Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Психологія злочинної поведінки. Психологія злочину (реферат)

ПЛАН

1. Предмет і завдання кримінальної психології.

2. Загальна психологічна характеристика злочинної діяльності.

3. Психологічний аналіз злочинної поведінки при різних формах провини.

 
1. Предмет і завдання кримінальної психології.

Кримінальна психологія (від лат. Criminalis - злочинний) - це галузь юридичної психології. Кримінальна психологія вивчає психологічні механізми правопорушень і психологію правопорушників, проблеми утворення, структуру, функціонування та розпадання злочинних груп,

Кримінальна психологія вивчає психічні закономірності, які пов'язані з формуванням злочинного задуму, підготовкою та скоєнням злочину, а також утворенням стереотипу злочинної поведінки. Вона досліджує особистість злочинця та злочинної групи, а також психологічні шляхи впливу на цю особистість і групу.

Різні наукові дисципліни по-різному підходять до генезису правопорушень. В.Кудрявцев стверджує що: „Структура конкретного правопорушення може бути проаналізована з різних точок зору. Юридичний підхід характеризує його як діяння, яке складається з 4-х елементів: об'єкта, об'єктивної і суб'єктивної сторін та суб'єкта. Для кримінології, соціології та психології більш продуктивним є динамічний, генетичний підхід, який дозволяє вивчити поведінку людини в розвитку. З цієї точки зору конкретне правопорушення е процесом, який розгортається як в просторі, так і в часі. Більше того, оскільки нас цікавлять причини правопорушень потрібно враховувати не тільки самі дії, які утворюють заборонений законом вчинок, але і деякі події, що передували їм. Таким чином розкривається генезис протиправної поведінки, тобто її походження та розвиток".

Визнання факту, що злочинність зумовлена перш за все соціально, зовсім не означає, що ігноруються індивідуальні властивості особистості при вивченні злочинної поведінки. Різні сторони особистості, від природи здібностей і до природи відхилення поведінки є предметом гострої, багаторічної дискусії таких вчених як Б.Г. Ананьєв, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, С.Л. Рубінштейн, К.К. Платонов та ін.

Непрямий, опосередкований вплив соціального фактору на особливості біологічної підструктури не менш очевидний як і вплив біологічного на підструктуру спрямованості, хоча стать, тип і структуру нервової системи, патології та задатки людина одержує при народженні. Відомі такі явища як "недільні діти", "діти карнавалу", діти які зачаті п'яними батьками, і які появляються на світ з різними патологіями нервової системи; що затрудняє їх соціальну адаптацію. За даними, які наводить Ф. Углов, спостереження за 1500 породіллями показали, що різні відхилення в організмі дітей спостерігаються у 2% матерів, які не вживають алкоголю, у 9% - які вживають алкоголь помірно і в 74% матерів, які зловживають спиртним.

Досить складною є також взаємодія біологічного та соціального фактору на вищій підструктурі спрямованості, яка проявляється, перш за все, в особистісних якостях і поведінці людини, в характері її соціальної активності. Як відомо, героями та злочинцями не народжуються, а стають. Тому, у формуванні цих якостей головне місце відводиться соціальним, прижиттєвим факторам: вихованню, навчанню, впливу середовища.

Г.А Аванесов виділяє такі біологічні передумови, які відіграють негативну роль у поведінці людини:

• патологія біологічних потреб, яка часто стає причиною сексуальних збочень і статевих злочинів;

• нервово-психічні захворювання (психопатії, невростенії), які підвищують збудливість нервової системи, зумовлюють неадекватну реакцію та затрудняють соціальний контроль за діями,

• спадкові захворювання, особливо, які спричинені алкоголізмом, якими страждають 40% розумово відсталих дітей;

• психофізіологічні навантаження, конфліктні ситуації, зміна хімічного складу навколишнього середовища, використання нових видів енергії, які призводять до різних психосоматичних, алергійних, токсичних захворювань і є додатковим кримінальним фактором.

Одним із суттєвих компонентів причинного комплексу злочинності є незадоволення запитів людей у сфері споживання, розрив між потребами і можливостями їх задоволення.

Потреби утворюються під впливом минулого. Стандарти минулого звичаю життя діють на актуальні потреби людей завдяки їх власному досвіду та досвіду попередніх поколінь. Установка „жити не гірше ніж раніше”, яка охоплює як рівень життя в цілому, так і його окремі показники, стосується і більш віддаленого минулого. Знання про нього є завжди приблизними, а уява в значній мірі перекручена. Причому одні сторони минулого соціального життя як правило перебільшуються, в той час як інші - суттєво зменшуються, внаслідок чого минуле ідеалізується і сприяє невиправданому зростанню потреб.

По-друге, потреби диктуються майбутнім, яке прогнозується, („Завтра жити не гірше ніж сьогодні”).

По-третє, потреби людей формуються в результаті порівняння з життям інших соціальних груп. ("Жити не гірше ніж інші" ).

По-четверте, формування потреб підпорядковано принципу "відповідності" можливостям.

Важливе кримінологічне значення має протиріччя засвоєної рольової інформації, що пов'язано у деяких випадках з протиріччями у самому змісті соціальної ролі, її двозначності „вбудованої” в дану роль.

Результат внутрірольового конфлікту залежить від:

а) розміру соціальних, правових, моральних санкцій, які очікують у зв'язку з тим чи іншим варіантом поведінки (як позитивних так і негативних);

б) очікуваного ступеня їх реальності, близькості, неминучості;

в) ставлення індивіда до своєї соціальної ролі в цілому і до її складових елементів;

При кримінологічному вивченні важливим є аналіз особистості у взаємодії з соціальним середовищем, оскільки злочинну поведінку породжує не сама по собі особистість або середовище, а саме їх взаємодія.

Особистість злочинця має для кримінальної психології і самостійний інтерес тому, що вона не просто відображає певні зовнішні умови але є активною стороною взаємодії. Для неї характерна свідома, цілеспрямована діяльність.

Загальновизнаним є те, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості та соціального середовища, їх взаємодії потрібно шукати безпосередні причини злочинної поведінки.

Злочинність - це не тільки сукупність злочинних діянь, але і сукупність осіб, які їх скоюють.

На відміну від вбивць, законослухняні люди здатні вийти з групи, уникати контактів, які їх незадовільняють чи травмують, або будуть намагатись змінити своє ставлення (внутрішню позицію) до таких обставин.

Для багатьох вбивць, наприклад, ситуація принципово інша. Контакт з кимсь іншим, (в побутових стосунках - з жертвою злочину) набуває для них надто важливого характеру. При цьому сам злочинець приписує жертві здатність задовольнити його потреби, а потім у тій чи іншій формі вимагає цього задоволення.

Системний підхід дає можливість глибоко і на сучасному науковому рівні дослідити цю проблему. Головні положення цього підходу:

• особистість правопорушника досліджується як складна ієрархічна система, в якій виділяють елементи, які мають прямий зв'язок із злочинною поведінкою;

• особистість правопорушника пізнається через його діяльність, через взаємодію з соціальним середовищем;

• поряд з особистістю і діяльністю обов'язковим елементом дослідження є середовище, яке оточує індивіда, особливості соціального мікро середовища.

Основна мета дослідження - виявити значимі в генезисі злочинної поведінки

елементи цих підсистем.

Дослідження показали, що для різних видів злочинів (насильницьких, корисливих, необережних) характерними є різні перекручення у мотиваційній сфері правопорушника.

2. Загальна психологічна характеристика злочинної діяльності.

1. З точки зору психології будь-яке правопорушення, будь-який злочин можна розглядати як особливий вид діяльності, вид певної соціальної активності людини, що проявляється в специфічних формах протиправної поведінки, в якій виражаються ставлення суб'єкта до соціальних цінностей, особливості його психіки та індивідуально-психологічні властивості, мотиваційна сфера особистості, психічні стани.

Під діяльністю в психології розуміють ту чи іншу (внутрішню чи зовнішню) активність людини, яка спрямована на досягнення поставленої цілі.

Будучи активним суб'єктом діяльності людина активно включається в суспільні, міжособистісні стосунки, тому займає певну позицію відносно інших людей, суспільства в цілому, соціальних цінностей. На цій стадії, за твердженням С.Л. Рубінштейна, діяльність набуває новий специфічний аспект, стає поведінкою.

Поведінка - це зовнішній прояв діяльності, дій людини, процес взаємодії з навколишнім середовищем, опосередкований її зовнішньою (руховою) і внутрішньою (психічною) активністю. У поведінці виражається її ставлення до моральних, правових норм, традицій, які існують в суспільстві. За поведінкою судять про особистісні особливості суб'єкта.

Предметом спеціального вивчення юридичної психології є протиправна, злочинна поведінка, яка за своєю антисуспільною спрямованістю, способами досягнення цілі суттєво відрізняється від звичайної поведінки людини, яка не вступає в конфлікт з нормами права. Ця антисуспільна спрямованість злочинної поведінки особливо помітна коли потрібно аналізувати процеси мотивації цілепокладання, прийняття рішення, вибору засобів досягнення поставлених цілей і практичної реалізації злочинного задуму при здійснені злочинів з різними формами провини.

Своєрідною одиницею поведінки людини є вчинок. „Вчинком - є не будь-яка дія людини, а лише така, в якій головне значення має свідоме ставлення людини до інших людей, до суспільства, до норм суспільної моралі” (С.Л. Рубінштейн). Більше того, вчинком може бути і утримання суб'єкта від якихось дій (або як кажуть юристи, бездіяльність) якщо в цьому стримуванні (бездіяльності) проявляється його позиція, ставлення до явищ, що відбуваються.

Розглядаючи діяльність ми не можемо не помітити дві її сторони: внутрішню (психічну) і зовнішню (фізичну) предметну сторону. Усвідомлення суб'єктом майбутньої діяльності, мисленнєве переміщення її у зв'язку з цим у часі та просторі називається інтеріоризацією (перетворенням у внутрішнє). Процес інтеріоризації може протікати як на вербальному рівні, так і згорнуто у вигляді образів мислення. Навпаки, зовнішню, предметну сторону діяльності слід розглядати як екстеріоризацію внутрішньої, психічної сторони діяльності.

Ці дві сторони діяльності нерозривно пов'язані між собою. „Зовнішня сторона - рухи за допомогою, яких людина впливає на зовнішній світ, - визначається і регулюється внутрішньою (психічною) діяльністю, мотиваційною, пізнавальною і регулятивною... Вся ця внутрішня, психічна діяльність спрямовується і контролюється зовнішньою, яка виявляє властивості речей, процесів, здійснює їх цілеспрямовані перетворення, виявляє міру адекватності психічних моделей, а також ступінь співпадання одержаних результатів і дій з очікуваними. (АВ. Петровський).

Усі ці процеси є в основі формування наміру людини під час підготовки і здійснення нею злочину, оскільки злочин є різновидом діяльності, головною особливістю якої є її антисуспільна спрямованість.

2. Невід'ємним елементом діяльності є потреба людини, яка стає джерелом її активності. Потреба, що набула спонукальної сили, яка спрямовує діяльність, стає її мотивом. Як писав О.М. Леонтьєв, „діяльності без мотиву не буває; „немотивована” діяльність - це діяльність, яка не без мотиву, а діяльність з суб'єктивно і об'єктивно прихованим мотивом”.

Щоб активність набула характеру діяльності незалежно від її спрямованості, перед людиною повинна стояти ціль. Тільки в цьому випадку можна вести мову про цілеспрямовану діяльність. Процес цілеутворення може мати різні часові інтервали, завершуючись постановкою загальної цілі у вигляді деякого образу майбутнього результату (продукту) діяльності. Проте на шляху до досягнення цієї загальної цілі суб'єкт може ставити більш конкретні (часткові) цілі, порівнюючи їх із загальною ціллю.

Детермінантою вибору цілі є таке важливе особистісне утворення, як рівень домагань. Значно завищений рівень домагань, неадекватна самооцінка особистості часто призводять до того, що суб'єкт ставить перед собою (з точки зору своїх здібностей і об'єктивних умов) реально недосяжні цілі. Крах у досягненні цих цілей може викликати у суб'єкта стан фрустрації, загострити стан психічної напруги, є причиною розвитку конфліктних стосунків з навколишніми і провокувати агресивні (протиправні) форми поведінки.

Серйозні порушення процесів цілеутворення, як правило, свідчать про психічну незрілість людини, її інфантильність, легковажність і навіть про можливі розлади і порушення її психіки.

3. Одиницею діяльності є дія. За допомогою дій здійснюється та чи інша діяльність.

Сукупність дій може складати певний вид діяльності.

Під дією в психології розуміють відносно закінчений елемент діяльності спрямований на виконання якоїсь однієї, простої поточної задачі, на досягнення тієї чи іншої конкретної (часткової) цілі. В основі дії є спонукання у вигляді різних потреб, інтересів, які стають для суб'єкта мотивом, як тільки появляється ціль. Тому в мотивах відображаються спонукання індивіда.

Окремі дії можуть розпадатись на більш дрібніші, або як їх назвав С.Л Рубінштейн „часткові дії” (операції). В кримінальному законі застосовується специфічний термін – „діяння”. Діяння з точки зору науки кримінального права - це поведінка, вчинок людини у „формі дії або бездіяльності”. А під дією розуміється суспільно небезпечна, вольова, активна поведінка.

За тим як людина керує своїми діями, як контролює їх можна виділити такі дії.

ІНСТИНКТИВНІ ДІЇ. Вони ініціюються органічними імпульсами і здійснюються без свідомого контролю. Як правило вони спостерігаються в ранньому віці.

РЕФЛЕКТОРНІ або ДІЇ-РЕАКЦІЇ. Вони здійснюються рефлекторно. Такі дії також не піддаються свідомій регуляції. Типовим прикладом таких дій може бути мимовільне відтягування руки від джерела струму або гарячого предмету. Як ті, так і інші дії не складають особливого інтересу з правової точки зору. Тому вони не розглядаються в юридичній психології.

ІМПУЛЬСИВНІ ДІЇ. Вони спостерігаються в осіб, що знаходяться в стані сильного, частіше афективного збудження. Тому їх ще називають ІМПУЛЬСИВНО-АФЕКТИВНІ дії. Цілеспрямований, вольовий контроль за ними, їх регуляція в момент афективного спалаху під час їх здійснення можуть виявитись для суб'єкта непосильними. Імпульсивні дії легше передбачити і не допустити, ніж регулювати їх силу і спрямованість під час здійснення, особливо в тих випадках, коли суб'єкт знаходиться в стані афекту, який досягнув стадії кульмінації.

Можливість здійснення злочинів проти життя і здоров'я громадян з використанням імпульсивно-афективних дій врахована законодавством.

ВОЛЬОВІ ДІЇ. Вони чітко усвідомлюються і регулюються суб'єктом. Вони цілеспрямовані. Їх здійсненню передують вибір цілі, процеси мотивації, прийняття рішення. Прогнозуються (передбачаються) результати, які повинні, або можуть настати після їх виконання. У ході їх виконання особа може вносити певні корективи у свою поведінку.

4. Дії людини складаються з сукупності рухів, кожен з яких складає одиницю аналізу психіки. Рухи, як і дії, розгортаються в часі і просторі. Тому вони піддаються вимірам, мають різні динамічні характеристики за часом, силою, темпом, ритмом, координацією, точністю, пластичністю.

Рухи поділяються на МИМОВІЛЬНІ і ДОВІЛЬНІ. За допомогою останніх здійснюються вольові дії з безпосереднім (прямим) чи опосередкованим (непрямим) наміром.

Деякі рухи під впливом вправ набувають автоматизованого характеру у вигляді динамічного стереотипу (за І. П Павловим), стають стійкою НАВИЧКОЮ.

Юристи повинні звертати увагу на ті чи інші дії (рухи) осіб, з якими їм доводиться вступати у спілкування, на їх звички поведінки.

Якщо з метою пізнання істини за справою потрібно щоб допитуваний згадав якісь важливі обставини, його просять детально (розклавши на окремі дії, рухи) розповісти як він, наприклад, йшов, куди звернув, скільки зробив кроків у сторону тощо. Проте, іноді щоб активізувати мнемічні процеси, допитуваному пропонується відтворити послідовність своїх дій не тільки в прямій послідовності, але і в хронологічно оберненому порядку.

Під час слідчого експерименту, підозрюваному в навмисному вбивстві, який пояснюєте що сталось своїм необережним поводженням зі зброєю, пропонують показати - рух за рухом - як

він поводився зі зброєю, яким чином міг „випадково” натиснути на пусковий гачок і зробити постріл.

3. Психологічний аналіз злочинної поведінки при різних формах провини.

1 . В літературі часто зустрічається використання термінів „злочинна поведінка” і „злочин” в якості синонімів. Але таке слововживання є не зовсім точним, оскільки злочинна поведінка - поняття більш ширше, яке включає не тільки сам злочин як суспільно небезпечне, протиправне діяння (дія або бездіяння), але і його джерела; виникнення мотивів, постановку цілей, вибір засобів, прийняття суб'єктом майбутнього злочину різних рішень.

Аналізуючи з психологічної сторони злочинну поведінку слід помічати не тільки сам злочин, але і його зв'язки з зовнішніми факторами, а також „внутрішні, психічні процеси і стани, які спрямовують і контролюють його виконання”. Злочинна поведінка - це процес, який розгортається у часі і просторі. Він включає не тільки самі дії, які змінюють зовнішнє середовище, але і психологічні явища, які їм передували, та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

2. Якщо схематично уявити собі процес формування та прояву злочинної поведінки

суб'єкта, який навмисно скоїв злочин, тоді такий процес умовно можна розділити на два основних етапи.

Перший етап - МОТИВАЦІЙНИЙ. На даному етапі у суб'єкта під впливом потреби, що виникла, формується досить активний потребовий стан, який може пізніше перейти в мотив протиправної поведінки, а саме у тих випадках, коли потреба, що виникла, не може бути реалізована законним шляхом.

На даному етапі часто відбувається боротьба мотивів. Процесу мотивації, змістом якого є боротьба мотивів на скоєння злочину, супутніми є процеси цілеутворення, вибір об'єкта на який суб'єкт планує спрямувати свої злочинні дії. Спочатку мотиви та цілі можуть і не співпадати. Проте надалі можливий своєрідний зсув мотиву на ціль.

Своєрідним закінченням даного етапу є прогнозування, яке протікає або в розгорнутому вигляді з програванням подумки ролей - образів, або у стисненому, згорнутому вигляді, і потім - прийняття рішення.

Після того як прийняли рішення, оцінюються умови, в яких будуть скоюватись протиправні дії, з точки зору того, наскільки вони будуть сприяти досягненню поставлених цілей, підшукуються, вибираються засоби та способи, знаряддя злочину. У випадку підготовки групового злочину розподіляються ролі з їх функціональними обов'язками між його учасниками.

3. Інтерес складають найбільш загальні закономірності виникнення і формування мотивів злочину. При цьому в мотиваційних процесах можна виділити такі найбільш важливі етапи.

Поява потреби, як джерела активності особистості.

Виникненню мотивів будь-якої діяльності, протиправної теж, передує поява певної потреби. В результаті переживання суб'єктом потреби, що виникла, як своєї, особистісно-значимої, появляється особливий, актуальний для даного суб'єкта, потребовий стан. Потребовий стан не є чимось застиглим, зарання запрограмованим. Під впливом різних суб'єктивних і зовнішніх факторів потреби можуть змінювати свою напругу, згасати і відтворюватись знову, персоніфікуватись у відповідності до основних структур особистості - світоглядом, ціннісними орієнтаціями. Потреби в онтогенезі особистості зазнають внутрішньої перебудови.

Потребова сфера багатьох правопорушників характеризується порушенням рівноваги між різними видами потреб і способами їх задоволення, переважанням в її структурі духовно збіднених, асоціальних потреб, які суттєво переважають нормальні потреби цих осіб і у випадку боротьби мотивів можуть „переважити”, негативно вплинувши на вибір цілей і засобів діяльності.

Перехід потреби в мотив протиправної поведінки.

В залежності від того, яке значення надає потребі конкретна людина, вона або стає спонукальною силою (мотивом), або поступово втрачає своє актуальне значення.

Виявлення інтересів і потреб, які можуть бути задоволені за допомогою злочину, допомагає визначити коло осіб, які можливо причетні до його здійснення, обґрунтувати та намітити версії про підозрілих

Часто, зізнавшись у скоєнні злочину, винуватці вперто відмовляються назвати справжні мотиви, приховуючи їх від суспільства і свого оточення менш засуджуючими спонуканнями. Це - своєрідний психологічний захист, самовиправдання, перенос відповідальності за скоєне на потерпілого, приписування собі благородних мотивів, прагнення до справедливості.

Таким чином, особистісний зміст самооцінок злочинців має ніби дві сторони; одна для себе (своєрідний „робочий варіант”) і інша - для навколишніх, яка виконує тактичну (приховати справжні спонукання від органів правосуддя, щоб полегшити міру покарання) і морально -психологічну (виправдати свої вчинки перед найближчим оточенням) функції.

В процесі формування мотиву ми бачимо своєрідний трикутник; потреба - особистісний зміст – ситуація. Це – елементи, які постійно взаємодіють між собою.

Ситуативно зумовлений розвиток мотивації має місце і в злочинній поведінці. Цю ситуацію називають КРИМІНОГЕННОЮ. Такою її можуть зробити різні обставини: невизначеність, непередбачливість розвитку події, поведінка різних осіб, екстремальність, швидкоплинність подій, що відбуваються; конфліктний характер стосунків сторін з наявністю провокуючих елементів; безконтрольність, відсутність певного порядку, дисципліни.

Досить важливе місце в процесі формування мотивів мають психологічні механізми цілеутворення. Ціль дій, в порівнянні з мотивами завжди більш предметна. В ній ніби кумулюються в свідомості людини і її потреби, її прагнення, інтереси і самі мотиви зсуваються на ціль діяльності.

4. Після того як рішення прийняте, на зміну мотиваційному приходить другий етап - РЕАЛІЗАЦІЇ РІШЕННЯ: скоюються протиправні дії і як наслідок цього настає злочинний результат, який може і не співпасти з зарання наміченою ціллю. В подібній ситуації (крім випадків, коли ціль і результат співпадають) можуть зустрітись наступні варіанти:

• ЦІЛЬ ВИЯВИЛАСЬ "НЕДОВИКОНАНОЮ": результат повністю або частково не досягнуто через об'єктивні фактори;

• ЦІЛЬ ВИЯВИЛАСЬ "ПЕРЕВИКОНАНОЮ": досягнутий результат в ході скоєння злочинних

дій перевищив раніше поставлену ціль (наприклад, в результаті розбійного нападу настала

смерть потерпілого від одержаних тілесних пошкоджень) тобто мав місце результат, який зарання не планувався.

Названі вище процеси закінчуються оцінкою винуватцем досягнутого результату, прогнозуванням своєї подальшої поведінки в ході попереднього розслідування та під час суду.

Проте не можна не враховувати того, що спочатку потреби, які виникли у суб'єкта і зіграли свою роль в скоїнні ним злочину, поступаються своїм домінуючим місцем в ієрархії всіх його потреб, тепер для нього найбільш актуальними є потреби уникнути розкриття та покарання.

В загальній мотиваційній структурі особистості потреба уникнути покарання в окремі періоди займає міцне, провідне місце. Ця потреба породжує такий сильний емоційно насичений мотив, як страх перед покаранням. Він у свою чергу є могутнім „мотиватором” усієї майбутньої діяльності, у тому числі і протиправної, яка спрямована на досягнення знову виникаючих (тепер вже у зв'язку із скоєним злочином) цілей: приховати сліди злочину, сховатись від органів правосуддя, знищити свідків злочину.

В цій типово кримінальній ситуації винуватець переживає стан психічної напруги, який викликаний тим фактором, що досягнення злочинної цілі раніше здавалося б здатною задовольнити його потребу, яка виникла на початку, тепер вже виконує іншу функцію - зумовлює появу нових спонукань, які спрямовані на уникнення покарання.

Аналізуючи механізм злочинної поведінки не можна також ігнорувати такі важливі фактори, які визначають поведінку суб'єкта, як особливості, властивості його особистості (спрямованість, світогляд, ціннісні орієнтації, соціальні установки, рівень правосвідомості, індивідуально-психологічні особливості, характер) та вплив соціального середовища на формування його особистості і поведінку до виникнення криміногенної ситуації та під час неї.

Властивості особистості, як і об'єм зовнішньої інформації, визначають не кількість, але і зміст варіантів поведінки, які коректуються моделями майбутнього, що прогнозується.

5. Варто зупинитись на розгляді психологічних особливостей злочинної поведінки, основним змістом якої є так звані безмотивні злочини. Така назва досить умовна і не відображає повної відсутності мотиву у діях винуватого (адже мова йде про свідому діяльність психічно здорової людини).

Першу групу так званих без мотивних, навмисних злочинів складають злочини, які зовнішньо відрізняються своєю якоюсь беззмістовністю, яка незрозуміла з першого погляду надмірною жорстокістю по відношенню до жертви. Прихована від поверхового погляду мотивованість таких дій часто викликає сумніви стосовно психічного здоров'я підозрюваного.

Злочинна діяльність (як і будь яка діяльність людини) полімотивована і пояснювати дії винуватця тільки одним якимось мотивом рівнозначно небажанню бачити всю багатогранність психічних явищ і станів, які переживає суб'єкт.

Після того як вдається розрушити звичний стереотип мислення і перейти від безуспішного пошуку якогось одного мотиву, що міститься на поверхні, до більш глибокого дослідження всієї мотиваційної сфери особистості, яка включає в себе не тільки окремі потреби, інтереси, але приховані в глибинах індивіда його психічні стани, емоції, можна зрозуміти „безмотивність”, на перший погляд, злочину і знайти справжні мотиви злочинної поведінки.

Особливо складними є випадки коли злочини скоюються людьми, що мають психічні відхилення від норми, які наділені акцентуйованими рисами характеру, що у зв'язку з цим мають серйозні труднощі в процесі соціальної адаптації в нових умовах життя, в екстремальних умовах діяльності.

Другу групу „безмотивних” злочинів утворюють злочини насильницького характеру, які виникають за механізмом „зміщення” агресивності в стані фрустрації. Вказані дії можуть навіть мати характер аутоагресії і тоді слідчому доводиться мати справу із суїцидною поведінкою.

Завдяки „зміщенню” дій, які спрямовано на цілком інший, посторонній об'єкт (що і викликає в першу чергу сумніви стосовно „безмотивованості” таких дій), у суб'єкта послаблюється надмірна напруга психіки, що виникла в результаті незадоволення якоїсь особистісно-значущої для нього потреби, створюється своєрідна ілюзія реагування на якісь несприятливі фактори з якими суб'єкт не зміг в свій час впоратись. А той негативний досвід, який він набув, переноситься ним тепер на цілком інших осіб, які інколи не мають ніякого відношення до тих переживань, які йому прийшлось перенести.

6. Розглянутий вище механізм злочинної поведінки часто, а саме коли мова йдеться про необережні злочини, має згорнутий характер.

Поведінка людини перед скоєнням необережного злочину характеризується тим, що суб'єкт часто є під впливом протиріч між вимогами ситуації, яка приписує йому поводитись певним чином, і його намірами, які частково або повністю не співпадають з цими вимогами, його легковажним прагненням будь-що добиватись поставленої мети.

Серед психологічних факторів, які в значній мірі впливають на поведінку осіб, що необережно скоїли злочин, особливе місце належить психологічній установці у вигляді легковажно-безвідповідального ставлення до дотримання правил запобігання, соціальним цінностям і своїм обов'язкам у відношенні до них.

Ведучи мову про відмінності з психологічної точки зору необережних злочинів від навмисно скоєних злочинних дій, слід особливу увагу звернути на процеси мотивації і цілепокладання. Якщо в навмисних злочинах мотив і ціль безпосередньо зв'язані з результатом, що настав, тоді в необережних злочинах має місце розрив між мотивом і ціллю протиправної поведінки суб'єкта, з одного боку, і результатом, що настав - з іншого. Цей розрив заповнюється мотивом і ціллю допущюваних суб'єктом порушень певних правил поведінки, які об'єктивно спрямовані на недопущення важких наслідків, які в уяві суб'єкта можуть настати, а можуть і не настати. В цьому проявляється вольовий характер протиправної поведінки суб'єкта і окремих його дій, що пов'язані з недотриманням ним тих чи інших приписів обов'язкового характеру.

Таким чином, мотив є в будь-якій вольовій, а отже і в будь-якій злочинній поведінці незалежно від форми провини. Але оскільки при необережній формі провини наслідки, які настали не охоплюються бажанням винуватого, слід розрізняти „мотиви навмисних злочинів мотиви поведінки, які об'єктивно призвели до суспільно небезпечних наслідків в необережних злочинах.”





Реферат на тему: Психологія злочинної поведінки. Психологія злочину (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.