Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Психологічний аспект діяння, пов’язаного з ризиком, у контексті боротьби з організованою злочинністю (реферат)

Економічні та соціальні реалії суспільного життя України свідчать про значний рівень криміналізації, загальне зростання як побутової злочинності, так і її організованих форм. Небезпечні тенденції поширення серед населення антисоціальних установок та їх реалізація ззовні в актах протиправної поведінки потребують невідкладного реагування на них з боку компетентних державних органів. Тому на перший план виступає проблема ефективності боротьби зі злочинністю. За сучасних умов боротьби зі злочинністю законодавець повинен усвідомлювати, що досягненню завдань кримінально-правової охорони особи, суспільства, держави сприяє як практика невідворотності й посилення суворості примусових заходів, так і практика повної відмови від кримінальної репресії у певних, визначених законом, випадках. На це вказують основні напрями розвитку національного законодавства і світової кримінально-правової політики. Як свідчить аналіз основних тенденцій світової кримінальної політики, проведений ООН, характерною рисою сучасних систем правосуддя є "процес вибування” кримінальних справ у зв'язку з їх закриттям ще в досудовому провадженні. При цьому, залишаючи поза увагою різні процедури здійснення даного інституту в різних країнах, його юридична сутність залишається в більшості з них тією ж самою – закриття кримінальних справ за наявності факту вчинення злочину. Державний примус – вимушений, крайній засіб впливу на осіб, що порушили кримінальний закон. Основним напрямом світової кримінальної політики, виходячи з принципів гуманізму, диференціації та індивідуалізації відповідальності, є виправлення злочинця (якщо для цього наявна реальна можливість) без реалізації заходів кримінально-правового впливу. Як показує соціальний досвід, нерідко створюються такі умови, коли для реалізації завдань кримінального законодавства немає потреби, щоб винувата особа зазнала застосування відносно неї заходів кримінальної відповідальності (в тому числі, й покарання). Тому законодавець передбачив випадки, коли за певних умов держава в особі її компетентних органів і посадових осіб відмовляється від реалізації свого виключного права на подальше проведення кримінального переслідування осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, і звільняє їх від кримінальної відповідальності, звідси, – й від покарання. Можливість такого звільнення об'єктивно зумовлюється тим, що притягнення до кримінальної відповідальності та призначення покарання не завжди є єдиним і найбільш правильним засобом досягнення цілей виправлення та перевиховання особи, загального та окремого попередження злочинів. За наявності певних обставин більш ефективним і раціональним інструментом у цьому може стати застосування різних видів звільнення від кримінальної відповідальності на підставі обставин, що виключають злочинність діяння.

Саме вчинення злочину при застосуванні ризикованих діянь вимагають правової захищеності особи від притягнення до кримінальної відповідальності. "Ризик” як певна категорія та поняття знаходить своє відображення в різноманітних суспільних і природничих науках, кожна з яких має свій предмет, свій напрям у дослідженні ризику і користується для цього власними методами. Така ситуація дозволяє виділити психологічний, соціально-психологічний, економічний, правовий, медико-біологічний та інші аспекти ризику. Ризик охоплює всі сторони життя людини: з ним можуть бути пов'язані праця та відпочинок, спорт, творчість і винахідництво, науково-технічний прогрес і прогнозування. Особливість проблеми ризику полягає в її тісному зв'язку з рівнем звичайної свідомості. Чи не кожна людина схильна до саморефлексії, у певний спосіб шукає відповідь для себе на запитання: що таке ризик, чи схильна вона до ризику чи ні, яка для неї цінність ризику? Виникає досить складна ситуація: об'єктивно ризик існує, про нього часто говорять, але спроби пояснити, що належить розуміти під ризиком, призводять до різноманітних, а інколи й суперечливих тверджень [1, с. 8].

Значна увага при дослідженні діяння, пов'язаного з ризиком, зосереджувалась на двох аспектах: правовому та психологічному. Більшість вчених вважають, що виправданий ризик, у першу чергу, повинен досліджуватись та аналізуватись на підставі психологічного аспекту. Тому А.П. Альгін, В.В. Мамчун, В.А. Петровський, В.Д. Рудашевський, О.Д. Ситковська детально аналізували ризик у певних ситуаціях, зосереджуючи увагу на психологічних моментах ризикованої діяльності.

Зміст діяння, пов'язаного з ризиком, як кримінально-правової категорії неможливо розкрити без дослідження психологічного аспекту. Тому ми маємо на меті з'ясувати та проаналізувати основні теорії усвідомлення суб'єктом своєї діяльності під час здійснення ризикованого діяння на підставі психологічного дослідження.

Слово "ризик” відноситься до побутових лексичних словоформ з розмовного стилю усного мовлення. У словнику Даля вказується, що "ризикувати – пускатись на невдачу, на неправильну справу, відважитись, робити щось без правильних розрахунків, діяти сміливо, мати надію на щастя… Ризик – відвага, сміливість, рішучість. Ризик – благородна справа. Немає справи без ризику” [2, с. 96].

Словник української мови визначає ризик як усвідомлення можливості небезпеки, сміливий, ініціативний вчинок, дія із сподіванням щастя, успіху, позитивного результату. Йти на ризик – ризикувати, наражаючись на можливу небезпеку і сподіваючись успіху; можливість збитків або невдачі в якійсь справі [3, с. 909]. Отже, словникові визначення пов'язують ризик, з одного боку, як з можливою небезпекою, невдачею, а, з іншого, – з дією на вдачу, в надії на вдалий, щасливий кінець. В.І. Серебровський зазначає, що слово ризик португальського походження і означає скеля (risco) [4, с.118]. Мореплавці цим словом визначали небезпеку, яка загрожувала їх кораблям. Так, це значення ("небезпека” чи "загроза небезпеки”) досить стійко закріпилась за словом "ризик” в його основному розумінні та значенні.

Водночас прийнято вважати, що для визначення того чи іншого явища необхідно розкрити його найважливіші, суттєві риси, які в своїй єдності відображали б його якісну своєрідність і одночасно відрізняли його від інших суміжних явищ [5, с. 64]. Тому для того, щоб визначити поняття діяння, пов'язаного з ризиком як кримінально-правовим явищем, а саме: як обставини, що виключає злочинність діяння, необхідно абстрагуватися від інших загальних ознак, притаманних соціальному ризику, враховуючи при цьому специфіку кримінально-правових тлумачень.

Вважається, що в сенсі діяння, пов'язаного з ризиком, належить виділяти два аспекти: правовий та психологічний.

У психології ризик характеризується в якості дії, спрямованої на привабливу мету, досягнення якої пов'язано з елементом небезпеки, загрозою втрати певних цінностей [6, с. 203]. Психологи виділяють три основні взаємопов'язані значення ризику: 1) міра очікуваної невдачі в діяльності, що визначається поєднанням ймовірності невдачі та ступенем несприятливих наслідків у цьому випадку; 2) дія, в тому чи іншому стані, що загрожує суб'єкту втратою (травмою, шкодою і т. ін.); 3) як ситуація вибору між двома можливими варіантами дії: менш привабливими, однак більш надійними, й більш привабливими, але менш надійними [7, с. 344–345].

Психологи вважають, що ключовою для підходу до аналізу кримінально-правового інституту ризику є психологічна проблема управління і контролю людиною своєї поведінки в нестандартних ситуаціях. Значну увагу дослідники психологічних проблем ризику ґрунтовно приділяють особливостям людини, яка потрапляє у відповідну ситуацію. В такій ситуації суб'єкти завжди складні та екстремальні для людини, незалежно від того, чи йдеться про раптово виниклу ситуацію, чи про таку, виникнення якої передбачалось і навіть планувалось, наприклад, у зв'язку з науковим експериментом. Їх складність полягає в інформаційній невизначеності, яка викликає невпевненість у досягненні мети, що може призвести до негативних наслідків [8, с. 4].

Труднощі прийняття рішення пов'язані з почуттям відповідальності. Причому осіб, професійна діяльність яких створює ситуацію вибору та є досить поширеною, більше хвилює не фізична небезпека для себе та інших, а соціальна небезпека у вигляді санкцій за допущений прорахунок [9, с. 26].

О.Д. Ситковська, погоджуючись з В.А. Петровським, зазначає, що є суттєвою додатковою характеристикою поняття ризику: особистісна форма регуляції поведінки в ситуації небезпеки [9, с. 36].

Саме її наявність – суттєва для закону, який захищає суспільно значимі відносини від посягання. Тому цілком правильно виходити із визначення небезпеки як "можливої загрози катастрофи, нещастя, біди”, яка усвідомлюється ризикуючою особою, спрямована на такі суттєві інтереси, як життя, здоров'я, екологічна безпека і т. ін.

До механізму прийняття рішення в ситуації виправданого ризику входить: 1) мета, що усвідомлюється як позитивна і суттєва (мета, пов'язана з результатами, вагомими для суб'єкта, кримінальний закон не повинна цікавити); 2) оцінка ситуації, яка взагалі виключає можливість досягнення цієї мети без небезпеки чи можливості вибору між безпечним і небезпечним варіантом дій або варіантами з різним ступенем небезпеки; 3) наявність певного обсягу інформації, достатнього для передбачення можливих наслідків вибору даного варіанта поведінки і для ймовірного висновку про шанси досягнення мети [10, с. 195].

При психологічному аналізі більш переважає термін "обґрунтований ризик”, який характеризується наявністю чи відсутністю адекватної оцінки обстановки та її розвитку, можливістю керувати нею. У зв'язку з цим необхідно говорити про обдуманість, передбачливість, максимальне використання в даній ситуації професійних знань і навичок, про суб'єкта, який "хоча й усвідомлює можливість спричинення шкоди, оскільки йде на ризик, але не проявляє при цьому легковажності” [10, с. 198].

На думку вчених-психологів, розробка поняття ризику за участю психологів призвела б до наявності двох варіантів поняття ризику як обставини, що виключає злочинність діяння.

По-перше, про дії в обстановці, коли вибір між ризикованою поведінкою і відмовою від неї здійснюється із прогнозу наслідків та оцінки шансів на успіх.

По-друге, – про дії в обстановці, коли ризик необхідний (відмова від нього однозначно призведе до тяжких наслідків).

Перший варіант передбачає ризиковану поведінку в звичайному процесі діяльності, яка вимагає спеціальних знань і пересторог при виникненні нестандартної ситуації. Наприклад, застосування лікарем нових ліків, нового методу оперування, проведеного до цього тільки на тваринах.

Другий варіант виділяє із загального поняття виправданого ризику дії, вчинені в ситуації, коли утримання від дій однозначно призведе до неминучої загибелі людей, екологічної катастрофи тощо. Причому, ця особа через свій професійний статус зобов'язана зробити все, щоб такі наслідки не настали.

У першому випадку ризик виступає в якості дії (активна поведінка) як ознаки об'єктивної сторони, а у другому – бездіяльності (пасивна поведінка).

Наприклад, необхідність оперування людини з безнадійним діагнозом, якщо є хоча б якісь шанси на його врятування. В цьому разі ризикована поведінка є не одним із можливих варіантів, а єдиним можливим та обов'язковим для особи, що ризикує, у зв'язку з її професійними обов'язками. Саме рішення про ризиковану поведінку в такому випадку не вимагає підтвердження його виправданості, навіть якщо шансів на успіх менше, ніж на удачу, оскільки відмова від ризику однозначно призведе до тяжких наслідків. Іншими словами, існує презумпція виправданості ризику в цьому разі. Оцінки вимагає тільки обґрунтованість вибору способу дії, якщо вона існує [11, с. 50].

Яке ж значення усвідомлення суб'єктом своєї ризикованої поведінки? Який зміст і межі свідомості для визнання ризику виправданим?

Необхідно в конкретному разі з'ясувати, що суб'єкт, який ризикує, має достатні підстави для вибору саме даного варіанта поведінки, вчинив обачно, а не нерозважливо. Саме доказовість, що в основі його поведінки був обґрунтований розрахунок, а не легковажна відмова від оцінки та прогнозу розвитку ситуації, на думку психологів, відрізняє виправданий ризик від необережних злочинів.

Усвідомлення ризику охоплює: а) усвідомлення поставленої мети як соціально позитивної; б) усвідомлення можливості досягнення найбільшого професійного результату або небезпеки, для відвернення якої ставиться мета або яка неминуче виникає в процесі досягнення мети; в) розуміння того, що часу та інформації недостатньо для знаходження однозначно правильного рішення; г) оцінку можливих негативних наслідків ризикованої поведінки як менш ймовірних, порівняно з позитивними; д) формування уявлень про можливі заходи безпеки на основі інформації про ситуації та прогнозу її можливого розвитку [9, с. 27].

Дослідження ризику, проведене в галузі соціально-філософських наук, дозволило виділити такі його характерні ознаки, як діяльність, невизначеність, імовірність, альтернативність, суперечність, небезпека і т. ін. При цьому феномен явища ризику розглядається як специфічний різновид соціальної ситуації [12, с. 18–19].

Що ж стосується до правових явищ, то немає суттєвих суперечностей у розумінні "ситуації” в науці теорії права. Під ситуацією як первинним елементом правового регулювання юридичної норми, як правило, розуміють локалізований у просторі й в часі фрагмент соціального життя, який характеризується якісною визначеністю свого змісту і відносно стабільним складом учасників, як систему зовнішніх відносно до суб'єкта умов, які пробуджують і забезпечують його активність. "У кожній із закріплених у законі норм”, – як вказує В.І. Михайлов, – знаходить відображення " готова до цього” соціальна ситуація. Будучи об'єктивною категорією, вона має досить широкий прояв, який характеризується зрілістю зв'язків, які входять до неї, являє значимість для суспільства, піддається регулюванню нормами законодавства і володіє сукупністю наявних тільки їй ознак” [13, с. 48].

У кримінальному праві соціально-юридична природа різноманітних видів обставин, що виключають злочинність діяння, також визначається змістом тієї соціальної ситуації, яка закріплена в ній [14, с. 65], і являє певний вид суспільних відносин в єдності суб'єктивного та об'єктивного складів.

Безумовно, що і діяння, пов'язане з ризиком проявляється в конкретній ситуації ризику, якому властиві перелічені ознаки (діяльність, невизначеність, імовірність, альтернативність, суперечність, небезпека тощо), які притаманні соціальному ризику і мають суттєве значення у визначенні кримінально-правового ризику.

Зауважимо, що діяння, пов'язане з ризиком, як обставина, що виключає злочинність діяння, в кримінальному праві пов'язане з поняттям діяльності, оскільки здійснення права на виправдано ризиковане діяння з техніко-юридичного боку виступає у вигляді діяльності суб'єкта кримінально-правових відносин. Виправданий ризик, як і соціальний, проявляється тільки в людській діяльності, в процесі творчого перетворення навколишнього світу [15, с. 20]. Ризикуючи, людина робить себе діяльним суб'єктом, а вивчені нею явища – об'єктом своєї діяльності. Як зазначає В.В. Давидов, "поняття діяльності фіксує специфіку суспільного життя людей, яка полягає в тому, що вони цілеспрямовано перетворюють об'єктивну природу і соціальну дійсність” [16, с. 52].

У суспільному житті існують різноманітні види ситуацій, з якими людина стикається в реальній дійсності: визначені і невизначені ситуації, в яких поєднується невпевненість і ризик. Наявність невизначеності зумовлює ситуації, які не мають однозначного кінця (рішення). До невизначених ситуацій подібні і ситуації ризику, які суттєво відрізняються від них тим, що у суб'єкта виправданого ризику в процесі його діяльності існує об'єктивна можливість якісно і кількісно оцінити ймовірність настання передбачуваних подій, тобто невизначеність у ситуації ризику не абсолютна, а відносна.

Невизначеність пов'язана з характеристиками зовнішньої (об'єк тивної) сторони, в якій здійснюється ризикована діяльність. Але й сама зовнішня сфера (об'єктивність) впливає на ризиковану діяльність, сприяє виникненню в ній нових елементів. [17, с. 127].

Крім об'єктивних причин, досить важливими джерелами невизначеності в процесі ризикованої діяльності є причини суб'єктивного (гносеологічного) порядку: відносність процесу пізнання людиною навколишньої дійсності (наприклад, процес пізнання має елементи невизначеності, оскільки кожний його новий етап відкриває нові проблеми); неможливість однозначного пізнання об'єкта (ризику) при рівнях і методах наукового пізнання, які склалися при цих умовах; відносна обмеженість свідомої діяльності людини, існуючі розбіжності в соціально-психологічних установках, ідеалах, вимірах, оцінках, стереотипах поведінки [18, с. 319]. На нашу думку, перелічені фактори, властиві соціальному ризику, наявні і в кримінально-правовому ризику, оскільки під певним кутом зору будь-яка пізнавальна діяльність пов'язана з ризиком спричинення шкоди правоохоронюваним інтересам і містить у собі інтелектуальну та вольову сторони правомірної поведінки.

Ситуація невизначеності в процесі здійснення обґрунтовано ризикованої діяльності ставить суб'єкта перед вибором того чи іншого перспективного досягнення поставленої мети із декількох існуючих альтернатив. Відсутність вибору виключає будь-який ризик. "Там, де немає вибору, – вказує А.П. Альгін, – не виникає ризикована ситуація, і відповідно, не буде ризику” [12, с. 30].

У ситуації ризику можливі наслідки відомі, але їх настання не безумовне. Ризиковані дії розраховані на успіх, але кожний окремий результат не обов'язково повинен бути позитивним, саме тому суб'єкту необхідно обрати найбільш оптимальну, обґрунтовану альтернативу з усіх можливих варіантів рішень для досягнення суспільно корисної мети. При цьому в процесі прийняття ризикованого рішення необхідно враховувати і деякі обмеження, пов'язані з пізнавальними можливостями людини. У подальшому, здійснюючи ризиковану діяльність, суб'єкт на підставі всієї інформації, якою він володіє, вираховує варіанти дій, спрямованих на досягнення тих завдань, що стоять перед ним, двох видів: стандартних – формалізованих і таких, що повторюються (не потребують високого рівня активності), і проблемних, тобто завдань, які є новими і потребують оригінального, незвичайного рішення або невизначених завдань. Саме при вирішенні невизначених видів завдань, на наш погляд, виникають ситуації необхідності допущення виправданого ризику. Це важливо враховувати і для оцінки (кваліфікації) ризикованого діяння при відмежуванні виправданого ризику від невиправданого (протиправного).

При цьому зауважимо, що в ситуації ризику суб'єкт діяльності, який обрав найбільш обґрунтоване (раціональне) рішення із існуючих альтернатив, досягає бажаного результату своїх діянь. Саме тому будь-які творчі, новаторські перетворення, спрямовані на досягнення суспільно корисної мети, зумовлюються існуванням специфічної, ризикованої форми діяльності.

Залежно від конкретної ситуації ризику існуючі альтернативи володіють різноманітним ступенем складності в їх оцінці суб'єктом при виборі єдиної правильної, обґрунтованої, з позиції досягнення суспільно корисної мети, альтернативи і на підставі розрахунку ймовірності її результату (позитивного або негативного).

Взагалі, імовірнісна характеристика діяння, пов'язаного з ризиком, зв'язана і з імовірною сутністю більшості явищ суспільного життя, по відношенню до яких допускаються ризиковані діяння. При цьому ймовірність у ситуації ризику проявляється в неможливості однозначно передбачити результат вжитих дій: настання бажаного, суспільно корисного результату або можливих несприятливих наслідків для правоохоронюваних інтересів.

Найчастіше прояви ризику в соціальній практиці не можуть оцінюватись однозначно саме через їх різноманітність, оскільки співвідношення можливих позитивних і несприятливих наслідків у результаті здійснення тієї чи іншої альтернативи є різним. Це зумовлюється тим, що, поряд із вказаними ознаками, ризик, за своєю сутністю, має суперечливий характер.

Суперечність ризику проявляється в різноманітних аспектах. Перш за все, обґрунтований ризик як специфічна форма діяльності зорієнтований на досягнення суспільно корисних цілей через неординарні, нові способи в умовах невизначеності та ситуації невідворотного вибору, і це дозволяє суб'єкту ризику здолати догматизм, відсталість, психологічні бар'єри, які перешкоджають досягненню поставлених завдань. Обґрунтовано ризиковані діяння мають важливі економічні, політичні та духовно-моральні наслідки, оскільки прискорюють суспільний і науково-технічний прогрес, позитивно впливають на суспільну думку, духовну атмосферу суспільства, тобто виконують регулятивну функцію в соціумі, без якого немає прогресу.

З іншого боку, виникає серйозна проблема, пов'язана з відсутністю конкретно-нормативного вирішення ризику в різноманітних життєвих ситуаціях. У деяких випадках досягнення суспільно корисної мети в ситуації ризику пов'язане з прямим порушенням правових заборон або дозволів в юридичних нормах. При цьому, як вважають деякі автори, в ситуації ризику порушуються ті нормативні акти й правові норми, які неадекватно відображають та регулюють ті чи інші суспільні відносини [19, с. 70]. Аналогічного погляду дотримується і В.І. Самороков, який вважає, що „ правомірний ризик можливий і при прямій забороні ризикованих діянь, очевидно, застарілий, який блокує ініціативу нормативним актом або навіть новим правовим актом, який суперечить закону, що регулює суспільні відносини, які піддаються можливому нанесенню шкоди при ризику. Інший підхід може призвести до суттєвих економічних і соціальних втрат. Ця колізія може бути вирішена тільки з побудовою правової держави” [20, с. 107].


Список використаних джерел

1. Альгин А.П. Новаторство. Инициатива, риск. – Ленинград, 1987.

2. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка в 4-х томах. – М.: Русск. язык, 1980. – Т. 4.

3. Новий словник української мови у чотирьох томах / Укл.: В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: АКОНІТ, 1999. – Т. 3.

4. Серебровский В.И. Очерки советского страхового права. – М.: Госиздат, 1926.

5. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М., 1972.

6. Большой толковый психологический словарь / Ребер Артур. – Том 2. – перевод с англ. – М.: Вече, АСТ, 2000.

7. Психология. Словарь. – М., 1990.

8. Рудашевский В.Д. Риск, конфликт и неопределенность в процессе принятия решений и их моделировании // Вопросы психологии. – 1987. − № 2.

9. Петровский В.А. Психология активности // Вопросы психологии. – 1975. − № 3.

10. Ситковская О.Д. Психология уголовной ответственности. – М., 1998.

11. Серова А.В. Профессиональный риск медицинских работников как вид обоснованного риска: Дисс…. канд. юрид. наук. – Екатеринбург., 1999.

12. Альгин А.П. Риск и его роль в общественной жизни. – М., 1989.

13. Михайлов В.И. О социально-юридическом аспекте содержания обстоятельств, исключающих преступность деяния // Гос-во и право. – 1995. − № 12.

14. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М., 1984.

15. Мамчун В.В. Правоприминительный риск. Автореф. дисс. ... канд юрид. наук. − Н. Новгород, 1999.

16. Давидов В.В. Теория деятельности и социальная практика // Вопросы философии. – 1996. − № 5.

17. Левченко В.И. О профессиональном риске в науке // Сов. гос-во и право. – 1984. − № 4.

18. Алексеев С.С. Общая теория права: В двух томах. – М., 1982. – Т. 2.

19. Гринберг М.С. Должностные преступления и крайняя необходимость // Сов. гос-во и право. – 1989. − № 5. – С. 70.

20. Самороков В.И. Риск в уголовном праве // Гос-во и право. – 1993. − № 5.





Реферат на тему: Психологічний аспект діяння, пов’язаного з ризиком, у контексті боротьби з організованою злочинністю (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.