Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Проблеми боротьби з корупцією та напрями протидії (реферат)

Корупція залишається надзвичайно серйозною проблемою для України. Зростання масштабів цього зла "роз'їдає” моральні засади нашого суспільства, негативно впливає на правову і соціальну захищеність громадян, несе загрозу нашій державі та її безпеці, знижує авторитет України на міжнародному рівні тощо.

Проте, необхідно зауважити, що корупція – не лише українська проблема, це явище має свої прояви в багатьох країнах світу. Над її вирішенням працюють ООН, Європейський парламент, Організація безпеки та співтовариства в Європі (ОБСЄ), інші міжнародні організації.

Не знаходиться осторонь і Україна. В нашій державі прийнята і вдосконалюється антикорупційна правова база, напрацьовано певний досвід у боротьбі з корупцією.

У червні 1993 року Верховною Радою України прийнято Закон "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, яким створено спеціальні підрозділи в системі Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією. Цим Законом передбачено також, що нагляд за їх діяльністю здійснюють спеціальні прокурори. Контроль за виконанням законодавства у сфері боротьби з корупцією здійснює також Комітет Верховної Ради з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю. Він же дає згоду на призначення керівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією та прокурорів, що здійснюють нагляд за їх діяльністю.

У грудні 1993 року було прийнято Закон України "Про державну службу”, яким визначені загальні засади діяльності, а також правовий статус державних службовців, порядок проходження та припинення державної служби.

З 5 жовтня 1995 року в Україні діє Закон "Про боротьбу з корупцією”, який визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. В ньому розкривається поняття корупції, дається перелік суб'єктів та мір покарання за вчинення корупційних діянь.

З метою зміцнення законності та правопорядку в державі, підвищення ефективності боротьби з корупцією, захисту прав та свобод людини і громадянина Указом Президента України від 10 квітня 1997 р. затверджена Національна програма боротьби з корупцією, якою передбачені профілактичні, організаційно-правові та інші заходи протидії цьому явищу. Через рік, у квітні 1998 року, була затверджена Концепція боротьби з корупцією на 1998–2005 роки. У ній визначені концептуальні положення боротьби з корупцією у всіх її формах та на всіх рівнях влади.

На підставі цієї Концепції кожний рік розробляється система конкретних заходів, які необхідно здійснювати центральним, місцевим органам виконавчої влади, правоохоронним структурам у контексті забезпечення більш активної та ефективної боротьби з корупцією. Головні зусилля державних органів повинні спрямовуватися не тільки на подолання наслідків корупції, а, передусім, на усунення об'єктивних та суб'єктивних причин цього зла.

Всього з питань протидії корупції в нашій країні діє понад 20 різних законодавчих та нормативних актів Президента України, Верховної Ради та Уряду України.

Наша держава підписала ряд міжнародних договорів та співробітничає з цього питання з різними недержавними структурами, у тому числі з Транспаренсі Інтернешнл.

Особливе місце у розв'язанні проблем корупції займає спеціально створений державний орган – Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Комітет здійснює координацію діяльності всіх правоохоронних та інших державних органів з виконання законів України, указів і розпоряджень Президента, Уряду та власних рішень з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю, розробляє стратегічні й тактичні заходи протидії корупції.

З метою наукового забезпечення боротьби з організованою злочинністю створено Міжвідомчий науково-дослідний центр. Науковці Центру проводять дослідження зазначених проблем, розробляють аналітичні документи, прогнози, проекти нормативних актів, пропозиції та практичні рекомендації щодо стратегії і тактики діяльності державних та правоохоронних органів у боротьбі з цими явищами. Вивчається та опрацьовується, з огляду на умови України, зарубіжний досвід боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Нами вперше в Україні підготовлено наукову працю "Корупція в Україні”, науково-аналітичну розробку "Актуальні проблеми боротьби з корупцією України”, яка була схвалена на засіданні Координаційного комітету і надіслана центральним органам виконавчої влади та на місця для розробки антикорупційних заходів. Видано збірник "Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію”, до якого увійшли документи Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, регіональних конференцій з питань боротьби з корупцією; антикорупційне законодавство Європейських країн, США, країн СНД та Балтії.

Безумовно, всі ці організаційно-правові заходи позитивно вплинули на вирішення зазначеної проблеми.

Важливим наслідком їх прийняття і втілення в життя було привернення уваги до цієї складної проблеми не тільки керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, а й всієї громадськості України.

Зростають зусилля у боротьбі з корупційними діяннями кримінального характеру. Протягом 2001 року у сфері економіки викрито 52,7 тис. злочинів, до кримінальної відповідальності органами внутрішніх справ України притягнуто 19,1 тис. осіб, у тому числі керівників підприємств (2689), керівників підрозділів (1112), фінансово-бухгалтерських працівників (1669), державних службовців (757). Кількість злочинів у сфері службової діяльності, зареєстрованих за цей період, за даними МВС України, становить понад 18,9 тис., з яких злочини, пов'язані із зловживанням владою або посадовим становищем, дорівнюють 42,1 % (7947), хабарництвом – 12,2 % (2304).

За цей час, за даними МВС України, на 16,5 % більше, ніж у 2000 р. складено і надіслано до суду, відповідно, (7175/7072) адмінпротоколів про корупційні діяння. За даними Міністерства юстиції України, складено 8351, а Головдержслужби – 4760 адмінпротоколів.

Проте, статистичні дані про результати боротьби з корупцією характеризують лише один бік проблеми (активність правоохоронних органів), але в жодному разі не масштаби корупції в державі. Рівень корупції, враховуючи її латентний характер, залишається досить високим. Її стан обумовлюють багато різних чинників.

Поглиблений аналіз проблеми протидії корупції дозволив дійти висновку, що її поширеність в Україні обумовлена організаційно-правовими, економічними та соціально-політичними факторами. На нашу думку, подальша "тінізація” економіки породжує та характеризує рівень корупції, а кримінальна та адміністративна статистика констатує лише результати боротьби з нею.

У першу чергу, це стосується недосконалості чинного антикорупційного законодавства.

Не відповідають сучасним вимогам окремі закони і нормативні акти. Аналіз ефективності дії, наприклад Закону України "Про державну службу”, показав, що його реальний вплив на вирішення зазначеної проблеми є низьким, основні норми спрацьовують слабо, особливо ті, які регламентують атестацію та декларування доходів.

Так, відповідно до його положень певна частина державних службовців за тих чи інших причин не підлягають атестації.

Незважаючи на те, що понад 99 % державних службовців подають декларації про доходи, реальна віддача від цієї акції не значна, оскільки законодавчо механізм контролю за об'єктивністю поданих декларацій не визначено.

Суттєвих змін і доповнень потребує Закон України "Про боротьбу з корупцією”. Він не визначив основного: чітких рамок, які розділяли б поняття адміністративного та кримінального корупційного діяння, встановивши лише адміністративну відповідальність за такі діяння. Як результат – кримінальне законодавство у боротьбі з корупцією різко відстає від криміногенної ситуації в державі.

На наш погляд, чинний Закон України "Про боротьбу з корупцією” взагалі слід приймати в новій редакції, оскільки грунтовній переробці підлягають фактично всі його норми. Передусім, в ньому необгрунтовано звужене коло суб'єктів корупційних діянь та органів, на які держава покладає функції боротьби з корупцією тощо. Якщо, наприклад, у США, західноєвропейських країнах основне навантаження у цій роботі несуть фінансові та контролюючі органи, то в Україні фактично лише МВС, СБУ і прокуратура (податкова міліція викриває корупційні діяння, як то кажуть, у своїх рядах). Два останні відомства мають свої специфічні функції, але їх реальні можливості обмежені, а з урахуванням майбутнього скасування загальнонаглядової і слідчої функції прокуратури і ця робота буде зведена до мінімуму.

На жаль, доводиться констатувати, що різноманітні заходи щодо подолання корупції, які плануються і здійснюються сьогодні в державі, дуже слабо пов'язуються із зусиллями щодо наведення порядку в економіці, а законодавчі акти, які регламентують економічні реформи, нерідко прийняті поспіхом, недосконалі і, головне, не завжди передбачають відповідні механізми з нейтралізації зловживань. Це обумовило внесення до них чисельних змін і доповнень: до Закону України "Про плату за землю” з липня 1992 р. зміни і доповнення вносилися 9 разів; до Закону "Про банки і банківську діяльність” з березня 1991 р. – 25 разів; до Закону України "Про підприємництво” та "Про підприємства в Україні” з 1991 р. , відповідно, – 27 і 35 разів.

Така нестабільність економічного законодавства, з одного боку, ускладнила його правильне застосування, з іншого, – цим максимально скористався злочинний елемент.

Аналіз причин подальшої криміналізації економіки і на цій базі корумпованості суспільства дозволяє виділити ряд основних чинників, які суттєво впливають на цей процес. Головним з них стала "тінізація” економіки, яка, за підрахунками фахівців, сягнула сьогодні понад 50 % ВВП і переросла по суті на головний фактор ускладнення криміногенної ситуації в країні.

Домінуючим фактором у цьому сегменті "тіньової” економіки та основним стимулом одержання "тіньових” доходів є розбалансованість та некерованість банківської системи, її правова невизначеність, відсутність прозорості банківських операцій. Якраз у ній зосереджено основні важелі "тінізації” і корупції. Протягом 2000 року тільки органами внутрішніх справ в цій системі було викрито 3,4 тис. злочинів.

Стан справ погіршується і невизначеністю правового статусу Національного банку України. Маючи широкі повноваження, НБУ не несе відповідальності за зловживання, які скоюються у кредитно-банківській системі. Такого статусу, як в Україні, працівники банків не мають у жодній країні світу.

Вихід з цієї ситуації полягає у реформуванні всієї банківської системи, в першу чергу, у реформуванні функцій та повноважень Національного банку України.

Зростання корупції в державі значною мірою обумовлено також слабою правовою захищеністю зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання. У минулому році у цій сфері кількість викритих злочинів дорівнювала 1864. При цьому треба мати на увазі, що поряд зі зростанням обсягів товаропотоків і капіталу, що є процесом об'єктивним, ця проблема буде і надалі загострюватися, якщо не вжити кардинальних заходів.

Аналіз наявних матеріалів свідчить, що значна кількість високоліквідної продукції експортується з України на адресу інофірм, при цьому частина валюти експортерам не повертається, і незаконно зберігається на рахунках закордонних банків. Валюта з офшорних зон, як правило, не надходить по тих контрактах, які укладені за попередньою домовленістю між українським експортером та іноземною фірмою.

Багатоукладність економіки, можливість переходу права власності з однієї її форми в іншу створюють умови для безпосереднього або лобістського тиску на чиновничий апарат з метою правового оформлення таких змін, а також участі самих чиновників та їх родичів у розподілі власності. Все це створює обстановку "в'язкої” тяганини при вирішенні питань приватизації, що саме по собі формує підгрунтя для корупції. Якраз з цих причин тенденція криміналізації змін форм власності сьогодні набула зухвалої відкритості й загрозливого характеру. Протягом 2001 року, за даними МВС України, у сфері приватизації викрито 3,882 тис. злочинів, що на 280 злочинів більше, ніж у 2000 р. Ця проблема є відверто найголовнішою в комплексі питань, пов'язаних як з боротьбою зі злочинністю в цілому, так і зі становленням нової економічної системи в Україні.

Зрушення ситуації на краще у вирішенні зазначених проблем потребує від виконавчої та законодавчої влади самих неординарних заходів з наведення законності та порядку в економіці й, у першу чергу, посилення контрольних, фінансових і владних функцій.

Аналіз стану боротьби з корупцією в Україні протягом останніх років висвітлив також ряд суттєвих недоліків у діяльності правоохоронних органів та судів у розв'язанні цієї проблеми.

Так, за даними Міністерства юстиції України, тільки у 2001 році із 7630 адмінматеріалів про корупційні діяння, які були розглянуті районними та міськими судами, понад 4629 тис. (або 60,7 %) провадженням за різних підстав були закриті відносно 4835 осіб. У деяких областях питома вага закритих справ є ще більшою: Закарпатська (80,5 %), Миколаївська (75,3 %), Волинська (75,4 %), Рівненська (69,4 %), Донецька (68,1 %), м. Київ (83,6 %), м. Севастополь (76,9 %).

Основною причиною такого стану справ є низький професійний рівень співробітників правоохоронних органів, які допускають чисельні порушення вимог чинного законодавства.

Адміністративні справи порушуються на осіб, які вчинили дії, що не містять складу корупційного правопорушення, факти правопорушення не підкріплюються доказами, у справах відсутні необхідні пояснення свідків, а то й самого порушника. В абсолютній більшості справ неповно, або нечітко вказуються місце, час, суть та обставини корупційного діяння, а також дані про особу, що притягується до відповідальності. За цих причин, судами у 2000 році було прийнято рішення про закриття провадження за відсутністю у діях осіб складу правопорушень по 1058 справах.

Працівники зазначених органів слабо знають вимоги чинного законодавства. Протоколи складаються на осіб, що не є суб'єктами корупційних діянь або складаються співробітниками, які не мають на це повноважень, як це передбачено ст. 4 та 12 Закону "Про боротьбу з корупцією”.

Так, у Мукачівському районі Закарпатської області складено протокол за п. "а” ч. 2 ст. 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією” (незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави матеріальних благ, послуг, пільг …) стосовно водія державної пожежної частини старшини П., який не був уповноважений на виконання функцій держави, тобто не є суб'єктом даного правопорушення.

Значна кількість справ закривається у зв'язку з перебігом строків давності притягнення до адміністративної відповідальності.

Причиною закриття справ у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, як правило, є зволікання судових органів з розглядом справ, при цьому порушуються вимоги ч. 5 ст. 12 Закону "Про боротьбу з корупцією” щодо розгляду їх судом у 5-денний строк з моменту надходження протоколу.

За даними Генеральної прокуратури України, у 2000 році 360 (а за даними Мінюсту України, 708) адміністративних справ було закрито провадженням у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. В результаті чого майже 10 % осіб від загальної їх кількості, справи на яких були надіслані до суду, уникли відповідальності.

На кінцеві результати цієї роботи вкрай негативно впливають і недоліки в роботі судів. Наявні факти необгрунтованого закриття судами справ такої категорії.

Непоодинокими є випадки накладення судами на винних осіб штрафів у сумі нижчої від найнижчої межі, передбаченої санкціями закону.

Суди не завжди дотримуються вимог статті 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією” щодо направлення у 3-денний строк до відповідного органу постанови про накладення адміністративного стягнення. Окремі суди надсилають інформацію лише у разі прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення з вимогою звільнення державного службовця із займаної посади. В результаті органи виконавчої влади не завжди мають можливість своєчасно вживати відповідних заходів впливу, у тому числі з метою недопущення скоєння повторного порушення.

Існує навіть практика прийняття судами постанов про "усне зауваження” або "попередження”, у випадках, коли наявні порушення державними службовцями спеціальних обмежень та вимог фінансового контролю, тоді як за ст. 8 і 9 Закону України "Про боротьбу з корупцією” передбачено адміністративне стягнення.

Нерідко керівники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування звільняють осіб, відносно яких складено протоколи про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією за власним бажанням або за домовленістю сторін ще до надходження рішення суду.

Протягом 2000 року на підставі рішень суду за правопорушення, передбачені Законом України "Про боротьбу з корупцією”, з посад звільнено лише 16,3 % осіб, а у 1999 році – 38,2 %.

Серйозні зауваження викликає також стан виконання постанов у справах про корупційні діяння. За даними Міністерства юстиції України, лише 42 % накладених на винних штрафів реально стягується.

Крім зазначеного, неможливо також об'єктивно оцінити рівень, масштаби та результати боротьби з корупцією в Україні тому, що до сьогодні не розроблені загальновизнані критерії оцінки цього явища. Чинна статистика не відображає реального стану справ, її дані не корелюються між різними відомствами і тому викривляють реальні кінцеві результати боротьби з такими діяннями.

Однією з причин таких розбіжностей залишається недосконалість, а іноді й відсутність належної взаємодії органів виконавчої влади з правоохоронними органами, наявність недоліків в інформуванні судами державних органів, подання недостовірної звітності окремими органами виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Проведений аналіз переконливо доводить, що боротьба з корупцією спрямована в основному проти державних службовців і депутатів найнижчого посадового рівня. Так, за період з 1998–2001 років питома вага державних службовців 5–7 категорій, на яких були надіслані до суду адмінпротоколи за скоєння корупційних діянь, коливається у межах 93–98 % від їх загальної кількості. Аналогічне співвідношення характерне і для другого суб'єкту корупції – депутатів всіх рівнів. Протягом цього періоду велика кількість викритих народних депутатів у скоєнні таких правопорушень сільських та селищних рад складає у середньому 75 %.

Важливою проблемою, пов'язаною з протидією корупції в Україні, залишається корупція в правоохоронних та контролюючих органах.

На жаль, реальність сьогодення є такою, що організований криміналітет активно вишукує корумпованих відповідальних посадових осіб і, у першу чергу, серед співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури, митних, податкових, інших контролюючих органів, які б захищали його інтереси щодо функціонування "тіньової” економіки та "відмивання” незаконно здобутих коштів, створювали б для неї захисний бар'єр або "дах”.

Як свідчать статистичні дані Міністерства юстиції України, у 2001 році за скоєння корупційних діянь до відповідальності було притягнуто 280 працівників правоохоронних органів, з яких понад 67,7 % – це працівники системи МВС України. За цей період органами прокуратури закінчено і направлено до суду більше 1 тис. кримінальних справ про корупційні злочини, вчинені працівниками правоохоронних органів, з яких 210 – про одержання хабара.

Таким чином, тільки викладене вже дає підстави констатувати, що рівень діяльності державних і правоохоронних органів та судів щодо обмеження розмірів і впливу корупції на життєво важливі сторони суспільного життя країни та організаційно-правове забезпечення цієї діяльності не відповідають вимогам сьогодення.

Підвищення ефективності боротьби з корупцією, на наш погляд, потребує вирішення цілої низки питань політичного, економічного, правового та організаційного характеру. Але при цьому необхідно виходити з таких передумов:

абсолютна перемога над корупцією неможлива;

обмеження корупції не може бути разовою кампанією;

корупцію не можна перемогти тільки заборонними заходами і тим більше, посиленням жорстокості кримінальної політики держави; значно більше користі буде від усунення причин та умов, що її породжують;

забезпечення комплексності заходів та зусиль влади і суспільства, спрямованих на боротьбу з корупцією.





Реферат на тему: Проблеми боротьби з корупцією та напрями протидії (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.