Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Розвиток конституційного процесу 1992-1996 р. в Україні (реферат)

Зміст

ВСТУП........... 3

1. Перехідний період становлення сучасної Української держави..... 4

2. Конституційний процес 1992-1996 років............. 6

2.1. Розвиток конституційного процесу після визнання незалежності України. 6

2.2. Конституційний процес під час конституційної кризи... 7

3. Значення прийняття Конституції для розвитку конституційного права України..... 12

Висновки 13

Використана література........................ 14


ВСТУП

Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Змінилась організація державної влади — відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу і судову. Виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема, інститути президентства, конституційної юрисдикції. Збройні Сили України та ін.

Почалось становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цілісної системи органів виконавчої влади.

Водночас відійшли у небуття колишні загальносоюзні державні органи й організації та численні недемократичні інститути (однопартійність, цензура тощо).

У суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократична виборча система, місцеве самоврядування тощо.

Українська держава поступово входить у світове співтовариство як повноправний і рівноправний суб'єкт.

Поряд із змінами в організації держави й суспільства і завдяки їм відбуваються зміни у правовій системі в цілому. З перших років незалежності було прийнято значну кількість принципово нових законодавчих актів України замість колишніх союзних законів і підзаконних актів та істотно оновлено чимало чинних законів. Складається якісно нова система права України, в тому числі її провідна галузь — конституційне право [3, с. 3].

Важливим етапом в українському державотворенні й законотворчості, у розвитку українського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996 р. нової Конституції України. Процес її прийняття був дуже тривалий і складний. Розгляду розвитку конституційного процесу у 1992-1996 роках і присвячена дана робота.


1. Перехідний період становлення сучасної Української держави

Розвиток конституційного права в незалежній Україні (в 1991 — 2001 рр.) умовно можна поділити на три періоди. Перший, доконституційний, період
(1991 — 1996 рр.) характеризувався проголошенням незалежності України та складним і тривалим конституційним процесом, наслідком якого стало прийняття чинної Конституції України. Другий, конституційний, період (1996 — 2000 рр.) позначився реалізацією конституційних положень у чинному конституційному законодавстві і завершився з проведенням всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. Третій період (з 2000 р.) має характеризуватися конституційною реформою, зумовленою всеукраїнським референдумом 16 квітня 2000 р., та початком повного введення в дію всіх положень Конституції України 1996 р.

Розвитку національного конституційного права за умов незалежності передував складний перехідний період, пов'язаний із проголошенням державного суверенітету України та її виходом зі складу колишнього СРСР. Хронологічно перехідний період припадає на початок 1990 р. — серпень 1991 р., хоча відокремлення перехідного періоду є умовним, оскільки цей період тривав незначний проміжок часу, а конституційні акти, прийняті в 1990 — 1991 рр., є органічно взаємопов'язаними та взаємозумовленими.

Процеси, які відбувалися в Україні з 1990 р., були пов'язані з першими кроками становлення сучасної Української держави. Цей процес започаткували Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., прийняті Верховною Радою Української РСР. Прийняття зазначених конституційних актів знаменувало легітимацію нового правового статусу України як суверенної держави, тобто зміну державного ладу [9, с. 5].

Декларація про державний суверенітет України проголошувала нову назву держави — Україна, вводила в конституційний обіг категорії "національна держава", "національна державність" та нові для нашого суспільства і держави інститути, такі як Президент України, місцеве самоврядування та ряд інших. Декларація проголошувала одночасно внутрішній і зовнішній суверенітет у всіх основних сферах суспільного та державного ладу.

Але чинне на той час конституційно-правове законодавство, що визначало правовий статус України як самостійної суверенної держави, не вирішувало проблеми в комплексі — навіть після проголошення Акта незалежність України протягом більше трьох місяців не була визнана жодною державою світу.

Проведення всеукраїнського референдуму щодо легітимації Акта проголошення незалежності України було призначене на 1 грудня 1991 р.
1 грудня 1991 р. 31,9 мільйона громадян України з 37,9 мільйона, що мали право голосу, взяли участь у референдумі. З них 28,8 мільйона громадян (90,32 %) проголосували за Акт проголошення незалежності України. Тим самим Акт, прийнятий Верховною Радою Української РСР, набув вищої юридичної сили і став легітимною, визнаною у всьому світі формою національного державотворення. Президентські вибори, які теж проходили 1 грудня, також були визнані такими, що відбулися. Першим всенародно обраним Президентом України став перший Голова Верховної Ради України Л.М. Кравчук.

Вже 2 грудня 1991 р., навіть не чекаючи оприлюднення результатів всеукраїнського референдуму, незалежність України була визнана Польщею та Канадою, а пізніше — всім світом. На підставі результатів всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. Україна першою з колишніх радянських республік заявила, що стосовно себе Договір 30 грудня 1922р. про утворення СРСР вважає недійсним і нечинним.

Правова природа Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України дає підстави говорити про наступність та послідовність конституційного процесу в Україні. Перехідний період ознаменувався еволюцією національного конституційного права, оскільки і Декларація, і Акт були генетично пов'язані з чинною на той час Конституцією УРСР 1978 р. Вони наповнили її новим духом, сприяли формуванню якісно нового національного конституційного права [7, с. 6].


2. Конституційний процес 1992-1996 років 2.1. Розвиток конституційного процесу після визнання незалежності України

Одразу після визнання незалежності України почала активно формуватися система конституційного законодавства України. 14 лютого 1992 р. було прийнято Закон про внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР 1978 р. з метою приведення її у відповідність до конституційного законодавства України. Оновлена радянська Конституція мала тимчасово, до прийняття нової Конституції України, виконувати її функції. Положення чинної на той час Конституції більш чітко розмежовували повноваження законодавчої, виконавчої і судової влади. Були також затверджені державні символи України — Державний Герб, Державний Прапор і Державний Гімн України.

За оновленою Конституцією єдиним органом законодавчої влади в Україні була Верховна Рада в складі 450 народних депутатів, що обиралися населенням на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Конституційно-правовий статус народного депутата України; його права та обов'язки у Верховній Раді України та її органах, у виборчому окрузі та за його межами; гарантії депутатської діяльності та відповідальність за порушення чинного законодавства визначалися Законом України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 р. Главою держави і главою виконавчої влади визначався Президент України. Його конституційно-правовий статус, права і обов'язки визначали Конституція і Закон "Про Президента Української РСР" від 5 липня 1991 р. [1, с. 361-362]

Важливою віхою в конституційному розвитку незалежної України стала судово-правова реформа 1992 — 1994 рр. У квітні 1992 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію судово-правової реформи, головним завданням якої стала розбудова досконалої, незалежної у здійсненні своїх повноважень національної судової системи. Невдовзі український парламент прийняв ряд законів, спрямованих на реалізацію завдань, визначених Концепцією, а саме: Закони України "Про Конституційний Суд України" 1992 р.; "Про судоустрій України" від 17 червня 1992р.; "Про статус суддів"; "Про органи суддівського самоврядування" від 2 лютого 1994р. При цьому запорукою ефективного реформування судової системи України стала правова реформа організації та діяльності органів попереднього слідства, прокуратури, адвокатури та визначення правового статусу і компетенції органів юстиції, внутрішніх справ, органів державної безпеки. В цей період Верховна Рада України приймає відповідні Закони України: "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р.; "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992р.; "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р.; "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. Характерно, що, окрім демократичних засад судоустрою, тогочасне чинне законодавство закріплювало пріоритет правоохоронних функцій у діяльності органів міліції та державної безпеки.

Були законодавчо закріплені і концептуальні положення про політичний плюралізм, свободу слова, віросповідання тощо. Зокрема, Верховна Рада України прийняла Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р., Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р.

Було також створено законодавчу базу реформування органів місцевого самоврядування, що отримала — закріплення в Законі України "Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування", прийнятому в березні 1992р. Конституційно-правовий статус депутатів місцевих рад визначався в Законі України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" від 4 лютого 1994 р.

Надалі виникла потреба щодо регулювання конституційно-правового статусу осіб, які, не будучи громадянами України, перебувають на її території, іноземців, осіб без громадянства та біженців. З цією метою-Верховна Рада України прийняла Закон "Про біженців" від 24 грудня 1993 р., З часом був прийнятий Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р.

2.2. Конституційний процес під час конституційної кризи

За відносно невеликий проміжок часу в незалежній Україні було створено правову базу, що регламентувала основні питання суспільного та державного життя. Але безконфліктного функціонування усіх гілок влади, всього державного механізму в центрі та на місцях не вдалось досягти. На генезис національного конституційного процесу наклало негативний відбиток протистояння між Верховною Радою України та Президентом України щодо розподілу владних повноважень та визначення форми державного правління, протистояння між центром та регіонами щодо розмежування компетенції. Ситуація ускладнювалася соціально-економічними негараздами.

Стало зрозумілим, що комплексне вирішення проблеми виходу з конституційної кризи можливе лише за умови розроблення та прийняття нової Конституції України, яка б повною мірою відображала інтереси громадянського суспільства та всіх політичних сил в Україні [8, с. 35].

Перший проект Конституції, розроблений робочою групою Л.П. Юзькова, зазнав редакційних змін від 29 січня 1992 р. і привернув значну увагу як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів. Цей проект після відповідних доповнень та численних експертиз 5 червня 1992 р. був ухвалений Конституційною комісією і винесений на розгляд Верховної Ради України. 1 липня 1992р. Верховна Рада України ухвалила постанову про винесення розробленого Конституційною комісією проекту Конституції України до 1 листопада 1992 р. на всенародне обговорення.

Конституційний проект 1992 р. був відносно неузгодженим з раніше прийнятою Концепцією. Зокрема, Ю.С.Шемшученко зазначав, що в конституційному проекті з'явилося чимало новел. Зокрема, не було положення про президентську республіку в Україні. Замість Верховної Ради України передбачалося створення двопалатного парламенту — Національних Зборів України. Особливих змін зазнав правовий статус місцевих рад, які відповідно до Концепції мали становити систему місцевої державної влади і самоврядування. Конституційний проект передбачав обмеження повноважень цих органів функціями місцевого й регіонального самоврядування.

Верховна Рада України доручила Конституційній комісії доопрацювати проект Конституції з урахуванням його обговорення та оприлюднити в пресі. Результатом всенародного обговорення і роботи Конституційної комісії став проект Конституції України від 26 жовтня 1993р. Окрім зазначеного проекту, до Верховної Ради України надійшла значна кількість альтернативних неофіційних проектів Основного Закону.

Проте проект Конституції України від 26 жовтня 1993 р. так і не був реалізований відповідно до існуючого на той час порядку. Причиною цього стали подальші політичні суперечки між Верховною Радою України і Президентом України та передвиборні баталії, що відсунули конституційний проект на друге місце [6, с. 102-102].

Нові надії на конструктивність національного конституційного процесу були пов'язані зі створенням 10 листопада 1994 р. відповідно до постанови новообраної Верховної Ради України від 20 вересня 1994 р. "Про чисельний склад Комісії з опрацювання проекту нової Конституції України (Конституційної комісії)" Конституційної комісії, співголовами якої стали Л.Д.Кучма та О.О.Мороз. До роботи секцій Комісії були залучені кращі науковці-експерти з Інституту держави і права ім. В. М. Корець-кого ПАН України, Академії правових наук України, Української юридичної академії (м. Харків), Київського університету імені Тараса Шевченка, Українського інституту міжнародних відносин та інших науково-дослідних установ і закладів освіти.

Розробка проекту нового Основного Закону стала також справою першорядної ваги для вчених, політичних сил та свідомої громадськості. За період з грудня 1994 р. по червень 1995 р. проекти нової Конституції України були розроблені Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Українською академією внутрішніх справ, фракцією комуністів у Верховній Раді України, Всеукраїнським товариством "Прометей", Християнсько-демократичною партією, Конгресом націоналістів України тощо.

Втім Конституційна комісія не скористалася ні парламентською концепцією майбутньої Конституції, ні конституційними напрацюваннями 1991 — 1993 рр., ні результатами ініціативних конституційних проектів та пропозицій. Цьому об'єктивно перешкоджало подальше загострення стосунків між Верховною Радою України та Президентом України.

Враховуючи безвихідність ситуації, що склалася в молодій державі, та шукаючи шляхів її подолання. Президент України Л.Д .Кучма та Голова Верховної Ради України О.О.Мороз підписали Договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України", більш відомий як Конституційний договір. Цей Договір набув чинності з моменту його підписання 8 червня 1995 р. Складна і неоднозначна правова природа Договору не спростовує його значення в національному конституційному процесі. Він став помітною віхою в історії конституційного права України, оскільки стимулював конституційний процес та прискорив прийняття чинної Конституції України.

Неспроможність Конституційної комісії вчасно розробити проект Конституції спонукала співголів Конституційної комісії створити робочу групу, до складу якої ввійшли викладачі, вчені-конституціоналісти та практичні працівники. Робочій групі вдалося в стислі строки підготувати проект Основного Закону і 15 листопада подати його до Конституційної комісії [4, с. 38-39].

24 листопада 1995 р. Конституційна комісія схвалила в цілому цей проект і підтримала пропозицію Президента України про утворення нової робочої групи для доопрацювання конституційного проекту. Проект, розроблений першою робочою групою і доопрацьований другою робочою групою, був винесений на обговорення Конституційної комісії 12 березня 1996 р. і рекомендований до розгляду Верховною Радою України. Вже 20 березня проект Конституції України був поданий на спеціальне засідання парламенту. Співголови Конституційної комісії Л.Д.Кучма та О.О.Мороз попри відмінності поглядів і оцінок проекту були одностайні в прагненні якнайшвидшого прийняття Основного Закону.

2 квітня Верховна Рада України внесла питання про проект Конституції України до порядку денного пленарних засідань, а 17 квітня розпочався його розгляд. У парламенті над проектом спочатку працювала міжфракційна ініціативна група, а з 5 травня — створена на її основі Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції України на чолі з народним депутатом України М.Д.Сиротою.

28 травня — 4 червня 1996 р. відбулося перше читання проекту, а через два тижні — друге читання. Доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією проект Основного Закону був прийнятий Верховною Радою у першому читанні
4 червня (258 голосів — "за"). Під час підготовки до другого читання до проекту Конституції України Тимчасова спеціальна комісія врахувала близько 6 тисяч поправок.

Ситуація загострилася 26 червня 1996р., коли Рада національної безпеки України і Рада регіонів при Президентові України виступили з різким засудженням будь-яких подальших зволікань з прийняттям нової Конституції України, оскільки вони загострюють соціально-економічну ситуацію в державі. Того ж дня Президент України видав указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 р. щодо прийняття нової Конституції України, в основу якої було покладено варіант проекту Основного Закону у редакції робочої групи від 11 березня 1996 р.

Цей проект загрожував існуванню парламенту в тодішньому його складі, оскільки передбачав створення двопалатного парламенту — Національних Зборів України. До того ж у разі прийняття Конституції шляхом всенародного голосування авторитет парламенту був би суттєво підірваним.

У відповідь на це Верховна Рада України вирішила вести роботу в режимі одного засідання до прийняття нової Конституції України. 28 червня 1996 р. о 9 годині 18 хвилин після майже 24 годин безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України ("за" проголосували 315 народних депутатів) [5, с. 50-51]. Після прийняття Конституції України Президент скасував свій указ про проведення всеукраїнського референдуму.


3. Значення прийняття Конституції для розвитку конституційного права України

Прийняття Основною Закону нашої держави — це визначна подія в її історії, у житті її народу. Завершився тривалий і надзвичайно складний конституційний процес, і розпочався якісно новий етап у розвитку суспільства і держави.

Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава, підвалинами не лише сучасних, а і майбутніх перетворень у суспільстві, основою його консолідації. Одночасно хотілося б звернути увагу, що в ній містяться і окремі моральні орієнтири соціальної справедливості.

Конституція закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її житія. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. На конституційному рівні закріплене положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежні і здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України [2, с. 11].

Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше і не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народові.


Висновки

Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. стало основним здобутком першого періоду (1991 — 1996 рр.) і водночас точкою відліку другого періоду (1996 — 2000 рр.) розвитку конституційного права незалежної України. Чинна Конституція підсумувала попередній розвиток суспільства й держави, створила об'єктивно необхідні правові основи їх функціонування і подальшого розвитку, зумовила незворотність цих процесів і нове ставлення до України інших держав та міжнародних органів й організацій.

Прийняття Конституції України мало важливе політичне, економічне, соціальне та духовне значення. Новий Основний Закон сприяв примиренню та консолідації політичних сил, подоланню економічної кризи, причиною якої в багатьох випадках були недосконалість та колізійний характер національного законодавства, розв'язанню на конституційному рівні соціальних проблем та гармонізації міжнаціональних і міжконфесійних взаємовідносин в Україні, зміцненню духовності українського народу.

Конституція проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; визнала людину найвищою соціальною цінністю і утвердила реальне народовладдя; підсумувала попередній розвиток суспільства й держави, створила об'єктивно необхідні правові основи їх функціонування і подальшого розвитку, зумовила незворотність цих процесів.

Нова Конституція України врахувала досягнення вітчизняної і світової конституційної наукової думки і практики конституційного будівництва. Вона є втіленням національної ідеї і ментальності українського народу, доказом здатності української нації як політичної й етнічної спільності до державотворення і правотворчості. Основний Закон став програмою подальшого розвитку України у політичному, економічну, соціальному і культурному напрямах і документом для входження України до світового і передусім європейського співтовариства як рівноправного і повноцінного суб'єкта.


Використана література

1. Історія держави і права України: Навч. посібник / А.С. Чайковський (кер. кол. авт.), В.І. Батрименко, О.Л. Копиленко та ін.; За ред. А.С. Чайковського. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 384 с. 359-370

2. Коментар до Конституцій України. — К., 1996. — 376 с.

3. Конституційне право України / За ред. доктора юрид. наук, проф. В.Ф. Погорілка. — Київ, Наукова думка, 1999. — 734 с.

4. Конституція незалежної України / За ред. В.Ф. Погорілка, Ю.С. Шемшученка, В.О. Євдокимова. — К., 2000.

5. Мироненко О.М. Історія Конституції України. — К., 1997.

6. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. — монографія. — К.: Ін Юре, 2002. — 734 с. 99-117

7. Шаповал В. Конституційні акти України першої половини 90-х років ХХ ст. (питання кваліфікації) // // Право України. — 2000. — № 6. — с. 5-10.

8. Шаповал В. Становлення конституціоналізму в Україні: проблеми теорії // Право України. — 1998. — № 5. — с. 34-36.

9. Шемшученко Ю. Від Декларації — до Конституції // Правова держава. — 1997. — Вип. 8. — с. 4-7.





Реферат на тему: Розвиток конституційного процесу 1992-1996 р. в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.