Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Розслідування злочинів, що вчинюються організованими злочинними об’єднаннями, вимагає спеціальної моделі слідчого (реферат)

Розвиток самостійної України як європейської держави неможливий без здійснення нею ефективної політики у сфері протидії організованій злочинності. Майбутнє країни залежить не тільки від виваженої державної політики у соціально-економічній сфері, а й від активної протидії названому злоякісному явищу на здоровому тілі українського суспільства.

Протидія організованій злочинності вимагає комплексного підходу і активної діяльності всіх складових системи держави і суспільства, а особливо – професійної роботи правоохоронних органів.

Місце і роль слідчого у системі правоохоронних органів є надзвичайно важливою. У кримінальному судочинстві він є першопрохідцем пізнавальної діяльності у процесі розкриття та розслідування злочинів. Тільки він за результатами своєї, іноді навіть дуже виснажливої творчої та практичної праці, самостійно і вперше у кримінальній справі приймає надзвичайно важливі процесуальні рішення щодо визнання встановлення істинних обставин учинення злочину та особи, що його вчинила. Від результатів досудового розслідування значною мірою залежить відправлення правосуддя. Слід підкреслити, що нині роль досудового слідства ще більше зростає, оскільки після, так званої малої судової реформи в Україні, суд став лише суб'єктом відправлення правосуддя. Він втратив повноваження щодо активних дій у зборі доказів і т. ін.

Розслідування злочину – один із видів соціального пізнання. У процесі трудової діяльності, у тому числі й в соціальній сфері, людина має справу з реально існуючими предметами, поводження з якими потребує певних навичок, спритності, раціональності та доцільності дій, що дозволяють їй отримати певний результат. Це, у свою чергу, вимагає від неї наявності не тільки визначеної сукупності знань про предмети і трудові дії або технологічні процеси, які використовуються, але й певних психологічних навичок. Навіть на рівні чуттєвого відображення індивідуум повинен мати у певних галузях діяльності особливу природню обдарованість, а тим більше, коли йдеться про складну працю науково-практичного пізнання слідчим такого негативного суспільного явища, як злочин. Залежно від складності об'єкту, що пізнається, суб'єкт при такому пізнанні має володіти також достатньою кількістю узагальнених і підтверджених людською практикою наукових знань, що вимагає сфера його діяльності.

Процес суспільного пізнання зовнішнього світу наче ділиться на окремі об'єкти праці, що потребують відповідних суб'єктів для її проведення. Така "спеціалізація” дає можливість людству протягом свого існування більш успішно здійснювати процес пізнання необхідних сфер суспільної діяльності (певних об'єктів) суб'єктами, які мають відповідні знання та досвід, для їх усвідомленого і творчого удосконалення, перетворення та використання.

Розслідування злочину – складний пізнавальний процес вирішення цілого ряду проблем, оскільки достовірні факти про цю подію, особливо на початковому етапі, ніколи не пристосовані для безпосереднього сприйняття та виведення іноді будь-якого висновку навіть на рівні категоричного пояснення чи розуміння.

Праця слідчого – це значною мірою творча праця з великою часткою індивідуального, специфічного у кожній суспільній події, що досліджується. Слідча праця – досить творча діяльність, ефективність якої не мислима без оволодіння не тільки професійними знаннями юриспруденції, але й необхідною сумою знань пізнавального процесу, логіки, психології і т. ін. У свідомості слідчого, як і в будь-якого індивідуума також відбувається процес пізнання, що має два рівні: чуттєве відображення і раціональне мислення. Ці два рівні з початку розслідування у справі нерозривно пов'язані у свідомості слідчого. При оглядці місця події, речових доказів тощо, слідчий не просто споглядає, а й активно мислить, обробляючи інформацію чуттєвого відображення.

Будь-яка діяльність, а тим більше у сфері соціальних відносин, що зачіпає права та інтереси людей, до якої відноситься розслідування злочинів, яке нині прийнято називати кримінально-процесуальним пізнанням [1], вимагає правильного світосприйняття та відображення у свідомості слідчого об'єктивної дійсності, тобто отримання ним істинних знань про предмет кримінально-процесуального пізнання – подію злочину. Філософська думка дає однозначну відповідь про пізнаваність світу, пов'язуючи це з тим, що людські відчуття, логічні уявлення та узагальнені поняття здатні правильно виокремлювати у свідомості індивіда предмети оточуючого світу в їх сукупності, тобто, йдеться про те, що пізнання має об'єктивний зміст.

Але пізнавальна діяльність не протікає так просто і гладко, як елементарний індуктивний метод переходу від фактів спостереження до теоретичного мислення і наукових висновків, відкриттів і т. ін. Ще відомий філософ, класик юридичної думки епохи просвітництва Ч. Беккаріа замітив, що " всі наші пізнання і уявлення взаємопов'язані. І чим вони складніші, тим різноманітніші шляхи, які ведуть до їх освоєння та реалізації”[2]. Складність цього шляху переходу полягає в тому, що в ньому переплітаються різноманітні і суперечливі моменти, які за необхідністю доповнюють один одного: елементи абстрактного мислення і наглядних образів, індукція і логічні розмірковування, проблема, яка виникає і її попереднє рішення, що породжене аналогією або пережитим досвідом і т. ін. Аналіз структури такого складного діалектичного переходу є однією із важких задач, які стоять на стику діалектичної логіки, методології наукового пізнання і психології наукової творчості [3].

Недарма на цьому складному творчому шляху наукового чи навіть науково-практичного пізнання, яким є кримінально-процесуальне пізнання слідчого, майже завжди присутнє, хоча різне за періодами, значимістю, глибиною та впливовістю, гіпотетичне та інтуїтивне мислення.

Пізнавальна діяльність слідчого протікає надзвичайно складно і проявляється у вирішенні цілої системи простих та складних завдань, що випливають зі слідчих ситуацій та основної мети кримінально-процесуального пізнання на стадії досудового слідства – встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі. Прості задачі вирішуються за типовими правилами і відомими слідчому методами розслідування. Тут визначальну роль відіграє оволодіння слідчим знаннями правових та інших наук і його професійний досвід виконання таких операцій.

Дії слідчого у складних ситуаціях пізнання переважно пов'язані з його розумовою діяльністю: здатністю до творчого мислення, уявою, судженням та евристикою. Велику роль при цьому відіграють його природні дані.

Оскільки слідчий, розпочинаючи розслідування чи приймаючи рішення у процесі слідства, ніколи не має початково достатньої кількості криміналістичної інформації (або вона взагалі відсутня), змушений працювати без неї або, користуючись її малою наявністю, що не достатньо для наведеного нами процесу сприйняття та мислення за законами логіки та обґрунтування своїх процесуальних рішень, слідчих дій і тактичних діянь. Складність полягає також й у тому, що слідче пізнання, на відміну від пізнання в інших сферах, стикається з неупорядкованою інформацією, протидією суб'єктивних факторів, особливо у сфері боротьби з організованою злочинністю. Тому його праця вимагає надзвичайної підготовки зі здобуття не тільки професійних знань, а значної суми інформації про знання в інших галузях наукової і практичної діяльності (оволодіння законами і теоріями, методами і засобами пізнання і т.д.), великого досвіду професійної діяльності та особистих якостей (спостереження, творча уява і т. ін.). Разом з тим, висока ерудиція, професіоналізм, великий життєвий і професіональний досвід та особисті якості дозволяють йому у ряді таких випадків використовувати й гіпотетичне мислення, результатом якого є певні припущення, та власну інтуїцію.

Злочинність належить до соціальної сфери пізнання, яка має свою специфіку. Специфіка цього пізнання проявляється й у тому, що суб'єкт пізнання не має реальної можливості спостерігати всі елементи предмету пізнання злочину (змову учасників, приготування, учинення, суб'єктивної сторони тощо), їх взаємозв'язок, мати з ними безпосередній контакт, а також експериментувати з ними, що більш доступно у пізнанні природних процесів.

Але все це є пізнаваним, проте вимагає великої та складної науково-практичної діяльності, застосування великого спектру знань і мислення такого суб'єкта пізнання на досудовому слідстві, як слідчий. Йдеться про слідчу майстерність.

Для протидії організованій злочинності, яка набуває все більшого поширення та професіоналізму, вимагаються найбільш кваліфіковані підходи до викриття й розслідування її злочинних діянь, що, у свою чергу, потребує не тільки науково обґрунтованих форм діяльності, але й високої майстерності слідчого. Тому при пошуку шляхів реформи досудового слідства не можна зациклюватися лише на питаннях удосконалення процесуальної форми їх діяльності, структурної організації побудови слідчих органів, їх відомчої підпорядкованості чи на бюрократично-технократичній лінії, яка пов'язується з недостатнім матеріально-технічним, фінансовим забезпеченням, недоліками організації діяльності, що наявне сьогодні у вітчизняній практиці.

Результативність та ефективність діяльності слідчих, що розслідують кримінальні справи про злочини, вчинювані організованими злочинними об'єднаннями, нині, в першу чергу, залежить від вироблення спеціальної методики розслідування даної категорії злочинів, про що ми уже писали [4], а також – удосконалення професійного відбору та підвищення майстерності слідчих працівників, що є ще малодослідженим. Таким чином, спеціалізація розслідування вимагає першочергового вироблення й спеціальної моделі слідчого. Навіть надзвичайні чи особливі слідчі структури, які сьогодні прожектуються, не принесуть бажаного результату без вирішення цих названих нами двох основних проблемних питань. Як би ми не переставляли місцями нинішній особовий склад слідчих апаратів держави, результатів досягнуто майже не буде, а найти інших в Україні для новостворених структур не є можливим. Це відома аксіома. Як і відомо те, що робота слідчого у кожній справі, а тим більше про злочини, вчинювані організованим угрупованням, свого роду дуель, в якій, на відміну від іншої сторони, слідчий часто не має навіть "секунданта” і залишається сам на сам у жорсткому протистоянні. Для виходу із неї переможцем слідчий має перевершити "противника” за рахунок не тільки професійних знань та навичок. Він повинен володіти необхідними у своїй пізнавальній діяльності природними розумовими та психологічними якостями, чому, на жаль, не приділяється сьогодні належної уваги, не зважаючи на багаточисельні пропозиції щодо зміцнення його статусу та процесуальної незалежності. Нині модно говорити про судову реформу, підвищення статусу та незалежності судової влади і, навіть про заробітну плату суддів. Це потрібно, але представляється не зовсім правильним і логічним, коли майже нічого не змінюється уже протягом багатьох років у роботі слідчого. Взяти хоча б питання узаконення в державі правового статусу слідчого. Всі суб'єкти, що ведуть процес, і, навіть адвокати, мають окремі закони про свій правовий статус. Слідчі досі на нього чекають, хоча Верховна Рада України давно його прийняла. Так поступати означає робити за правилами, викладеними в народній поговірці: ставити віз попереду коня.

Розслідування у кримінальних справах, яке проводить слідчий як самостійний суб'єкт кримінального процесу, є не тільки першою і важливою стадією судочинства. Робота слідчого є не тільки надзвичайно складною, виснажливою і саможертовною (характеристику її можна продовжити), але саме її готовими результатами користуються всі інші учасники процесу, у тому числі й суд. Вони самі до слідчого не приходять як до інших учасників судочинства, а повстають із важкого пізнавального процесу саме слідчого, що починається від незнання до встановлення істини, від одного або декількох проблисків певної інформації на одному чи декількох аркушах до встановлення винуватого, виявлення та опису конкретних злочинних діянь, скрупульозно і важко по крупинках зібраних доказів, інших матеріалів та найдетальнішого узагальненого документу – обвинувального висновку з посиланням на докази й конкретні аркуші справи. Все це вже виливається у величезні, систематизовані томи (іноді десятки, сотні томів) кримінальної справи. За всіма іншими учасниками процесу, якщо абстрагуватися від деяких деталей, залишається лише їх розгляд та оцінка. Але й тут парадокс триває. Слідчий всю цю важку та об'ємну роботу повинен виконати сам і в жорстко встановлені процесуальні терміни та ще й під наглядом прокурора та так званим "судовим контролем” [5], то судовий орган, про який нині так опікуються, працює над готовими матеріалами без обмеження терміну розгляду справи. Звідси виходить, що затягування строків слідчим – це порушення конституційних прав громадян, оскільки вони терплять певні незручності від обмеження прав та свободи пересування. Якщо справа розглядається судом, то всі ці іноді довгостроковіші за стадії досудового слідства обмеження ніби стають раєм. Або може обвинувачений, що тримається під вартою, і числиться за слідчим – страждає, а коли справа передається до суду і він вже рахується за судом, то для нього настає ніби благодать Божа.

Суди кримінальних справ не розслідують, а лише розглядають готові справи, які надходять через прокурора від слідчих. Звідси – простий висновок: якщо не провести кардинальних змін у правовому та соціальному статусі слідчого, то суди можуть зі всіма своїми благами залишитися майже без роботи або зі справами, які не віддзеркалюють криміногенної ситуації в державі, особливо в середовищі організованої злочинності. Досить зрозумілим є і те, що не кваліфікований, не чесний слідчий має надзвичайно більше "можливостей” для недоведення справи до суду, ніж суд для прийняття незаконного рішення. До суду надходить справа, що має офіційну реєстрацію, документальне завершення, з якою ознайомилися повністю прокурор та інші учасники, у тому числі потерпілі чи цивільні позивачі, які вкрай зацікавлені у її вирішенні на їх користь та й сам судовий розгляд є гласним, на відміну від стадії досудового розгляду, хоча й тут мають місце непоодинокі факти прийняття незаконних рішень. Підтвердженням цього є реальні дані щодо незаконного впливу та тиску саме на слідчих в стадії досудового розслідування. На них легше впливати й тому, що вони не мають ніякого імунітету (навіть того, що мають адвокати, не говорячи вже про суддів), не захищені достатньо в процесуальному, матеріальному та соціальному плані. Це, у свою чергу, породжує іншу проблему. Таке становище не дозволяє комплектувати кадри слідчого апарату кваліфікованими спеціалістами, особливо ту частину, яка займається розслідуванням злочинів, що вчинюються організованими об'єднаннями.

Ми не зазираємо "у кишені” суддівського корпусу, він має заслужене право на законні та необхідні форми забезпечення, які ще й досі не є достатніми, але створення дисбалансу у кримінальному процесі за рахунок його нинішнього "звеличення” і "підвищування” над слідчим, прокурором є помилковим. Кримінальне судочинство є єдиним ланцюгом, і всі ланки – суб'єкти, що його ведуть, повинні бути однаково міцними. Якщо у цьому ланцюгу держати хоча б одну ланку слабкою, то він нічого не вартий.

Такий стан кримінального процесу був вигідний тільки членам та представникам організованих і корумпованих злочинних кланів в Україні, які робили все для обману суспільства (проголошуючи лозунги на кшталт: піклування про суди, створення спеціальних слідств тощо), аби нічого не змінити по суті. Вони добре знають, що тільки від органів дізнання і слідчих у переважній більшості залежить, повстануть вони перед судом чи ні, а тому потрібно все "рубати на корені”, де виростає небезпека їх існування. Тому й перебувають представники цих правоохоронних органів упродовж багатьох років незалежності в такому принизливому становищі, щоб було спокійніше для криміналізованої політичної еліти та їх підопічних. Але демократизація суспільства, реформи правоохоронних органів, що почалися недавно в Україні, повинні змінити усталене становище. Свої пропозиції реформи правоохоронних органів висловили й науковці Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю, у тому числі – щодо діяльності слідчого апарату [6], сподіваємося, що нарешті вони будуть почуті.

Загальна характеристика слідчого з його певними якостями дана в юридичній та психологічній літературі, але ще майже не досліджені питання специфіки діяльності і моделі слідчого, який розслідує злочини, що вчинюються організованими злочинними об'єднаннями, яка є багатоаспектною. У зв'язку з обмеженістю обсягу, відведеного для статейного матеріалу, зупинимося лише на деяких важливих питаннях з метою визначення проблем та дослідження певних вимог щодо якісних характеристик такої категорії слідчих працівників і початку роботи з обговорення їх спеціальної моделі.

Життєво важливі перетворення в країні, зміна політичних та економічних орієнтирів призвела до нових ідеологічних, культурних, етичних та моральних зрушень у свідомості членів нашого суспільства, часткою якого є й слідчі працівники. На жаль, нині домінантою у житті членів суспільства стали лише матеріальні чинники, що призводить до моральної деградації значної частини суспільства. Це необхідно враховувати при відборі слідчих взагалі, а тим більше – спеціалістів, що розслідують злочини, які вчинюються організованими злочинними угрупуваннями. Як відомо, основною метою організованої злочинної діяльності є незаконне збагачення, а то й непомірне збагачення. За наявності значних матеріальних та фінансових ресурсів організована злочинність має всі можливості впливати на процес кримінального судочинства та суб'єктів, що його проводять. Практика розслідування свідчить не тільки про застосування підкупів чи погроз, а й вбивств правоохоронців і т. ін. У зв'язку з цим на нинішньому етапі необхідні суттєві зміни в організації підбору кадрів слідчих, але вони можливі в повному обсязі при вирішенні вищеназваних процесуальних, матеріальних та соціальних проблем слідчих працівників. Необхідно розглядати їх як закономірний процес, що зумовлений певним станом суспільних відносин. А це ставить на чільне місце в переліку вимог щодо якісних морально-політичних характеристик слідчих з розслідування злочинів, вчинюваних злочинними об'єднаннями, не тільки принциповість, моральну чистоту і т. ін., як свого часу зазначали деякі автори [7]. Сьогодні без перебільшення важливою є необхідність наявності у слідчих великої мужності, відваги та самоопанування у протистоянні тиску, шантажу, погроз, у тому числі фізичного знищення тощо зі сторони організованої злочинності й переслідувань навіть з боку керівних представників правоохоронних та інших державних органів. А такі якості працівника слідчого апарату повністю не можна ані виховати, ані їх на чи набути. Тому спочатку потрібні спеціальні програми тестування з цих питань кандидатів на займані посади, а відтак, – деякі теоретичні та практичні тренувальні заняття при їх фаховій підготовці та перепідготовці.

Практика розслідування у багатьох кримінальних справах даної категорії свідчить також, що ще у переважній більшості не вдається встановити всієї розгалуженої системи злочинних діянь організованих об'єднань та виявити їх керівне ядро, корумповані зв'язки в ешелонах влади і т. ін. Це є основним недоліком на сьогодні в розслідуванні злочинної діяльності цих об'єднань. Пояснювати його лише недосконалими оперативними розробками злочинних організованих об'єднань спецпідрозділами чи іншими оперативними службами органів дізнання не представляється вірним і коректним. Значною мірою це пов'язане з недосконалою майстерністю самих слідчих. У цьому плані на перше місце виступають такі психологічні якості працівника, як здатність до широкого аналітичного мислення, створення (конструювання) масштабних образів всього механізму злочинної діяльності організованого угруповання з усіма його складовими на основі будь-якої первинної розрізненої інформації.

Розслідування злочинів цієї категорії є найскладнішим кримінально-процесуальним пізнанням на стадії досудового слідства, а тому первинно потребує від слідчого великого економічного, фінансового, господарського та кримінологічного аналізу стану відповідних галузей економіки, соціальної сфери, які стали об'єктами, залученими до процесу злочинної діяльності організованого угруповання. Не менш ретельного вивчення потребує діяльність керівних та інших органів цих об'єктів пізнання слідчого, а також контролюючих та правоохоронних органів щодо результатів їх перевірок, видачі дозволів і т. ін. Відтак вся отримана в результаті такого масштабного аналізу інформація вкупі з матеріалами оперативно-розшукової діяльності та дослідчої перевірки для її подальшого ефективного використання вимагає від слідчого саме надзвичайних природних розумових здібностей для ретроспективного створення уявних образів і моделювання всього механізму подій минулого. Не обходиться тут і без використання інтуїтивних здібностей.

Тільки за таких обставин слідчий може разом з органами дізнання уже на першій стадії досудового слідства детально спланувати проведення методично і тактично правильних слідчих дій та оперативних заходів (комбінацій тощо), що вкрай важливо у справах даної категорії для запобігання упереджувальним заходам корумпованих посадових осіб, керівництва злочинного угруповання та інших його учасників протидії розслідуванню, виведенню їх зі сфери слідчого впливу та отримання доказової інформації про ешелонованість, структуру, керівництво угруповання, зв'язки прикриття організованого об'єднання і про все інше, що має важливе значення для розкриття всієї системи злочинної діяльності.

Названі психологічні якості також є природними, їх не можна повною мірою прищепити слідчому, що буде займатися розслідуванням злочинів організованих злочинних об'єднань. Їх можна лише підтримувати і частково удосконалювати, але для цього знову ж таки потрібні спеціальні методики навчання слідчих, чому недарма приділяють особливе значення при підготовці юристів у багатьох країнах, у тому числі США [8].

Разом з тим, необхідно звернути увагу, що особи з такими здібностями мають і певні риси характеру. Вони пунктуальні, самостійні, але не сприймають впливу на них та контролю за їх діями, що іноді не подобається представникам органів дізнання, а також керівникам слідчих підрозділів та прокурорам, які здійснюють контроль та нагляд за розслідуванням. Натомість вони успішно упораються з наведеною нами аналітико-конструювальною діяльністю при розслідуванні. Все це повинно враховуватися при відборі кандидатур слідчих, їх взаємовідносинах у колективі, з працівниками дізнання, власним керівництвом та прокурорами.

Конспірація функціонування організованих злочинних об'єднань, жорстка дисципліна співучасників, їх залякування та підкуп керівниками угруповання також складають значні труднощі з виявлення у процесі розслідування всієї злочинної діяльності та структури організованого об'єднання, адже допитувані у справі не дають правдивих свідчень, або взагалі від них відмовляються. Іноді саме свідчення обвинувачених чи інших осіб, яким відомі певні фактичні дані, служать єдиним джерелом інформації існування саме організованого угруповання, його структури, характеру і частки участі кожного співучасника у злочинному об'єднані, а особливо – у корупційних зв'язках. Тільки наявність у слідчого достатніх знань загальної психології, психологічної структури злочинної поведінки та психологічних особливостей організованих злочинних об'єднань, чому саме й присвячений науково-практичний посібник, вперше підготовлений в Україні Міжвідомчим науково-дослідним центром з проблем боротьби з організованою злочинністю [9], а також – комунікабельності дозволяє встановлювати йому психологічні контакти з допитуваними і схиляти їх до дачі правдивих свідчень у справі. Саме такі особи здатні до витримки, побудови взаємоповаги і, при врахуванні індивідуальних особливостей співрозмовника можуть викликати його зацікавленість у розмові та дати необхідні свідчення. Але необхідно враховувати, що означені особи іноді не в змозі дотримуватися нерозголошення отриманої інформації, що вкрай важливо у справах про злочини організованих об'єднань. Трапляється, що особа легко йде на спілкування з іншими людьми, але його культура поведінки та нав'язливість викликають неприємні відчуття у тих, з ким вона спілкується.

Розслідування кримінальних справ про злочини організованих об'єднань проводиться, як правило, групою слідчих і оперативних працівників, а часто – навіть й багаточисельною. Тому для слідчих, що займаються розслідуванням такої категорії справ обов'язково повинні бути притаманні такі якості, як колективізм в роботі та уміння спілкуватися не тільки з іншими слідчими, але й колегами з оперативних підрозділів органів дізнання, що іноді, зі зрозумілих причин, важко дається. Один із слідчих за законом завжди призначається старшим слідчої групи та одночасно направляє роботу групи працівників дізнання. У свою чергу, практика розслідування великих за обсягом справ вимагає створення в слідчій групі певних підгруп, які відпрацьовують відповідні окремі напрями розслідування, об'єкти і т. ін. [10]. Тому слідчий, що розслідує такі справи повинен бути наділений організаторськими здібностями, вміти згуртувати колектив різних за характером та навіть цілями (оперативні працівники, експерти, ревізори) спеціалістів. Він має, в першу чергу, швидко і без зволікань самоорганізовуватися та, використовуючи свої організаторські здібності, вміти згуртувати і організувати роботу членів групи, адже cкладність полягає в тому, що такий слідчий за законом не наділяється якимось адміністративними повноваженнями щодо інших членів групи чи оперативних працівників, бачити перспективи не тільки своєї діяльності, як переважно це має місце при розслідуванні простіших категорій справ, але й інших учасників керованої ним групи.

Слідчий-організатор повинен мати ще й такі дуже важливі якості як психологічна тактовність та добре володіти методами психологічного впливу. Вони включають в себе цілу гаму різних за формою і суттю шляхів спілкування з іншими особами та впливу на них, починаючи від простоти поведінки, сентиментальності й до наказів та вміння добиватися їх виконання якісно і в установлені терміни. Кваліфіковані члени слідчої групи та працівники органів дізнання також мають певні вольові якості та знають. Ставши членами групи, вони не втрачають своїх повноважень та установленої законом самостійності в діях та прийнятті рішень. Тому вимоги у наказових формах щодо них мають бути аргументовані, ясні, переконливі та гнучкі. В іншому разі, як свідчить практика, в таких групах виникає конфліктна ситуація, психологічна несумісність членів, що тягне за собою всім добре відомі негативні наслідки. Розслідування – процес творчий і тільки приємна та заспокійлива психологічна атмосфера, злагодженість дій можуть забезпечувати не тільки ефективні процеси кримінально-процесуального пізнання у справі, а й стійко та мужньо витримувати колективу негативні впливи та протидії розслідуванню, що, як уже зазначалося, наявне при провадженні справ про злочинні дії організованих об'єднань. Злочинні організовані угруповання не тільки здійснюють тиск на правоохоронців, вони активно працюють і над здобуттям різними шляхами від членів таких груп інформації про стан та хід розслідування справи, здатні також на всілякі провокації та інші дії для дезорганізації їх роботи, у тому числі шляхом штучного створення та використання наявних будь-яких суперечок чи інших негараздів у колективі слідчої або оперативної групи. Протистояти всьому цьому можуть тільки ті працівники, які мають певні якості. Можна без перебільшення сказати – це талант.

Об'ємність та багатоепізодність справ про злочини організованих об'єднань зрозуміло вимагають високої кваліфікації слідчого в проведенні слідчих дій, застосуванні спеціальних знань, науково-технічних засобів та прийнятті процесуальних рішень. Набути таку кваліфікацію слідчий може і за невеликий час, якщо матиме ґрунтовну теоретичну і професійну підготовку. Але уміння визначати у таких великих і складних справах їх обсяг, відповідні перспективи та межі доказування, що, як відомо, є вкрай важливим у розслідуванні, адже процесуальні строки пізнання мають обмежені часові параметри, а докази слугують підтвердженням істинності пізнання та основою матеріалів справи для її розгляду по суті і т. ін., а тому потрібно правильно організувати роботу у справі, визначити заздалегідь необхідність сил та засобів і зосередитися на головних і перспективних напрямах діяльності та відпрацюванні виважених версій, потребує уже великого практичного стажу та досвіду слідчого, які замінити нема чим.

Необхідно підкреслити, що названі нами деякі якості, що повинні формувати модель слідчого з розслідування кримінальних справ про злочини, що вчинюються організованими злочинними об'єднаннями, не є зайвими для суб'єктів розслідування інших категорій справ. Але, що стосується іншої спеціалізації слідчих, то вони можуть бути менше виражені або й частково відсутні, що маємо в дійсності. Для згаданої ж категорії слідчих вони серед особистих якостей мають бути обов'язковими і займати особливе місце.

Тому слід в основному погодитися з пропозиціями щодо професійного відбору та підготовки слідчих взагалі, які уже висловлені науковцями та практиками на сторінках правової літератури [11].

Разом з тим, виходячи із викладеного, вважаємо, що стосовно слідчих, які повинні розслідувати злочини, вчинювані злочинними об'єднаннями, необхідно встановити наступні вимоги:

– вони повинні відбиратися із загального числа слідчих, які мають досвід практичної роботи не менше 5 років [12]і за спеціально розробленими для них кваліфікаційними вимогами;

– підбір цих спеціалістів – проводити за спеціально розробленою методикою і професіограмою з психофізіологічної перевірки відповідних особистих якостей;

– після відбору вони мають пройти спеціальну перепідготовку за окремо створеною професіоналізованою програмою. Для цього у навчальних закладах з перепідготовки слідчих мають бути створені відповідні cпеціалізовані відділення, секції і т. ін., але й самі заклади післядипломної освіти, як зазначається, потребують суттєвої перебудови [13];

– наряду з іншими дисциплінами, обов'язково слід розробити та впровадити у навчальний процес з підготовки цих спеціалістів надання знань з методології слідчого пізнання, психології організованих злочинних об'єднань, методики розслідування кримінальних справ про злочини, що вчинюються злочинними об'єднаннями, а також проведення теоретичних та практичних тренувальних занять для вироблення відповідних навичок та підвищення – зазначених нами – необхідних професійних якостей.


Список використаних джерел

1. Зеленецький О. Пізнання в кримінальному процесі // Рад. право. – 1977. – № 4. – С.75; Романюк Б.В. Сучасні теоретичні та правові проблеми використання спеціальних знань у досудовому слідстві. – К.: НАВСУ, 2002. – С. 57.

2. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях. – М.: Фирма "Стелс” БИМПА, 1995. – С. 77.

3. Штофф В.А. Проблемы методологии научного познания. – М.: Высш. школа, 1978. – С.191.

4. Романюк Б.В. Розслідування кримінальних справ про злочини, що вчинюються організованими злочинними об'єднаннями // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2004. – № 10. – С. 3 – 12.

5. Романюк Б. Прокурорський нагляд, "судовий” та відомчий контроль за діяльністю слідчого. // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. № 6 (36). – С. 51–59.

6. Внутрішня безпека України та шляхи її забезпечення: Наук. видання / Б.В Романюк, М.І. Камлик, П.Т. Гега та ін. – К: МНДЦ, 2005. – С.46 – 169.

7. Асанов В.Н. Работа с кадрами и ее влияние на совершенствование деятельности следственных подразделений // Проблемы совершенствования деятельности следственных и экспертных подразделений органов внутренних дел: Сб. науч. тр. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989. – С.103.

8. Хики Д. Чему учат американских юристов // Сов. юстиция. – 1992. – № 5. – С. 14.

9. Психологічні особливості організованих злочинних об'єднань (використання психологічних знань у протидії організованій злочинності): Наук. – практ. посіб. / В.Г. Андросюк, В.І. Бараненко, В.Д. Гавловський та ін. / За ред. Я.Ю. Кондратьєва, С.Д. Максименка та Б.В. Романюка. – К.: Нац. академія внутріш. справ України. – 2002. – 436 с.

10. Романюк Б.В. Окремі проблеми формування слідчих груп для проведення розслідування у кримінальних справах // Наук. Вісн. Національної акад. внутрішніх справ України. – 2004. – № 3. – С. 239–247; Романюк Б. Проведення розслідування у кримінальній справі групою слідчих. Організаційно-правові питання // Прокуратура. Людина, Держава. – 2004. – № 8 (38). – С. 65–73.

11. Порубов Н.И. Научная организация труда следователя. – Минск: Вышейш. шк., 1970. – 132 с.; Васильев В.Л. Структура профессиограммы следователя // Вопр. совершен. предварительного следствия: Сб. ст. – Ленинград: Ин-т усовершен. след. работников органов прокуратуры и МВД, 1971. – С.18 – 31; Чугунов В., Пирожков В. Использование методов психологии в следствии // Соц. законность. – 1972. – № 6. – С.56 –58; Михайлов А.И., Соя-Серко Л.А., Соловьев А.Б. Научная организация труда следователя. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 51 – 61; Глазырин Ф.В. Формирование профессиональных качеств следователя // Формирование профессиональных качеств следователя. – Волгоград: ВСШ МВД ССС, 1976. – С.102 – 103; Найденов В.В. Советский следователь. – М.: Юрид. лит., 1980. – С. 57 – 79; Ямпольский А.Е. Психологические основы формирования следственного мастерства: Учеб. пособ. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1980. – С.5 – 52; Федоров А. Каким быть следователю? // Сов. милиция. – 1983. – С.26 – 27; Винокуров С. Про "людський фактор” у слідчій та прокурорській роботі // Рад. право. – 1988. – № 8. С. 21 –23; Гончаренко В.Г., Квачахія М.М. Функціональна модель слідчого працівника в умовах перебудови діяльності правоохоронних органів // Вісн. Київського ун-ту: Юридичні науки. – К.: Вища шк., – 1988. – Вип. 29. – С. 76 – 79; Асанов В.Н. Работа с кадрами и ее влияние на совершенствование деятельности следственных подразделений // Проблемы совершенствования деятельности следственных и экспертных подразделений органов внутренних дел: Сб. науч. тр. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989. – С.102 – 110; Шматов М.А., Резван А.П. Некоторые вопросы профессионального подбора и подготовки следователей в условиях перестройки // Там же. – С. 110 – 114; Васильев В.Л. Психолого-педагогические аспекты подготовки следователей // Правоведение. – СПб., 1993. – № 1. – С. 114–119; Кожевніков Г.К., Давиденко Л.М., Коновалова В.О., Хотенець В.М., Янович Ю.П. Науково-обґрунтовані норми навантаження та належні умови праці слідчих підрозділів як важливий чинник їх якісної діяльності // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. праць. – Х.: Право,1997. – Вип. 1. – С. 7- 45 та ін.

12. Півненко В., Мірошнченко Є. Підвищувати ефективність функціонування навчальних закладів післядипломної освіти юристів // Право України. – 2003. – № 9. С.108 – 110.

13. У більшості країн Заходу юристи навіть після закінчення вузу повинні пройти практику, здати іспити, а тільки потім можуть бути допущені до праці за спеціальністю.





Реферат на тему: Розслідування злочинів, що вчинюються організованими злочинними об’єднаннями, вимагає спеціальної моделі слідчого (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.