Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Розмежування юрисдикційних повноважень щодо розгляду скарг у сфері управлінської діяльності (реферат)

Цивільне судочинство України регламентує у цивільних справах три види провадження: позовне (загальне), провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, та окреме провадження. Непослідовність судової практики та неоднозначність законодавця у визначеності судової процедури розгляду скарг громадян у сфері управлінської діяльності і зумовила автора звернутися до аналізу діючих моделей оскарження.

Зупинимось на категорії земельних спорів. За загальним правилом, підвідомчі суду спори, зумовлені земельними відносинами, розглядаються у позовному провадженні.

Справи за заявами щодо визнання незаконним рішення сільської, селищної, міської рад про відмову передати громадянину у приватну власність земельну ділянку, надану йому для ведення особистого господарства, будівництва, про вирішення земельного спору розглядаються у порядку позовного провадження (п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25грудня 1996року №13).

За заявою сторони, яка не погоджується з рішенням ради з земельного спору, суд перевіряє правильність цього рішення й вирішує спір по суті.

Оскаржуючи рішення рад з інших питань, віднесених до їхньої компетенції (наприклад, про відмову у наданні земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства), суд у разі задоволення позову визнає рішення ради незаконним і зобов'язує її виконати певні дії на захист порушеного права (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25грудня 1996року №13).

Припинення права власності на землю і права землекористування провадиться за позовом відповідної ради у судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення ради незаконним (п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25грудня 1996року№13).

Порушення радою передбаченого ч.2ст.5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" місячного терміну розгляду заяв громадян про надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства є створенням перешкод до здійснення їхніх прав, тому суд за заявами цих громадян може у порядку, передбаченому главою 31-АЦПК, зобов'язати відповідну раду розглянути такі заяви на найближчій сесії (п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25грудня 1996року№13).

Судам підвідомчі справи про стягнення неодержаної пенсії з організації, яка її виплачувала. Згідно із ст.104 Закону України "Про пенсійне забезпечення", скарга на рішення органу, який призначає пенсію, може бути подана безпосередньо до районного (міського) суду і розглядається у порядку, встановленому для оскарження рішень, дій або бездіяльності державних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності (глава 31-АЦПК). У цьому ж порядку, відповідно до ст.5 цього закону, громадянин вправі звернутися до суду зі скаргами щодо роз'яснення їм Міністерством праці та соціальної політики.

Оскільки законодавством не обмежено строк дії, передбаченої ст.104 цього Закону, процесуальні норми про судовий порядок оскарження рішення органу, який призначає пенсію, вона поширюється і на випадки, що мали місце до введення в дію Закону, якщо скарга не вирішувалася у раніше встановленому порядку.

Згідно із ст.19 та 20 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", порушення встановленого порядку розгляду заяв про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації, відмова в ній (ст.13 Закону) і рішення про припинення випуску видання можуть бути оскаржені засновником (співзасновниками) у судовому порядку. У передбаченому цивільним процесуальним законодавством порядку вирішуються також спори щодо зміни засновника (складу співзасновників).

У судовій практиці і далі трапляються випадки розгляду за правилами глави 31-АЦПК скарг на рішення комісій з питань поновлення прав реабілітованих щодо повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям.

Відтак суди повинні, відповідно до ст.9 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", Постанови Верховної Ради України про тлумачення цього закону. Положення про комісії з питань поновлення прав реабілітованих і про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості, рішення комісії районної (міської) ради з питань виплати грошової компенсації, повернення будівель та іншого майна або відшкодування їх вартості, може бути оскаржене реабілітованим (його спадкоємцем першої черги) та іншими заінтересованими громадянами до суду, без дотримання на даний час положення про переднє оскарження такого рішення вищестоящій комісії.

Оскільки у цьому випадку виникає цивільний спір між сторонами, то справа повинна розглядатися у порядку позовного провадження.

Відповідно до Положення про комісії рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18лютого1993 року), реабілітовані (їх спадкоємці), інші заінтересовані громадяни, не задоволені прийнятим за їхніми скаргами рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Київської та Севастопольської міських комісій щодо виплати грошової компенсації, повернення будівель та іншого майна на відшкодування їхньої вартості, можуть звернутися за вирішенням спору до суду.

У таких випадках суд не розглядає скаргу на рішення комісії, а вирішує спір по суті керуючись Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", постановою Верховної Ради України від 24грудня 1993року про тлумачення цього Закону і Положенням про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18лютого 1993року із змінами та доповненнями).

У передбачених Законом України "Про об'єднання громадян" випадках питання про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання, застосування стягнень (попередження, штраф, тимчасова заборона (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання) вирішуються за поданням легалізуючого органу або прокурора арбітражним, а не загальним судом.

Виплату допомоги для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку проводять на підставі Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (ст.2,8гл.3), і тому вимоги щодо її оплати за час відпустки для догляду за дитиною розглядаються не у позовному провадженні, як трудові спори, а відповідно до ст.85 цього Закону у порядку, встановленому гл.31-АЦПК.

Цивільно-правові спори членів акціонерних товариств та інших господарських товариств розглядаються за загальними правилами позовного провадження. Скарги на рішення загальних зборів членів КСП, AT, юридичних осіб, створених на підставі колективної власності з інших питань, відповідно до ч.Зст.15 Закону України "Про звернення громадян," вирішуються судом у порядку, передбаченому гл.31-АЦПК.

Правила ст.104 Закону України "Про пенсійне забезпечення" щодо оскарження рішень органу, який призначає пенсію, поширюються на рішення як про відмову в призначенні пенсії, так і про її розмір, час виплати (у тому числі за минулий період) тощо унеможливлюють оскарження цих рішень до суду, якщо районна (міська) рада заяву не задовольнила.

Під справами останньої категорії про підвідомчість військових судів слід розуміти справи, безпосередньо пов'язані з правами, свободами й законними інтересами, що передбачені законодавством про військовий обов'язок і військову службу.

Згідно із Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" власник підприємства (або уповноважений ним орган), куди направлено громадянина для проходження альтернативної служби, зобов'язаний забезпечити його зазначеною у скеруванні роботою. В цих випадках трудові відносини здійснюються згідно з письмовим строковим договором і регулюються законодавством України про працю за винятками, передбаченими зазначеним Законом. Цей трудовий договір не можна достроково розірвати з ініціативи будь-якої із сторін, підставою для його розірвання може бути лише рішення комісії у справах альтернативної служби про дострокове припинення служби. Рішення цієї комісії може бути оскаржено у судовому порядку (ст.29 зазначеного Закону).

Згідно зі ст.34 Положення про порядок забезпечення житловою площею у Збройних силах України, всі питання, пов'язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем проходження ними служби.

Якщо питання щодо законності зняття з квартирного обліку не буде вирішено в такому порядку (рішення житлової комісії із затвердженням командиром військової частини), то військовослужбовець, відповідно до ст.5 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей," може оскаржити в суд незаконне рішення житлової комісії.

У випадку, коли згідно із законодавством житлове приміщення надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профкому або за спільним рішенням громадської організації та її профспілкового органу з наступним повідомленням виконкому місцевої ради або місцевої державної адміністрації (ст.52,53 Житлового кодексу Української РСР), право на житлове приміщення виникає з часу його надання, тому у разі відмови у видачі ордера може бути заявлено позов про його видачу [ПІО,с.230].

Згідно з положенням ст.55 Конституції України і ст.70 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо права цих громадян захищати у відповідних державних, судових органах свої законні інтереси та інтереси дітей рішення комісій при Київський і Житомирській облдержадміністраціях і при Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про вирішення спірних питань, відмову видати посвідчення, його вилучення може бути оскаржене до суду, який розглядає ці скарги у порядку, передбаченому гл.31–АЦПК.

Правила ст.104 Закону України "Про пенсійне забезпечення" щодо оскарження рішень органу, який призначає пенсію, поширюються як на рішення про відмову у її призначенні, так і на рішення щодо її розміру, часу виплати, виплати за минулий час тощо і не заперечують можливості оскарження цих рішень до суду .

Оскільки на розгляд на підставі ст.40 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ скарг рядового або начальницького складу цих органів на незаконність їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ за ініціативою адміністрації провадиться у порядку, передбаченому гл.31-АЦПК, порядок, передбачений Кодексом законів про працю України для розгляду індивідуальних трудових спорів, і норми законодавства про працю, що регулюють припинення трудових відносин, до цих правовідносин не застосовуються.

Визнавши рішення про звільнення незаконним, суд своїм рішенням зобов'язує відповідну службову особу чи орган поновити заявника відповідно на службу в органах внутрішніх справ.

Верховний Суд України дійшов висновку, що, відповідно до ст.124 та п.1 Перехідних положень Конституції України, підлягають судовому розгляду у порядку, передбаченому законодавством про працю (главаXV Кодексу законів про працю) справи, які, згідно з чинними до прийняття нової Конституції України нормами законодавства, вважаються непідвідомчими судам (про дострокове звільнення від виборної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обирали; про особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини; про встановлення посадових окладів, тарифних сіток тощо).

Спори з питань прав і обов'язків працівників, визначених законодавством, трудовим договором, статутами, іншими нормативно-правовими актами, вирішуються судом у позовному порядку.

У такому, зокрема, порядку в разі спору вирішуються й вимоги працівника про видачу йому власником підприємства (установи, організації) довідки про його роботу (про місце роботи, посаду, спеціальність, кваліфікацію, професію, період роботи, інші відомості, які фіксуються у процесі роботи).

Під час вирішення питання спорів, пов'язаних з наданням, збиранням, зберіганням і поширенням конфіденційної інформації про особу і оскарження рішень прокуратури слід мати на увазі, що рішенням Конституційного Суду України від 30жовтня 1997року у справі щодо офіційного тлумачення ст.З,23,31,47,48 Закону України "Про інформацію" та ст.12 Закону України "Про прокуратуру" роз'яснено розуміння окремих частин

Частину першу ст.23 Закону України "Про інформацію" треба розуміти так: забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав і свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Частину п'яту ст.23 Закону України "Про інформацію" слід розуміти так: кожна особа має право ознайомитися із зібраною інформацією в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях, якщо відомості не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого результату захворювання, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної інформації з обмеженим доступом. Лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і у доступній формі.

В особливих випадках, як це передбачає ч.3 ст.39 Основ законодавства про охорону здоров'я, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. У цьому разі він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Так само лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані.

У випадках відмови у наданні або навмисному приховуванні медичної інформації від пацієнта, членів сім'ї або законного представника вони можуть оскаржити дії чи бездіяльність лікаря безпосередньо до суду або, за власним вибором, до медичного закладу чи органу охорони здоров'я.

Правила використання відомостей, що стосується лікарської таємниці – інформації про пацієнта – встановлюються ст.40 Основ законодавства України про охорону здоров'я та ч.3 ст.46 Закону України "Про інформацію".

Частину тертю ст.48 Закону України "Про інформацію" не можна розуміти як вимогу обов'язкового оскарження протиправних дій посадових осіб спочатку до органів вищого рівня, а потім до суду. Це робиться на вибір заявника, оскільки безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного.

Положення частини четвертої ст.12 Закону України "Про прокуратуру" щодо можливості оскарження прийнятого прокурором рішення до суду лише у передбачених законом випадках визнано неконституційним, оскільки винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами. Тому прийняття Генеральним прокурором рішення щодо скарги не є перешкодою для подальшого звернення до суду.

Судовий захист у таких випадках залежно від характеру правовідносин здійснюється або у позовному провадженні, або у провадженні по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, або у окремому провадженні, або у порядку кримінального судочинства.

Відповідно до ст.27 Закону України "Про дорожній рух," переобладнання транспортного засобу, що призвело до зміни його облікових даних, не відображене в реєстраційних документах, невідповідність реєстраційних даних записам у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті, технічному або реєстраційному талоні) можуть бути підставою для заборони експлуатації цього транспортного засобу з вилученням державних номерних знаків, а не вилучення самого транспортного засобу.

Вилучення транспортного засобу у зазначених випадках або заборона його експлуатації з вилученням державних номерних знаків у випадках, не передбачених ст.17 Закону, можуть бути підставою для визнання незаконними цих дій органів, що здійснюють контроль у сфері дорожнього руху.

У порядку, встановленому главою 31-АЦПК, не можуть вирішуватися скарги на рішення з питань надання або вилучення земельної ділянки, видачі ордера на житлове приміщення, на рішення комісії з питань реабілітованих, спільні рішення адміністрації і профкому з питань квартирного обліку й надання жилих приміщень, а також на дії, оскарження яких має проводитись у позовному чи в іншому судовому порядку. Тому суд відмовляє у прийнятті таких скарг для розгляду у передбаченому главою 31-АЦПК порядку, а якщо справу було порушено, скаргу залишає без розгляду з тим, щоб заявник звернувся в установленому для цього порядку.

Відмова відповідних органів у оформленні документів на виїзд за кордон на постійне проживання може бути оскаржена до суду в порядку, передбаченому главою 31АЦПК[П10,с.263].

Відповідно до ст.6 Закону України від 21січня 1994року "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну", громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, якщо не врегульовано аліментні чи не виконано інші зобов'язання, до їх виконання, або до розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або до забезпечення обов'язків заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Вважаючи такі дії чи рішення відповідних органів або службових осіб незаконними, громадянин і в цих випадках може оскаржити їх до суду у порядку, передбаченому главою 31-АЦПК.

Відповідно до п.1ст.5ЦПК, справа про порушення черговості надання житлових приміщень чи їх розподіл, може бути порушена судом на вимогу особи, яка звернулась за захистом свого права або законного інтересу.

Якщо справа порушена за заявою особи, якій не належить право вимог, суд повинен застосувати правила ст.105ЦПК.

Заяви (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння в реалізації закріплених у Конституції України чи законодавстві їхніх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо їхньої діяльності, згідно із Законом України "Про звернення громадян," розглядають органи державної влади, місцевого самоврядування та їхні посадові особи, керівники та посадові особи установ, організацій незалежно від форми власності, об'єднань громадян, підприємств, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань).

У разі не розгляду такої заяви в установлений строк або безпідставної, на думку заявника, відмови у її задоволенні, він може оскаржити ці дії чи бездіяльність до суду у порядку, передбаченому главою 31-АЦПК.

Під час визначення підвідомчості житлових спорів слід розрізняти два види житлових правовідносин: відносини, які складаються на підставі договору житлового найму, і тих, які складаються на стадії надання житла (в тому числі обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов).Відносини, що складаються на підставі договору житлового найму, є цивільно-правовими. Такі справи розглядаються у загальному (позовному) провадженні.

Аналогічне правило торкається і справ окремого провадження. Так, відповідно до ч.З ст.255ЦПК, якщо під час розгляду справи порядком окремого провадження виникне спір про право, підвідомчий судам, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

У судовій практиці відомі випадки, коли особа, яка звертається до суду, просить поновити своє порушене право у публічній сфері, а також захистити майновий інтерес.

Так, ст.56 Конституції України гарантує відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди, завданої кожному громадянину незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю управлінськими органами.

Розмежування компетенції у цьому випадку можна охарактеризувати як таку, що здійснюється за зв'язком справ.

Особливість справ про відшкодування завданої громадянину шкоди у сфері управлінської діяльності полягає у тому, що у такому випадку виникають складні за своєю природою правовідносини. Оспорювання незаконних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів публічно-управлінської діяльності має адміністративно-правовий характер (наявний так званий адміністративний спір, або спір про право адміністративне). Такі справи розглядаються судами України у порядку провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. Спори ж, пов'язані із відшкодуванням завданої шкоди, є, за своєю суттю, цивільно-правовими і розглядаються у позовному провадженні. А проте, у теорії цивільного процесуального права відомі різні підходи щодо природи обох цих проваджень, відтак може бути декілька варіантів їхнього вирішення: громадянин спочатку оскаржує неправомірну управлінську діяльність, а потім звертається до суду у порядку позовного провадження про відшкодування майнової та моральної шкоди. Інший варіант – одночасно пред'являються вимоги про визнання рішення, дії чи бездіяльності управлінського органу або посадової особи неправомірними та відшкодування завданої цією діяльністю шкоди.

Відповідно до позиції Пленуму Верховного Суду України у останньому випадку такі справи повинні розглядатися в порядку позовного провадження (п.17 Постанови Пленуму від 7грудня 1997року №13 "Про практику розгляду судами справ за скаргами громадян на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян").

Суди мають враховувати те, що під час розгляду справ за правилами глави 31-АЦПК вирішуються питання не про захист суб'єктивних прав, що виникли з цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин шляхом "їх встановлення і визнання, а про поновлення прав чи свобод громадян, закріплених Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами й порушених суб'єктами оскарження під час здійснення ними управлінських функцій" (ч.2ст.9 вказаної Постанови Пленуму).

Не можуть поєднуватися в одному провадженні вимоги про поновлення на роботі посадових осіб акціонерних товариств із скаргами на рішення загальних зборів акціонерного товариства (інших органів товариства), які підлягають вирішенню у порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян".

Разом з тим, якщо це має значення для вирішення трудового спору, суд, відповідно до ст.15,62ЦПК, може з'ясувати питання про законність зазначеного рішення і дати йому відповідну оцінку.

У тих випадках, коли заява має бути розглянута не в тому провадженні, в якому вимагає її розглянути заявник, суд має виходити з норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють порядок вирішення цього питання.

Наприклад, якщо заява прокурора про визнання в передбаченому главою 31-В ЦПК незаконним правового акта органу, рішення чи дії службової особи має бути розглянута в порядку позовного провадження, суддя відмовляє у прийнятті заяви на підставі ст.24815ЦПК.

Оскільки законодавством не передбачено подібних наслідків для заявлених у позовному порядку вимог, які мають розглядатись у провадженні по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, або за правилами окремого провадження, суддя відповідно до правил ст.139ЦПК, має запропонувати заявникові усунути недоліки заяви.

Отже, розглядаючи скарги, суди повинні перевіряти, чи ставиться в них питання, які, згідно з законом, повинні розглядатися у порядку позовного провадження або у порядку, передбаченому для справ інших категорій (справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, окремого провадження).


 

Література

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1996р. №13 "Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ" // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К.: – Юрінком, 1998.

2. Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ, / Відп.ред. П.І.Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

3. Судові прецеденти щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Укл. Т.Р.Цицора, К.С.Садовський. – Харків: Просвіта, 2000.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3.12.1997р. №13 "Про практику розгляду судами справ за скаргами громадян на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права і свободи громадян" // Постанови Пленуму Верховного суду в цивільних справах (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. – №5.

5. СтефаникВ. Щодо запровадження адміністративної юстиції в Україні. // Право України. – 1993. – №9 – 10.





Реферат на тему: Розмежування юрисдикційних повноважень щодо розгляду скарг у сфері управлінської діяльності (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.