Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Протидія корупційним проявам в Україні – нагальна потреба сьогодення (реферат)

Утвердження України як самостійної європейської держави неможливе без здійснення нею політики у сфері протидії корупційним проявам. Життя переконливо засвідчує, що тільки ті країни, які активно протидіють корупційним проявам, мають майбутнє.

Визначаючи стратегічні пріоритети на 2000–2004 рр., Президент України Л.Д. Кучма зазначив, що базовою основою нашого подальшого розвитку є європейський вибір, відданість України загальнолюдським цінностям, ідеалам свободи та гарантованої демократії. Особливе значення має послідовна політика України щодо зближення з Європейським Союзом, набуття статусу асоційованого, а згодом повноправного члена ЄС [1]. Стратегія інтеграції України до ЄС визначає основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 р., протягом якого мають бути створені передумови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Така стратегія має забезпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору та отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньополітичним пріоритетом України [2].

Певний внесок у цьому напрямі здійснив Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю.

Наш Центр було створено згідно з Указом Президента України від 1 грудня 1994 р. № 714/94 [3] на виконання ст. 21 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” [4] для наукового забезпечення боротьби з організованою злочинністю та корупцією.

У Центрі працюють спеціалісти із різних правоохоронних органів, таких як МВС, СБ, ДПА, Держкомкордон, прокуратура України, що дає змогу комплексно охопити проблематику питань, які постають перед правоохоронними органами країни.

У країні відсутня інша подібна до наведеної структура з питань наукового забезпечення протидії організованій злочинності. Можливості Центру уможливлюють створення найбільш реальної картини кримінальної ситуації в державі, стану злочинності та корупції.

Міжвідомчий НДЦ проводить не лише наукові дослідження з проблем протидії організованій злочинності та корупції, а й здійснює розробку методичних рекомендацій та їх впровадження у практичну діяльність спеціальних підрозділів МВС та СБУ по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією, інших правоохоронних та контролюючих органів.

Розуміючи, що протидія організованій злочинності та корупції вимагає комплексного підходу, Центром розробляються комплексні програми, проекти концепцій, які потім впроваджуються в практику через рішення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, та управлінські рішення органів виконавчої влади.

Щорічно Центр готує Стратегію та пропозиції щодо тактики боротьби з організованою злочинністю та корупцією, оцінку криміногенної ситуації в країні та прогноз її розвитку, які направляються Президентові, Верховній Раді та Кабінету Міністрів України.

Співробітниками Центру по темах наукових досліджень підготовлено і видано 5 монографій та 6 методичних рекомендацій для практичних працівників правоохоронних органів.

Центром регулярно випускаються аналітичні бюлетені, які містять аналітичні розробки, огляди преси з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією в регіонах країни та за кордоном тощо.

З серпня 2000 року видається науково-практичний журнал "Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”, в якому друкуються статті практиків та провідних вітчизняних вчених, присвячені передовому досвіду і методам протидії зазначеним явищам.

За дорученням Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України з урахуванням зауважень та пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади (близько 600) науковцями Центру розроблено новий проект Закону України "Про боротьбу з корупцією”, який було надіслано Президентом України до Верховної Ради України.

На підставі набутого досвіду вважаємо, що в Україні ще має місце безсистемна робота у боротьбі з цим соціальним явищем, яка в основному спрямована на подолання деяких наслідків; присутня кадрова плутанина, що, безумовно, не дає бажаного ефекту. Тому ведеться боротьба з корупціонером, а не з корупцією. Періодично виникають компанії у боротьбі з корупцією, в основному під час ротації кадрів управлінської ланки або під час певних політичних подій.

Не менш вразливою, з усіх точок зору, є спроба весь комплекс адміністративних, економічних та правових проблем втиснути в рамки одного Закону "Про боротьбу з корупцією”, що має місце в Україні. А до цього додається ще той факт, що боротьба з корупцією покладена в основному на правоохоронні органи. А, як відомо, мета – зловити та покарати, навіть жорстоко, породжує тенденцію, що ловлять завжди не тих, якщо й взагалі ловлять.

Комплексність вирішення цієї проблеми вимагає одночасного розв'язання низки проблем.

Відомо, що для всіх країн існує одна загальна проблема – ефективність державного управління. В Україні проводиться адміністративна реформа, але вона, на наш погляд, потребує ґрунтовного наукового забезпечення і, в першу чергу, центральним об'єктом досліджень повинні стати правила прийняття управлінських рішень.

Має бути створена і законодавчо закріплена система органів, які, поряд з правоохоронними, нестимуть відповідальність за стан протидії корупції. Це ті державні органи, які в межах виконання своїх головних функцій одночасно забезпечують антикорупційну профілактичну роботу. До таких органів, крім правоохоронних, необхідно віднести органи виконавчої влади, які покликані протидіяти корупційним проявам усередині самих міністерств та відомств шляхом контролю і правого регулювання. Це, перш за все, Уряд, галузеві міністерства, Фонд державного майна, Національний банк України, контролюючі органи та ін. Вони повинні нести всю відповідальність за стан дотримання законності та протидії корупційним проявам у підпорядкованій системі зверху донизу.

Недосконалою, на наш погляд, є і звітність про стан протидії корупції в Україні.

Об'єктивно оцінити рівень і масштаби поширеності корупції в країні практично неможливо через те, що до сьогодні не розроблені загальновизнані критерії оцінки цього явища. Чинна статистика не відображає реального стану справ, її дані не корелюються між різними відомствами і тому викривлюють реальні кінцеві результати боротьби з такими діяннями.

Наявні форми звітності правоохоронних органів охоплюють лише адміністративні корупційні правопорушення і залишають за межами облік фактів корупції кримінального характеру, що позбавляє можливості глибоко оцінити стан цієї роботи і оперативно реагувати на недоліки.

Фактично не забезпечується об'єктивність і повнота звітності інших державних органів щодо результатів боротьби з корупцією. Кабінет Міністрів України Постановою від 20 березня 1998 р. № 345 "Про стан виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади Закону України "Про боротьбу з корупцією” та Національної програми боротьби з корупцією” звернув увагу керівників органів виконавчої влади на необхідність своєчасного представлення звітів та забезпечення їх достовірності. Незважаючи на це, існують суттєві розбіжності між звітними даними правоохоронних органів та інших органів виконавчої влади [5].

Основною причиною таких розбіжностей залишається недосконалість, а іноді й відсутність належної взаємодії правоохоронних органів з іншими органами виконавчої влади, наявність недоліків в інформуванні судами державних органів, подання недостовірної звітності окремими органами виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Належним чином не відпрацьований порядок звітності органів центральної виконавчої влади. В результаті мають місце непоодинокі випадки, коли у звітах центральних органів виконавчої влади враховуються не всі порушення, скоєні державними службовцями підвідомчих їм органів і територіальних підрозділів.

Статистичні дані, які узагальнює Міністерство внутрішніх справ України, містять лише зведені дані про кількість складених та направлених до суду адміністративних протоколів щодо корупційних правопорушень, у той самий час результати розгляду їх судами у цій звітності не передбачені. Крім того, допускаються помилки щодо визначення належності державних службовців до тих чи інших категорій, в результаті чого викривляється реальний стан справ.

На об'єктивності статистики щодо протидії корупції негативно позначається і те, що суди не завжди дотримуються вимог ст. 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією” щодо направлення у триденний термін до відповідального органу постанови про накладення адміністративного стягнення [6]. Окремі суди надсилають інформацію лише у разі прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення з вимогою звільнення державного службовця із займаної посади.

За таких обставин неможливо дати повну, виважену та об'єктивну характеристику стану протидії корупції. Наприклад, суттєві розбіжності щодо результатів протидії корупції мають місце у звітах Міністерства внутрішніх справ та Міністерства юстиції України.

Статистичні дані про результати протидії корупції характеризують лише один бік проблеми (активність правоохоронних органів), але ні в якому разі не масштаби корупції в державі. Рівень корупції, враховуючи її латентний характер, залишається високим. Її стан обумовлюють різні чинники.

Складність проблеми протидії корупції полягає в реальній можливості корумпованих структур та конкретних осіб, що мають владу і повноваження, перешкоджати намаганню проникнути у сферу їх кримінальної діяльності, а також – у неготовності правоохоронних органів та політичних сил суспільства до безкомпромісної протидії корупції. У країні відсутні соціальні та політичні традиції публічного викриття корупціонерів, спеціальні криміналістичні прийоми викриття фактів корупції, що є серйозною перешкодою для ефективної протидії цим корупційним проявам. Існує проблема вивчення особи тих, хто, займаючи керівні пости, занурилися у хабарництво та розкрадання. Без цього неможливо з'ясувати механізми виникнення організованої злочинності, її діяльності. Сучасні умови її існування кардинально різняться серйозними негативними факторами, які загрожують розтягтися на десятиріччя [7].

Тому без особливих заходів комплексної протидії корупції, в першу чергу в економіці, стабілізувати становище, що склалося нині, неможливо.

З урахуванням зазначеного, на нашу думку, до економічних чинників поширення корупції в державі слід віднести насамперед:

- відсутність сприятливого правового та організаційного режиму діяльності вітчизняного виробника, особливо щодо сплати податків, обов'язкових платежів до бюджету, одержання бюджетних кредитів, що сприяє постійному пошуку шляхів протиправного вирішення цих питань;

- інтеграцію організованої злочинності з суб'єктами економічної діяльності;

- правову незахищеність суб'єктів економічної діяльності від зловживань, протидії та вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях;

- відсутність стабільного і збалансованого законодавства, яке б регламентувало економічну діяльність та підтримку вітчизняного виробника;

- відсутність інвестиційної альтернативи "тіньовим” капіталам;

- втрату історичних традицій, моральних і етичних норм, які лежать в основі поваги до власності незалежно від її форм;

- значне розшарування населення за обсягом доходів, внаслідок чого на тлі збільшення кількості заможних людей значна частина державних службовців не має навіть помірного достатку, що об'єктивно породжує сприятливі обставини для корупційних проявів.

Зрушення ситуації на краще у вирішенні зазначених проблем потребує від законодавчої та виконавчої гілок влади неординарних заходів з наведення законності й порядку в економіці та, у першу чергу, посилення контрольних, фінансових і владних функцій.

Вважаємо, що одним з головних прорахунків, допущених під час організації протидії криміналізації суспільства, є той, що ставка робилася на правоохоронні органи, а не на утворення нової системи інституцій протидії організованим злочинним угрупованням, які б комплексно охоплювали всі сфери її діяльності.

Таким чином, рівень ефективності протидії корупції залишається незадовільним. І як результат – негативні наслідки корупції підривають довіру громадян до держави та її владних структур, сприяють "тінізації” економіки, зумовлюють розкрадання національного багатства, зниження міжнародного авторитету держави.

Постає питання: у чому ж причина такої низької ефективності протидії корупції в Україні?

Законодавча база з протидії корупції в Україні налічує сьогодні понад 100 законів України, указів, розпоряджень Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, галузевих нормативних документів. На перший погляд, – система антикорупційного законодавства створена. Дана система налічує багато нормативно-правових актів: як базових для всіх сфер соціального життя, так і тих, предметом яких є окрема галузь національної економіки чи певна сфера суспільних відносин. До останніх можна віднести закони України "Про Вищу раду юстиції”, "Про банки і банківську діяльність”, "Про Конституційний Суд України”, "Про міліцію”, "Про місцеві державні адміністрації”, "Про Національний банк України” та ін. [8; 9; 10; 11; 12; 13].

Крім законів України, існує низка підзаконних нормативно-правових актів. Проте, всі вони приймалися у різні часи, різними органами, у ряді випадків – без наукового обґрунтування, через що і виникали колізії, протиріччя та невідповідність законів один одному.

Не сприяє позитивним зрушенням у питанні протидії корупції і нечіткість законодавчих визначень самого поняття "корупція”. Виходячи з міжнародних нормативних актів, під поняттям "корупція” розуміють безумовно кримінально карані діяння, що представляють собою більшу суспільну небезпеку, аніж просто окремі факти хабарництва, підкупу чиновників чи зловживання владою. Це ціла система зрощення державних службовців високого рівня з кримінальним світом, яка діє на користь останнього і на шкоду всьому суспільству. А в нашому національному законодавстві "корупція” як кримінально-правове явище навіть не згадується. Разом з тим, у чинному Законі України "Про боротьбу з корупцією” йдеться лише про адміністративну відповідальність за корупційні дії [6].

Такий підхід вочевидь знижує суспільну небезпеку корупції як політико-правового явища і, як свідчить практика застосування вищезазначеного Закону, дезорієнтує не тільки громадськість, але й правоохоронні органи, націлюючи останні на гонитву за цифрою складених "протоколів про корупцію”.

Проблеми, що виникають у застосуванні зазначеного Закону і пов'язані з його недосконалістю, можна розділити на дві групи: 1) ті, що обумовлені недостатньою чіткістю і однозначністю законодавчих формулювань; 2) ті, що обумовлені необґрунтованістю, а інколи й помилковістю його положень.

Тому вважаємо, що нині необхідно серйозніше підійти до цього питання і переглянути багато положень чинного вітчизняного антикорупційного законодавства у відповідності до джерел міжнародного права та запровадити антикорупційну експертизу правових актів та їх проектів.

Крім того, необхідно привести у відповідність до антикорупційного законодавства основні нормативно-правові акти щодо діяльності окремих галузей економіки та сфер суспільних відносин.

Наприклад, візьмемо банківську діяльність, яка в Україні регулюється законами України "Про банки і банківську діяльність”, "Про Національний банк України”, ”Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” [9; 13; 14] та іншими нормативно-правовими актами.

Закон України "Про Національний банк України” має загальні положення антикорупційного характеру, які стосуються певних вимог та обмежень, пов'язаних із статусом офіційної особи. Зокрема, у ст. 65 Закону йдеться про те, що Голова Національного банку, його заступники, члени Правління Національного банку та інші службовці Національного банку згідно із переліком посад, затвердженим Правлінням Національного банку, не можуть бути народними депутатами України, членами Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності. Голові Національного банку, його заступникам, членам Правління Національного банку та іншим службовцям Національного банку забороняється отримувати позики від будь-яких інших кредитних установ, за винятком Національного банку. Крім того, службовцям Національного банку забороняється входити до керівних органів та бути акціонерами банків [13].

Але, разом з тим, у ст. 18 Закону – "Призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку” визначено, що Голова Національного банку може бути звільненим у випадку набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні кримінального злочину. На нашу думку, після слів "...кримінального злочину...” слід було б додати слова "...або корупційного правопорушення...” [13].

Стосовно Закону України "Про банки і банківську діяльність”, то ст. 14 – "Учасники банків” – визначає, що учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. При цьому власники істотної участі у банку повинні мати лише бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Що ж до превентивних заходів антикорупційного характеру, таких, наприклад, як заборона бути учасниками банку для тих державних службовців, які звільнені з державної служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчинення корупційного діяння, то названий Закон таких заходів не передбачає. Це ж саме можна сказати і про стст. 21 – "Попередній дозвіл на створення банку з іноземним капіталом”, 34 – "Істотна участь” та 42 – "Вимоги до керівників банків” цього Закону [9].

Крім того, при державній реєстрації банків до п. 12 переліку документів, які подають уповноважені засновники банку до Національного банку України (відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку) (ст. 17 Закону), на нашу думку, доцільно було б додати "… та майновий стан їх і членів сімей”. А до п. 7 ст. 46 – "Обов'язки щодо інформування Національного банку України” – (пред'явлення обвинувачення у вчиненні корисливого злочину керівнику банку, фізичній особі – власнику істотної участі або представнику юридичної особи – власнику істотної участі) після слів "...корисливого злочину...” необхідно додати "...або корупційного правопорушення...” [9].

Звичайно, недосконалість антикорупційного законодавства, його безсистемність, необґрунтованість та непродуманість деяких положень є причиною неефективної антикорупційної діяльності. Але слід зауважити, що це не головна причина. Вона – у відсутності у керівників органів виконавчої влади та правоохоронних структур бажання бачити всю гостроту проблеми і робити відповідні висновки, намаганні підмінити серйозні оцінки стану справ заспокійливою еквілібристикою цифрами. Переважно проблема полягає не у недосконалості законодавчої бази стосовно протидії корупції, а у її неефективному застосуванні.

Необхідно звернути увагу і на політичну корупцію. В нашому суспільстві основні проблеми існування, відтворення та стримування (попередження, протидія) політичної корупції досліджуються та обговорюються дуже рідко, а вона несе неабияку загрозу суспільству та демократії. Адже політична корупція – явище багатогранне. Воно проявляється у різних видах, формах і політичних процесах, у т.ч. й у виборчих процесах. У зв'язку з останнім як самостійний вид виділяють корупцію електоральну. Її визначають як систему підкупу як виборців, так й вибраних, в результаті чого державна влада перетворюється на дорогоцінний товар ринкової економіки, який можуть "придбати” тільки особи, що мають доступ до великих матеріальних, фінансових, адміністративних та інформаційних ресурсів. Вона служить засобом нецивілізованої політичної боротьби.


Список використаних джерел

1. Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” від 3 квітня 2002 р. / Урядовий кур'єр. – 2002. – 4 червня. – № 100.

2. Методично-нормативний посібник з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. – К.: Міністерство юстиції України, 2000. – 120 с.

3. Указ Президента України від 1 грудня 1994 р. № 714/94 "Про Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю”.

4. Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. № 3341-ХХІІ / Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358 (зі змінами та доповненнями станом на 7 березня 2002 р.).

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 березня 1998 р. № 345 "Про стан виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади Закону України "Про боротьбу з корупцією” та Національної програми боротьби з корупцією” / Урядовий кур'єр. –1998. – 30 квітня. – № 82–83.

6. Закон України "Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР / Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266 (зі змінами та доповненнями станом на 11 липня 2002 р.).

7. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. Монографія. – К.: Атіка, 2001. – 304 с.

8. Закон України "Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР / Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 146 (зі змінами та доповненнями станом на 21 травня 2002 р.).

9. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ / Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5–6. – Ст. 30 (зі змінами та доповненнями станом на 6 лютого 2003 р.).

10. Закон України "Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР / Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272 (зі змінами та доповненнями станом на 23 червня 1997 р.).

11 Закон України "Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. № 656-ХІІ / Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20 (зі змінами та доповненнями станом на 7 лютого 2002 р.).

12. Закон України "Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. № 586-ХІV / Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 18. – Ст. 774 (зі змінами та доповненнями станом на 6 березня 2003 р.).

13. Закон України "Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. № 679-ХVІ / Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. – Ст. 238 (зі змінами та доповненнями станом на 10 січня 2002 р.).

14. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. № 2664-ІІІ / Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1 (зі змінами та доповненнями станом на 6 лютого 2003 р.).





Реферат на тему: Протидія корупційним проявам в Україні – нагальна потреба сьогодення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.