Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Призначення і проведення судової експертизи (реферат)

ПЛАН

1. Поняття судової експертизи, її значення і види.

2. Висновок експертизи і його оцінка слідчим і судом.

Література


 

1. Поняття судової експертизи, її значення і види.

В радянському кримінальному судочинстві однією з головних умов доказування як процесу встановлення об'єктивної істини про конкретні злочини і осіб, що їх вчинили, є правильне, об'єктивне і повне збирання, дослі­дження і оцінка доказів.

Під час дізнання і попереднього слідства здійснення цієї умови забезпечується точним виконанням особою, що проводить дізнання, і слідчим вимог кримінально-процесуального закону і ефективним використанням ними наукових прийомів слідчої тактики і криміналістичної техніки при проведенні слідчих дій, дослідженні й оцінці доказів.

В ході дізнання і попереднього слідства нерідко вини­кають такі ситуації, при яких встановлення окремих важливих обставин справи стає можливим лише внаслі­док застосування певних наукових, технічних або інших спеціальних знань. Наприклад, при розслідуванні злочи­нів проти життя і здоров'я людини інколи виникає необ­хідність визначити вік, полову зрілість і психічний стан особи, або встановити час настання смерті, причинний зв'язок між нанесеними потерпілому тілесними ушкод­женнями і його смертю тощо. Ці обставини встанов­люються проведенням судово-медичних досліджень із застосуванням спеціальних медичних знань. У справах про дорожньо-транспортні події визначення швидкості руху по слідах гальмування або можливості загальними методами перевірки технічного стану автомобіля виявити несправність, що загрожувала безпеці руху, також потре­бують застосування спеціальних знань, але вже в іншій галузі — авготехніці.

Коло обставин і питань, з'ясування яких у криміналь­них і цивільних справах стає можливим лише внаслідок застосування спеціальних знань, дуже різноманітне. Закон передбачає для цих випадків дві форми викори­стання спеціальних знань: проведення експертизи і за­лучення відповідних спеціалістів для консультації і технічної допомоги слідчому при проведенні окремих слідчих дій.

Експертиза — це спеціальна процесуальна дія особи, що провадить дізнання, слідчого і суду, змістом якої е дослідження експертом певних обставин справи і речових доказів з застосуванням, відповідно до визначеного зако­ном порядку, спеціальних знань для встановлення фактів, що мають доказове значення, і дачі висновку по справі.

В ст. 75 КПК УРСР зазначається, що експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Встановлення обставин і умов, зазначених в ст. 76 КПК УРСР, в будь-якій справі потребує обов'язково­го призначення судовомедичної чи судовопсихіатричної експертизи.

Із змісту статей 75 і 76 КПК УРСР видно, що в зако­ні умови призначення експертизи при дізнанні, слідстві і судовому розгляді кримінальних справ, за виключенням лише окремих випадків, визначені в загальній формі. Пояснюється це тим, що під час розслідування і судово­го розгляду навіть в кримінальних справах про однотип­ні злочини умови доказування складаються по-різному. Виникають і різні за характером обставини та питання, встановлення яких потребує застосування спеціальних знань або проведення певних досліджень. Таким чином, конкретними умовами доказування, характером дослід­жуваних обставин і об'єктів в окремих кримінальних справах обумовлюється проведення певного виду судової експертизи.

Для кожного виду судової експертизи за змістом зав­дань, що вирішуються, і методами є специфічними такі ознаки: вид спеціальних знань, необхідних для встанов­лення конкретних обставин справи, і спосіб реалізації цих знань для дачі висновку.

Для з'ясування різних обставин і питань, що вини­кають в ході розслідування і судового розгляду конкрет­них справ, необхідне застосування спеціальних знань в різних галузях науки, техніки і практичної діяльності людей. При цьому кожен вид судової експертизи має свій спосіб реалізації спеціальних знань для дачі висновку з досліджуваних питань. Наприклад, висновок судовомедичної експертизи про причину смерті особи ніколи не ґрунтується лише на відомостях з історії її хвороби. Як правило, такі висновки у кримінальних справах даються на підставі даних судовомедичного розтину трупа, який іноді доповнюється гістологічним і хімічним досліджен­ням окремих органів або тканин. Таким чином, судово-медичний розтин, який провадиться з додержанням пра­вил судової медицини, доповнений відповідно гістологіч­ним, хімічним або іншим дослідженням, є конкретним способом реалізації судовомедичних знань для дачі ви­сновку про причину смерті.

В іншому випадку, наприклад, коли потрібно встано­вити причину аварії автомобіля, експертавтотехнік ана­лізує його технічний стан, вивчає несправності окремих систем і вузлів, сліди на місці події, провадить різні роз­рахунки тощо. Вся ця діяльність експерта-автотехніка також є конкретним способом реалізації спеціальних знань для дачі висновку.

Об'єктами експертного дослідження можуть бути різно­манітні за своєю природою й призначенням предмети, речові докази, документи й інші матеріали кримінальної справи, в яких зафіксовано певні дані, що мають значен­ня для дачі експертного висновку. Не можуть бути об'єк­тами експертного дослідження лише законодавчі акти, а також юридичні положення і питання, оскільки тлума­чення, роз'яснення і висновки по законодавству належать до компетенції законодавчих органів, а застосування правових положень і розв'язання юридичних питань, що виникають в слідчій і судовій практиці, є професійним обов'язком особи, що провадить дізнання, слідчого, про­курора й суду.

Експертом по справі може бути будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Експерт має бути об'єктивним. КПК УРСР (ст. 75) зазначає, що експертами не можуть бути особи, які перебувають у службовій залежності від обвинуваче­ного, потерпілого, або які раніше були ревізорами в справі. Не повинна залучатись до проведення експертиз також особа, яка є свідком, перекладачем в цій самій справі, провадила по ній дізнання, слідство або була обвинувачем, а також у інших випадках, зазначених у ст. 62 КПК УРСР.

Поряд з призначенням експертизи кримінально-проце­суальне законодавство передбачає й іншу форму використання спеціальних знань в кримінальному судочинст­ві—залучення спеціаліста до участі в проведенні слід­чих дій. Але на відміну від експерта, спеціаліст при участі в слідчій дії не провадить самостійно досліджень і не дає висновків з обставин справи. Будучи технічним помічником слідчого, він діє під його керівництвом і своєю участю в слідчій дії не встановлює фактів, що мають значення доказів, його функції, зазначені в ст. 128 КПК УРСР, полягають у використанні своїх спеціальних знань і навичок для надання допомоги слідчому у відшу­канні, фіксації й вилученні доказів. Спеціаліст звертає увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням і закріпленням доказів, дає пояснення з спеціальних пи­тань, що виникають при проведенні слідчої дії. Такі по­яснення можуть, наприклад, стосуватись походження, зв'язку, механізму виникнення певних явищ, утворення слідів, виявлених при проведенні слідчої дії, тощо. Участь спеціаліста фіксується в протоколі слідчої дії і дані, одержані з його допомогою, є складовою частиною змісту цього протоколу.

В слідчій і судовій практиці найбільш поширені такі види судової експертизи, як криміналістична, судовохімічна, судовобіологічна, судовомедична, судовопсихіатрична, судовобухгалтерська, судовотоварознавча, судовоавтотехнічна тощо.

Криміналістична експертизаце лабораторне дослід­ження матеріально-фіксованих відображень на речових доказах, яке провадиться експертами-криміналістами з метою ототожнення людей, тварин і різних індивідуаль­но конкретних предметів, що залишили ці відображення, а також вирішення інших питань, які потребують засто­сування спеціальних криміналістичних знань. Об'єктами криміналістичної експертизи можуть бути тексти і підпи­си документів, відбитки штампів і печаток, сліди рук, ніг, зубів, знарядь і інструментів, транспортних засобів, зброя і боєприпаси, фотознімки тощо.

Криміналістична експертиза провадиться в науково-дослідних інститутах і лабораторіях судової експертизи міністерств юстиції союзних республік, обласними, кра­йовими і республіканськими оперативно-технічними від­ділами Міністерства внутрішніх справ і Їх підрозділами на місцях.

В Українській РСР основними криміналістичними експертними установами є Київський і Харківський ін­ститути судової експертизи та Одеська науково-дослідна лабораторія судової експертизи.

Науково-методичним центром криміналістичної екс­пертизи для установ Міністерства юстиції СРСР є Всесоюзний науково-дослідний інститут судових екс­пертиз, а для оперативно-технічних відділів — Все­союзний науково-дослідний інститут Міністерства внут­рішніх справ СРСР. Зазначені інститути судової експертизи проводять також судовохімічні і біологічні експертизи.

Судовохімічна експертиза вирішує, питання про хіміч­ний склад речовин, хімічні властивості кількох об'єктів з метою віднесення їх до найбільш вузької спільної гру­пи, а при можливості — для встановлення, чи походять вони з єдиного джерела та інші.

Судовобіологічна експертиза досліджує об'єкти рос­линного і тваринного походження. Це зразки насіння, борошна, комбікорму, висівок, жмихів, хлібних виробів, меду, сіна, соломи, шерсті тощо. Завданням цього виду судової експертизи є вирішення питань про належність певних об'єктів рослинного або тваринного походження до певного роду за існуючою класифікацією, про наяв­ність на предметах речовин біологічного походження, а також про подібність кількох об'єктів, що порівнюються, за однаковими біологічними ознаками, походженням їх з єдиного джерела тощо.

Судовомедична експертиза досліджує живих осіб, тру­пи й різні речові докази біологічного походження (кров, сперму тощо), її завдання полягає у встановленні роду і причин смерті, характеру і ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, визначення групової належності та поход­ження різних виділень людського організму і вирішення інших питань, що потребують застосування судовомедичних знань.

Судовомедична експертиза провадиться в бюро судовомедичної експертизи при міністерствах охорони здо­ров'я союзних і автономних республік, крайових і обла­сних відділах охорони здоров'я, міськими, районними і міжрайонними судовомедичними експертами. Загальне керівництво судовомедичними експертними установами здійснюється Головним судовомедичним експертом Міні­стерства охорони здоров'я СРСР і головними судовомедичними експертами міністерств охорони здоров'я союз­них республік. Науково-методичне керівництво судово-медичними експертними установами здійснює Всесоюзний науково-дослідний інститут судової медицини Міністер­ства охорони здоров'я СРСР.

Судовопсихіатрична експертиза провадиться у випад­ках, коли в слідчого або в суду виникають сумніви від­носно психічної повноцінності обвинуваченого, свідка чи потерпілого. Цей вид експертизи провадиться судовопси-хіатричними комісіями при лікарнях і клініках. Органі­заційним і методичним центром судовопсихіатричної експертизи є науково-дослідний інститут судової психіа­трії ім. проф. В. П. Сербського.

Судовобухгалтерська експертиза призначається, коли в процесі розслідування злочинів необхідно встановити недоліки фінансово-господарської діяльності підпри­ємства чи установи, з'ясувати стан обліку і звіт­ності, визначити розмір шкоди, заподіяної злочи­ном тощо.

Судовобухгалтерська експертиза в РРФСР і деяких інших союзних республіках провадиться відділами судово-бухгалтерськнх експертиз науково-дослідних інститутів і лабораторій судової експертизи. На Україні судовобухгалтерські експертизи провадяться в республіканському і обласних бюро судовобухгалтерської експертизи Міні­стерства юстиції УРСР. Науково-методичне керівництво судовобухгалтерськими експертними установами здій­снюється Всесоюзним науково-дослідним інститутом су­дових експертиз.

Судовоавтотехнічна експертиза призначається для виз­начення технічного стану транспортних засобів, встанов­лення можливості виявити несправність окремих частин (агрегатів, механізмів, деталей) звичайною перевіркою транспорту, його швидкості руху перед подією або техніч­ної можливості запобігти дорожній події шляхом галь­мування, маневром, вирішення різних технічних питань, пов'язаних з встановленням органами слідства і судом порушень правил руху на вулицях міст, населених пунктів і дорогах СРСР, а також правил технічної експлуатації автотранспорту. Судовоавтотехнічні експертизи прова­дяться відділами автотехнічних досліджень науково-до­слідних інститутів і лабораторій судової експертизи мі­ністерств юстиції союзних республік.

Судовотоварознавча експертиза призначається для встановлення якості, сорту товарів, особливостей промис­лового виготовлення окремих видів продукції, відповід­ності її державним стандартам чи іншим нормативам і для вирішення інших питань, що потребують застосуван­ня спеціальних знань в конкретній галузі товарознавства. В РРФСР і інших союзних республіках судовотоварознавчі експертизи провадяться науково-дослідними інсти­тутами і лабораторіями судової експертизи. В Україн­ській РСР судовотоварознавчі експертизи провадять­ся в бюро товарних експертиз при відділах торгівлі виконкомів обласних і міських Рад депутатів тру­дящих.

Перелічені вище види судової експертизи провадяться співробітниками спеціалізованих державних експертних установ. При необхідності застосування інших видів спе­ціальних знань, наприклад, в галузі ветеринарії, агротех­ніки, мистецтвознавства, економіки тощо може бути при­значена відповідно ветеринарна, агротехнічна, мистецтво­знавча і економічна судова експертизи. Вони проводяться не в експертних установах, а для їх виконання залучаю­ться вчені або досвідчені в цих галузях практичні пра­цівники. В КПК УРСР і КПК інших союзних республік зазначається, що питання, які ставляться експертові, і його висновок не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Коли висновок експерта особою, що провадить дізнан­ня, слідчим, прокурором або судом визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам спра­ви, або, інакше, викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза. На практи­ці така експертиза частіше призначається у випадках встановлення протиріччя окремих положень в самому висновку або між ним і іншими достовірними доказами в справі, чи коли експерт перевищив межі своєї компетен­ції чи застосував недосконалу методику дослідження.

Якщо експертиза проведена неповно або її висновки не досить ясні, може бути призначена додаткова експертиза. Проведення додаткової експертизи, як пра­вило, доручається тій самій установі, де проводилась перша.

Конкретними умовами доказування і тими обставинами або речовими доказами, що підлягають дослідженню з застосуванням спеціальних знань.

При проведенні дізнання і попереднього слідства судова експертиза призначається після порушення кри­мінальної справи і проведення початкових слідчих дій. Момент призначення експертизи визначається осо­бою, що провадить дізнання, і слідчим залежно від характеру і значення тих обставин справи і речових доказів, що підлягають дослідженню, повноти зібраних матеріалів і можливості з допомогою спеціальних знань встановити необхідні в справі факти.

При визначенні моменту призначення експертизи в кожному конкретному випадку повинні враховуватися також стан і властивості речових доказів, особливості їх дослідження, строки розслідування тощо.

При наявності трупа або речових доказів, що швид­ко псуються чи змінюють свої властивості, експерти­за повинна призначатись, при можливості, негайно. Від правильного визначення моменту призначення експерти­зи, якості підготовки необхідних матеріалів і досліджу­ваних об'єктів в значній мірі залежать результати і своє­часність її проведення, а також строки розслідування справи. Суд може призначити експертизу на будь-якому етапі судового слідства.

Підготовка до проведення експертизи включає такі основні дії:

а) з'ясування обставин, що підлягають досліджен­ню, визначення виду судової експертизи і досліджува­них об'єктів;

б) збирання необхідних для дослідження зразків і їх оформлення;

в) визначення експертної установи або конкретного експерта;

г) процесуальне оформлення призначення експерти­зи: винесення постанови (ухвали) про призначення екс­пертизи, ознайомлення з нею обвинуваченого, а при необхідності й інших осіб, вирішення заявлених в зв'яз­ку з призначенням експертизи клопотань;

д) відправка всіх цих матеріалів до експертної уста­нови або вручення їх конкретному експерту.

Приймаючи рішення про призначення експертизи, слідчий чи суд повинні переконатись, що дані обстави­ни справи або речові докази потребують саме експерт­ного дослідження, визначити мету і конкретні завдання експертизи, з'ясувати, до якої галузі спеціальних знань відноситься її проведення, які методи досліджень можуть бути застосовані. Якщо при вирішенні цих питань виникають утруднення, слідчий і суд можуть залучити для консультації відповідних спеціалістів.

Результати експертизи завжди залежать від якості підготовки досліджуваних об'єктів й інших матеріалів, необхідних для проведення експертизи. Підготовка досліджуваних об'єктів для кожного виду судової екс­пертизи має свої особливості. Наприклад, при призна­ченні криміналістичної експертизи з метою ідентифіка­ції зброї по відстріляних кулях і гільзах в експертну установу повинні бути направлені кулі або гільзи, знай­дені на місці події, а також вилучені як речові докази в інших місцях, з зазначенням, де саме їх виявлено. Крім того, повинна бути надіслана зброя, з якої, за при­пущенням слідчого, було зроблено постріли, і 7—10 патронів для експериментальних пострілів з цього виду зброї. Не можна надсилати до експертної установи замість самої зброї лише кулі або гільзи, одержані експериментальною стрільбою, проведеною самим слід­чим. Для дослідження дробу на експертизу надси­лається вся його кількість, знайдена на місці події або вилучена в інших місцях. Змішувати окремі партії знай­деного дробу не можна.

При підготовці речових доказів на хімічне або біоло­гічне дослідження слідчий повинен додержуватись таких спеціальних правил: якщо речові докази виявлено у ве­ликій кількості, від кожного з них повинні бути відібрані певні зразки, з яких створюється середня проба. Щоб взяти середню пробу рідини, її треба розмішати, а потім відлити необхідну кількість (приблизно 1 літр). Проби відбираються окремо з кожної місткості. Середня проба сипучих речовин (цукру, цементу, зерна тощо) відби­рається 3—5 виїмками за допомогою щупа в різних за глибиною місцях. Виїмки перемішуються і від загальної суміші відбирається середня проба вагою в 1—2 кг.

Якщо дослідженню підлягають плями на одежі, взут­ті та інших предметах, необхідно направляти на екс­пертизу не окремі вирізки з плямами, а предмети пов­ністю. Плями, які підлягають дослідженню, слід обшити.

Речові докази, виявлені на місці події у вигляді плям, або слідів будь-яких речовин на предметах, які не можуть бути надіслані на експертизу через свою гро­міздкість, повинні бути обережно вирізані разом з незаплямованою частиною цього предмета. Якщо вирізку зробити неможливо—речовина плями зіскоблюється.

Для контролю робиться також зіскоб в тому місці, де плями немає.

Деякі види судових експертиз, наприклад, криміна­лістична, судовохімічна, судовотоварознавча, судовомедична й інші часто провадяться на основі порівняння досліджуваних об'єктів і відповідних зразків. Тому при призначенні таких експертиз відповідальним завданням слідчого є правильне збирання І належне оформлення цих зразків.

В криміналістиці зразками називаються різні мате­ріальні предмети, що є безпосередніми носіями власти­востей об'єктів певного виду (групи) або які внаслідок взаємодії з окремими індивідуально конкретними об'єк­тами сприйняли їх ознаки і тому можуть бути вико­ристані як посередники для встановлення цих об'єктів. За походженням ідентифікаційних ознак (природою інформаційного змісту ознак) зразки діляться на два види:

а) безпосередні представники об'єктів певного виду, групи, складу і структури (наприклад, зразки зерна, дрові, чорнила, певної промислової продукції тощо);

у б) предмети з матеріально фіксованим відображенням ознак індивідуально конкретного об'єкта (наприклад, зразки почерку, відбитки папілярних узорів паль­ців тощо).

Особливістю зразків першого виду є те, що вони мають подібні або такі самі властивості, склад і струк­туру, які притаманні досліджуваним об'єктам, і тому можуть бути використані для визначення загального походження або належності до однієї групи. Головною умовою використання цих зразків в експертному дослід­женні є їх наочна відповідність або подібність до досліджуваних об'єктів за хімічним складом, фізичними влас­тивостями, біологічним походженням, технологічними Гі іншими ознаками.

Зразки другого виду в процесі експертизи використо­вуються як встановлюючі (ідентифікуючі) об'єкти для визначення тотожності певної особи або конкретного предмета.

Особливістю цих зразків є те, що вони завжди мають відоме походження. Головною умовою використання цих зразків в експертному дослідженні, на відміну від зраз­ків першого виду, є безперечність відображення на них ознак конкретного об'єкта, що перевіряється, наприклад, ознак почерку підозрюваної особи, конкретної пари взуття тощо.

За своїм походженням зразки обох видів можуть бути вільними й експериментальними. Вільні (основні) зразки для експертизи спеціально не створюються і вза­галі можуть не мати безпосереднього відношення до зло­чину, що розслідується. Залежно від обставин справи, досліджуваних об'єктів і завдань, що ставляться на вирі­шення експертизи, вільними зразками можуть бути, наприклад, власноручно написані обвинуваченим текс­ти документів або підписи, подібні до досліджуваних об'єктів, чорнило, промислова продукція, шматки папе­ру, тканин тощо. Вільні зразки слідчий одержує при проведенні окремих слідчих дій (обшуку, виїмки) або шляхом витребування від певних осіб, установ.

На відміну від вільних, експериментальні зразки спе­ціально створюються для проведення експертизи, як порівняльні обшукинеобхідність одержання — експериментальних зразків може обумовлюватись різними при­чинами, наприклад, недостатньою кількістю вільних зразків, їх відмінністю від досліджуваних об'єктів (наприклад, текст досліджуваного документу викона­ний олівцем, а вільні зразки написано чорнилом). В окремих ситуаціях виникає необхідність проведення експертизи по таких об'єктах, вільні зразки яких взага­лі неможливо одержати (наприклад, відбитки босих ніг або зліпки зубів конкретної особи тощо). В цих та інших виключних випадках вільні зразки можуть бути допов­нені або замінені експериментальними.

Особливість експериментальних зразків полягає в тому, що вони створюються в спеціально підготовлених умовах і можуть повторюватись необмежену кількість разів при необхідності усунути елементи штучності, вплив випадкових причин або з метою вивчення якогось явища, наприклад, встановлення можливості шляхом ма­лювання відтворити відбиток певної печатки тощо. Експериментальні зразки одержують відповідно до ст. 199 КПК УРСР.

Одержання експериментальних зразків при підготов­ці до проведення експертизи може бути примусовим.

Оскільки експерт і спеціаліст не мають права прова­дити будь-які примусові дії, вони не повинні самостій­но одержувати будь-які зразки, необхідні для висновку. Виключення можуть складати лише випадки одержан­ня експертом експериментальних зразків від самих досліджуваних об'єктів в процесі проведення експерти­зи з метою визначення механізму виникнення окремих ознак, вивчення якихось явищ і властивостей дослід­жуваних об'єктів внаслідок експерименту. Ці дослід­ження носять науковий або методичний характер і мо­жуть провадитись експертом без участі особи, що при­значила експертизу.

При відібранні експериментальних зразків повинні бути створені умови, що забезпечують одержання їх у необхідній кількості і достатній якості, а також гарантують безсумнівність їх походження. Наприклад, особа, в якої відбирають експериментальні зразки почер­ку, не повинна бачити досліджуваний документ.

Експериментальні зразки підпису повинні відбиратись на таких самих бланках, на яких виконано досліджува­ний документ (касові ордери, 'відомості тощо), або на окремих аркушах паперу, в яких місце для виконан­ня підпису за розміром було б таким, як і в досліджу­ваному документі тощо. Про одержання зразків скла­дається протокол, з зазначенням в ньому всіх відібраних зразків та способів їх одержання.

Вільні зразки почерку обов'язково повинні бути пред'явлені особі, від імені якої вони значаться, для впізнання, після чого засвідчуються підписами цієї осо­би і слідчого. Експериментальні зразки у вигляді руко­писів, підписів, креслень тощо також повинні бути за­свідчені підписом їх виконавця і слідчого.

При відбиранні зразків крові, слини й інших виділень людського організму повинен приймати участь лікар. Ці зразки вміщуються в пробірки, опечатуються і засвід­чуються на упаковці підписом особи, що їх відбирала, і слідчого.

При відбиранні і підготовці зразків для експертизи слідчий і суд повинні керуватись правилами, викладе­ ними в інструкціях про порядок проведення окремих видів судової експертизи.

Всі досліджувані об'єкти і зразки мають бути належ­но упаковані, опечатані і засвідчені відповідним напи­сом і підписом слідчого. Упаковка підбирається з ура­хуванням особливостей окремих видів речових доказів і повинна надійно захищати їх від пошкоджень.

Документи упаковуються в конверти, причому неве­ликі—в розгорнутому вигляді, а великі—складаються тільки по наявних на них складках.

Обгорілі або обвуглені документи, якщо вони не оброблені фіксуючим розчином, для пересилки мо­жуть вміщуватися в ящик з обклеєними ватою внут­рішніми стінками, причому кожний шар таких до­кументів покривається цигарковим папером і шаром вати.

Предмети, що мають специфічний запах, для пере­силки вміщуються в поліетиленові пакети або скляний посуд, що щільно закривається.

Речові докази з різними слідами, а також порівняль­ні матеріали (для всіх видів дослідження) пересилаю­ться в картонній, дерев'яній або металевій тарі залеж­но від їх особливостей. Упаковка повинна забезпечува­ти нерухомість предмета і не торкатися його в місцях, де є сліди. Зліпки з крихких матеріалів і пластичних мас запаковуються в м'яку обгортку (вату, гофрований папір тощо). В стадії підготовки до проведення екс­пертизи важливе значення має правильне визначення необхідної експертної установи і експерта. Щоб уник­нути утруднень в цьому питанні, слідчий і суд повинні знати систему експертних установ і види експертиз, які в них провадяться, а також мати під руками довідники, методичні посібники і інструкції про порядок призначен­ня окремих видів експертиз.

Кримінально-процесуальний кодекс окремо передба­чає порядок призначення експертиз не в експертній уста­нові (ст. 196 КПІ< УРСР) і в спеціальних експертних ус­тановах (ст. 198 КПК УРСР). Призначаючи експертизу не в експертній установі, слідчий повинен особливо уваж­но поставитись до вибору експерта.

При визначенні експерта слідчий має з'ясувати, чи компетентна дана особа в проведенні саме тих дослід­жень, які необхідні для вирішення поставлених перед експертизою питань, і дати відповідні інструкції від­носно поводження з досліджуваними об'єктами.

Згідно ст. 196 КПК УРСР слідчий, призначаючи екс­пертизу не в експертній установі, повинен упевнитись в особі експерта, вручити йому постанову про призначен­ня експертизи, роз'яснити обов'язки і права, встановле­ні ст. 77 КПК УРСР, і попередити його про криміналь­ну відповідальність за ст. 179 Кримінального кодексу УРСР за відмову від виконання покладених на - нього обов'язків, а також про відповідальність за ст. 178 цього Кодексу за дачу завідомо неправильного вис­новку.

Про виконання цих дій складається слідчим прото­кол, в якому, крім даних, передбачених ст. 85 КПК УРСР, зазначаються також відомості про особу експерта, його компетентність у певній галузі знань і зроблені ним заяви.

Якщо експертиза призначається в державних екс­пертних установах, то постанова і всі підготовлені мате­ріали надсилаються керівникові експертної установи. Ознайомившись з постановою про призначення екс­пертизи, він, враховуючи характер експертизи, профіль спеціалізації, знання і досвід співробітників, доручає її проведення конкретній особі або групі осіб, залежно від складності або трудомісткості досліджень.

В цих випадках експерт у вступній частині свого висновку зазначає, що він попереджений про криміналь­ну відповідальність за дачу завідомо неправдивого вис­новку, і стверджує це підписом.

В постанові органу слідства або ухвалі суду про призначення експертизи зазначається місце і дата, поса­да і прізвище особи, що її склала, назва справи, в якій провадиться слідство. В описовій частині викладаються обставини справи, які стосуються призначення експерти­зи. В одних випадках, наприклад, для хімічної, біоло­гічної, судовомедичної експертизи, в описовій частині повинні бути висвітлені питання про місце, час і умови знайдення і вилучення досліджуваних об'єктів. В інших випадках, наприклад, для криміналістичного досліджен­ня письма доцільно детально викласти дані про особу обвинуваченого, умови одержання від нього вільних і експериментальних зразків почерку тощо. В описовій частині має бути обґрунтоване рішення про призначення експертизи і зазначені статті КПК УРСР, на підста­ві яких його прийнято. Важливою частиною постанови є питання, що ставляться на вирішення експерта. Вони повинні стосуватись обставин справи, відноситись до компетенції експертної установи або призначеного екс­перта, бути конкретними, правильно і ясно сформульо­ваними.

Якщо при визначенні питань для експертизи слідчий зустрічає утруднення, він може звернутись за консуль­тацією до експертної установи або до відповідного спе­ціаліста, якому потім може бути доручено проведення експертизи.

В резолютивній частині постанови повинен бути пере­лік документів і предметів, що надсилаються на екс­пертизу, з зазначенням об'єктів дослідження, а також перелік зразків і інших допоміжних матеріалів (про­токоли огляду місця події, допиту свідків тощо). Ана­логічних правил повинен дотримуватись і суд при винесенні ухвали про призначення експертизи.

Постанова про призначення експертизи має бути пред'явлена обвинуваченому, а при необхідності й іншим особам в справі (потерпілому, цивільному позивачу то­що), з тим щоб ці особи могли скористатися своїм правом участі у виборі експерта, у визначенні досліджу­ваних об'єктів, представленні пояснень і зразків, форму­люванні запитань, а також для того, щоб вони могли за­явити клопотання про своє бажання бути присутніми при проведенні експертизи.

Про ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи і роз'яснення йому прав, встановлених ст. 197 КПК УРСР, слідчий складає про­токол, в якому зазначаються заявлені обвинуваченим клопотання.

Якщо питання, поставлені на вирішення експерта, виходять за межі його компетенції або коли надіслані матеріали недостатні для висновку, експерт відповідно до ст. 77 КПК УРСР повинен у письмовій формі пові­домити орган, що призначив експертизу, про неможли­вість дати висновок.

2. Висновок експертизи і його оцінка слідчим і судом.

При проведенні експертизи важливо, щоб слідчий мав контакт з експертом. При наявності такого слідчий може вчасно поповнити додаткові матеріали, необхід­ність в яких виявилась в процесі дослідження, допо­могти експерту швидше усвідомити обставини справи і завдання експертизи, ознайомитись з досліджуваними об'єктами, забезпечити в потрібних випадках присут­ність обвинуваченого тощо.

Експерт в свою чергу при спілкуванні з слідчим має можливість ознайомити його з наслідками проведених досліджень, роз'яснити значення застосованих методів, звернути увагу слідчого на виявлені в ході досліджен­ня фактичні дані, що можливо раніше не були йому відомі та ін.

Спілкування слідчого з експертом не тільки позитивно впливає на строки і якість проведення експертизи, а й відіграє важливу роль в оцінці висновку експерта.

Проведення експертизи оформляється висновком експерта, який складається відповідно до вимог, за­значених в ст. 200 КПК УРСР. У висновку експерт повинен об'єктивно, повно і послідовно описати процес і результати проведених досліджень, в логічній послі­довності обґрунтувати відповіді на поставлені перед експертизою питання.

Висновок експерта складається з трьох частин:

вступу, дослідження і заключення. У вступній частині зазначаються дата його складання, назва експертної установи, прізвище, освіта, спеціальність, вчений ступінь і звання, посада експерта, на якій підставі було прове­дено експертизу, ким винесено постанову або ухвалу про призначення експертизи, в якій справі (номер справи, прізвище обвинуваченого), хто був присутній при проведенні експертизи, які питання поставлені експертові, перелік матеріалів і об'єктів, надісланих на дослідження. Тут також зазначаються обставини спра­ви в тому обсязі, в якому вони викладені в постанові (ухвалі) про призначення експертизи. В другій частині висновку дається характеристика досліджуваних об'єк­тів і матеріалів, що підлягають дослідженню, і опи­сується процес дослідження в тій послідовності, в якій його проводив експерт. Тут також описуються засто­совані методи, проведені експерименти і їх результати. В третій частині, яка є заключною, експерт формулює відповіді на поставлені перед експертизою питання. Висновки експерта повинні обов'язково випливати з проведених досліджень, ґрунтуватися на достатніх нау­кових або дослідних положеннях і достовірних фактах, встановлених дослідженням.

Залежно від особливостей та стану досліджуваних об'єктів, якості підготовки експертизи, вивченості в науці і експертній практиці питань, що стосуються до­слідження цих об'єктів, а також досконалості застосо­ваних методів, висновки експерта можуть бути катего­ричними або ймовірними (припустимими).

За процесуальними умовами доказове значення в справі мають лише категоричні висновки експерта, в яких достовірно констатуються встановлені фактичні дані, які є доказами в справі.

Ймовірні висновки ґрунтуються на припущеннях експерта, зроблених на підставі одержаних при дослід­женні результатах. Оскільки ці результати не досить повні і переконливі, навіть для самого експерта, він формулює висновки про них у формі припущення, а не як достовірний факт.

Ймовірні висновки експерта доказами не визнають­ся. Для слідчої практики вони можуть мати певне зна­чення в тому розумінні, що з них може випливати необхідність проведення окремих слідчих дій і в сукуп­ності з зібраними доказами по справі вони можуть бути використані для висунення і обґрунтування конк­ретних слідчих версій.

Категоричні і ймовірні висновки за змістом бувають стверджуючими (позитивними) і заперечуючими (нега­тивними). У стверджуючих в безумовній формі конста­тується наявність або можливість настання досліджува­ного факту. Наприклад, в криміналістичній експертизі стверджуючим є висновок про те, що слід папілярного узору на речовому доказі залишений великим пальцем правої руки Іванова або що підпис на документі ви­конав Петренко.

В заперечуючому висновку, навпаки, в безумовній формі констатується відсутність досліджуваного факту або неможливість його настання за певних умов. На­приклад, в криміналістичній експертизі заперечуючим є висновок, що шпагат, вилучений в Степаненка, і зраз­ки шпагату з магазину Макарівського ССТ різні або що кулю, вилучену з трупа потерпілого, відстрілено не з пістолета «ТТ» серії АЄ К° 5144 тощо.

Доказова цінність стверджуючих і заперечуючих висновків обумовлюється значенням тих обставин, що встановлюються експертизою.

Висновок експерта, як і інші докази, підлягають оцінці слідчим, судом, прокурором і особою, що прова­дить дізнання за їх внутрішнім переконанням.

Для органів розслідування, прокурора й суду висно­вок експерта не обов'язковий. Однак, оскільки у ви­сновку експерта викладено фактичні дані, встановлені на підставі спеціальних знань, незгоду з ним згідно з ст. 75 КПК УРСР необхідно мотивувати у відповідних по­станові, ухвалі, вироку. При оцінці висновку експерта визначається його обґрунтованість, повнота, доказовість висновків і законність.

Зміст оцінки висновку експерта полягає в детально­му ознайомленні з ним і вирішенні ряду питань.

Так, при ознайомленні з вступною частиною виснов­ку необхідно визначити, який експерт провадив експер­тизу (його освіта, спеціальність, досвід роботи, вчена ступінь, звання), чи попереджений він про відповідаль­ність за статтями 178 і 179 КПК УРСР, як сформульо­вано питання, поставлені на вирішення експертизи, в постанові і висновку, чи співпадають вони і чи на всі ці питання дав відповіді експерт. Звертається увага і на те, якими матеріалами користувався експерт при проведенні експертизи, чи досліджено всі об'єкти, які були йому надіслані. При ознайомленні з другою час­тиною висновку встановлюється, чи придатні були для експертизи досліджувані об'єкти і чи достатня кіль­кість зразків надіслана на експертизу, які додаткові матеріали використані експертом при дослідженні і які наукові положення і методи застосовані, чи повно і правильно проведене дослідження.

Слід зазначити, що повнота експертного досліджен­ня знаходиться в безпосередній залежності від викори­стання наукових положень і різних методів, проведення відповідних експериментів та охоплення всього надісланого експерту матеріалу. Слідчий і суд повинні мати уяву про наукові положення і методи дослідження і при оцінці висновку звертати увагу на те, чи відпові­дають сучасному стану науки методи, застосовані експертом, наскільки вони досконалі і чи були випробу­вані в експертній практиці.

Порівнюючи вступну і дослідну частину висновку з заключною, слідчий і суд можуть визначити, чи від­повів експерт на всі поставлені питання, чи немає про­тиріч між описом досліджень і висновками, чи послі­довно і логічно побудовані відповіді, як вони обґрунтовані і чи не виходять вони за межі компетенції екс­перта.

Важливе значення при оцінці висновку експерта повинно бути надане співставленню його з іншими дока­зами в справі. Протиріччя між висновком експерта і іншими джерелами доказів може вказувати на помил­ковість висновків експерта або інших матеріалів справи і служити підставою для виклику експерта на допінг або призначення повторної експертизи, а також для проведення інших слідчих дій.

При перевірці законності висновку експерта необ­хідно встановити, чи не були порушені при призначен­ні і проведенні експертизи норми кримінально-процесуального закону. Такими порушеннями можуть бути проведення експертизи особою, що підлягала відводу або не була у встановленому порядку призначена екс­пертом, порушення прав обвинуваченого і підозрюва­ного, визначених ст. 197 КПК УРСР, перевищення експертом меж своєї компетенції тощо.

Виноградов Й. В., Кочаров Г. Й., Селиванов Н. А. Експертиза на предварительном следствии. М.., «Юридическая литература», 1967.

Петрухин Й. Л. Експертиза как средство доказування в советском уголовном процессе. М., Госюриздат, 1964.

Сборник методических писем й пособий по вопросам кримина-листической експертизи. К. 1960.

Інструкція про порядок призначення і проведення судових екс­пертиз в науково-дослідних установах Юридичної комісії при Раді Міністрів УРСР. К., 1966.

перевіряються, показує місце і предмети, знаходження і взаємне розташування яких вона знає в зв'язку з тим, що була на цьому місці і чинила якісь дії (або спостеріга­ла їх) в момент, до якого відносяться її показання. В процесі оцінки результатів перевірки показань на міс­ці слідчий переконується, чи співпадають показання даної особи з об'єктивною обстановкою на місці, тобто чи встановлено обставини, які об'єктивно підтверджу­ють правильність показань. Достовірність результатів перевірки показань на місці в кінцевому підсумку може бути встановлена за допомогою даних, одержаних з інших джерел (протоколів перевірки показань інших осіб, протоколів огляду, обшуку тощо).

Література

Белкин Р С. Експеримент в следственной, судебной й експертний практике. М., «Юридическая литература», 1964.

Гуковская Н. Й. Следственньїй експеримент. М., Госюриз-дат, 1958.

Колмаков В. П., Ароцкер Л. Е. Следственньїй експеримент на предварительном следствии. Харьков, Изд-во ХНИИСЗ, 1949.

Колмаков В. П. Следственньїй осмогр. М., «Юридическая литература», 1969.

Кримінально-процссуальшін кодекс Української РСР, науково-практичний коментарій. К., Політвидав. України, 1968.





Реферат на тему: Призначення і проведення судової експертизи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.