Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Реформування правоохоронних органів України (реферат)

Питання реформування правоохоронних органів України виникло не сьогодні, воно є складним і тому розраховане на довгострокове вирішення за участю як державних органів, так і громадських організацій. Основною проблемою залишається невідповідність заходів у сфері боротьби зі злочинністю сучасним тенденціям її розвитку та масштабам поширення. Особливо це стосується тяжких злочинів, зокрема в економіці. Здійснивши європейський вибір, наша країна взяла на себе зобов'язання – змінити роль та функції правоохоронних органів, які б відповідали принципам Ради Європи згідно із Висновком Парламентської Асамблеї РЄ № 190 (1995) від 26 вересня 1995 року. Аналіз заходів, вжитих Україною на реалізацію цих зобов'язань, проведений Моніторинговим комітетом ПАРЄ (Резолюція № 1466 (2005) про виконання обов'язків та зобов'язань Україною), констатує як позитивні, так і негативні тенденції у цьому процесі, але, врешті-решт, відмічає прогресивні зрушення на шляху реформування правоохоронних органів, що відбулись після зміни політичного керівництва держави внаслідок "помаранчевої” революції 2004 року.

Пріоритетним напрямом залишається вдосконалення законодавства шляхом внесення змін та прийняття нових законів, що обумовлюється змінами до Конституції України, приведення чинного законодавства у відповідність до Основного Закону та адаптації чинного законодавства до норм європейського і міжнародного права.

Процес реформування правоохоронних органів передбачає чітке визначення компетенції усунення паралелізму в діяльності різних правоохоронних підсистем, існуючого дисбалансу повноважень та відповідальності у цій сфері між гілками влади, організації їх діяльності відповідно до змін, які відбулися у суспільстві, спробу впровадження європейських стандартів, нової системи оцінки ефективної роботи, раціоналізації як окремих служб, так і підрозділів.

Послідовно впроваджені зміни дозволять отримати замість політизованих силових структур репресивного типу дійсно демократизовані правоохоронні органи, що діятимуть в умовах цивільного демократичного контролю, основною метою яких буде захист прав та свобод людини. При цьому правопорядок в державі буде ґрунтуватися на принципах верховенства права і гарантуватися ефективною системою судочинства.

Реалії сьогодення свідчать про те, що існуюча за сучасних ринкових умов модель правоохоронних органів і спецслужб стає живильним середовищем для високо латентної корупції і злочинності, джерелом авторитарних тенденцій суспільного розвитку. Значним в діяльності правоохоронних органів і спецслужб зберігається зміщення балансу у захисті інтересів особи, суспільства і держави на користь державних інтересів, що іноді має наслідком нехтування інтересами людей на користь державних установ, а подекуди – й певних приватних осіб [1].

Правоохоронні органи і спецслужби у нинішньому вигляді потенційно можуть гальмувати реалізацію євроінтеграційної стратегії нашої держави. Зокрема, збереження функцій досудового слідства, а також визначення завдання загального нагляду в органах прокуратури суперечать вимогам Ради Європи та інших впливових європейських інституцій. Наприклад, недостатньо задовольняє стандарти Ради Європи (стандарти ухвалені Резолюцією № 1402 у 1999 році) нинішній стан процесів реформування Служби безпеки України [2].

Виходячи з цього, політика держави у боротьбі зі злочинністю повинна полягати, перш за все, у створенні та забезпеченні ефективного функціонування реформованих державних органів. З позиції управлінської перспективи, мають бути розроблені об'єктивні критерії оцінки діяльності правоохоронних органів, що повинні ґрунтуватися на рівні довіри населення. Це і здатність оперативно реагувати на заяви про скоєні злочини, і відновлення прав потерпілих. Без Державної програми захисту учасників кримінального судочинства, насамперед, свідків, втілити цю політику в життя представляється неможливим.

Негативні явища в діяльності правоохоронних органів та забезпеченні правопорядку в державі не є наслідком відсутності законів або їх недосконалості. За умови дотримання правоохоронними органами головних, встановлених чинним законодавством принципів їх діяльності цих негативних явищ можна було б уникнути. Тому необхідним кроком є приведення функціонування правоохоронних органів до соціально прийнятного рівня.

Як вже було зазначено вище, основоположна мета реформування системи правоохоронних органів полягає в побудові дієвої системи правоохоронних органів, здатної повноцінно охороняти і захищати основні права, свободи і законні інтереси людини і громадянина [3]. Водночас, правоохоронні органи розглядаються і як основна складова Сектору безпеки.

Національна безпека України у контексті загальноєвропейської безпеки ґрунтується на тому, що розвиток і зміцнення Європейського Союзу поглиблює загальноєвропейську безпеку в усіх її аспектах, що реформування правоохоронної системи спрямоване на досягнення загальносистемної мети – колективної безпеки.

Захист інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз – завдання, насамперед, правоохоронних органів і спецслужб. Проте, в Україні нинішня організація цієї сфери не є раціональною і достатньо ефективною.

Реформування правоохоронних органів передбачає також створення організаційно-правового підґрунтя забезпечення керованості силами, задіяними у боротьбі зі злочинністю, підвищення ефективності їх діяльності.

Розробка шляхів та застосування механізмів боротьби зі злочинністю є невід'ємною частиною діяльності державних органів та громадськості. Прийняття комплексних ефективних заходів щодо боротьби з цим злом є загальнонаціональною справою, яка має бути системною, послідовною та узгодженою, мати правове, організаційне, фінансове, матеріально-технічне й наукове забезпечення.

На жаль, сьогодні суттєво послаблена прогнозна, попереджувальна функція правоохоронних органів. Нині основний акцент в їх діяльності здійснюється на реагуванні за фактом, а не на запобіганні злочинів та правопорушень.

Рівень гарантування конституційних прав особи на захист гідності, недоторканості помешкань потребує поліпшення відповідно до вимог правового, демократичного суспільства і держави та стандартів Ради Європи. Непоодинокими в діяльності правоохоронних органів України залишаються випадки тортур, необґрунтованих затримань, неповага до особи, інші ганебні явища.

Чинне законодавство спричиняє дублювання функцій і завдань правоохоронних органів, у тому числі спеціального призначення. Тепер не існує ефективних механізмів унеможливлення незаконного втручання правоохоронних органів і спецслужб у політичні процеси в Україні [4].

Контрабанда, нелегальна міграція, торгівля людьми становлять суттєві загрози національній безпеці України. Значна частина експортно-імпортних товаропотоків має контрабандне походження, що негативно впливає на розвиток вітчизняної економіки, дестабілізує внутрішній ринок та є основою і наслідком корупціїзації органів державної влади і місцевого самоврядування.

Зберігається недостатній рівень гарантій конституційних прав людини на таємницю телефонних розмов, телеграфної, комп'ютерної та іншої кореспонденції, а також захисту інформаційних ресурсів. Незаконне втручання зовнішніх сил у внутрішні справи України свідчить про недостатню спроможність спецслужб відповідати на нові виклики і загрози.

Відчутні тенденції до збільшення екстремістських проявів, посилення радикалістських політичних сил, діяльність яких може становити загрозу демократії, суверенітету і територіальній цілісності України.

Кардинальне реформування правоохоронних органів і спецслужб – ключова умова подальшого суспільного поступу, успіху демократичних перетворень. Водночас правоохоронні органи і спецслужби не можуть реформуватися зсередини і самостійно. Успішне вирішення цього завдання потребує широкої участі громадськості, науковців, незалежних практиків, експертів, у тому числі й іноземних [5].

Реформована система правоохоронних органів і спецслужб повинна бути побудована на основі принципів:

– пріоритету прав і свобод людини і громадянина, поваги до прав і гідності особи;

– верховенства права, дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян;

– презумпції невинуватості та невідворотності притягнення до відповідальності й покарання за скоєний злочин;

– професіоналізму, компетентності;

– пріоритету профілактики правопорушень з боку окремих осіб та груп попередження та викриття розвідувально-підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав та організацій;

– безперервності, своєчасності і адекватності заходів захисту національних інтересів від реальних і потенційних внутрішніх та зовнішніх загроз;

– чіткого визначення компетенції та завдань, розмежування функцій та сфер відповідальності;

– поєднання єдиноначальності та колегіальності, централізації та децентралізації повноважень, гласності, конфіденційності і конспірації в роботі;

– демократичного цивільного контролю над функціонуванням правоохоронної системи;

– позапартійності;

– взаємодії, у тому числі з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і населенням у забезпеченні національної безпеки й правопорядку; субсидіарності у побудові системи органів внутрішніх справ;

– міжнародного співробітництва відповідно до норм міжнародного права і чинного законодавства України, міждержавних і міжурядових договорів, двосторонніх відомчих угод та використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки та боротьби із злочинністю і корупцією.

Життєва важливість реформи правоохоронних України, необхідність належного забезпечення національної безпеки потребує максимально обережного, науково обґрунтованого підходу як до опрацювання концептуальних моментів, так і, насамперед, до здійснення конкретних кроків щодо реформування.

Важливим напрямом реформ повинні стати структурні трансформації. Поряд з ними, необхідно вирішувати завдання формування демократичної інституціональної і правової культури, нової мотивації співробітників. Потребує негайного опрацювання комплекс заходів відновлення довіри населення до правоохоронних органів і спецслужб.

Нова модель правоохоронних органів і спецслужб повинна відповідати загальним принципам адміністративної реформи, а її впровадження необхідно координувати із заходами щодо перетворень у державній виконавчій владі загалом.

Ключова умова успішного реформування – належне фінансування перетворень. Необхідно опрацювати довгостроковий план фінансування правоохоронних органів і спецслужб, в якому передбачити їх пріоритетне фінансування [6].

Як уже зазначалось, вирішення питань щодо реформування системи правоохоронних органів має проходити відкрито та колегіально й, перш за все, з урахуванням думки фахівців у сфері протидії злочинності як науковців, так і практиків, а також міжнародного досвіду організації правоохоронних структур. Вимоги колегіального обговорення важливих питань щодо створення належної та ефективної правоохоронної системи потребують вирішення певних організаційно-правових складових. Необхідним кроком в цьому напрямі, на нашу думку, повинно бути створення Міжвідомчої комісії Ради національної безпеки і оборони України з питань протидії корупції та організованій злочинності.

Вбачається доцільним для України запозичення позитивного досвіду боротьби зі злочинністю в Естонії, де створено кілька комісій, що спираються на координоване співробітництво різних відомств. Зокрема, слід звернути увагу на Кримінально-превентивну раду і Координуючу комісію з охорони громадського порядку. До складу останньої входять канцлери різних міністерств, генеральні директори адміністративних департаментів Міністерства внутрішніх справ, генеральні директори Митного і Податкового департаментів, заступник Генерального прокурора і начальник Кайтселіїту. Роботою Комісії керує міністр внутрішніх справ. У засіданнях комісії за запрошенням беруть участь представники органів місцевого самоврядування.

Метою створення Комісії є покращання і прискорення вирішення тих проблем охорони громадського порядку, що залишаються в компетенції різних відомств та урядових установ.

Результатом роботи Комісії можна вважати вдосконалений систематичний обмін інформацією і обмін думками між відомствами, що беруть в ній участь, вироблення спільних рішень.

До складу Кримінально-превентивної ради входить близько 30 представників правоохоронних органів, суду, адвокатури, соціального забезпечення, яка щонайменше раз на рік звітує про свою роботу та подає огляд стану злочинності в державі.

Змістом роботи Кримінально-превентивної ради є комплексна боротьба проти організованої злочинності, а головною метою її діяльності – покращення попередження злочинів через соціальні програми, такі як розкриття злочинів, посилення покарання і підвищення ефективності поліцейської роботи в цілому. Слід відмітити цілеспрямовану роботу Ради та її зусилля з локалізації соціальних кризових осередків, що підживлюють злочинність.

Найважливішим завданням на сьогодні для України є створення умов для трансформації органів прокуратури до європейських стандартів, відповідно до Рекомендації № 19 (2000) Комітету Міністрів Ради Європи, з урахуванням Висновку Венеціанської комісії № 230/2002 від 08.12.2003. Це питання потребує відкритої дискусії з залученням широких кіл юридичної та наукової громадськості, експертів Ради Європи. Відмежування політичних та керівних посад в системі центральних органів виконавчої влади є прогресивним кроком на шляху до демократизації та позитивно вплине на стан справ у сфері протидії корупції. Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції” від 18.11. 2005 року № 1615/2005 є логічним втіленням цієї ідеї. При цьому мають бути враховані помилки попередньої влади у впровадженні інституту державних секретарів, коли ця посада з причин недоліків унормування їх статусу та функцій перетворилась на "декоративну”.

Реальна необхідність (мотивація) реформування силових структур пов'язана, зокрема, зі встановленням демократичного контролю за їх діяльністю. Встановлення такого контролю має виступати ефективним механізмом покращення діяльності силових структур. Змінилося суспільство, його соціальна структура, рівень його відкритості, посилився вплив організованої злочинності, з'явилися нові правоохоронні органи, виникли недержавні структури безпеки. З'являються нові виклики, на які суспільство повинно реагувати, реформуючи свої правоохоронні органи і встановлюючи демократичний контроль над їх діяльністю. Наявність таких викликів і потреба реакції на них має мотивувати відповідні зміни у правоохоронній системі України.

У ході реформування правоохоронних органів і спецслужб України вважаємо за необхідне передбачити нижченаведене:

– завдання Служби безпеки України необхідно сконцентрувати на контррозвідувальній діяльності, у тому числі у сфері економіки, боротьбі з тероризмом, захисті конституційного ладу і територіальної цілісності України та державної таємниці, а також протидії корупції і організованій злочинності, коли вони становлять явну загрозу національній безпеці України;

– необхідність гаранту конституційних прав громадян, підвищення рівня захисту інформаційних ресурсів держави, ефективнішого використання обмежених інтелектуальних, кадрових, матеріально-фінансових і технічних ресурсів вимагає створення Служби спеціального зв'язку і захисту інформації України. Її основними завданнями слід визначити реалізацію державної політики у галузі захисту державних інформаційних ресурсів в мережах передачі даних, забезпечення функціонування державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, криптографічного і технічного захисту інформації.

Потребує чіткого законодавчого врегулювання питання моніторингу телекомунікацій. Принциповим повинно стати налагодження надійної системи демократичного цивільного контролю за діяльністю в цій сфері;

– пріоритетного значення набуває питання створення Національної служби розслідувань України. У зв'язку з цим необхідно визначити підходи до реалізації положень пункту 9 розділу XV "Перехідні положення” Конституції України, які вимагають одночасно формування в Україні системи досудового слідства, а також позбавлення органів прокуратури цієї невластивої функції.

При формуванні вказаної системи слід зберегти функції досудового слідства у правоохоронних органах (за винятком органів прокуратури), чітко визначивши підслідність злочинів. При цьому у подальшому слід розглянути доцільність передачі до Національної служби розслідувань України частини слідчих підрозділів інших правоохоронних органів;

– з метою кардинального поліпшення протидії корупції необхідно розглянути питання утворення єдиного антикорупційного органу з інформаційними та превентивними повноваженнями;

– необхідно забезпечити максимально можливу демілітаризацію правоохоронних органів і спецслужб. Їх співробітниками, за винятком окремих підрозділів, повинні бути державні службовці зі спеціальним статусом. Причому, слід зберегти у повному обсязі рівень соціального захисту відповідних категорій співробітників. З цією метою необхідне розроблення державної програми поетапної демілітаризації;

– у сфері кадрового забезпечення правоохоронних органів і спецслужб України слід удосконалити систему підбору, розстановки, професійної підготовки і виховання кадрів, соціально-психологічного забезпечення їх діяльності, оптимізувати організаційну побудову відомчих навчальних закладів. Потребує удосконалення система відомчих наукових установ.

У будь-якому разі ці пропозиції є лише нарисом, рамковим проектом майбутніх трансформацій. Вони не є остаточними і потребують корегування відповідно до вимог часу, мають пройти обговорення у колі фахівців, експертів із залученням громадськості і знайти своє більш детальне втілення у більш розгорнутому і деталізованому документі – Концепції реформування правоохоронної системи.

Реалізація цих концептуальних засад передбачає:

а) перегляд і відповідне корегування чинного законодавства України (Конституція України, закони України, що визначають й упорядковують діяльність правоохоронних органів);

б) законодавче визначення чітких функцій та зміни критеріїв оцінки діяльності правоохоронних органів;

в) доопрацювання і прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, деяких інших законів України, а також декриміналізацію окремих злочинів невеликої та середньої тяжкості;

г) відпрацювання системи і механізмів демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами держави.

Концептуальні засади є підґрунтям для розробки та затвердження у встановленому порядку концепцій реформування правоохоронних органів України.

Все це дасть можливість досягти суттєвого прогресу на шляху виконання взятих Україною зобов'язань перед європейськими інституціями та забезпечити конституційні права і свободи громадян нашої держави.


Список використаних джерел

1. Наумкин В.В. Организованная преступность как одна из угроз национальной и международной безопасности. Состояние, проблемы применения и совершенствования законодательства о борьбе с организованной преступностью и коррупцией: Мат-лы Всероссийск. науч. – практ. конф. (7–8 июня 2000 года). – Вып. 2. – М., 2001.

2. Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1466 (2005) про виконання обов'язків і зобов'язань Україною: веб-сторінка Українського Центру інформації і документації Ради Європи.

3. Постанова Верховної Ради України "Про підсумки розгляду звіту Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, доповідей Голови Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю, Голови Служби безпеки України, Міністра внутрішніх справ України про стан боротьби з організованою злочинністю, а також доповіді Генерального прокурора України про стан прокурорського нагляду у сфері боротьби з організованою злочинністю” від 26 грудня 2002 року № 388-IV // Голос України. – 2003. – 21 січ. – № 11.

4. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України // Організована злочинність і корупція. Нормативно-правові акти. – К., 1998.

5. Реформирование полиции в странах Центральной и Восточной Европы: Процесс и прогресс / П. Абрахам, Д. Бакрач, А. Бек и др; Под ред. М. Капарини, О. Маренина; Пред. А. Н. Ярмыша. – К.: Задруга, 2005. – 296 с.

6. Актуальні проблеми реформування сфери безпеки і оборони України: Мат–ли міжнарод. конф. (Київ, 11–12 травня 2005 р.) / За заг. ред. О.С. Бодрука. – К.: НІПМБ, DCAF.





Реферат на тему: Реформування правоохоронних органів України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.