Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Проблеми конституційного закріплення принципів податкового права (реферат)

Конституція України має найвищу юридичну силу і застосовується на всій території України [6. – С. 8], тобто це не є свого роду декларація, а повноправний правовий акт. Дана обставина зобов'язує звертатись до норм Конституції України незалежно від урегульованості питань, які торкаються оподаткування чинним законодавством. Конституція України – це база розвитку права у цілому, її різних галузей та інститутів, а також принципів права, у тому числі і принципів оподаткування. У цьому значенні принципи податкового права, що закріплені в Конституції України, є основними і обґрунтовано виділяються із всієї системи правових принципів з погляду не тільки форми нормативного вираження, але і змісту цих принципів, які впливають на розвиток фінансового права у цілому. Зокрема, Конституція як основоположне джерело податкового права, містить правові принципи, які визначають нормативне регулювання центральних і місцевих податків і є базовими для матеріального і процесуального податкового законодавства; встановлює правові основи податкової діяльності держави і компетенцію центральних і місцевих органів у сфері податкових відносин. Тому досліджувати принципи оподаткування неможливо без звернення до норм Конституції України.

Конституція України у своєму змісті не має вказівки на те, що є „податком” на території України, які види податків підлягають стягненню. Звичайно, у Конституції навіть не згадується про принципи оподаткування. По суті, це виправдано тим, що конституційне регулювання направлено на вирішення базових (основних) питань життєдіяльності держави. До таких питань варто віднести лише загальні принципи права, які також стосуються оподаткування, оскільки розвиток податкового права і його інститутів напряму залежить від норм Конституції України, яка втілює в собі пріоритет принципів та аксіом над законами, встановленими державною владою. Принципи оподаткування є частиною системи загальних принципів права. І лише особливість правового регулювання оподаткування майна фізичних і юридичних осіб дозволяє говорити про існування принципів оподаткування, що лежать в основі даного механізму.

У Конституції закріплюються загальні засади, які повинні бути реалізовані в будь-якій галузі законодавства [8. – С. 31]. Ідеться про принципи оподаткування, що випливають з норм (непряме закріплення) [1. – С. 103–104]. Останні існують як „сховані' в нормах загальні правові положення. ПепеляєвС.Г. називає подібні принципи оподаткування „неписаними” [14. – С.14].

Правові принципи, які закріплюються Конституцією України, можна поділити на дві групи: 1) загальні принципи права, що встановлюють основи регулювання всіх видів правовідносин, у тому числі і податкових; 2) принципи податкового права, що визначають основи регулювання податкових відносин.

Загальні принципи права включають у себе, по-перше, принцип юридичної рівності громадян перед законом, а отже, і податковим законом. Цей принцип закріплюється в конституціях держав безвідносно податків, а інколи і у зв'язку з ними. Принцип рівності громадян знайшов втілення у ст. 24 Конституції України. Це означає, що повинні застосовуватися однакові стандарти прав і обов'язків для всіх громадян без винятку. Громадянин України зобов'язаний додержуватись вимог закону, виконувати його, використовувати закон у своїх інтересах, а також нести юридичну відповідальність за його порушення. Для всіх громадян, згідно з Конституцією України, відповідальність перед законом є рівною, і не може бути винятків з цього правила, зважаючи на будь-які особливі заслуги особи, її соціальний статус тощо. Щодо податкового права, це означає, що незалежно від освіти, посади, майнового, соціального стану, раси, національності, статі всі платники податків рівні перед податковим законодавством держави. Принцип рівності громадян перед законом – юридична рівність громадян, основою якої є теза „ніхто не має права бути над законом”. Реальність такої рівності характеризує рівень демократії в державі.

По-друге, принцип верховенства права притаманний праву унітарної держави – України. У системі податкового права України принцип верховенства права має інтерес, перш за все, як основоположний для податкової системи, побудованої відповідно до принципів законності, що забезпечує взаємодію податкового права по всій території держави.

Принципи податкового права:

а) податки стягуються винятково в публічних цілях. Цей принцип знаходить своє вираження в розд. ІІ ст. 67 Конституції України: „Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом'. Дане положення Конституції є основоположним для будь-якого закону, що регулює державні витрати в Україні;

б) принцип справедливого оподаткування означає єдині правові умови стягнення податку та єдині вимоги до податкових законів. Оподаткування повинне бути однаковим для кожного виду податків на всій території держави. На основі цього принципу формується єдина податкова система держави;

в) податок може встановлюватися, змінюватися чи скасовуватися лише шляхом прийняття парламентського закону. Цей принцип прямо зв'язаний з принципом недоторканості приватної власності і принципом свободи особи, оскільки оподаткування – це відчуження приватної власності особи, яке в демократичному суспільстві може здійснюватися лише зі згоди особи, вираженої в даному випадку через представництво її інтересів у парламенті. Щодо цього, ще у XVIII ст. під час дебатів у Палаті лордів (1766 р.) лорд Камден (Lord Camden) сказав наступне: „Оподаткування і представництво нероздільні… яким би не було добро (майно) людини, це абсолютно її добро; ніхто не має права забрати його у людини без її згоди… хто б не був, хто це робить, вчиняє грабіж; він зневажає і руйнує різницю між свободою і рабством” [27]. Конституція України прямо вказує на законодавчу форму встановлення податку, зокрема ст. 92 ч. 2 п. 1 зазначає, що тільки законами України встановлюються… система оподаткування, податки і збори тощо.

У тісному зв'язку з принципом законодавчої форми встановлення чи зміни податку знаходиться інший правовий принцип: право делегувати певні законодавчі повноваження виконавчій владі. Оскільки делегування повноважень законодавчої влади здійснюється шляхом прийняття парламентського закону, то це правило не повинне сприйматися як порушення даного принципу податкового права, якщо, звичайно, конституція не містить прямої заборони на делегування повноважень у податковій сфері. Конституція України такої прямої заборони не містить, як це передбачено, наприклад, у Конституції Швеції (гл. VII ч. 1): „…Уряд може по уповноваженню закону прийняти постанову про розпорядження по інших питаннях, крім питань по податках…” чи в ст. 78 Конституції Греції: „Цілі податку, фіскальний коефіцієнт, звільнення від податку чи зниження податку, а також виплата пенсій не можуть бути предметом законодавчої делегації (ч. 4)” [25. – С. 84]. Однак, на нащу думку, варто в Конституції України таке застереження щодо заборони на делегування повноважень у податковій сфері виконавчій гілці влади зробити, оскільки це дозволить уникнути будь-яких протиріч у порядку прийняття, застосування та скасування податків на різних рівнях по всій території України;

г) принцип заборони зворотної сили закону, а це, зокрема, стосується і податкового закону. Тому перш за все хочемо наголосити на необхідності закріплення у податковому праві принципу неможливості повернення на гірше становище платників податків. У чинній Конституції України цей принцип сформульовано наступним чином: „Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення” [6. – С. 58]. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено ч. 1 ст. 5 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Тепер спробуємо проаналізувати, наскільки сучасна українська система оподаткування відповідає Конституції України; з'ясувати найбільш актуальні проблеми, які стосуються узгодження норм Конституції України і податкових норм і накреслити шляхи їх вирішення.

Як було вже зазначено, важливою проблемою розвитку податкового законодавства є приведення його у відповідність до Конституції України. На даному етапі формування податкового законодавства податкові закони не розвивають у повному обсязі конституційні норми, реалізація яких, зокрема, не може бути здійснена без взаємодії з податковим регулюванням.

З огляду на це, було б доцільно закріпити, по-перше, у податковому праві правові основи здійснення спільної компетенції держави та її регіонів, підприємств і громадян у встановленні загальних принципів оподаткування і зборів в Україні.

Закон України „Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року (у редакції від 18.02.97) визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування і використання, перелік платників податків та об'єктів оподаткування, відповідальність за порушення податкового законодавства тощо. Так як закон був прийнятий до вступу в силу Конституції України, у ньому недостатньо відображені конституційні загальні принципи оподаткування і зборів, які становлять основу податкової політики і податкового регулювання в Україні.

У зв'язку з цим у Податковому кодексі України повинна бути посилена роль правового регулювання загальних принципів оподаткування і зборів з метою конкретизації та розвитку конституційних засад організації і функціонування податкової системи в Україні, розмежування компетенції органів державної влади, встановлення принципів і порядку спільного ведення у сфері оподаткування.

Основні розділи Податкового кодексу повинні встановлювати загальні принципи оподаткування і зборів в Україні; систему різних органів податкового регулювання і податкового контролю; забезпечувати відповідність актів податкового законодавства Конституції України; законність, правопорядок у сфері податкових відносин і запобігання податковим правопорушенням, передбачати відповідні методи впливу податкового режиму на соціально-економічну сферу.

Другою актуальною проблемою стає забезпечення законності і правопорядку при стягненні податків, захист приватної власності. Між державою і платником податків у чинному українському законодавстві певним чином закріплено стан рівності [20]. І, зокрема ст. 13 і 41 Конституції України закріплюють рівність у здійсненні і захисті всіх форм власності, у тому числі державної і приватної, забезпечують гарантії свободи економічної діяльності. Важливою гарантією права приватної власності є конституційне закріплення, що „ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього повного відшкодування їхньої вартості” [5. – С. 41]. Платник податків, який своєчасно сплатив податки, вважається таким, що виконав свої зобов'язання відповідно до чинного законодавства України [19. – С. 9] і відповідно виконав свій конституційний обов'язок зі сплати податків, який встановлений ст. 67 Конституції України.

Загалом, Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року [20] (далі – Закон № 2181-ІІІ) приніс багато позитивних змін. Основне – скасування картотеки № 2 [15], існування якої гальмувало розвиток підприємницької активності, і її заміна механізмом, коли суб'єкт господарювання має право самостійно визначати, які розрахунки для підприємства є першочерговими, і відповідно безпосередньо нести відповідальність перед бюджетом, відмінено безспірне стягнення грошових коштів (недоїмок) по податкових зобов'язаннях з платників податків, змінено строки подачі декларацій і розрахунків, змінено майже всі штрафи тощо. Зокрема, встановлене статтею 3 Закону № 2181-ІІІ стягнення по податках і інших обов'язкових платежах, а також сум штрафів та інших санкцій з юридичних і фізичних осіб винятково в судовому порядку відповідає вимогам Конституції України. А саме за змістом статей 13 і 41 всі форми власності визнаються і захищаються однаково. Загальний режим захисту права власності встановлений ст. 41 Конституції України: право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси суспільства тощо. Позитивними є продовження термінів сплати податкових зобов'язань. Цікавим є той факт, що у випадку конфлікту інтересів рішення у межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків [20]. Але на сьогодні не всі законодавчі акти приведені відповідно до Закону № 2181-ІІІ, що є значним недоліком. Наприклад, строк сплати податку на прибуток сьогодні передує термінам подання декларацій.

У свою чергу, наявність механізму стягнення недоїмок з податків виходить із презумпції винності платника податків. С.О. Герасименко підкреслює, що безспірний порядок стягнення недоїмки є наслідком того, що законодавець виходить з презумпції недобросовісності і некомпетентності армії платників податків у цілому, ідеалізуючи рівень компетентності, добросовісності і неупередженості працівників податкових органів [3. – С. 10]. Питання про презумпцію винності платника податків, де роль останнього має дещо обмежувальний характер у податкових правовідносинах, є досить цікавим. Перш за все, податкове законодавство не має прямої дії. Існують підзаконні акти, відомчі інструкції, що використовують податкові органи, інколи суперечать окремим положенням законів або ж носять настільки вузький відомчий характер, що просто недоступні платнику і як наслідок –підривають його право на інформацію. Тим самим порушується принцип публічності і гласності інформації в податкових відносинах, який гарантований ст. 57 Конституції України, де зазначено: „…закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, повинні бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом”. У той же час, якщо закон або інший (підзаконний) нормативно-правовий акт не буде доведений до населення або буде порушений порядок такого доведення, то він не вважається введеним у дію, не є чинним і не породжує будь-яких юридичних наслідків.

Презумпція винності відображається і в самому Законі України „Про систему оподаткування” [19], де закріплені права, обов'язки і відповідальність платника податків, а дане становище щодо податкового органу відсутнє. Таким чином, податкові правовідносини, що складаються між податковим органом і платником, закріплення прав, обов'язків і відповідальності тільки платника податків ставлять податковий орган у виняткове становище, при якому зобов'язаним є тільки платник. А якщо уважно вивчити Закон України „Про державну податкову службу в Україні” [17], то можна прийти до висновку, що і в цьому нормативному акті питання відповідальності та обов'язків податкових органів носять чітко не окреслений декларативний характер.

З урахуванням сказаного, можна зробити висновок, що хоча в закони та інші нормативно-правові акти і вносилися зміни та доповнення, але при цьому не ставилася ціль привести їх у відповідність до Конституції України. Зміни і доповнення носили в основному організаційно-функціональний характер і не завжди торкалися розвитку податкових законів і включення в них конституційних норм про права і свободи людини і громадянина, а також про систему оподаткування в цілому.

Узагальнюючи сказане, зазначимо, що принцип законності повинен розглядатися з погляду його функціональності. Якщо визнання пріоритету прав і свобод особистості, сприйняття людини як основної цінності є мета держави і суспільства, то реалізація принципу законності – засіб досягнення цієї мети. Конституційне закріплення принципу законності повинне відповідати вимогам сучасного розуміння ролі права і закону. Соціально позитивний ефект його реалізації залежить як від розвитку законодавчої бази, заснованої на конституційних нормах, так і від рівня сприйняття даного принципу громадською думкою.

Третім важливим моментом у практиці застосування податкового права є реалізація принципу обов'язкової сплати податків, обліку платників податків. Обов'язок платити податки відповідно до ст. 67 Конституції України лежить у контексті її розділу ІІ „Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”. Це означає, що конституційні обов'язки випливають, перш за все, із конституційних прав і свобод. Формулювання обов'язку платити законно встановлені податки передбачає необхідність використання судового захисту для обгрунтування законності відчуження грошових коштів при оподаткуванні і захисті майнових інтересів платників податків від неправомірних дій посадових осіб. Законність тих чи інших дій встановлюється органами судової влади. Саме ст. 124 Конституції України підкреслює гласність судочинства, здійснення його на основі змагальності і рівності сторін.

Четверта проблема податкового права – застосування до юридичних осіб фінансових санкцій за порушення податкового законодавства шляхом примусового відчуження майна, ураховуючи положення ст. 41 Конституції України.

Фінансові санкції за порушення податкового законодавства, що підлягають стягненню винятково за рішенням суду, не можна вважати примусовим відчуженням у значенні статті 41 Конституції України, оскільки в ній встановлюється обов'язок держави наперед відшкодувати вартість майна, яке є у власника. Неправильно стягненні податки можуть повертатися за рішенням податкового органу чи суду і попередньо не відшкодовуються.

При притягненні платника до юридичної відповідальності потрібно чітко усвідомлювати, порушення яких правових норм буде розцінено саме як „порушення податкового законодавства”. Теорія права визначає поняття „законодавство” як синонім поняття „нормативно-правові акти”, яким охоплює широкий комплекс актів органів законодавчої, виконавчої, а інколи і судової влади. Термін „законодавство” може застосовуватись як у вузькому значенні (Конституція та закони), так і в широкому (усі види нормативно-правових актів) [21. – С. 272, 340].

Якщо звернутися до положень російського законодавства, то поняття „законодавство про податки і збори” охоплює законодавство про податки і збори Російської Федерації (далі – РФ), до якого входять Податковий кодекс РФ і прийняті відповідно до нього федеральні закони, а також нормативно-правові акти суб'єктів РФ і представницьких органів місцевого самоврядування з питань оподаткування і сплати зборів [11,C.1].

У той же час нормативно-правові акти органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування та органів державних позабюджетних фондів про податки і збори відповідно до ст.4 Податкового кодексу РФ не підпадають під поняття „законодавство про податки і збори” [11]. Даючи таке визначення, російські законодавці тим самим здійснюють реалізацію основного принципу формування податкового законодавства РФ – створення системи законів про податки прямої дії [13. – С. 105].

Необхідно зазначити, що в теорії українського податкового права існують різні погляди щодо терміна „законодавство з податків і зборів”. Так, Д.А.Бекерська зазначає, що його складовими є закони, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, укази Президента України, інструкції, положення і правила, встановлені ДПА України, Міністерством фінансів України, Національним банком України [2. – С. 22–23]. М.П. Кучерявенко вважає, що „термін „законодавство” охоплює закони України, чинні міжнародні договори України, постанови Кабінету Міністрів України…” [7. – С. 41], тобто розглядає його у більш вузькому значенні.

Українське законодавство сьогодні не містить визначення понять „податкове законодавство” чи „законодавство про податки і збори”. Лише в ст. 1002 проекту Податкового кодексу України, яка має назву „Податкове законодавство” [22], зазначається, що „відносини у сфері оподаткування регулюються Конституцією України, цим кодексом і прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами з питань оподаткування”, а саме – законами України, нормативно-правовими актами, прийнятими Кабінетом Міністрів України та центральними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, актами, що приймають органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Податковим кодексом.

Як вбачається, таке широке розуміння податкового законодавства не повною мірою відповідає вимогам Конституції України, відповідно до яких „винятково законами України встановлюються … система оподаткування, податки і збори” [6. – Ч. 2. – С. 92]. Сьогодні законодавець не дотримується цієї вимоги і, наприклад, відносить регулювання окремих елементів загальнодержавних зборів (ставок, строків сплати, пільг) до компетенції Кабінету Міністрів України. Крім того, порушуючи чинне законодавство, окремі податки встановлюються не законами, а підзаконними актами, наприклад, єдиний податок [23].

Зауважимо, що Конституція України не використовує у своїх нормах вираз „юридична особа”. Тим самим заслуговує критики та обставина, що в Конституції України відсутня норма, що проголошує рівність прав і обов'язків фізичних і юридичних осіб. Однак, на відміну від Конституції України. стаття 45 Конституції Грузії від 24 серпня 1995 року говорить: „Вказані у Конституції основні права і свободи людини з урахуванням їх змісту поширюються також на юридичних осіб” [12. – С. 145]. Проте це не означає, що основні принципи оподаткування поширюють свою дію тільки на фізичних осіб-платників податків. Аналіз норм Конституції України дає нам право робити висновок: конституційні права людини і громадянина, закріплені у ст. 67 Основного Закону держави, поширюються на юридичні особи настільки, наскільки це право за своєю природою може бути до них застосоване.

На даному етапі дослідження варто торкнутися ще одного з моментів, без якого неможливе розкриття конституційних основ принципів оподаткування: взаємозв'язок принципів оподаткування і діяльності Конституційного Суду України. Ураховуючи ту обставину, що Конституція України не визначає загальні принципи оподаткування, можна впевнено стверджувати – її норми характеризуються стислістю та лаконічністю. Конституційний Суд України покликаний, беручи до уваги зміст норм Конституції України, слідкувати за законністю дій державних органів і посадових осіб, зокрема щодо встановлення нормативно-правових актів, які регулюють загальні принципи оподаткування, однак на сьогодні ним не приділяється належна увага розгляду питань, присвячених проблемам оподаткування.

Однак, на відміну від бездіяльності Конституційного Суду України, Конституційний Суд РФ, оперуючи конституційними нормами, визначає у своїх постановах загальні принципи оподаткування і зборів. Він створює передумови для того, щоб конституційні норми і принципи стали реальними факторами суспільного життя [9. – С. 40; 10. – С. 30–31].

П'ята суперечлива проблема, що виникає із зобов'язання платити податки і захищати права власності, пов'язана з необхідністю визначення, чи є власністю юридичних осіб приховані від оподаткування фінансові кошти або суми податку за інший прихований чи неврахований об'єкт оподаткування.

Частка власності стає податковим платежем, на який право власності переходить до держави тільки після проходження визначених законом стадій оподаткування. Такими послідовними стадіями є: визначення на підставі фінансових результатів об'єкта оподаткування, бази оподаткування; вирахування витрат, що входять у собівартість; застосування порядку вирахування податку і встановлення строків його сплати. До застосування норм про вирахування і стягнення податків сховані від оподаткування суми є власністю юридичної особи на підставі ст. 133 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що надходження, які отримуються в результаті використання речі (плоди, доходи, приплід тварин), належать власникові речі, який використовує її на законній підставі.

Підводячи підсумок сказаному про відповідність принципів оподаткування Основному закону України – Конституції в цілому, можна зазначити, що принципи податкового права – це основоположні правила і положення, які відображають найістотніші особливості і цілеспрямованість фінансової діяльності держави, а базуються вони на Конституції України і розвиваються виходячи зі змісту норм про основи конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина. Як основні засади правового регулювання, принципи податкового права „виступають своєрідним камертоном всієї наступної нормотворчості у даній сфері суспільних відносин” [24. – С. 16]. Вони гарантують безперервність і послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв'язок податкового законодавства та податкової політики держави.

Розглянуті нами обставини говорять про необхідність проведення правових реформ, зміст яких зумовив би правотворчий і правореалізаційний процеси у сфері оподаткування. На нашу думку, у найближчий період необхідно усунути протиріччя, які існують між законодавчими актами з питань оподаткування, запровадити єдину податкову термінологію, законодавчо закріпити поняття і види загальних принципів оподаткування і зборів. Оперативно внести ясність у правову реальність можливо лише або прийняттям Податкового кодексу України, або прийняттям закону „Про загальні принципи оподаткування і зборів”, або винесенням нормативного рішення Конституційного Суду України, присвяченого тлумаченню окремих норм Конституції України податкового характеру. Останнє буде офіційним і обов'язковим до виконання всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян і громадянами [18. – С. 69].

Ураховуючи, що акти нормативного тлумачення Конституційного Суду України мають більш високу юридичну силу, ніж акти казуального характеру, а також те, що ці акти, які покликані бути засобом подолання прогалин і, отже, можуть містити положення, здатні надалі стати нормою закону [26], в ефективності правового регулювання даного рішення навряд чи слід сумніватися.

Отже, проведений аналіз показує, що судити про принципи оподаткування можна, базуючись більше на нормах Конституції України, ніж на рішеннях Конституційного Суду України. Гадаємо, в даний момент можна з впевненістю говорити про те, що до конституційних принципів відносяться перш за все: принцип встановлення, зміни чи відміни податків законом; принцип всезагальності оподаткування; принцип співрозмірності оподаткування конституційно значущим цілям обмеження прав і свобод; принцип єдності податкової політики; принцип єдності податкової системи та деякі інші.


Література:

1. Алексеев С.С. Проблемы теории права: В 2-х т. – Свердловск, 1972. – Т.1. –396 с.

2. Бекерська Д.А. Податкове право та податкове законодавство в Україні: Навч. посібник. – Одеса: Юридична література, 2000. – 224 с.

3. Герасименко С.А. Защита прав налогоплательщиков в арбитражном суде // Экономика и жизнь. – 1994. – № 8. – С. 8–14.

4. Про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті: Інструкція НБУ, затв. Постановою Правління НБУ від 29.03.2001 № 135 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 18. – Ч. 2. – С. 794.

5. Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – 376 с.

6. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Просвіта, 1996.

7. Кучерявенко М.П. Основи податкового права: Навч. посібник. – Харків: Легас, 2001. – 304 с.

8. Лившиц Р.З., Никитинский В.И. Принципы советского трудового права // Сов. государство и право. – 1974. – № 8. – С. 31–35.

9. Лучин В.О. Процессуальные нормы в советском государственном праве. – М.: Юрид. лит., 1976. – 160 с.

10. Мелышков Ю.И, Карташова И.В. К вопросу о конституционном процессуальном праве // Актуальные проблемы естественных и гуманитарных наук. Юриспруденция: Тезисы юбилейной конференции. – Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 1995. – С. 30–31.

11. Научно-практический постатейный комментарий к Части первой Налогового кодекса РФ. – М.: Городец, 2000. – 844 с.

12. Новые конституции стран СНГ и Балтии: Сборник документов. – М.: Манускрипт, 1997.

13. Основы налогового права: Учебное пособие / Под ред. С.Г. Пепеляева. – М.: Инвест Фонд, 1995. – 496 с.

14. Пепеляев С.Г. Постановление Конституционного Суда РФ от 4 апреля 1996 года – важная веха в развитии налогового права // Ваш налоговый адвокат. Советы юристов: Сборник статей. – М., 1997.

15. Положення про списання та розстрочення податкового боргу платників податків у зв'язку з відміною картотеки, затв. наказом ДПА України № 81 від 1 березня 2001 року / Погашення зобов'язань платників податків (нормативна база щодо застосування Закону України № 2181-ІІІ). – Х.: Фактор, 2001. – 144 с.

16. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 24. – С. 207.

17. Про державну податкову службу в Україні: Закон України в ред. від 24 грудня 1993 року // Баланс. – 1998. – № 9 (186). – С. 3–14.

18. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 49. – С. 272.

19. Про систему оподаткування: Закон України в ред. від 18 лютого 1997 року // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 16. – С. 119.

20. Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 10. – С. 44.

21. Проблемы общей теории государства и права: Учебник / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. – 832 с.

22. Проект Податкового кодексу України, затв. Верховною Радою України після другого читання. – К., 2001. – листопад.

23. Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва: Указ Президента України від 03.07.98 № 727/98 (у редакції від 28.06.99 № 746/99 // Урядовий кур'єр. – 1999. – 13 липня.

24. Фінансове право: Підручник / Відп. ред. Л.К. Воронова. – Вид. 2-ге, випр. і доп. – Харків: Консум, 1999. – 96 с.

25. Финансовое право: Учебник / Под ред. О.Н. Горбуновой. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.:Юристъ, 2000. – 495 с.

26. Хабриева Т.Я. Процессуальные вопросы толкования конституции в деятельности Конституционного Суда РФ // Государство и право. – 1996.

27. Williams D.W. EC Tax Law. L; N.Y., 1988. – P.1.





Реферат на тему: Проблеми конституційного закріплення принципів податкового права (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.