некондиції.

Має місце злочинна тенденція створення спільних підприємств з метою отримання різноманітних кредитів та приховування валютних коштів за кордоном. Проведені Міністерством внутрішніх справ та іншими контролюючими органами України, перевірки свідчать, що майже 60 – 70% валютного прибутку спільних підприємств в Україну не надходить, а осідає на рахунках закордонних банків, які відкриті на підставних осіб завдяки особистим зв'язкам їх керівників, що мешкають за кордоном, а з валютних коштів, що надходять в Україну, до 90 відсотків споживається і лише 10% використовується на розвиток виробництва. Попри це не забезпечується контроль з боку Національного банку України за дотриманням спільними підприємствами встановленого порядку відкриття поточних та розрахункових рахунків, що сприяє здійсненню ними протиправних фінансових операцій.

Аналіз правозастосовної практики також свідчить, що значна кількість високоліквідної продукції експортується з України на адресу інофірм, зареєстрованих з наданням пільг з оподаткування, причому, частина валюти експортерам не повертається, а незаконно зберігається на рахунках закордонних банків. Валюта з офшорних зон, як правило, не надходить по тих контрактах, які укладені за попередньою домовленістю між українським експортером та іноземною фірмою.

За даними Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України значні збитки державному бюджету наносяться несвоєчасним погашенням позичальниками одержаних ними іноземних кредитів під гарантії Уряду.

Протягом 1999 – 2000 років Кабінетом міністрів України надано 138 гарантій на отримання суб'єктами підприємницької діяльності іноземних кредитів на загальну суму 2,6 млрд. доларів США. В зазначений період Укрексімбанком за розпорядженням Мінфіну України перераховано іноземним банкам на виконання гарантійних зобов'язань близько 2 млрд. доларів США. Станом на 01.09.2000 р. лише 6 таких суб'єктів (із 138) повністю розрахувалися з державою.

Значна частина інвестиційних проектів, які фінансувалися під гарантії уряду, виявилися надуманими. 11 з 14 підприємств, що взяли кредити, кошти повернути не змогли. В результаті Кабінет Міністрів України був вимушений сплатити замість них Світовому банку з державного бюджету 9,5 мільйона доларів.

Характерним є те, що злочинна діяльність в зовнішньоекономічній сфері зазнає мімікрії. Поряд з традиційними видами хабарів державним службовцям (за надання пріоритетного права на укладення контракту, при рівних конкурентних можливостях з іншими фірмами; за укладання невигідних для країни контрактів; за надання допомоги в збуті продукції; посередництво при укладенні торгових угод; за неприйняття заходів до інофірм, які порушують умови поставок та ін.) розповсюджуються невідомі раніше форми злочинної діяльності.

Потребують суттєвих змін форми застосування державного контролю за експортними операціями, рішучого скорочення переліку продукції, яка підлягає квотуванню та ліцензуванню, і на цій основі скорочення бюрократичної тяганини, що б виключило передумови корупції в цьому забюрократизованому секторі економіки.

Ще одним чинником загроз соціальній безпеці є бартерна торгівля, оскільки надмірне її поширення створює підгрунтя для корупції. Користуючись недосконалою законодавчою базою, суб'єкти підприємництва вступають у змову з тіньовими ділками інших держав, відкрито вивозять з України капітал у товарній формі. Більш того, 60 – 70 відсотків продукції, яка залучається до проведення бартерних операцій, належить до високоліквідної групи українського експорту. Стан бартерної торгівлі вимагає вжиття найрішучіших заходів нормативного характеру. Укази Президента України від 22.01.1993 р. "Про врегулювання бартерних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності"; від 26.07.1995 р. "Про додаткові заходи щодо врегулювання бартерних операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності" проблему не вирішують. Водночас, поданий Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України проект Закону України "Про запровадження державного збору, який сплачується під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" був Верховною Радою України відхилений, хоча й передбачав ефективні форми щодо впорядкування бартерної торгівлі.

У зв'язку з цим проблему регулювання бартерної торгівлі на законодавчому рівні до цього часу не вирішено, вона регулюється підзаконними актами. З 1992 р. з цього питання було видано 9 актів.

На часі для виключення умов, що сприяють корупції, необхідно прийняти Закон України "Про надання пільгового режиму інвестиційної та іншої господарської діяльності для реалізації окремих інвестиційних проектів", який повинен визначати основні принципи цієї діяльності, встановити пріоритетні галузі економіки, соціальної сфери та території, де вона повинна здійснюватись, вимоги до інвестиційних проектів та основні пільги, які будуть надаватися таким проектам та інвесторам, а також вимоги до прийнятих форм і видів іноземних інвестицій. Закон повинен бути спрямований на сприяння залученню стратегічних іноземних інвесторів для реалізації проектів у пріоритетних сферах на довгостроковій основі з залученням значних обсягів інвестицій. Необхідно також на державному рівні визначитись і законодавчо закріпити перелік тих галузей економіки і конкретних проектів, які мають ключове значення для економіки України і розвиток яких потребує значного залучення на довгостроковій основі як іноземних, так і вітчизняних інвестицій. Це стосується інвестиційних проектів, які забезпечуватимуть прогресивні структурні перетворення в пріоритетних напрямках економіки, матимуть вплив на розвиток експортного потенціалу, підвищення технічного та якісного рівня виробництва, створення додаткових робочих місць, так як результати будуть позитивно впливати на створення конкурентноспроможного національного товаровиробника.

Вирішення проблеми запобігання негативним впливам глобальної інтеграції і забезпечення соціальної безпеки потребує, крім зазначеного, внесення змін до Закону України "Про іноземні інвестиції" щодо посилення державного контролю за перерахуванням у статутні фонди спільних підприємств іноземних інвестицій та їх використанням; регулювання взаємовідносин між іноземними інвесторами та українськими підприємцями; визначення заходів впливу та відповідальності за неефективне чи нецільове використання отриманих валютних коштів; встановлення пріоритетності вкладання інвестицій у вигляді обладнання та технологій для виробництва товарів та послуг.



[1] Міжнародна енциклопедія порівняльного права (International Encyclopaedia of Comparative Law. Vol. l. National Reports. A – Z. Tubingen – New York, 1972 - 1987); Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. М., 1993; Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. М., 1996; Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. М., 1993, Сравнительное правоведение. Ташкент, 1999; Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник // Отв. Ред. А.Я.Сухарев. М., 2001 та ін.

[2] Друзенко Г. Адаптация к законодательству ЕС. Юридическая практика. 2002, 12 ноября.

[3] Глазовский Н.Ф. Цели, возможности и механизмы устойчивого развития на разных уровнях природно-социальных систем // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. М., 2002. – с. 9.

[4] Головатий М. Обережно – глобалізація. Урядовий кур'єр. 2002, 25 вересня.

[5] Лейст О.Э. История правовых и политических учений. М., 1999. – с. 619-620.

[6] Сдасюк Г.В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. М., 2002. – с. 9.

[7] Верхофстадт Г. Лицемерие за спиной нашего сочувствия. День. 2002, 17 окрября.

[8] Сдасюк Г.В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. М., 2002. – с. 25-26.

[9] Сироватка С. На перекрёстке интересов. День. 2002, 9 ноября.

[10] Сдасюк Г.В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. М., 2002. – с. 29.

[11] Там само с. 29.

[12] А. Гуров, Н. Ковалев, А. Куликов, О.Литвак, А.Деркач. XXI век против глобализации преступности. "Столичные новости" 2000, 7-13 ноября.

[13] В.Зубарєв, М. Якубовський. Збалансованість шальки терезів попиту і пропозиції. "Урядовий кур'єр", 2002, 18 грудня.





Реферат на тему: Соціальна безпека перехідного суспільства в контексті глобалізації (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.