Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Проблеми практичного застосування норм Закону України “Про боротьбу з корупцією” (реферат)

За умов сьогодення корупція стала чинником, який реально загрожує національній безпеці та конституційному ладу України. Крім того, це явище негативно впливає економіку, політику, право, соціальні відносини, суспільну свідомість. Жахливим у цій ситуації є те, що корупція почала сприйматися громадськістю як невід'ємний атрибут нашого життя.

Корупція виникла разом з появою першого в історії людства державного утворення, але протягом останніх двох століть утвердилася серед найдієвіших негативних державних політико-економічних інструментів.

Сучасна цивілізація, і про це свідчить історія, не знає жодної держави, яка б уникнула корупції в системі управління.

У розвинених країнах як у недалекому минулому, так і сьогодні, корупція складає стійку системну стратегію дій у комерції та політиці, понад усе у випадках, де інтереси громадян, приватних осіб перетинаються з владними повноваженнями чиновництва.

У політичній сфері відбуваються і прямий підкуп виборців, і сприятливі для хабарництва процеси висунення пропозицій щодо прийняття законів, винесення рішень в цілях боротьби за ринки збуту та сфери вкладення капіталів. Традиційним став підкуп корпораціями кандидатів на виборах до вищих органів влади в обмін на "підтримку” після перемоги на виборах і зайняття виборної посади.

Той факт, що в останнє десятиліття в Україні криміногенна ситуація характеризується поширенням корупційних проявів, визнаний не лише фахівцями в галузі юриспруденції, а й на вищому політичному рівні нашої країни.

Згідно з висновками Головного управління державної служби України найбільше протизаконних дій вчиняється під час укладення вигідних контрактів, сприяння у вирішенні питань приватизації, надання дозволів та ліцензій, розгляду питань з надання пільгових кредитів і т. ін.

Хоча останніми роками в Україні у сфері протидії корупції вживалися деякі заходи – було прийнято спеціальний антикорупційний закон та низку інших законодавчих актів даного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією, розроблено спеціальну антикорупційну програму, на політичному рівні проголошено курс на посилення протидії цьому загрозливому явищу, запроваджено систематичне вжиття на найвищому рівні організаційних заходів за участю керівників та інших державних органів, присвячених питанням протидії корупції і т. ін.

Однак, здійснювані в державі та суспільстві заходи не дали відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції.

Як повідомляє журнал "Человек и закон” за 2003 рік від 11 листопада, Міжнародна організація "Transparency International” опублікувала доповідь "Індекс сприйняття корупції 2003”, в якій визначила рівень корумпованості 133 країн світу. У цьому році Україна посідає 106-те місце у списку поряд з Болівією, Гондурасом, Македонією, Сербією та Хорватією, Суданом та Зімбабве. Інші країни розподілені таким чином: Білорусь посіла 56-е місце, Вірменія – 77-те, Росія – 86-те, Молдова, Узбекистан та Казахстан – 100-те, Азербайджан, Грузія і Таджикистан – 124-те.

Відповідно до статистики загальний грошовий еквівалент корупції в нашій країні складає тримісячний зовнішній товарообіг економіки. Близько 7 % свого доходу українські підприємці витрачають на підкуп посадових осіб.

Отже, можна стверджувати, що сьогодні закони у сфері боротьби з корупцією є малоефективним, а окремі положення таких концептуальних документів, як Національна програма та Концепція боротьби з корупцією, мають декларативний та загальний характер, у зв'язку з чим вони значною мірою залишаються не реалізованими.

Щодо дії такого спеціального антикорупційного нормативно-правового акту, як Закон України "Про боротьбу з корупцією”, то практика свідчить про недосконалість багатьох його положень.

Проблеми, що виникають у застосуванні зазначеного Закону і пов'язані з його недосконалістю, можна поділити на дві групи: 1) ті, що обумовлені недостатньою чіткістю та однозначністю законодавчих формулювань; 2) ті, що обумовлені необгрунтованістю, а інколи й помилковістю його положень.

Ще під час підготовки до прийняття Закону України "Про боротьбу з корупцією” поставало питання: бути чи не бути такому спеціальному комплексному нормативно-правовому акту. І питання було вирішено на його користь.

Однак, прийняття у 1995 р. Закону "Про боротьбу з корупцією” не вирішило питання удосконалення антикорупційного законодавства остаточно. Це питання періодично виникає при обговоренні проблем як науковцями, так і практичними працівниками правоохоронних органів та парламентерами.

Серед проблем, що виникають під час застосування норм зазначеного Закону, – визначення суб'єкта корупції. Відповідно до статті 2 Закону України "Про боротьбу з корупцією” суб'єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, визначаються державні службовці, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати та голови місцевих рад.

Згідно зі статтею 3 цього Закону до суб'єктів корупції віднесено військовослужбовців та інших осіб, які згідно з чинним законодавством притягуються до відповідальності за адміністративні правопорушення відповідно до дисциплінарних статутів у разі вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією. Ці особи несуть відповідальність, передбачену Законом України "Про боротьбу з корупцією”. У ряді статей цього Закону (ст. 5, 6, 7) вживається таке узагальнююче поняття, як "інші особи, уповноважені на виконання функцій держави”, яке за змістом охоплює всі названі вище категорії осіб, за винятком державних службовців. У статтях 8 та 9 Закону України "Про боротьбу з корупцією” вживається ще більш узагальнююче поняття – "особи, уповноважені на виконання функцій держави”, яке охоплює yci названі у ст. 2 згаданого Закону категорії суб'єктів, включаючи державних службовців.

Зазначені формулювання Закону не дають можливості чітко та однозначно визначитись у тому, які саме категорії осіб є суб'єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією.

Аналіз практики розгляду судами адміністративних справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, свідчить про те, що з самого початку застосування Закону України "Про боротьбу з корупцією” на практиці виникали труднощі у визначенні, зокрема, того: 1) чи є та чи інша особа державним службовцем; 2) чи є суб'єктами названих правопорушень військові посадові особи, працівники органів внутрішніх справ, Служби безпеки, митної служби, прокурори, слідчі, судді; 3) чи є такими керівники державних підприємств, установ і організацій, які не є державними службовцями?

Розглянувши проблемні питання визначення суб'єктів корупції, Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 25 травня 1998 р. № 13 "Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією”, роз'яснив, що згідно із Законом України "Про боротьбу з корупцією” "до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень притягаються лише особи, уповноважені на виконання функцій держави, а саме: державні службовці; депутати всіх рівнів; сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад; військовослужбовці (крім тих, що проходять строкову службу); особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення на підставі положень дисциплінарних статутів (ст. 2 та ч. 2 ст. 3 Закону).

При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами Закону можуть нести лише спеціальні суб'єкти, а саме:

– державні службовці, які є посадовими особами – за ч. 3 ст. 5;

– керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів – за ст. 10;

– особи, на які покладено обов'язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень, – за ст. 11.

Крім названих осіб, до суб'єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби, а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважених на виконання функцій держави” (п. 5).

Пленум також роз'яснив, що "особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця, незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також, чи присвоєно їй ранг i чи попереджено її про встановлені ст. 5 Закону обмеження.

Необгрунтованим вважається віднесення до суб'єктів корупційних правопорушень громадян, зареєстрованих кандидатами у Президенти України, в народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, на посаду сільського, селищного, міського голови. По-перше, такого статусу ці особи набувають у результаті реалізації свого виборчого права. По-друге, це не перетворює їх на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, чи прирівняних до них осіб.

Сумнівним вважається доцільність виділення в окрему категорію суб'єктів зазначених правопорушень службовців, які постійно чи тимчасово працюють в органах місцевого самоврядування, оплата праці яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Згідно зі ст. 25 Закону України "Про державну службу” постановою КМ України від 16 квітня 1994 р. посади працівників місцевих рад та їх виконкомів (від посад голів обласних рад до посад спеціалістів сільських рад) віднесені до відповідних категорій державних службовців. Отже, згадані вище особи фактично визнані законодавством державними службовцями, а тому немає потреби окремо виділяти ix у Законі.

Ще однією з актуальних проблем, що виникають у практичному застосуванні норм Закону України "Про боротьбу з корупцією”, є проблема строків давності притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

Статтею 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією” встановлено, що порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП), за винятком положень, встановлених цим Законом. Оскільки згаданий Закон встановлює лише кілька таких положень, то це означає, що майже всі визначені КУпАП загальні положення поширюються і на розгляд справ про корупційні правопорушення. У тому числі, це стосується і положення передбаченого у ч. 1 ст. 38 КУпАП, відповідно до якого адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні – два місяці з дня його виявлення.

Вказаний строк, як свідчить практика застосування Закону України "Про боротьбу з корупцією”, у багатьох випадках є недостатнім для того, щоб притягнути винних у вчиненні корупційних правопорушень осіб до відповідальності. Багато справ у зв'язку з неможливістю їх розгляду, пов'язаною з недостатнім строком, повертається на дослідування, або закривається без притягнення винних до відповідальності.

Виходячи з цього, багатьма практичними працівниками правоохоронних органів та інших державних органів та окремими вченими висловлювалися пропозиції щодо необхідності подовження строку давності, визначеного у ч. 1 ст. 38 КУпАП. Низка таких пропозицій знайшла своє відображення у законопроектах, внесених на розгляд Верховної Ради України. Ними пропонувалось три підходи розв'язання цієї проблеми: 1) збільшити строк давності притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень до одного року з дня його вчинення або виявлення (для правопорушення, що триває); 2) збільшити вказаний строк давності до одного року і зупиняти перебіг строку давності притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, якщо особа не з'явилась до органу, який проводить перевірку, або суду, який розглядає адміністративну справу; 3) відмовитися від будь-яких строків давності в адміністративних справах про корупційні правопорушення.

Якщо з першими двома підходами ще можна принципово погодитися і дискутувати з цього приводу, то третій підхід, з правової точки зору, є неприйнятним. Він суперечить змісту таких правових інститутів, як давність притягнення до юридичної відповідальності та давність виконання рішення про притягнення до відповідальності суть яких полягає в тому, що сплив певного часу з моменту вчинення правопорушення, а також з моменту винесення відповідного рішення про притягнення до юридичної відповідальності послаблює виховне і запобіжне значення покарання (стягнення) і робить його застосування недоцільним у зв'язку з істотним зменшенням або повною втратою суспільної небезпеки винної особи.

Такі інститути притаманні не лише адміністративній, але й іншим видам юридичної відповідальності – дисциплінарній, кримінальній. Основне, що суттєво відрізняє ці інститути між собою – строк такої давності який залежить від характеру та ступеню суспільної небезпеки правопорушення.

Також важливим питанням, що стосується строків адміністративної відповідальності, є питання строків розгляду справ у суді. Проведене ще у 1997 році Верховним Судом України узагальнення практики застосування норм Закону України "Про боротьбу з корупцією” засвідчило необхідність збільшення строку розгляду адміністративних справ судом. Автори узагальнення пропонували тоді збільшити цей строк з п'яти до десяти днів.

Деякі суб'єкти законодавчої ініціативи пропонували збільшити строк розгляду справ до п'яти місяців. Але така пропозиція не є обгрунтованою, а її реалізація може негативно вплинути, як на застосування зазначеного Закону так і на результативність розгляду справ в суді. Це може призвести до тяганини, зловживань з боку суддів та халатного ставлення їх до розгляду цих справ. Крім того, п'ятимісячний строк розгляду адміністративних справ не обумовлений і характером їх складності.

Вирішення питання про збільшення строку розгляду адміністративних справ в суді по правопорушенням, пов'язаним з корупційними діяннями, є досить актуальним. На наш погляд, цей строк слід збільшувати, але не більш ніж до 15 діб.

Викладене стосується лише частини проблем, які пов'язані з вдосконаленням спеціального антикорупційного законодавства, і дозволяє констатувати таке.

Майже восьмирічна дія Закону України "Про боротьбу з корупцією” підтвердила право на існування спеціального комплексного антикорупційного нормативно-правового акту. Разом з тим, вона засвідчила необхідність вдосконалення багатьох його положень, яке необхідно здійснити на базі грунтовного аналізу практики застосування Закону України "Про боротьбу з корупцією” за весь період його існування з урахуванням останніх досягнень вітчизняної та зарубіжної юридичної науки. До тих положень, які потребують негайного і досить суттєвого вдосконалення, відноситься, зокрема, законодавче описання ознак суб'єкта корупційних правопорушень, існуюче визначення такого суб'єкта не дає можливості чітко і однозначно визначити коло осіб, які мають нести відповідальність за порушення Закону України "Про боротьбу корупцією”. При вдосконалені положень ст. 2 цього Закону слід уникати таких моментів: по-перше, не допустити необгрунтованого розширення кола осіб, які можуть нести відповідальність за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, і, по-друге, чітко виписати ознаки кожного з суб'єктів корупційних правопорушень з тим, щоб уникнути неоднозначних тлумачень закону на практиці, а значить і помилок у його застосуванні.

Статистичні дані про результати боротьби з корупцією характеризують лише один бік проблеми – активність правоохоронних органів, але ні в якому разі не рівень корупції в державі. Її стан обумовлюють багато інших чинників. Основні фактори випливають з недосконалої фінансової, податкової, приватизаційної, інвестиційної, промислової, господарської, митно-тарифної політики. Подальша тонізація економіки породжує і характеризує рівень корупції, а кримінальна та адміністративна статистика констатує лише результати боротьби з нею.

Всі ці фактори обумовлюють потребу вивчення такого явища як корупція, а також розробки та вжиття ефективних законодавчих та інших заходів правової боротьби з нею.

У практичній діяльності органів, що ведуть боротьбу з корупцією можуть виникати також питання про те, яке рішення необхідно прийняти, коли в діях суб'єктів є склад злочину і ознаки корупційного діяння. Закон "Про боротьбу з корупцією” не виключає можливості в такому разі застосування даного Закону до порушення кримінальної справи чи до закінчення провадження по кримінальній справі.

Крім того, законодавець згідно зі ст. 12 цього Закону надає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні діяння осіб, відносно яких органом дізнання прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Матеріали в такому разі, за наявності в діянні цієї особи ознак корупційних діянь чи інших дій, пов'язаних з корупцією, у триденний строк повинні бути направлені в один із органів, що зазначені в ст. 4 Закону.

Практика свідчить, що поширення корупції обумовлено низьким професіоналізмом співробітників правоохоронних органів, які допускають численні порушення вимог чинного законодавства. Адміністративні справи заводяться на осіб, які скоїли дії, що не містять складу корупцiйного правопорушення. За цієї ж причини факти правопорушення не підкріплюються доказами, у справах відсутні необхідні пояснення свідків, а то й самого порушника. В абсолютній більшості справ неповно, або нечітко вказуються місце, час, суть та обставини корупцiйного діяння, а також дані про особу, що притягується до відповідальності.

Працівники зазначених органів слабо володіють вимогами чинного законодавства. Протоколи складаються на осіб, що не є суб'єктами корупцiйних діянь.

З іншого боку, протоколи складаються співробітниками, які не мають на це повноважень, передбачених ст. 4 та 12 Закону "Про боротьбу з корупцією”. Є чисельні випадки, коли цю роботу проводять дільничні інспектори, оперуповноваженi карного розшуку і навіть працівники відділів дорожньої міліції, які не завжди обізнані з чинним законодавством.

Значна кількість справ закривається у зв'язку з перебігом строків давності притягнення до адміністративної відповідальності. Причиною цього є невиправдане зволікання зі збором матеріалів, несвоєчасне направлення матеріалів до суду тощо.

Масштаби й наслідки криміногенних процесів в Україні вимагають від державних інституцій постійного і поглибленого аналізу їх причин з метою їх нейтралізації і врахування при розробці та здійсненні заходів щодо зміцнення правопорядку і законності в державі.

Таким чином, підвищення ефективності боротьби з корупцією можливе лише за умов створення та реалізації належної системи законодавчого та організаційно-управлінського забезпечення здійснення реформ, спрямованих на попередження корупції та активну участь у них громадськості.





Реферат на тему: Проблеми практичного застосування норм Закону України “Про боротьбу з корупцією” (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.